«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Ще до Бучі було багато свідчень того, що армія РФ не має поваги до гідності загиблих. Але Буча після окупації стала особливим місцем-свідченням. На фотознімках з Космосу, котрі міжнародні розслідувачі отримали від різних компаній, які надають такі послуги, є не тільки тіла мирних мешканців, а й тіла окупантів. Багато тіл окупантів, які три тижні лежали непоховані. Регулярна армія РФ, з офіцерами і т. д., без загроз, тобто не в умовах панічного відступу, наприклад, спокійно співіснувала з непохованими трупами своїх військових. Вони їх там так і лишили. Холодильники і пральки вивезли, а тіла своїх військових лишили.
І ось це - абсолютний самокенселінг. Вони не поховали своїх мертвих. Більше того. Вони переміщали деякі тіла своїх мертвих, якщо це заважало їм ходити на перекур, але жоден офіцер не віддав наказу поховати своїх же солдатів. Після цього розмова про Достоєвського не має сенсу. Російська окупаційна армія показала себе дикішою, ніж кроманьйонці, і навіть дикішою, ніж деякі вищі примати.
Достоєвський - це суб'єктивне. Непоховані мертві - зовсім інша історія. Це сфера точного знання. Це археологія. Непоховані тіла - свідчення не поганої культури, а мертвої культури. Або мертвої, бо виродженої культури.
Мова до цього не має стосунку. Мова як сонце. Сонце не винне, що світить і для негідників теж.
Додаю з коментарів, бо насправді вражена реакцією на сказане.
Є ніж в руках матері, яка ріже хліб, і ніж в руках маніяка - це один і той же інструмент. Всі користуються ножами? Як можна передбачити, хто і як використає мову в повсякденному спілкуванні? Як можна передбачити, хто і як використає вогонь? Найгірші в моєму житті речі були сказані мені якраз українською - бо російська мене радше не болить.
Але я дійсно вважаю, що після Бучі нема сенсу говорити про Достоєвського. Він у них не існує в узусі. Мова - це Когіто, "я мислю". Але "я мислю" мислить себе в середовищі, в контексті. В середовищі, де не ховають мертвих, нема простору для "я мислю". Ці люди не є носіями мови у високому сенсі. Оця вічна російська "німота народу", "безмовність" і т. д. - бо вони не є носіями мови як "я мислю". І ще раз - вони не ховають навіть своїх власних мертвих. Навіть регулярна армія. Вони відмовляються від пам'яті про своїх мертвих, як ті родичі псковських десантників, про яких говорив Шлосберг. Нема культури, нема узусів. Просто всі думають, що вони є, бо як може бути, щоб не було культури. А їх нема. Взагалі нема. Мови російської, прив'язаної до узусів, насправді нема. Є ніби- російська, досить послухати перезоплення СБУ. В контексті узусів це повністю мертва мова. Живе тіло мови лишилося тільки в поезії, яку пишуть російською мовою кільканадцять людей. Може, кількадесят. І в текстах жменьки прозаїків. І все. А більше ніде російської мови немає. І оця висока мова, про яку я говорю, яка залишилася в жменьки людей- її носіїв, не має стосунку до злочинів РФ. Це моє переконання як поета, перекладача і філолога з доброю освітою.
А пост був про те, що вони не ховають своїх мертвих. І суперечка про кенселінг культури нагадує мені розмову про те, як лікувати коліно в тіла без голови і без нутрощів.
Комментариев нет:
Отправить комментарий