Сергій Чаплигін: Що взагалі є історією людства, як такою?

А що взагалі є історією людства, як такою? 

Неминучий прогрес до свободи та просвіти? Чи історія боротьби класів або пригноблених меншин за звільнення? І в чому взагалі полягає сенс протистоянні прогресистів  традиціоналістам?

Адже всі ці ідеї (переходу від «традиційного суспільства» до «сучасного») є наслідком уявного тріумфу епохи Просвітництва, яка являє собою сукупність досліджень, які спробували  пояснити зрушення, пережиті суспільством з кінця XVIII ст. до другої половини XIX ст., а потім і далі в  ХХ столітті.

Де головними складовими є:

- ідея про звільнення свідомості від «міфу»;

- філософський емпіризм;

- індуктивна логіка як основний метод;

- ідея про «людину» як онтологічну одиницю;

- ідея про «невід'ємні права» людини замість християнської етики;

- ідея про суспільний договір;

- ідея про народний суверенітет.

Хоча сам термін «прогресу» говорить лише про часовий період, а не про внутрішній стан, цей міф продовжує, тим не менш, жити в колективному несвідомому. Його живучість забезпечується, не в останню чергу, фактом індустріалізації західноєвропейських суспільств в зазначений хронологічний період, який співпав з періодом торжества політичного лібералізму і виявився з ним тісно пов'язаний.

Так може все-таки правий Макс Вебер, який говорить, що сучасному суспільству властивий ряд культурних констант: «розчаклування світу» та «раціоналізація» свідомості людини?

Але чи дійсно втілення цих ідей в життя  і є частиною розвитку?