У царській Росії це були дворяни-поміщики, чиє господарство базувалося на привілеях, монополіях і тих чи інших формах позаекономічного примусу. Корупційна практика того часу добре описана в творах Гоголя і Лєскова ("Мертві душі", "Ревізор", "Однодум").
У СССР - партноменклатура, що запровадила планову економіку з позаекономічними формами примусу і вічним дефіцитом всього і вся.
На постсовєцькому просторі становим хребтом корупції є та ж сама перефарбована номенклатура і так звані олігархи - великі власники-монополісти часто з кримінальним бекграундом, що компенсують низьку рентабельність власних економічних активів "доїнням" державного бюджету і створенням неринкових, тепличних умов для своїх бізнесів ціною розорення більш ефективних суб'єктів господарювання (податкові пільги, "скощуха", рейдерство, тощо).
Останнім часом джерелом корупції стали ще й іноземні ліволіберальні фонди, які (під лицемірними гаслами "реформ" і боротьби з корупцією) скуповують гуртом і вроздріб (читай: корумпують) громадян нових незалежних (а тому не дуже заможних) держав з метою підриву їхнього суверенітету і заволодіння цінними економічними активами.
Системна корупція цілеспрямовано запроваджується і підтримується для вимивання доданої вартості з економіки і цементування домінуючих позицій правлячої верхівки через недопущення накопичення матеріальних ресурсів (важливого важіля впливу) у інших верств населення.
І поки паразитарні суспільні групи у той чи інший спосіб не відсторонені від політичних процесів, боротьба з корупцією буде залишатися Сізіфовою працею. Тобто безглуздою витратою часу і зусиль.
Комментариев нет:
Отправить комментарий