У Східній та Центральній Європі духовними спадкоємцями кельтів, які відійшли на Захід, стали “фісоніти”, тобто “жителі Фіси/Тиси”, які мешкали у Олтенії, Банаті та сусідній Трансильванії, а згодом заселили і Хацег. У цій зоні, за свідченням румунського етнолога Б.П. Хашдеу, населення складалося з “гетерогенних елементів” – романізованих арабів (переселенців з Єгипту, що й принесли з собою культ пророкування Тарот), персів, галлів тощо. «…Завоювавши Дакію, імператор Траян потурбувався про те, щоб Дакія була перетворена в провінцію з римським веденням господарства, римською юриспруденцією, латинською мовою в законодавстві та побуті… Природно, все римське в Дакії сприймалося легко і міцно закріплювалося. Цьому сприяло те, що населення Дакії під час завоювання було у великій кількості знищено і в країну прибуло дуже багато різноплемінних, але романізованих солдат, чиновників, купців, промисловців, ремісників і різного роду шукачів пригод та щастя. Одним словом, Дакія була в той час наводнена римлянами; можливо, 50% населення Дакії складали римляни…» [1]. Ця територія іменувалася, за Євтропієм, orbis Romanus, або pascua romanorum «римські пасовиська», а її мешканці – “пастухами римлян”, ac pastores Romanorum [2], звідки й походить самоназва нащадків цього різноетнічного конгломерату – roma (romale).
Але не всі жителі Дакії романізувалися. Ті фісоніти, які зберегли свою ідентичність, стали відомі як “цигани” (угор. szegeny “сегень”), бо домінуючим у них елементом став (передавши й індоарійську мову) придунайський осколок колись могутніх меото-кіммерійців – етнос сігінів (сігіннів, Sigynnae): “… про одну тільки народність за Істром (Дунаєм, — О.Г.) я, — пише Геродот у своїй “Історії”, — можу отримати свідчення: ця народність – сігіни. Одягаються вони у мідійський одяг. Межі землі сігінів простягнуться аж до енетів на Адріатичному морі (сучасні Словенія та Венеція, — О.Г.). Вони вважають себе (нащадками) мідійських переселенців. А як вони потрапили туди з Мідії, я не можу пояснити… Сіггінами, зрештою, лігії, які живуть на північ від Массалії, називають дрібних торговців, а жителі Кіпру – списи” [3].
Коли перський цар Дарій здійснював свій знаменитий похід проти скіфів, він наказав сігінам стерегти до його повернення мости через Дунай.
Страбон повідомляє, що у сігінів були маленькі волохаті коні, які були придатні тільки для їзди на колесах. жінка-сігінка, яка краще всіх вміла правити колісницею, могла собі сама вибирати чоловіка (Страбон, 11.520).
Археологічно дані про присутність сігінів в Словенії, Угорщині, Сербії, Румунії та Болгарії підтверджується знахідками бронзових предметів, котлів, елементів кінської збруї, залізної зброї.
Певний час термін «цигани» в європейській традиції застосовувався до маніхеїв, в тому числі й македонців, які його дотримувалися (аналогічно близьких маніхеям катарів-богумилів в Європі просто називали «болгарами»).
Вважається, що споріднені з персами, мідійцями та парфянами сігіни утворили на Дунаї в Європі саме торгову факторію для контактів із Сходом і, звісно, крім товарів в Римську імперію через сігінів приникали і перські ідеї (мітраїзм, маніхейство). У Франції їх называют «богемці» (звідки й поняття "богема"), в Англії — «єгиптяни» (gypsy).
Факт збереження цього прадавнього кіммерійського етносу пояснють етнологи його замкненим характером та обов’язковістю ендогамних шлюбів.
Але не всі жителі Дакії романізувалися. Ті фісоніти, які зберегли свою ідентичність, стали відомі як “цигани” (угор. szegeny “сегень”), бо домінуючим у них елементом став (передавши й індоарійську мову) придунайський осколок колись могутніх меото-кіммерійців – етнос сігінів (сігіннів, Sigynnae): “… про одну тільки народність за Істром (Дунаєм, — О.Г.) я, — пише Геродот у своїй “Історії”, — можу отримати свідчення: ця народність – сігіни. Одягаються вони у мідійський одяг. Межі землі сігінів простягнуться аж до енетів на Адріатичному морі (сучасні Словенія та Венеція, — О.Г.). Вони вважають себе (нащадками) мідійських переселенців. А як вони потрапили туди з Мідії, я не можу пояснити… Сіггінами, зрештою, лігії, які живуть на північ від Массалії, називають дрібних торговців, а жителі Кіпру – списи” [3].
Коли перський цар Дарій здійснював свій знаменитий похід проти скіфів, він наказав сігінам стерегти до його повернення мости через Дунай.
Страбон повідомляє, що у сігінів були маленькі волохаті коні, які були придатні тільки для їзди на колесах. жінка-сігінка, яка краще всіх вміла правити колісницею, могла собі сама вибирати чоловіка (Страбон, 11.520).
Археологічно дані про присутність сігінів в Словенії, Угорщині, Сербії, Румунії та Болгарії підтверджується знахідками бронзових предметів, котлів, елементів кінської збруї, залізної зброї.
Певний час термін «цигани» в європейській традиції застосовувався до маніхеїв, в тому числі й македонців, які його дотримувалися (аналогічно близьких маніхеям катарів-богумилів в Європі просто називали «болгарами»).
Вважається, що споріднені з персами, мідійцями та парфянами сігіни утворили на Дунаї в Європі саме торгову факторію для контактів із Сходом і, звісно, крім товарів в Римську імперію через сігінів приникали і перські ідеї (мітраїзм, маніхейство). У Франції їх называют «богемці» (звідки й поняття "богема"), в Англії — «єгиптяни» (gypsy).
Факт збереження цього прадавнього кіммерійського етносу пояснють етнологи його замкненим характером та обов’язковістю ендогамних шлюбів.














