МЕЗОЄВРАЗІЯ: ГІПЕРБОРЕЯ: АРАТТА: АРЙАНА: КІММЕРІЯ: СКІФІЯ: САРМАТІЯ: ВАНАХЕЙМ: ВЕНЕДІЯ: КУЯВІЯ-АРТАНІЯ-СКЛАВІЯ: РУСЬ: УКРАЇНА
"...Над рідним простором Карпати – Памір, Сліпуча і вічна, як слава, Напружена арка на цоколі гір – Ясніє Залізна Держава!" (Олег Ольжич)

Пошук на сайті / Site search

24.04.2021

Бердалы Оспан: Что надо знать гостю о казахском дастархане: о традиции Бас ұстау "Принять голову"

О гостеприимстве казахов сложены легенды. Но чтобы не обидеть хозяев, желательно уяснить несколько правил поведения. Сегодня речь пойдёт о главном блюде для почётного гостя.

***

Гостя казах готов принять в любое время, тем более, если он оказался в доме впервые. Почему? Такого гостя казахи называют «Құдайы қонақ» (Божий гость). Ему оказывается особое почтение, потому как «Қырықтың бірі қыдыр» (Один из сорока может оказаться святым). Отсюда и одно из самых хороших казахских пожеланий: «Дастарханың жиылмасын!» (Пусть ваш дом всегда будет полон гостей).

Нюансы дастархана

Ни один приём гостей в казахском доме не обходится без мяса. Ведь казахи издревле были кочевниками, и их основным промыслом являлось животноводство. Древнегреческий ученый Эфор (IV век до н.э.) о далёких предках тюрков (в том числе и казахов) оставил следующую запись: «Саки, пасущие овец, – скифские племена. Они живут в Азии. Потомки справедливых кочевников не гонятся за богатством и друг перед другом честны. Они кочуют в повозках, пьют молоко, препятствуют развитию частной собственности, всей собственностью пользуясь сообща».

Гостям оказывают внимание за дастарханом, преподнося каждому куски мяса соответственно статусу. Подавали варёное мясо на нескольких круглых деревянных блюдах:

Бас табақ (главное блюдо) или Қос табақ (большое блюдо с самыми лучшими кусками мяса);

Орта табақ (блюдо среднего размера), их могло быть несколько;

Кіші табақ (маленькое блюдо);

Құда табақ (блюдо для сватов).

***

Только для почётного гостя

Определив самого почётного гостя, ему приносят баранью голову. Варится она целиком, удаляются только зубы, поскольку считается, что иначе скот может остаться без приплода. Однако здесь надо отметить ещё один нюанс древней традиции Бас ұстау. Если у почётного гостя жив отец, принимать голову он не имеет права, а должен учтиво уступить её другому со словами «Сіз алыңыз» (примите Вы). Все понимали, почему он так поступает. Таким образом, баранью голову не мог принять даже уважаемый аксакал, если его отец ещё находился в добром здравии.

Традиция Бас ұстау

У традиции Бас ұстау (принять голову) свои устоявшиеся правила, и каждый казах знаком с ними с самого детства. Бас ұстаған қонақ (принявший голову барана) в первую очередь срезает кусочек ноздревой части и пробует сам. Именно эта часть считается самой вкусной. Сотрапезникам он раздаёт разрезанную кожу с правой стороны. Көз (глаза) передаёт одному из почётных гостей. Но помните, что делить глаза между двумя людьми нельзя – «алакөз болмасын» (чтобы не ссорились). Құлақ (ухо) – они полагались детям, чтобы слушались родителей Езу (часть ротовой полости) – хозяину или его жене, чтобы супругов не покидала улыбка, то есть счастье.

Маңдай (кусок лобной части) подавался джигиту, чтобы он был первым среди сверстников. Таңдай (нёбная часть) – тоже джигиту (или девушке) в качестве пожелания стать акыном. Кстати, иногда это превращали в игру. Небную часть подбрасывали, ударяя её ладонью несколько раз, а молодой джигит должен был поймать. Жақ (челюсть) и тіл (язык) давались келін (невестке), чтобы она была спокойной и скромной. Тіл (язык) никогда не дают детям. Считалось, что тогда они перестанут слушаться старших.

Бердалы Оспан: Зачем казахи разбрасываются сладостями: о традиции Шашу

Картина Абишев Нурлан «Шашу», холст, масло,125х250, 2012 год

Многие казахские традиции, пройдя долгий путь через века, соблюдаются и сегодня. Шашу (разбрасывание сладостей) — одна из таких. Казахи бросают Шашу во время радостных торжеств. А таких очень много. Но самое яркое из них, это когда молодой джигит приводит в дом невесту. Осыпая молодожёнов Шашу, родственники показывают свою радость и причастность к празднику. Сегодня Шашу состоит из разных лакомств, но также в него добавляли и монеты.

Когда гости всех возрастов бросаются подбирать сладости, в этом действе заложен глубокий смысл. Каждый хочет, чтобы такая же радость случилась и в его доме. Взрослые, подбирая сладости, несут их своим детям и внукам. Казахи верят, что это хорошая примета и что через Шашу передаётся положительная энергетика радостного события. «Шашудан ауыз тисін, оларда осындай қуанышқа жетсін» (Пусть тоже попробуют сладости Шашу, пусть у них тоже будет подобная радость), – говорят казахи.

***

Традиция в трудах учёных

Шайзада Тохтабаева описала несколько ситуаций, уместных для традиции Шашу. Вот некоторые из них:

«Целый комплекс ритуальных действий и этикетных правил разработан для таких состояний женщины, как беременность и роды. Первое известие о беременности женщины отмечалось небольшим пиршеством Құрсақшашу в узком семейном кругу (иногда с приглашением близких родственников и женщин-соседок). При этом будущую маму осыпали шашу – сладостями, баурсаками, куртом и монетами, символизирующие изобилие, плодородие и благоденствие».

«Когда невестка осваивалась в новой обстановке, её вместе с мужем и другими членами семьи пригашали домой родственники мужа на Үй көрсету (показ дома) или Отқа шақыру (приглашение «на огонёк», на угощение). Там в спокойной обстановке оценивали воспитанность и манеры нового члена семьи. Невеста должна была с поклоном войти в дом и оставить у порога принесённый ею подарок (о нём она заранее советовалась со свекровью). Обычно подарки были в виде ковра, отрезов тканей, а также собственноручно вышитых девушкой полотенец, скатерти, покрывала и пр. Эта традиция живёт и в наши дни. В ответ женщина старшего возраста совершала Шашу, осыпая невестку конфетами и монетами».

Бердалы Оспан: По возвращении на родину казахи не целуют землю – традиция Аунау " поваляться на родной земле"

У казахов есть понятие «аунау» (валяться). Есть и традиция с таким названием. Она связана с чувством любви к родной земле.

Казахи очень привязаны к своей родине и краям, в которых они росли, а потому с любовью в своей земле связаны очень много пословиц и поговорок. Одна из самых популярных звучит так:

Кісі елінде сұлтан болғанша,

Өз еліңді ұлтан бол.

[Чем быть царём на чужбине,

Лучше на своей родине быть простолюдином].

Когда казах долгое время живёт вдали от родных мест, он сильно скучает и обычно произносит: «Туған жерге аунағым келеді» (Хочу поваляться на родной земле). А если не знает, вернётся или нет в родные края, в тоске повторяет: «Туған жерге бір аунасам арманым болмас еді» (Не было бы у меня другой мечты, если бы я хоть раз смог поваляться на родной земле).

***

Нюансы традиции

Когда после долгого отсутствия казах возвращается в родные места, свою любовь к ним он показывает именно традицией Аунау. Для самого человека и присутствующих это очень волнующий момент. Человек ложится на землю и начинает валяться – не лежит на одном месте, а именно катается по земле. И присутствующие зачастую символически ему помогают.

Все вокруг выражают искреннюю радость, а потом вместе поднимают его и ведут к обильному дастархану. Близкие поздравляют сородича с возвращением и преподносят подарки. Так закрепляется воссоединение человека с родной землёй.

Другая грань

Этой традиции следовали и ещё в нескольких случаях. Иногда человек желал совершить Аунау в какую-то памятную для него местность. Тогда он приглашал в поездку своих друзей и родственников. Иногда о традиции вспоминали старики, особенно когда чувствовали приближение кончины. Они просили отвезти их в места своего детства и там совершали этот ритуал.

23.04.2021

Олег Хельгів: Старый вожак Акелла не промахнулся, Байден загнал трусливого Шерхана за поребрик

Старый вожак Акелла не промахнулся, Байден загнал трусливого Шерхана за поребрик. 

Путин отводит войска от границы с Украиной. Гремя металлоломом и сверкая сгоревшими лагерями, войска потянутся в свои ипеня.

Единственно, что ненадолго. После начала гибридной русско-украинской войны на Донбассе и оккупации Крыма в 2014 году, такие учения возле наших границ проходят стабильно пару раз в год. Этот раз просто шум информационный был в разы больше, на фоне заявлений нового президента США и откровенно провальных попыток Зеленского умиротворить Путина. Который почувствовав слабость украинского президента и его готовность идти на односторонние уступки, взвинтил ставки.

Но тут уже вмешались здоровые силы в Украине. Зеленский понял, что слить страну и пойти на условия Кремля по ОРДЛО и воде в Крым, ему не позволят. Не зря Путин в своей последней речи вспомнил судьбу Януковича. Зеля его тоже слушал и сделал выводы. 

Пока враг отступил. Но уверен - это ненадолго. Когда население России все беднее, а санкции давят все сильнее. У Путина нет другого выхода, кроме как устраивать регулярно маленькие победоносные маневры войск. Когда ВС РФ успешно воюют сами с собой или с украинскими рыбаками. 

Надо же обнуленному президенту России как-то оправдывать содержание огромной армии и расходы на нее астрономические, когда денег уже не хватает, регионы по уши в долгах и даже самые упоротые крымнашисты, начинают спрашивать нахрена это все и в какую пропасть летит Россия.

Деколонизировать Армению от России!

 


Микола Бандрівський: Про Готську та Скіфську єпархії

Про скіфів і готів - ми чули, що таке єпархія - теж знаємо, а, от, що можемо сказати про Готську і Скіфську єпархії? (питання до владик українських Церков від історика й археолога)

Чий Крим? Наш? Якщо наш, то чому сьогоднішні українські Церкви не признаються до нашої церковної спадщини в Криму і на півдні України..?

Адже, Готська єпархія, як всім відомо, виникла в Криму наприкінці ІІІ століття зі столицею у Фео-Доросі на Мангупському плато, а у VIII століття Константинопольський Патріархат підніс її до рівня митрополії. Вірянами ж Готської єпархії були представники різних етносів - скіфи, сармати, гуни, готи, алани та ін., що було типовим для релігійного життя того часу. Більше того, готського єпископа Унілу висвятив сам св. Йоан Златоустий, а єпископ Ульфіла, теж гот, який переклав Святе Письмо готською мовою, навіть був присутній на Константинопольському соборі у 381 році.

Ви скажете, що Готська єпархія тому нами не згадується і не пропагується як спадок Української Церкви через те, що вона, хоч і відносилася до ранньохристиянських Церков, але - сповідувала аріанство, яке було засуджене на Нікейському соборі 325 року. Але! Вельмишановні владики, ці теологічні і богословські нюанси - це ваші внутрішні дискусії. Для української ж держави, для її мирян, тут важливим є сам факт, що вже у дуже віддалені ранньохристиянські часи, близько 1700 років тому (!), на півдні сьогоднішньої України ми мали потужні церковні осідки, з керівниками яких - як з рівними і достойними - говорили і в Константинополі, і у Римі.

Допускаю, що факт аріанської єресі у Готській єпархії, для вас є більш визначальним і важливішим, аніж загальноісторичне значення Готської єпархії для давньоукраїнської історії.

Тоді, чому ви не визнаєте і не пропагуєте релігійно-історичний спадок сусідньої - Скіфської єпархії, східна частина якої займала у III-VIII століттях майже всю сьогоднішню Одеську область і прилеглу частину Херсонської і Миколаївської областей?   Столиця Скіфської єпархії була у м.Томи на території сучасної Румунії. Адже, Скіфська єпархія від самих початків, сповідувала канонічний і правдивий Символ Віри і до Халкідонського собору (до 451 року) була самовласною, тобто незалежною в управлінні своїми церквами. І, лише собор у Халкідоні 28-им своїм правилом, підпорядкував Скіфську єпархію Константинопольському Патріархатові.

А, окрім того, за словами ранньохристиянського історика й візантійського адвоката Ермія Созомена, особливістю Скіфської єпархії було те, що у ній постійно зберігався старовинний звичай, згідно з яким, церквами всієї провінції завжди управляв лише один єпископ.

І, наостанок: наприкінці ІІІ-го століття згадується Євангелік - єпископ Скіфської єпархії, який управляв місцевими церквами при римському імператорові Діоклетіані (284-292 роки), тобто в часи найжорстокіших гонінь і переслідувань перших християн. Від цього часу і аж до середини VI-го століття поіменно відомо дванадцять єпископів вищезгаданої єпархії. Ми не знаємо етнічного походження більшості з них, але про єпископа Феотима окремо сказано, що родом він, скіф.

Вищенаведене свідчить про те, що:

по-перше, ще задовго до так званого Володимирового хрещення 988 року (про яке мовчать майже всі європейські письмові джерела того часу) на півдні сучасної України були потужні ранньохристиянські єпархії - Готська, Скіфська та інші, від яких слід виводити першопочатки сьогоднішніх Українських Церков;

по-друге, керівники тих ранньохристиянських Церков на півдні нинішньої України, були настільки освіченими і обізнаними у питаннях віровчення, що вони на рівних виступали на Вселенських соборах.

Коментарі:

22.04.2021

Ерзянський лідер вперше виступив в ООН зі звинуваченнями на адресу Кремля за етноцид корінних народів Росії

21 квітня 2021 р., Інязор (головний старійшина) ерзянського народу Сиресь Боляєнь виступив на ХХ сесії Постійного форуму ООН з питань корінних народів. Його доповідь стала першою промовою на офіційному заході ООН, виголошеною ерзянською мовою. Секретаріат Інязора забезпечував синхронний переклад з ерзянської на англійську. Виступ транслювався по телебаченню ООН (UN Web TV). За спиною доповідача знаходились два прапори – України та національний прапор ерзян. Український прапор був поряд з ерзянським, бо саме українська делегація надала можливість виступити в ООН представнику корінного народу Росії по своїй квоті, враховуючи, що в самій РФ відбувається етноцид корінних народів. 

Ерзянський лідер виступив в ООН зі звинуваченнями на адресу Москви. Він закликав міжнародну спільноту посилити тиск на Російську Федерацію:

«Ерзя можуть вижити в пандемію коронавірусу, але не можуть вижити в Російській Федерації. Лише міжнародний тиск на Москву здатен вберегти нас від останньої фази етноциду».

У своєму виступі Сиресь Боляєнь гостро розкритикував політику Російської Федерації щодо національних республік та корінних народів:

У роботах Олега Шупляка дух українського народу оживає у космічних масштабах


 Це - картини-одкровення!

У роботах Олега Шупляка дух українського народу оживає у космічних масштабах.

Олег Шупляк народився в 1967 році на Тернопільщині. Закінчив архітектурний факультет Львівського політехнічного інституту. Працював викладачем рисунку та живопису Бережанської дитячої художнього школи. В 2017 році визнаний Заслуженим художником України. І не дарма...

Ви тільки подивіться! Ще б музику - і медитація готова!

Як людина з екстрасенсорними здібностями, я скажу - автор має дивовижне відчуття оточуючого простору і проникає у глибину віків, щоб під патронатом Вищих сил донести мудрість наших предків!









Доктор Джейсон Джорджани: митраизм, прометеизм, гуманитарная правая

Мало кто может лучше говорить о Митре, чем доктор Джейсон Джорджани (Dr Jason Jorjani), который привнесет в свой предмет ум ученого и дух человека, рожденного от корней, идущих по прямой линии традиции и восприимчивых к ее посланиям. Глубина культа Митры скрыта для нас сегодня секретностью его обрядов и практики в подземных храмах; но, как и подземная река, его влияние было сильным, и, возможно, его сила теперь нуждается в повторном использовании.

  Доктор Джорджани (также известный как Гирканиус,  Hyrcanius) - ирано-американский философ, всю жизнь живший в Нью-Йорке. Он получил степень бакалавра и магистра в Нью-Йоркском университете и защитил докторскую диссертацию по философии в Государственном университете Нью-Йорка в Стоуни-Брук. Он читал курсы по науке, технологии и обществу (STS), философии Мартина Хайдеггера и истории Ирана в качестве штатного преподавателя в Технологическом институте Нью-Джерси. Ранее он преподавал сравнительное религиоведение, этику, политическую теорию и историю философии в Государственном университете Нью-Йорка. Он является профессиональным членом Общества научных исследований (SSE).

С октября 2016 года до своей отставки в августе 2017 года доктор Джорджани был главным редактором Arktos Media и соучредителем Alt-Right Corporation. До своей отставки в ноябре 2019 года доктор Джорджани также был старшим советником попечительского совета и исполнительного комитета Фонда персидского возрождения.

Он автор семи книг. Его первая книга, "Прометей и Атлас", получила в 2016 году Книжную премию Парапсихологической ассоциации (PA). Он также является автором книг «Чрезвычайное положение в мире», «Любители Софии», «Фольклорные новеллы», «Иранский левиафан», «Прометеизм» и романа «Фаустовский футурист».

Джорджани - основатель и лидер Прометеизма, также известного как. Прометеистское движение: https://prometheism.com

21.04.2021

Софія Дніпровська: Причини деградації сучасної римо-германської цивілізації

Епоха найвищих злетів європейського духу припадає на проміжок часу десь між серединою XV і сер. XIX ст. Її інерції вистачило ще років на 100, а далі все пішло на спад. Бо саме в цей період, який іще називають періодом абсолютизму, функціонувало три інтегральних складових індоєвропейського соціуму: духовно-пізнавальна (oratores), військово-адміністративна (bellatores) і економічна (laboratores) перебували в стані найвищої гармонії й рівноваги. 

Військова/земельна аристократія ще зберігала високі політичні й економічні позиції й продовжувала виконувати природну для себе роль каркасу суспільства. У той же час, емансипація третього стану (laboratores), пом’якшення жорсткості станових рамок і перехід до нового — інноваційного (інтенсивного, ринкового) — типу економіки наситили Європу ресурсами й технологіями та відкрили соціальні ліфти для найбільш талановитих і енергійних представників третього стану, що дало європейській спільноті ефективні інструменти для освоєння й підкорення світу (бо як показав провальний досвід хрестових походів, самої лише лицарської доблесті для цього було явно недостатньо) і створили економічну базу для політичної реінтеграції європейських націй, рушійною силою якої був союз монархів і національної буржуазії, що зв’язала етнічні регіони невидимою рукою ринку, помогла верховним сюзеренам здолати феодальний сепаратизм і закласти підвалини національних держав, кристалізувавши й зміцнивши національну ідентичність.  

Радикальне ускладнення й пришвидшення динаміки політичних та економічних процесів збільшило попит на духовні орієнтири й практичні знання, що сприяло стрімкому розвою пізнавальної й творчої сфери та підвищенню престижу розумової праці (дещо занедбаної в період раннього й класичного середньовіччя). Авторитет митців, учених, духовних лідерів, що в означений період часу виробили базові парадигми сучасної європейської культури, злетів на небувалу висоту.

Однак подальша концентрація матеріальних ресурсів у руках буржуазії та лібералізація суспільно-політичних відносин зруйнували плідний баланс сил — і приземлений, жадібний, обачливий Вайш’я перевернув соціальну піраміду, поставивши собі на службу Воїна й Жерця, та й сам став жерцем-протестантом, взявся за зброю й придавив залізним боком родовиту еліту.  

Але як тільки буржуазна система цінностей остаточно заборола й витіснила на маргінеси традиційний кодекс честі, Європа стала втрачати силу і владу. Спочатку розпалася єдність Старого й Нового Світів як наслідок ринкової недоцільності перебування заокеанських колоній і європейських метрополій у рамках єдиної політичної системи. Потім почали відкладатися Азійські й Африканські колонії, а потім експансія знову пішла, але вже в зворотному напрямку (з колишніх Колоній в колишні Метрополії).  

Бо ліберальна демократія — дітище крамарів і мануфактурників — перетворила політичне керівництво з можновладних повелителів на підзвітних “менеджерів” колективного пуза. А черево любить маслечко, тепло і спокій і не переварює гармати і порох. Політична система, яка стоїть на службі ситого, спокійного життя (ідеалу laboratores), приречена на деградацію, бо в її рамках нічого робити суб’єктам з екстраординарними розумовими й вольовими якостями. Такі суб’єкти там послідовно й систематично вибраковуються і витісняються на маргінеси чи в титанічний бунт, а їхнє місце займає малодушна й недалекоглядна aurea mediocritas. 

Система, де проблема низьких людей на високих постах стає хронічною, рано чи пізно втрачає здатність давати адекватну відповідь на складні й загрозливі виклики епохи. Суспільство, яке мірою всіх речей зробило споживчий кошик, запливає жиром і перестає розуміти логіку країн і народів, де продовжує діяти принцип “влада —> власність”, де гарантований статус важливіший за комерційну вигоду, і, як наслідок, втрачає здатність протистояти їхній експансії.

Римо-германська цивілізація, що зародилася на теренах Західної Римської Імперії внаслідок синтезу римського й германського елементів, як колись греко-римська, вступила в стадію перезрівання, що характеризується разючим контрастом між економічною потугою й політичною астенією. І цей процес — незворотний. 

Питання лише в тому, чи зможе Східна Європа стати духовним резервом Континенту, чи стане здобиччю лукавої азійщини з мовчазної згоди втомленої “євроатлантичної спільноти”.

18.04.2021

Андрей Кузнецов: Меркиты

Как водится, история мало внимания уделяет участи уничтоженных народов, всецело отдаваясь описанию победителей. Так и в случае меркитов, составивших основу этноса народа саха, всё внимание уделяется лишь татарам Чингисхана. А покорённым народам остаётся лишь место в общей канве истории победителей.

***

В конце XII – начале XIII столетия на территории современной южной Бурятии находилось протогосударственное племенное объединение меркитов. Ставка их хана Тохто-беки возможно находилась где-то в районе Хилха-Селенги. В этот период времени меркиты являлись одним из сильнейших народов Центральной Азии, были воинственны и многочисленны. По мнению Н.Я. Бичурина, племена милигэ, предки меркитов, в VII веке н.э., проживали в горно-таёжном районе Саян и вокруг озера Хубсугул и составляли три аймака, входившие в состав Восточного Тюркского каганата. Меркиты разделялись на три племени, подобно тому, как саха называли себя Yс Саха (три Саха): удуит-меркитов, увас-меркитов и асахан-меркитов.

***

Этническая принадлежность

По наиболее распространённой версии, восходящей к Рашид ад-Дину, меркиты являются частью монгольских племён. Однако Л.Н. Гумилёв придерживался самодийской гипотезы происхождения меркитов, относя меркитов к восточной группе южносамодийских племён. Более аргументированно развил эту гипотезу В.А. Туголуков. По этой гипотезе, древние самодийские скотоводческие племена сформировались на территории Южной Сибири (Каракольская культура Алтая, Кулайская культура Притомья). В середине I тысячелетия н.э. самодийские племена были вытеснены тюрками из пределов Саяно-Алтайского нагорья.

Часть самодийских племён, оставшихся на юге, впоследствии вошла в состав таких крупных народов Южной Сибири, как сибирские татары, тувинцы, хакасы, шорцы. Ушедшие к северу самодийцы положили начало таким народам как ненцы, нганасаны, селькупы, энцы. Восточная ветвь самодийцев, дошедшая до Байкала, стала в XII-XII веках известна как меркиты.

Собственно, меркиты, по самодийской гипотезе являются потомками пазырыкцев Горного Алтая, которые в конце I тысячелетия до н.э. были вытеснены со своих земель юэчжами, мигрировав на восток. Вытесненные затем монголами из Забайкалья, они продолжили миграцию, положив начало этносу саха. В археологическом отношении, с меркитами связывается саянтуйский этап хойцегорской культуры Западного Забайкалья X-XII веков. Указывая на преемственность народа саха от меркитов, исследователь Ф.Ф. Васильев отмечал определённое сходство элементов погребальной культуры саха с памятниками этой археологической культуры.

16.04.2021

Кирилл Серебренитский: Сказка об Острове и двух Племенах

... В одном из океанов был один из архипелагов, а в архипелаге один из островов, и населяло этот остров одно из племён, точнее, два из племён.

На одном конце острова жило просто Племя, человек примерно триста-четыреста, а на другом конце - Людоеды, примерно людоеда три-четыре.

На это острове господствовала демократия, но не было гармонии. Отношения между концами острова были прискорбно неоднозначные.

С одной стороны, Племя осознавало, что насилие порождает только насилие, что нельзя искоренять зло злом, а уподобляться людоедам - это значит людоедам уподобляться, и вообще - нельзя же притеснять и унижать людоедов только за то, что у них другие гастрономические убеждения и другая пищевая идеология. Поэтому Просто Племя, вместо того, чтобы собраться всем скопом и обезлюдоедить остров, терпело и приноравливалось.

Но с другой стороны, что вполне естественно, никому не хотелось быть сожранным, у Просто Племени были совсем иные планы и мечты; более того, никому не хотелось, чтобы сожрали какого-нибудь ребёнка, жену или даже бабушку.

Поэтому Люди из Просто Племени сидели, по возможности, дома, запирались по ночам, воздвигали заборы с колючей проволокой, разводили злых собак и старательно распускали слухи о том, что всё поголовно Племя страдает от самых ядовитых заболеваний и тошнотворных врождённых аномалий. А уж если нужно было куда-нибудь выбраться, то старались бегать как можно быстрее, и всегда тщательно густо натирались дерьмом, что было весьма действенно.

Ибо Людоеды того острова были чувствительны к запахам, и вообще все они были эстеты и меланхолики.

2. **

Понятное дело, что всем на этом острове жилось нелегко: людям из Племени - потому что каждого из них в любую минуту могли ухватить и сожрать, а Людоедам - потому, что отлавливать и жрать людей было чрезвычайно сложно и утомительно.

3. **

И вот однажды случилось нечто небывалое. То, чего не случалось, по крайней мере, последнюю тысячу лет. Вдруг, в один из четвергов, - а это был на острове выходной день, между прочим, - Людоеды взяли и пришли в селение Просто Племени, все три-четыре Людоеда. Запросто так.

- Знаете, мы тут подумали и всё пересмотрели, - сказали Людоеды. - Мы поняли, что пожирать плоть живых существ - это плохо. Во-первых, всякая жизнь священна, и любая какая-нибудь вошь поганая, и та имеет право на бытие, и не нам решать, кому жить или умереть, но дело даже не в этом, а в том, что мясо просто вредно для здоровья, для души и для интеллекта. От мяса туманится ясность восприятия, возбуждаются дурные страсти, избыточно густеет кровь, что, в свою очередь, приводит к нечистоте помыслов и беспорядочной половой жизни. Уж поверьте, мы знаем. А потому - вот что: мы тут приобрели книгу о вкусной и здоровой вегетарианской пище, выучили её наизусть, и теперь вот пришли, чтобы объяснить вам все прелести вегетарианства и научить вас готовить дивные упоительные вегетарианские блюда.

В этой кастрюльке ошеломительно вкусный салатик из анютиных глазок с корешками молодого камыша, а вот в этой - суп из можжевельника, вымоченного в отваре из ландышей. Вот, подходите, кушайте и проникайтесь.

Lieutenant Colonel Laurence Austine Waddell, Scottish explorer, Professor of Tibetan, Professor of Chemistry and Pathology

Очень странная фигура. Ариософ, отождествлял арийцев с шумерами и считал, что они завоевали Англию. Морское завоевание Англии из Средиземноморья, если вытрусить из него всю арийскую требуху крайне интересно. Да, завоевание было, но ни разу не арийцы, которые в то время крутили хвосты своим кобылам где-то в Степи. Похоже, что именно на него опирался Грейвз, но кажется, не приводя прямых ссылок, ибо сей достославный шотландец скончался до Битвы за Англию.

Arteume Corsunn 

Lieutenant Colonel Laurence Austine Waddell,[1] CB, CIE, F.L.S., L.L.D, M.Ch., I.M.S. RAI, F.R.A.S (1854–1938) was a Scottish explorer, Professor of Tibetan, Professor of Chemistry and Pathology, Indian Army surgeon,[2] collector in Tibet, and amateur archaeologist. Waddell also studied Sumerian and Sanskrit; he made various translations of seals and other inscriptions. His reputation as an Assyriologist gained little to no academic recognition and his books on the history of civilization have caused controversy. Some of his book publications however were popular with the public, and he is regarded by some today to have been a real-life precursor of the fictional character Indiana Jones.[3]

Laurence Waddell was born on 29 May 1854, and was the son of Rev. Thomas Clement Waddell, a Doctor of Divinity at Glasgow University and Jean Chapman, daughter of John Chapman of Banton, Stirlingshire.[4] Laurence Waddell obtained a bachelor's degree in Medicine followed by a master's degree in both Surgery and Chemistry at Glasgow University in 1878. His first job was as a resident surgeon near the university and was also the President of Glasgow University's Medical Society.[5] In 1879 he visited Ceylon and Burma and was 'irresistibly attracted' towards Buddhism which in later years led him to study the tenets, history and art of Buddhism[6] . In 1880 Waddell joined the British Indian Army and served as a medical officer with the Indian Medical Service (I.M.S), subsequently he was stationed in India and the Far East (Tibet, China and Burma). The following year he became a Professor of Chemistry and Pathology at the Medical College of Kolkata, India. While working in India, Waddell also studied Sanskrit and edited the Indian Medical Gazette. He became Assistant Sanitary Commissioner under the government of India.[4]

After Waddell worked as a Professor of Chemistry and Pathology for 6 years, he became involved in military expeditions across Burma and Tibet.[7] Between 1885–1887 Waddell took part in the British expedition that annexed Upper Burma, which defeated Thibaw Min the last king of the Konbaung dynasty.[8] After his return from Burma Waddell was stationed in Darjeeling district, India, and was appointed Principal Medical Officer in 1888. In the 1890s Waddell, while in Patna, established that Agam Kuan was part of Ashoka's Hell.[9] His first publications were essays and articles on medicine and zoology, most notably "The Birds of Sikkim" (1893).[10] In 1895 he obtained a doctorate in law.

Waddell traveled extensively in India throughout the 1890s (including Sikkim and areas on the borders of Nepal and Tibet) and wrote about the Tibetan Buddhist religious practices he observed there. Stationed with the British army in Darjeeling, Waddell learned the Tibetan language and even visited Tibet several times secretly, in disguise. He was the cultural consultant on the 1903–1904 British invasion of Tibet led by Colonel Sir Francis Edward Younghusband, and was considered alongside Sir Charles Bell as one of the foremost authorities on Tibet and Tibetan Buddhism. Waddell studied archaeology and ethnology in-between his military assignments across India and Tibet, and his exploits in the Himalayas were published in his highly successful book Among the Himalayas (1899). Various archaeological excavations were also carried out and supervised by Waddell across India, including Pataliputra, of which he did not receive recognition of discovery until long after his death, in 1982, by the government of Bengal. His discoveries at Pataliputra were published in an official report in 1892.[4]

15.04.2021

Михаэль Шрайбман: "Цветные революции" - это прокручивание двигателя истории вхолостую

Либеральные оппозиционные митинги ничего не изменят сами по себе, подобно тому, как они не изменили режим в Беларуси - это даже не цветная революция, а ее имитация. Любое активное сопротивление успешно блокируется сверху либеральными лидерами. Само по себе такое движение не может ничего изменить, что и продемонстрировал опыт Минска, где протесты с воздушными шариками были разбиты. Поэтому главная ставка оппозиции делается на то, что Байден и его преемники будут вводить все новые санкции против Кремля и российских олигархов. Но либералам важно так же, чтобы определенная часть общества, как и Запад, увидели именно в них главную силу оппозиции, способную мобилизовать людей на протесты. Поэтому они все равно будут проводить уличные акции. Но что дальше?

Как может появиться либеральная "Прекрасная Россия будущего?". И какой она станет?

Либерал-демократические силы надеются, что в будущем, когда в Кремле по естественным причинам произойдут перемены, некоторые русские олигархи и чиновники попросят Запад снять санкции - у них там недвижимость, родственники и бизнес. Запад в обмен потребует "уйти с Донбасса" и отдать либералам часть портфелей, скорее всего, Минэкономики и МИД, предоставив им свободу рук в этих областях. Если это случится, силовые ведомства все же останутся у силовиков. Произойдет частичный раздел власти и собственности между этими группами. Поддержка ЛНР и ДНР будет прекращена, и тогда часть санкций снимут.

Деиндустриализация

Деиндустриализация неизбежна. Олигархи заработают миллиарды на приватизациях. Но миллионы работников госсектора и связанных с ним структур, рабочие и специалисты крупных предприятий, будут выброшены на улицу. В то же время, если либеральные экономисты уменьшат налоги на мелкий бизнес и привлекут в страну транснациональных инвесторов, они создадут со временем рабочие места в других секторах. Но даже в самом лучшем случае это будет долгим мучительным процессом: в РФ около 50% ВВП производится госсектором и многие предприятия - низкодоходные или убыточные, а значит увольнения будут иметь огромные масштабы.

14.04.2021

Ганна Черкаська: Мандрівник у вишиванці Микола Миклуха-Маклай

У суботу, 14 квітня 1888 р. о 8-й годині 30 хвилин у лікарні Вілліє при Військово-медичній академії, на лікарняному ліжку помер 41-річний мандрівник у вишиванці Микола Миклуха-Маклай, вчений-антрополог, знавець тринадцяти мов, чиє ім`я носить 300 км узбережжя о. Нова Гвінея - Берег Миклухо-Маклая.

Народився нащадок козаків Микола Миклухо - Маклай 17 липня 1846 р в Малині на Житомирщині. За часів Хмельницького його пращур шотландський лицар Майкл МакЛей одружився з дочкою курінного отамана Охріма Макухи (Миклухи). Того Охріма, який разом із синами Омельком, Назаром і Хомою воював проти поляків; у якого Назар, панночку покохав і на бік ворога став. Вночі брати пробралися до фортеці, щоб викрасти Назара та покарати козацьким судом, але наткнулися на польську варту. Хома (молодший) наказав братові доставити зрадника батькові, а сам бився до загину. Охрім-таки покарав Назара. Цей епізод став основою повісті «Тарас Бульба», яку Микола Миклухо-Маклай завжди возив із собою.

Батько Миколи Миклухо-Маклая – випускник ніжинського ліцею, начальник петербурзької залізниці, був добре знайомий із творами Т.Шевченка. Він вислав 150 карбованців (половину річної зарплати) Шевченкові у вигнання, за що був звільнений з роботи і мав йти під суд, але 40-літній українець помер від туберкульозу, лишив удову та п’ятеро дітей. Мати - з польсько-німецької родини лікаря Беккера, її родичами були Гете і Міцкевич. 

Хворобливий трирічний Миколка, вражений смертю татка, почав заїкатися. Втім, крихке здоров’я не завадило Миколі отримати освіту, вступити до вишу, але у 1864 р. за участь у виступах студентів був виключений із Петербурзького університету без права вступати до іншого вищого навчального закладу Росії. І ніколи б не одержав він дозволу на виїзд за кордон, якби не роман українця з фрейліною царя, на яку імператор поклав око. Довелося Миколі здобувати вищу освіту за кордоном: Гайдельберг, Лейпціг, Єн, був асистентом відомого природознавця Ернста Геккеля. 

У 1866-67 рр. відвідав Канарські острови та Марокко, три весняні місяці 1869 р. провів на узбережжі Червоного моря. Перші спостереження вченого стосувалися зоології, потім - географії, антропології й етнографії. Від 1870 р. почалися одіссеї великого мандрівника: Нова Гвінея, острови Малонезії та Мікронезії, півострів Малакка, Австралія. 1880 р. українець у Сіднеї заснував австралійську біологічну наукову станцію. Він розробив проект створення на Новій Гвінеї незалежної держави - Папуаського Союзу. 

«... Ми стоїмо зараз біля початку гігантського вселюдського процесу, до якого ми всі прилучені. Ми ніколи не досягнемо ідеалу ... про вічний мир у всьому світі, якщо нам ... не вдасться досягти справжнього обміну між чужоземною й нашою європейською культурою» (Ґадамер Г.-Ґ. Батьківщина і мова (1992) // Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика: вибрані твори / пер. з нім. - Київ: Юніверс, 2001. - С. 193).
* ИЗНАЧАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ - ЗАКОН ВРЕМЕНИ - ПРЕДРАССВЕТНЫЕ ЗЕМЛИ - ХАЙБОРИЙСКАЯ ЭРА - МУ - ЛЕМУРИЯ - АТЛАНТИДА - АЦТЛАН - СОЛНЕЧНАЯ ГИПЕРБОРЕЯ - АРЬЯВАРТА - ЛИГА ТУРА - ХУНАБ КУ - ОЛИМПИЙСКИЙ АКРОПОЛЬ - ЧЕРТОГИ АСГАРДА - СВАСТИЧЕСКАЯ КАЙЛАСА - КИММЕРИЙСКАЯ ОСЬ - ВЕЛИКАЯ СКИФИЯ - СВЕРХНОВАЯ САРМАТИЯ - ГЕРОИЧЕСКАЯ ФРАКИЯ - КОРОЛЕВСТВО ГРААЛЯ - ЦАРСТВО ПРЕСВИТЕРА ИОАННА - ГОРОД СОЛНЦА - СИЯЮЩАЯ ШАМБАЛА - НЕПРИСТУПНАЯ АГАРТХА - ЗЕМЛЯ ЙОД - СВЯТОЙ ИЕРУСАЛИМ - ВЕЧНЫЙ РИМ - ВИЗАНТИЙСКИЙ МЕРИДИАН - БОГАТЫРСКАЯ ПАРФИЯ - ЗЕМЛЯ ТРОЯНЯ (КУЯВИЯ, АРТАНИЯ, СЛАВИЯ) - РУСЬ-УКРАИНА - МОКСЕЛЬ-ЗАКРАИНА - ВЕЛИКАНСКИЕ ЗЕМЛИ (СВИТЬОД, БЬЯРМИЯ, ТАРТАРИЯ) - КАЗАЧЬЯ ВОЛЬНИЦА - СВОБОДНЫЙ КАВКАЗ - ВОЛЬГОТНА СИБИРЬ - ИДЕЛЬ-УРАЛ - СВОБОДНЫЙ ТИБЕТ - АЗАД ХИНД - ХАККО ИТИУ - ТЭХАН ЧЕГУК - ВЕЛИКАЯ СФЕРА СОПРОЦВЕТАНИЯ - ИНТЕРМАРИУМ - МЕЗОЕВРАЗИЯ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ - ЛИГИ СПРАВЕДЛИВОСТИ - ДВЕНАДЦАТЬ КОЛОНИЙ КОБОЛА - НОВАЯ КАПРИКА - БРАТСТВО ВЕЛИКОГО КОЛЬЦА - ИМПЕРИУМ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА - ГАЛАКТИЧЕСКИЕ КОНВЕРГЕНЦИИ - ГРЯДУЩИЙ ЭСХАТОН *
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»

Translate / Перекласти