«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Народився нащадок козаків Микола Миклухо - Маклай 17 липня 1846 р в Малині на Житомирщині. За часів Хмельницького його пращур шотландський лицар Майкл МакЛей одружився з дочкою курінного отамана Охріма Макухи (Миклухи). Того Охріма, який разом із синами Омельком, Назаром і Хомою воював проти поляків; у якого Назар, панночку покохав і на бік ворога став. Вночі брати пробралися до фортеці, щоб викрасти Назара та покарати козацьким судом, але наткнулися на польську варту. Хома (молодший) наказав братові доставити зрадника батькові, а сам бився до загину. Охрім-таки покарав Назара. Цей епізод став основою повісті «Тарас Бульба», яку Микола Миклухо-Маклай завжди возив із собою.
Батько Миколи Миклухо-Маклая – випускник ніжинського ліцею, начальник петербурзької залізниці, був добре знайомий із творами Т.Шевченка. Він вислав 150 карбованців (половину річної зарплати) Шевченкові у вигнання, за що був звільнений з роботи і мав йти під суд, але 40-літній українець помер від туберкульозу, лишив удову та п’ятеро дітей. Мати - з польсько-німецької родини лікаря Беккера, її родичами були Гете і Міцкевич.
Хворобливий трирічний Миколка, вражений смертю татка, почав заїкатися. Втім, крихке здоров’я не завадило Миколі отримати освіту, вступити до вишу, але у 1864 р. за участь у виступах студентів був виключений із Петербурзького університету без права вступати до іншого вищого навчального закладу Росії. І ніколи б не одержав він дозволу на виїзд за кордон, якби не роман українця з фрейліною царя, на яку імператор поклав око. Довелося Миколі здобувати вищу освіту за кордоном: Гайдельберг, Лейпціг, Єн, був асистентом відомого природознавця Ернста Геккеля.
У 1866-67 рр. відвідав Канарські острови та Марокко, три весняні місяці 1869 р. провів на узбережжі Червоного моря. Перші спостереження вченого стосувалися зоології, потім - географії, антропології й етнографії. Від 1870 р. почалися одіссеї великого мандрівника: Нова Гвінея, острови Малонезії та Мікронезії, півострів Малакка, Австралія. 1880 р. українець у Сіднеї заснував австралійську біологічну наукову станцію. Він розробив проект створення на Новій Гвінеї незалежної держави - Папуаського Союзу.
Миклуха-Маклай мав власну думку й умів її відстоювати: виступав на захист рідної мови. Звертався до Бісмарка, російського царя і у листопаді 1882 р. Миклухо-Маклай зустрічався в Гатчині з Олександром III.
1883 р. він отримав дозвіл царя на одруження; повернувся до Сіднею, одружився з Маргарет-Еммою Робертсон - дочкою прем`єр-міністра Нового Південного Велсу.
Три роки прожив дослідник серед папуасів, вивчив їхній побут і діалекти. 1885 р. виступив на захист проти німецької анексії північно-східної Нової Гвінеї. Сорокарічним повернув із дружиною та двома синами додому. Поїхав до столиці, щоб приготувати до друку свої праці. Двічі він приїздив до Малина в маєток матері, де вивчав побут і традиції поліщуків, цікавився походженням древлян, їх історією. У цей час петербурзьку квартиру Миклухо-Маклая відвідував Яворницький і немало експонатів виканючив. У Дмитра Яворницького був талант циганити, сяде й заявляє: «Як цей панцир черепахи прикрасить наш музей! Не піду звідси – поки не дасте!». І таки висидів.
Сьогодні 12 онуків, правнуків, праправнуків Миколи Миклухо-Маклая живуть в Австралії та вважають себе українцями, очолюють Товариство українців Австралії. Старійшина цього роду - диктор австралійського державного телебачення Роберт Миклухо-Маклай, ще за радянських часів (1980 і 1988 рр.) був у Києві, він таємно вночі на таксі за долари промчав до Малина, щоб сфотографувати будинок, де народився його дід-українець.
Комментариев нет:
Отправить комментарий