У вузькому значенні — це укріплене фортифікаційними елементами поселення нереєстрового козацтва за порогами Дніпра, від цього козаки, що мешкали за дніпровськими порогами й отримали назву запорожці.
У широкому значенні Запорозька Січ — це адміністративно-військовий центр дніпровського козацтва, що існував від середини XVI ст. до свого знищення російським царатом у 1775 році.
Саме слово «січ» більшість дослідників ототожнює із засікою — спорудженою перешкодою з поваленого чи встромленого в землю кілля з метою оборони. Інше трактування — укріплений по периметру гострокіллям табір.
Найперші дрібні козацькі протосічі згадуються в історичних джерелах з 1520-х років й мають різні назви: «стани», «остроги», «городки». Вони поступово, протягом тривалого часу, сконсолідувалися в єдину — «січ».
Головною причиною появи Запорозької Січі більшість істориків вважає самоорганізацію дніпровського козацтва, у якій велику роль відіграли видатні основоположники раннього козацтва — Остафій Дашкович та Дмитро Вишневецький. Другою причиною був зовнішній фактор — цивілізаційний виклик з боку мусульманського світу. Необхідність постійного стримування татаро-турецької агресії на терени українських земель сприяла формуванню та консолідації дніпровського козацтва, виникненню Січі (як військово-адміністративного центру) та запорозького війська.
Вагомий відсоток істориків виділяють існування семи запорозьких січей:
1. Томаківська Січ (з 60—80-х рр. XVI ст. до 1593 р.)
2. Базавлуцька Січ (1593—1638)
3. Микитинська Січ (1639—1652)
4. Чортомлицька Січ (1652—1709)
5. Кам'янська Січ (1709—1711, 1728—1734)
6. Олешківська Січ (1711—1728)
7. Нова (Підпільненська) Січ (1734—1775)
Однак також значний відсоток істориків, серед яких: Володимир Сергійчук, Юрій Мицик, Наталя Яковенко, Ганна Швидько вважають, що січей за порогами Дніпра було вісім, а найперша серед них Хортицька Січ (або протосіч). Збудована Дмитром Вишневецьким фортеця на острові Мала Хортиця (зараз це острів Байди) проіснувала короткий час — з 1554—1556 рр. і до другої половини 1557(можливо 1558) року.
Центральним органом управління січової громади був Кіш Запорозької Січі на чолі з кошовим отаманом. Кіш обирався та контролювався козацькою радою.
Із Запорозькою Січчю тісно пов’язане поняття «Військо Запорозьке», яке більшість істориків трактує як військово-суспільну або як політико-військову організацію українського козацтва за порогами Дніпра. Ця структура пройшла кілька етапів свого розвитку.
На просторах Інтернету доводилося читати думки непрофесійних дослідників-аматорів, що вже на першому етапі свого розвитку (друга половина XVI – перша половина XVII ст.) Військо Запорозьке (Запорозька Січ в широкому значенні) від самого зачину являло собою суверенну, незалежну (степову) державу.
Одразу треба зазначити, що абсолютна більшість українських вчених-істориків не вважає Військо Запорозьке у цей період суверенною, незалежною державою. Чому це так?
У другій половині XVI – першій половині XVII ст. це утворення не мало повноцінної державної структури, на теренах Січі не було міст і визначених кордонів, воно не мала міжнародного визнання. Січ номінально-юридично підпорядковувалася польській короні й була частиною Речі Посполитої (утвореної в 1569 році). У листах та угодах XVII ст. верхівки запорожців до польської влади вживалося таке формулювання: «Військо Запорозьке його королівської милості», що й було прямим визнання зверхності. Проте фактично запорозькі козаки могли діяти всупереч польській владі та навіть вести незалежні перемовини з іншими державами. З певною обережністю цілком можливо називати Військо Запорозьке в означений період протодержавною організацією.
У середині XVII ст., в ході визвольної війни українського народу на чолі з гетьманом Хмельницьким було створено фактично суверенну, самостійну (ранньомодерну) українську державу, яка мала офіційну назву — Військо Запорозьке. Щоб не плутати новонароджену державу зі старішою військово-суспільною організацією запорозьких козаків, історики умовно назвали це державне утворення — Гетьманщиною. Зрідка в наукових творах також трапляється назва Україна-Гетьманщина…
Запорозька Січ справді мало певну автономію, під час визвольної війни Богдана Хмельницького, однак, визнавало вищість гетьманської булави, й становило органічну частину Гетьманщини. Варто зазначити, що Богдана Хмельницького було проголошено гетьманом в січні 1648 року саме на Микитинській Січі (поблизу сучасного м. Нікополь Дніпропетровської області)
Хоча згодом у Івана Виговського почалися серйозні конфлікти із запорожцями, які переросли у повстання останніх.
Надзвичайно цікава міждержавна україно-шведська Корсунська угода від 15 жовтня 1657 року, до укладання якої чималих зусиль доклав Богдан Хмельницький. Однак через його смерть зі сторони України-Гетьманщини цю угоду підписав новий гетьман Іван Виговський. У документі наголошувалося, що шведський король Карл X Густав «Визнає і проголошує Військо Запорозьке [Гетьманщину] з підвладними йому провінціями за нарід свобідний і нікому не підлеглий». Це вельми важливий документ, який показує, що Гетьманщина де-юре й де-факто мала незалежність навіть після Переяславської ради 1654 року.
Для розрізнення Гетьманщини та Запоріжжя січові писарі ще в середині XVII ст. почали дописувати до традиційної назви одне слово — «низове» (Військо Запорозьке низове). У цьому контексті це слово означало нижню течію Дніпра, Передпоріжжя та Запоріжжя, на противагу Гетьманщині, що розташовувалася вище за річковою течією. Незважаючи на певну окремішність та автономність Запоріжжя (Запорожжя), воно було в другій половині XVII—XVIII ст. нерозривно пов’язане з Гетьманщиною, становлячи її органічну частину.
На світлині реконструкція Чортомлицької Січі В. Ленченка. Саме на цій Січі в січні 1648 року Богдана Хмельницького було проголошено гетьманом.
Всім хто цікавиться українською історією раджу прочитати раджу прочитати.
Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. Вид. 3-є, доповнене. К.: ПП Сергійчук M. І., 2008. 560 с.
Сергійчук В. Дмитро Вишневецький. Київ: Україна, 2003. 192 с.
Українська держава другої половини XVII–XVIII ст.: політика, суспільство, культура / Ред. кол.: В. Смолій (відп. ред.), О. Бакинська, В. Горобець (заст. відп. ред.), В. Матях (відп. секр.), Ю. Mицик, В. Степанков, Я. Федорук, Т. Чухліб (заст. відп. ред.). К.: НАН України. Інститут історії України; Науково-дослідний інститут козацтва., 2014.
Горобець В. Україна та імперія в ранньомодерну добу: чи була Козацька держава failed state? / За ред. В. Смолія. Київ: НАН України. Ін-т історії України, 2023.
Брехуненко В. Кримський ханат і проблема міжнародного визнання Ранньомодерної Української держави та суб’єктивації Війська Запорозького Низового // Проблеми історії країн Центральної та Східної Європи. 2016. Вип. 5. С. 93—103.
Комментариев нет:
Отправить комментарий