«Воля – вогонь, що спалює все, додаючи собі сили»
Марк Аврелій
Ключові смисли повісті Івана Франка «Перехресні стежки» (1900) дають нагоду поміркувати про феномен Волі. «Воля, як річ у собі, – зауважував Артур Шопенґавер, – ніяк не залежить від своїх проявів…» [3, 167] (творчих / руйнівних) – вона є універсальним засобом ЗМІНИ ПОРЯДКУ РЕЧЕЙ. З філософського погляду, Воля є категорією субстанціальною, а її прояв – акцидентний. Тому важливо, щоб активний індивід-альтруїст як носій сильної волі спрямовував її на суспільне благо. Воля – усвідомлювана цілеспрямованість людини на реалізацію своєї індивідуальної програми, алгоритм якої тримає в собі.
Так передумовою успішної реалізації «програми» творення простору суспільної справедливості «меценасом» (адвокатом) Євгенієм Рафаловичем є гідне протистояння системному механізму, що за імперських (Галичина у складі Австро-Угорщини) умов є велетенськими інфернальними жорнами, котрі здатні перетерти на порох будь-кого, хто матиме намір той механізм пошкодити чи зруйнувати. Отже, борець за добро, що виступає під корогвою Волі, має бути цілеспрямованим, рішучим, відважним, безкомпромісним, послідовним і безкорисливим носієм гідності, інтелекту, професійної компетенції й харизми. Чи є все це у молодого адвоката Рафаловича? Так, поза всяким сумнівом, є. Ось декілька цитат із твору:
«…Думка про конечність розбуджування селян до політичного життя, організування їх до політичної боротьби за свої права виступила в його душі не як далекий постулат, а як справа невідхильно потрібна, без якої навіть найбільшому народолюбцеві не можна й кроку зробити наперед» [3, 175].
А ще: «Євгеній мав таке почуття, що підсаджує під свої плечі під високу і важку кам’яну гору з наміром – зрушити її з місця. Він знав, що се праця страшенна, довга, важка, але сказав собі в душі:
– Все одно! Мушу двигнути» [3, 176].
Читач вірить: на це йому стане Волі.
Марк Аврелій
Ключові смисли повісті Івана Франка «Перехресні стежки» (1900) дають нагоду поміркувати про феномен Волі. «Воля, як річ у собі, – зауважував Артур Шопенґавер, – ніяк не залежить від своїх проявів…» [3, 167] (творчих / руйнівних) – вона є універсальним засобом ЗМІНИ ПОРЯДКУ РЕЧЕЙ. З філософського погляду, Воля є категорією субстанціальною, а її прояв – акцидентний. Тому важливо, щоб активний індивід-альтруїст як носій сильної волі спрямовував її на суспільне благо. Воля – усвідомлювана цілеспрямованість людини на реалізацію своєї індивідуальної програми, алгоритм якої тримає в собі.
Так передумовою успішної реалізації «програми» творення простору суспільної справедливості «меценасом» (адвокатом) Євгенієм Рафаловичем є гідне протистояння системному механізму, що за імперських (Галичина у складі Австро-Угорщини) умов є велетенськими інфернальними жорнами, котрі здатні перетерти на порох будь-кого, хто матиме намір той механізм пошкодити чи зруйнувати. Отже, борець за добро, що виступає під корогвою Волі, має бути цілеспрямованим, рішучим, відважним, безкомпромісним, послідовним і безкорисливим носієм гідності, інтелекту, професійної компетенції й харизми. Чи є все це у молодого адвоката Рафаловича? Так, поза всяким сумнівом, є. Ось декілька цитат із твору:
«…Думка про конечність розбуджування селян до політичного життя, організування їх до політичної боротьби за свої права виступила в його душі не як далекий постулат, а як справа невідхильно потрібна, без якої навіть найбільшому народолюбцеві не можна й кроку зробити наперед» [3, 175].
А ще: «Євгеній мав таке почуття, що підсаджує під свої плечі під високу і важку кам’яну гору з наміром – зрушити її з місця. Він знав, що се праця страшенна, довга, важка, але сказав собі в душі:
– Все одно! Мушу двигнути» [3, 176].
Читач вірить: на це йому стане Волі.
* ПРИКАРПАТСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ НАРАТИВНИХ СИСТЕМ













