Ернст Юнгер якось сказав : «Міф – це те, що розповідає батько, який повернувся з війни»[1].. Саме цим шляхом творення своєї «міфологічної реальності» йдуть західно-балканські країни. Зрештою, бійнею у Чечні та Грузії й Росія обрала цей тракт…
Але є ще й інша можливість: «Пробудити міф здатне мистецтво» [2].
Аналогічне пророкує В’ячеслав Медвідь: «…Не знаю, яким буде український національний міф, але вважаю, що витворить його література. Так як це сталося в Латинській Америці, коли з’явилися такі письменники, як Маркес» [3]. Щоправда, поряд із Маркесом стоїть і команданте Маркос.
Але якщо слово «націоналізм» у постіндустріальну, інформаційну та епоху суцільного диктату лібералізму викликають неоднозначні асоціації, пов’язуються з провінціалізмом та вторинністю, то чи не варто звернути увагу на якийсь інший проект?
***
Свого часу у Філадельфії «отці-засновники» зреалізували свій власний міфічний проект під назвою «США». Чи не до нього звертав свої думки поет-«міфотворець»: «І братолюбіє (грец. «філадельфія») пошли!..»?
Думається, що саме «Філадельфійський проект» зможе бути адекватною відповіддю на виклик «Україні ніколи не стати Америкою» [4]. Проте слід застерегти, що ми мову ведемо не про антропософський проект «філадельфія», запропонований Рудольфом Штайнером як проект нової спіритуальної культури на всій Землі (див. т.зв. Сьому лекцію в циклі «Дванадцяти Нюрнберзьких лекцій про Апокаліпсис Іоанна», прочитаних у 1908 році).
Туга Тараса Шевченка за «братолюбієм» («філадельфією»), за «Вашингтоном з новим і праведним законом» аналогічна тому, як руси-християни часів княгині Ольги молили про осяяння світлом Христового вчення всієї Русі, яку благословив сам Апостол Андрій, спорудивши на Київських горах хрест (по-старогрецьки слово «ставрос» означає і «хрест», і «кий»!).
Але є ще й інша можливість: «Пробудити міф здатне мистецтво» [2].
Аналогічне пророкує В’ячеслав Медвідь: «…Не знаю, яким буде український національний міф, але вважаю, що витворить його література. Так як це сталося в Латинській Америці, коли з’явилися такі письменники, як Маркес» [3]. Щоправда, поряд із Маркесом стоїть і команданте Маркос.
Але якщо слово «націоналізм» у постіндустріальну, інформаційну та епоху суцільного диктату лібералізму викликають неоднозначні асоціації, пов’язуються з провінціалізмом та вторинністю, то чи не варто звернути увагу на якийсь інший проект?
***
Свого часу у Філадельфії «отці-засновники» зреалізували свій власний міфічний проект під назвою «США». Чи не до нього звертав свої думки поет-«міфотворець»: «І братолюбіє (грец. «філадельфія») пошли!..»?
Думається, що саме «Філадельфійський проект» зможе бути адекватною відповіддю на виклик «Україні ніколи не стати Америкою» [4]. Проте слід застерегти, що ми мову ведемо не про антропософський проект «філадельфія», запропонований Рудольфом Штайнером як проект нової спіритуальної культури на всій Землі (див. т.зв. Сьому лекцію в циклі «Дванадцяти Нюрнберзьких лекцій про Апокаліпсис Іоанна», прочитаних у 1908 році).
Туга Тараса Шевченка за «братолюбієм» («філадельфією»), за «Вашингтоном з новим і праведним законом» аналогічна тому, як руси-християни часів княгині Ольги молили про осяяння світлом Христового вчення всієї Русі, яку благословив сам Апостол Андрій, спорудивши на Київських горах хрест (по-старогрецьки слово «ставрос» означає і «хрест», і «кий»!).














