Про скіфів і готів - ми чули, що таке єпархія - теж знаємо, а, от, що можемо сказати про
Готську і Скіфську єпархії? (питання до владик українських Церков від історика й археолога)
Чий Крим? Наш? Якщо наш, то чому сьогоднішні українські Церкви не признаються до нашої церковної спадщини в Криму і на півдні України..?
Адже, Готська єпархія, як всім відомо, виникла в Криму наприкінці ІІІ століття зі столицею у Фео-Доросі на Мангупському плато, а у VIII століття Константинопольський Патріархат підніс її до рівня митрополії. Вірянами ж Готської єпархії були представники різних етносів - скіфи, сармати, гуни, готи, алани та ін., що було типовим для релігійного життя того часу. Більше того, готського єпископа Унілу висвятив сам св. Йоан Златоустий, а єпископ Ульфіла, теж гот, який переклав Святе Письмо готською мовою, навіть був присутній на Константинопольському соборі у 381 році.
Ви скажете, що Готська єпархія тому нами не згадується і не пропагується як спадок Української Церкви через те, що вона, хоч і відносилася до ранньохристиянських Церков, але - сповідувала аріанство, яке було засуджене на Нікейському соборі 325 року. Але! Вельмишановні владики, ці теологічні і богословські нюанси - це ваші внутрішні дискусії. Для української ж держави, для її мирян, тут важливим є сам факт, що вже у дуже віддалені ранньохристиянські часи, близько 1700 років тому (!), на півдні сьогоднішньої України ми мали потужні церковні осідки, з керівниками яких - як з рівними і достойними - говорили і в Константинополі, і у Римі.
Допускаю, що факт аріанської єресі у Готській єпархії, для вас є більш визначальним і важливішим, аніж загальноісторичне значення Готської єпархії для давньоукраїнської історії.
Тоді, чому ви не визнаєте і не пропагуєте релігійно-історичний спадок сусідньої - Скіфської єпархії, східна частина якої займала у III-VIII століттях майже всю сьогоднішню Одеську область і прилеглу частину Херсонської і Миколаївської областей? Столиця Скіфської єпархії була у м.Томи на території сучасної Румунії. Адже, Скіфська єпархія від самих початків, сповідувала канонічний і правдивий Символ Віри і до Халкідонського собору (до 451 року) була самовласною, тобто незалежною в управлінні своїми церквами. І, лише собор у Халкідоні 28-им своїм правилом, підпорядкував Скіфську єпархію Константинопольському Патріархатові.
А, окрім того, за словами ранньохристиянського історика й візантійського адвоката Ермія Созомена, особливістю Скіфської єпархії було те, що у ній постійно зберігався старовинний звичай, згідно з яким, церквами всієї провінції завжди управляв лише один єпископ.
І, наостанок: наприкінці ІІІ-го століття згадується Євангелік - єпископ Скіфської єпархії, який управляв місцевими церквами при римському імператорові Діоклетіані (284-292 роки), тобто в часи найжорстокіших гонінь і переслідувань перших християн. Від цього часу і аж до середини VI-го століття поіменно відомо дванадцять єпископів вищезгаданої єпархії. Ми не знаємо етнічного походження більшості з них, але про єпископа Феотима окремо сказано, що родом він, скіф.
Вищенаведене свідчить про те, що:
по-перше, ще задовго до так званого Володимирового хрещення 988 року (про яке мовчать майже всі європейські письмові джерела того часу) на півдні сучасної України були потужні ранньохристиянські єпархії - Готська, Скіфська та інші, від яких слід виводити першопочатки сьогоднішніх Українських Церков;
по-друге, керівники тих ранньохристиянських Церков на півдні нинішньої України, були настільки освіченими і обізнаними у питаннях віровчення, що вони на рівних виступали на Вселенських соборах.
Коментарі: