МЕЗОЄВРАЗІЯ: ГІПЕРБОРЕЯ: АРАТТА: АРЙАНА: КІММЕРІЯ: СКІФІЯ: САРМАТІЯ: ВАНАХЕЙМ: ВЕНЕДІЯ: КУЯВІЯ-АРТАНІЯ-СКЛАВІЯ: РУСЬ: УКРАЇНА
"...Над рідним простором Карпати – Памір, Сліпуча і вічна, як слава, Напружена арка на цоколі гір – Ясніє Залізна Держава!" (Олег Ольжич)

Пошук на сайті / Site search

01.10.2021

Раимов Мади: Рай древних тюрков – Учмак

Наверное, многим из вас знакомо тюркское слово «uçmaq», которое можно (и я бы даже сказал нужно, но всё же, личный выбор каждого) использовать взамен арабского «cənnət». Оба слова означают Рай. Но откуда вообще происходит это слово? Ответ на данный вопрос кроется опять же в мифологии наших предков-тенгрианцев.

Согласно тюркской мифологии, Учмак – священная страна, где правят боги во главе с Ульгеном (аналогия с греческим Олимпом). Эта страна находится на вершине небес и освещается белым солнцем. Врата Учмака открываются лишь перед душами (tin) мужчин и женщин, погибших на поле брани

Именно тогда сформировался то, чего мы называем «Культ смерти». Жажда героической гибели среди тюрков была настолько высока, что спокойная смерть в постели считалась позором. Над юртами правила глубокая вера в то, что те, кто умрут не от вражеского меча уйдут в подземный мир и там их настигнет бог смерти Эрлик. Существовали даже специальные ритуалы для стариков, где устраивали церемонию торжественной смерти и душили их, чтобы те могли попасть к вратам Учмака.

Для древних тюрков смерть не считалась концом. После смерти, кут (душа) превращается в птицу и направляется к священным землям Ульгена. И даже сегодня, среди народа бытует такая фраза: «он улетел, как птица» («bir quş olub uçdu»).

Автор арта Саян Топоев «Наши предки всегда рядом»

Мурат Плиев: Песня на скифском языке "Ма оди панти"("Путь моей души")

В 2015 году я написал музыку к спектаклю "Хъоды гонд зæд" по пьесе Шамиля Джигкаева, режиссер-постановщик Андрей Кокоев. 

В конце спектакля звучит песня в исполнении аланской царицы на скифском языке. Песня была составлена из скифских слов словаря В.И.Абаева и написана до создания спектакля. Но так как она подходила по духу к постановке, то она была включена в него. Песню исполнила Роза Туаева. Ниже привожу сам текст и его перевод:

Ma odi panti mrga cyau abra 
Ma odi panti mrga cyau abra 
Az gasti man gav baga canga a dune 

Rauka panti u vac pati 
Ma ana tars razma friman hvar 
Hazahra hamara guta mar 
Da garu bazu baivar daran 

Путь моей души как полёт птицы на небесах
Путь моей души как полёт птицы на небесах 
Иду гостем, нуждаюсь и хочу Божьей руки в этом мире 

Светлый путь через слово Господа 
И не боюсь направляться с другом солнцем 
Тысяча убийц надумали убить 
(Но) своей тяжёлой рукой многих сокрушишь.

30.09.2021

Первая Национальная финно-угорская конференция имени Анатолия Рябова "Украина и финно-угорский Мир"

 В Украине в Университете города Нежин прошла Первая Национальная финно-угорская конференция имени Анатолия Рябова "Украина и финно-угорский Мир". 

Открытие конференции состоялось при участии  посла Эстонии Каймо Кууск, председателя Государственной службы по вопросам этнополитики и свободы совести Елены Богдан, председателя Украинского института национальной памяти Антона Дробовича и патриарха всемирного финно-угорского движения, эстонского писателя Арво Валтона.

Наиболее интересен доклад Александра Палия, посвященный теме гражданских войн на территории В.К. Московского в контексте мерянской истории. 

На фото: известный украинский финно-угровед Rostyslav Martynyuk рассказывает про мерянский язык и, не побоюсь сказать, нашего патриарха, Ореста Борисовича Ткаченко.

Віршовані медитації Івана Макаровського

  Макаровський І. П.Шевченкове слово остерігає : вірші. - Івано-Франківськ : Фоліант, 2021. - 204 с.

Пам’ять – лукава штука… Не встигаєш оглянутися – і, здавалося б, знайомі обличчя важко пригадати, важко відновити в пам’яті… Таке часто буває. І не залежно від того, як довго спілкувався з людиною – десятиліттями чи лише декілька днів…

Тому хочеться вигукнути сакраментальне «Мить – зупинися!». Дозволь насолодитися взаєминами, переживаннями, думками…

Книга Івана Макаровського якраз і ставить цю мету: через медитації, роздуми над Шевченковим словом зафіксувати в пам’яті тих людей і ті місця, які з ними асоціюються, співвідносяться, викликають аллюзії… 

Хтось може вважати це дивним. Можливо тому, що в наш час інстаграмів та тік-токів епістолярна та мемуарно-щоденникова культура фактично (і реально) занепала і вже живе покоління, якому ніколи не писали ласта, довшого за десять слів… І з цією втратою відчувається відхід у небуття чогось дуже-дуже Справжнього… 

Тому медитації Івана Макаровського, оформлені візуально у віршовані рядки і супроводжені фотографіями, намагаються не тільки зафіксувати, але й закликати, остерегти хоча б одного-двох з представників нових поколінь інтелігенції залишитися вірними принципам нашої культури, постатям, взаєминам один з одним… 

Олег Гуцуляк, викладач філософії

28.09.2021

Микола Бандрівський: Галицька Русь як топархія Візантійської імперії і королівство Латинської імперії

Спочатку кілька слів про нещодавнє знайдення у княжому Галичі частини середньовічної печатки, аналіз якої й став причиною появи цього допису.

Почну з того, що два тижні тому Олександр Алфьоров на своїй сторінці у ФБ опублікував фрагмент печатки, який був знайдений близько півтора роки тому у селі Крилом поблизу Галича на Івано-Франківщині (те, що цей уламок печатки походить саме з Крилоса, я теж можу підтвердити, оскільки перевіряв цю інформацію).

Печатка, як печатка - скажете ви. Що у ній може бути цікавого, адже таких сьогодні немало віднаходять по різних усюдах. Воно то так, але:

По-перше: печатка ця - латиномовна, а їх, на теренах колишньої Галицької Русі, виявлено одиниці. Судячи з реконструйованого Олександром Алфьоровим (за майже ідентичними печатками - див. світлину) напису, цей новознайдений крилоський екземпляр належав канцелярії магістра лицарського ордену Госпітальєрів, Ґарену де Монтеґю, який очолював це чернече згромадження з 1207 по 1228 роки (сам же документ, до якого була підвішена  ця печатка, був надісланий до княжого Галича, на думку згаданого публікатора, у межах, приблизно, 1207-1217 роках);

По-друге: ця новознайдена, у Крилосі, печатка є не просто свідченням дипломатичних (чи, якихось інших) стосунків між княжим Галичем і хрестоносцями, а віддзеркалює щось значно істотніше і важливіше. Що я маю на увазі? Якщо спрощено, то - наступне:

Щонайпізніше від другої половини 12 століття, Галицька Русь (або ж, принаймні, основна її частина) не була самодостатнім і незалежним державним утворенням, як ми традиційно звикли собі уявляти, а представляла собою - щонайменше впродовж кількох десятиліть - автономну провінцію Візантійської імперії. До таких припущень спонукає низка тогочасних писемних джерел, зокрема твердження історика-хроніста Никити Хоніята (кін. ХІІ ст.) про те, що Галицьке князівство, на відміну від інших руських князівств, було візантійською «топархією», тобто автономною провінцією Візантійської імперії.  Більше того, Візантійський імператорський двір розглядав галицького князя як Hypospondos, що за візантійською вселенською термінологією  прирівнювалося до давнього гасла: «союзний Риму народ» - cocii populi Romani. Тому, не дивно, що переважна більшість тогочасних візантійських джерел стосуються в основному Галицької Русі, володар якої часто протиставлявся володарю Києва і розглядався як цілком самостійний.  

Найближча аналогія до щойновиявленої печатки у Крилосі біля Галича 

Але, не лише візантійські автори  називали Русь складовою частиною Візантійської імперії. Про це в унісон пишуть і тогочасні авторитетні і достовірні джерела на які до праці М. Войнара, а нещодавно і І. Паславського, мало зверталось уваги. Наприклад, німецький хроніст Адам Бременський пише, що Русь – це «перлина Константинопольського престолу і найкоштовніша окраса Греції».  Інший тогочасний німецький історик  Отто Фрайґенський  повідомляє, що коли 1142 р. на Русі було вбито  й пограбовано кількох німецьких  міщан-колоністів, то король Конрад ІІІ звернувся до візантійського імператора, щоби той покарав русинів як своїх підданих».  

На якийсь особливий статус Галицької Русі у ХІІ - поч. ХІІІ ст. вказує й той факт, що Романа Мстиславича майже всі тогочасні західноєвропейські хроністи називають королем (rex), а не просто князем (dux).  Зійшовши на престол, король/князь Роман Мстиславич одразу відновив союз з Візантією про що опосередковано свідчить факт перебування близько 1200 р. галицького посольства в Константинополі в складі Твердяти Остромирича, Недана, Домажира і Негвара.

Із падінням Константинополя 13 увітня 1204 року і цілковитого знищення учасниками 4-го Хрестового походу Візантійської імперії, на її руїнах повстала цілком нова держава - Латинська імперія (як її називали греки) або ж Романія (як її називали самі хрестоносці). Так от, створена хрестоносцями Латинська імперія успадкувала цсі ті королівства (напр. Фессалонікійське), князівства (напр. Ахайське), герцогства (напр. Афінське) та інші, донедавна підваладні Константинополю, державні утворення.

Взявши до уваги вищенаведене свідчення Никити Хоніята про Галицьке князівство як про візантійську топархію (тобто, автономну провінцію цієї імперії) та інші докази такого підпорядкування, можемо обеhежно припустити, що хрестоносці, завоювавши Візантію і витіснивши православного Патріарха до Нікеї у 1206 році успадкували (серед підлеглих Візантії, територій), також і Галицьке князівство. Тобто, з цього моменту його (Галицького князівства) територія могла розглядатися, принаймні якийсь час, як канонічна територія Латинської імперії хрестоносців, оскільки Константинопольський Патріархат, до якого належали галицькі церкви, вже був ліквідований.

Другі індоарійські читання (28 вересня 2021) / Second Indo-Aryan Readings (September 28, 2021)

В останній вівторок вересня у Науково-дослідному інституті українознавства відбулися Другі індоарійські читання. 

 Неймовірно змістовний захід. Від досліджень індоарійської  ономастики Східної Європи до «арійської» тематики у міфотворенні сьогодення, від праіндоєвропейського образу воїна-звіра до сучасного військово-патріотичного виховання та формування національної свідомості. І що найголовніше у заході - використання виключно наукових інструментів та методології. Тут немає "викопаних давніми украми морів". Інститут українознавства показав справді високий науковий рівень. На жаль, неадекватно низький рівень має державне фінансування цієї установи, що має будувати і справді будує наукове підгрунтя для фундаменту національної ідентичності. Це не гендерні студії, тут працюють справжні науковці. Але державі вони, на превеликий жаль, не цікаві. 

Серед учасників заходу – К. Рахно, Е. Юрченко, Г. Казакевич, О. Гуцуляк, С. Червінський, А. Поцелуйко, А. Бондаренко, П. Гай-Нижник, С. Наливайко, В. Лакизюк, Ю. Фігурний, О. Трачук, О. Ілларіонов, С. Губерначук, гості та співробітники НДІУ. 

Щиро вдячні усім, хто знайшов час і можливість представити результати власних наукових досліджень у цікавій і перспективній розмові про найдавніший період вітчизняної та східноєвропейської історії, обговорити актуальний стан і перспективи індоєвропейських студій, намітити шляхи переконливого розв’язання проблеми походження українського народу. 

Далі буде!

ДРУГІ ІНДОАРІЙСЬКІ ЧИТАННЯ

28 вересня 2021 року, початок об 11.00

м. Київ, вул. Ісаакяна 18, актова зала (к. 404)

Модератори читань: д. і. н., заступник директора НДІУ Гай-Нижник П. П., к. і. н., директор НДІУ Наливайко С. С.

Посилання для підключення в режимі відеоконференції:
Платформа Google Meet, https://meet.google.com/iim-mayd-bra

Програма роботи Других індоарійських читань

Вітальне слово директора НДІУ С. С. Наливайка учасникам Других індоа-рійських читань

Доповіді:
Бондаренко Антон Олександрович, к. і. н., науковий співробітник відділу військово-патріотичного виховання Науково-дослідного інституту україно-знавства МОН України (м. Київ)
• Сучасний стан досліджень військових тотемних звичаїв давніх індоєвро-пейських народів

Губерначук Станіслав Сергійович (м. Брусилів)
• Подніпровська Батьківщина аріїв

Гуцуляк Олег Борисович, к. філос. н., доц., вчений секретар наукової бібліотеки Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ)
• Родоначальник скіфів Колаксай і його Золоте царство: пошук індоєвропейських паралелей

Ілларіонов Олександр Олександрович (м. Київ)
• Індійський легіон СС «Вільна Індія» та дивізія СС «Галичина»: спільні й відмінні риси вимушених союзників

Казакевич Геннадій Михайлович, д. і. н., професор кафедри історії мис-тецтв історичного факультету Київського національного університету імені Та-раса Шевченка
• Кельтські топоніми Східної Європи: проблема ідентифікації

Лакизюк Віктор Петрович, науковий співробітник відділу військово-патріотичного виховання Науково-дослідного інституту українознавства МОН України (м. Київ)
• Походження та семантика давньослов’янського язичницького терміна "крада"

Наливайко Сергій Степанович
, к. і. н., директор Науково-дослідного ін-ституту українознавства МОН України (м. Київ)
• З теорії і практики індоарійських ономастичних студій, або Деякі неоче-видні сенси східноєвропейської ономастики

Поцелуйко Андрій Богданович, к. філос. н., доцент кафедри гуманітарної та соціально-економічної підготовки Львівської філії Дніпропетровського наці-онального університету залізничного транспорту ім. акад. Лазаряна (м. Львів)
• Загальноіндоєвропейська міфоепічна тема війни між станами в українсь-ких народних переказах

Рахно Костянтин Юрійович, д. і. н., старший дослідник, провідний нау-ковий співробітник Науково-дослідного сектору етнографічної (антропологіч-ної) керамології Науково-дослідного інституту керамології Національного му-зею-заповідника українського гончарства в Опішному, старший науковий спів-робітник Відділу керамології новітнього часу Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України (смт Опішне)
• Чучупи – індоарійський етнонім в українській ономастиці

Трачук Олексій Васильович, к. і. н. (м. Київ)
До дискусії про взаємини індоєвропейських скотарів та староєвропейсь-ких хліборобів (за даними археологічних досліджень)

Фігурний Юрій Степанович, к. і. н., завідувач відділу української етно-логії Науково-дослідного інституту українознавства (м. Київ)
• Індоєвропейські студії Л. Л. Залізняка

Червінський Сергій, засновник історико-культурного проекту «Скіфський Воїн», дослідник-реконструктор ближнього бою на клинковій зброї Скіфського і ранньо-середньовічного періодів (м. Київ)
• Культ меча та сакральний образ денного хижого птаха в Скіфії

Юрченко Едуард Анатолійович, к. філос. н., доцент кафедри філософії та педагогіки Національного транспортного університету (м. Київ)
•  «Індоєвропейська проблема в контексті осмислення ідентичності сучасної України


26.09.2021

Игорь Демур: Трансильвания как одновременный вассал нескольких государей

Историки часто называют княжество Трансильвании и два  воеводства Валахию и Молдову вассалами Османской империи. 

Однако отношения этих трех политический образований с Портой значительно различались и со временем менялись, как и их отношения друг с другом. В целом Трансильвания имела больше свободы действий, а ее связи с Портой были не такими тесными, как у Валахии и Молдавии. Порта обычно принимала и подтверждала избрание трансильванских князей Государственным собранием и не размещала османские войска в замках княжества

Более того, с момента подписания Шпейерского договора (1570 г.) князья Трансильвании признали сюзеренитет габсбургских королей Венгрии. Это создало двойную зависимость для трансильванских князей

Кроме того, воеводства Валахии и Молдавии время от времени присягали трансильванским князьям, которые держали своих венгерских секретарей в канцеляриях воеводств. Эти люди должным образом информировали князя о политике воеводств. Иногда трансильванские князья также держали (с согласия Порты) несколько сотен солдат в Молдавии и Валахии.

Интересно, что визирь Кепрюлю Мехмед-паша в 17 веке решил оборвать эту вольницу, в основном из-за авантюрных амбиций Дьердя II Ракоци, поставивших Османов на грань новой войны, он хотел посадить на трон "козака" с Украины. Эту идею, пишет Агостон, поддерживала и "королева-мать" Турхан Хатидже Султан, сама украинка по происхождению.

Знамя трансильванских князей как бы само призывает украинских правителей на трон, но не сложилось.

Олег Карелін: Два леви львівського герба


 "Чвалаючий, крокуючий" німецький леопард на печатці німецької громади у Лембергу
(німецька назва Львова) від 1359 р., коли у Львові урядував німець Штехер, призначений польським королем Казимиром війтом у Львові. 

"Чвалаючий, крокуючий" німецький леопард відомий в європейський геральдиці як леопард Вальдемара, герб баварських герцогів.

Столичне королівське місто, засноване русько-українськими королями в 1256 р., завжди мало правильний міський герб - "спинаючий" Руський Лев. Існують десятки зображень правильного міського герба Львова до 1359.  Наприклад, на щиті українського короля Юрія І від 1301 р.



1380—1434 — карбували у Львові срібні грошики, на яких зображувався герб Галичини та Львова — лев у крапковому колі та навколо герба містилася легенда: «лат. moneta Russie» (Період карбування півгрошів: 1337—1403 рр.). За часів короля Яґайла карбувалися грошики із надписом: лат. moneta lembergensis. На реверсі монет в оточенні 4 дуг зображався ініціал короля та легенда: лат. ...R. Ungarie


Герб друкаря Івана Федоровича з правильним міським гербом Львова

25.09.2021

Сергій Чаплигін: Дещо про нігілізм...

Нігілізм, як історичне звершення своєї епохи Фрідріх  Ніцше пов'язує з гаслом - «Бог мертвий».

І це не маніфестація атеїзму, а як вважає Мартин Гайдеґґер, -  "метафізичний вираз суті історичного звершення Заходу".

Вперше ці слова прозвучали в "Веселій науці", яка вийшла 1882 року, (хоча думка про це висловлювалася ще в "Народженні трагедії").

Що означають ці слова? Адже те, що "Бога немає", тоді вже не було великою таємницею.

Відмінність Ніцше від школи наукової критики релігії полягає в тому, що Бог для нього - це іменування сфери ідеалів, потойбічного вищого світу, царства моральних цінностей, метафізичного світу...

Оскільки Бог як творець і ґарант  понадчуттєвого світу "мертвий", то немає сенсу більше вірити в ті цінності, які складають зміст цього світу.

Життя втратило свій сенс - ось світовідчуття нігіліста.

І тут мова йде не тільки про девальвацію релігії. Християнство для Ніцше - феномен соціально-історичний. Падіння авторитету Церкви, усунення теології з науки і філософії, світський характер держави ще не означає втрати віри в ідеали.

Бо на зміну авторитету Бога приходять наука та розум, бізнес та гешефт.

Як вважає той же Гайдеґґер -  нігілізм розгортається саме в метафізичному плані.

"Метафізика, - пише він, - це простір історичного здійснення, простір, в якому долею стає те, що надчутливий світ, ідеї, Бог, моральний закон, авторитет розуму, прогрес, щастя більшості, культура, цивілізація втрачають притаманну їм силу творення"...

Капитуляция британских войск при Кут Эль Амаре, 1916 год

Капитуляция британских войск при Кут Эль Амаре, 1916 год.

Богдан Григорович: Реконструкція озброєння і екіпіровки знатного гунського воїна IV - V ст. н.е.

 Реконструкція озброєння і екіпіровки знатного гунського воїна IV - V ст. н.е. За матеріалами поховання Дель-Інальт, Беїлешть, Румунія.

Тіло воїна, знайдене в дель-інальтському похованні, під час розкопок, проведених в 1987 р. видатним румунським археологом Георге Посітке, поблизу села Беїлешть, в Південно-Західній Румунії, було екіпірованим в ламелярну (пластинчасту) броню, виготовлену з вузьких вертикальних пластин (ламелей) з бронзи та заліза.  Своєрідною гунською модифікацією, яка робила такі обладунки гнучкішими була наявність спеціальних розширень над «ергономічними» надрізами, зробленими уздовж пахв і пахових областей.  Під ламелярним панциром були виявлені залишки традиційної нефарбованої степової туніки з короткими рукавами з козячого волосся.

Разом з воїном у могилі були знайдені  маленький круглий щит з дерева, обтягнутий шкірою, який в бою кріпився до передпліччя до передпліччя, шолом типу «spangenhelm» (зроблений з кількох частин, у вигляді металевого конуса), які гуни не виготовляли самі, а здобували, як здобич від набігів чи купували, бойова сокира з вузьким лезом на довгому держаку, спис, меч та потужний композитний лук.                            

   Перша пісемна згадка про гунів належить географу Клавдію Птоломею і його співвітчизнику Діонісію Періегету, які проживали в ІІ ст. в Александрії Єгіпетський.  Птоломей збирав історичні відомості  про народи Старого Світу (Європи,Азія і Африка). так, у своїй праці "Географія" (Птоломей, ІІІ, 5, 10) він описав розміщення відомих в його час народів. Гунів Птоломей помістив на Дніпрі, де мешкали слов'яни - "Між бастарнами і роксоланами живуть гуни...". Достовірні відомості про гунів Птоломей отримував від купців, які плавали по Дніпру.   

   В ІІІ ст. відомості про гунів подає грецький історик Маркіян Гераклейський - "За аланами по Борисфену живуть, так звані європейські гуни". В часи Маркіяна  етнонім "гуни" має вже поліетнічне значення. Він розрізняв гунів європейських, які жили на берегах Дніпра і  гунів азійських , що кочували в степах Подоння. 

24.09.2021

Бурятская сказка: Богатырь Хоридой и Дева-Лебедь

 Не так далеко от Байкала, где теперь живут эхириты, раньше, когда ещё не было ни коров, ни коней, жили-были три брата: Булагат, Эхирит и Хоридой, сыновья старого охотника Бурядая. Жили те братья и горя не знали, пока не случилось несчастье. А несчастье-то на голову им свалилось нежданно-негаданно. В прежние годы братья ходили на охоту и приносили столько дичи и зверя, что хватало им на целые месяцы, А в тот год, как им поссориться, беда стряслась: солнце всю землю высушило, на зверей и птиц мор поднялся. Ходили братья на охоту, прохаживали целые дни от потёмок дотемна, но убить никого не могли. Начали они было голодать, а тут повезло: убили Булагат и Эхирит шесть больших косуль.

Хоридой с охоты пришёл позже и застал братьев за едой. Те оставили ему только одну косулю. Видит он, что братья с ним не по праву поступают, и говорит:

- Нас трое, косуль было шесть, почему мне одну оставили, тут две должно быть.

Братья посмотрели на него, видно, стыдно им стало, и говорят:

- Мы, братец дорогой, считать-то не шибко горазды.

Рассердился Хоридой, поломал стрелы у братьев и пошёл на юг Байкала. Тут он видит: в воде плескаются девы-лебеди, а одна из них на берегу. Он подкрался к платьям и взял одно себе за пазуху. Вышли девы-лебеди из воды, все оделись, а одна не может. Показался Хоридой из-за кустов, те вспорхнули и полетели, а эта стоит и говорит:

- Отдай мне мою одежду – в обиде не останешься. Ежели хочешь, я за тебя замуж пойду и принесу доброго сына.

Хоридой отдал ей одежду. Она оделась в неё и стала походить на шаманку. Они вместе ушли к Саянам и там стали жить. Вскоре у них родился сын, потом – другой.

Так и пошёл род за родом тункинских бурят. Может, в то время Саяны ещё небольшой горкой казались, а домашняя скотина, как дикие звери, по тайге бегала. Про то правда говорится, что наши тункинские буряты из-за Иркута пришли.

***

По мотивам легенды Оюна Фурман, уроженка Улан-Удэ, сняла фильм «On the shore of an ancient sea» («На берегу древнего моря») о Девушке-Лебеде и Охотнике. Она окончила факультет журналистики Томского государственного университета, но затем уехала в США, получила образование в Бруклинском колледже в Нью-Йорке по специальности «кинопроизводство». Фильм затрагивает быт и традиции бурятского народа, предков. Образ женщины занимает особое место, так как женщина-мать является хранительницей традиционных ценностей. Съёмки фильма завершены, впереди – монтаж, работа по визуальным эффектам, цветокоррекции и звуковому дизайну, уже готовится к выпуску трейлер фильма.

Софія Дніпровська: Чому Росія перемогла в "холодній війні" і чому перемагає тепер / Sofia Dniprovska: Why Russia won the Cold War and why it is winning now

У 1975 році закінчилася війна у В'єтнамі (поразкою США) і в цей же рік група політологів-аналітиків із США, Європи і Японії (Гантігнгтон, Кроз'є, Ватанукі) видала доповідь під назвою "Криза Демократії", що являла собою розлоге й ґрунтовне дослідження кризових тенденцій у т.з. вільних країнах. 

(Художньою ілюстрацією до цього звіту міг би стати роман Дж. Геллера "Щось Трапилося" (Something Happened), виданий десь у той же час). 

Не знаю, чи справило це хрестоматійне вже дослідження належний вплив на політичний клас "золотого мільярда". Схоже, що ні, з огляду на те, що жодна означена в ньому проблема не була подолана і всі намічені дегенеративні тенденції продовжують прогресувати і знаходити відбиток у новіших дослідженнях типу "Глобального Занепаду" Фергюсона чи "Присмерках демократії" Епплбом. 

Але я не здивуюся, якщо найуважнішими читачами означеного тексту були товаріщі з Луб'янки з холодними мозгами, руками і серцями, що зробили з нього абсолютно релевантні висновки. 

Вони скумекали, що в світлі наявних тенденцій "в мірє чістоґана" залізні завіси і танкові клинці вже не актуальні. Бряцання зброєю лише провокує там консервативний ренесанс, що гальмує деградацію цивілізаційного ворога. А от ленінське танго - шаг назад і 2 впірьод  - завжди в моді. 

Зімітувавши мілітарний відступ і демократичні та ринкові перетворення в РСФСР, вони приспали пильність "колективного Заходу" і перейшли в контрнаступ на невидимому фронті, проникаючи у всі дірки й щілини "відкритого суспільства". 

Як наслідок, виник феномен тріумфу переможеного, коли уламок Імперії Зла отримав владу над цивілізованим світом більшу, ніж мав колись увесь Варшавський блок разом узятий. 

Стратегія, яку ми знаємо під [некоректною] назвою "гібридна війна" реалізується в повній відповідності до звіту "буржуйських вчоних", який не дійшов до первинного адресата. 

Ну а наші доморощені євроатлантисти вкупі з маразмуючими західними елітами заколисують себе й інших солоденькими баєчками Фукуями про кінець історії і всесвітню перемогу ліберальної демократії і пильно стежать, щоб усі ворота, хвіртки і лази обложеної варварами фортеці були відчинені, бо закриватися їм не дозволяє їхня релігія.

---------------------

The war in Vietnam (the defeat of the United States) ended in 1975, and in the same year a group of political analysts from the United States, Europe, and Japan (Huntington, Crozier, and Watanuki) published a report entitled The Crisis of Democracy, which was a lengthy and a thorough study of crisis trends in the so-called free countries.

(J. Geller's novel Something Happened, published at about the same time, could be an artistic illustration of this report).

I do not know whether this textbook study has already had a proper impact on the political class of the "golden billion". This does not seem to be the case, as none of the problems identified in it have been overcome, and all the degenerative tendencies outlined continue to progress and are reflected in more recent studies such as Ferguson's Global Decline or Appleb's Twilight Democracy.

But I would not be surprised if the most attentive readers of this text were comrades from Lubyanka with cold brains, hands and hearts, who made absolutely relevant conclusions from it.

They realized that in the light of current trends "in the measure of cleanliness" iron curtains and tank wedges are no longer relevant. The brandishing of weapons only provokes a conservative renaissance there, which inhibits the degradation of the enemy of civilization. But Lenin's tango - a step back and 2 forward - is always in vogue.

Simulating a military retreat and democratic and market transformations in the RSFSR, they lulled the vigilance of the "collective West" and counterattacked on an invisible front, penetrating all the holes and crevices of the "open society."

As a result, the phenomenon of the triumph of the vanquished arose when a fragment of the Empire of Evil gained more power over the civilized world than the entire Warsaw Pact once had.

The strategy we know as the [incorrect] name "hybrid war" is being implemented in full accordance with the report of "bourgeois scientists", which did not reach the original addressee.

Well, our home-grown Euro-Atlanticists, along with the insane Western elites, lull themselves and others into Fukuyama's sweet tales of the end of history and the global victory of liberal democracy, and make sure that all the gates, wickets and manholes of the barbarian-besieged fortress are not opened. 

23.09.2021

Кирилл Серебренитский: 22 сентября – День Самарской республики

22 сентября 1993 г. на сессии Самарского областного Совета большинство депутатов проголосовало за республиканский статус Самарской области и верховенство решений облсовета над указами и распоряжениями Президента и правительства России.

«Слишком ранние предтечи
Слишком медленной весны».

На фотографии – председатель Самарского областного Совета народных депутатов, созвавший легендарную сессию, Олег Никифорович Анищик (1944 – 2006).

Тархов, предшественник Анищика на посту председателя облсовета, рассказывал о том, что идея была озвучена ещё до 93-го года:

«У нас бюджетом и финансами занимался Анищик Олег Никифорович. И вот пригласили все субъекты, все регионы в центр. И мы поехали. Проект Федеративного договора мы изучили. Он нам категорически не понравился. Права, возможности и обязанности были расписаны так: республикам гораздо больше, а областям гораздо меньше. Такую градацию в этом Федеративном договоре провели. Дело на заседании доходит до нас. И я встаю и говорю, да в этом Федеративном договоре есть недостатки, но Самарской области это безразлично. Мы готовимся стать Республикой. «Какой такой Республикой!?»,— спрашивают. Я говорю, что от людей с вашим багажом как-то даже странно это слышать. Вы знаете, что Самарская область располагается на территории Древней Булгарии. Мы сами провели исследования, опросы, чтобы найти потомков древних Булгар. И нашли: это я и Анищик Олег Никифорович. Поэтому мы готовим конституцию, сейчас она проходит обсуждение». Как выяснилось впоследствии, Олег Никифорович шутку понял всерьёз.

Хотя ещё в начале предшествующего года на январской пресс-конференции Тархов жал на тормоз: «Никто, конечно же, не собирается создавать суверенную Поволжскую республику. Мы хотим одного: чтобы народ территорий кормился от того, что заработал. Но все хорошие идеи республиканского центра о расширении прав территорий в Москве, кажется, уже забыты, и снова повторяется старая история: столица хочет кормить державу (пусть не СССР, а лишь Россию) исключительно из собственных рук».

В принятой в конце года Конституции республиканский статус Самарской области закреплён не был. Областная элита сдала республику. Поладили, как показало дальнейшее, на том, что некоторое количество семей отхватило львиную долю бывшей общенародной собственности. Выбрали позор.

К чему это, в частности, привело, напомнил прямо сегодня у себя в блоге Алексей Рощин:

«Люди в регионах осознают себя приживалами или, если угодно, заложниками "при Москве"; не они сами себя, а Москва кормит их и содержит на свои "нефтяные доходы"; а если Москва их в один прекрасный момент оставит и бросит - у них в городе или в регионе начнется и вовсе коллапс. И Москва, кстати, периодически показывает смутьянам, как это может быть (довольно яркий пример - как Москва наказала Самару, посмевшую однажды выбрать себе "оппозиционного мэра" Тархова; город за 4 года запаршивел буквально как бомж - в чем, естественно, жители быстро самого же Тархова и обвинили...».

Центр сделал выводы. Дальнейшая история – история деградации самарской «элиты», сдававшей с потрохами всё, что только можно было сдать.

"А счастье было так возможно,
Так близко!.."

Кирилл Серебренитский: Булгарская корона де-юре

 Георгий Квантришвили помянул событие, о котором и в Самаре мало кто помнит, - а может, и никто уже, кроме Георгия. (Я тоже забыл напрочь). 

22 сентября 1993 года Самарский областной совет большинством голосов провозгласил "республиканский статус Самарской области", - то есть создал, причём вполне легитимно по тем временам, Самарскую республику в составе РФ. 

Президент не одобрил и всё замяли и замазали. 

Хотя, по закону, - в некоем идеальном бесплотном мироздании де-юре, - можно было бы обойтись и без одобрения законноизбранного гаранта из Москвы. 

... Вот даже не знаю - отменили это решение по всем правилам? Или Самарская республика в виде пожелтевших бумажек с синими печатями до сих пор валяется где-то в архиве. 

....................

Я тут же припомнил, что примерно тогда же - в 1993ем, а можем, 1992ом, - оказался самарским сепаратистом и я. 

Но это была, конечно, не республика. 

Я тогда был самарским предводителем дворянства, причём официально, зарегистрированным. 

В те времена чиновники с перепугу регистрировали практически всё, что им приносили, это они потом одёрнулись, собрались с духом и опомнились, вспомнили, что это, собственно, их страна, чиновничья, а не чья-то там, понимаешь.

Тогда я напечатал  в "Самарских известиях" статью, - (в те чудесные времена и газеты, с перепугу, немного приоткрыли двери редакций и свои страницы для тех, кто забегали с улицы, ну, почти с улицы). 

Статья называлась  "Самарская корона", или "Самарское королевство". 

(Она у меня сохранилась, но лень залезать в папки). Собственно, это была очередная публикации по местной история, обычная краеведка, - о геральдической проекции раннесредневековой Волжской Булгарии, обширной страны, в которую входила - на южной окраине, - и территория Самарской области. 

И я приписал: что,  поскольку титул "князь Болгарский" - или Государь Болгарский? - входил в Императорское титулование,  то де-юре государство Булгария сосуществовало вместе с Российской Империей, как виртуальный трон, занимаемый сначала князьями Нижегородскими, а потом российискими монархами. 

А поскольку  специального отречения от этого титула и, стало быть, от трона Булгарии в 1917 году не было, то государственность существует до сих пор, и престол - вакантен. 

 Подписал я статью "Кирилл Серебренитский князь Енгалычев" 

( ... моя прапрабабушка - Ольга Петровна Серебренитская, урождённая княжна Енгалычева, была последней из младшей, тверской ветви этого рода; я тогда был зачарован новизной внесоветских ощущений, и решил: если повсюду какие-то совсем уж грубые люди провозглашают себя герцогами и маркизами, совершенно не заботясь о выяснении девичьих фамилий прабабушек, - то чего ж и мне  топтаться застенчиво в сторонке? у меня всё-таки хотя бы прапрабабушка - действительно княжна, и соответствующие выписки из из архивных дел я добыл,  ещё будучи школьником). 

( "... а уж молоденек, молоденек-то я был тогда!", как восклицал бедный человек Макар Девушкин).

...А вопрос суверенизации в те годы был  - болезненный, воспалённый. 

Саюцкий савес только что развалился, без усилий со стороны, как сгнивший сарай, и продолжал, казалось, разваливаться. 

По всем регионам вспыхивали эти самые сигнал: "мы теперь республика".

Соседний Татарстан всерьёз заявлял о максимальном суверенитете, в Мордовии местные коммунисты под лозунгами предотвращения угрозы сепаратизма произвели самый настоящий военный переворот по чилийскому сценарию, разнообразные казачьи войска провозглашали свою независимость раз в месяц (было очень много тогда разных казачьих войск). 

Уральская республика была весьма осязаема: в Екатеринбурге мятежный губернатор Россель грозил Москве чуть ли не созданием собственной армии. 

(Это только - глубинная Россия, не говоря уж о Кавказе или Сибири). 

 И - меня вдруг заметили, благодаря этой самой статье. 

«... Ми стоїмо зараз біля початку гігантського вселюдського процесу, до якого ми всі прилучені. Ми ніколи не досягнемо ідеалу ... про вічний мир у всьому світі, якщо нам ... не вдасться досягти справжнього обміну між чужоземною й нашою європейською культурою» (Ґадамер Г.-Ґ. Батьківщина і мова (1992) // Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика: вибрані твори / пер. з нім. - Київ: Юніверс, 2001. - С. 193).
* ИЗНАЧАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ - ЗАКОН ВРЕМЕНИ - ПРЕДРАССВЕТНЫЕ ЗЕМЛИ - ХАЙБОРИЙСКАЯ ЭРА - МУ - ЛЕМУРИЯ - АТЛАНТИДА - АЦТЛАН - СОЛНЕЧНАЯ ГИПЕРБОРЕЯ - АРЬЯВАРТА - ЛИГА ТУРА - ХУНАБ КУ - ОЛИМПИЙСКИЙ АКРОПОЛЬ - ЧЕРТОГИ АСГАРДА - СВАСТИЧЕСКАЯ КАЙЛАСА - КИММЕРИЙСКАЯ ОСЬ - ВЕЛИКАЯ СКИФИЯ - СВЕРХНОВАЯ САРМАТИЯ - ГЕРОИЧЕСКАЯ ФРАКИЯ - КОРОЛЕВСТВО ГРААЛЯ - ЦАРСТВО ПРЕСВИТЕРА ИОАННА - ГОРОД СОЛНЦА - СИЯЮЩАЯ ШАМБАЛА - НЕПРИСТУПНАЯ АГАРТХА - ЗЕМЛЯ ЙОД - СВЯТОЙ ИЕРУСАЛИМ - ВЕЧНЫЙ РИМ - ВИЗАНТИЙСКИЙ МЕРИДИАН - БОГАТЫРСКАЯ ПАРФИЯ - ЗЕМЛЯ ТРОЯНЯ (КУЯВИЯ, АРТАНИЯ, СЛАВИЯ) - РУСЬ-УКРАИНА - МОКСЕЛЬ-ЗАКРАИНА - ВЕЛИКАНСКИЕ ЗЕМЛИ (СВИТЬОД, БЬЯРМИЯ, ТАРТАРИЯ) - КАЗАЧЬЯ ВОЛЬНИЦА - СВОБОДНЫЙ КАВКАЗ - ВОЛЬГОТНА СИБИРЬ - ИДЕЛЬ-УРАЛ - СВОБОДНЫЙ ТИБЕТ - АЗАД ХИНД - ХАККО ИТИУ - ТЭХАН ЧЕГУК - ВЕЛИКАЯ СФЕРА СОПРОЦВЕТАНИЯ - ИНТЕРМАРИУМ - МЕЗОЕВРАЗИЯ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ - ЛИГИ СПРАВЕДЛИВОСТИ - ДВЕНАДЦАТЬ КОЛОНИЙ КОБОЛА - НОВАЯ КАПРИКА - БРАТСТВО ВЕЛИКОГО КОЛЬЦА - ИМПЕРИУМ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА - ГАЛАКТИЧЕСКИЕ КОНВЕРГЕНЦИИ - ГРЯДУЩИЙ ЭСХАТОН *
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»

Translate / Перекласти