Фергад Туранли: Вийшла друком монографія "Doğu Avrupa Tarihi: Yeni Bulgular ve Yaklaşımlar (Історія Східної Європи: нові знахідки та підходи)"

Маю честь повідомити,  що Міжнародна платформа східноєвропейських досліджень (PIEES https://www.piees.org/ciees-2023-sinop/program-kitapcigi/), котра, охоплює ряд країн Європейського Союзу: Польщі, Угорщини, Румунії, Болгарії, Албанії та ін., на виконання наукового проекту країни-співзасновника «Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР / Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD) 

опублікувала колективну монографію "ІСТОРІЯ СХІДНОЇ ЄВРОПИ: нові знахідки та підходи / DOĞU AVRUPA TARİHİ: Yeni Bulgular ve Yaklasımlar".  

Цей проект за назвою «Міста та цивілізацій» був ухвалений згідно із рішенням VI Міжнародного конгресу східноєвропейських досліджень за участю науковців УКРАЇНИ.

Примітка: "Міжнародна платформа східноєвропейських досліджень" заснована за рішенням Міжнародної наукової конференції "УКРАЇНСЬКО-ТУРЕЦЬКИХ ВІДНОСИН: ІСТОРІЯ, ДЖЕРЕЛА, МЕТОДОЛОГІЯ" в Кам'янець-Подільському національному  університеті імені Івана Огієнка у 2017 році.

Зокрема, в монографії наявна стаття:

Turanly, Ferhad, Naval Campaigns of the Ukrainian Cossack Flee to the Fortress of Sinop // Doğu Avrupa Tarihi: Yeni Bulgular ve Yaklaşımlar, Editörler: Mualla Uydu Yücel, Nuri Kavak, Sema Aktaş, “İdeal” Kültür Yayıncılık, 1. Baskıю - İstanbul, 2023ю - S. 123–141. - https://www.academia.edu/114979557

МОРСЬКІ ПОХОДИ УКРАЇНСЬКО-КОЗАЦЬКОЇ ФЛОТИЛІЇ ДО ФОРТЕЦІ СІНОП

АНОТАЦІЯ

Мета дослідження ­– розглянути проблеми морських походів українсько-козацької флотилії до турецьких володінь в Причорномор’ї, зосібна до фортеці Синоп. На основі османсько-турецьких та українських достовірних писемних джерел зазначаються причини посилення морської сили Запорозького Війська, яке тривалий час здійснювало вдалі походи на міста та фортеці Османської держави. У цьому контексті з’ясовуються причини, встановлюється хронологія означених подій, а також їх наслідки.

Окреслюється географічний ареал і шляхи, що стали важливими для налагодження торговельних відносин. Крім цього, в межах вищезазначеної проблеми заторкається питання щодо обставин формування політичного та воєнного альянсу між Військом Запорозьким і Кримським ханством.

Факт утворення та посилення Українсько-козацьких збройних сил на початку XVII ст. уможливив їхню участь в різних воєнних кампаніях, зокрема у війні між Австрійською та Османською імперіями. Зосібна, стосовно цього питання йдеться про козацький чинник у зовнішній політиці Габсбурґів не тільки як про допоміжну військову силу, а й про його  стратегічне значення та вплив на зовнішню та внутрішню політику Речі Посполитої у боротьбі за отримання польського трону. Методологія дослідження базується на дотриманні засад історизму та  історичного джерелознавства, забезпечення наукової об’єктивності та конкретно-історичної системності, а також на принципах міждисциплінарності та норми встановлення  достовірності та інформаційної цінності виявлених відомостей і фактів. Наукова новизна дослідження полягає у цивілізаційному осмисленні розвитку в Україні орієнталістичних студій, зосібна історіографії, джерелознавче опрацювання османсько-турецьких писемних джерел з історії козацької доби України із застосуванням належної методології [1].

Ключові слова: морський похід, козак, турецьке володіння, Причорномор’я, Синоп, Османська держава, Військо Запорозьке, Кримське ханство, польський трон

[1] Turanly, F. (2023). Persecuted Turkology: the Ukrainian Context. Shidnoyevropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 27, p. 140.

 NAVAL CAMPAIGNS OF THE UKRAINIAN COSSACK FLEET TO THE FORTRESS OF SINOP

ABSTRACT

The goal of the Study is to consider the problem of naval campaigns of Ukrainian Cossack Fleet to Turkish possessions in the Black Sea Area, and particularly to the Fortress of Sinop. On the ground of authentic Turkic-Osman and Ukrainian written sources, the author explains the reasons for strengthening of naval forces of the Zaporozhian Host that for a long period of time carried out successful campaigns against towns and fortresses of the Ottoman Empire. In this context, there have been identified the chronology of the mentioned events, as well as their consequences. The author clarifies the areal and the routes that occurred to be important for establishing trade relations. The research also concerns the issue and circumstances of establiching political and military unions between the Zaporozhian Host and the Crimean Khanate. Formation and strengthening of Ukrainian Cossack Army at the beginning of the 17th century enabled them to participate in different military campaigns, particularly in the war between Austrian and Osman Empires. In this relation, the paper reveals that the Cossack factor was not an additional military support in the external policy of the Habsburgs, but the factor of strategic significance and influence on the external and internal policies of the Polish-Lithuanian Commonwealth in the struggle for gaining the Polish throne. The Study was conducted observing the principles of the historism and historic source-studying systematics. The principles of interdisciplinary approach and the norm of authenticity identification of informational value of the data and facts were also identified. The Academic Novelty of the study is a civilisational comprehension of the development of Oriental Studies in Ukraine, primarily that of Historiography and Studies of Sources related to the Turkish-Ottoman written documents concerning the Cossack Period of Ukraine, used for that purpose an adequate methodology [1].  

Key words: a naval campaign, Cossacks, Turkish possessions, the Black Sea Area, Sinop, Osman Empire, the Zaporozhian Host, the Crimean Khanate, the Polish throne

[1] Turanly, F. (2023). Persecuted Turkology: the Ukrainian Context. Shidnoyevropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 27, p. 140.

Софія Дніпровська: Реалізація ідеології Zero Growth

Якщо ви читали "Велику Шахівницю", то для вас нема секрету, чому міжнародно-фінансові (глобалістичні) кола, чиїм трубадуром був "Біг Збіг", так активно просувають ідею євроінтеграції. Чому фонд Відродження заварював каву на Євромайдані, а Нуланд возила туди пєчєньки. У книзі про це дуже чітко, чорним по білому, написано. 

Щоб підважити дойче орднунг і запобігти відродженню німецького націоналізму - фантомного жаху як Бжезінських, так і Шорошів, Блумбергів, Ротшильдів і Епплбомів. 

Розширення ЄС і НАТО за рахунок народів Сх. Європи, що мають глибокі історичні образи як на німців, так і на росіян, і ще з версальських часів орієнтовані на англосаксів, сприяло б посиленню впливу останніх у спільних проектах.  (Розбавлення організації новими членами - старий, як світ, спосіб підвищити її керованість, що ким тільки не використовувався - від римських імператорів до генсеків). 

А матеріальне забезпечення велетенської наддержавної бюрократичної машини і фінансова підтримка малопродуктивних східноєвропейських економік потребує збільшення відрахувань у спільний казан, що тягне за собою... правильно: ріст податків. А високі податки ніколи не сприяли розвитку приватного підприємництва - локомотиву економічного зростання, що чудово вкладається в ідеологію zero growth, широко сповідувану в міжнародно-фінансових колах. 

(Утримання розореної війною України, схоже, теж ляже на плечі шольців - оцініть "красоту ігри")/

Добре, а де тут цимес для українців? 

Очередное рашистское откровение: "Кант имеет «прямое отношение» к конфликту на Украине"

 По мнению Алиханова, родившийся в Кенигсберге (Калининград) Кант имеет «прямое отношение» к конфликту на Украине. Философ считал, что залог вечного мира — всеобщая демократия и международное сотрудничество.

"Иммануил Кант виноват в войне в Украине — так считает губернатор Калининградской области Антон Алиханов.

Прежде всего он сказал, что философ, «родившийся тут, имеет почти прямое отношение к глобальному хаосу, глобальному переустройству, с которым мы сейчас сталкиваемся, и больше того, он имеет прямое отношение к военному конфликту на Украине».

Согласно дальнейшему ходу мысли губернатора, Канту удалось «положить начало немецкой классической философии», заодно «прокачать немецкую волю» и в то же время отрезать ее от «высших ценностей». Таким образом, из-за его деятельности, по мнению Алиханова, была развязана не только Первая мировая война, но и война России против Украины, поскольку «Запад с давних времен нарушал все договоренности, которые были достигнуты».

Губернатор региона обосновал необходимость высказаться по этому вопросу тем, что «когда постоянно живешь и работаешь в Калининградской области, невозможно не задумываться о мировой политике и о международных отношениях»".

Эстер Сегаль: Психоанализ беседы путина с Карлсоном

Посмотрела я беседу Путина с Карлсоном. Устойчивая ассоциация такая.

Это не интервью никакое, а обращение пациента к медиатору. В надежде, что он поможет урегулировать зашедшие в тупик семейные отношения. Ну, или отношения отчаявшейся заключить брак невесты, чей жених (как ей кажется) 20 лет морочит ей голову, но не отпускает окончательно.

Оба изрядно погуляли на стороне, понаделали друг другу гадостей (опять же, как ей кажется), но искра притяжения в груди у невесты еще теплится, а временами даже и пылает.

Ты, мол, меня обманывал и шпынял. Я, чтобы привлечь твое внимание, кутила и била посуду (мне реально кажется, что нападение на Украину он расценивает именно так), но мы еще можем быть вместе, милый?

Все путинские ляпы и путаница в датах и ходе событий тоже становятся этаким искаженным со временем припоминанием: а ты не забыл, как я просила тебя купить мне сковородку с антипригарным покрытием и двадцативосьмидюймовым диаметром, а ты купил чугунную и в два раза меньше? И хотя на самом деле речь шла про джезву и ковшик, но детали же могут стереться, не меняя сути, не правда ли?

В этом смысле и позиция Карслона становится понятнее. Ибо как журналист он реально тупит. Он мог бы пару десятков раз перебить и задать каверзный вопрос, прижав собеседника к стенке. И не делает он этого лишь по одной из двух причин: либо сам недостаточно эрудирован и тупо лажает (что вряд ли), либо грамотно считал запрос клиента и просто сидит как медиатор или терапевт и слушает, позволяя Путину изливать застарелые обиды и припудриваться.

Надо сказать, что при всей моей антипатии к последнему, многие из брошенных им в адрес "кавалера" упреки справедливы. Многие, безусловно, надуманны. Но считать, что только у него рыльце в пуху, неправильно. Запад часто вел себя (и продолжает это делать), как настоящий говнюк и абьюзер.

Что, конечно, Путина не оправдывает, но частично помогает понять, откуда у него эта гнойная накипь на сердце.

Сможет ли эта беседа стать началом реальной семейной терапии? Сомневаюсь.

Хочет ли Путин под венец (с полагающимися по этому поводу подарочками, конечно)? Да.

В любом случае это был ход в новой партии. Теперь должен передвинуть фигуру противник. Учитывая весь эротизм создавшейся ситуации. И то, что Путин не случайно несколько раз пропедалировал, что он хочет "серьезного разговора", а не поверхностного шоу.

Володимир Вятрович: Співпраця з поневоленими народами Росії має стати державною політикою України

Співпраця з поневоленими народами Росії має стати державною політикою України. 

Нині відбулося засідання Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань взаємодії з національно-визвольними рухами корінних поневолених народів РФ. 

Експерти представили проєкт закону "Про основні засади державної політики України щодо взаємодії з національними рухами корінних поневолених народів Російської Федерації". Цей рамковий законопроєкт, підготовка якого є головним завданням ТСК, визначає правові засади державної політики, запроваджує відповідну понятійну систему й термінологію, визначає ключові принципи політики та сфери відповідальності органів виконавчої влади. 

Законопроєкт ґрунтується на визнаних нормах міжнародного права, передусім засадничих деклараціях ООН, а водночас продовжує 80-річну традицію Організацій українських націоналістів щодо підтримки прав корінних поневолених народів імперії. 

Народні депутати одностайно підтримали законопроєкт, який після остаточного доопрацювання буде поданий на реєстрацію до Верховної Ради України. 

Також члени ТСК розглянули конкретні питання взаємодії з національно-визвольними рухами черкеського та інгушського народів та запланували ряд кроків щодо підвищення інтенсивності співпраці.

Карина Левин: Моногамия как одна з причин доминанты Западной цивилизации

Теорий, которые объясняют становление гегемонии Запада, бесчисленное множество. Некоторые из них делают акцент на военной мощи и географической экспансии; вторые — институты, науку политико-экономическую конкуренцию; а третьи — на особую экологическую среду. Так или иначе, каждый из авторов выделяет ряд причин, от которых ведет точку отсчёта.

Однако есть одна не особо известная концепция, где вперед выдвигаются социально-биологические причины. Она не сильно представлена в мэйнстриме, но, тем не менее, набирает популярность. Центральную роль в ней играет Римско-католическая церковь, как, с одной стороны инициатор, а с другой — проводник фундаментальных реформ. 

 Одно направление этой школы представлено биологом и антропологом Джозефом Хенриком (большая группа авторов), а второе — экономистом Хилтоном Рутом.

В центре концепции Хенрика стоит, как он называет, аббревиатура W.E.I.R.D (western, educated, industrialized, rich, democratic). Это как раз и есть та совокупность психологических, институциональных, политических и экономических характеристик, которые отличают Запад от остального мира. Преимущество концепции Хенрика в том, что он выделяет конкретную причину, благодаря которой все вышеупомянутые смогли появиться на свет  Здесь же его дополняет Рут.

Эта причина — моногамия и запрет на брак с родственниками.

Дело в том, как объясняет Хенрик, что человечество с момента зарождения сельского хозяйства перешло к оседлому образу жизни, то есть проживания на одной конкретной территории. В таких условиях у племен и клановых сообществ развились институты, основанные на родстве (kinship-based institutions). Там широкое распространение получили браки между близкими родственниками (дяди, тети, двоюродные, троюродные братья и сестры). 

Подобная модель брачных отношений способствовала выработке коллективистской психологии и социальной организации, где на передний выдвигались интересы рода или клана. Индивида как отдельного члена племени просто не существовало: любой человек мыслился, в первую очередь, как часть сообщества. При такой организации у людей вырабатывались особые черты: враждебность к чужакам и низкая способность к кооперации с людьми за пределами своего племени.

Подобная психология до сих пор определяет жизнь большинства сообществ и стран. Рут приводит пример гуаньси в Китае: это принцип кооперации между людьми, в основе которого лежат родственные связи (кумовство). 

Хенрик считает, что именно христианство — точнее Католическая церковь — сумела разрушить институты, основанные на родстве, в пределах зоны своего влияния: в Западной Европе. Внедрив институт моногамии (Хенрик называет ёё БСП — брачно-семейной программой Церкви), она разорвала родственные связи кланов и привела к их вырождению.

Но это не главное. Отсутствие родственных связей вынудило людей создавать семьи и объединения на основе совершенно иных принципов: добровольных, не продиктованных интересами племени или общины. Западный европеец был волен жениться на ком угодно и вступать в отношения с огромным числом людей, что привело к появлению гильдий, монастырей, средневековых городов и пр. 

Рут здесь упоминает феномен caritas (христианской любви). Она предписывала кодекс поведения, совершенно противоположный клановому: любовь к ближнему. То есть, человек (хотя бы на формальном уровне) больше не мыслился как чужак, а как член христианского универсума, в отношении которого предписаны стандартные правила поведения. 

Эта основа стала почвой, где сформировалась уникальная Западная цивилизация. Это уникальный исторический и когнитивный эксперимент.

Верно говорил Иисус Христос, что Царство его не от мира сего.

Schulz, J. F., Bahrami-Rad, D., Beauchamp, J. P., & Henrich, J. (2019). The Church, intensive kinship, and global psychological variation. Science, 366(6466), eaau5141.

Root, H. L. (2022). The Diffusion of Innovation as a Property of Network Connectivity in the Economic Organization of China and the West. Available at SSRN 3847335.

Володимир Єшкілєв: Обиватель і його боротьба з "довгими історичними стратегіями"

 Отже, після кількох місяців суспільної нестабільності, “настроєвої ломки” та інфляції оптимістичних прогнозів картина майбутнього виправлена. Масова обивательська свідомість осягнула (проте внутрішньо не прийняла) той прикрий факт, що війна буде довгою, витратною і виснажливою.

Тепер для більшості зрозуміло (але, знов-таки, не прийнятно), що перемога безпосередньо пов’язана зі здатністю держави пережити черговий “історичний спазм” московської імперської реставрації. При цьому пережити його пасивно і принижено (як це роблять, скажімо, Грузія чи Казахстан) нам не до смаку. Та й не вийде. Адже саме ми опинилися на вістрі експансії, узяли на себе головний удар і, судячи з усього, змушені будемо гордо витримувати агресію до завершення “спазму”.

Зрозуміло, що маємо справу з історичною аномалією, пов’язаною з московським типом освоєння простору, який є цивілізаційним вивихом, своєрідною грубою мілітаристською пародією на Візантію.

На жаль, історія свідчить, що такі вивихи можуть існувати дуже довго. Скажімо, Ассирія, мілітаристська пародія на Вавилонське царство, протрималася ціле тисячоліття. Для знищення цієї паразитичної держави аграрним монархіям Сходу довелося створити першу у світовій історії багатосторонню військову коаліцію.

Умовою існування аномалій є безперервна агресія, яка живить їх навіть не ресурсами, а “смислами існування”, примиренням із власною глибинною неправильністю. Мирні періоди в їхньому житті є періодами занепаду, смислового глухого кута, хворобливих пошуків втраченого часу.

Стратегії, спрямовані на те, щоб пережити історичну аномалію, — це “довгі стратегії”. Вони передбачають не лише колективну (громадянську) витримку, але й певний штиб колективного способу мислення, який у масовій свідомості ефективно сепарує тривале від минущого, стрижневе від маргінального. А ще ці “довгі стратегії” для свого успіху мають бути консолідовано та свідомо підтримані панівними суспільними елітами. Це ледь не головна умова для втілення “довгої стратегії”.

Тут, на жаль, ми стикаємося з нашою рідною архаїкою. Історично більшість українців усе ще віддає перевагу не закону, а справедливості, шаблону (звичаєвій модальності), а не принципові (дискурсивній модальності).

Ми живемо в тих базових світоглядних координатах, що передбачають стратегування, базоване на імпульсах колективної волі, імпульсах прагнення справедливості, негайної відплати та адресної помсти. Тому в нас цінують крикунів і шукачів таємної змови. Ідеальний провідник натовпу — галасливий конспіролог, що показує пальцем на ворога народу (“іншого”, “чужого”, “не нашого”), плаче, хапається за сувенірну шаблю та волає про відплату.

Обиватель прагне реакції в стилі “тепер або ніколи”. Обиватель не осмислює періодів, довших за один-два роки. Бо в дальшому майбутті, переконані обивателі, “невідомо, що буде”. Вони не відчувають часу інститутів громадянської спільності, “часу держави”, спроможного тривати сотні років. Відповідно, “внутрішній планувальник” обивателя не заглядає за горизонт часу, обмежений змінами в сімейному стані, професійними перспективами, господарськими й торговельними циклами.

Tina Polek: Про деколонізацію антропології, війну і вестплейнінг

Цю статтю я прочитала на одному диханні, але спершу думала не писати про неї тут, адже вона адресована не нам, а західним антропологам, які висловлюються щодо війни в України. Однак зараз я бачу, що нам також важливо розуміти, яка величезна прірва лежить сьогодні між тим, як говорять про війну українські дослідники, і тим, як її описують чимало іменитих західних колег.

Йдеться про статтю Julia Buyskykh  (клянусь, вона мені не платить, просто справді дуже багато робить важливого для української антропології) “Старі-нові колоніальні тенденції в соціальній антропології: емпатія в часи війни”. Це вперше, коли саме українська антропологиня дала публічну академічну відповідь англійською у фаховому журналі на всі некомпетентні закиди західних колег з приводу російсько-української війни.

Вмістити в цей короткий пост всі думки Юлії не вийде, але ось найголовніші:

Західна антропологія є водночас пост- і неоколоніальною.

Антропологи від початку допомагали в розбудові імперій, і при цьому вони свято вірили, що захищають інтереси корінних культур. Тому виникла велика суперечність, яка лежить в ядрі нашої науки.

Західна антропологія вже давно розпочала процес деколонізації. Однак деколонізуючи свої методологічні підходи та теоретичні рамки, що стосуються західної імперської спадщини (наприклад, британської, французької чи бельгійської), антропологи так і не навчились бачити ту саму проблему, коли йдеться про Російську (нео)імперію.

Ієрархія знань та ієрархічні холівари

Величезною проблемою сучасної антропології є трансляція ідей із “Заходу” на “Схід”. Західні вчені сприймаються авторитетними “світовими експертами”,  тоді як східні вважаються “місцевими”, “тубільними”, не достатньо кваліфікованими для теоретичного аналізу.  

Майже двадцять років тому польський антрополог Міхал Буховський розпочав епічний холівар щодо «ієрархії знань» з  британським антропологом Крісом Ханном. 

Буховський дорікав західній антропології колоніальністю, звинувачуючи «західних» вчених у тому, що вважають себе «кращими», ніж  колеги зі «сходу». Він критикував західних дослідників за те, що вони використовують науку Центрально-Східної Європи лише як джерело етнографічних даних, а не як місце з гідною теоретичною базою. 

У відповідь Кріс Ханн демонстративно наголосив, що ці ієрархії існують через «нижчу» якість роботи «місцевих» вчених, мовляв, їм треба спершу навчитись писати монографії «еквівалентної глибини і витонченості». Тому східні вчені мусять «підтягуватися» до рівня західних колег, інакше вони не мають права претендувати на місце на науковому «ринку». Вчені зі сходу спершу мусять стати справжніми антропологами, тобто вивчитись на заході, і лише після того проводити дослідження в себе вдома.

Буховський у відповідь на це розлютився і ткнув Ханна носом у те, що  такі неоліберальні терміни, як «ринок», «конкуренція», «суперництво», справді є елементами мислення західних колег, однак вони все ще не вторглися в академічні кола Центрально-Східної Європи. До того ж, навіть вивчаючи Центрально-Східну Європу, західні антропологи посилаються виключно на своїх західних колег, повністю ігноруючи напрацювання місцевих дослідників. 

Пізніше Буховський звинуватив вестернів в упередженості, мовляв вони сприймають постсоціалістичних антропологів як пережитки комуністичного минулого: фольклористів, теоретично-відсталих емпіриків і вузьколобих націоналістів. 

Кріс Ганн на це задекларував початок «нової академічної холодної війни» між дисциплінарними традиціями академічного Сходу та Заходу. На його думку, антропологія/етнографія в усій Східній Європі нині є полем міжусобних сутичок.

З часу цієї дискусії минуло вже два десятиліття, але всі ці розбіжності досі гострі, як і тоді. У 2014 році польська антропология Аґнєшка Пасєка писала про те, що в західному середовищі одних науковців сприймають як «місцевих вчених» — тих, хто ледь може висвітлити місцеву специфіку, а інших — як «глобальних експертів», здатних пролити світло на універсальні явища та проблеми. «Місцеві» вчені при цьому часто сприймаються виключно як інсайдери або «національні лінзи», які допомагають побачити місцеву специфіку.

Сьогоднішній Саїдівський орієнталізм можна сміливо назвати вестплейнінгом, адже західні інтелектуали зверхньо демонструють свою заступницьку та привілейовану позицію, висловлюючи свої претензії щодо «відсталих» східноєвропейців, які «не здатні» зрозуміти ситуацію у своїх країнах і не мають базових знань про свій регіон.

Як долати колоніалізм?

Щоб подолати колоніалізм, треба спершу дати чесну відповідь на низку важливих запитань. Як на антропологію впливає російсько-українська війна? Чи відбудеться деколонізація антропології, яка подолає бар’єри між «місцевими вченими» та «глобальними експертами»? 

Одним зі способів подолання кордонів, породжених інтелектуальним колоніалізмом в західній академії, є активна емпатія. Це не просто співчуття як вміння бачити чужий біль, а й вміння співвідносити себе з ним і відчувати його. 

Як зазначив Тім Інголд, «антропологія — це філософія з людьми», сьогодні цей заклик слід прочитати як заклик до антропології зі співчуттям до цих людей.

Посилання на статтю - https://journals.iaepan.pl/ethp/article/view/3366/3315

Кирилл Серебренитский: История и идеология

 ... Научная история и прочая социальная антропология  - это (по крайней мере, по природе и по замыслу)  исследование действительности изнутри. 

Идеологии - это (по замыслу и по природе) трансформационное воздействие на действительность извне. 

История стремится проникнуть в то, что было, и, соответственно, есть. 

Идеология стремится воплотить то, что, предположительно, будет, и, соответственно, то, чего нет. 

То есть, попросту: история стремится к правде, идеология исходит от лжи. 

Потребитель исторического нарратива получает некий меланж, суррогат, - историю, которая разбавлена, или, наоборот, сгущена, идеологической слизью, - в соответствии с пожеланиями заказчика, с напором цензуры и с вненаучными кавернами личного мировосприятия учёного-историка. 

То есть: научная история не лжива и не правдива сама по себе. 

Соотношение лжи и правды в каждом тексте - различно, и его  можно измерить на глаз.

Научная история лжива настолько, насколько она идеологична.

Святослав Щербина: Я - козак-характерник

Живе в мені, ще здавна, дух Хортиці й волхвів
і кров нуртує в жилах славетних козаків:
я – козак-характерник, я прийшов із віків
з тих далеких у часі з-за Порогів Лугів.

Я – козак-характерник, маю шапку й жупан
і в степах українських над панами я пан;
маю шаблю й пістоля, маю брата-коня,
ми із ним нерозлучні й ризикуєм щодня.

Маю зір соколиний, вовчий нюх маю й слух;
кожен кущик і камінь – то мій брат, то мій друг;
маю хату у полі, вітер ковдрою є,
я безмежно щасливий, бо довкіл все моє.

Маю вільну я душу, маю гордість та честь –
козаку все під силу, коли воленька є.
Я люблю Україну і мій рідний Народ.
Тож ставай, брате, поруч й проженемо заброд!

За руїни і смерті, сльози вдів, матерів
знищим всіх московитів, клятих тих ворогів,
аби їм не кортіло нападати на нас.
Хай квітує Вкраїна у свій зоряний час!

Я – козак-характерник, я прийшов із віків
з тих далеких у часі з-за Порогів Лугів.
Я люблю Україну й незнищенний мій Рід,
буду їх захищати доки житиме Світ!!!

Свята Хортиця, 30 вересня 2017 року.

Юрій Сиротюк: «Ліквідація російської імперії»

«Ліквідація російської імперії»: сигнальники вже у мене в руках. Отож, крах москви неминучий. Зворотній відлік запущено

10 лютого 2024 року відбудуться 11 Бандерівські читання: ліквідація російської імперії у формі засідання тіньового генштабу і воєнного кабінету по розчленуванню Росії:)

За участі дослідників імперського простору і поневолених Москвою народів і звісно Держдепу США.

Захід організовує недержавний аналітичний центр Українські студії стратегічних досліджень.

Учасники події обговорять неминучий крах росії та передумови, що роблять його реальним майбутнім.  Фокус «Бандерівських читань» зосереджено на трьох напрямках:

-    Перспективи самовизначення поневолених росією народів

-    Російсько-українська війна як головний поштовх до знищення імперії

-    Наслідки розвалу росії для України, сусідніх держав і всього світу

Трансляція заходу розпочнеться о 18:30 на Ютуб-сторінці НАЦ «УССД»: https://www.youtube.com/live/iWcQt9hw168

Учасники:

Януш Бугайський, старший науковий співробітник Джеймстаунського фонду у Вашингтоні, голова програми вивчення Південної та Центральної Європи в Інституті дипломатичної служби Державного департаменту США, автор бестселера «Неспроможна держава. Інструкція з розшматування росії»;

Юрій Сиротюк, директор Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», народний депутат України VII скликання, молодший сержант-гранатометник 5-ої окремої штурмової Київської бригади ЗСУ;

Юрій Олійник, політолог-міжнародник, кандидат політичних наук, керівник дослідницьких програм НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень»;

Ростислав Мартинюк, публіцист, тележурналіст, дослідник східних фіно-угорських ідентичностей, заступник голови Київського товариства «Ерзянь Вал»;

Олександр Чупак, фінансовий аналітик, керівник економічних програм НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень».

«Розміри росії, здобуті століттями імперських завоювань і колонізації, – це фундаментальна структурна слабкість. Замість побудови стабільної, правової і продуктивної держави, усі російські режими зосереджували увагу на розширенні меж московії і поневоленні різноманітних регіонів і народностей у межах кордонів імперії»,  – наголошує американський дослідник розшматування росії  Януш Бугайський.

Він також переконаний, що Росія не може виграти війну проти України: «Я вірю, що режим вичерпає свою могутність, утримуючи країну від розвалу. Внутрішній тиск буде наростати. Ми побачимо боротьбу між кремлем і його опонентами в армії та у спецслужбах. Між націоналістичними та імперськими групами, що ворогують. Між москвою і кількома невдоволеними республіками, навіть регіонами, населених русскімі. Ми вже бачили це під час бунту прігожина минулого літа. А також на прикладах смертей олігархів і високих чиновників, частих армійських чисток, перестановок і відкритих суперечок у військових структурах».

Детально про це в окремих виступах та дискусії мовців.

Окрім того, на Бандерівських читаннях «Ліквідація російської імперії» презентують однойменну книгу, куди увійшли статті науковців, ветеранів, чинних військовослужбовців, представників поневолених народів. Також буде оголошено імена переможців конкурсу есе для молоді «Світ без росії – нові виклики та перспективи». Найкращі роботи конкурсантів ви зможете прочитати у книзі. Передзамовити книгу можна тут: https://forms.gle/v2SGG6FuFoBG3NJR8

Книги до речі, по передзамовленню розбігаються як гарячі пиріжки. Встигнуть отримати книгу з першого накладу.

@читачі, До зустрічі на руїнах Кремля:)

Андрій Бондар: Правда не лежить посередині. Вона в тому, що зло має бути переможене, покаране й засуджене тут і тепер, у цьому світі, за нашого життя

У пам'ятний день визволення Аушвіца-Біркенау слід констатувати: сьогоднішнє людство дійшло до того, що "ніколи знову" легко перетворилося на "можем павтаріть". 

Геноцид не тільки можливий. Він живий. Убивати цілі народи на очах у всього людства знову стало нормою. Нормою стало не соромитися телебачення "Тисячі пагорбів", з якого щодня вже впродовж 15 років ллється бруд і ненависть на сусідній народ. Нормою стало називати терористом країну, яка захищається від окупації і агресії. Нормою стала ганебна і цинічна формула "не дати Україні виграти – не дозволити росії програти".

З геноцидом ручкаються, з геноцидом торгують, з геноцидом грають у теніс. Людство люблять входити в становище нації, яка творить і здійснює геноцид. Бо людству так цікавіше. Людство чомусь проявляє небачену великодушність до людожерів. Мабуть, це від стокгольмського синдрому.

Чомусь вважається, що країна, яка здійснює геноцид іншого народу, всього лише "помиляється": просто країні і її народу "не пощастило" з режимом. Тому їм прощають просто на ходу їхніх маніяків.

Буча, "Бучанський М'ясар"... Хто тепер так називає путіна? Ніхто. Ця наличка не прижилася. А знаєте чому? Тому що це не ПОЛІТКОРЕКТНО. Прощають на ходу, бо не вважають, що це щось ненормальне. Прощають, бо вважають, що політкоректність їх порятує у відповідний момент від загибелі. Цим і підбадборюють на подальші злочини. У сучасних людей коротка пам'ять на злочини проти далеких і абстрактних людей. 

Вчора він "Бучанський М'ясар", а сьогодні йому в дупло зазирає весь "глобальний південь", якому весь світ "щось постійно винен". А завтра вже його вважає договороздатним лідер симпатій республіканських виборців і, цілком можливо, майбутній президент США.

І вони можуть навіть погодитися, що тоді, в 1939–1945, мовляв, було щось дуже ненормальне, але через кому стверджують, що Ізраїль сам винен у 7 жовтня 2023, а Україна в 24 лютого 2022. Що геноцид має свою частину правди, яка нібито посередині. 

Ні, правда не лежить посередині. Як сказав колись Адам Міхнік, правда лежить там, де вона лежить. І вона в тому, що зло має бути переможене, покаране й засуджене тут і тепер, у цьому світі, за нашого життя. 

І поки світ не усвідомить цієї простої істини, шукаючи модус вівенді з живим злом, яким є сучасні росія, іран і північна корея, весь антигітлерівський патос сьогоднішнього дня буде всього лише порожнім ритуалом, за яким не стоїть нічого, крім календарної риторики та лицемірства.

Владимир Видеман: Истоки дуализма науки и религии

Древнейшие люди, "войдя в разум", наблюдали мир непосредственно, "лицом к лицу", без концептуального фильтра позднейшей культурной традиции как системы символического кодирования жизненного опыта. К примеру, наблюдая движение небесных тел, человек воспринимал последние как некие сущности, о внутренней природе которых можно только догадываться. Они двигались, подобно живым существам, однако с регулярностью, не присущей поведению настоящих животных. 

Выживание в кормящем ландшафте требовало от древнего человека определенной систематизации законов среды его обитания - растительной и животной. Связь этой среды с циклическим движением небесных тел была замечена человеком еще в глубоком палеолите, когда его способность к интеллектуальной концептуализации, как и членораздельной речи в целом, только зарождалась. Поэтому не удивительно, что наши предки воспринимали Солнце, Луну, планеты и звезды как живых существ особой, внеземной природы.

Соответственно, фиксация закономерностей небесной механики, сочетаемой с природными циклами и сезонным поведением животных, формировала знаковую систему единого информационного канона, где одно было неразрывно связано с другим, допуская, таким образом, синонимию самого широкого порядка. Язык этого канона отражал уровень языка самого древнего человека, и был далек от развитой грамматики в современном смысле этого понятия. 

Тут, на мой взгляд, мы имеем дело с архетипами древнейших мифологий, выражаемых в прото-культурном единстве речи, графики, звука и пантомимы. Ибо только так можно было технически передавать от поколения к поколению символическую информацию о закономерностях осознаваемого человеком мира. 

Дальше, по мере развития общества и разделения труда (в особенности после неолитической революции), мы наблюдаем растущее расхождение между астрономическими наблюдениями и культурными практиками, основанными на символизме социального поведения. При этом связь этих практик с астрономическими закономерностями, понимаемыми как "жизнь небожителей", сохраняется, но последовательно утрачивает свою непосредственность. Показательно, что древнейшие храмы и иные места культового служения одновременно выполняли функции обсерваторий - более или менее примитивных, в зависимости от уровня культурного развития общества. 

Религиозные каноны бронзового и железного века особым образом кодировали достижения научного познания соответствующих эпох, пока древние греки совершили качественный скачок от мифологического сознания к парадигме сознания чисто научного. Именно они суммировали научные достижения предшествовавших им цивилизаций, и греческий язык стал языком международного общения интеллектуальной элиты Древнего мира, породив феномен эллинизации ойкумены. 

Однако, научное познание, развиваясь в процессе все более растущего разделения труда и интеллектуальных компетенций, постепенно привело к отрыву рациональности строгого ученого от интуиции глубокого мистика, ориентирующегося на магическую целостность бытия, как она воспринималась далекими предками. Отсюда - религиозный культ предков, природа которого кажется современному, "научно образованному" человеку просто данью древней мифологии. не более того. 

В свете всего вышесказанного можно приблизиться к научному (если культурная антропология является наукой) пониманию принципов древних мистических дисциплин, включая внутреннюю алхимию, ориентирующих человека на восстановление утраченной в мире "нового неба" связи  с предками, вплоть до главного небесного первопредка всего человечества. 

Согласно представлениям внутренней алхимии, вход в мир предков, существующих в мире "прежнего неба", находится в основании пуповины (в центре брюшной полости немного ниже пупка). Правильное сосредоточение ума на этой области ведет к проникновению адепта в пространство внутреннего канала и восхождению к эмпирею "прежнего неба" - месту обитания священных предков. 

В сущности, это может означать реализацию спящих в теле предковых импринтингов, вплоть до "генной памяти" первопредка, смотревшего на вещи в их целостности "до-грамматического" мышления. А возвращаясь с этого неба назад, в наше "новое небо", мы способны, в той или иной степени, пропустить этот опыт сквозь ментальную призму исторического человека "от Адама до наших дней". Это и есть практика реальных тертонов (если говорить языком буддийкой мистики). 

Это, однако, не гарантирует понимания передаваемого опыта третьими лицами. Точно так же, как астрономический или алхимический текст, транслируемый посредством "школьных" мифологем, остается закрытым для внешнего читателя, не владеющего символической азбукой соответствующей традиции.

Амвросий фон Сиверс: Понять время

     Историософия становится безсмысленной, если не понимать феномен самого времени. Перечисление исторических фактов ни к чему не приводит, ибо достаточно любой интерпретации, чтобы менять смысл событий. А уже основываясь на подобных соображениях, моделировать историософию по своему смотрению. Более того, данная историософия превращается в хорошее основание как для актуальной политики, так и для идеологии.

     Концепция Карла Маркса, по своей сути, есть специфическое переосмысление иудео-христисанской историософии — через определнную призму Просвещенцев. Давно подмечено — и совершенно точно, - что марксова концепция заменяет «избранный народ» «избранным классом». Но схема сохраняется прежней. 

     Однако, важно даже не критиковать всякие диковинные и не оправдавшие себя концепции, а вновь посмотреть на то, что нам являет библейская историософия. Оная имеет длинную историю, начирая с Сотворения мiра, с многочисленными и подробными родословиями, не только лиц, но и народов. Нам же стоит ныне обратить внимание к более узкой теме — но не менее важной и востребованной в разсуждениях. Имеется в виду уникальное пророчество Даниила, данное в двух текстах. Там дается толкования образов некого истукана и неких зверей, собою являемых чисто историософский концепт. Именно на основании сих пророчеств христиане и осмысляют всё происходяшее вокруг, что имеет актуальный характер.

 Итак, удивительные сновидения вавилонского царя Навуходоноссара имели место быть дважды. Истолковать их не смогли и вавилонские мудрецы. Только иудейскому пророку Даниилу сие оказалось под силу. В первом привидился некий истукан, во втором — четыре животных.

Анна Исакова: Мы реально спасаемся от смертельной опасности

Решение Гаагского суда, к сожалению, подтверждает моё раннее предположение, что полное уничтожение Газы и ХАМАСа только лишь, как месть за последние события, покажется миру чрезмерной. Несмотря на боль и гнев, вызванный последним по счёту ужасным погромом, если отвлечься от всех привходящих и исходящих событий и поставить себя на место людей, не испытывавших кошмар столетнего соседства с командой убийц, не подчиняющихся человеческим законам, эту позицию можно понять. Ведь, что решил этот суд, решение которого ни для кого не обязательно - ни для Кремля, ни для ХАМАСа и ни для нас: предложил ХАМАСу отпустить заложников, а нам прекратить месть. И всё. Дело закрыто.  

 А проблема снова в нашей пропоганде. В первой стадии этой войны и Нетаниягу, и вся политическая верхушка говорили не о мести за единичное преступление, а о невозможности жить рядом с преступным агрессором, сто лет пытающемся нас уничтожить. Это совсем другая "адженда", как говорят нынче. Иной взгляд на границы мести и равновесие причины и следствия. Если бы наша пропаганда усекла это с самого начала, Гааги бы просто не было. Мы не за одно преступление мстим, мы реально спасаемся от смертельной опасности и документальных доказательств этого у нас выше крыши. Но говорим-то мы только о похищенных младенцах и изнасилованных девочках, что уже не так и трогает сердца "мировой общественности": исламская агрессия повсюду приучила мир к тому, что таков характер её мышления, и мир к этому приспособился.

 Мы пытались сравнить ХАМАС с воинством Бин-Ладена, но мы не воспользовались для этого тщетельно спрятанными снимками того, что делал ХАМАС и его прямые предшественники в Дольфинариуме и в Маалот, на территориях и в Иерусалиме.. . везде, всюду и всегда. Не только мир толком никогда не слышал об этих преступлениях, их детали скрывали даже от населения Израиля, дабы не уменьшить градус сионистского пыла, словно люди, приехавшие сюда не знают или не должны знать, куда и зачем они едут или на каких условиях тут живут. 

 Ну, что ж... Эту недальновидность, вернее, непонимание самой сути проблемы, сегодня израильская пресса называет "тимтумом" - наивной верой в доброе расположение мира и вселенной, а также в возможность преобразовать каннибалов в праведников и упрямое нежелание понять простой факт, уже давно обнародованный русско-еврейским певцом - у каннибалов такой характер: "хотели кушать и съели Кука". И что сейчас? 

 Услыхав этот вопрос в комментариях к предыдущей статье и желая успокоить растревоженных читателей, я припомнила им старую и очень известную еврейскую притчу. Рассказывают её по поводу одного из известных еврейских мудрецов-рабаним, приписывая её то одному то другому:  шел этот ребе домой в канун субботы с большой мицвы, которую только что совершил, и очень торопился, а еще идти и идти. И вот - суббота наступила. Что делать? Тогда махнул ребе левой рукой в одну сторону, потом махнул правой рукой в другую сторону и случилось чудо: справа лежала суббота, и слева лежала суббота, а ребе шел между ними.

 Так поступали евреи век за веком и выжили. А сейчас неплохо было бы несколько изменить характер нашего  государственного мышления:  поменять не только команду защитников нашей правды в Гаагском суде, но и саму нашу "адженду": мы не только мстим за один погром, мы пытаемся выжить, уже не надеясь превратить каннибалов в праведников, а пытаясь уничтожить их осиное гнездо, уничтожающее нас год за годом.