Щоб підважити дойче орднунг і запобігти відродженню німецького націоналізму - фантомного жаху як Бжезінських, так і Шорошів, Блумбергів, Ротшильдів і Епплбомів.
Розширення ЄС і НАТО за рахунок народів Сх. Європи, що мають глибокі історичні образи як на німців, так і на росіян, і ще з версальських часів орієнтовані на англосаксів, сприяло б посиленню впливу останніх у спільних проектах. (Розбавлення організації новими членами - старий, як світ, спосіб підвищити її керованість, що ким тільки не використовувався - від римських імператорів до генсеків).
А матеріальне забезпечення велетенської наддержавної бюрократичної машини і фінансова підтримка малопродуктивних східноєвропейських економік потребує збільшення відрахувань у спільний казан, що тягне за собою... правильно: ріст податків. А високі податки ніколи не сприяли розвитку приватного підприємництва - локомотиву економічного зростання, що чудово вкладається в ідеологію zero growth, широко сповідувану в міжнародно-фінансових колах.
(Утримання розореної війною України, схоже, теж ляже на плечі шольців - оцініть "красоту ігри")/
Добре, а де тут цимес для українців?
Припустимо, доступ до європейських ринків, капіталів, технологій і трудових практик дав би позитивний стимул нашій економіці. НАТО дало б безпекову парасольку. А вісь Берлін-Пекін ставить хрест на вигідних для нас балто-чорноморських проектах - і її непогано було б поламати.
Але. Ті структури, які спокушають нас кружовними трусами і підбивають відмовитися від національної цноти і самобутності заради (ситого) європейського майбутнього, не здатні гарантувати нам безпечну інтеграцію. Та що там безпечну - взагалі ніякої інтеграції гарантувати не здатні. Бо їхня хитромудра тактика непрямого вирішального впливу часом обертається відсутністю будь-якого впливу, як це сталося на Бухарестському саміті, де німці з французами заблокували нам ПДЧ, і що ти їм зробиш? А демократичні стандарти, якими нас задовбують у рамках "синхронізації" з цивілізованим світом, виносять нагору різний політичний непотріб, що вириває важелі впливу в адекватних проєвропейських політиків і зводить усі їхні зусилля на пси.
І виходить парадоксальна ситуація. Тікаючи геть від Москви в Європу, ми "поворотно" входимо в склад РФ. За 20 років євросподівань ми втратили 20% стратегічно важливих територій, чверть населення (як мінімум) і рештки економічного суверенітету. А євровіз і нині там...
Апологети єврооптимізму стверджують, що іншого вибору в нас усе рівно нема. Або слухаємося "західних партнерів" (що не є репрезентантами всього Заходу і часом мають зовсім не західне походження), або нас загребуть 2-голові кури. У термінах НЛП це називається "фреймінг" - штучне звуження опцій.
Припустимо, вибір у нас дійсно небагатий і не дуже приємний, але й не такий примітивний, як нас у тому хочуть переконати.
Бо сприймати шантажистів і мародерів як носіїв добра і істини чи як ситуативних, токсичних, ненадійних союзників, до яких не можна повертатися спиною - це ТЕЖ вибір. Віддавати свій голос партіям грантожерів і алігаторів чи партії національного капіталу - це теж вибір (як показує практика, навіть 1-2%, не кажучи вже про 5-7 можуть суттєво вплинути на політичні розклади). Стати в конфлікті на бік мутного "варяга" чи на бік автохтонного лідера - теж вибір, що впливає на рейтинги й на подальші політичні розклади. Цькувати співгромадян, які вказують на деструктивну і антиєвропейську природу міжнародно-фінансових кіл і нав'язуваної в рамках "євроінтеграції" ліволіберальної ідеології чи разом думати як нам вирватися з геополітичних лещат, - теж вибір.
Якби Одіссей, що проскочив між Скіллою й Харібдою, вбачав у котрійсь із них "менше зло", не було б Одіссеї. Якщо українці будуть шукати добро там, де його нема, не буде України...
Комментариев нет:
Отправить комментарий