Богдан Бойко: епь мероприятий и событий на ближайшие пару лет в Мордоре, если только не случится чудо.

Как дальше? Цепь мероприятий и событий на ближайшие пару лет, если только не случится чудо.

Царя выбрали, на царствие короновали.

Войну освятили, переименовали.

Сантименты и заикивания перед "партнёрами" -  отброшены.

Договоры разорваны, договорённости забыты.

Поводы и казус белли - созданы, 

Теперь ничто не мешает. 

Ждите:

1. Девальвация национальной валюты, серия дефолтов. Как следствие -  рост цен. 

2. Национализация стратегического и вообще -  всех успешных бизнесов. Ручное управление экономикой.

3. Конфискация зарубежной и иностранной собственности в стране.

4. Приватизация национализированного в нужные и верные руки.

5. Дефолт ряда предприятий и отраслей и деноминация деформированного рубля.

6. Изъятие серого и тёмного кэша. Конфискация имущества инакомыслящих. Уголовное преследование инакомыслия.

7. Перераспределение собственности в пользу лояльных системе. Разделение населения на свой-чужой и привязка благосостояния на эти статусы.

8. Милитаризация страны.

9. Провокации на Кавказе, в Закавказье, в Молдавии и в Средней Азии. Война в Грузии, Армении, Молдавии, Африке.

10. Запрет обращения, хранения и операций с некоторыми иностранными валютами.

11. Принудительная конвертация валютных счетов.

12. Запрет на выезд многим категориям граждан. Запрет на въезд многим категориям иностранцев..

13. Выездные визы многим категориям граждан.

14. Отмена авиа и железнодорожного сообщения с некоторыми странами.

15. Увеличение срока службы в армии.

16. Введение полноценной цензуры и создание комиссий и комитетов "контроля качества контента".

17. Расширение полномочий спецслужб и силовиков и введение неприкосновенности правящих элит.

18. Создание сети "резерваций" для инакомыслящих.

19. Введение в школьную программу нового курса истории страны. Пересмотр идеологии и государственной политики.

20. Путь к самодержавию. Династическое.

21. Провозглашение Российской Империи V2.0»

Софія Дніпровська: "На болотах" склався дуже стійкий і небезпечний гібрид, погано вивчений славістами й русистами Заходу, до якого ліберальній демократії, заточеній на споживання і комфорт, дуже важко підступитися

У цивілізованого світу нема рішення ядерної проблеми, коли правляча верства ядерної держави готова застосовувати ЯЗ для реалізації своїх геополітичних цілей. Але ще є здатність прораховувати наперед ходи геополітичного суперника. (Прогнози типу "пуйло засцить ударити ядеркою" кладіть туди, де лежать запевнення, що воно засцить ввести війська в Україну, засцить визнати денере-ленере і ввести ще глибше).

Західні десіжен мейкери пробують знайомі їм сценарії, але вони не працюють, бо режим правчекізму не тотожний ні СССР кінця ХХ ст , ні РІ початку ХХ ст. На відміну від СССР у сучасній РФ є приватний бізнес і нема баласту у вигляді "Варшавського блоку" (який тепер сидить на шиї в німців), що робить російську економіку значно гнучкішою, продуктивнішою й стійкішою до санкцій, ніж планова економіка совка. 

Але на відміну від царя Миколки царь Владімір не пускає бізнес у владу. У Думі початку ХХ ст. сиділи реальні політичні партії, що були продуктом самоорганізації різних суспільних верств (буржуазії, дворянства, різночинців, селянства). У Думі поч. ХХІ ст., як і в Верховному Совєті СССР, сидять симулякри повністю підконтрольні кооперативу Озеро, що робить політичну систему сучасної Росії (якій протипоказана низова активність і деконцентрація влади) значно стабільнішою, ніж трєтьєіюньська монархія. Та й масштаби війн, які на поч. ХХІ ст. веде РФ, значно менші, ніж І Світова, в яку втягнулася царська Росія. 

"На болотах" склався дуже стійкий і небезпечний гібрид, погано вивчений славістами й русистами Заходу, до якого ліберальній демократії, заточеній на споживання і комфорт, дуже важко підступитися. 

Звідси - "абсурди" світової політики, заручником яких стала наша країна.

Б. Билэгчулуун: Что такое Великая Степь

 В Азии и Европе есть регион Евразийских степей, охватывающий эти два континента. Этот регион простирается на Маньчжурию на востоке, Венгрию на западе, леса Сибири и Восточной Европы на севере, Великую Китайскую стену, Тяньшаньские горы, пустыню Средней Азии, Каспийское море, Кавказские горы и Черное море на юге. 

По мере продвижения Евразийской степи с востока на запад здесь мягкая теплая погода и плодородные травяные пастбища. 

Евразийская степь обычно делится на несколько зон. Если перечислить их по мягкому теплому климату и плодородным пастбищам, то это: 1. Венгерская степь, 2. Восточно-Европейская степь, 3. Среднеазиатская степь, 4. Джунгарская впадина, 5. Маньчжурская степь, 6. Монгольская степь.

Маньчжурская степь, расположенная на самой восточной стороне Евразийской степи, имеет более мягкий, теплый климат и более плодородна, чем Монгольская степь, граничащая с запада. Причина этого в том, что ветер с влажным климатом Тихого океана проникает на Маньчжурскую с востока. Этот ветер останавливается у горного хребта Хинган.

Почему степи Монголии стали самым суровым и бесплодным районом Евразийских степей? Это связано с тем, что Монгольская степь расположена выше других степных регионов Евразии и со всех сторон окружена горами и пустынями. При этом Монгольская степь разделяется на две части: южную и северную части Гоби. Южная часть Гоби имеет несколько более мягкий теплый климат и плодородные травяные пастбища, чем северная часть Гоби, из-за теплой погоды Китая.

Что касается границ этих степных зон, то поговорим о них по порядку с востока на запад.

Маньчжурская степь простирается до реки Уссури на востоке, Хинганские горы на западе, Сибири на севере и Ляодунского полуострова на юге.

Монгольская степь простирается до Хинганские горы на востоке, Алтая на западе, Сибири на севере и Великой Китайской стены на юге. Степи Монголии делятся на северную и южную части Гоби. Западная граница северной части Гоби доходит до Алтайские горы, а западная граница южной части Гоби доходит до Ордоса.

Джунгарская впадина простирается до Алтайские горы на востоке, Джунгарский Алатау и Тарбагатайские горы на западе, долины реки Иртыш на севере и Тяньшаньские горы на юге.

Среднеазиатская степь простираются до горных хребтов Джунгарский Алатау и Тарбагатай на востоке, Уральские горы на западе, Сибири на севере и среднеазиатской пустыни на юге.

Восточно-Европейская степь простираются до Уральские горы на востоке, Карпатские горы на западе, лесов Восточной Европы на севере, Каспийского моря, Кавказские горы и Черного моря на юге.

Венгерская степь простирается до Карпат на востоке и севере, предгорий Альп на западе и Балканские горы на юге.

В целом степные регионы Евразии имеют более теплый климат на юге.

Фергад Туранли: ЗІ СВЯТОМ НОВОГО 4661 РОКУ – «НОВРУЗ»! (з історії й традиції азербайджанців)

У світі близько 50 млн. азербайджанців, які проживають у багатьох країнах світу, зокрема в Грузії, Туреччині, Єгипту, Ірані, Україні, США, Франції, Англії, Фінляндії, Німеччині, Росії, Австралії тощо і розмовляють мовою – азербайджанською, яка є однією з найдавніших, почала формуватися ІІІ-І тисячоліттях до н. е.

Поряд із загальновідомими джерелами людської цивілізації Азербайджан (Azərbaycan) теж є однією з територій розселення людини і виникнення давньої культури. Є достатня кількість аргументів для підтвердження того, що землі Азербайджану поруч з регіонами Середземномор’я входить у зону антропогенезу. Історичні матеріали Азихської печери на території названої країни належать до найдавнішої культури на планеті, що їх можна порівнювати з валлоневською культурою на Південно-Східній Франції.

Азербайджанці мають багато вікову культурну, політичну, економічну історію. Важливі відомості про давню історію цієї країни ми знаходимо у наукових доробках істориків, географів, мандрівників анналістів античної Греції та Риму: Геродота, Страбона, Плинія, Аріона, Птоломея, Плутарха й інших, котрі писали про культуру, державну будівлю, міста і економіки. Пізніше ці зведення були доповнені албанськими (азербайджанськими), арабськими, перськими і багатьма іншими джерелами. 

Після того як македонський цар Олександр Македонський (IV ст. до н.е.) завдав поразки перському царю Дарію, відправився убік Каспійського моря, що називали “Гирканською затокою”. Про це Плутарх писав: “Олександр підійшов до трупа і з неприхованою скорботою зняв із себе плащ і покрив тіло Дарія, прийняв у своє оточення…” “потім… з кращою частиною війська відправився в Гірканию. Там він побачив морську затоку, вода в який  була набагато менш солоною, ніж в інших морях”. Природно випробувачі були вже знайомі з істиною: за багато років до походу Александра вони писали, що Гирканський чи Каспійськ море, – самий північний з чотирьох заток океану.

Основним джерелом вивчення історії Кавказкою Албанії під час її існування в новій ері є багатотомна літописна історія арабського історика, законодавця і богослова Абу Джафара Мугаммеда ат-Табари (838-923р. н.е.) “Історія пророків і правителів.” на основі праць попередніх авторів – Абу Абдалага Магмуда ібн Умара аль-Вакіди, аль-Мадаіни та інших, які самі брали участь у військових походах зокрема на території Азербайджану. Слід підкреслити, що матеріали їхньої роботи дуже важливі для об’єктивного дослідження історії Азербайджану. 

Відомості з твору ат-Табарі також дає нам можливість відтворити правдиву картину історії зазначеного періоду. Наприклад, повстання азербайджанського народу під проводом національного героя та видатного полководця Бабека проти арабського  халіфату, аль-Мутасіма Афшіна Гайдара ібн Кауса, про його зв’язки та переговори з національним героєм азербайджанського народу полководцем Бабеком і правителем Табарістана – Мазіяром і планах сплюндрування халіфату у випадку перемоги Бабека, а також про листування Бабека з імператором Візантії Тефілєм у 837 році н.е.  Зведення ат-Табарі дають також важливі матеріали про значну роль азербайджанців у політичному житті Халіфату та їх діяльності в створенні своєї держави під назвою Саджиді у другій половині  IX століття. Саме за часів існування цієї держави протягом IX-X століття були встановлені стосунки між державами: Азербайджаном і Київської-Русі України (під час володарювання князів Олега та Ігоря, перших великих постатей в історії України).  

Азербайджанці - спадкоємці давніх етносів, головним чином тюркських, котрі жили на азербайджанських землях: матіени, кути, лулубеї, гуриті, сабіри, албани, огузи, гуни, хазари, скіфи та інші. Варто підкреслити, що в еволюції этноонтропогенези азербайджанців велику роль грали міграційні процеси, що сприяли формуванню нації та народів.  

Володимир Єшкілєв: Вічне Нагадування

 Є дивне філософське поле, на якому Ніцше й Сартр грають в одній команді. Де найпослідовніший із критиків культури гуманності й найпалкіший з оборонців гуманізму говорять спільною мовою. Це таке філософське поле, де Вчинок завжди актуальніший за Слово.

Почнемо з того, що гуманізм (humanitas — людяність) виник у строкатому середовищі “просвітників”. До наукового обігу сам термін у 1808 році ввів канонічний просвітник — німецький педагог Ф. Нітхамер. Згідно з теперішніми уявленнями, гуманізм є вченням, що стверджує найвищу, самодостатню і усвідомлену значущість людини та відкидає як нелюдське і протиправне все, що породжує і зміцнює відчуження та самовідчуження особи. Відкидає деспотизм, колективізм і релігію, а також ті системи мислення, які стверджують пріоритет світу ідей та світу трансцендентного.

Гуманізм, науково іменований за 36 років до народження Ніцше й за 97 років до народження Сартра, уже в середині XIX ст. став таким розхожим поняттям, що правдивий зміст його затерся і загубився. Ним клялися, його проклинали, плутали його з милосердям, позитивізмом і лібералізмом, засновували на ньому химерні ідеології і раз за разом перетворювали його на мертву моральну схему та на шкільне безглуздя.

Ніцше знущався із цього безглуздя у своєму “Заратуштрі” (та й усюди). Для позитивного заперечення гуманізму (негативні заперечення вже тоді всім набридли) він придумав ціле вчення про “надлюдину”. Але творіння генія іноді підводять під заперечення його улюблені забобони й патерни. Ствердивши вчення про “вічне повернення”, Ніцше — можливо, і випадково, хто знає — постулював одну з найбільш поетичних та етично напружених маніфестацій справжнього гуманізму — гуманну складову особливого (надзвичайного) людського Вчинку, проєктованого на умоглядну вічність.

Людина і вічність, за Ніцше, зустрічаються завдяки надлюдському Вчинку. Адже не Слово, а істинний вчинок підносить особистість на орбіту  Вічного повернення. Слова ж, як і “сміттєві вчинки”, у наступних циклах всесвіту сліду не залишають.

Історія людей, каже нам автор “Волі до влади”, тримається не на словах, а на вчинках.

Цар Леонід обирає свою долю, залишаючись у Фермопілах. Сократ відмовляється від втечі, запропонованої Платоном. Лютер оприлюднює свої 95 тез. Руссо відмовляється від зустрічі з королем. Рассел сідає до буцегарні. Черчилль виступає в Палаті громад 13 травня 1940 року…

Володимир Єрмоленко: Гоголівські «російські» твори - про те, як смерть стає повноцінним суб‘єктом у житті

«Мертві душі» лишається однією з головних метафор, які описують «русскій мір». Маланюк мав рацію, коли побачив у Гоголя саме цю тему та її ключовий вплив на подальшу російську культуру. Коли я бачу всілякі звернення пу до всяких «федеральних зборів», я бачу в «аудиторії» мертві душі, оболонки без серцевини, автомати без облич. Саме вони там роблять кар’єру та проповзають на саму гору. Бо смерть має бути нагорі ієрархії 

Але відмінність Гоголя від, нпрклд, Достоєвського і сучасної чорнухи росліту полягає в тому, що те, що Гоголь бачив хворобою і чому він ставив діагноз, До і ко побачили спасіння Росії, її винятковість і «умомросіюнепонять»

А Гоголь зрозумів ключову річ: смерть теж хоче жити. Смерть хоче мати свій Lebensraum. Вона бореться за свою територію. І задля того вона вплітається в життя, щоб знищити його зсередини. 

Гоголівські «російські» твори - про те, як смерть стає повноцінним суб‘єктом у житті. Смерть як мертві душі, як одиниці людської реальності, які щось говорять і приймають рішення; як механізація, як імітація, як порожність, як сліпа готовність коритися і т. д.

Але Гоголь також показав, як це не парадоксально, життєву силу цієї смерті. Її силу в боротьбі за виживання. І головну річ: у боротьбі за виживання смерть може бути сильнішою за саме життя. Імітація життя може бути сильнішою за саме життя. І це головний жах, який він помітив і який він описав. Можливо, тому, що надто добре його знав.

Рускій мір - це про те, що смерть відчайдушно хоче жити. І через те хоче витіснити з життя саме життя.

Ми бачимо сьогодні досить наочну ілюстрацію того старого діагнозу.

Борис Стомахин: Их история ходит кругами

В принципе, российское «голосование» – это такой обряд. Его корни вовсе не в демократии. Он вообще не о выборах. Эти листки бумаги – жертвоприношение Царю. Урна с дыркой – алтарь. Раньше сжигали овечку, сейчас – бросают бумажку. Но это ровно то же самое. Мольба о милости к Государю.

Полдник против Путина. А ужин – за. Фига в кармане – триумф российского сопротивления

Их история ходит кругами. «И круг велик, и сбит ориентир» (с). Перспектива отсутствует, вечный день сурка.

Двадцать лет назад, в 2004 году, на тогдашних «выборах» тоже первое место занял Путин, второе – Харитонов. «На манеже – всё те же», только постаревшие на двадцать лет. Но прошло 20 лет, СССР 2.0 достроен:  в 2004-м у Путина был 71%, сейчас – 87. 

Что это? Поддержка первого лица возросла? Нет, возросла степень тоталитаризма и фашизма. Лица в данном случае вторичны, носителями тоталитаризма и фашизма является быдло. Именно оно есть почва, из которой растут все эти путины и прочая нечисть. Быдло голосует за Путина.

Володимир Єшкілєв: Гіпермодернізм, або Про Вічне Повернення Епох

 (із зустрічі ЛітКлуб Єшкілєва від 16.03.2024 р. у Книгарні "Є". 

Вступна частина

Гіпермодернізм є, певне, найскладнішою та ключовою темою з циклу наших з вами зустрічей. Найскладніша тому, що вона стосується того, що тепер і зараз. Модерн, Постмодерн вже у минулому і ми можемо розглядати їх як історично відбуте. З Метамодерном, або Гіпермодерном  так не вийде, бо живемо у цьому часі. Завжди дуже складно говорити про те, що не знаходиться на якійсь відстані від нас. Ми ще не можемо побачити цього явища у повній цілісності, але вже десь можемо окреслити основні тенденції та основні особливості, моменти, маркери. 

Для того, аби зрозуміти, що це таке я б хотів розпочати здалеку. Я би хотів почати з такої теорії, яка була ще в ХІХ ст. сформульована Ніцше. Вона відома як вчення про Вічне Повернення (ВП). Це надзвичайно глибока та контроверсійна навіть для теперішніх дослідників теорія, яку Ніцше, на жаль, в силу об’єктивних причин, не «відшліфував». Передовсім тому що він, на жаль, закінчив своє життя за обставин, що завадили йому належно упорядкувати корпус своїх філософських прозрінь. Нам відомі його записи, які були розшифровані та упорядковані посмертно. Ніцше зробив їх за життя, але вони мали вигляд записів на окремих аркушах. 

Що ж таке ВП? Це вчення про те, що усі події розвиваються циклічно та повторюються. Але це повторення не відбувається як механічне копіювання. Й це не «ходіння колом». Якщо ви пригадуєте, у «Так говорив Заратустра» є епізод, коли Заратустра говорить з карликом, котрий каже, що час рухається колом. На що Заратустра відповідає: «Ви ж розумієте, що це не так просто». 

І тут дійсно є певна складність. Для прикладу, усі східні релігії та світоглядні вчення засновані на циклічному відчутті та розумінні часу. Але це не про тупе повторення, не про копіювання. Десь повторюються події, повторюються обставини, але при цьому завжди відбувається якийсь зсув. Себто, ці повторювання ніби відсіюють неважливе, другорядне, а стрижневе, суттєве залишається. Це наче багатократне проходження через фільтр, коли «випадкові» фракції відфільтровуються й залишається чиста ідеальна субстанція.

Юрій Журавель: 150 років з Дня народження Слуги Божого, славетного політичного, культурного, релігійного діяча, президента Карпатської України Августина Волошина

17 березня 2024 року - 150 років з Дня народження Слуги Божого, славетного політичного, культурного, релігійного діяча, президента Карпатської України Августина Волошина.

Історики називають його "президентом одного" дня. 15 березня 1939 року — Карпатська Україна проголосила державність. Сойм ухвалив Конституцію, державну мову — українську, синьо-жовтий прапор, герб «Тризуб» та національний гімн "Ще не вмерла України... 

Все це відбувалося в час вторгнення угорської армії за підтримки нацистської Німеччини, яким допомагали польські військові групи, здійснюючи різноманітні диверсії. Війська Чехословаччини, що залишали територію Карпатської України, фактично повернули зброю проти українців.

 7 липня 1939 року угорці, підтримані Гітлером та Муссоліні, остаточно анексували Карпатську Україну.

Ця анексія супроводжувалася жорстоким терором проти українців. Європейська Політика невтручання, «примирення агресора» сильних «світу цього» лише заохочувала окупантів.

 До кінця другої світової війни Августин Волошин лишаєся у Празі, нехтуючи пересторогами соратників. У травні 1945 «СМЕРШ» заарештовує громадянина суверенної держави і етапує до Москви, де в Лефортівській тюрмі гине президент Карпатської України.

 Прикро, що про цю трагічну сторінку в нашій історії мало знають у світі, але оборона Карпатської України від загарбників у нерівному бою дала натхнення для майбутніх поколінь. Ми зараз проливаємо кров за існування, за нашу українську ідею і бачимо, як сьогодні Україну захищають дві бойові одиниці під назвою “Карпатська Січ”.

Переможемо! Слава Україні! 

----------------

Zenon Borovets

ДУХОВЕНСТВО В ОБОРОНІ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТИ^  ЩОДНЯ ГОТУВАВ СЕБЕ ДО СМЕРТИ ЗА УКРАЇНУ

17.03.1874 – у с. Келечин на Закарпатті в сім’ї сільського священника народився Августин Волошин, священник УГКЦ, папський прелат (1933), президент Карпатської України, Герой України. Лише оволодівши угорською мовою зміг поступити та закінчити Ужгородську гімназію (1883-1892). За рекомендацією єпископа записався на теологічний факультет Будапештського університету, проте у зв’язку з хворобою через рік змушений перервати навчання та повернутися до Ужгорода, де закінчив духовну семінарію (1896). Одружився з донькою професора Ужгородської гімназії та родичкою О. Духновича Іриною Петрик (1896). В подружжя не було дітей, тому вони опікувалися приватним сиротинцем із 22 дітей, для якого купили великий двоповерховий будинок. Дружина активно займалася громадською та харитативною діяльністю, проте у 1936 несподівано померла від злоякісної пухлини вуха.

Принудительные действия по свержению режима остаются единственным вариантом

Moscovia (socalled "Russian Federation")transforming itself from authoritarian-repressive state into classic totalitarian one.

Given that nonviolent civilian methods of resistance have become obsolete, coercive actions to overthrow regime remain as the only option.

Московия (так называемая «Российская Федерация») трансформируется из авторитарно-репрессивного государства в классическое тоталитарное.

Учитывая, что ненасильственные гражданские методы сопротивления устарели, принудительные действия по свержению режима остаются единственным вариантом.

Антон Санченко: Закон бумеранга - Горе переможцям!

BARBA NON FACIT PHILOSOPHUM. Борода не робить філософом. 

Це латинське прислів'я про те, що краще бути, ніж здаватися, але зараз мені цікавіше, чому воно виникло. В 148 році до нашої ери Рим переміг Грецію й приєднав її як провінцію Ахайя до Республіки. Рим руйнував еліністичні царства й союзи міст, обкладав переможених контрибуцією, знущався над корінфськими олігархами й храмовими повіями, а його торговці й міняйли перебирали всю торгівлю в Греції і на островах на себе. Одним словом – горе переможеним. 

В культурному плані сталось же рівно протилежне – Греція беззастережно завоювала Рим. Римські скульптори робили мармурові копії з грецьких бронзових статуй Афродіт і Дорифорів. Римські актори ставили трагедії й комедії грецьких драматургів. Софокла й Аристофана. Римські терми прикрашали мозаїки грецьких художників. Римські будинки мурували грецькі архітектори. Та що там, римські боги, Венери й Меркурії, стали лише псевдонімами олімпійських богів. В порядних патриціанських сім'ях стало модно мати домашнього філософа. І ясно, що філософи, товар штучний, в Греції скоро закінчилися, і римлянам стали впарювати якихось лівих македонських дядьків, аби бородатих, як водиться в греків (римляни ж голилися). Отож це прислів'я й зберегло цю пересторогу, що не всі бородаті греки – філософи. І не посперечаєшся.

А ми й не будемо сперечатися, просто запам'ятаємо, що переможці стають вразливими, коли починають споживати плоди своєї перемоги. Як бойові буряти, які привезли змародерені в Бучі пралки в свої шукшинські місця лише для того, щоб виявити, що для пралки потрібен водогін. Підтверджень цьому правилу багато.

Переможена Іудея змінила (щоб не сказати зруйнувала) Рим християнством. Слов'янські бранки в турецьких гаремах виховали неправильних, добрих османів. Чечня після поразки в lругій чеченській отримала несподівану владу над бюджетним комітетом Росії й контроль над перемовинами Путіна з Ердоганом. Колонізована англійцями Індія щойно поставила свого краянина прем'єром Британії. Чи міг про це мріяти капітан Немо?

  Наш Микола Гоголь спотворив і прирік усю їхню до того бадьору кабацьку літературу, ввівши в неї «малєнького чілавєка» Акакія Акакієвича і його пройобану шинель. Розанов вважав, що таким чином Гоголь до 1917 знищив усю Росію. Путін – це Акакій Акакієвич, який дослужився до царя.

Закон бумеранга. При чому передбачити, як саме він спрацює, куди влучить - майже неможливо. Іноді достатньо завезти з картоплею колорадського жука, і вже ніхто не доганяє й не переганяє Америку і не засовує їй в штані їжака – всі гонщики рачки стоять на городі й визбирують колорадів у баночку. Покращив стосунки з Гамерикою, розрулив Карибську кризу, що вже там. А бумеранг стався ось такий. Ефект не метелика, а жука.

Власне Україна, як ласий шматок на перехресті континентальних суходільних і річкових та морських доріг, не захищений з жодної сторони топографічно, весь час мусила вдаватися до подібних хитрих тактик виживання, якщо завойовник був занадто чисельний чи нахрапистий. Варягів ми обрусили за три княжіння. Литовських князів ще швидше. З кочівників, які накочувалися хвилями з Великого степу з інтервалом в життя одного покоління, зрештою утворилося населення нашого пограниччя і власне український генотип. Чорнії брови, карії  очі, так. Так, хто б міг подумати, що «чорні клобуці» наших літописів і каракалпаки на березі зниклого Аральського моря – це одні й ті ж люди. Нас навіть певний час, сподіваюся помилково, називали черк(е)асами. 

Деоккупация земель, захваченных имперской Московией b трансформация террористического государства (так называемой «Российской Федерации») в 41 независимое государство Построссийского пространства

Deoccupation of lands captured by imperial Moscovia from Crimea to Karafuto, as well as transformation of  terrorist state (socalled "Russian Federation") into 41 independent states of PostRussianSpaces, is only way towards lasting peace & new global security architecture.

Деоккупация земель, захваченных имперской Московией от Крыма до Карафуто, а также трансформация террористического государства (так называемой «Российской Федерации») в 41 независимое государство Построссийского пространства — единственный путь к прочному миру и новой глобальной архитектуре безопасности.

Makhmud Kasim: Тюрки и индейцы - общие черты

Тюрки и индейцы - общие черты. 

Истории, которые происходили с древних времен на просторах Евразии, все еще заставляют будоражить умы человечества. Когда мы все больше устремляемся вглубь веков. Тем более невероятных сюрпризов они нам преподносят. Считалось, что предки американских индейцев проникли в Америку из Центральной Азии. По этой причине всегда делались попытки, найти среди современных народов Азии человеческую популяцию. Которая будет генетически близка америндам. Америнды - условное, сокращенное название в зарубежной научной литературе аборигенов Американского континента- индейцев, эскимосов, алеутов. Христофор Колумб и другие путешественники, направляющиеся в Индию, нашли континент, заселенный людьми. Испанцы и португальцы обратили внимание, что аборигены не похожи на европейцев, ни на азиатов и тем более на африканцев. Названные индейцами, они сами не могли понять, откуда пришли их предки. Для самих европейцев их происхождение оказалось загадкой.

Заметный вклад в изучение, развитие и обоснование этой теории внесли советские ученые. Это антрополог Г. Ф. Дебец, генетик Ю. Г. Рычков и ученые современной России И. А. Захаров и У. Н. Ондар. На современном развитии науки, когда перед археологами и историками встают неразрешимые проблемы, за дело берутся ученые - генетики. Оказывается, что лишь в генетической информации - в ДНК человеческого генома, изменившегося с течением времени, можно достаточно медленно найти доказательства. Можно найти свидетельства более или менее близкого родства народов двух континентов. Которые разошлись в своей истории несколько десятков тысяч лет тому назад. Уже в начале 3 тысячелетия исследована была та часть генома (митохондриальная, ДНК), которая находится не в ядре как хромосомы, а в цитоплазме клеток. И строго передается, по женской линии - то есть от матери ее детям.

Сравнительное изучение митохондриальных генофондов народов Центральной Азии (вовлечены были в сравнение: буряты, якуты, эвенки, алтайцы казахи и ряд других народов Азии) показало, что из всех изученных народов Азии, именно народы, обитаемые между Байкалом и Алтаем вдоль Саянских гор, наиболее генетически близки америндам. В наиболее чистом виде исходный, генофонд прототюркоамериндов сохранился у современных тувинцев и сойотов. Разумеется, америндов нельзя считать предками сойотов и тувинцев. Тут речь идет о том, что наряду с другими племенами, генетически разнообразными, 25-40 тысяч лет назад в Азии обитало племя. И прародительницами этого племени были 4-5 женщин. Часть этого племени двинулась от незаселенной Сибири за отступающими ледниками к Берингии. Потомки выходцев из Центральной Азии переселились в Новый Свет.  Они прошли по исчезнувшей суше через современный Берингов пролив. Они и положили начало древнему населению Южной и Северной Америк. 

Другая часть прототюрков (протоамериндов) осталась в Центральной Азии. Здесь она дала начало нескольким этносам, постоянно взаимодействовавшим и смешивающимся с окружающими их племенами и народами. 

Гарри Каспаров: Три волны российской оппозиции и причины их поражения. "Русский Тайвань"

Писать новейшую историю России, конечно, еще рано. Но можно и нужно делать какие-то выводы и обобщения: с момента распада СССР прошло уже более 30 лет. К тому же многие события этих лет так или иначе связаны с предыдущей историей России, особенно советской. 

Давно уже стало общим местом говорить о том, что путинский режим имеет ельцинские корни. Спорить можно лишь о глубине этих корней. В целом же очевидно, что основы нынешнего тоталитаризма закладывались именно тогда, в 90-е. 

Но такое определение страдает неполнотой: можно подумать, что трансформация власти была неизбежна и предопределена заранее всем ходом российской истории. На самом деле укрепление путинской диктатуры шло вовсе не по накатанной дорожке, и на разных этапах отдельные слои российского общества этому сопротивлялись – точнее, имели другую повестку дня, которая, к сожалению, не реализовалась. Что это были за этапы?

Вспомним, что происходило в стране после начала Второй чеченской войны и взрывов домов – событий, которые привели Путина к власти. Я бы отметил три основные попытки переломить ход истории. Сейчас, после убийства Алексея Навального, это вдвойне актуально, поскольку многие говорят, что с уходом Навального закончилась эпоха. Понятно: то, за что боролся Алексей, на данном этапе завершилось. Однако Навальный появился не на пустом месте. 

Первая попытка что-то изменить была в начале нулевых, когда власть Путина еще не абсолютизировалась и была скомбинированной: премьером являлся Касьянов, главой администрации – Волошин, имела мощные рычаги влияния “ельцинская семья”. Влиятельны были и олигархи, ряд которых представлял собой ориентированную на Запад альтернативу, гораздо более современную и демократичную. Эта прозападная оппозиция Путину и его подельникам действовала не извне, а из недр режима.

Володимир Єшкілєв: Ігри старців

Якось так виходить, що вирішальний вплив на світову політику у 2024 році мають ті, яким за 70 (іноді — далеко-далеко за 70). Усі, певне, пам’ятають про те, що Великий Майстер ОВЛА принц Едвард Кент, Байден із Трампом, товариш Сі, Нарендра Моді, Папа Франциск, король Чарльз III, Далай-лама XIV, король Салман ібн Абдул-Азіз, Ердоган, Нетаньягу й пітун уже дісталися поважного віку.

А якщо раптом хтось цього не пам’ятає, то, думаю, саме час їм про це нагадати. Хай чого там досягнули владні й просунуті представники молодших генерацій, а теперішньою Землею (Планетою Смартфонів) однаково керують несвіжі люди епохи Модерну, чиї цінності, уявлення, смаки та поведінкові шаблони сформувалися за тих далеких часів, коли примітивні комунікаційні пристрої стояли на меблях, висіли на стіні в коридорі та у вуличних кабінках.

І навіть якщо припустити, що ці люди все ще мають значно вищі розумові здібності, ніж пересічний представник їхньої генерації, печатку епохи однаково важко стерти з особистості. А хтось скаже, що й неможливо.

Не виключено, що саме це і створює оту глобальну шизоїдну напругу,... що не дає спокою ані топкулінарам Метамодерну (мовою конспірологів — “планувальникам”), ані простим звичайним людям Планети Смартфонів, яким здебільшого начхати на стратегічні розклади сильних світу сього.

Усі ми, на жаль, є заручниками тієї світової гри, у яку грають (радше — яку дограють) владні старці.

А вона, серед іншого, є доволі маразматичною. Кожний із гравців грає за своїми правилами й, зрештою, у свій варіант гри. Хтось щиро захоплений улюбленою цвинтарною грою сімейки Адамсів “Викопаймо коханого мертвяка” (Toten wieder lebendig типу покійного СРСР або не менш покійного Pax Americana). Інші гордо уявляють себе колективним Гері Селдоном і завзято грають у психоісторію, вибудовуючи вже тепер умоглядні основи для того світлого майбутнього, що має настати через 80 років чи, може, через 800. А ще інші тихо грають у просту консервацію минулої величі, перетворюючи ще живі світові інституції чи то на музеї, чи то на склади зі старим порохнявим непотребом.

Зрештою, і російсько-українська війна почалася як спроба “совків-маразматиків” реставрувати мертву радянську велич у тому її образі, який вони засвоїли, роздивляючись картинки в букварях і настінні розписи в піонерських таборах 50–60-х років. А невдовзі до дідів-реставраторів із клану Блідої Молі може приєднатися живчик із племені Maga (Make America Great Again), який також мріє запхати сучасний світ до своєї ретрофантазії про середину минулого століття.

Владні старці мають декілька переваг над молодими лідерами. По-перше, у них є інструментальний досвід довгого життя. По-друге, вони бувають рішучими, у них часто-густо відсутній страх за можливі наслідки їхніх вчинків, бо ж не їм ті наслідки розгрібати. По-третє, особисті переконання в поважному віці трансформуються в залізобетонні шаблони та підживлюють той різновид вольової затятості, що сприяє перемогам.

Хоча старі політики живуть минулим, вони здатні захопити своєю енергією (чи то своєю “енергійною інерцією”) маси недалеких людей молодшого віку. Адже в улюблених казках Планети Смартфонів розповідають про енергійних і мудрих старих магів на штиб Гендальфа або Дамблдора. Та й богів-творців завжди малювали могутніми старцями.