МЕЗОЄВРАЗІЯ: ГІПЕРБОРЕЯ: АРАТТА: АРЙАНА: КІММЕРІЯ: СКІФІЯ: САРМАТІЯ: ВАНАХЕЙМ: ВЕНЕДІЯ: КУЯВІЯ-АРТАНІЯ-СКЛАВІЯ: РУСЬ: УКРАЇНА
"...Над рідним простором Карпати – Памір, Сліпуча і вічна, як слава, Напружена арка на цоколі гір – Ясніє Залізна Держава!" (Олег Ольжич)

Пошук на сайті / Site search

29.04.2024

Ілля Пономарьов: Российская оппозиция и российское сопротивление: пейзаж перед битвой за власть

Обычно, когда произносятся слова «российская оппозиция», люди усмехаются. Кто-то делает это с доброжелательным состраданием: «вот идут те, кому надо помогать, их же обидел Путин». Кто-то с ехидством: «импотенты! все проиграли, ничего не могут, сбитые летчики». Но очень мало людей, которые бы относились к российской оппозиции серьезно, говорили бы, что «да, это сила, которая может победить Путина и, в конечном итоге, преобразовать свою страну и построить ту самую Прекрасную Россию Будущего, о которой так много они сами говорят»

Сейчас уже дошло до того, что представители силовой части российской оппозиции (да, такая существует и растет – в ней уже участвуют более 10 тысяч человек, которые находятся на фронтах войны в Украине и ведут партизанские операции в тылу российской армии) начинают говорить: «мы не российская оппозиция, мы – российское сопротивление». И это весьма симптоматично – люди вместо того, чтобы держаться вместе, сейчас пытаются друг от друга отмежеваться.

Прежде всего, хотелось бы определить, что мы понимаем под термином «российская оппозиция». После антиконституционного переворота, совершенного Ельциным в 1993-м году при поддержке основных мировых держав, и весьма сомнительной президентской избирательной кампанией 1996-го года, все основные официально зарегистрированные оппозиционные партии превратились в представителей отдельных группировок правящей элиты, а после прихода к власти Путина, по мере консолидации элит – слились до степени смешения. Это привело к созданию «несистемной оппозиции» - плохо структурированных оппозиционно настроенных групп граждан, как правило выглядящих как фан-клубы отдельных ярких лидеров.

Все выступления «несистемной оппозиции» до сих пор были, по сути, демонстрацией несогласия с теми или иными действиями власти. Они не предлагали конкретных действий по изменению ситуации в стране, не лежали в русле сформированной стратегии борьбы за власть, не выражали волю отдельных социальных групп или классов, а были просто реакцией на прямые нарушения законодательства и Конституции действующей властью, ее пренебрежение моралью, этическими нормами, избирательным правом.

Можно сказать, что «несистемная оппозиция» вообще не есть политическая оппозиция, по сути – это протестное движение, не оформленное в политические силы с осмысленной программой действий. Изредка оно ставит вопрос о победе того или иного кандидата на выборах, хотя чаще всего это невозможно в нынешней системе. Большей частью времени «несистемная оппозиция» является обратной стороной самой власти, бескомпромиссно ее критикуя, выдвигая те или иные требования к ней (и нередко отправляясь в тюрьму за это), но плохо себя представляя на ее месте. По мере роста давления власти на несогласных, последние под страхом ареста или иного воздействия были вынуждены покидать страну по примеру диссидентов советского периода.

Костянтин Рахно: Пішов у Вирій академік Петро Петрович Толочко

Людина старого гарту, з гарними, великопанськими манерами, що, в принципі, стояла вище загальної маси за інтелектуальним розвитком, проте їй категорично не вистачило смаку й аполітичності, навіть просто несуєтності, щоб стати солідним позапартійним моральним авторитетом нації, якому б прощали певну старорежимність, вінтажну несучасність поглядів, як ми прощаємо нашим дідусям і бабусям. Як не вистачило і Мирославу Поповичу чи тій же Ліні Костенко.

Його ранні книги, такі, як "Таємниці київських підземель", були гарними й навіть сміливими. Зараз так писати науково-популярні тексти мало хто вміє. Вони творили українськість. Пізні, типу "Кочові народи степів України", втратили ту легкість пера й зухвалість.

Як і решта легальних інтелектуалів його покоління, за доби незалежності він наполегливо робив усе, щоб зіпсувати собі некролог. 

Як адміністратор науки, він створив в археології незалежної України гнилу атмосферу політичної доцільності й угодовства, де чавилася вільна думка, якщо їй суперечила, і навпаки, дозволялися будь-які екстравагантні теорії, якщо були на злобу дня. 

Як громадський діяч, він змінював політичні погляди зліва направо й справа наліво, встигнувши побути націонал-демократом і комуністом, соціалістом і центристом ліберального штибу, щоразу запеклим. Його прикінцевий поворот у радикальне москвофільство був відверто моторошним, але не моторошнішим і не безглуздішим за аналогічний демонстративний поворот Поповича в радикальний ліволібералізм.

Слід віддати йому належне: імпортованим теоріям хозарського пізнього заснування Києва і різним каганатам він мужньо протистояв і аргументовано опирався, бо зберігав вірність деяким україноцентричним поглядам академіка Бориса Рибакова і вже не міг переглядати їх. Але варто було йому зійти зі сцени, згідно з терміном його молодості, "зашелестіти", як нас заходилися позбавляти міста Кия ті, кого він сам понабирав і вивів у люди.

Він був надто легкою мішенню для критики, особливо з боку націонал-демократів старшого покоління.

Ті, що прийдуть після нього, будуть набагато гіршими й небезпечнішими - не такими розумними й начитаними, з відверто вахлацькою  невихованістю, невмінням триматися, що подаватимуться як просунута європейська розкутість, але вчасно запишуться в ліволіберали й ховатимуть свою набагато більшу українофобію за "патріотизмом", "небінарністю", "майданністю", "байрактарівщиною" і "євроінтеграційністю". Гіршими тому, що нинішній час з його грантожерством вимагає ще більших компромісів із совістю, ще більшого лицемірства, ще більшої особистої деукраїнізації. Більше гасел, більше політики, більше істерики в ЗМІ.

І з ними буде важче впоратися.

26.04.2024

Володимир Єшкілєв: Вузька група, або Що таке deep state (глибинна держава)

 Ще до війни Україна була дуже близька до остаточної консолідації в нас deep state (глибинної держави). Фінальному акорду заважало лише примітивне налаштування кількох ключових чиновницьких груп виключно на швидке збагачення. Але війна прискорила події. Є ознаки того, що “пілотний варіант” deep state в нашій державі вже функціонує. Поки що не надто ефективно й тонко, проте функціонує.

Ідея “глибинної держави” не містить у собі нічого складного. Вона базується на припущенні, що в кожній системі, яку ми звикли іменувати “демократичною державою”, рано чи пізно з’являються впливові й владні люди, що ставлять собі за мету контролювати всю систему із “секретної кімнати”. Здійснювати непублічне, проте ефективне та “благотворне” управління державою. Ці люди можуть належати до різних верств і кланів, можуть керуватися різними мотивами. Хтось із них буде вважати, що лише таємний і вільний від демократичної процедури орден “лицарів державності” спроможний вберегти країну від ворогів. Когось буде тішити роль “сірого кардинала”. Ну а ще хтось вперто триматиметься за крісло в “секретній кімнаті” лише заради того, щоб до неї не запросили його конкурентів.

Щодо корисності deep state для суспільства є різні думки. Прихильники республіканізму, ліберали та сповідники ідеалів класичної демократії розглядають глибинну державу як нелегітимну та злочинну владу неоголошеної олігархії, як виклик демократичним інституціям та екзистенційну загрозу свободі. Критики ліберального суспільства, навпаки, вважають deep state органічним та “охоронним” утворенням, що “центрує” хаотичність класичної демократії і працює на утримання фундаментальних смислів у тих ситуаціях, коли чергова хвиля популізму або ж якась свіжа психічна епідемія загрожує наріжним принципам існування “зовнішньої держави”.

У нас проблему глибинної держави довший час розглядали як далеку й абстрактну. Травмоване браком національної держави українство ще з 90-х років минулого століття ототожнювало “державність” як таку передовсім із символічними атрибутами, ритуалами та церемоніями “зовнішньої держави” й не вдавалося в деталі. Після довгих століть бездержавності навіть та карикатура на демократичну державу, що існувала за часів Кравчука й Кучми, багатьом була "за щастя".

Одночасно й у ті простуваті піонерські часи можна було зустріти тутешніх “свідків глибинності”, які пропонували: “Брати й сестри, а нумо створимо таку владну (проте тіньову) структуру, яка буде служити тисячолітній меті державній, буде контролювати публічну владу, викорінювати зраду та карати корупціонерів”.

Аргументи щодо “браку легітимності”, “не підконтрольності суспільству” тощо для багатьох не мали належної ваги. Адже нам відомо, що в Україні немає вкоріненої суспільної поваги до законів та інституцій.

Також додавало плутанини ототожнення deep state із секретною сферою державного управління. Справжня держава, як відомо, повинна мати те, що називають “непрозорою компонентою”. Тобто в справжній державі мусять бути такі “секретні кімнати”, про які не має знати ніхто, окрім вузького кола персон із відповідними допусками та дозволами. Тим більше так має бути під час війни.

В Україні із цим були проблеми. У нас зрадники, що встановлювали та обслуговували “жучки” в президентському кабінеті, підносилися як герої, іноземні громадяни обіймали ключові посади в силових структурах, а простацьке бажання заглядати до кожної шпарини десятиліттями видавалося за органічну потребу громадянського суспільства.

Наслідком деградації секретної сфери державного управління стало “мережеве” заохочення до створення паралельної влади. Навіть в експертних колах з’явилися саморобні адвокати deep state, які казали: “Якщо українській державі бракує «непрозорої компоненти», якщо зрада проїла все до самого верху, то нехай виникне «волонтерська» глибинна влада, недосяжна для вух та очей ворога. І не біда, якщо вона буде незаконною. Також не біда, якщо її не контролюватимуть парламентські структури, антикорупційні органи та незалежні медіа. Бо й ворог до такої влади не дотягнеться. І це буде позитивом для спільної справи”.

Адвокати deep state, звісно, не договорювали. І не лише про те, що двох влад в одній країні бути не може. Але і про те, що в нашому випадку концентрація реальної влади у якійсь “секретній кімнаті” несе в собі колосальні ризики. Адже ворогові технічно куди легше поставити під контроль (або ж на зарплату) вузьку групу таємних “ляльковиків”, аніж диктувати свою волю всім компонентам, установам та інституціям парламентсько-президентської держави з її процедурною складністю, з владними противагами та з медіа, що системно пов’язані з публічною владою.

Свого часу Гітлер дуже вдало скористався слабкістю deep state у країнах Центральної й Східної Європи. Нацисти фактично без бою, лише залякуваннями та військовими демонстраціями підкорили Австрію, Чехословаччину, частину балканських держав. Тамтешні демократії виявилися “вітринними”, рішення про капітуляцію фактично ухвалювалися в закритих політичних клубах, де панував тваринний страх і перед німецькою воєнною машиною, і перед “політичною вулицею”.

Те саме відбулося вже в наші часи в Грузії, де кланова глибинна держава нав’язала демократичному суспільству капітулянтський курс. У Європі яскравим прикладом деградації демократичного суспільства під впливом партійного deep state є Угорщина. Те, що глибинні держави в Грузії та Угорщині політично зорієнтовані на Москву, не є випадковим. Путінська автократія вже понад два десятиліття відверто (на рівні концептуальних стратегій) підтримує ті глибинні держави, які сприяють згортанню у себе демократії і стають на автократичні рейки. Адже ці процеси об’єктивно звужують політичний базис влади, послаблюють національну державність, перетворюють її на легку здобич для імперської експансії.

Вузька владна група (клан, корпорація, партія, орден) завжди та всюди вразливіша за систему правових інституцій, що й довела історія краху СРСР. А перед тим і після того зникла ще низка режимів, у яких за спиною ховалися різні неофіційні “комітети національного спасіння”, “чорні полковники” та “святі мудреці”.

Відповідно, формування в Україні deep state створює нові ризики для нашого майбутнього. І це не лише занепад базових демократичних інституцій, який ми вже спостерігаємо, дивлячись на напівпаралізовану Верховну Раду та на фінансово обідране місцеве самоврядування. Ми, на жаль, не можемо бути до кінця впевненими, що теперішня українська deep state, яка є незаконнонародженим “дитям війни”, згодом не вийде на стежку порозуміння з ворогом чи не спокуситься застосувати для ефективного управління каральні методи.

Можна, звісно, сподіватися на те, що демократичний (поки що) Захід сформує для української глибинної держави свій “тренерський штаб”. Проте, хай там як, ми однаково ніколи не побачимо прізвищ тих “тренерів” у виборчих бюлетенях.

20.04.2024

Андрій Сошніков: Правда про "миролюбних" трипільців

Трипільська культура – складова частина великого кола давньоземлеробських культур доби неоліту та мідного віку: Боян, Дудешть, Караново, Гумельниця, Хаманджія, Варна-Вінча. Дослідники об’єднують їх у такзвану „цивілізацію Старої Європи“, час існування якої на території приблизно від сходу сучасної Італії до Дніпра припадає на VI – IV тис. до н.е.

Трипільці - це одна з хвиль неолітичних землеробських племен, от тільки навіть не балкано-дунайських, а малоазійських. 

У нас склався міф про трипільських миролюбних хліборобів, що нікого не чіпляли, пахали собі землю на воликах та пасли своїх корівок та лепили й розписували чудові глечики, доки не потерпіли від індоєвропейських дикунів культури бойових сокир та шнурової кераміки. 

Але останні дослідження суттєво корегують дане уявлення. Ці неолітичні хлібороби влаштували "Бучі" всьому автохтонному населенню на зайнятих ними територіях аж до Атлантики та навіть Британських островів. Дніпро-донці тому жили в Дніпро-донецькому басейні, що втекли на Лівобережжя від геноциду трипільців. 

Трипільці у більшості не загинули від шнуровиків, а ще раніше, у зв'язку з похолоданням та неврожаями, спалили свої селища і повернулися туди, відки прийшли - у Подунав'я та на Балкани.

Дніпро-донці, які перебували ще на етапі культури мезоліту звикли пристосовувати до поганих умов, знову зайняли Правобережжя. А вже потім прийшли кочові індоєвропейці (носії культури шнуровиків і бойових сокир) й змішалися з дніпро-донцями, які були мисливцями, рибалками, збирачами.


Игорь Эйдман: Скотный двор 2. Власть собак

Все спорят о 90-х, а я давно уже написал, что тогда и потом произошло.

В "Скотном дворе" Оруэлла свиньи (номенклатура) правили с помощью воспитанных ими собак (чекистов, силовиков), которые уничтожали недовольных. 

Принципиальное отличие путинского режима, как от советского, так и от ельцинского в том, что теперь «собаки» правят, а «свиньи» платят им дань и служат в качестве консильери. Это самая существенная трансформация социальной иерархии российского Скотного двора со времен революции животных против фермера мистера Джонса (Октябрьского переворота). Свинократия сменилась собакократией. Даже при Сталине (свинье Наполеон у Оруэлла) собаки служили главному хряку, который заставлял их терроризировать других животных и периодически рвать друг друга. Сейчас собакам принадлежит полнота власти, а свиньи полностью от них зависят.

Краткое описание событий, произошедших на Скотном дворе после смерти Наполеона. Вначале к власти пришел бойкий, говорливый хряк Хрущ. Его сменила ленивая добродушная свинья Леня. А затем после нескольких престарелых хрюшек, которые умирали практически сразу после прихода к власти, Скотный двор возглавил молодой романтичный свин Горби. Ему захотелось изменить двор к лучшему, вернуться к идеалам революции, сделать животных равными и свободными. Наполеон и его преемники заставляли животных молчать, Горби отменил этот запрет и провозгласил гласность. В результате во дворе воцарилась безумная какофония: звери громко блеяли, мычали, кукарекали, пытались перекрикивать друг друга, спорили и ругались. Собакам было приказано не обращать на это внимание. Они недовольно рычали, но не вмешивались. 

Горби провозгласил перестройку Скотного двора. Животные начали переносить стены, перекладывать пол и крышу. В результате их хаотичных неслаженных действий (плана никакого не было) двор рухнул. На его руинах звери выбрали нового руководителя. По традиции это была свинья; крупный холеный экземпляр уральской породы по кличке Борька. Привлек он зверей не только шикарным экстерьером, но и тем, что еще при Горби выступал против привилегий свиней и предлагал восстановить в первоначальном виде лозунг «Все животные равны». «И никто из них не может быть равнее других» - сурово добавлял Борька под аплодисменты обитателей фермы. 

Все бы ничего, но была у Борьки одна слабость. Он очень любил брагу, которую животные научились делать еще при Наполеоне. С утра Борька лез в кладовку и там, нализавшись браги, опять засыпал до вечера. Советником при Борьке был жуликоватый хряк Рыжий. Свиньи поручили ему провести приватизацию фермы. Рыжий придумал хитрую комбинацию. Он заявил другим животным: «Раньше у вас ничего своего не было, а теперь вы станете хозяевами фермы, получите в ней долю» и раздал всем маленькие красивые фантики, которыми раньше играли дети фермера Джонса. Животные взяли у Рыжего цветные бумажки, но не понимали, что с ними делать. Тогда свиньи предложили отдать фантики им, как самым умным на ферме. Звери послушались и отдали свои бумажки (а тех, кто сомневался, поторопили собаки). В результате этого трюка все ценное (курятник, пшеничное поля, хлев и даже плуг и борона) перешло в частную собственность свиней. Другие обитатели фермы продолжали работать на них, как и раньше, но теперь свиньи стали не только начальством, но личными хозяевами других животных. 

Затем хутор накрыл кризис. Звери глухо роптали. Борька тяжело болел. Нужен был новый руководитель, способный успокоить животных и защитить приватизированные свиньями ресурсы. Хряки собрались в подвале на тайное совещание. Рыжий, Юмашка, Танька, Абрашка и другие знатные свиньи предложили сделать номинальным руководителем фермы собаку: «Лучше собаки никто не защитит наше добро, к тому же мы другим животным сильно надоели, пусть они считают, что власть у собаки, а мы будем втихую рулить ей». Так и порешили. На роль нового президента фермы выбрали самую мелкую, жалкую и злобную шавку Путьку. «Такое ничтожество точно не может быть нам опасно» - рассуждали свиньи. Под грозный лай собак хряки велели животным выбрать Путьку новым своим руководителем. Звери не возражали, даже обрадовались, что избавились от вечно пьяного Борьки.

Однако все пошло не так, как рассчитывали свиньи. Через какое-то время Путька отъелся, обнаглел, превратился из грязной шавки в холеного злобного пса, приобрел грозный вид и окружил себя другими собаками. Нескольких богатых хряков они порвали, а остальных заставили платить дань. Свиньи роптали, но сделать уже ничего не могли. 

Правящий союз свиней и собак сохранился. Однако хрякам пришлось согласиться на вторые роли в нем. Ну, а остальные животные продолжали кормить и собак, и свиней, в поте лица (морды) трудясь на полях фермы.



18.04.2024

Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію щодо деколонізації Росії

 Імперія мусить померти. 

Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію щодо деколонізації Росії:

- Росія є федерацією лише формально,

- корінні народи  русифікуються, піддаються репресіям і дискримінації,

- втрати корінних народів в російській армії непропорційно великі, і це є кампанією знищення,

- деколонізація Росії є необхідною умовою для встановлення демократії,

- європейські держави, ЄС та ООН мають звернути увагу на численні порушення прав людини та прав народів на шкоду корінним поневоленим народам Росії.

Alexei Navalny's death and the need to counter Vladimir Putin's totalitarian regime and its war on democracy

Resolution 2540 (2024) | Provisional version

Author(s): Parliamentary Assembly

Origin

Assembly debate on 17 April 2024 (11th sitting) (see Doc. 15966, report of the Committee on Legal Affairs and Human Rights, rapporteur: Mr Emanuelis Zingeris). Text adopted by the Assembly on 17 April 2024 (11th sitting).

1. The Parliamentary Assembly pays tribute to the courage and sacrifice of Alexei Navalny, a leading Russian opposition politician, civil society activist, anti-corruption campaigner and political prisoner persecuted, and ultimately killed, by the Russian State for his opposition to Vladimir Putin’s regime. The Assembly expresses its heartfelt condolences to the family, associates and supporters of Mr Navalny.

2. Vladimir Putin has been in power in the Russian Federation as President or Prime Minister without interruption since 2000, and the amendments to the Russian Constitution adopted in July 2020 and recognised as illegitimate by the European Commission for Democracy through Law (Venice Commission) and the Assembly allow him to remain in office until 2036. Since coming to power, Vladimir Putin has been constructing a regime whose aim is to wage a war against democracy and redraw the European and global order established after the collapse of the former Soviet Union. Occupation of Transnistria, invasion of Georgia in 2008, the war in Ukraine since 2014, the illegal annexation and occupation of territories, the destruction of freedom of expression inside the Russian Federation, the disinformation war around the world, the persecution and assassination of its political opponents inside and outside the Russian Federation and the creation of a system of legislation that criminalises political views are just a few but not all of the features of Vladimir Putin’s regime. The unlawful imprisonment and, as a result, the death of Alexei Navalny is a continuation of the policy of Vladimir Putin's regime and its war against democracy.

13.04.2024

Александр Волынский: С чем тесно связана судьба человечества

В  чем  избранность  евреев? 

С точки  зрения  антисемитов  и  глупых  евреев  избранность  евреев  состоит  в  неких  особых  еврейских    качествах, которыми  в  меньшей  степени  обладают  представители  других  народов. 

С  точки  зрения  Бога, а  для  тех  кто  не  верит  в  Бога, с  точки  зрения  самой  еврейской  традиции, избранность  евреев  заключается  в  необходимости  соблюдать  ЗАКОН. Евреи  должны  быть  "ор ле гоим", "светом  для  народов". Не  отдельный  еврей  должен  быть  светом, но  весь  Израиль  должен  быть  светом. 

Христианская  церковь  заявила, что  избранность  евреев  теперь  перешла  на  христиан. В  "Слове  о  Законе  и  Благодати" Иллариона, митрополита  киевского   при  Ярославе  Мудром  подчеркивается, что  иудеи  прокляты, Закон  исчез, как  вечерняя  заря, русский  народ  получил  спасение просто  ради  любви  Христа.

Глубинное  отличие  христианства  от  иудаизма  и    от  ислама  в том, что  для  христиан  важно  индивидуальное  спасение. Однако, исторически, христианство  никогда  не  могло  разорвать  связь    с  общиной, с  этносом  и  государством. Католичество  и  Православие  возникли  из  имперской  церкви  Западной  и  Восточной  частей   Римской  Империи. Протестантизм  подчинился  князьям. Только  современный  христианский  фундаментализм  принял  радикально  индивидуалистические, следовательно  аутентично христианские  формы.

Для  иудеев  праведная  жизнь  возможна  только  для  народа, только  народ  может  быть  избранным, а  не  отдельный  еврей. 

Греческий  философ  Платон  тоже  пришел  к  мысли, что  идеальным  может   быть  только  Государство. 

Расхождение  между  эллинской  философией  и  иудаизмом  в  том, что  иудеи  не  считают, что  государственных  законов  достаточно  для  Блага, иудеи  считают, что только  любовь  к  Богу  может  привести  к  гармонии  между  человеком  и  государством. 

Современное государство  Израиль  иудейская  ортодоксия  или  вообще  не  признает  или  считает  его  удобным  инструментом  для  жизни  своих  общин, как  любое  другое  гойское  государство.

С  точки  зрения  гоев  и   светских  сионистов  поведение  иудеев   вызывающе  эгоистично. Даже в   Средние  Века, когда  царила  сословность  и  групповой  эгоизм  был  нормой,  евреи  вызывали  подозрение. В  Новое  Время (Модерн) для  национальных  государств  иудеи    стали  большой  проблемой. Еврейские  кагалы-общины  были  ликвидированы, но  еврейское  население  не  могло  быстро  ассимилироваться  и  стало  жертвой  антисемитизма. На  каждого  отдельного  еврея  антисемиты  распространяли  то, отношение, которое  было  сформировано  христианской  традицией. Сионизм  был  реакцией,  как  на  антисемитизм, так  и  на  распад  традиционной общины.

В  Постмодерне  еврейский  вопрос  потерял  свою  остроту, но  зато  Сионизм  оказался  пережитком  Модерна. 

Общинный  ортодоксальный  иудаизм  стал  стремительно  возрождаться, как  в  Израиле, так  в  диаспоре. Очень  похожий  процесс  переживают  мусульмане. В  арабских  странах  основой  общества  всегда  было  племя. В  христианских  странах  мусульмане  концентрируются  вокруг  мечети, а  не  вокруг  клана. В  США  общинная  жизнь тоже   встроена   в   государственную  структуру, несмотря  на  показной  индивидуализм.

Поскольку  разные  общины  поклоняются  разным  богам, то  Постмодерн  не  способен  найти  замену  Государству. Более  того, именно  Государство  и  регулирует  взаимоотношение  общин. Однако  светское  или  толерантное  к  иноверцам  государство  не  может  быть  эталоном  Блага.

Мировое  Коммунистическое  Правительство  не  может   выражать  интересы  государств  или  религий. Оно  может   обосновывать  свою  власть  только  идеей  Единства  Человечества. Мировые  религии  не  смогли  захватить  весь  мир, да  еще  и  сами  раскололись  на  враждующие   секты. Коммунизм, понимаемый  не  как  идеология, но  как  этическая  программа  всеобщего  равенства, единственный  способ  создать  глобальную  сеть  общин. 

Коммунизм  не  может  обещать  людям  загробную  жизнь, это  могут  только  традиционные  религии  и  постмодерные   секты. При  этом  Мировое  Коммунистическое  Правительство  может  обеспечить  все  церкви, общины  и  секты  необходимым   ресурсом  и  оградить  их  от  внешней  агрессии. Если  некая  община  возомнит, что  именно  она  должна  править  миром  или  имеет  право  на  большую  долю  глобальных  ресурсов, то  она  будет  немедленно  изолирована, а  в  случае  проявления  кровожадности– уничтожена.

Паразитический, но  очень  скромный  образ  жизни  ортодоксальных  иудеев, занятых  воспитанием  детей, образ  жизни  мусульманских  мигрантов  в  Европе, занятых  воспитанием  детей, христианские  общины  занятые  воспитанием  детей  - это  прообраз  общин  коммунистического  мира. Минимизация  материального  потребления  и  сосредоточенность  на  детях -  это  и  есть  будущее  человечества. 

Понятно, что  содержать  все  эти  общины  может  только  предельно  автоматизированная  промышленность  и  инфраструктура. Материальной  базой  коммунизма  могут  быть  только  роботы. Можно  сказать, что  коммунизм  - это  традиционное  рабовладельческое  общество  в  котором  рабами  будут  роботы.

Само Мировое  Правительство  составят  люди  с  острым  чувством  избранности  и  любви  к  людям. Хотя  это  будут  люди  разных  рас, этносов  и  религий, для  всех  остальных  они  будут  евреями. Те  общины, которые    проникнуты  ненавистью  к  евреям  -  будут  яростно  бороться  и  с коммунизмом. Те  государства, которые  проникнуты  ненавистью  к  евреям,  те  государства  тоже  будут  яростно  бороться    с  Мировым  Правительством. Судьба  человечества, таким  образом, тесно  связана  с  АНТИСЕМИТИЗМОМ. Окажется  на  Земле  больше  злобных  антисемитов – мир  обречен  сгореть  в  ядерной  топке, а если окажется  больше  людей  миролюбивых, умных   и  честных, тогда  мир  будет  спасен. В  этом  и  состоит  особая  роль  евреев  в  истории - быть  лакмусовой  бумагой  для  Бога.

Артур Ш.: Этнографическая группа осетин туальцы (двалы)

 Двалы или Туальцы (осет. Туал, Туалтæ, груз. დვალები [Dvalebi]) — этнографическая группа осетин, живший по обе стороны Большого Кавказа.

В исторических источниках двалы упоминаются как двел, тобел, тубал, туал, туали, двали, валли, талы, дувал и твал. Этнонимом twal до сих пор именуются осетины, происходящие из Наро-Мамисонской котловины (осет. Туалгом). В Грузии с XI века известна фамилия отражение этнического имени двалов — Двали. Современное название туальцы, мамисонцы. У чеченцев малхистинцев — дува.

Кударцы также числятся как этнографическая группа двалов (туальцев), происходят от двалов. В. Н. Гамрекели: разъясняет здесь же сам Вахушти «жители (Ксани-Лиахви-Кударо - В.Г.) суть двалы, переселившиеся из этой Двалетии». Источник: «К Двалы и Двалетия в I-XV вв. н. э. (В.Н. Гамрекели)»

Плиний Старший и Птолемей локализовали двалов между Кераванскими горами (северные отроги Кавказского хребта) и рекой Ра (Волга). Соседями двалов Птолемей называл тусков и дидуров, помещая их между Кераванскими горами и Кавказом. Плиний располагал валлов/дваллов за Кавказскими воротами (Дарьяльское ущелье) в Гурдинских горах рядом со сванами, то есть в тех местах, где грузинская историческая традиция помещает историческую Двалетию. Таким образом, эти и другие античные источники размещали двалов примерно в центральной части Главного Кавказского хребта, несколько западней Дарьяльского ущелья.

Раннесредневековые источники локализуют двалов примерно там же, где и античные авторы, например «Армянская география» VII века. «Географии Грузии» — исторического труда Вахушти Багратиони, двалы обитали в Кассарском, Зарамаг, Згил, Нарском, Зругском и Закинском ущельях.

Античные авторы не просто сообщали этноним двалов в перечислениях народов, но и свидетельствовали о некоторой их хозяйственной деятельности — Плиний Старший, характеризуя валлов/двалов вместе со сванами, отмечает, что они умели добывать в рудниках золото. В какой-то период двалы подверглись аланской ассимиляции, но в какое время она завершилась — не известно. Общая политическая и этническая ситуация Раннего Средневековья, по мнению советского кавказоведа Н. Г. Волковой, не предполагала широкую языковую иранизацию высокогорного населения центральной части Кавказского хребта, по крайней мере в VII веке. Аланская ассимиляция двалов могла завершится и до монгольских походов и позднее — в период XIII—XIV веков. Также не исключено вытеснение аланами древнедвальского населения и перенесении имени двалы на переселившихся сюда алан. Вахушти Багратиони сообщает в 18-ом веке, что двалы это дзурдзуки, но они утрачивают свой язык.

12.04.2024

Євген Баран: "Зоря провідна" Віри Вовк

ЖАННА Д' АРК

Народ мій жде, схиливши сумом віти,
Сувору діву з прапором лілей,
Щоб принесла не пальму, не елей,
А меч твердий, що крає самоцвіти.

Щоб станула Почаївська Пречиста
Над вірним людом сонцем золотим,
Розкрила ризи шатрами над ним.
... А діві мідне з куль дала намисто.

Прийди, леґендо, сколихнути дзвони,
На межі класти лицарів грізних,
Що блискавиці кидали б з-під вії.

І піднеси бароккові колони,
І поведи врочисто через них
Владаря знов до світлої Софії.

12.6.51
(Віра Вовк. Зоря провідна. Мюнхен. 1955).

Пригадую, як 2008 ще "шуміли" з приводу лавреатки Шевченківської премії Віри Вовк (Віра Селянська, 1926-2022) - уявляєте, Павличко ходив до Ющенка і переконав його відзначити поетесу...І слава Богу, скажу я Вам, якщо ходив і переконував. Павличці запишеться на тому світі, як тому Маркові Проклятому  Олекси Стороженка...

А Віра Вовк залишається однією з найглибших поетес свого покоління, чиє письмо, наповнене модерними тенденціями (у 60-х Віра Вовк знайомиться з поетами Нью-Йоркської Групи і стає близькою до них), з його прагненням до щільности і християнсько-фольклорним орнаментуванням, набуває класичної чіткості. 

Особливо це помітно в ранній збірці "Зоря провідна" (1955) із завершальним віршем "ТРИ БАЖАННЯ":

Безобрисним, примерним речам
Останню форму дати - більше зрілу,
Як круглий овоч, осінню налитий.

І, як матрос, на синій щоглі
Орати дике море й розрізняти
Планетний біг і льоти гураґанів.

Мій Господи: з бездомним людом
Ділити всі печалі, і відчути
Твоє крило над простими серцями.

20.3.54

Картина "Богатыри " Виктора Васнецова (1898 год)

 Картина "Богатыри " Виктора Васнецова (1898 год), давно выставлена в Третьяковской галерее.

На картине:

Алеша Попович:  Сын попа-грека, родился в г. Пирятин, сейчас — Лубенский район, Полтавская область, Украина/

Илья Муромец (или Илько Муровец): родился в г. Моровийск, сейчас — село Моровск, Черниговская область, Украина. Илья был из царского рода хазар, то есть еврей. Рост 177 см. Мощи хранятся в Дальних пещерах Киево-Печерской лавры.

Добрыня Никитич (Низкинич): Добрыня был родным братом ольгиной ключницы Малуши. (её имя – производное от древнееврейских (ивритских) слов 'Малка', 'Мелех, Малек', так же, как слово 'Княжна' от слова 'Князь'). То есть, тоже еврей.

Родился в с. Низкиничи, сейчас — Владимир-Волынский район, Волынская область, Украина. 

Все персонажи или их прототипы жили ориентировочно в 950-е годы.  основана через 200 лет, в 1147 году.

11.04.2024

Николай Сергеевич: Дугин - это пример конкретного и последовательного мизантропа, действующего в четкой сатанинской парадигме

"Переслушивал тут недавно выборочно несколько лекций из культового дугинского цикла "Постфилософия", а сегодня наткнулся на очередную новость про продвижение Геличем лютейшего мракобесия. И тут я вдруг задумался  - чего же он все-таки хочет? Вопрос далеко не свежий. 

Я считаю, что у меня есть правильный ответ, хотя доказать его правильность не представляется возможным. Тут уж либо вы соглашаетесь с моей логикой и ощущениями, либо - нет.

Суть, как мне кажется, в том, что Дугин не поехавший патриот, не поехавший православный, да и вообще он не поехавший. Он четко понимает, что он делает и зачем. 

Дугин  - это пример конкретного и последовательного мизантропа, действующего в четкой сатанинской парадигме. Дело в том, что он - я уверен в этом - обезьяничает. Он как бы радикальный православный, как бы жесткий патриот, как бы безумный мракобес. Он как бы ненавидит американцев, он как бы ненавидит украинцев и он как бы любит русских. Но на самом деле он просто ненавидит всех. Просто людей. Любых.

Дугин совершенно рационален. Он делает то, что он может. Призывать к массовым убийствам - прекрасно. Дурить полезных идиотов среди правых/левых по всему миру - тоже хорошо. Превратить российский народ в сборище нищих, несчастных и озлобленных мракобесов - на перспективу просто отлично!

"Чем хуже - тем лучше", - это словно про Дугина. Все, что он делает сейчас -  в перспективе поможет в Окончательном Решении человеческого вопроса. Для решения этого вопроса, считает Дугин, все средства хороши. Но мракобесие и дикость хороши особенно, потому что являются топливом для будущих войн и конфликтов.

Помните доктрину "Never Stop the Madness"? Если не знаете что это, то найдите, почитайте. Я убежден, что это похоже на Гелича. Но он, прежде всего, сатанист, и потому его инструмент - это притворство и ложь. Он хочет не эпатировать публику, как авторы доктрины NSTM, он хочет эту публику уничтожить. Но, как верный последователь Отца Лжи, он никогда не признается в своих подлинных целях.

Вообще, когда я говорю про сатанизм - я не имею в виду веру в персонифицированного Козлищу. Я даже не имею в виду сознательный выбор. Но я говорю про способ существования, про способ мысли и действия. И их последствия.

Как-то я писал про путинизм в целом, и про Проханова в частности. Там, как я полагаю, нет сознательного выбора. А вот Гелич, который ОЧЕНЬ хорошо разбирается во всем, что касается в широком смысле темной стороны, должен понимать кто он и что делает.

Вы можете спросить меня: почему же Дугин так ненавидит людей? Я не знаю и я не могу это доказать. Я это чувствую.

Софія Дніпровська: Україні слід очиститися від висліду демократичних експериментів і шукати релевантні форми суспільної організації

Колись у тоталітарному СССР усі гуманітарні дисципліни були заточені на обґрунтування базових переваг соціалізму, що призводило до глибокого викривлення картини світу і жахливого розчарування тих, хто повірив у побрехеньки совіцького агітпропу. 

Сучасний посттоталітарний/ліволіберальний дискурс, на жаль, теж не вільний від тенденційності - тільки тепер він заточений на доведення базових переваг ліберальної демократії тією ж самою ціною - ціною викривлення історичних фактів і логіки, що дуже небезпечно, бо формує в нашого інфантильного суспільства ілюзорне уявлення про демократію як про чарівну паличку чи амулет, що завжди гарантує перемогу, бо "так завжди було" і воно не використовує весь наявний організаційний і ресурсний потенціал. 

Насправді ніяких базових переваг безвідносно до конкретної історичної ситуації жодна форма суспільно-політичного устрою не має, а результат цивілізаційного зіткнення обумовлюється цілим рядом різноманітних чинників. 

Греко-перське протистояння V ст. до н.е., яке свідки демократії так люблять наводити в приклад, не може бути потрактоване як "чисте" змагання народовладдя й тиранії, бо крім демократичних Афін у ньому брало участь іще 30 грецьких полісів, і далеко не всі з них були демократичними. Спарта, що грала 1 з провідних ролей, аж ніяк не була. Перемогу грекам принесла їхня винахідливість, гнучкість розуму і етнічна солідарність. Коли ж солідарність розпалася - авторитарна Спарта швидко розколошкала демократичних одноплемінників, яких згодом остаточно добила архаїчна Македонська монархія. 

Демократична Британія заборола диктаторську-імператорську Францію на поч. 19 ст., бо діяла в союзі з самодержавною Росією. Саме об Росію розбилася велика армія Наполеона, потім її вже всі гамузом добивали. 

У І і ІІ СВ європейські демократи знову ж таки мали в союзниках авторитарну Росію, яка й забезпечила корінні переломи у 1916 і 42 р.р., після яких німців залишилося тільки добити. 

У 80-ті роки ХХ ст. союзником "демократичного світу" були патріархальні ісламісти-моджахеди і тоталітарний Китай (що став далеко не останнім чинником, який спонукав СССР до зміни курсу). 

Зараз у світової демократії нема авторитарних союзників, які б могли узяти на себе брудну й неприємну роботу. А її авторитарні противники не виснажені війною (як у ІІ половині 40-х років ХХ ст.) і мають ЯЗ. 

Ситуація безпрецедентна й дуже для нас небезпечна. Тому нам слід припиняти самозаспокійливі мантри про демократію яка завжди перемагає, а шукати релевантні форми суспільної організації. Але спершу слід очиститися від "зелен(ськ)ого" висліду демократичних експериментів 5-літньої давності - ходячого символу нашої ганьби і розстріляних ілюзій.

08.04.2024

Дмитрий Некрасов: Про «ген авантюризма»

Я тут много читал всего подряд про влияние на поведение человека генотипа DRD4* 7R, который иногда называют “геном авантюризма”.

Кому интересно сам прогуглит подробно, но если очень коротко: выявлены значимые корреляции наличия данного генотипа с гиперактивностью, склонностью к риску и поиском новизны. Люди имеющие данный аллель более агрессивны и менее креативны (поиск новых ощущений, не означает способность решать нестандартные задачи), склонны чаще менять половых партнеров. Ну и много чего еще.

Считается, что данный генотип давал преимущество при расселении древних людей по планете и кочевом образе жизни, но подвергался негативному отбору при переходе к оседлому образу жизни. В результате у отдельных кочевых племен Южной Америки подобным генотипом обладает до 70% населения, в Европе от 10% до 25%, а, например, в Китае или Камбодже, где тысячелетиями преобладало сельское хозяйство, а сильное репрессивное государство способствовало негативной селекции склонных антисоциальному поведению авантюристов, его распространенность падает до менее 2%.

Дмитрий Некрасов: Эксплуатация и прогресс

1. Исследования антропологов, свидетельствуют, что охотники-собиратели примитивных племен тратят на то, что мы бы назвали «работой» (охота, рыбалка производство орудий) 3-4 часа в день. Впрочем, немногие сегодня считают рыбалку «работой».

Основной причиной завоза рабов из Африки в Америку были трудности с использованием индейцев-охотников для сельскохозяйственных работ. В тех областях Америки, где до Колумба существовали земледельческие культуры, индейцы вполне себе работали на плантациях и даже на рудниках колонизаторов. А индейцы-охотники – в романтической традиции считавшиеся «слишком гордыми для рабства», в реальности физически не выдерживали регулярного трудового дня земледельца. Африканских рабов также отлавливали преимущественно среди земледельческих народов. Не только потому, что земледельцев проще захватить, но и потому, что рабы из племен охотников считались «плохими рабами». 

Зафиксировано несколько историй о неудачных попытках привлечь на работу за зарплату, например, австралийских аборигенов. Что характерно: данные аборигены начинали помогать колонизаторам в их работе по собственной инициативе, «из интереса», однако попытки привлечь за вознаграждение тех же самых аборигенов к той же самой деятельности на регулярной многочасовой основе, как правило, проваливались. Даже мотивированные вознаграждением охотники-собиратели не были способны заставить себя выполнять регулярную «работу» по много часов в день. 

Из данных фактов можно сделать обоснованное предположение, что за много поколений земледельческой деятельности у земледельцев постепенно вырабатывается отсутствующий в обществах охотников-собирателей навык самодисциплины, позволяющий много и регулярно «работать». Для нашего дальнейшего рассуждения не важно является ли указанный эффект результатом воздействия культуры или генетики.  Думаю, что комбинацией обеих. Недаром носители моего любимого «гена авантюризма» DRD4*7R (подробно в отдельной статье) составляют менее 2% в популяциях, сформированных тысячелетиями максимально трудоемкого рисового земледелия (Китай, ЮВА), от 10% до 25% в Европе, но могут достигать 70% в некоторых племенах охотников-собирателей Амазонии. Однако, не будем уходить в сторону.

2. Марксисты, (и не только), утверждали, что после перехода к земледелию сначала формируются некие излишки, которые можно изъять, а потом возникает расслоение, эксплуатация и аппарат принуждения.  

А ведь можно предположить, что последовательность событий была ровно обратной. 

Первобытный человек, начавший параллельно с охотой высаживать какие-то злаки (переход к земледелию очень длинный и плавный процесс) не изменял своим привычкам бездельничать большую часть дня. Ему не нужно было производить больше еды ровно до тех пор, пока у его сильного и агрессивного соседа не возникла мысль отбирать часть урожая. Хранящиеся значительно дольше мяса, зерновые просто повысили техническую эффективность подобного изъятия. 

07.04.2024

Наталка Поклад: Все, що додаэ нам сил...

В один із сумних безпросвітних днів рука сама потяглась до полиці - за цією книжкою. 

Знала автора: тоді, на межі 80-90-х, ми шукали однодумців, і нас зводили акції протесту чи спілчанські імпрези...

Олексій Андрійович Братко-Кутинський (1926-1993) - український філософ, психолог, кандидат філософських наук, учасник Руху опору. Досліджував проблеми та методи модифікації психіки. Стверджував, що світоглядна ідеологія українського етносу, в основі якої лежить образ триєдності, відповідає найвищому рівневі знань про світобудову, а українська нація є не лише тим, чим є зараз, а й тим, що було - і що має настати...

Ті, хто з усіх сил намагався тримати нас у меншовартості й незнанні, передчасно обірвали його дорогу...

Віталій Карпенко в 1996 р. потроху друкував цю важливу працю у "Вечірньому Києві". А 2008 р. вона вийшла окремою книжкою. Десь під враженням від її прочитання й написалась тоді ця моя поезія.

Мрія

Яріли зорі, волхв молився до голубих отав,

Дзижчали стріли, звіра гнали, 

                                                будили перше рало…

В твої пахучі чорноземи 

                                       сам Бог зерно кидав, 

Аби ти зачала епоху – як пісню зачинала.

Від мізинського сонцезбору і до нових часів

Несла ти заповідь небесну, 

                                             свій світлий храм творила,

Й не меч кривавий – хліб святий народам розповів,

Яка в тобі любов клекоче, 

                                           яка нуртує сила.

Ти – ломикамінь тонкостанний, 

                                                  прийшла твоя пора

Розґрунтати страшну темницю – й пробитися до світла;

Ти – загадковий добрий фенікс 

                                                 із берегів Дніпра,

Пронизливо й невідворотно звучить твоя молитва.

Встаєш, державо, корінь стогне, 

                                                   жирує вороння –

І кличе Кодню, Берестечко, 

                                            і знову хоче крові…

Та ти з'єднаєш Схід і Захід 

                                            і до нового дня

Внесеш свої дзвінкі клейноди 

                                             і хліб на рушникові…

«... Ми стоїмо зараз біля початку гігантського вселюдського процесу, до якого ми всі прилучені. Ми ніколи не досягнемо ідеалу ... про вічний мир у всьому світі, якщо нам ... не вдасться досягти справжнього обміну між чужоземною й нашою європейською культурою» (Ґадамер Г.-Ґ. Батьківщина і мова (1992) // Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика: вибрані твори / пер. з нім. - Київ: Юніверс, 2001. - С. 193).
* ИЗНАЧАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ - ЗАКОН ВРЕМЕНИ - ПРЕДРАССВЕТНЫЕ ЗЕМЛИ - ХАЙБОРИЙСКАЯ ЭРА - МУ - ЛЕМУРИЯ - АТЛАНТИДА - АЦТЛАН - СОЛНЕЧНАЯ ГИПЕРБОРЕЯ - АРЬЯВАРТА - ЛИГА ТУРА - ХУНАБ КУ - ОЛИМПИЙСКИЙ АКРОПОЛЬ - ЧЕРТОГИ АСГАРДА - СВАСТИЧЕСКАЯ КАЙЛАСА - КИММЕРИЙСКАЯ ОСЬ - ВЕЛИКАЯ СКИФИЯ - СВЕРХНОВАЯ САРМАТИЯ - ГЕРОИЧЕСКАЯ ФРАКИЯ - КОРОЛЕВСТВО ГРААЛЯ - ЦАРСТВО ПРЕСВИТЕРА ИОАННА - ГОРОД СОЛНЦА - СИЯЮЩАЯ ШАМБАЛА - НЕПРИСТУПНАЯ АГАРТХА - ЗЕМЛЯ ЙОД - СВЯТОЙ ИЕРУСАЛИМ - ВЕЧНЫЙ РИМ - ВИЗАНТИЙСКИЙ МЕРИДИАН - БОГАТЫРСКАЯ ПАРФИЯ - ЗЕМЛЯ ТРОЯНЯ (КУЯВИЯ, АРТАНИЯ, СЛАВИЯ) - РУСЬ-УКРАИНА - МОКСЕЛЬ-ЗАКРАИНА - ВЕЛИКАНСКИЕ ЗЕМЛИ (СВИТЬОД, БЬЯРМИЯ, ТАРТАРИЯ) - КАЗАЧЬЯ ВОЛЬНИЦА - СВОБОДНЫЙ КАВКАЗ - ВОЛЬГОТНА СИБИРЬ - ИДЕЛЬ-УРАЛ - СВОБОДНЫЙ ТИБЕТ - АЗАД ХИНД - ХАККО ИТИУ - ТЭХАН ЧЕГУК - ВЕЛИКАЯ СФЕРА СОПРОЦВЕТАНИЯ - ИНТЕРМАРИУМ - МЕЗОЕВРАЗИЯ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ - ЛИГИ СПРАВЕДЛИВОСТИ - ДВЕНАДЦАТЬ КОЛОНИЙ КОБОЛА - НОВАЯ КАПРИКА - БРАТСТВО ВЕЛИКОГО КОЛЬЦА - ИМПЕРИУМ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА - ГАЛАКТИЧЕСКИЕ КОНВЕРГЕНЦИИ - ГРЯДУЩИЙ ЭСХАТОН *
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»

Translate / Перекласти