«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
«Мені здається, що ми не користаємо достатньо із того дару незалежності. Бо незалежність народу, держави — то приблизно так само, як незалежність особи, — сказав, зокрема, владика Любомир. — Людина повинна бути свобідною, щоби бути собою. Господь Бог дає нам це і каже: «Якщо будете сповняти мій закон, що Бог дав ще на горі Синай (а пізніше Ісус Христос поширив це в Нагірній проповіді), якщо будете це робити, то будете свобідними, будете вільними». Не знаю, чи ми достатньо вміємо цінувати свободу. Бо свобода – це не робити, що тобі хочеться, не сваволя. Свобода – це могти робити добро, щоби бути свобідним. Хто сповняє волю і закон Божий — той свобідний, не є зв’язаний, не є поневолений».
Владика нагадав про історичні передумови такого стану речей – те, що впродовж майже всього ХХ століття українці перебували під окупацією різних держав і різних режимів: австрійська окупація, польська, маленький проміжок часу визвольних змагань, а пізніше більшовицька окупація, німецька, знову більшовицька. На думку Патріарха, ця перманентна відсутність власної незалежності глибоко проникла у свідомість українців і спричиняє ще й сьогодні певний страх перед незалежністю, перед свободою: «Мені здається, що ми не використовуємо ще достатньо ту незалежність, свободу, яку ми одержали 20 років тому. Є різні на це причини. Може бути пряме незнання, страх бути свобідним, бо свобода – це й відповідальність. Одно слово, ми боїмося бути свобідними, боїмося наслідків нашої свободи – тобто відповідальності. У суспільному вимірі, мені здається, ми щойно йдемо до використання тої незалежності, свободи. Ми ще не зробили того, що ми повинні були зробити, хоча, як я сказав, маємо підставу, маємо можливість», — вважає Патріарх Любомир.
На запитання, чи відповідає сьогодні незалежність України тим уявленням про неї, якими жила українська діаспора далеко від рідної землі, владика Любомир зазначив: «Уявлення були різні, але то були дуже теоретичні уявлення. Може, спеціалісти, які знають історію, процеси людської поведінки, могли собі все це уявляти, але не такі пересічні люди, як я. Я не пригадую, щоб були якісь великі дискусії на тему, якою буде Україна конкретно. Ми говорили «незалежна, самостійна, багата, країна талановитих людей». То можна було так сказати теоретично, але як практично то буде виглядати, наприклад, така річ, отой брак довіри, брак ініціативи, страх перед відповідальністю… Були певні дискусії, але то вже в 90-ті роки. Пригадую, були вже навіть статті в західноєвропейських медіа на ті теми. Але, знаєте, це все треба було побачити, пережити.
Коли ми жили за кордоном в тих таборах чужинців, як нас тоді називали, то були там представники різних народів. Я пригадую, як на нас завжди справляла гарне враження литовська група. Чому? Вони були вільними практично 20 років від Першої світової війни до Другої світової війни. Але вони були людьми дуже серйозними, зрілими, я би сказав, не тільки вміли добре поводитися, а й співжити, співпрацювати, бо вони пережили 20 років незалежності. Ми цього не мали. І годі було мріяти, що то буде якнайкраще. Але що конкретно це мало значити, я не знаю, чи хтось з нас уявляв собі, як то буде».
«Я думаю, те, що ми пережили за останні 20 років, є цілком закономірне. Ми є люди, які щойно пробуджуються до свободи, починають вчитися бути свобідними в повному значенні того слова: внутрішньо свобідними, зовнішньо свобідними, людьми, свідомими своєї гідності, гідності інших людей. Ми щойно вчимося», — наголосив колишній Глава УГКЦ.
Нагадаємо, 24 серпня цього року Україна святкуватиме 20-річчя своєї незалежності. Саме 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, що прийнято вважати датою утворення держави Україна в її сучасному вигляді.
Повністю інтерв’ю з Патріархом Любомиром (Гузаром), Главою УГКЦ в 2001-2011 роках, читайте незабаром на РІСУ.
http://risu.org.ua/ua/index/all_news/state/national_religious_question/43658
Комментариев нет:
Отправить комментарий