"Воно" виконало свої обіцянки: повернуло заробітчан. )
А якщо чесно - заробітчанство - це тавро відсталості й безвиході, що консервує постколоніальні комплекси і рольові моделі, в яких чужинець - зверхник і начальник, а українець - безправний підлеглий.
Це явище можна зрозуміти і виправдати стосовно реалій 90-х і початку нульових, але вихваляти заробітчанство і розглядати його як локомотив економіки некоректно.
Це такий "локомотив", як і промишлєнность Донбаса, що в 90-ті і нульові теж і валютою країну забезпечувала, і споживчим попитом. Везти везе, от тільки по тупиковій гілці, в депо, де товаріщі в кожанках сидять...
Заробітчанство і експлуатація роздовбаної совпромишлєнності діє як медичний наркотик/стимулятор. У певних випадках він полегшує стан хворого організму, але жити на наркотиках і стимуляторах довго не може ні біологічний, ні економічний організм.
Апологети еміграції і заробітчанства кивають на США і Канаду, що утворилися внаслідок відтоку робочої сили з Європи.
Аналогія так собі. Там європейці їхали на "цілину", освоюючи величезні "неорані" простори, де вони запроваджували ефективні виробничі структури і передові форми суспільного устрою. Новоприбулі з 17-го і аж до початку 20-го ст. швидко вписувалися в тамтешнє суспільство, ставали його повноправними членами і брали активну участь у його управлінні.
Українці ж з кін. 20 ст. їдуть на все готове, (освоєне і чітко структуроване) з пониженням статусу, систематично принижуючись перед чужинцями ради "лакомства нещасного".
Заробітчанство має сенс лише в умовах хронічно низьких стандартів життя в Україні, бо дає зиски лише завдяки нижчим цінам, комунальним тарифам, ухилянню від сплати податків і намахуванню держави, (яка платить пенсії/вчить/лікує їхніх стареньких батьків і дітей, створює інфраструктуру і захищає від нашестя моторил) з субсидіями.
Так, заробітчанство попри хронічну несплату податків у бюджет, дає валютні потоки, що пожвавлюють попит і непрямим чином сприяють економічному зростанню. Але якщо глянути у споживчий кошик заробітчанина і рецепієнтів його допомоги, то там крім гречки, олії, сала й курей будуть переважно дорогі імпортні товари, що стимулюють розвиток чужої промисловості.
Заробітчанство - дуже токсичні "ліки" з тяжкими побічними негативними ефектами, що при тривалому застосуванні починають переважати позитивні.
А якщо чесно - заробітчанство - це тавро відсталості й безвиході, що консервує постколоніальні комплекси і рольові моделі, в яких чужинець - зверхник і начальник, а українець - безправний підлеглий.
Це явище можна зрозуміти і виправдати стосовно реалій 90-х і початку нульових, але вихваляти заробітчанство і розглядати його як локомотив економіки некоректно.
Це такий "локомотив", як і промишлєнность Донбаса, що в 90-ті і нульові теж і валютою країну забезпечувала, і споживчим попитом. Везти везе, от тільки по тупиковій гілці, в депо, де товаріщі в кожанках сидять...
Заробітчанство і експлуатація роздовбаної совпромишлєнності діє як медичний наркотик/стимулятор. У певних випадках він полегшує стан хворого організму, але жити на наркотиках і стимуляторах довго не може ні біологічний, ні економічний організм.
Апологети еміграції і заробітчанства кивають на США і Канаду, що утворилися внаслідок відтоку робочої сили з Європи.
Аналогія так собі. Там європейці їхали на "цілину", освоюючи величезні "неорані" простори, де вони запроваджували ефективні виробничі структури і передові форми суспільного устрою. Новоприбулі з 17-го і аж до початку 20-го ст. швидко вписувалися в тамтешнє суспільство, ставали його повноправними членами і брали активну участь у його управлінні.
Українці ж з кін. 20 ст. їдуть на все готове, (освоєне і чітко структуроване) з пониженням статусу, систематично принижуючись перед чужинцями ради "лакомства нещасного".
Заробітчанство має сенс лише в умовах хронічно низьких стандартів життя в Україні, бо дає зиски лише завдяки нижчим цінам, комунальним тарифам, ухилянню від сплати податків і намахуванню держави, (яка платить пенсії/вчить/лікує їхніх стареньких батьків і дітей, створює інфраструктуру і захищає від нашестя моторил) з субсидіями.
Так, заробітчанство попри хронічну несплату податків у бюджет, дає валютні потоки, що пожвавлюють попит і непрямим чином сприяють економічному зростанню. Але якщо глянути у споживчий кошик заробітчанина і рецепієнтів його допомоги, то там крім гречки, олії, сала й курей будуть переважно дорогі імпортні товари, що стимулюють розвиток чужої промисловості.
Заробітчанство - дуже токсичні "ліки" з тяжкими побічними негативними ефектами, що при тривалому застосуванні починають переважати позитивні.






















