10.11.2023
Сергій Чаплигін: Феномен дводумства
Під ним розуміється такий стан свідомості людини, при якому вона одночасно приймає два взаємно суперечливі переконання як правильні, що часто суперечать логіці, її власним спогадам і просто відчуттю реальності.
Дводумство виховується в людях партією «АНГСОЦ» і є стандартом мислення та свідомості як серед членів «внутрішньої» партії (вища партійна еліта), так і серед членів «зовнішньої партії» (рядових членів).
Цей стандарт не поширюється на більшу частину суспільства – так званих «пролів», що становлять приблизно 85 % населення Океанії. «Проли» повинні перебувати в напівтваринному стані та взагалі ні про що не замислюватись за винятком того, як забезпечити задоволення своїх мінімальних життєвих потреб. «Яких поглядів дотримуються маси та яких не дотримуються – байдуже. Їм можна надати інтелектуальну свободу, оскільки інтелекту вони не мають».
Головний герой роману Вінстон Сміт, член зовнішньої партії та співробітник Міністерства любові, отримує можливість познайомитися із забороненою в Океанії книгою Ґолдштайна «Теорія та практика олігархічного колективізму».
У ній розкриваються подробиці того, що таке дводумство:
«... Дводумство означає здатність одночасно дотримуватись двох переконань, що суперечать одне одному. Партійний інтелігент знає, в який бік змінювати свої спогади; отже, усвідомлює, що шахраює з дійсністю, а проте за допомогою дводумства він запевняє себе, що дійсність залишилася недоторканною. Цей процес має бути свідомим, інакше його не здійсниш акуратно, але має бути і несвідомим, інакше виникне відчуття брехні, а значить, і провини. Дводумство — душа АНГСОЦу, оскільки партія користується навмисним обманом, твердо тримаючи курс до своєї мети, а це вимагає повної чесності. Говорити явну брехню і одночасно в неї вірити, забути будь-який факт, що став незручним і витягти його із забуття, ледь він знову знадобився, заперечувати існування об'єктивної дійсності і враховувати дійсність, яку заперечуєш, — все це абсолютно необхідно. Навіть користуючись словом «дводумство», необхідно вдаватися до двозначності. Бо, користуючись цим словом, ти визнаєш, що шахраюєш з дійсністю; ще один акт дводумства — і ти стер це з пам'яті; і так до нескінченності, причому брехня весь час на крок попереду істини. У кінцевому рахунку саме завдяки двозначності партії вдалося (і хто знає, ще тисячі років може вдаватися) зупинити хід історії» (Частина друга, IX: книга Ґолдштайна «Теорія і практика олігархічного колективізму», розділ 1).
Як видно з наведеного уривка, дводумність вимагає від людини чималих зусиль для того, щоб вона могла легко і швидко переналаштовувати свою свідомість на змінні установки партії і не відчувати при цьому внутрішнього дискомфорту.
Тобто, у що людина ще вчора вірила (вірніше – навчилася і звикла вірити), сьогодні треба повністю забути і почати вірити в нове, навіть якщо це нове на 180 градусів відрізняється від старого. Те, що, наприклад, вчора вважалося білим, слід вважати чорним. При цьому людина повинна не вдавати, а щиро сприймати це як чорне.
У романі ця здатність переналаштовуватись виражається словом «біло-чорний»:
«... Ключове слово тут — біло-чорний. Як і багато слів новомови, воно володіє двома протилежними значеннями. У застосуванні до опонента воно означає звичку безсоромно стверджувати, що чорне — це біле всупереч очевидним фактам. У застосуванні до члена партії — благонамірну готовність назвати чорне білим, якщо того вимагає партійна дисципліна. Але не тільки назвати, а й вірити, що чорне — це біле; більше того: знати, що чорне — це біле, і забути, що колись ти думав інакше. Для цього потрібна безперервна переробка минулого, яку дозволяє здійснювати система мислення, яка по суті охоплює всі інші і іменована на новоязі двомисленням» (Частина друга, IX: книга Ґолдштайна «Теорія і практика олігархічного колективізму», розділ 1).
Отже, важливою підмогою у формуванні здібності партійців володіти дводумством є новомова.
Для того щоб дводумство остаточно увійшло в життя громадян, треба послідовно розвивати їх здібності.
На першому етапі вони називатимуть біле чорним і навпаки тому, що цього вимагає партія.
І невиконання цієї установки загрожує людині різними неприємностями. Аж до приміщення у катівні Міністерства любові.
06.11.2023
Тюркский каганат (история)
Тюркский каганат – крупное средневековое государство в Азии, созданное племенным объединением древних тюрок во главе с правителями из рода Ашина. Одно из крупнейших государств в истории. В период наибольшего расширения (конец VI века) контролировало территории Маньчжурии, Монголии, Алтая, Восточного Туркестана, Западного Туркестана (Центральной Азии), а также Крыма и Северного Кавказа. В 542 году этноним «тюрки» впервые встречается в китайских источниках.
***
Ранняя история
По легенде, от хуннского царевича и волчицы появился род Ашина. Они жили в горах Алтая, число их оценивалось в несколько сот семейств. Считается, что Ашина/Асяньше стал вассалом жужаньского кагана (обїединения прамонголов). В середине V века Ашина поселились на южной стороне Алтая и стали добывать железо для жужаней.
Тюркский период (555-745)
Многочисленные племена народа теле, расселявшегося в северо-восточном Семиречье, долине Иртыша и Джунгарии, восстали против жужаней и в 482 году создали собственное государство. Однако оно просуществовало недолго, и в 516 году теле вновь попали в зависимость от жужаней.
Одно из алтайских племён, Ашина, поставляло для жужанской империи железо. Этому племени суждено было сыграть особую роль в истории Евразии. Именно подданные Ашина стали впоследствии называться тюрками. На Алтае вокруг племени Ашина сложился союз местных племён, принявших название «тюрк». В период своего существования в горах Алтая тюрки-тугю оказались под властью жуань-жуаней и находились в зависимости от них до середины VI века.
Термин «вечный эль тюркского народа» впервые появляется в памятниках древнетюркской (орхонской) письменности VII-VIII веков. Эль рисуется военно-политическим организмом, объединяющим под руководством каганов из аристократического рода Ашина различные группировки «собственно тюрок» (турк будун – «тюркский народ») и иные подвластные каганату племена.
04.11.2023
4 ноября - День республики Марий Эл
4 ноября - День республики Марий Эл
Мы уверены, что в будущем татары, ногайцы, башкиры, чуваши, эрзяне, мокшане, марийцы, удмурты будут свободными от московии и создадут свои собственные государства! https://
03.11.2023
Анатолий Несмиян: Невозможно на одной территории удерживать в равновесии две фазы развития
Суть проблемы в том, что палестинцы не являются политической нацией. Проще говоря, они еще не дошли в своем развитии до понятия необходимости государства. Это глубоко традиционное общество, которое вполне комфортно существует в понятийном пространстве именно традиционного уклада. В котором наличие государства не является ключевым условием. Есть племенная территория, на которой живут роды (или хамулы по-местному). Соответственно, есть племенные вожди, есть своя система внутренних и внешних отношений. Нет одного — они не понимают смысла государства как такового.
Это на самом деле не обвинение в дикости или отсталости. Развитие всегда неравномерно, и тот факт, что арабский мир знаком с понятием государственности, исторически был способен на строительство целых империй (а это достаточно высокий уровень государственного строительства) — это все совершенно не означает, что все арабы способны к строительству современного государства.
К примеру, Йемен, откуда вообще пошел весь арабский мир, до сих пор является зародышевым государством, и по сути, представляет из себя племенную территорию четырех основных племенных конгломератов. Юг страны в ходе проводимой с помощью СССР индустриализации в середине прошлого века начал приобретать черты современного государства, стали выстраиваться его институты с соответствующим функционалом, однако теперь это в прошлом, и Йемен снова перешел на более привычный для него традиционный уклад. Да, с интернетом и сотовой связью, но одно другого, как выясняется не отменяет совершенно.
С палестинцами ровно такая же история. Сектор Газа вполне способен при современном уровне управления стать бедной, но дееспособной государственной структурой. Ему нужен адаптированный под него проект развития и качественное управление. Но ХАМАС понимает свою власть над территорией исключительно с точки зрения кочевого пустынного жителя, живущего разбоем и налетами.
Как правило, от такого номада проще откупиться, чем вести с ним изнурительную и крайне проблемную войну. На чем, собственно, и строится экономика набеговых культур. Где-то есть оазис-база такого набегового племени, в котором ведется натуральное хозяйство, обеспечивающее некоторое количество населения, но остальной ресурс приходится добывать в бесконечных мелких партизанских стычках и налетах.
Итог такой вольницы всегда один и тот же — любое сколь-либо дееспособное государство начинает с обеспечения безопасности торговых путей и коммуникаций. Кстати, арабы вполне умеют в это: все три версии Саудовского королевства начинали своё существование с наведения порядка на дорогах и обеспечения безопасности торговых караванов. Отец-основатель нынешнего, последнего саудовского Королевства, ещё ведя войну с конкурирующими кланами, уделял этому вопросу первостепенное внимание. Откупаться от номадов может позволить себе только бедное государство, но если оно хочет стать сильным и богатым, оно решает эту проблему раз и навсегда. Либо подтягивая пустынных разбойников в развитии через инкорпорирование их в госструктуры при жестком контроле над процессом развития, либо истребляет под корень.
Перед Израилем, по сути, стоит та же проблема. Набеговая экономика палестинцев не позволяет Израилю решать полноценно вопросы собственного развития. Поэтому он проводит в отношении палестинцев обе политики сразу — одних постепенно подтягивает, других пресекает. Невозможно на одной территории удерживать в равновесии две фазы развития.
Россию, кстати, это тоже касается, так как у нас пытаются на одной территории держать одновременно традиционный уклад и уклад индустриальный — в частности, на Северном Кавказе. Что принципиально невозможно, и что рано или поздно, но выстрелит.
02.11.2023
Déclaration de la Ligue Bonapartiste Orientale sur la guerre en Israel
ЗАЯВЛЕНИЕ ВОСТОЧНОЙ БОНАПАРТИСТСКОЙ ЛИГИ
Следуя принципам, не допускающим нарушение территориальной целостности государства в рамках международно-признанных границ, а также не допускающим проявление насилия и вероломства против отдельной личности, ее собственности, ее незыблемых гражданских прав и свобод,
Восточная Бонапартистская Лига серьезно озабочена и шокирована вероломным нападением Сектора Газы на Израиль, а также фактами беспрецедентной жестокости, включая насилие, убийства и захват в заложники израильтян, совершенных исламскими боевиками в первый же день нападения, и решительно осуждает боевую террористическую организации ХАМАС и ее сторонников, причастных к нападению на Израиль, и призывает бонапартистов сплотиться в поддержке Израиля и народа Израиля.
Следуя принципам, не допускающим притеснение человека по национальным и религиозным принципам, Восточная Бонапартистская Лига серьезно озабочена всплеском антисемитизма во всем мире, связанного с поддержкой радикального исламского движения, а также решительно осуждает всех участников антиеврейских акций и погромов и призывает бонапартистов сплотиться в поддержке еврейского народа во всем мире.
Согласно библейской традиции, израильтяне, происходящие от пророка Авраама и его внука Иакова-Израиля, после более чем двухсотлетнего пребывания в Египте и последующего Исхода, а также принятия Закона Торы у горы Синай, поселяются на территории, располагающейся по обе стороны между Средиземным морем и восточным берегом реки Иордан, известной как Ханаан или Земля Обетованная. С этого времени начинается история народа, который, отвоевав себе право на завещанную Всевышним землю, обретя в древности собственное государство, и утратив его впоследствии, прошел все круги преследований и гонений, пока не утвердился окончательно на своей законной земле. Будучи впоследствии рассеянным по всему миру, не имеющий возможность свободно исповедовать свою религию и совершать свои религиозные обряды, народ Израиля долгие годы искал своего нового мессию, который укажет ему путь и избавит от притеснения и угнетения.
Отчасти таким мессией в конце 18 и начале 19 в.в. стал для еврейского народа человек, родившийся на Корсике, выросший в духе европейских традиций эпохи Просвещения и впитавший в себя принципы Великой французской революции, провозгласившие незыблемыми права человека, включавшими в себя свободу каждой личности, свободу слова, вероисповедания, политических убеждений, право на собственность, на безопасность и на сопротивление угнетению.
Впервые Наполеон встречается с евреями при завоевании Италии, в ходе первого Итальянского похода республиканской армии. В Анконе, отвоеванной Наполеоном у папских государств 9 февраля 1797 года, его поразил тот факт, что евреи вынуждены носить специальные желтые шапочки, повязки со звездой Давида и жить в запираемых на ночь гетто. Наполеон немедленно приказал отменить эти опознавательные знаки, а также закрыть гетто.
Захватив на пути в Египет в 1798 году остров Мальта, Наполеон узнал, что евреи не могут справлять свои религиозные обряды вне стен своих домов. Тогда он немедленно приказал построить там синагогу. Но особую заботу о евреях Наполеону довелось проявить во время сирийской компании, после завоевания Египта. В Египте Наполеону пришлось столкнуться с Османской империей, под владычеством которой в то время находилась земля Эрец-Исраэль, открывающая путь для дальнейшего наступления на Восток. Таким образом его подход к еврейской проблеме проявился во всей красе в 1799 году.
Знаменательный случай произошел при осаде Акры. Наполеон решил издать прокламацию, которая делала Палестину независимым еврейским штатом. Он был уверен, что может оккупировать Акру, и, ожидая этого, намеревался затем войти в Иерусалим, и уже оттуда издать свою прокламацию. Но он не смог реализовать свой план из-за вмешательства Британии. 20 апреля 1799 года прокламация была напечатана, но попытка ввести ее в действие оказалась безуспешной, так как она была тщетной изначально. Кроме того, этот призыв Наполеона не встретил широкого отклика в еврейских массах, несмотря на то, что раввин Иерусалима А. Леви приветствовал обещания Наполеона и призывал евреев молиться за их осуществление.
Несмотря на неудачу, Египетский поход Наполеона сыграл определенную роль в оживлении интереса европейских стран к Эрец-Исраэль.
Позднее Наполеон проявил все возможные усилия для отмены ограничений, которые были у евреев, проживающих во Франции. По сути, он был единственным национальным лидером, который дал евреям равные права в то время, когда большинство других государств держали их в неволе. Кроме того, Наполеон много сделал для предотвращения антисемитских настроений в обществе. Наполеон фактически уравнял евреев в правах с другими гражданами, предоставив им равные гражданские и религиозные права и свободы.
Своим указом от 30 мая 1806 г. Наполеон потребовал проведения в Париже специального собрания еврейских лидеров и раввинов из разных французских департаментов. 23 июля 1806 г. еврейские лидеры и раввины встретились в Париже для обсуждения всех важных вопросов, включая антисемитские обвинения против евреев. На этом съезде представителей еврейских общин Наполеон заявил: «Я желаю сделать евреев равными гражданами во Франции, договориться об их религиозных правах и ответственности по отношению к французам, а также снять все обвинения, выдвинутые против них. Я хочу, чтобы все люди, живущие во Франции, были равными гражданами и находили одинаковую пользу в наших законах».
Важно отметить, что собрание столь почтенных представителей еврейского народа возобновило деятельность знаменитого Синедриона, который фактически управлял государством иудеев со 170 по 106 г. до н.э. 31 января 1807 г. такой Синедрион был созван и ему было предписано правильно составить закон, который сможет сделать еврейскую религию равной в правах с другими религиями.
Это лишь неполный перечень того гуманистического наполеоновского наследия, хранителями которого мы являемся, и которое побуждает нас проявить свои чувства солидарности с Израилем и народом Израиля, а также с евреями во всем мире. Нет никакого оправдания самим террористам и их методам ведения войны, террористам, целью которых является уничтожение государства Израиль и самого еврейского народа, а также всем тем, кто поддерживает этот терроризм. Только решительные действия, направленные на ликвидацию террористической организации ХАМАС, последующую зачистку Сектора Газы от террористов и дальнейшее недопущение формирования подобного террористического анклава, способны дать Израилю возможность мирно существовать и развиваться в соответствии с пожеланиями и предпочтениями его граждан, а представителям еврейского народа чувствовать себя в безопасности и под защитой законов своего государства в любой точке мира.
Президент Восточной Бонапартистской Лиги
Никита Редько, FINS (Казахстан)
Член Совета Восточной Бонапартистской Лиги
Авраам Шмулевич, раввин (Израиль)
Член Совета Восточной Бонапартистской Лиги
Олег Гуцуляк, Ph.D. (Украина)
Член Совета Восточной Бонапартистской Лиги
Арина Смирницкая (Россия)
31.10.2023
Амвросий фон Сиверс: Думать о Будущем
После неминуемой смерти Путина в РФ — как страны тоталитарной — грядет политический кризис, какой перерастет в социально-политический конфликт. Оный вполне м.б. сопоставим с хорошо известной исторически Смутой. Т.е. когда утрачены не столько реальные функции государства и общества, сколько совершенно непонятен сам смысл совместного (и даже индивидуального) существования. Сие непосредственно связано с экзистенциальным уровнем бытия и напрямую ставит вопрос о подлинной идентичности.
Смута неизбежно повлечет за собой ужасные преступления против человечности, и далее последует разруха — как экономическая, так и культурная. Сего избежать нельзя никак. Однако, такое разсчищенное пространство подобно белому холсту, на коем требуется свободно творить художнику, - если, конечно, в голове уже имеется образец.
Надо изначально обозначить некоторые особенности России, кои не могут измениться, в принципе.
Именно в виду ее климата и территории. Климат разнится, но, в целом, он весьма суровый, и потому сама территория на 80 % непригодна для жизни. Территория столь обширна, что может сама в составить отдельный cosmos, как цивилизацию. Территория недостаточно интегрирована между собой даже логистически. Все ее обитаемые части неравномерно заселены и имеют диспропорциональный уровень развития, а многие региона находятся в долговременном упадке.
Вышеизложенные факты диктуют особое понимание ситуации.
Условно «Русская Парадигма» состоит в том, чтобы обитать в невыносимых условиях вопреки возможности и логике, т. е. без каких-либо гарантий. Рискованное сельское хозяйство обуславливает перманентный вопрос о продовольствии (и логистике), а также о принципиальном контроле на своими относительно южными территориями, где хотя бы что-то произрастает. В целом же генеральная экономика страны была и есть ресурсная, ибо только природные ресурсы (в широком понимании) и являются тем самым национальным достоянием, кое должно обезпечивать жизнь населения, и то не всего. В т.ч. энергетические ресурсы, кои пока что в достатке. (Собственно средневековый траффик воска из Руси — то же самое, что «нефтегаз» современности).
Суровость русской жизни постоянно генерирует изобретательство. Се — человеческий капитал нации. Исторически в России (и позднее в СССР) всегда много изобретателей, даже с прототипами самих изобретений, но исключительно мало внедрений оных в жизнь. При новом положении, кое грозит стать затяжным, придется обязательно разсчитывать на собственную смекалку в деле выживания и самовоспроизводства. Ликвидация же последствий разрухи потому обязано сопровождаться с непременным внедрением всяческих накопленных ноу-хау в жизнь.
30.10.2023
Анатолий Несмиян: Вывод очевиден — стране нужна новая правящая страта
Он возникает, когда управляющие системой контуры захлебываются в сложности управляемого объекта и вынуждены сдавать назад.
Решение здесь только одно: создавать новые системы управления, безо всякой жалости меняя неспособные к своему собственному развитию. Тот же самый закон отрицания.
Россией управляют люди, которые поставили перед собой крайне примитивные цели и задачи. Ничего сложного в плане целеполагания в разворовывании страны нет. Сложно по исполнению, а вот по целям — все очень примитивно. Это жизненная установка обычного паразита. Глиста и пиявки, раковой опухоли. Им важно найти, присосаться и откачивать ресурс хозяина. Не беспокоясь, что тем самым они его убивают. Так сложно их примитивный мозг не устроен, он даже не способен осмыслить последствия того, что они делают.
Поэтому все последние десятилетия, начиная с горбачевских, единственной установкой правящей страной номенклатуры и знати была примитивизация слишком сложного для них социального организма.
Но он очень быстро развился в то, с чем они совладать уже не способны.
Решение — развиваться самим, причем более динамично, чем страна — перед правящей стратой даже не ставилось. Развитие — это сложно, больно и это всегда риск, что именно ты окажешься аутсайдером, и тебя выбросят из твоего теплого места. Причем чем ты тупее, а предмет твоего управления сложнее, тем больше гарантия, что в такой системе тебя выбросят на мороз, а на твое место придет более умный и умелый.
Поэтому надежнее для сохранения своего положения в иерархии (и, соответственно, доступа к ресурсам) — это примитивизировать тот объект, которым ты управляешь.
Но более примитивная система создает конкурентные преимущества и для более примитивных управляющих. Поэтому советскую номенклатуру вышвырнули в никуда пришедшие ей на смену представители криминала — они были более приспособлены к той системе, которая возникла после распада Союза. Сегодня им на смену идет совсем уж полная мразь, и именно для неё готовится обоснование для последующей деградации страны, распада ее на вотчинные уделы под вывеской идеи возвращения к Традиции.
Идеология «кругом враги» - часть этого обоснования...
В России, где целью становится деградация социума, конкурентное преимущество получают периферийные территории, которые не успели пройти путь развития, пройденный центральной ее частью. Поэтому именно на периферии возникают предпосылки для ускоренного одичания. Вчерашний (29.10.2023, - РЕД.) забег толпы на махачкалинский аэропорт тому видимое подтверждение. Она уже была готова идти что-то крушить и убивать по признаку «чужого». Просто пока у нее нет организующей силы, но именно власть будет вынуждена выступить организатором, так как именно она и является выгодополучателем этого процесса. Собственно, мы уже слышали слова Кадырова про тот же Израиль, который является врагом исламского мира. Деление на «свой-чужой» идет в полный рост.
Вывод из сказанного очевиден — стране нужна новая правящая страта. Но это только необходимое условие. К нему должно прилагаться и достаточное — должен возникнуть механизм ее постоянной замены на более сложную, высокоорганизованную, которую нужно выращивать, причем с полного согласия самих управленцев, которые своими руками будут готовить свой собственный уход. Это совершенно иное целеполагание, которое потребует и кардинальной смены психологических установок управляющей страной страты. Щелчком пальцев этого сделать невозможно, но выход из сегодняшнего состояния неостановимой деградации — здесь.
Любое развитие всегда отрицает предыдущие ценности. Отвергает их и отбрасывает. Иначе двигаться вперед просто невозможно. Поэтому любые разговоры про возвращение куда-то — это всегда отказ от развития. Это всегда призыв к деградации и утрате позиций. Жизнь — это стремление к новому, и даже остановка на этом пути немедленно приводит к сползанию вниз.
Но если правящая нами каста не видит будущего, она всегда будет рассказывать нам про прошлое. Ее задача — просто удерживать контроль над захваченной ею территорией. И поддерживать право на ее бесконечное разграбление. Других установок у раковой опухоли нет и быть не может.
Антон Санченко: Чому Росія програє
1. Довга тінь минулого: від Русі до СРСР
2. Піррова перемога: російська окупація Криму
3. Від формальної незалежності до реальної суб'єктності: Україна в пошуках себе
4. Рашизм і путінізм: як Росія породила Путіна, а Путін звабив Росію
5. Зіткнення цивілізацій: російсько-українська війна та світ
6. Кінець історії: контури російської поразки та української перемоги
Як бачите, на три розділи про Росію припадає один розділ про Україну, і ще два – про їх зіткнення. З усіх же політиків у назви розділів потрапив тільки Путін. Справедливості ради, в назви глав потрапили також Лєнін, Бандера, Ющенко, Навальний, Сталін, Моргот, Саурон, Путін знову, Путін знову-2, Путін знову-3, Путін знову-4, Лєнін-2, Сурков. Бандера, Ющенко і Саурон у вражаючій меншості.
Так, чомусь фокус уваги автора більше зосереджений на Росії, що вона робить не так і чому приречена на програш, як Японія після Перл Харбора, ніж на тому, що спрацювало і дало можливість вистояти Україні в найчорніші дні 2022 року. З розділу про Україну ми можемо дізнатися лише про те, що в усіх можливих рейтингах щастя Україна посідає останні рядки, а шлях від незалежності до суб'єктності лежить через декомунізацію. І хоча в автора є навіть глава «Чому міжнародні правозахисники так нічого і не зрозуміли про Україну», припущення, що рейтинги теж щось не так зрозуміли про Україну, не спадає йому на думку.
Спробуйте, обрахуйте, скажімо, жителів Сміли, де перед війною всі сиділи на допомозі по безробіттю й пенсіях, бюджет міста сформувати було нікому, й кожен опалювальний сезон тепломережі верещали про космічні борги мешканців, а голова обласної адміністрації вольовим рішенням наказував увімкнути опалення, щоб місто не вимерзло, і борги переходили на наступний рік. І так десятиліттями. Коли ж зарубіжний роботодавець повірив статистиці доходів смільчан і побудував там цех якогось свого підприємства, він зіштовхнувся з тим, що «безробітні» українці нізащо не поспішають на його фабрику.
Виявилося, що вся поголівно Сміла, отримує виплати по безробіттю… і їздить на заробітки в Польщу. І конкурувати йому треба не з українськими, а з польськими зарплатами. І це ще не прикордонне місто, без доходів від контрабанди. Як ви думаєте, що саме розказували весь цей час соціологам респонденти зі Сміли? Як щасливо жити на велфері?
Справді, я пам'ятаю ще інший рейтинг, ліньки його шукати щоб послатися, без опитувань, самі цифри – якісь глобальні соціологи рахували вартість «необхідного для щастя» на їхню думку для різних країн. Тобто оте банальне «Бум-бум, все в нас є» каховського гурту «Степ», виражене математично. Тобто, окрім базових потреб (смажений кабанчик, курка в майонезі), враховували також наявність і ціну «інфраструктури щастя» - скільки коштує квиток у кіно, чи в зоопарк, чи на американські гірки, вартість і швидкість інтернету, ціни на філіжанку кави, книжку, концерт «Братів Гадюкіних», качалку в Гідропарку тощо. Як не дивно, Україна завдяки своєму демпінгу, якості, швидкості й доступності всього необхідного, закономірно потрапила до топу країн. Не видавайте цей секрет укладачам рейтингів, щоб до нас не ломилися іммігранти, але свої мають знати.
З початком широкомасштабної агресії Росії та великим потоком біженців до країн, які нам традиційно ставили за приклад, ми вже це помітили і без усіляких рейтингів. І навіть наша недореформована Супрун система охорони здоров'я в порівнянні з європейськими бюрократіями виявилась не такою вже й поганою. Зуби чомусь всі іммігранти повертаються робити до України. Щодо банкінгу і навіть Укрзалізниці – все таки пізнається в порівнянні з Дойчебанк і Дойчебан.
Вторгнення ж росіян, бурятів і тувинців на Київщину та Чернігівщину показала взагалі цивілізаційну прірву між українським та російським селом – я не буду про унітази, пралки й холодильники (хоча чому себе обмежувати?), або про асфальт і ліхтарі – те, чого росіяни не бачили навіть в своїх «європейських» селах ніколи. Я напишу про бурятський шок від планшетів, підключених до інтернету, в старої бабусі в сільській хаті – і їхнє визнання, що за свої 25 років він вперше бачить ноутбук. Якщо це була Київщина, додам ще геть незрозуміле анікі-воїну – там ще й інтернет роздають оптоволокном. Просто, щоб дітям було зручно спілкуватись з батьками. Це теж все відбулося якось повз статистику доходів жителів села. Вжух – і в кожній хаті є комп'ютер з інтернетом, чому парадоксально сприяв занепад пошти й сільського клубу.
29.10.2023
Амвросий фон Сиверс: Сыны Ияфета
Ныне мы коснемся весьма специфической темы — древнейшей генеалогии, т. н. Таблицы Народов в книге Бытия (гл.10). Интересно, что в оной содержится максимум 4 поколения после Ноя. Некоей линией является описание Вавилонского столпотворения. Имевшего места быть при Нимвроде, сыне Хуша, сыне Хама. Аналогично доведены генеалогические росписи и в иных последованиях сего текста.
Сие наводит на мысль, что здесь мы имеем один из древнейших памятников человеческой истории. Скорее всего, он - шумерского происхождения и составлен в эпоху Эн-Мер-Кара. Мнение, что группирование народов имело место гораздо позже, уже чисто под редакцией еврейских авторов, представляется неточным. Более вероятно именно оригинальное изначальное происхождение оного на момент Вавилонского столпотворения и как то с сим связанного занятия территорий вне Междуречья.
Вероятно, данная «Таблица Народов» являлась официальным документом древнего мiра, оттого и включена в совстав Священного Писания. Весьма вероятно и то, что при политическом хаосе в Междуречье, как частные, так и национальные генеалогии подвергались коррекциям и изменениям чисто во властных и имущественных целях. Сие сопрягалось как с выдумыванием несуществующих сынов Ноя, так и с сынами сынов его. Отдельной темой является путаница и ошибки в переписывании текстов, или в непонимании клинописи и т. п. уже древними авторами. Т.е. помимо злонамеренных подтасовок, имеет место быть чисто техническая проблема передача информации, в т.ч. при переводах, когда тексты древнееврейскими авторами не понимались хорошо.
Не составляет, впрочем, сомнений, что чисто по мистическим мотивам число народов в генеалогии человечества было сокращено до 70. Например в книге «Пещера Сокровиз» сей мотив указан: у Адама череп состоит из 72 костей, так и человечество в нем разделено. По сему признаку сформирован и синедрион и административно-судебная система при Мойсее. Но персонажей явно было изначально больше с таблице народов в оригинальном тексте. Оттого нечто мы можем выявить в неканонических источниках. Прямой аналог с сим находим в ханаанских источниках, где богиня Ашера имела титул «матери семидесяти богов», что не только не случайно, и может указывать на вышеозначенных персонажей, обожествленных прежде в Шумере.
Остановимся пока только на потомках Иафета. У оного персонажа только 7 сыновей. Не исключено, конечно, что чисто чисто символическое, и из них исключены те, кто был дисквалифицирован или проклят, - «извергнут во тьму внешнюю», как нелюдь и человек без родословия. Книга Юбилеев — весьма древний источник, хотя и подвергшийся кое-каким странным редакциям, но в нем мы можем обнаружить, вероятно, малоповрежденный список яфетитов. Итак:
Гомер (сыны Аскеназ, Рифат и Тогарма).
Магог (сыны Элиханаф (Elichanaf) и Любал).
Мадай (сыны Ахон, Зеело, Хазони (Chazoni) и Лот).
Иаван (сыны Елиса, Фарсис, Киттим, Дадоним)
Тубал (сыны Арифи (Ariphi), Кесед и Таари).
Мешех (сын Дедон, Зарон и Шебашни (Shebashni)).
Тираз (сыны Бениб, Гера, Лупирион и Гилак).
В глаза сразу бросаются некоторые детали в сем списке, указывающие то ли на его повреждение, но ли на некорректную интерпретацию клинописи. Впрочем, в ином источнике сей путаницы еще больше.
У Псевдо-Филона (гл.IV, 4.2) находим перечень сынов Ияфета. Более того, сыновей сынов:
28.10.2023
Олег Карелін: Остаточне завершення 200-літньої полеміки між прихільниками походження назви нашої держави етноніму "УКРАЇНА" від слів "окраіна, крайна, краіна, край".
Остаточне завершення 200-літньої полеміки між прихільниками походження назви нашої держави етноніму "УКРАЇНА" від слів "окраіна, крайна, краіна, край".
Сотні років історики сперечаються про походження назви нашої держави етноніму "УКРАЇНА" від слів "окраіна, край, країна, крайна".
Насправді, етнонім "УКРАЇНА" походить з давнього гідроніму ріки УКРА на півночі Європи, в долині якої колись проживали племена УКРІВ. По-перше - держава Україна знаходиться в центрі Європи (знак геогрфічного центру Європи знаходиться в Рахові на Закарпатті), і не може бути окраіною ні Європи, ні сусідньої держави Росії; по-друге - на Руси ніколи не було ніякіх країв, країн, крайнів, а історичні території Руси називались ЗЕМЛЯМИ.
Німецькі історики під керівництвом цариці Катерини ІІ (німкені за походженням з Померанії) створюючи норманську теорію в ХVIII ст., " не долго мудрствуя лукаво", організували історично-географічний кульбіт з перенесенням Поморської Руси, про яку існують писемні згадки арабських істориків в Х ст., з південного узбережжя Варязького (Балтійського моря) на північне - в Швецію. І Русь стала шведською (норманською). Звідси і пішло походження слов'янського єтноніму "Русь" від фінського "Руотсі" - Швеціія.
З початку ХІХ ст. норманська теорія стала державною і вона поширювалася в європейському науково-історичному бомонді. Прихільники теорії меншовартості східних слов'ян, яка панувала і панує в Європі, століттями шукали і знаходили для них культурних наставників і поводирів, якими виступали сармати, готи, азійські гуни, хозари, нормани.
Насправді - по-перше, ніякої Шведської (норманської ) Руси не існувало; по-друге, варяги - це не обов'язково нормани; по-третє, новгородські словени не запрошували в 862 р. "княжити і володіти нами" варягів-норманів, яких жорстоко прогнали напередодні.
У рік 6370 (862) "Вигнали (чудь, словени, кривичі і весь) варягів (варягів- норманів. авт.) за море, і не давали їм данини", - пише Літопис Руський. Про ці неправдиві історичні події, як запрошення і прихід варягів-норманів на Новгородські землі в 862 р., не має жодних згадок в скандинавських сагах і хроніках в ІХ- ХІ ст., і зокрема в історії Швеції. Така епохальна історична подія в історії Швеції стала б рівноцінною приходу скандинавського бога Одіна з Європи в Скандинавію. Про це лише понад 200 років трублять європейські, російські і українські норманісти, давні і сучасні.
Коли норманська теорія, заснована на писемних згадках з Бертінських анналів, була спростована, норманісти висунули свій останній аномастичний козир, мовляв, імена варягів Рюрик, Інгвар, Олег. Руальд, Свенельд - норманського походження, і як не крути, не відгукуються, вам, по-слов'янськи.
25.10.2023
Dr. Mykola Karpytskyi: "Axis of Evil" unites hatred for the modern way of life / Микола Карпицький: "Вісь зла" об'єднує ненависть до сучасного способу життя
We are sliding into World War III. After Russia's attack on Ukraine, the foundation of world stability crumbled, and after Hamas's attack on Israel, local wars began to merge into one global war. Carl Gustav Jung also warned about this danger. when the traditional symbols and rituals that supported the usual way of life lose their power, the mass of people do not have time to adapt to the new society. During these periods, a pandemic of fear and hatred arises, the world is perceived hostilely as something inherently evil. We are now moving into the information society, experiencing the most extensive transformation in history.
Previously, the conflict between the Arabs and the Israelis had a local character, and was related to a specific religious and political issue. Today, it has become part of a global conflict associated with the denial of modern civilization in general. Therefore, it is no longer enough to overcome the differences between Judaism and Islam, between Israelis and Palestinians. We need an interreligious dialogue to find a priori principles of distinguishing good from evil for any religion. This will make it possible to prevent the victory of those demonic forces that are already penetrating the mass religious consciousness. Because if they win, there will be no civilization, neither in the modern sense, nor in the traditional Islamic sense.
------------
Ми сповзаємо в Третю світову війну. Після нападу Росії на Україну розсипався фундамент стабільності світу, а після нападу ХАМАС на Ізраїль почалося злиття локальних воєн в одну глобальну війну. Про цю небезпеку попереджав ще Карл Густав Юнг. коли втрачають силу традиційні символи й ритуали, на яких тримався звичний уклад життя, маса людей не встигає адаптуватися до нового суспільства. У ці періоди виникає пандемія страху й ненависті, світ сприймається вороже як щось зле за своєю сутністю. Зараз ми переходимо до інформаційного суспільства, переживаючи наймасштабнішу за всю історію трансформацію.
Раніше конфлікт між арабами та ізраїльтянами мав локальний характер, і був пов'язаний з конкретним релігійним і політичним питанням. Нині ж він став частиною глобального конфлікту, пов'язаного із запереченням сучасної цивілізації загалом. Тому тепер недостатньо подолати розбіжності між юдаїзмом та ісламом, між ізраїльтянами та палестинцями. Нам необхідний міжрелігійний діалог, щоб знайти апріорні для будь-якої релігії принципи розрізнення добра і зла. Це дасть змогу не допустити перемоги тих демонічних сил, які вже зараз проникають у масову релігійну свідомість. Бо якщо вони переможуть, то не буде жодної цивілізації, ні в сучасному розумінні, ні в традиційному ісламському.
Григорій Громко: Де прабатьківщина слов'ян?
Де прабатьківщина слов'ян?
А – Чеська концепція Івана Борковського;
B – Чернігівська концепція Бориса Рибакова;
C – Поліська концепція Ірини Русанової;
D – Київська концепція Петра Третьякова;
E – Пшеворська концепція Юзефа Костржевського;
F – Паннонська концепція Антона Корошеца;
G – Карпатська концепція Казімєжа Годловського;
H – Дунайська концепція Флоріна Курти.
Джерело: P. M. Barford, The Early Slavs: Culture and Society in Early Medieval Eastern Europe, 2001
Чеська концепція не може пояснити як слов'яни з'явились серед германських племен і чому у слов'янських мов багато спільного з балтськими мовами.
Концепція Бориса Рибакова заснована на сприйнятті Черняхівської культури як суто слов'янської, що звичайно не так.
Якщо слов'янський етнос появився на Поліссі, то чому вони виділились з балтського масиву саме у цьому місці?
За Третьяковим слов'яни - суто балтське плем'я.
Слов'яни зародилися між Лабою та Віслою? А де в той час були германські племена, які зрушили з цієї території лише у V ст.?
Щодо Паннонії - чому тогочасні автори не знаходили слов'ян до навали гуннів?
Годловський намагався оптимальним чином поєднати літописні відомості з археологічними знахідками.
Щодо дунайських слов'ян, то тогочасні візантійські автори прямо говорять, що слов'яни потрапили на Дунай під час переселення готів.
Факти:
Слов'яни виділились з загального балтсько-слов'янського масиву - схожі мови, схожі вірування.
Генетично слов'яни та балти різні, хоча це не надто впливає на спільне походження - спільні предки асимілювали місцеве населення Балтії, що тепер ми бачимо у Y-DNA-тестах
Між Лабою та Віслою до V ст. знаходились германські племена, тож прабатьківщина слов'ян має бути далі на схід.
Полісся - південна межа розселення балтських племен, тож прабатьківщина слов'ян з півночі обмежується Прип'яттю
За свідченням тогочасних авторів слов'яни не були степовим народом, отже південна межа розселення протослов'ян - межа Лісостепу та Степу.
На сході маємо природну межу - Дніпро, намагання вважати Київську культуру слов'янською розбивається балтськими гідронімами цієї території.
В результаті маємо територію від Дністра (Прикарпаття) до Прип'яті(Волинь).
Вторгнення готів, які рухалися вододілом Західного Бугу, Дністра та Прип'яті "розрізало" загальний масив слов'ян на дві окремі частини.
Гуннська навала і міграція готів на захід спричинила і міграції слов'ян, які разом з частиною готів були гуннським "федератами".
Авари теж "посунули" слов'ян на захід - дулеби з Волині опинились у Чехії та Далмації
23.10.2023
Margarita Dudka-Bulyha: Мають з‘явитися нації та держави, які готові брати відповідальність за долю людства з позиції не рівності, але цілісного взаємоіснування народів Землі
Зрозумілий підхід. Але він все одне веде до урівняння.
Ми також можемо зрозуміти розпач німців після поразки у перший світовій. І розуміємо їхній захват ідеями нацизму. Як реванш за програш. Але зрозуміти винищення мільйонів людей в газових камерах не зможемо.
Ми можемо співчувати мільйонам німців, що загинули під час бомбардування Берлину в 45м. Але не можемо спростувати необхідність в той час припинити існування нацистскої держави. І необхідність Нюрнберга також.
Жижек не туди спрямовує увагу. І його опоненти не тим засмучені. Він не виказує антисемітизму. Він виказує дитячу хворобу лівацькості - пошук з постраждалих, хто більше постраждалий. Це повна відсутність здорового соціального імунітету.
Зараз питання не в тому, хто більш постраждалий, а в тому, як за кілька десятків років купа розвинених країн вигодували спільноту людоїдів, з якою не знають, що робити. Це маленьке, але болюче питання. Так хочеться скинути його на Ізраїль, нехай вони розберуться, тільки так, щоб світові не страждати від занепокоєння.
Але за цим питанням можна побачити більше. Як так званий цивілізований світ спокійно співіснував останні десятиліття зі світом диктаторських режимів, які не бентежили його, доки тим режимам не стало тісно в їхніх кордонах? Маємо очевидний провал усієї сучасної цивілізації. І культура відміни зараз - це як температура при загостренні хронічної хвороби. Вона не є здоров‘ям, але вона лише прояв давно запущеного в поганому сенсі процесу.
Зараз не культурні досягнення треба обговорювати, а безсилість усього, що вважалося досягненнями цивілізації. І усвідомити, що потрібні кризові міри і новий рівень обговорення у світі.
Мають з‘явитися нації та держави, які готові брати відповідальність за долю людства з позиції не рівності, але цілісного взаємоіснування народів Землі.
З такої точки зору я сприймаю цей виступ як запит дитини до дорослих, які мають урегулювати світоустрій. Питання: хто ті дорослі?
Судячи з останньої промови Байдена США мають намір лідерства у дорослішанні землян. Подивимося на їхні дії.
Ярослав Гнатюк: Український кордоцентризм
Уявлення про цілісну людину екстрапольоване в український кордоцентризм із християнської антропології, за вченням якої людина складена із тіла, душі й духу, який поєднує тіло й душу в єдину цілісну людську істоту, створюючи особистість. Саме дух, який називають серцем, відіграє провідну роль у розвитку особистості в людині.
Український кордоцентризм як концепт створений на основі поняття «філософія серця» і терміна «кордоцентризм». Творцем поняття «філософія серця» є Д. Чижевський, винахідником терміна «кордоцентризм» – О. Кульчицький, автором концепту «український кордоцентризм» – Я. Гнатюк.
Український кордоцентризм можна типологізувати за головними філософсько-світоглядними орієнтаціями. Звідси – три типи українського кордоцентризму: креативний, акціональний та інтроспективний.
Креативний кордоцентризм є філософсько-світоглядною орієнтацією на трансцендентне, метаемпіричну реальність, а два інших типи – на трансцендентальне, емпіричну реальність: акціональний кордоцентризм – на соціальну реальність, інтроспективний кордоцентризм – на людську реальність.
Креативний кордоцентризм має різновиди – філософсько-теософський кордоцентризм, у якому виражена ідея створення істинної людини, що бере участь в істинному бутті та керується у всіх своїх справах духом, та філософський кордоцентризм, де йдеться про творчу силу як основу людського духу.
Акціональний кордоцентризм, у свою чергу, також має різновиди. Це – афективно-волюнтаристичний кордоцентризм, заснований на принципі циркуляції любові й вольових зусиллях у соціальній піраміді, й афективний кордоцентризм, підставою якого є ідея емоційно-почуттєвого вчинку.
Насамкінець, різновидам інтроспективного кордоцентризму є волюнтаристичний кордоцентризм, у якому виявляє себе воля до єднання з природою, як власною, так і Божественною, та волюнтаристично-емотивний кордоцентризм, у якому проявляється напружене емоційно-вольове прагнення до правди і свободи.
Фундатори українського кордоцентризму Г. Сковорода, М. Гоголь, П. Юркевич, Т. Шевченко і П. Куліш обґрунтовували його як ідею першості духу в цілісній людині-особистості. Згодом ця іде була заново відкрита Ч. С. Пірсом – основоположником американського прагматизму. Пізніше вона ще раз була повторена у метафізиці глибокого серця російського філософа Б. Вишеславцева. З цієї перспективи українська філософія, виходячи із схожості її ідей із американською та російською філософіями, є оригінальною і самобутньою, та такою, що має світове значення.
Психологічна школа філософської україністики розглядає український кордоцентризм як унікальне вища світової історії і пояснює його унікальність лише однією обставиною, а саме тим, що він є виразом українського національного менталітету. За її інтерпретацією, український кордоцентризм – це вчення про людину як розколоту ірраціональну істоту, в якій одна частина – емоційно-почуттєва сфера переважає і панує над іншою – розсудково-розумовою сферою. Така неадекватна інтерпретація є найбільш спопуляризованою в української спільноті й український кордоцентризм некоректно ототожнюють саме із нею.
Культурологічна школа філософської україністики відкидає необґрунтовані припущення та нерозроблену методологію психологічної школи й аналізує український кордоцентризм як явище української культури, що спричинене не однією обставиною – українським національним менталітетом, а багатьма іншими соціокультурними чинниками. За її інтерпретацією, український кордоцентризм – це вчення про цілісну людину-особистість і першість духу перед душею і тілом у людській реальності. Така інтерпретація менш популярна українській спільноті, але найбільш адекватна, оскільки якнайкраще відповідає біблійному вченню про серце і святоотцівській традиції.
• Гнатюк Я. С. Український кордоцентризм в конфлікті міфологій і інтерпретацій / Я. С. Гнатюк. – Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2010. – 184 с.
• Гнатюк Я. С. Реконструкція кордоцентричної парадигми в українській класичній філософії: постановка проблеми і термінологічні пояснення / Я. С. Гнатюк // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Плай ПНУ, 2000. – Вип. 4. – Ч. 1. – С. 207-215.
• Гнатюк Я. С. Українська кордоцентрична філософія в допарадигматичній перспективі / Я. С. Гнатюк // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Плай ПНУ, 2001. – Вип. 6. – Ч. 1. – С. 140-151.
• Гнатюк Я. С. Філософсько-теософський кордоцентризм Григорія Сковороди / Я. С. Гнатюк // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. – 2001. – Вип. ІІ. – С. 21-28.
• Гнатюк Я. Філософсько-теософський кордоцентризм у текстах Григорія Сковороди: історико-типологічний вимір / Я. С. Гнатюк // Людина і політика. – 2001. – №3(15). – С. 114-121.
• Гнатюк Я. С. Особливості філософського кордоцентризму Памфіла Юркевича / Я. С. Гнатюк // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. – 2002. – Вип. ІІІ. – С. 68-76.
• Гнатюк Я. С. Український кордоцентризм у поліцентричній перспективі / Я. С. Гнатюк // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. – 2003. – Вип. V. – С. 40-48.
• Гнатюк Я. Український кордоцентризм як національна філософія / Я. Гнатюк // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. 2007. Вип. 18. – С. 39-45.
• Гнатюк Я. С. Філософія українського кордоцентризму / Я. С. Гнатюк // Прикарпатський вісник НТШ. Думка. – 2008. – №3 (3). – С. 21-28.
• Гнатюк Я. Український кордоцентризм, його міфічний та метафілософський виміри / Я. Гнатюк // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. – 2009. – Вип. ХІІ. – С. 10-18.