Андрій Поцелуйко: Саме Східна Європа є справжнім генетичним заповідником степової спадщини, де відгомін бронзової доби зберігся у своїй максимальній інтенсивності

Поширене уявлення про те, що Скандинавія є головним осередком «чистої» індоєвропейської крові та максимального степового компонента, є одним із найбільш стійких міфів у сучасній поп-генетиці. 

Попри візуальні стереотипи, реальні наукові дані та аналіз автосомних ДНК-профілів свідчать про те, що справжній генетичний епіцентр спадщини культури Ямної розташований значно південніше та східніше — у смузі між Віслою, Дніпром та Волгою. 

У той час як шведи, норвежці чи данці демонструють вагому частку степового внеску, яка зазвичай коливається в межах 35–50%, саме населення Східної Європи, зокрема українці, поляки, білоруси та балти, виявляють пікові значення, що нерідко сягають 50–60%. Така розбіжність пояснюється особливостями міграційних процесів та характером змішування з місцевим населенням у бронзову добу.

Коли кочові племена причорноморсько-каспійських степів рушили на північ і захід, вони принесли з собою генетичний коктейль, що ліг в основу культури шнурової кераміки. 

На території сучасної України та Польщі ці мігранти зустріли порівняно менший опір місцевого генетичного субстрату, що дозволило степовому компоненту зберегтися в більш концентрованому вигляді. 

Натомість у Скандинавії ситуація була іншою: там уже існувала потужна і чисельна популяція північних мисливців-збирачів (SHG), які мали власну унікальну генетичну структуру. Процес формування сучасних скандинавів був не простою заміною населення, а глибоким симбіозом, де місцевий мезолітичний елемент суттєво «розбавив» степову кров. Крім того, на південь Скандинавського півострова встигли проникнути ранні європейські землероби, чий внесок також знизив загальну частку спадщини Ямної культури порівняно зі Східною Європою.

Специфіка Східної Європи полягає в тому, що цей регіон став першим етапом експансії, де степовий генофонд закріпився як домінантний фундамент. Литовці, латиші та окремі групи слов’ян сьогодні вважаються одними з найбільш генетично консервативних популяцій континенту. Вони зберегли не лише високий відсоток автосомного «степу», а й характерні батьківські лінії, такі як R1a, у значно вищій концентрації, ніж у германських народів Півночі. 

Таким чином, хоча Скандинавія часто асоціюється з образом високих і світловолосих нащадків індоєвропейців, саме Східна Європа є справжнім генетичним заповідником степової спадщини, де відгомін бронзової доби зберігся у своїй максимальній інтенсивності.

 Головна ідея сучасної генетичної карти Європи полягає в тому, що пік степового впливу — це не холодні береги Балтійського моря, а безкрайні лісостепи, що стали колискою для формування сучасних східноєвропейських народів.