Могила легендарного православного священика Володимира, смт. Погребище Вінницької області
… Багато епізодів із життя отця Володимира стали легендою. Люди переконались і прозорливості цієї людини, повірили у Божественну силу. Навесні 1944 року отець Володимир помер і був похований на кладовищі у Погребищах. Його могила завжди доглянута, а на свято святого Володимира тут завжди відправляється поминальна Служба Божа. Існує легенда, що коли у когось стається велике горе, то треба прийти зі сходом сонця на могилу отця Володимира і після молитви попросити у нього допомоги, яка буде швидко надана…
Розвиток вітчизняної історіографії з початку 1990-х років позначений змінами теоретико-методологічних засад пізнання історичного процесу, що характеризується як криза розвитку історичної науки. Виходом із такої „історіографічної кризи” може бути застосування нових методологічних парадигм, що не виключає збереження кращих засад позитивізму й традиційних схем лінійного, прогресивного та закономірного розвитку історичного процесу. Тому для багатьох вітчизняних істориків привабливою стає альтернатива – акцентувати на вивченні „особистісного фактору в історії, що зосереджується на людині, її світогляді, ментальних характеристиках”[1]. Такий етап розвитку історіографії, названий „модерністською парадигмою”, містить „дуже плідні підходи до вивчення своєї історії”[2]. Однак можлива „загроза „постмодернізму”, який поставив під сумнів епістемологічні можливості історії, руйнуючи межі між науковим дослідженням та белетристикою”[3], змушує вітчизняних дослідників розставити акценти у формуванні нового методологічного інструментарію історичного дослідження.
… Багато епізодів із життя отця Володимира стали легендою. Люди переконались і прозорливості цієї людини, повірили у Божественну силу. Навесні 1944 року отець Володимир помер і був похований на кладовищі у Погребищах. Його могила завжди доглянута, а на свято святого Володимира тут завжди відправляється поминальна Служба Божа. Існує легенда, що коли у когось стається велике горе, то треба прийти зі сходом сонця на могилу отця Володимира і після молитви попросити у нього допомоги, яка буде швидко надана…
Розвиток вітчизняної історіографії з початку 1990-х років позначений змінами теоретико-методологічних засад пізнання історичного процесу, що характеризується як криза розвитку історичної науки. Виходом із такої „історіографічної кризи” може бути застосування нових методологічних парадигм, що не виключає збереження кращих засад позитивізму й традиційних схем лінійного, прогресивного та закономірного розвитку історичного процесу. Тому для багатьох вітчизняних істориків привабливою стає альтернатива – акцентувати на вивченні „особистісного фактору в історії, що зосереджується на людині, її світогляді, ментальних характеристиках”[1]. Такий етап розвитку історіографії, названий „модерністською парадигмою”, містить „дуже плідні підходи до вивчення своєї історії”[2]. Однак можлива „загроза „постмодернізму”, який поставив під сумнів епістемологічні можливості історії, руйнуючи межі між науковим дослідженням та белетристикою”[3], змушує вітчизняних дослідників розставити акценти у формуванні нового методологічного інструментарію історичного дослідження.














