МЕЗОЄВРАЗІЯ: ГІПЕРБОРЕЯ: АРАТТА: АРЙАНА: КІММЕРІЯ: СКІФІЯ: САРМАТІЯ: ВАНАХЕЙМ: ВЕНЕДІЯ: КУЯВІЯ-АРТАНІЯ-СКЛАВІЯ: РУСЬ: УКРАЇНА
"...Над рідним простором Карпати – Памір, Сліпуча і вічна, як слава, Напружена арка на цоколі гір – Ясніє Залізна Держава!" (Олег Ольжич)

Пошук на сайті / Site search

06.10.2022

Володимир Вятрович: Саме звільнення поневолених народів РФ є ключем до ліквідації російської імперії і російської загрози для України і всього світу

Верховна Рада України 322 голосами схвалила звернення до світової спільноти про підтримку права народів РФ на самовизначення. 

Український парламент заявив про підтримку невід’ємного права народів російської федерації на самовизначення відповідно до Статуту ООН, загальновизнаних норм та принципів міжнародного права і закликав міжнародне співтовариство захищати це право конкретними діями. 

Світова спільнота має домогтися:

«припинення переслідування кремлівським режимом лідерів та членів національно-визвольних рухів народів російської федерації; 

припинення практики депортації та внутрішнього переміщення громадян росії з метою спотворення етнічного складу регіонів російської федерації;

беззаперечного гарантування громадянам російської федерації права на вільне висловлення поглядів, думок, участь у мирних зібраннях, свободу об’єднань, свободу совісті та віросповідання, а також на забезпечення вільного розвитку традицій та культурної самобутності народів російської федерації». 

Верховна Рада закликає держави світу й міжнародні організації до «посилення всебічної підтримки України задля її перемоги в російськоукраїнській війні з подальшою деімперіалізацією російської федерації та деколонізацією народів, що приєднані та утримуються в її складі». 

Саме звільнення поневолених народів РФ є ключем до ліквідації російської імперії і російської загрози для України і всього світу. Російський напад на Україну і перемоги нашої армії роблять дезінтеграцію імперії невідворотною. 

Демократичні держави світу мають об’єднати  зусилля, щоб зробити процес цієї дезінтеграції максимально цивілізованим і мирним, підтримуючи самовизначення народів на основі міжнародного права всіма наявними засобами. 

І сьогоднішнє одноголосне рішення українського парламенту є важливим кроком до цієї мети.

05.10.2022

Руслан Корженюк: Місця сили Карпат: скельні святилища, менгіри, дольмени, кромлехи, мегаліти

Частина 1.

Карпатські місця сили, пам'ятки, скельні комплекси і мегалітичні святилища - один із найзахопливіших розділів краєзнавства, що потребує детального вивчення. Численні прадавні, культові, чудернацькі камені і боввани, заховані у різних куточках Карпат, приховують таємниці від подорожніх: Тустань, Підгородці, Ямельниця, Крушельниця, Бубнище, Спас, Розгірче, Терношори, Писаний Камінь, Грегіт та багато-багато інших. Розкидані вони густо по карпатській землі, та як справжні свідки минулих епох, захоплюють істориків, дослідників, археологів та пілігримів своїми дивовижними формами, петрогліфами, походженням. Сакральна географія і метафізика Карпат завжди приваблювала шанувальників езо-туризму і любителів старожитностей. Отож, у цьому розділі будемо ділитися подорожами та дослідженнями природних, сакральних і культурно-історичних пам'яток, місць сили Карпат.

Чорногірське святилище в Карпатах.

«Чорна гора» аль-Масуді й українська Чорногора.

Чорногірський хребет розташований у північно-східній частині 700-кілометрового Карпатського лука, в географічному центрі Європи. Чорна гора, або Піп-Іван (2 028 м), разом з вершинами Смотричем (1894 м) і Вухатим Каменем (1 820 м) становлять у гуцульській традиції первісну, «правдиву» Чорногору, назва якої поширилась на весь хребет. За формою Смотрич і Вухатий Камінь утворюють підкову, спрямовану на північний схід.

До Чорної гори була прикута увага дослідників з давніх-давен. Ще в 30-40-х роках Х століття «арабський Геродот», учений-енциклопедист Абуль-Хасан Алі ібн Хусейн, відомий під іменем аль-Масуді, у своїй праці «Золоті копальні і розсипи самоцвітів», або «Золоті луги» в розділі LXVI «Опис будівель, шанованих слов’янами» повідомляє про три найбільші язичницькі храми слов’янського світу, один з яких був на Чорній горі. Дослівний текст з коментарями передаємо в перекладі А. Гаркаві.

📜 «У слов’янських краях були будівлі, шановані ними. Між іншими була в них одна будівля на горі, про яку писали філософи, що вона одна з найвищих гір у світі. Про цю будівлю існує розповідь про якість її побудови, про розташування різнорідних її каменів і різноманітність їх кольорів, про отвори, зроблені у верхній її частині, про те, що побудовано в цих отворах для спостереження над сходом сонця.., про вставлені туди дорогоцінні камені і знаки, помічені в ній, які вказували на майбутні події і застерігали від подій перед їх здійсненням, про звуки, що лунають у верхній її частині… Друга будівля була споруджена одним з їх царів на Чорній горі; її оточують чудесні води, різнокольорові і різні за смаком, відомі своєю користю. В ній вони мали великого ідола в образі людини, зображеного у вигляді старця з палицею в руці, якою він рухає кості мерців з могил. Під правою його ногою є зображення різнорідних мурашок, а під лівою — зображення пречорних воронів чорних крил… Ще іншу будівлю мали вони на горі, оточеній морським рукавом…».

Отже, у своєму описі аль-Масуді повідомляє про три найзнаменитіші в Південно-Східній Європі сакральні пам’ятки слов’ян Х ст. Для науковців постала проблема їх географічної локалізації. Стосовно Чорної гори слід зауважити, що її завжди виділяли з карпатського масиву картографи ХVII—ХХ століть як окремий географічний об’єкт. Першими висловили думку про тотожність Чорної гори аль-Масуді з карпатською Чорногорою вчені ХIХ ст. Я. Головацький і А. Фомінцин. У 70-х роках ХХ ст. відомі російські сходознавці А. Ковалевський, а згодом В. Бейліс знову переклали цей напівзабутий твір і вказали на можливість реального існування описаних аль-Масуді храмів.

04.10.2022

Николай Дробунин: Тюмень как столица Сибирского ханства

 Все мы с вами знаем, что Тюмень – первый русский город в Сибири. Но, уже мало кто интересуется, что здесь было до прихода Ермака.

Задолго до присоединения Сибири в районе археологического памятника «Царево (малое) городище» был город не самого маленького значения. Здесь располагалась Чимги-Тура – столица Тюменского ханства. В разный источниках называется по-разному: Чингидин, Чингий, Чинги-Тура, Цымгэ-Тура, Жанги-Тура; Чимке-тора.

Основателем города считается хан Тайбуга. Мнения относительно того, в какой улус (Тайбугинов или Шибанидов, потомков пятого сына Джучи) изначально входил город разнятся. Но общепринято считать, что после 1224 года в улусе Джучи (старшего сына Чингисхана) появился Тюменский улус со столицей в Чимги-Туре.

В период 1396-1406 гг. тюменским ханом был Тохтамыш. Недалеко от Чимги-Туры он погиб. После него с 1406 по 1413 гг. городом и ханством управлял Чокре (будущий 37-й хан Золотой Орды). В 1428 году Чимги-Тура стала столицей Узбекского ханства.

Наивысшее значение город получил с приходом к власти Ибака, который в 1481 году стал ханом Большой Орды и перенес столицу в Чимги-Туру. После его смерти в 1495 году Тайбугины перенесли столицу Сибирского ханства в Кашлык. Началось двоевластие: Тайбугины в Кашлыке, Шибаниды в Чимги-Туре.

Положил конец этим распрям шибанид Кучум, который, убив тайбугина Едигера, сделал столицей Сибирского ханства Кашлык. После этих событий (1563 г.) Чимги-Тура не упоминалась. А спустя 20 лет здесь основали новый город – Тюмень.

Сейчас на месте, где стояла столица Сибирского ханства, находится стадион «Геолог». К сожалению, о существовании этого города никто не вспоминает: нет находок в музеях, а в проведении раскопок власти не заинтересованы. Хотя, здесь, скорее всего, должен быть богатый культурный слой, т.к. через эти земли шла торговля между Азией и Европой.

В наше время в связи с будущей стройкой в Тюменском логу общественность призывает организовать раскопки.

02.10.2022

Ambrose Von Sievers: Геройство, или Руфь как пример самоотверженности

К сожалению, уже продолжительное время существует довольно-таки много всяких учений, основанных на произвольных или ложных ре-интерпретациях библейского текста. Большинство из них влекутся из современных политическо-философских доктрин. Одним из таких ложных учений является утверждение, что Исус не был чистой израильской крови, т.к.  одним из Его предков была Руфь-моавитянка. На основании использования оного термина они полагают, что она была моавитянкой не только географически, но и этнически.

Более того, несчастная Руфь выбрана мишенью нескольких пост-модернистских дискурсов, о чем пойдет речь ниже

       Первоначально территория моавитян располагалась к востоку и северо-востоку от Мертвого моря. Она простиралась от реки Арнон на юге до реки Яббок на севере. Затем их территория шла от Мертвого моря и реки Иордан на запад, через равнины и предгорья, в горы на восток. По имени людей, кои там проживали, она была названа Моавом. Она сохранила сие название на протяжении многих столетий после того, как из него ушли все моавитяне.

Когда израильтяне вошли в землю Обетованную после 40 лет скитаний во время исхода, земля Моава стала первой завоеванной ими территорией. Яхве повелел Израилю полностью истребить жителей земель, кои они должны были заселить, что в Моаве они так и сделали.

В то время, около 1450 г. до н.э. Сигон, царь амореев, завоевал и оккупировал Моавитское царство и был его правителем, когда пришли израильтяне. В Библии мы читаем: «Ибо Есевон был городом Сигона, царя амореев, который сражался против прежнего царя Моавитского и взял из руки его всю землю его, вплоть до Арнона. Горе тебе, Моав! Погибли вы, народ Хамоса: сыновей своих убежавших и дочерей своих он отдал в плен Сигону, царю амореев» (Числа 21:25-29).

01.10.2022

Д.В. Черемисин, А.В. Запорожченко: Сакральные центры» Евразии на Алтае, на Енисее и легенда об аримаспах и грифах в современных интерпретациях

Д.В. Черемисин, А.В. Запорожченко. «Сакральные центры» Евразии на Алтае, на Енисее и легенда об аримаспах и грифах в современных интерпретациях // Институт археологии и этнографии СО РАН (Новосибирск). Итоги изучения скифской эпохи Алтая и сопредельных территорий. — Барнаул, 1999. — С. 228—231

Много веков назад Петрарка, говоря о целях и границах научного знания, среди постулатов сколь популярных среди ученых, "изучающих природу", столь и бесполезных для блага общества, среди других примеров привел легенду об аримаспах, поражающих мечом грифона. Минули столетия; мыслители, следуя призывам гуманиста, не раз обращались не к курьезам античности, а к человеку; не раз концентрировались на вопросах "для чего мы существуем, откуда идем и куда направляемся". Однако сегодня общественная гармония остается лишь идеалом, а легенда об аримаспах сохраняет обаяние неразгаданного.

Античной традиции об аримаспах, восходящей к Аристею Проконесскому и ставшей общим местом историко-географических сочинений, посвящена необъятная литература. Существование в античном и "греко-скифском" искусстве сюжета противоборства человека и фантастического грифона вызывает обращение к этой теме археологов. Все изобразительные памятники с этим сюжетом (килик из Вульчи, Келермесское зеркало, калаф из Большой Близницы и др.) подчеркивают его "скифский" характер (одежда, головные уборы, оружие варваров), что позволяет видеть в нем отражение скифской легенды, сохраненной античными авторами. По Д. Болтону, сюжет восходит к скифскому эпосу (легендам исседонов), с которыми греков познакомил Аристей (Bolton, 1962).

В исторических интерпретациях традиционно принимается во внимание связка Рипейские горы - стерегущие золото грифы и борющиеся с ними за золото одноглазые аримаспы. С аримаспами гипотетически отождествляются носители различных археологических культур эпохи бронзы и скифского времени, однако этногеографические определения исследователей противоречивы и недостоверны (с традицией о Рипейских горах на краю земли соотносили практически все значительные горные системы Евразии; характеристика аримаспов как конных воинов, вызвавших подвижку номадов, применима к широкой кочевнической среде и т.д.) (Черемисин Д.В., 1987).

В последнее время новые подходы к проблеме предложил Д.А. Мачинский. По его мнению, с традицией представлять аримаспов одноглазыми можно соотнести "трехглазые" каменные изваяния окуневской культуры Минусинской котловины, где располагался древний "сакральный центр", который был "важнейшим фактом предыстории религиозной жизни Скифии" (Мачинский Д.А., 1989, 1995; 1996, с. 3). Возникновение этого центра связано с афанасьевской культурой, а в эпоху раннего железа он "переместился" на Алтай.

Наиболее подробно концепция Д.А. Мачинского изложена в работе "Уникальный сакральный центр III - середины I тыс. до н.э. в Хакасско-Минусинской котловине", хотя автор называет ее "системой ассоциаций" (Мачинский Д.А., 1997, с. 3). Ассоциациями соединяются данные античной традиции о восточных областях Скифии и авторский анализ изобразительного комплекса окуневской культуры. Изучив "развитие окуневской изобразительной традиции" и ее содержание, Д.А. Мачинский считает возможным сопоставить античные сведения об аримаспах и гипербореях с особенностями каменных изваяний Хакасско-Минусинской котловины (Мачинский Д.А., 1997, с. 270-273, 275-277). Под содержанием понимается воспроизведение на окуневский стелах эзотерического знания о "многослойном энергетическом поле человека", которое отражено также в индо-тибетской эзотерической традиции.

"Единственный глаз на челе аримаспов", населявших в эпоху Аристея "северо-восточную треть Казахстана", но пришедших туда с востока (Мачинский Д.А., 1996, с. 4) - ни что иное как "чакра аджна", орган экстрасенсорного зрения (Там же, с. 5), воспроизведенный на минусинских изваяниях. Таким образом, по Д.А. Мачинскому, античные авторы зафиксировали традиции эзотерических знаний обитателей уникального южно-сибирского сакрального центра эпохи бронзы, "переместившегося" в скифскую эпоху с берегов Енисея в район Алтая.

30.09.2022

Эвита Гайнет: Мин башҡорт. Я башкирка

Мин башҡорт. Я башкирка, но никогда не думала что когда-нибудь начну об этом кричать. Кричать молча, а вы могли бы? Кричать молча, когда нечем кричать, потому что язык мой отрезали? Сегодня мне отрезали язык, чтобы оставить меня без нации и культуры. А завтра мне отрежут ноги, чтобы оставить без моих корней и истории! А после завтра? Мне отрежут сердце, чтобы оставить меня без веры и религии! И знаете что самое страшное? Страшно что я молчу. Конечно молчу, язык ведь уже отрезали. Но я привыкаю, ведь вы знаете, мы умеем выживать. Мы сильные. Сначала мы привыкнем молчать, потом ходить без одной ноги, потом без обеих, и вовсе мёртвыми. Жить мёртвыми.

А вы смогли бы? Или вы умеете только жить на мёртвых? Ходить по мёртвым душам? Да. Вам не нужны живые люди. Вам не нужны таланты и личности. Вам не нужна никакая культура! Никакая вера! Вам нужны падшие души, которые будут поклоняться вам и делать то, что вы хотите. Вы будете говорить нашими устами, убивать нашей рукой, топтать нас нашими же ногами, и закапывать всё святое на наших же землях, нашими же лопатами. Те земли, которые защищали наши дедушки, проливая башкирскую мусульманскую кровь, ради России. Минен олатай, hинен олатай! А что делаете вы в ответ? Я уже не говорю про заводы, природные ресурсы и суверенитет… Вы забрали у нас всё. А сейчас и родной язык.

И знаете что самое страшное? Страшно что я молчу. Конечно молчу, язык ведь уже отрезали. Я родилась на башкирской мусульманской земле. Я ходила в русскую школу и с детства говорила на двух языках. Мы жили под двумя флагами, под двумя гимнами, культурами и религиями. Мы жили под лозунгом и девизом « Башкортостан и Россия навеки вместе». И моя мама всегда учила меня добру и терпимости, а главное равенству. Она научила меня любить русский язык, но при этом ценить и знать свой родной башкирский. Я помню, как маме нравилось, когда я говорила на родном языке, поэтому самые дорогие слова для меня были «Мама», «Люблю», «Прости», «Скучаю», я говорила их только на башкирском.

***

Ах, этот ласковый и нежный башкирский язык мамы… Я буду помнить всегда. «Кызым», «Балам», «Матурым», «Бапкесем». Когда я где-то слышу эти слова, от других уст другим сердцам, у меня появляются слёзы. Ведь больше всего мы скучаем по словам, наполненные заботой и любовью. А мама меня так называла. Это были самые тёплые и нежные обращения для меня. Разве можно это забыть? И родной язык никогда не забудется. Даже если я буду знать сто языков. Хоть я и не пишу стихи на башкирском языке, и бедно на нём говорю, но молюсь я на родном языке, радуюсь и плачу на родном языке. А знаете почему? Потому что на родном языке говорит моё сердце. А разве можно взять своё сердце и выбросить?

Нет, можно выбросить себя из страны, из Родины. И где бы я ни была, где бы меня не спрашивали, я всегда говорила что я башкирка. А они удивлённо спрашивали «А что в России не только русские живут?». «Нет, – отвечала я наивно и глупо, – Россия многонациональное государство, мы единая сила». А что будет через десять лет? Если сегодня отменили башкирский родной язык в школах.

Кто будет учить наших детей грамматике? Кто будет пересказывать нашу историю и развивать культуру? Кто будет воспитывать в нас нравственность и веру? Кто пойдёт защищать нашу Родину? Наш дом? Нашу религию? Наши леса, если вы срубили их корни? В том то и дело, нам нечего будет защищать. Оставьте нам наше родное, а всё чужое забирайте себе. Сегодня вы заставили нас проглотить язык, а завтра вы проглотите нашу Республику! И вы сделаете это не только с нами. Через некоторое время подобная ассимиляция будет происходить с Татарстаном, с Чеченской Республикой, с Дагестаном и так далее… Только позволят ли они растоптать себя, это другой вопрос.

28.09.2022

Ярослав Золотарев: Русские как сталинское изобретение

Сделал клип по истории про изобретение "русского православного народа" в 1674 году. Однако это был другой народ, не тот, что изобрели Ленин и Сталин в 1920-ые, именно в сталинской версии это фигурирует в пропаганде до сих пор.

Московская пропаганда обычно основана на подмене понятий (ср. напр. использование "фашизма" для чего угодно) и, кстати, московиты в беседах с ними почему-то падки именно на подмену понятий и наиболее часто это используют в демагогии.

Однако атрибуты одного понятия нельзя переносить на другое, хотя бы их и обозначили одним знаком (подменили значение). Поэтому получается следующее:

1. Ни "русский язык", кодифицированный в 18 веке, ни "русская культура" 19 века вообще не относятся к современным русским! Потому что и российский язык Ломоносов делал для другого народа, в состав которого входили современные украинцы и беларусы (и сам Ломоносов много рассуждает о "малороссийском диалекте" кодифицируемого им "русского" языка!). И Пушкин, Толстой и Достоевский считали себя принадлежащим именно к общему для современных украинцев и русских народу, и поэтому их творчество принадлежит и украинцам, и русским одновременно! Просто не было тогда вообще русских в современном понимании, но российский народ в начале 20 века официально разделился на украинцев, беларусов и русских - а реально его и не было никогда, это изобретение московской пропаганды после присоединения Украины, конкретно сделанное в 1674 году.

Из того, что кто-то писал на имперском языке, никак не следует, что он к какому-то русскому народу относился, иначе все мы теперь англичане, так как все пишем в какой-то степени на английском.

2. У русских нет никакой культуры, кроме сталинской. Их придумал Сталин. Неудивительно, что к сталинизму они и возвращаются. Культура Российской империи, которую русские традиционно крадут, им не принадлежит. Там и этнически - украинец Гоголь, татарин Тургенев, белорус Достоевский и прочие представители совершенно других народов. Чтобы не подменять понятия, надо ту культуру именовать имперской, а не русской. А русские появились в теориях Ленина-Сталина, которые навязывались пропагандой и к которым из жопы академическая наука СССР притягивала обоснования.

Но ведь у русских и языка-то своего нет до сих пор, а то, что они используют - это язык имперский.

27.09.2022

Звернення Алли Дудаєвої, вдови першого президента незалежної Чеченської республіки Ічкерія Джохара Дудаева, до патріотів України, Ічкерії та людей доброї волі (текст обращения на русском языке ниже)

 Звернення Алли Дудаєвої, вдови першого президента незалежної Чеченської республіки Ічкерія Джохара Дудаева, до патріотів України, Ічкерії та людей доброї волі (текст обращения на русском языке ниже)

Українське Сонце сходить! Ми є свідками того, що говорив президент Джохар Дудаєв в далекому 1995 році! Для чеченців велика честь боротися плечем до плеча за Свободу з єдиним народом, який прийшов нам на допомогу в 1994 році, коли імперія Зла почала повномасштабну війну з незалежним чеченським народом. В пантеон наших героїв назавжди вписані імена українських добровольців, які боролися разом з нами і віддавали свої життя за Свободу Ічкерії.  

Наша війна проти спільного ворога продовжується. Сьогодні в Україні за Свободу і Незалежність України та Ічкерії б’ється батальйон імені Джохара Дудаєва. Це ім’я вони вибрали самі, і з 2014 року батальйон несе його з гордо піднятою головою. Перший командир, бригадний генерал Іса Мунаєв, загинув під час битви за Дебальцево. Недавно бійці батальйону в числі перших заходили у звільнений Ізюм та продовжують боротися з ворогом України й всього цивілізованого людства – Російською імперією зла та насильства.

Від своїх українських друзів я дізналася, що батальйон потребує підготовки до проведення зимової воєнної кампанії. Саме від українців, бо чеченський етикет не дозволяє їм звертатися до мене по допомогу. Я абсолютно солідарна зі своїми українськими друзями, і ми в міру своїх сил та можливостей будемо намагатися допомогти у вирішенні нагальних проблем батальйону. Первинним завданням є підготовка до зимової кампанії розвідувально-штурмової групи «Адам» батальйону імені Джохара Дудаєва. Ця група складається з кількох десятків бійців та офіцерів. Я не можу називати точну цифру з міркувань військової таємниці. Але більшість з них потребують екіпіровки на зиму і їх необхідно терміново підготувати. Оскільки батальйон імені Джохара Дудаєва і розвідувально-штурмова група батальйону «Адам» є добровольчими, у них немає жодного фінансування з боку держави, все купується на свої гроші. Війна серйозно виснажує ресурси групи і батальйону. 

Потреби групи складаються з зимової амуніції і техніки (нового транспорту, оскільки більшість машин знаходяться після боїв за Мощун, Харків, Ізюм в дуже поганому технічному стані, а частина просто не підлягає відновленню; зимової гуми на транспорт; теплих спальних мішків; мобільних пічок «буржуйок» і таке інше. Солдатам та офіцерам потрібна тепла форма, взуття, термобілизна тощо).  

Приблизна сума, необхідна для закупівлі – 50 тисяч доларів. Буду вдячна кожному, хто долучиться до збору коштів. Також батальйон прийме допомогу у вигляді необхідного транспорту, обладнання, одягу та взуття. 

За вашу и нашу Свободу!

Алла Дудаєва

Номери рахунків:

Владимир Видеман: Пробелы и проблемы в Четвертой политической теории (4ПТ)

4ПТ выделяет три политические теории эпохи Модерна, к преодолению которых она, отражая вызовы наступающей эпохи Постмодерна, стремится: либерализм (капитализм), коммунизм (социализм) и фашизм (национализм, третий путь). С точки зрения 4ПТ субъектом либерализма является индивидуум, коммунизма – класс, фашизма – государство (нация или раса). Субъектом 4ПТ провозглашается дазайн (хайдеггеровское вот-бытие здесь и сейчас, радикальный субъект). 

Обращает на себя внимание отсутствие в перечне 4ПТ консерватизма с его субъектом – семьей. При том, что в общепринятой дефиниции трех политических теорий Модерна, соответствующих идеологии трех политических классов как субъектов индустриального производства, выделяются консерватизм (соответствует производственному фактору земли-недвижимости), социализм-лейборизм (труд) и либерализм (капитал). 

Что касается дазайна, отождесталяемого с радикальным субъектом, то складывается впечатление, что речь тут идет, по существу, о радикальном либерализме как идеологии радикальной субъектности, сверхиндивидуализма. Можно конечно, чисто философски, отождествить радикального субъекта с божественной сущностью, и таким образом субъектом 4ПТ станет сам господь Бог, но это совершенно распредметит 4ПТ как политичесукую идеологию, превратив ее в чистую теологию. 

Однако, если мы вспомним, что постмодернизм принято считать не чем-то самостоятельным, но лишь радикальным продуктом Модерна, то все встанет на свои места: вот-бытие радикального субъекта – это обостренное бытие индивидуума эпохи Модерна, некоего "хайдеггера" современности, продвигающего радикальный критический экзистенциализм. 

С моей точки зрения, преодоление мировоззрения Модерна должно быть связано с отказом от представлений человека индустриальной эпохи о бесконечности экономического роста и, соответственно, популяционного, с осознанием эко-демографических вызовов современности. Речь идет, конечно, о постиндустриальном укладе как таковом, в широком смысле, а не о постиндустриализме как более эффективной форме индустриализма.

26.09.2022

Амвросий фон Сиверс: Рождение нации происходит через несколько фактроров (здравохранение, нравственность, война)

Израиль был ли нацией изначально? Как его идентифицировать? Каковы его истоки и структура?

Данные вопросы ставились неоднократно. Но внятных ответов не давалось. Точнее, отдельные изследователи вполне точно описывали сей феномен. Израиль является своего рода античным амфиктионом с четко указываемой религией, сформированный из 12 племен и конкурировавший с иными союзами и племенами, имевшими общее происхождение, минимум от патриарха Авраама. Из отдельных упоминаний. Можно только догадываться о внутренней структуре Израиля. Похоже на то, что Сихем считался его политическим центром минимум колена Симеона. 

Из Библии не вполне понятно, кто конкретно переселился в Египет. Голод, конечно, сильный мотив, но он всего не разъясняет. Маловероятно, что переселился тотально весь союз Израиль. Реалистичнее было бы предположить, что немало представителей практически всех колен оставались в Ханаане и прилегающих территориях. Также вполне законно допускать, что представители израильтян свободно уходили из Египта до перемены династии в оном, когда к власти пришел тот фараон, что был чужд наследия Иосифа и фактически закабалил евреев.

Исход евреев из Египта не так ясен, как сие может показаться из Библии. Если маршрут и мотивы еще более- менее понятны, то состав народа  и дальнейшие события — нет. В Книге Исход имеем весьма таинственное замечание: «и множество разноплеменных людей вышли с ними, и мелкий и крупный скот, стадо весьма большое» (Исх.12:38). О существовании среди вышедших из Египта евреев иноплеменников упоминают и другие места Пятокнижия, называемые «пришельцами», что в контексте значится как "gerim”, т. е. родственные лица, но не члены амфиктиона.

Володимир Єрмоленко: Різниця між російським і українським бунтом

Російський бунт буде, як завжди, бессмисленний і беспощадний. Він ніколи в них не був бунтом емансипації і звільнення, він був і є лише дзеркальним відображенням пекла системи. 

Пекло російського бунту - не менше пекло, ніж пекло російських "скреп", це некрофільська відповідь на некрофільську реальність. 

Чернушна російська література (як класична, так і сучасна) рідко коли була стрибком у свободу - вона була здебільшого констатацією безвиході пекла. Якби Данте був росіянином, він зупинився би лише на першій частині Комедії, і змалював би чистилище і рай як ще одні варіанти пекла. На щастя, він росіянином не був. 

Здорова культура мусить уміти змальовувати пекло, але також мусить шукати вихід. У вірі, надії, любові - а також у сміху та карнавальному реготі. Наш козацький регіт - перший стрибок від пекла до чистилища. Слава Богу, він завжди у нас був. І завжди була надія. Contra spem spero.

24.09.2022

Ferhad Turanly: Sultana Haseki Hiurrem: Her Status In Topcapy Palace and Role in the Policy of the Ottoman Porte (Султанша Хасекі Гюррем: становище в палаці Топкапи і роль у політиці Оттоманської порти)

Turanly F. (2022). Sultana Haseki Hiurrem: Her Status In Topcapy Palace and Role in the Policy of the Ottoman Porte. Shidnoyevropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 24,  24–35. DOI 10.24919/2519-058X.24.264752

SULTANA HASEKI HIURREM: HER STATUS IN TOPCAPY PALACE 

AND ROLE IN THE POLICY OF THE OTTOMAN PORTE[1] 

[1] Dedicated to the 85th anniversary of the birth of Yaroslav Kalakura 

Abstract. The purpose of the study: the study concerns Roxolana’s life and activities in the Ottoman Empire in the 16th century, and particularly the fact of her Ukrainian ethnical origin, her status in the Sultan’s Palace and her participation in the international policy of the High Porte. Besides, there have been characterised the family relations which were between Suleiman Kanuni and Roxolana. Grounds putting in practice by Roxolana her political and charity activities have been identified. There have been identified probable dates of the birth of both figures, as well as studied depiction of their artistic images in works of arts. The Methodology of the study is based on the principles of providing the historism, scientific objectivity, a specific historical systematicity, and also on the interdisciplinarity principle and the principle of identification of the authenticity and informational value of the data and facts having been found. While making this study there were applied general historical methods of making a historiographical, terminological, typological and textologic analyses, and also the comparativistics method. The academic novelty of the study is reception of the Historiosophy of Ukraine’s History in the context of intercivilisational relations. The point of interest is also the given facts, which make it possible to say, that Roxolana enjoyed a high position in the palace of Topcapy in the times of the Ottoman Empire, which enabled her to be engaged in some political activities. Besides, Sultana Haseki Hiurrem together with her daughter Sultana Mihrimah was engaged in charity activities in different spheres. For instance, owing to their efforts a mosque was erected to commemorate the famous Sufi scholar and philosopher Mevlana Djelaleddin Mehammed Rumi. It should be noted, that one of the most significant charity actions of Roxolana in the context of civilisational measurements we can consider her practical repair of the so called “The Dome of the Cliff” (Turk. “Kubbet-üs Sahra”), that is in Jerusalem. ‘The Dome of the Cliff” is supposed to be a sacred thing in three monotheistic religions: Judaism, Christianity and Islam. The most important charity action of Mihrimah was provision of a road from Mecca to the peak of the Arafat Mountain, so as to enable water supplying. While studying the artistic aspect of the formulated problem, and namely – portrait images of Sultana Haseki Hiurrem, a special interest is risen by the copy of the picture by the Italian artist Paolo Veronese “A Wedding[1Party in the Galilean Kana”, which is supposed to be on of the best works of the said artist, who depicted Roxolana-Haseki Hiurren by the side of the Turkish Sultan Suleiman Kanuni. Interpretation of the said artispic masterpiece and some other arguments give a better grounds for a high assessment of such importqant historic Turkish personalities, as Sultan Kanuni and his Ukrainian wife Sultana Roxolana, who are of much significance in studying the hisotry of mutual relations between Ukraine and Turkey in the context of civilisational measurements. While studying the above said topic, there has been underlined the importance of the data found in Turkish written sources, the information available in historiography and also that of portrayal presentations by famous artists, so as to support strengthening needs for a profound and objective studying of the said problem, particularly in relation of the development of the Ukrainian-CrimeanTatar-Turkish cultural relations. 

23.09.2022

НАША КРАЇНА - СЛАВЕТНА УКРАЇНА

 19 вересня 2022 року в приміщенні "Українського історичного клубу" (м. Київ) відбулася презентація  картини  "УКРАЇНА НЕСКОРЕНА. 2022 рік", яка присвячена вирішальній ролі України у найбільш драматичних подіях світової історії XXI сторіччя. 

Картина "УКРАЇНА НЕСКОРЕНА. 2022 рік" (художник Артур Орльонов. 2022 рік ) створена засобом станкової графіки в рамках діяльності громадського об"єднання "Славетна Україна" в період найбільшого напруження вітчизняної війни українського народу в боротьбі за своє існування із жорстоким агресором..

Сюжет картини покликаний увічнити пам"ять українців, що ціною свого життя захистили Україну від посягань  загарбника. На  картині зображені герої, які представляють всі прошарки українського суспільства зі всіх регіонів нашої держави та представники дружніх іноземних держав.

Всі вони  розташовані на передньому плані картини.

Із височини віків на них   споглядають видатні історичні постаті, що  зробили непересічний і винятковий внесок у розбудову країни, завдяки яким Україна відбулась як держава.

Серед славетних українців знайшли своє місце і представниці Швеції - принцеса Інгігерда (дружина київського князя Ярослава Мудрого) та Великої Британії - принцеса Гіта Уесекська (дружина київського князя Володимира Мономаха), які зробили вагомий внесок у формування європейської ідентичності українців.

В центрі картини зображена  сім"я (представляє весь багатомільйоний народ України), яка, під захистом сучасних героїв йде благословенним шляхом до омріяного майбутнього і найвищих духовних цінностей, які на картині символізує  Богоматір Оранта (мозаїчний образ в соборі  Софії Київської ), свята покровителька Києва.

Картина - є символічним оберегом українського народу, кожної родини, кожного громадянина України.

Довідка: список зображених героїв сучасності та історичних особистостей можна подивитися у коментарях до посту.

Оргкомітет

Салман Север: Стальные штормы Ахульго

Когда тебе звонят, пишут дагестанские джихадисты и говорят, что купили торт для празднования освобождения командиров "Азова" и защитников Мариуполя.

Когда люди из ближайшего окружения шариатского судьи Имарата Кавказ спрашивают, как можно связаться с "Калиной", "Редисом" и другими героями "Азовстали" в Стамбуле, как им организовать культурную программу, угощения и весь почёт.

Когда твой друг сообщает, что имеет отношение к новому славяно-вайнахскому вооружённому формированию, который эксплуатирует символику Ичкерии, Totenkopf и наследие Юлиуса Эволы.

Когда ты видишь апропириацию образов сопротивления, мужества и воли в оба направления: от Кавказа - Украине и от Украины - Кавказу.

Ты в очередной раз утверждаешься в убеждении о том, что разница культур - лишь "этно-блюр", этнографическая рябь на сердцах наций.

Над нею парит универсальная героическая эпика.

Свободным украинцам - слава! Славным горцам - свобода!

«... Ми стоїмо зараз біля початку гігантського вселюдського процесу, до якого ми всі прилучені. Ми ніколи не досягнемо ідеалу ... про вічний мир у всьому світі, якщо нам ... не вдасться досягти справжнього обміну між чужоземною й нашою європейською культурою» (Ґадамер Г.-Ґ. Батьківщина і мова (1992) // Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика: вибрані твори / пер. з нім. - Київ: Юніверс, 2001. - С. 193).
* ИЗНАЧАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ - ЗАКОН ВРЕМЕНИ - ПРЕДРАССВЕТНЫЕ ЗЕМЛИ - ХАЙБОРИЙСКАЯ ЭРА - МУ - ЛЕМУРИЯ - АТЛАНТИДА - АЦТЛАН - СОЛНЕЧНАЯ ГИПЕРБОРЕЯ - АРЬЯВАРТА - ЛИГА ТУРА - ХУНАБ КУ - ОЛИМПИЙСКИЙ АКРОПОЛЬ - ЧЕРТОГИ АСГАРДА - СВАСТИЧЕСКАЯ КАЙЛАСА - КИММЕРИЙСКАЯ ОСЬ - ВЕЛИКАЯ СКИФИЯ - СВЕРХНОВАЯ САРМАТИЯ - ГЕРОИЧЕСКАЯ ФРАКИЯ - КОРОЛЕВСТВО ГРААЛЯ - ЦАРСТВО ПРЕСВИТЕРА ИОАННА - ГОРОД СОЛНЦА - СИЯЮЩАЯ ШАМБАЛА - НЕПРИСТУПНАЯ АГАРТХА - ЗЕМЛЯ ЙОД - СВЯТОЙ ИЕРУСАЛИМ - ВЕЧНЫЙ РИМ - ВИЗАНТИЙСКИЙ МЕРИДИАН - БОГАТЫРСКАЯ ПАРФИЯ - ЗЕМЛЯ ТРОЯНЯ (КУЯВИЯ, АРТАНИЯ, СЛАВИЯ) - РУСЬ-УКРАИНА - МОКСЕЛЬ-ЗАКРАИНА - ВЕЛИКАНСКИЕ ЗЕМЛИ (СВИТЬОД, БЬЯРМИЯ, ТАРТАРИЯ) - КАЗАЧЬЯ ВОЛЬНИЦА - СВОБОДНЫЙ КАВКАЗ - ВОЛЬГОТНА СИБИРЬ - ИДЕЛЬ-УРАЛ - СВОБОДНЫЙ ТИБЕТ - АЗАД ХИНД - ХАККО ИТИУ - ТЭХАН ЧЕГУК - ВЕЛИКАЯ СФЕРА СОПРОЦВЕТАНИЯ - ИНТЕРМАРИУМ - МЕЗОЕВРАЗИЯ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ - ЛИГИ СПРАВЕДЛИВОСТИ - ДВЕНАДЦАТЬ КОЛОНИЙ КОБОЛА - НОВАЯ КАПРИКА - БРАТСТВО ВЕЛИКОГО КОЛЬЦА - ИМПЕРИУМ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА - ГАЛАКТИЧЕСКИЕ КОНВЕРГЕНЦИИ - ГРЯДУЩИЙ ЭСХАТОН *
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»

Translate / Перекласти