Борис Межуев и Олег Гуцуляк: Дискусия на тему будещего (государства-цивилизации или нации-цивилизации)

Некоторые аналитики считают, что время наций-государств прошло и наступило время государств-цивилизаций. 

То есть "коллективный Запад" идет на смену США, Франции, Германии. 

В какой-то мере "русский мир" идет на смену России, но пока непонятно, в какой форме это будет происходить, но будет происходить точно. 

Рано или поздно возникнет китайский цивилизационный блок с Северной Кореей, вероятно, Тайванем и, возможно, другими государствами, которые примут китайскую гегемонию. 

В этом смысле Байден олицетворяет тот вектор истории, за которым будущее, а Трамп с его неприятием всей этой атлантистской элиты, которая стоит за проектом "коллективного Запада", силу деструкции. 

Силы деструкции могут победить и отдалить этот проект на долгое время, и для России это было бы хорошо. Но едва ли они удержатся надолго. "Коллективный Запад" рано или поздно воспроизведется.

Комментарий Олега Гуцуляка: 

все же, думаю, будущее за "нациями-цивилизациями". Так как государство - это бюрократия, "посредник". А Новая геополитическая и политэкономическая Реформация состоит именно в отказе от "посредника". 

Государства-цивилизации на этом пути - лишь промежуточный этап, и да, Китай будет именно держаться за него до последнего. 

"Интермаиум" под эгидой Польши и Украины - это тоже такой "гос-цив", но затем неприменно придет доминанта "нац-цив" "Мезоевразии" (в форме симфонии-синергии этносов в нацию-цивилизацию, а внутри неё будут свои разновидности, как вот в Мусульманской Умме есть Арабский, Туранский, Иранский, Малайский и др. этно-сегменты).

Александр Волынский: В России есть только судорожная тотальная симуляция цивилизационных ценностей / Alexander Volynsky:In Russia there is only convulsive total simulation of civilizational values

Проблема СССР была в абсолютном несоответствии заявляемых ценностей с поведением элит. 

Это привело к торжеству цинизма. 

Собственно глубинный смысл т. н. "СВО" - это опора на единственную ценность остававшуюся в СССР - Победа над Германией. 

Однако, в одну реку нельзя войти дважды: нельзя представить реваншистскую, циничную, имперско-фашистскую Россию на месте СССР, даже при всех усилиях пропаганды и самоопрадания самих русских.

Я лично наблюдал, как русские разваливали СССР с вполне конкретной целью - зачем делить нефтяные доходы (тогда они упали) с узбеками и украинцами. И надо сказать, что неоколониальная модель, когда никакой ответственности, а эксплуатация и рынки ростут, очень хорошо заработала. 

Проблема оказалась в том, что кроме России на постсоветском пространстве оказались Европа и Китай. Причем и у Европы, и у Китая, и у Турции есть свои цивилизационные ценности. 

А у России нету, есть тотальная симуляция. Она судорожно пытается симулировать советскость, Дугин симулирует православие, Гиркин фашизм, а Путин - все вместе. 

В реальности такая ситуация порождает САТАНИЗМ, когда главной ценностью становится СМЕРТЬ. В России хорошим объявляют любого погибшего за ВЕЛИКУЮ РОССИЮ - это единственный критерий Добра и Зла. Поэтому Россия таит в себе страшную угрозу именно для русского народа.

---------------------

Alexander Volynsky: In Russia, there is only convulsive total simulation of civilizational values

The problem of the USSR was in the absolute discrepancy between the declared values and the behavior of the elites.

This led to the triumph of cynicism.

Actually the deep meaning of the so-called. "SVO" is a reliance on the only value remaining in the USSR - Victory over Germany.

However, one cannot enter the same river twice: one cannot imagine a revanchist, cynical, imperial-fascist Russia in the place of the USSR, even with all the efforts of propaganda and self-justification of the Russians themselves.

I personally watched how the Russians destroyed the USSR with a very specific goal - why share oil revenues (then they fell) with Uzbeks and Ukrainians. And I must say that the neo-colonial model, when there is no responsibility, and exploitation and markets are growing, has worked very well.

The problem turned out to be that in addition to Russia, Europe and China ended up in the post-Soviet space. Moreover, Europe, China, and Turkey have their own civilizational values.

But Russia does not, there is a total simulation. She frantically tries to feign Sovietness, Dugin feigns Orthodoxy, Girkin fascism, and Putin - all together.

In reality, such a situation gives rise to SATANISM, when DEATH becomes the main value. In Russia, anyone who died for GREAT RUSSIA is declared good - this is the only criterion for Good and Evil. Therefore, Russia is fraught with a terrible threat specifically for the Russian people.

Олександр Черненко: Який край є колискою запорозького козацтва?

З давніх часів Запоріжжя вважається символом справжньої мужності та козацтва.

Однак за всю історію запорозького козацтва існувало вісім Січей. 

І п’ять з них знаходилися на території Дніпропетровської області.

28 листопада 2016 року Комітет з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО включив козацькі пісні Дніпропетровської області до Списку нематеріальної культурної спадщини, які потребують негайної охорони.

Шість з дев’яти дніпровських порогів, завдяки яким козаки і отримали назву «запорозьких», були в межах сучасної Дніпропетровської області. 

Щонайменше як 10 козацьких поселень існували на території сучасного міста Дніпро у XVIIІ ст. 

Досі існує чоловічій монастир, заснований запорожцями у 1602р - це Свято-Миколаївський пустельний Самарський чоловічий монастир у с.Орловщина. 

В кургані Баба-могила є могила Сірка - єдине із поховань кошових отаманів, що зберіглося  до наших днів.

Алі Татар-заде: Declaration of the Good Nazgûl / Заявление Хороших Назгулов / Заява Хороших Назгулів

Declaration of the Good Nazgûl

We, a group of Nazgul (9 pcs) strongly condemn the war of Sauron, the criminal shedding of brotherly blood between orcs and elves.

However, we assure that the dragons are not to blame,

and also it is not necessary to transfer the crimes of Sauron personally to the whole of Mordor.

It should long hold an equation between the extremes of the fallen Sauron and the collective event.

Both of them do not appreciate the life of orcs!

It is the fault of Valinor and the whole of the Outlying West that this happened.

Why does he turn a blind eye to the extremist inclinations of Frodo and other hobbits?

What is the thought atmeny of orc culture?

And against whom the customs sanctions of the elves are directed - against ordinary Mordorians.

Understand, the Mordorians hate Sauron themselves.

But they cannot openly oppose. And closed too.

An orc needs to think, first of all, about his family, how to feed his children.

And human beings in Mordor are in great short supply. Ourboys are forced to die just to have a piece of meat on a rainy day.

9 signatures

-------------------------------------

Заявление Хороших Назгулов

Мы, группа назгулов (9 шт) решительно осуждаем войну Саурона, преступное пролитие братской крови между орками и эльфами.

Вместе с тем мы уверяем, что драконы не виноваты,

а также не нужно переносить преступления лично Саурона на весь Мордор.

Следует давно провести знак уравнения между крайностями впавших Саурон и коллективное мероприятие.

Те и те не ценят жизнь орков!

В том, что произошло вина Валинора и всего Заокраиного Запада.

Почему он сквозь пальцы смотрит на экстремистские наклонности Фродо и других хоббитов?

Что за мысль атмены орочьей культуры?

А против кого направлены таможенные санкции эльфов – против простых мордорцев.

Поймите, мордорцы ненавидят сами Саурона.

Но они не могут открыто выступить против. И закрыто тоже.

Орку нужно думать, прежде всего, о своей семье, чем кормите детей.

А человечье в Мордоре в большом дефиците. Нашимальчики вынуждены умирать, чтобы просто иметь кусок мяса в черный день.

9 подписей

---------------

Заява Хороших Назгулів

Ми, група назгулів (9 шт) рішучє засуджуємо війну Саурона, преступне пролиття братерської крові поміж орками і ельфами. 

Разом з тим ми запевняємо, що дракони не винні, 

а також не треба переносити злочини особисто Саурона на весь Мордор. 

Слід давно провести знак рівняння поміж крайнощами в які впали Саурон та колективний захід. 

Ті й ті не цінують життя орків!

В тому що сталося є провина Валінору і всього Заокраїного Запада.

Чому він крізь пальці дивиться на екстремистські нахили Фродо та інших гобітів?

Що за ідея атмєни орочьей культури?

А проти кого спрямовані митні санкції ельфів - проти простих мордорців.

Зрозумійте, мордорці ненавидять самі Саурона.

Але вони не можуть відкрито виступити проти. І закрито теж. 

Оркові треба думати, перш за все, про свою сім'ью, чим корміть дітей.

А чєловєчіна в Мордорі в большому дефіциті. Нашимальчікі вимушені вмирати, щоби просто мати шматок м'яса на чорний день. 

9 підписів

Андрей Шуман: Цивилизация верхнего палеолита

В одном фильме по книге "Дети капитана Гранта" была одна интересная история. Рассеянный учёный Паганель попал в Южной Америке в передрягу и заслужил большой респект вождя местного племени. В качестве награды, вождь посвятил его в тайный высший шаманский ритуал и лично выбил татуировку на его груди. Было больно. Паганель благополучно покинул Южную Америку и очутился в Австралии. Он, как крайне рассеянный человек, попал в передрягу и там. Но местное племя собиралось его уже убить. И тут они увидели татуировку на груди Паганеля и поняли, что перед ними человек очень высокого социального статуса с высшим шаманским посвящением. Такие люди неприкосновенны. И они не просто его отпустили, но одарили подарками и дали охрану.

История вроде шутки сценариста. Но она правдива относительно верхнего палеолита. По всей Евразии была общая система приписывания социальных статусов и общая система их распознавания. Люди, поэтому, могли перемещаться на огромные расстояния с сохранением статусов. Фактически вся Евразия была одним децентрализованным государством. Идеал ЕС.

 Это будоражит воображения. Кто-то же придумал эту технологию?

Но это рассредоточенное государство ждал страшный коллапс. Климатические изменения 12 тыс лет назад затронули флору и фауну и изменили тип ведения хозяйства. Начался климатический оптимум. Это позволило начать производящее хозяйство. Но это изменило радикально культуру и форму мир-системы.

Другой такой оптимум называется Римский климатический оптимум -- краткий отрезок субатлантического периода, охватывающий время с 250 года до н. э. до примерно 400 года н. э. Мягкий климат способствовал процветанию крупных империй в Евразии: Селевкиды, Парфяне, Римляне, Кушане, Цинь, Хань. Это было время колоссальной мир-экономики с тесными контактами от Египта до Индии и Китая.

Но в 400 году гибнет Цзинь, остатки двух кушанских династий, Кшатрапы, Римская империя. Все одновременно. И мир-экономика восстановится только уже в рамках культуры ислама где-то к 10 веку...

*Ártus, *dhētis, *yéwos - космический порядок индоевропейской мифопоэтики

 Вся индоевропейская мифопоэтика строится вокруг взаимосвязанных понятий космического порядка (*h₂ártus, позд.и.-е. *ártus), бытия и истины (*h₁sónts, позд.и.-е. *əsónts). По этой причине Ж. Одри даже характеризовал индоевропейскую мифологию как "религию истины". Однако архаическое понятие космического порядка для современного человека часто малопонятно. Следует, поэтому, объяснить его подробнее.

Космический порядок напрямую связан с порядком общественным. Французский индоевропеист Э. Бенвенист на основании анализа индоевропейских терминов, связанных с законом и правом пришёл к следующей концепции: у индоевропейцев «закон», «право» (*dhéh₁tis - от *dhéh- «устанавливать», закон как некие установленные, фиксированные нормы поведения - установленные не человеком, а богами) – это были особые нормы поведения, предписанные богами, которые должны воплощаться на земле, в мире людей как состояние «традиционности», «нормальности», «законности» (*yéws/yéwos - закон как «подчинение предписанным представлениям о нормальном», то есть некое реальное, а не идеальное состояние законности). Иными словами, человеческий, земной закон должен быть как бы воплощением или проявлением божественного, высшего закона.

(Ту же дихотомию, причём с сохранением одного их корней исследователь в классической римской оппозиции ius «человеческий закон» – fas «божественный закон».)

Тем не менее такая схема довольно гипотетична. В реальности все архаичные индоевропейские легальные термины так или иначе связаны со сферой обычаев и норм сакрального порядка. Надёжно, однако, мы можем утверждать тот факт, что право считалось индоевропейцами явлением не человеческой, а божественной природы – законы имеют вечный и божественный характер, и земные власти должны их всего лишь приводить к исполнению и гарантировать.

Понятие *ártus (от п.и.-е. h₂ár- "прилаживать", "устанавливать", ср. *dhéh₁tis - от *dhéh-) также связано с порядком и имеет обширные мифопоэтические коннотации: порядок (*ártus) и беззаконие, хаос (*n̥ártus) - две противоборствующие космические силы в космосе, однако сам космос существует согласно *ártus и является правильным и гармоничным - это выражается в космических закономерностях и циклах (смене дня и ночи, зимы и лета, рождения и смерти и т.д.),

Таким образом, упорядоченная устроенность человеческого общества и порядок космический неразрывно связаны и зависят друг от друга: нарушение традиционного уклада буквально сбивает космические циклы и закономерности, грозя бедствиями не только общественного, но и глобального масштаба (проявление чего, можно доказывать, мы и видим в современности). Жертвоприношения и ритуалы (< лат. ritus < и.-е. *h₂r̥tos), таким образом, выполняют двойную задачу: они призваны поддерживать *ártus и держать космос в гармонии, с другой - поддерживать санкционированное богами традиционное общественное устройство.

Индоевропейская мифопоэтика пронизана ощущением того, что законы, определяющие мироздание исполнены смыслом и нормативным, а не только чисто физическим значением. Примером этому может служить распространённая во многих ветвях традиции и несомненно восходящая ко времени индоевропейского единства гомология, связывающая то, что Небо расположено выше Земли с тем, что голова человека расположена выше чрева, чресел и т.д. - то есть мифопоэтически "высокое" расположено физически выше мифопоэтически "низкого".

Индоевропейское понятие истины, в отличие от современной версии такового, также обладает нормативным значением: *əsónts — это то, что должно быть, то, что есть поистине. М. Элиаде отмечал, что для древних истинно лишь то, что причастно сакральному (а в контексте индоевропейской мифопоэтики - именно сакральному космического порядку) - остальное же не обладает каким-либо реальным значением.

Одной из функций поэта в индоевропейской культуре как раз является раскрытие этой нормативной и наполненной смыслом стороны мироздания: по выражению отечественного лингвиста и индоевропеиста С. Ю. Бородая, "Рецитация истинного поэтического слова раскрывает истинное существо мира, но и само слово генетически связано с этим существом... поэтическая рецитация истины является раскрытием мира в его нормативном измерении. Источником этой рецитации выступает видение поэта". То есть инспирируемая божеством мифологическая поэзия - у индоевропейцев миф по содержанию всегда существует как поэма по форме - раскрывает мир в его нормативном и сакральном измерении.

Алексей Широпаев: Чем российство вековечней ассирийства? Всё – унылая, скрипучая сансара...

 Недавно был день рождения замечательного поэта Алексея Широпаева. И, кажется, он понемногу становится прежним - именно таким, которого мы знали (в том числе очно) и любили.

* * *
ПОДРАЖАНИЕ И. Бродскому

Если выпало в империи родиться,
А тем более – на стадии распада,
Вас научит независимости птица –
Ей цепляться за империю не надо.

Воспарите в одиночестве и силе!
Пусть безстрастная пустыня заметает
Кости высохшие римов и ассирий,
Стать кремлей и муравейники китаев.

Чем российство вековечней ассирийства?
Всё – унылая, скрипучая сансара.
Всё отмечено дыханьем василиска –
И казарма, и сияние квазара.

Пусть жрецы кадят и славят – ты не верь им.
Всяка тварь несовершенна и финальна.
Нерушимых и невянущих империй
Не бывает – эта истина банальна.

То ли время копошится, то ли черви.
Всё вершится без судьи и адвоката.
Ты ж пари в лимонном зареве вечернем,
Помня Солнце, что не ведает заката.

Если выпало в империи родиться,
А тем более – на стадии безсилья,
Надо радостно и мудро торопиться,
Обретая оперения и крылья.

Одиночество, свобода, пробужденье,
Грудь, избывшая сомнения и спазмы.
Посмотри, как растворяется в паденье,
Некой птичкою отсвечивая, паспорт.

Празднуй, хлебом невещественным питаясь,
И небесным виноградом запивая…
Тонет прошлое, со стоном наклоняясь,
И, как танкер одинокий, догорая.

Апрель 2023

Олег Однороженко: Казус Чєнцової: фаховість - ніщо, партійність - все

Відповіді на свою статтю, щодо шахрайських методів Ф. Андрощука в його поводженні з мечем, із імовірним написом «КОВАЛЬ ЛЮДОТА» (https://www.facebook.com/photo/?fbid=1357795598182803&set=a.106772539951788), я так і не отримав – ні від самого «розвінчувача міфів», ні від його підлеглих. Натомість, за «честь» свого друга вирішила вступитися Вєра Чєнцова – спочатку в численних коментарях, згодом у окремому дописі (https://www.facebook.com/vera.tchentsova.7). 

Як і варто було очікувати, з огляду на «партійну» приналежність Вєри Чєнцової до кола турбо-деконструкторів, наукового розгляду моєї статті у пані Вєри не вийшло – жодного з положень статті вона не заперечила, натомість використала свій текст для полеміки з вигаданими фантомами та уживаючи все ті ж шахрайські «методи», що й Ф. Андрощук у своїх статтях 2003 р. 

Шахрайство починається вже у вступі. Вєра Чєнцова робить вигляд, що їй було не до снаги зрозуміти зміст моєї статті. Вона задається «складним» питанням – «Я не очень поняла, что конкретно интересует глубокоуважаемого Олега Анатольевича: надпись ли на мече или только интерпретация Ф. Андрощуком статьи Кирпичникова. По высказываниям можно было понять, что интересует исключительно интерпретация Кирпичникова, а меч и надпись на нём, вроде бы, нет». 

Ламати голову над цим питанням можна хіба в тому випадку, якщо не прочитати мою статтю, точніше її висновків: «На завершення необхідно розставити деякі акценти – з тим аби мене гранично чітко зрозуміли. Якщо є сумніви в наявності кириличного напису на мечі з Хвощового, то безумовно необхідне додаткове дослідження. Й такий видатний вчений як А. Кірпічніков міг, звісно що, помилятися, і прочитаний напис може виявитися чимось іншим ніж «КОВАЛЬ ЛЮДОТА». В історичній науці таке траплялося не раз і не двічі. Завдання науковця провадити неупереджене дослідження та оприлюднювати зважені результати, якими б вони не були. Тобто – для справжнього науковця має бути все одно, чи є на тому мечі слов’янський напис чи він відсутній. Важити має лише достовірність отриманих результатів. «Метод» Андрощука є прямою протилежністю до цього, адже передбачає замість неупередженого дослідження та зважених висновків підгонку фактів під наперед визначені результати, що неминуче веде до маніпуляцій, перекручувань та прямих фальсифікацій».

Образы Мезоевразии / Images of Mesoeurasia by Olga Navrotska

 

Софія Дніпровська: Tertium non datur

РФ воює не тільки й не стільки з Україною, скільки з "колективним Заходом", у якому вбачає потенційну загрозу свого існування. І не дуже це приховує.  

Анексія територій суверенної держави - це замах на світовий порядок, що лежить в основі економічного добробуту, культурного й політичного домінування західних держав. 

Не буде діючої системи міжнародного права - не буде глобального ринку з доларом у якості резервної й розрахункової валюти, за яку прості американці можуть купляти в китайців дешеві капці, джинси, айфони, смартфони та інші кунштюки, які Америка з Європою давно вже не виробляють. І тоді ота стеля боргу, яку американці за останні 30 років підняли до небес, гепнеться їм на голови, прибивши все їхнє хвалене просперіті й секьюріті. А без США мілітарно дистрофічна ЄС довго не протримається. 

Більш-менш освічена, грамотна, політично активна людина не може цього не розуміти. Тому всі розмови про те, що "Україні ніхто нічо не должен" є ознакою або невігластва, або маніпуляції. 

Будь-які дії, що послаблюють нашу націю і державний суверенітет (мульті-культі, демократичні стандарти, дискредитація національних лідерів і заміна їх лідерами антинаціональними, інфільтрація в політичні структури шляхом шантажу і тиску агентів впливу нерезидентів) грає на руку Кремлю і тільки Кремлю, бо руйнує природне забороло європейської цивілізації. 

Ви або за Україну (сильну, заможну, суверенну) або за Москву. Tertium non datur.

Александр Колтыпин: 10 заповедей Динотопии (Общества Золотого века)

Обратили ли вы внимание на то, что последние 4-5 лет, с тех пор, как поисковые системы и социальные сети перестали продвигать сайты по древней истории и другим вопросам, идущим вразрез с официальной наукой (было такое совместное решение владельцев поисковиков и соцсетей, которое просочилось в Интернет), по телевидению практически перестали показывать фильмы о добре. Какой бы канал вы не включили – везде насилие, убийства, войны, смерть, вампиры, дьявол, кровь, горы исковерканных трупов,… 

Не думаете ли вы, что эти два события совпали не случайно и что они являются решающим наступлением сил зла на право людей на счастливую жизнь, добро и любовь? Думаю, сюда же можно включить и пропаганду разнузданного секса и однополых отношений, которыми забит весь Интернет и кабельные каналы, которые не только не блокируются, но и усиленно продвигаются поисковиками.

Видя все это, нетрудно представить, к какому обществу мы идем. 

Поэтому в противовес такому обществу хотим привести 10 заповедей Динотопии из одноименного фильма, в котором показано реалистичное общество Золотого века – фильма, который не идет по телевизионным каналам, по-видимому, как запрещенный.

1. Из капли получится море.

2. Выживают все или никто.

3. Оружие — враг даже для своего владельца.

4. Больше отдавай, меньше бери.

5. Сначала другим, потом себе.

6. Наблюдай, слушай, учись.

7. Пой каждый день.

8. Используй воображение.

9. Ешь, чтобы жить, а не живи, чтобы есть.

10. Найди свет.

Власть имущие не хотят слышать о таком обществе, пытаются изъять все упоминания о нем (с этим связано и уничтожение белых богов), усиленно пропагандируют, что счастье в войнах, воровстве, сексе, богатстве… А многие ли из нас готовы к Обществу Золотого века? Ведь в новую Сатью-югу, Золотой век, смогут войти лишь те, кто «больше отдает, чем берет».

Олег Покальчук: Порівняння розвитку українського суспільства, його поточне конструювання з виготовленням самурайського меча

... Наша культура століттями перелаштовувалася в такий спосіб, що в неї запхнули найбільш деформовані частини християнської культури й найпотворніші інструменти впливу світської влади. Виховання хохляцтва, яке співами й танцями розважає панів у поміщицькому театрі «гопака та чарки», — це як існування «домашніх негрів» у американській культурі. Був консенсус хамів щодо такої соціальної поведінки, але були й правильні люди з шаблями.

Так от, про мечі. Хочу порівняти розвиток українського суспільства, його поточне конструювання з виготовленням самурайського меча. (Наперед перепрошую за орфоепію, коли щось не так. Я вивчав японську мову дуже давно, а катаною рубав хіба що бур’яни на городі й новорічну ялинку в травні.)

Процедура називається «тамахагане». Складання й обробка шарів сталі різної якості, аби створити меч зі збалансованими характеристиками гостроти та міцності.

Процес охоплює такі кроки:

Вибір сировини. Використовували різні типи руди з високим і низьким вмістом вуглецю. Це давало змогу досягнути балансу між міцністю та гостротою.

Тут — про демографію та генетику. В історичному анамнезі ми мали три касти, якщо узагальнити Донцова й Шевченка (котрий Тарас Григорович). Донцов говорив про козаків і гречкосіїв, Шевченко — про козаків і свинопасів. Хоча аграрний бізнес і тваринництво — трохи різні речі, узагальнимо, що є козаки та «інші» хороші люди, але ні разу не козаки.

Виготовлення брусків (конкетан). Руду плавили й перетоплювали у форми для створення брусків криці «конкетан». Кожен конкетан мав різний вміст вуглецю, а також інших домішок.

Це про наші війни й катастрофи. І не лише про локальні. Кожна національна катастрофа радикально змінює склад суспільства та спосіб подальшого існування. Після Першої й Другої світових воєн, після здобуття Незалежності в національні форми відливалися люди з дуже різними, іноді протилежними уявленнями про майбутнє України. Але вони там застигали.

Складання шарів. Конкетани різного складу та якості розрізали на пластини, потім складали їх одна на одну. Шарування робили, аби створити різні властивості сталі на різних ділянках меча.

Тут маємо справу з кадровою політикою різних режимів і влад. Хтось погоджувався інтегруватися, а хтось випадав у металеву тирсу, хоч іноді з яскравими іскрами. Але випадав назавжди. Напевно, кожен із вас іноді собі думав, як би повелися ті чи ті відомі люди, якби дожили до наших часів. І щира відповідь не завжди приємна.

Петро Шуклінов: Занепад Трантора

Нацистський режим у Москві вустами потішного алкоголіка окреслив нову мету російського нападу на Україну - знищення української держави, "навіть якщо на це підуть десятки років". Все йде за планом, тобто. Просто плани змінились. І тепер планів немає.

Українські плани натомість не змінювалися. Весь світ стежить за тим, як наступає Україна та повертає один населений пункт за іншим. За словами командування, на жаль, наступ йде не за графіком – це очевидно. Але ініціатива в руках ЗСУ – це також очевидно. Щирість України підкуповує.

"Або ми, або вони" - каже на це російський дурак. Але його завдання, так бачиться, озвучувати те, що вголос сказати людям із кріслом не належить. Цілком інакше ці слова звучать, якщо подумати, чому їх взагалі довелося вимовляти. Особливо, якщо подивитися на дату - увечері того ж дня, коли Україна "знов перейшла червону межу".

Знищення недоторканного Ту-22М3 – потенційного носія ядерних зарядів, невразливих ракет Х-22 – це дещо нове. Удар за 700 км від кордону України. Удар по ядерній тріаді. Цей літак належить до стратегічної авіації та існує в обмеженій кількості, вироблений у СРСР. Збирати такі Ту-22М3 можуть на Казанському авіазаводі, де з часів советстької окупації досі лежать кілька корпусів без нутрощів. Не вдаватимуся в деталі, але на сучасні літаки немає ні технологій, ні людей. І простіше (швидше) зібрати літак методом канібалізму – знімаючи деталі зі старих бортів та збираючи з них франкенштейна. Те, що зараз росіяни роблять і з цивільною авіацією. Московська верхівка, розуміючи, що справа пахне погано, кинула на Казанський авіазавод $400 млн із Фонду національного добробуту, недоторканних запасів. З тією метою, щоб у терміновому порядку ремонтувати советські літаки, які використовують для обстрілів України. Літаки, звісно, зношуються від щоденного використання. А тепер один чи два з них повністю знищені – і це буквально для них катастрофа. А для нас подвійний привід привітати себе. Адже українська армія таки навчилася збивати Х-22 – своєрідним способом.

Що на цьому тлі залишається робити Росії, як не визнати очевидне? Перемогти Україну не вийшло. Ініціатива у руках ЗСУ. Ядерна тріада почала скорочуватися.

Сергій Чаплигін: Етапи історії незалежності України: з 1991 року було встановлено не незалежність держави українського народу (нації), а незалежність колоніальної адміністрації від метрополії

Щороку, на День Незалежності, пригадуються події минулих років:

24 серпня 1991 року Україна була проголошена незалежною державою. 

Однак незалежність здобула не Українська Нація, а колоніальна адмiнiстрацiя. 

Проголошення незалежності стало актом перемоги колоніальної адміністрації над силами національно-визвольної революції.

Колоніальна адміністрація не побажала встановлювати державу Україна правонаступницею визвольних змагань українського народу. Правове поле вона створила через копіювання правотворчості Московії (СССР) та через запозичання окремих норм західних країн. Жодної адаптації законів до звичаєвого права українського народу не було зроблено. Було знехтувано моральним законом та традиціями українського народу як засадами правової системи. 

Відповідно була створена відсторонена від реального суспільства держава.

Але попри внутрішню суперечливість Акту Проголошення Незалежності, подія 24 серпня 1991 року була безумовно позитивним кроком на шляху національного унезалежнення українського народу. 

Референдум 1 грудня 1991 року встановив державну незалежність України i обрав Президента, якого уповноважив захищати суверенітет держави.

Але колоніальна адмiнiстрацiя, проголошуючи незалежність України, не мала наміру підпорядковуватись волі українського народу. Народ для неї залишився лише фактором легітимації її влади.

Як видно з подальшої історії відмова влади від ядерного статусу держави, мораторію на атомну енергетику, знищення звичайної зброї, що здійснювалася на вимогу США i НАТО, втручання в кадрову та в економічну політику з боку урядів США, Євросоюзу та Московії, нафтогазовий диктат Московії, інвестиційний диктат МВФ, нарешті московсько-українська війна та iншi факти квазісуверенностi влади, то сумніву немає, що національно-визвольна революція не завершилась і досі.

Але повернемося до подій, що передували 24 серпня 1991 року. 

На останньому етапі історії Радянського Союзу його розвалювала декілька груп сил: нацiоналiстичнi рухи та націонал-демократична опозиція в поневолених націях, Єльцинський уряд московщини та антиімперська часитна московитської демократії, а також партійно-державна бюрократія союзних республік.

Найпотужнішою серед поневолених націй була Українська. 

В українському середовищі було два бачення щодо боротьби за незалежність України: революційна та еволюційна.

Революційну лінію представляли націоналісти, еволюційну – націонал-демократи.

Революційна лінія, представлена націоналістами, виходила з наступного:

Олександр Черненко: "Козак Мамай"

В історії української культури особливе місце займає сюжет, що зображує запорозького козака, який сидить під дубом, грає на бандурі та щось наспівує. Цього сюжету не знає мистецтво жодного із сусідніх нам слов’янських народів. Водночас в Україні цей образ із часів козацької старовини набув надзвичайної популярності. Із часом за подібними творами закріпилася узагальнена назва "Козак Мамай".

Дослідників завжди цікавило питання: чому картину, на якій зображено українського козака, названо чужомовним ім'ям Мамай. Найвідомішою людиною, що носила це ім'я був татарський тумен-баша з половецького роду Мамай Алаш Кият. Його нащадком був князь Богдан Глинський, який теж називав себе Мамаєм. Богдан був призначений намісником Великого князя Литовського у Черкасах і відзначився набором перших козацьких загонів з українців, які з 1492 року вирушали в походи на південь. Саме Богдана Глинського і називають найвірогіднішим прототипом персонажу картини.

Картина «Козак Мамай» набула значного поширення в XVIII—XIX ст. Жодному іншому творові давнього українського народного малярства не судилося прожити таке довге життя в скількох варіантах, повтореннях і копіях.

Найчисельніші колекції цього твору зберігають та експонують Національний художній музей України, Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» та Дніпропетровський історичний музей ім. Дмитра Яворницького.