* ПРИКАРПАТСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ НАРАТИВНИХ СИСТЕМ
* PRECARPATHIAN INSTITUTE FOR ETHNO-SOCIAL RESEARCH AND STRATEGIC ANALYSIS OF NARRATIVE SYSTEMS
* VORKARPATEN INSTITUT FÜR ETHNO-SOZIALFORSCHUNG UND STRATEGISCHE ANALYSE NARRATIVER SYSTEME
* ПРИКАРПАТСКИЙ ИНСТИТУТ ЭТНОСОЦИАЛЬНЫХ ИССЛЕДОВАНИЙ И СТРАТЕГИЧЕСКОГО АНАЛИЗА НАРРАТИВНЫХ СИСТЕМ

Пошук на сайті / Site search

15.07.2016

Александр Артамонов: Место «Исламского мира» в конспирологических моделях Грасе д’Орсе и Жана Парвулеско

«Конспирологизация» мировой истории является современным способом её мифологизации – объяснения непостижимого через апелляцию к тем или иным описательным моделям, образованным в результате потребности общества в квазирационализации неизвестного. В этом смысле, конспирология, оперирующая с неизвестным, подменяет социальные науки, когда они не обладают достаточной материальной или методологической базой. Тем не менее, конспирологическая модель строится на имеющейся информации, которой попросту недостаточно для научного осмысления. Таким образом, конспирология как комплекс представлений о «тайных», «неизвестных» управителях мира, стоящих за ширмой открытой обществу официальной стороны мировой политики, может представлять интерес в качестве социального дисплея, демонстрирующего общественные убеждения касательно тех или иных явлений.

Иными словами, изучение конспирологических моделей в первую очередь позволяет делать выводы о тех обществах, в которых эти конспирологические модели применяются для описания реальности.

В нашем исследовании, посвящённом сравнению конспирологических моделей двух ключевых конспирологов Западной Европы – Грасе д’Орсе (жившего в конце ХІХ века) и Жана Парвулеско (нашего современника), мы стремимся понять, как изменилось отношение западноевропейских конспирологов к Исламскому миру за прошедшие сто с лишним лет. Важно, что конспирологическая модель Парвулеско является современной интерпретацией модели Грасе д’Орсе, и именно потому данное сравнение обладает особой иллюстративностью. Бесспорно, различия между взглядами двух конспирологов разных эпох не обладают универсальным значением для выявления изменения общеевропейских социальных тенденций, однако же, поскольку и научно-популярные статьи Грасе д’Орсе (сведённые в сборник «Язык птиц: Тайная история Европы»), и романы Жана Парвулеско (например, «Португальская служанка») активно переводились и переводятся сейчас на многие языки, публикуются в разных странах мира и пользуются высокой популярностью в определённых кругах, результаты нашего компаративного анализа могут быть интересными в качестве уточняющего дополнения к более широким социологическим исследованиям.

13.07.2016

Александр Волынский: Уроборос фундаментализма

Изобретателями теократии были священники храмовых государств, получавшие указания от местных богов. В языческих империях светская власть подчинялась своим имперским богам, а местных уважала, ибо всегда легче договориться с местными служителями храмов, чем с местной военной знатью. Разрушались местные храмы только в качестве жестокого наказания за сопротивление захватчикам. Уничтожение Израиля ассирийцами и разрушение Первого Иерусалимского Храма халдейской армией вызвали острый кризис в среде храмового иудейского жречества и привели к кодификации Торы, которая заменила реальный храм идеальным. Хотя был построен Второй Храм, идеи Торы через иудейскую диаспору распространились от Индии до Испании.

Разрушение Иерусалима римлянами лишило евреев политического центра, углубило религиозные расколы и привело к созданию раввинистического иудаизма и христианской церкви, образование и развитие которых дали толчок к формированию исламской уммы. Управлять святыми общинами в идеале должен сам Единый Творец, который и есть источник Теократии. На практике, лидеры вынуждены руководствоваться Священным Писанием и его традиционными толкованиями, воспринимаемыми как Воля Творца. История Средних веков как период между языческой Античностью и либеральным Модерном — это история теократической глобализации. Попытки перенести теократию в Постмодерн связаны с религиозным фундаментализмом. Исторически фундаментализм стал реакцией на распад традиционного общества и традиционной религии. Поскольку Модерн основан на рационализме, то в основе фундаментализма лежит попытка индивидуального осмысления Священного Писания. Зародился фундаментализм именно там, где Модерн начал действовать раньше всего — в протестантской Европе, а наибольшей мощи он достиг в США. Протестантский фундаментализм был пуританским, направленным на «чистоту изначального текста», из которой логично следует и пуританская чистота мыслей и дел. Для протестантов всегда было характерно «второе рождение в Духе» и для самого пуританства характерны «волны возрождения» или так называемый «revival-ревайвл». За Лютером и Кальвином последовал «Великий ревайвл» баптистов. В США в баптизм тысячами переходили представители старых протестанских деноминаций, вдруг осознавших, что их общины морально выродились. Затем начался «ревайвл методистов», а уже внутри методизма началось движение пятидесятников. Все эти движения большое внимание уделяли эсхатологии. Но если для баптистов была характерна установка на построение Царства Божьего на земле, то ужасы Первой мировой войны спровоцировали мрачные и пессимистические представления. Утопии превратились в дистопии.

Премилленаристический диспенсационализм делит историю на периоды (диспенсации) – обычно семь, – пять из которых зафиксированы в Библии, еще один период протекает в настоящем времени, и еще один – в будущем. Этот тип длящегося апокалиптического ожидания был представлен Хэлом Линдси в книге «Последняя великая планета» (1970). Продажи составили более 35 миллионов экземпляров, эта книга и ее продолжение «1980-ые: Армагеддон. Обратный отсчет» указывали на признаки Финис Мунди в виде образовавшегося государства Израиль, подъема Советского Союза до статуса супердержавы, создания Организации Объединенных Наций, НАТО и Европейского Союза, появления Арабского альянса, оппозиционного Израилю, победы Израиля в шестидневной войне 1967 года, присоединения к нему Иерусалима, забвения христианских церквей в экуменическом движении, возникновение движения «нью эйдж» и оккультных верований. Линдси предрекает ужасные войны с участием сотен миллионов человек, ядерную войну и гибель третьей части населения мира. Рональд Рейган объявил поход против «Империи зла» и утверждал, что «все готово для Последней битвы и второго пришествия Христа» (Berger 1999, 135), но ситуация с Израилем остается для диспенсационалистов центральной, поскольку они считают, что последняя великая битва Армагеддон должна произойти на территории Израиля. Ожидание Апокалипсиса усилилось после теракта 9/11 и объявленной войны с террором.

Исламский фундаментализм получил политическое воплощение в учении Мухаммада ибн Абд аль-Ваххаба, который писал «Мы определенно знаем, что при сподвижниках Пророка мазхабов не было. Люди обращались к Корану и сунне, опирались на иджму, кияс, а когда этого было недостаточно, они практиковали иджтихад». Салафиты, как и ваххабиты, не признают «таклид» – слепое следование традиции и призывают вновь открыть врата «иджтихада» – личного суждения о Священных текстах. Но если охранители из университета ал-Азхар пекутся о незыблемости традиционного суннизма, а ваххабитов волнует пуританская чистота Ислама, то салафитов интересует реформа доктрины именно в социальных аспектах, их интересует не богословие, а моральное состояние уммы. Иджтихад салафитов направлен не на «букву», а на дух Ислама, салафиты решают проблемы не между человеком и Аллахом, а проблемы возникающие между людьми, проблемы Ислама в мире Постмодерна.

В среде образованной части мусульман долгое время доминировал либеральный салафизм. Но уже со времен книги Рашида Рида «Халифат или великий имамат» (1923) предпринимается попытка противопоставить шариат западному законодательству. Халифат должен соблюдать принцип «шуры», в рамках которого правители советуются с народом. Иджтихад как основа тотального шариатского законодательства призван устранить противоречия между прямым толкованием Священных текстов и современностью. Воплощение идеи Халифата взяла на себя организация «Братья Мусульмане» Хасана аль-Банны. Но если условно умеренные организации «Братьев Мусульман» ведут борьбу с врагами Ислама на местном уровне и озабочены социальным и культурным обеспечением населения кварталов бедноты в мусульманских странах, то радикальные салафиты-джихадисты обосновались в мусульманских кварталах Европы. Они учились на книгах Маудуди и Кутба. И тот, и другой считали, что исламский мир вернулся в состояние джахилии – идейного и морального невежества. Люди поклоняются идолам национализма, коммунизма, либерализма. Маудуди пишет: «Наш принцип — это подчинение Аллаху, а не секуляризм, планетарная община, а не ограниченный национализм, суверенитет Аллаха и Халифат, а не суверенитет народа и правление масс» (Аль-Ясар. Каир, 1990, № 7. С. 81).

Премилленаристический диспенсационализм евангелистов и джихад за установление Всемирного Халифата представляют собой диалектическое противоречие единого процесса глобализации, теократический Уроборос — свернувшийся в кольцо змей фундаментализма, кусающий себя за хвост.

10.07.2016

Амира Калавари: Завет Кастриоти

В этом стихотворении говориться о судьбе национального героя Албании Георгия Кастриоти-Скандербея, освободителя албанских земель от Османской Империи и о борьбе за Косово в 20 веке…

В те года царевич юный
Жребий тяжкий принимал.
Покоряясь вышней воле
Край родимый покидал.
Страх вселяла вражья сила!
Как же быть с такой судьбой,
И в отчаяньи взмолился
К Богу воин молодой.
«Боже, Отче всемогущий!
Волю мне Свою открой,
Даровал зачем страданья
Моей Родине святой?»
И слезами заливаясь
Голову к земле склонил
И молил усердно Бога
Чтоб народ его хранил…
…Что такое скорбь и горесть
Воин с юных лет узнал
Но с тепрением и верой
Он на Бога уповал.
«Боже, даруй свет и силу
Чтобы их в народ вселить!
Чтобы благом Твоей воли
Он мог веру защитить!Даровал Ты мне страданья,
Даровал мне скорбь познать,
Для того чтобы я боль ту
Мог всем духом испытать…
Разве я достоин, хоть бы
Лишь колени преклонить
Перед Той великой силой
Что народ мой смог явить??
«Боже, Отче всемогущий!
Не оставь моей земли!
Чтоб Тобой благословенны
победить врага могли…
Волей вышней осененны
Этот приняли завет
Воины, что мир узрели
Через пару сотен лет…
Вражьей силе непокорны
Клятву дали той земле
Что сияла будто солнце
Во кровавой ночи мгле…
Кровь бесстрашно проливали
В жертву гордо принося
Жизни радость, свет надежды
Чем полна судьбы стезя…
Но в чернейший час страданья
Образ Родины вoзник-
О священная Тирана!
О мой древний Иллирик!
« Умоли, Святая Матерь
Бога за истерзан край!
Мудрости и Божьей Воле
Ты народ свой научай!
И молитвою святою
Был народ сей охранен
Ну a враг, что козни строил-
Силой Вышней побежден.

05.07.2016

Відбулася Установча конференція Групи сприяння розбудові Балто-Чорноморського Союзу

2-3 липня 2016 р. у Києві за ініціативи Андрія Білецького, лідера Азовського руху, народного депутата України й першого командира полку «АЗОВ», відбулась установча конференція Групи сприяння розбудові Балто-Чорноморського Союзу. Вперше численні міжнародні та українські громадські починання, спрямовані на пошук альтернативного вектору європейської інтеграції, отримали практичний вираз та координаційний центр. А країни Східної та Центральної Європи – перспективу реального об’єднання своїх можливостей у стратегічних напрямках вже в недалекому майбутньому.

В роботі дводенної конференції взяли активну участь взяли делегати з усього регіону, передусім Польщі, Білорусі, країн Балтії. Саме ці держави разом з Україною є найвірогіднішими кандидатами на вступ до Балто-Чорноморського Союзу, його ядром. Утім, не меншими ентузіастами міжнародного заходу стали представники Хорватії й Словаччини, тим самим показавши, що другий етап інтеграції у вигляді Адріатично-Балто-Чорноморського Союзу – не за горами. Крім того, експерти в галузі військової співпраці – учасники та гості конференції зі Швеції та Грузії – довели, що потенційні країни-партнери Інтермаріуму справді заслуговують на таку назву, на відміну від західноєвропейських партнерів-«миротворців». Нарешті, з’явився віддалений, але далекосяжний горизонт у вигляді союзних регіонів Інтермаріуму на території Російської Федерації, представлений проектом автономії Калінінградськї області, що, як відомо, має стратегічне ядерне значення.

Хоча Група сприяння розбудові Балто-Чорноморського Союзу, до якої увійшли національні делегації, є громадською ініціативою, військові аташе дипломатичних представництв ключових країн регіону (Польщі, Угорщини, Румунії, Литви) теж приєдналися до конференції як почесні члени Президії і висловили побажання щодо подальшої співпраці з делегатами й Азовським рухом. Саме з вітального слова лідера Азовського руху Андрія Білецького та виступів військових аташе розпочався перший день заходу, засвідчивши усю серйозність намірів учасників. Панорамна презентація проекту Балто-Чорноморського союзу Миколою Кравченком, заступником голови Штабу Цивільного Корпусу «АЗОВ», викликала жвавий інтерес і море запитань з боку аудиторії та журналістів. Заслухати детальні відповіді та коментарі до аналітичних роздаткових матеріалів мали змогу всі, хто долучився до роботи секцій, що розкривали презентацію в таких пріоритетних галузях: військової співпраці й оборони; господарської діяльності та енергетики; геополітиці, науці, освіті та культурі.

Балто-чорноморська співпраця у сфері оборони отримала найширше висвітлення як така, що відповідає головному запиту країн регіону – розбудові регіональної системи безпеки після того, як міжнародні правові гарантії миру в Європі та недоторканності кордонів суверенних держав, передусім Будапештський меморандум, продемонстрували свою ілюзорність. Не менш закономірна питома вага виступів «азовців» (Олександр Алфьоров, Андрій Дяченко) на цю тему, адже реальний військовий досвід, здобутий українськими та іноземними бійцями спершу добровольчого батальйону, тепер зразкового гвардійського полку «АЗОВ» під час війни нового покоління з Російською Федерацією на Донбасі, та вклад Азовського руху у військову та інформаційну безпеку не тільки України, а й всього регіону є найважливішим аргументом на користь життєздатності заснованої в Києві Групи сприяння розбудові Балто-Чорноморського Союзу. Так, маса пропозицій щодо співпраці з Азовським рухом у сфері оброни надійшла до керівника Військової школи ім. полковника Євгена Коновальця Гіоргі Купарашвілі, що виступив з доповіддю на тему єдиної регіональної системи підготовки військових спеціалістів на базі україно-грузинської кооперації.

Ярослав Галущак: Науковий журнал з проблем карпатознавства «Карпати: людина, етнос, цивілізація»: бібліографічне дослідження

В даній своїй праці (дослідженні) хочу розкрити для читачів зміст та основу наукового журналу з проблем карпатознавства «Карпати: людина, етнос, цивілізація» (повна назва) та підсумувати здобутки наукового журналу за п’ять років його існування.

Для подальшого викладу матеріалу вважаю, що необхідно розкрити (розшифрувати) на основі загальноприйнятих визначень назву журналу для повного розуміння піднятої в ньому наукової проблематики та цілей досліджень. Отож, буду розшифровувати (розкривати) буквально кожне слово назви журналу.

Отже, Карпати – гірська система на сході Центральної Європи на території України, Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Румунії, Сербії та Австрії. Ця велика гірська система простягається від околиць м. Братислави (Словаччина) до ущелини Залізні Ворота (Румунія) на 1500 км, утворюючи в сторону України опуклу дугу, що замикає в собі Середньодунайську рівнину (низину). Загальна площа становить приблизно 190 тис. км. км.

Карпати – унікальна гірська система, один з основних вододілів Європи між Балтійським і Чорним морями. Від р. Морави на заході до р. Серет на сході, від р. Дністер на півночі до річки Дунаю на півдні, до ущелини Залізні Ворота, що відокремлюють Карпатські гори від Балканських гір.

Орографічно (від грецького орос – гора, графос — пишу) виділяють Західні Карпати, Східні Карпати (частина з яких так звані Українські Карпати), Південні Карпати, так звані Трансільванські Альпи, Західні Румунські Карпати і Трансільванське плато.

Залежно від розміщення, Карпати поділяють на Західні, Східні та Південні. Західні розміщені на території Польщі, Чехії, Словаччини, частково Угорщини. Східні – Словаччині, Польщі, Західній Україні. Південні – на території Румунії.

Українські Карпати розміщуються на території чотирьох західних областей України: Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька.

01.07.2016

Алексей Заводюк: Украинский Хаос – это лучшее противоядие против русского мира

Когда Путин и его адепты говорят, что Украины нет, то они имеют ввиду, что нет вертикали. А вертикаль им нужна для того, чтобы ее можно было сломать. Силой, деньгами, обманом. Не важно как, но сломать. И подчинить себе.

Сейчас же Украина живет в горизонтали хаоса, не давая Путину ни одного шанса на победу. Ибо хаос победить невозможно. И подчинить себе Хаос невозможно. В принципе.

Мы, конечно, когда-то организуемся, проведем реформы и станем организованным обществом. Но не сейчас.

Сейчас наша задача — выстоять в войне с «русским миром». А победить его мы можем только Хаосом.

Хаос – это наше главное противоядие против русского мира.

Почему Путин и его ватная секта так ненавидят Майдан? Да, потому что Майдан – это хаос, который они не то что уничтожить не могут, а даже осознать. Оттого и злоба, и печаль большая. Истеричные метания из угла в угол. Путинские «консервы» бездарно вскрываются одна за одной, но результат только отрицательный.

«Консервы» хорошо работают там, где есть упорядоченность и предсказуемость. Хаос просто перемалывает «консервы» в труху.

Не важно, кто такая Савченко. Какие бы ни были ее истинные мотивы, ничего плохого она сделать не сможет. Хаос не позволит.

Они называют Майдан бардаком. Но это по невежеству. Бардак вполне приличное турецкое слово.

30.06.2016

Ярослав Галущак: «Студентські історичні зошити»: короткий бібліографічний огляд-дослідження

 Студентські історичні зошити«Gaudeamus igitur, juvenes dum sumus!» «Отже, веселимося, поки молоді!» Так починають співати свій гімн юні студенти, молоді дослідники, наступна нова генерація науковців нашої молодої держави – України.

До речі, студент (від лат.) – учень вищого навчального закладу. У Стародавньому Римі та в Середньовічній Європі студентом називали кожного зайнятого процесом пізнання. З організацією в ХІІ столітті університетів термін «студент» застосовували до тих, хто навчався і до тих, хто навчав (викладав) в університетах. А після введення в університетах вчених звань для викладачів (магістра, професора та ін.), студентами стали називати лише тих, хто в них навчається (студіює).

І ще, важливо, університет (від лат.)  — автономний вищий навчальний заклад (ВНЗ). В університеті об’єднується низка інститутів і факультетів для підготовки фахівців високої кваліфікації з точних, природничих та гуманітарних наук. Крім освітньої функції університети («Vivat Academia!») є науковими установами, в яких викладачі («Vivant professores!») спільно зі студентами («Vivant membra quaelibet!») виконують наукові дослідження.

Провідні університети мають свої видавництва, де друкують навчальну та наукову літературу. Залученню студентів до науково-дослідної роботи сприяють студентські наукові товариства («Semper sint in flore!»). Частина з них мають свої періодичні видання, на шпальтах яких студенти публікують свої цікаві ідеї, результати власних досліджень, пропонують амбітні проекти. Це дає можливість молодим дослідникам «засвітитися» в науковому світі, себто викликати до себе інтерес і зацікавлення з боку наукових кіл, подекуди навіть керівників великих проектів (або фірм), можливість навіть отримати грант та надалі просувати свою ідею (дослідження).

Таким шляхом пішли професорсько-викладацький колектив, молоді науковці та студентський актив Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (ПНУС), а саме одного зі структурних його підрозділів – Інституту історії і політології (директор Інституту  — Кугутяк М. В.), започаткувавши в 2010 році публікацію збірника «Студентські історичні зошити». У збірнику вміщуються студентські статті, присвячені різноманітним питанням історії та етнології. А його авторський колектив («Vivat nostra civitas!») складають студенти українських і зарубіжних університетів. Дане видання адресоване для широкого кола читачів, які цікавляться історією рідного краю та зарубіжних держав.

29.06.2016

Олег Самородний: Sõru Jazz 2016

В этом году уж в девятый раз на эстонском острове Хийумаа проходил джазовый фестиваль. Основная концертная площадка находится в здании старого, но добротного лодочного ангара в порту Сыру. Отсюда и название фестиваля. Порты, пусть и маленькие, всегда навевают какие-то романтические ощущения сродни джазовым, особенно блюзовым, композициям. Может именно поэтому «Сыру Джаз» столь органично вписывается в неброский островной пейзаж.

Нынешний фестиваль был сориентирован на молодых эстонских джаз-музыкантов, но и о маститых тоже не забыли. Организаторам фестиваля – актерской супружеской паре Гуйдо Кангуру и Пилле Лукин – каждый раз удается составлять разноликую и многокрасочную музыкальную программу.

В этих субъективных заметках отмечу лишь то, что лично меня тронуло. Это совсем не значит, что другие исполнители оказались не столь интересны. Тем более, что на некоторых концертах мне не удалось побывать.

Но в начале чуть-чуть о политике. В какой-то момент на сцену в качестве ди-джея вышел спикер Рийгикогу Эстонии Эйки Нестор, оказавшийся заядлым меломаном и страстным поклонником джаза, в целом, и Сыруского фестиваля, в частности. Тем более, что его летний дом находится в непосредственной близости от Сыру. Председатель эстонского парламента прокрутил публике пластинки со своими любимыми мелодиями. Приняли известного политика тепло и весело, хотя все и понимали, что, возможно, это неожиданное ди-джейство является элементом президентской избирательной кампании Нестора, претендующего на почетный пост главы Эстонского государства.

Очень сильное впечатление произвел эстонско-литовский квартет Heavy Beauty в составе Яака Соояэра (гитара), Хенно Кельпа (бас-гитара), Андруса Лиллепеа (ударные) и литовца Людаса Москунаса (бас-саксофон). Выступление этого коллектива позволило насладиться мягким нежно-ласковым звучанием бас-саксофона, редко используемого музыкантами. Суперзвезда литовского джаза Москунас выжал из этого инструмента максимум возможного очарования. В целом музыканты Heavy Beauty выглядели очень искренними и открытыми, искусно вплетая в свои композиции то блюзовые, то роковые вариации.

28.06.2016

Марина Аркатова: Примара зникне — і буде гірше…

Когда вода всемирного потопа вернулась вновь в границы берегов…

З тих пір і почалися всі неприємності людства. Чи то шок від повені позначився, на генофонді. Чи то помилка природи. Але людська субстанція завжди знаходиться у стані війни. Тут вже амбіції «вінця природи» не знають меж, доводячи ситуацію до абсурду.

Наприклад, все та ж росія.

Найбільш кровопролитним військовим конфліктом по праву може вважатися війна росії з Річчю Посполитою 1654-1667 рр., В результаті якої населення Білорусі зменшилася у двічі (!) Однак мало хто знає, що для розв’язання цієї бійні був обраний зовсім абсурдний привід — неточність в офіційному документі. Зокрема, в написанні царського титулу російського царя Олексія Михайловича. Подкормчій Петро Вяжевіч пропустив в зверненні до царя Олексія Михайловича визначення «повелителя всієї Русі».

Зауважимо, що навіть при бажанні перерахувати всі регалії російського государя було надзвичайно складно.

У підсумку в червні 1654 року було розв’язана війна, в результаті якої населення Білорусі скоротилося з 2,9 млн. Чоловік до 1,4 млн.

Зрозуміло, що забудькуватість писаря стала лише формальним приводом для оголошення війни.

Ще задовго до фатальної помилки росія готувалася до наступу: вже в березні 1653 року Патріярх Никон благословив царя на цей похід, і добре озброєні війська лише чекали команди. Однак царські посіпаки все ж мали проявити більшу кмітливість і вигадати для війни привід вагоміший.

Через 362 роки, майже такий самий фінт росія повторює з Україною. Тільки привід для війни ще більш абсурдний. Генетичний.

Гени, то є страшна річь . 83 роки тому «батько всіх народів» заморив голодом кілька мільйонів корінних жителів України. Натомість привіз російську голоту без роду племені. Якби хтось тоді знав, чим обернеться це для України.

Нащадки цієї голоти за 83 роки перетворили колись квітучий регіон в депресивний.

22.06.2016

Ярослав Галущак: Вставай Україно Велика, або «Вставай страна огромная»!

В даній своїй праці (статті), як і в двох попередніх («День Європи в Україні…» та «Чому в НАТО?»), я буду («я урочисто клянусь») оперувати-послуговуватися загальноприйнятими в Україні визначеннями, поняттями, фактами і образами для розкриття дійсних історичних реалій. Отже, почнемо.

І знову Россія (Звідки ця назва? Не знаєте?). І знову Москва (Масква – від слова Гнила ріка, а за нею Неглінка). І знову Красная (Красівая, чи може від крові) площадь (а за нею – Болотная). І знову чути ординські (Ординка) тулумбаси. Бум-бум-бум! Бам-бам-бам! Ура-ура-ура! Бряц-бряц-бряц! І знову чути брязкіт зброї. І знову весь світ з напругою вдивляється, що на цей раз черговий московський цар (імператор, генсек, президент) викотить на Красную площадь. Ні це не уривок казки. Це об’єктивна історична реальність, яка повторюється з року в рік, десятки років. Це воєнний парад в Москві до Дня Побєди 9 Мая.

А буквально через півтора місяця «Вставай страна огромная…» («мы все скорбим от неожиданности»). Це день нападу (22 червня 1941 року) Німеччини та її сателітів на Радянський Союз («на Родіну»). А чи це був дійсно рівноправний союз, чи чергове московське квазіутворення, розглянемо іншим разом. А так, зчепилися в кривавій борні два світових агресори. Два неймовірні «монстри» (почвари).

А ще в цей період (травень-червень) проводиться величезна кількість тематичних концертів (обов’язково – Кобзон), пишеться громада статей, демонструється багато хронікально-документальних та кіно-телефільмів про війну. І так десятки років. З року в рік. Кажуть «ето нас об’єдіняєт», «етім можно об’єдєніть і сплотіть».

21.06.2016

Ярослав Галущак: Чому в НАТО?, або Якби були в НАТО, то не мали б АТО!

У даній своїй статті, як і в попередній («День Європи в Україні: свято єдності, усвідомлення дійсності, напрямки руху»), я знову буду послуговуватися тільки загальновідомими та прийнятими в Україні офіційними даними, усталеними поняттями, шаблонами та узагальненнями.

Отже, як відомо, Україна є незалежною (з 1991 року), європейською країною (географічний центр Європи знаходиться в Україні), яка рухається (згідно зовнішньополітичного курсу) в напрямку інтеграції з іншими європейськими країнами – членами Європейського Союзу.

А що ж таке Європейський Союз?

Європейський Союз (Євросоюз, ЄС, англ. European Union, EU) – це економічний та політичний союз 28 держав-членів, що розташовані в Європі. Площа – 4 325 000 кілометрів квадратних. Населення – 508 200 000 чоловік. Штаб-квартира – Брюссель (Бельгія). Девіз – Єдність у різноманітті. Прапор – синє полотно із 12 золотими зірками по колу. Гімн – «Ода до радості» (слова Ф. Шиллера, музика Л. Бетховена). Валюта – євро у 18-ти країнах єврозони та 10 національних валют.

Яка ж мета Євросоюзу і чому туди так щиро прагнуть потрапити українці? А мета така. Це створення економічного союзу з найвищим рівнем інтеграції економік держав-членів (спільна зовнішня політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці, а також спільна валюта).  Це створення політичного союзу (спільна зовнішня політика, оборона). А також, впровадження спільного громадянства. Мета ЄС – підтримувати мир, свої цінності, добробут своїх народів. Він заснований на принципах поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права та поваги до прав людини тощо.

17.06.2016

Диалог об Империи и Царстве

Материал любезно предоставлен порталу Алексеем Назаревским (Восток — 73): 

Олег Владимирович Залесов С-87, небополитик:

Но пока дорогой Мохаммәт Минач улы Миначев со словом «империя» всячески борется! Если дорогому Не нравится как все устроено у нынешнего Местоблюстителя Престола — так и говорите: сегодняшняя Московская Власть разрушает наше будущее и настоящее так и вот так. Татарам (или консервативной сознательной их части, тут называйте точнее кому) противно это и вот это.

А то лично у меня от Ваших коротких записок в голове короткое замыкание: «чем же Империя татарам-то не нравится? Строили, строили».

С большим уважением ко всем Неравнодушным.

Дмитрий Турыскалиевич Мадигожин:

Историческая справка

«Империя» — неудачное слово для наших дней. Это древнеримский термин, означающий просто власть или однозначное и одностороннее повеление власти, а изначально прозвище «император» было почётным званием римского военачальника.

Россия не была империей до Петра I, а была царством. При Петре стали копировать Запад, в том числе и латинскую терминологию. Петр отказался от официального титула царя и стал императором.

А царём он быть не захотел, потому что этот титул был унаследован от Золотой Орды, хана которой русские и называли царём. Причём этот титул вовсе не искажение «Цезаря» подобно «Кесарю».

Игорь Задорин: Евразийского союза не будет без общей идентичности

— Возможно ли в принципе формирование в Евразийском союзе наднациональной, так называемой мета-идентичности?

— Евразийского союза не будет, если не будет сформирована мета-идентичность. Успех ЕС был во многом связан с тем, что сложилась мета-идентичность «европеец», которая для многих стала важнее национальной идентичности. Только это гарантирует успех любой «империи» – признание человеком любой национальности, гражданином конкретной страны важности своей принадлежности к мета-конструкции. В противном случае империя разрушается. Это справедливо сегодня для любой современной империи – и Североамериканской, и Китайской, и строящихся, но неудачно – Исламской и Латиноамериканской.

Евразийский союз должен породить свою мета-идентичность, иначе он не сложится как устойчивое образование, останется на уровне таможенного союза. А это будет нестабильная конструкция. В современном мире, как оказалось, экономическая переориентация происходит быстро.

— Как может сформироваться мета-идентичность Евразийского союза?

— Вот тут мы уже дошли до вопросов, на которые мне трудно ответить. По всей видимости, должны быть порождены символы, которые признаются важными для всех участников Евразийского союза. Поиск этих символов и высоких смыслов – отдельная специальная задача.

У объединения Европы такой символ был – «общий рынок» и принципиально невоенная (мирная) конкуренция – это ведь поначалу была почти религия, порожденная двумя разрушительными войнами. Бизнес, политические институты, рядовые граждане – отчаянно боролись за этот идеал, не подвергавшийся сомнению. Что может стать такими же суперценностями и «религией» для Евразийского союза, я не знаю. Это предстоит найти.

Не зная, как построить новую мета-идентичность, я, пожалуй, скажу, как ее не надо строить.

Принято считать, что национальная идентичность во многом строится на истории. У меня есть большие сомнения, что в современном мире история может служить надежным фундаментом для построения мета-идентичности. Потому что в современном информационном пространстве присутствует история многих веков, и она скорее конфликтная, нежели объединяющая. Если раньше получалось что-то в историческом прошлом подретушировать, то сейчас это уже не удается никому.

На чем была построена советская мета-идентичность? Именно на том, что в один момент грубо, резко, можно сказать в отдельных случаях варварски, взяли и убрали всю Историю «до», которая была признана разделяющей народы. А все общее и объединяющее было отнесено в будущее. «Светлое будущее» было религией и базой, на которой строилась советская наднациональная мета-идентичность. А когда этот «образ будущего» был дискредитирован, вместе с ним был дискредитирован и СССР. И затем уже каждый отдельный государствообразующий народ занялся формированием своей собственной гражданской идентичности, которая в большинстве случаев формировалась как национальная. И тут естественно все обратились к истории, после чего «развод» только ускорился, поскольку в истории все сразу нашли столько всего конфликтного и разделяющего, что даже породило своеобразные исторические войны.

Я не призываю повторять антиисторический метод большевиков. Но для формирования мета-идентичности надо радикально менять дискурс, уходить от разбирательств завалов Прошлого к строительству общего Будущего. В этой связи закончу фразой из «Так говорил Заратустра»: «Не то, откуда вы идете, пусть составит отныне вашу честь, а то, куда вы идете!».

Беседовал Вячеслав Сутырин

12.06.2016

Вице-президент МА «Мезоевразия» Ферхад Туранлы награжден медалью «За новые достижения».

Вице-директор Института стратегического анализа нарративных систем (ИСАНС) и
вице-президент МА «Мезоевразия» Ферхад Туранлы награжден медалью «За новые достижения». Поздравляем!

Шановні друзі, колеги та співвітчизники!
Вельмивдячний за Ваші щирі вітання у зв’язку з нагородженням мене медаллю «За нові досягнення» («ПОСТУП» / «TƏRƏQQİ»). Висловлення різноманітних думок та позитивних «голосувань» з різних країн світу є ,очевидно, свідченням певною мірою суспільного визнання моєї професійної та громадської діяльності.
З повагою,
Ферхад Туранли

Əziz dostlarım, məsləkdaşlarım və soydaşlarım!
TƏRƏQQİ medalı ilə təltif olunmam munasibətilə təbriklərininzə görə dərin minnətdadlığımı bildirirəm. Bununla əlaqədar çeşitli ölkələrdən söylənilən müxtəlif müsbət fikirlər, insanın cəmiyyətdə peşəkar və ictamai fəaliyyətinin müəyyən dərəcədə tanınılmasına və qəbul edilməsinə dəlalət edən amildir.
Hörmətlə, Fərhad Turanlı

Dear friends, colleagues and compatriots!

I thank you from the bottom of my heart for your very sincere congratulations with awarding me with the Medal «The Advance» («TƏRƏQQİ»). Your various ideas and positive comments expressed in this regard, as well as voting, from different countries of the world makes me hope in actual social recognition to some extent of my professional and public activities.
Sincirely yours,
Ferhad Turanly

11.06.2016

Ярослав Галущак: Сторінками альманаху «Краєзнавець Прикарпаття»: бібліографічне дослідження

У наш новітній час, коли Україна на даному етапі своєї історії ось уже 25 років стверджується як незалежна держава поглиблюється й духовно-культурний потенціал як всієї країни, так і її регіонів. У суспільному житті посилюється роль історичної науки, краєзнавства, історичного краєзнавства в осмисленні багатовікової минувшини, тобто розуміння закономірностей і тенденцій внутрішнього розвитку в загальноукраїнському і регіональному контекстах. Краєзнавство, історичне краєзнавство відіграє величезну роль в розчищенні, відновленні, наповненні джерел національної пам’яті, відживленні, зміцненні та активізації національної свідомості на локально-регіональному (крайовому) рівні.
Г.С. Дем’янчук у своїй праці (довершеній його синами) «Українське краєзнавство: сторінки історії» (2006) так написав про роль краєзнавства: «Краєзнавство, як вияв самопізнавальних та практичних потреб окремих громад суспільства, відіграє велику роль не тільки як підґрунтя історичних та природничих наук; постачальник «місцевих фактів» для узагальнень у фундаментальних працях (допоміжне знання), а й як активний чинник формування побутово-історичної (буденної) свідомості населення, особливо підростаючого покоління, і чи не єдиний засіб для одержання інформації про довкілля (природне, історичне, економічне, літературно-мистецьке) в масштабах села, міста, району, області».
«... Ми стоїмо зараз біля початку гігантського вселюдського процесу, до якого ми всі прилучені. Ми ніколи не досягнемо ідеалу ... про вічний мир у всьому світі, якщо нам ... не вдасться досягти справжнього обміну між чужоземною й нашою європейською культурою» (Ґадамер Г.-Ґ. Батьківщина і мова (1992) // Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика: вибрані твори / пер. з нім. - Київ: Юніверс, 2001. - С. 193).
* ИЗНАЧАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ - ЗАКОН ВРЕМЕНИ - ПРЕДРАССВЕТНЫЕ ЗЕМЛИ - ХАЙБОРИЙСКАЯ ЭРА - МУ - ЛЕМУРИЯ - АТЛАНТИДА - АЦТЛАН - СОЛНЕЧНАЯ ГИПЕРБОРЕЯ - АРЬЯВАРТА - ЛИГА ТУРА - ХУНАБ КУ - ОЛИМПИЙСКИЙ АКРОПОЛЬ - ЧЕРТОГИ АСГАРДА - СВАСТИЧЕСКАЯ КАЙЛАСА - КИММЕРИЙСКАЯ ОСЬ - ВЕЛИКАЯ СКИФИЯ - СВЕРХНОВАЯ САРМАТИЯ - ГЕРОИЧЕСКАЯ ФРАКИЯ - КОРОЛЕВСТВО ГРААЛЯ - ЦАРСТВО ПРЕСВИТЕРА ИОАННА - ГОРОД СОЛНЦА - СИЯЮЩАЯ ШАМБАЛА - НЕПРИСТУПНАЯ АГАРТХА - ЗЕМЛЯ ЙОД - СВЯТОЙ ИЕРУСАЛИМ - ВЕЧНЫЙ РИМ - ВИЗАНТИЙСКИЙ МЕРИДИАН - БОГАТЫРСКАЯ ПАРФИЯ - ЗЕМЛЯ ТРОЯНЯ (КУЯВИЯ, АРТАНИЯ, СЛАВИЯ) - РУСЬ-УКРАИНА - МОКСЕЛЬ-ЗАКРАИНА - ВЕЛИКАНСКИЕ ЗЕМЛИ (СВИТЬОД, БЬЯРМИЯ, ТАРТАРИЯ) - КАЗАЧЬЯ ВОЛЬНИЦА - СВОБОДНЫЙ КАВКАЗ - ВОЛЬГОТНА СИБИРЬ - ИДЕЛЬ-УРАЛ - СВОБОДНЫЙ ТИБЕТ - АЗАД ХИНД - ХАККО ИТИУ - ТЭХАН ЧЕГУК - ВЕЛИКАЯ СФЕРА СОПРОЦВЕТАНИЯ - ИНТЕРМАРИУМ - МЕЗОЕВРАЗИЯ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ - ЛИГИ СПРАВЕДЛИВОСТИ - ДВЕНАДЦАТЬ КОЛОНИЙ КОБОЛА - НОВАЯ КАПРИКА - БРАТСТВО ВЕЛИКОГО КОЛЬЦА - ИМПЕРИУМ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА - ГАЛАКТИЧЕСКИЕ КОНВЕРГЕНЦИИ - ГРЯДУЩИЙ ЭСХАТОН *
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»

Translate / Перекласти