«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
З тих пір і почалися всі неприємності людства. Чи то шок від повені позначився, на генофонді. Чи то помилка природи. Але людська субстанція завжди знаходиться у стані війни. Тут вже амбіції «вінця природи» не знають меж, доводячи ситуацію до абсурду.
Наприклад, все та ж росія.
Найбільш кровопролитним військовим конфліктом по праву може вважатися війна росії з Річчю Посполитою 1654-1667 рр., В результаті якої населення Білорусі зменшилася у двічі (!) Однак мало хто знає, що для розв’язання цієї бійні був обраний зовсім абсурдний привід — неточність в офіційному документі. Зокрема, в написанні царського титулу російського царя Олексія Михайловича. Подкормчій Петро Вяжевіч пропустив в зверненні до царя Олексія Михайловича визначення «повелителя всієї Русі».
Зауважимо, що навіть при бажанні перерахувати всі регалії російського государя було надзвичайно складно.
У підсумку в червні 1654 року було розв’язана війна, в результаті якої населення Білорусі скоротилося з 2,9 млн. Чоловік до 1,4 млн.
Зрозуміло, що забудькуватість писаря стала лише формальним приводом для оголошення війни.
Ще задовго до фатальної помилки росія готувалася до наступу: вже в березні 1653 року Патріярх Никон благословив царя на цей похід, і добре озброєні війська лише чекали команди. Однак царські посіпаки все ж мали проявити більшу кмітливість і вигадати для війни привід вагоміший.
Через 362 роки, майже такий самий фінт росія повторює з Україною. Тільки привід для війни ще більш абсурдний. Генетичний.
Гени, то є страшна річь . 83 роки тому «батько всіх народів» заморив голодом кілька мільйонів корінних жителів України. Натомість привіз російську голоту без роду племені. Якби хтось тоді знав, чим обернеться це для України.
Нащадки цієї голоти за 83 роки перетворили колись квітучий регіон в депресивний.
І розв’язали страшну кровопролитну війну. Яку наші «слуги народу» цнотливо обізвали АТО.
Головнокомандувач везе на фронт черешні для солдатів.
(Після Іловайська, Дебальцеве, ДАПа). Благодійник.
І піднімає тарифи для зубожіння їх близьких.
У якій іще державі (крім Росії) влада цілеспрямовано знищує свій народ, вбиваючи на війні — еліту нації? І прощає терористів? Окупанти без перешкод роз’їжджають по Україні і ведуть бізнес.
Вбивці та кати, що вбивали, наших вояків стають, біженцями, скуповуючи на награбовані гроші землі і квартири по всій Україні.
А народ мовчить. А раптом ще гірше буде? Так хоч примарна стабільність.
Та гірше буде. Примара зникне.
Але нам все по при мешти. То нехай наші діти і онуки розгрібають. Якщо виживуть.
Комментариев нет:
Отправить комментарий