Павло Бондаренко: Не бійтеся Китаю і не перебільшуйте його можливостей!

Не бійтеся Китаю і не перебільшуйте його можливостей. Насправді це дуже слабка економічно, фінансово і навіть у військовому плані країна. Просто дехто потрапляє під магію отого виразу "друга економіка світу", номінального ВВП та кількості населення. 

Насправді "друга економіка" ще нічого не значить. Не можна порівнювати економіки країн - це дуже суб`єктивно. Якщо брати Китай за площею, кількістю населення, природними ресурсами, номінальним ВВП, то він виграє у тієї ж Німеччини, але якщо усе те розділити між усіма німцями і усіма китайцями - останні виявляються жебраками. А якщо взяти ВВП не однієї Німеччини, а всього ЄС - то "друга економіка світу" тихенько іде в ліс.

Китайці дуже бідні. Дехто зачарований середньою зарплатою у 700-800 доларів. Але це з урахуванням великих міст. А в провінції, де мешкає 80% населення, зарплата 160-200 доларів. Причому літр молока коштує 2 долари. Загалом рівень цін у Китаї вищій за український у 1,5 рази. Тобто китаєць з умовної провінції Хунань набагато бідніший за українця з Житомирщини.

Економіка Китаю цілком залежна від західних технологій. Китай називають "майстернею світу", але у сучасному світі це скоріше слабкість а не перевага. Десь доводилося читати, що на кожному смартфоні китайці заробляють 1-2 долари, а решту - японці, німці, голландці, американці, які ці смартфони і програми для них розробляють.

Армія Китаю теж не блискуча. Основна частина бойової техніки - це копія російської. Наприклад, БМП  ZBD-04A зроблена за ліцензією з російської БМП-3. Танки за озброєнням та комплектацією не дотягують навіть до старих російських зразків типу Т-72. Основа авіації або старі радянські Су-27, або їх ліцензійні модифікації. І їх трохи більше двох сотень на всю країну.

Скажуть: зате солдат у них багато і ядерна зброя. Але секундочку: Індія давно вже обійшла Китай по кількості населення і теж має ядерну зброю. Армія Індії третя у світі за чисельністю. І що? Чому ніхто Індію не боїться.

А ще не забуваймо, що Китай - країна закрита, керована комуністичним режимом, який витрачає колосальні ресурси на "надування щок", на показуху. Тут Пекін і Иосква як близнюки-брати. Насправді навіть новітні китайські "вундервафлі" типу ЗРК  HQ-22, гірші за російські С-300 і їх чомусь ніхто, крім країн "третього світу" типу Таїланду, Туркменістану, Сербії, М`янми купувати не поспішає.

Останнім часом економіка Китаю увійшла у жорстокий штопор. Експорт та імпорт скорочуються. Залежність від іноземних компаній та урядів зростає. "Китайському диву", яким так дехто захоплювався, прийшов кінець. І далі буде лише гірше, от побачите.

Задля ілюстрації вирішив не китайські танки показати, а фото нічного Китаю з космосу. Чітко видно добре освітленою приблизно 20% території. Це переважно морське узбережжя. І порівняйте з Південною Кореєю та Японією. Та що там - з Індією порівняйте....

Олег Гуцуляк: До тих, хто хоче тебе просто знищити, є тільки одне і єдине - екстермінація (extraneous)

Нещодавно Олексій Арестович написав  твіт, передає "ДС":

"Судячи за кількістю (і якістю) жартів про вбитого акулою росіянина, розлюднення вже тут. А якщо воно тут, у Вас, значить Ви - програли. Ви, такі красиві, програли банальному, сірому, нудному злу. І самі стали злом - банальним , сірим, нудним".

Пізніше у відео передачі Юрії Латиніної, викладеному на Ютубі, він доповнив: "Расчеловечивание противника - неправильная стратегия Украины".

На що можна відповісти тільки одне: 

вже хто-хто, а саме Західна (і саме неоліберальна) позиція спричинилися до максимального "розлюднення" ("расчеловечивания") будь-якого ворога. 

Достатньо переглянути Голлівудські фільми про нацистів, воєнкомуністів, культистів, інопланетян, орків чи зомбі чи на настольні ігри / книги / фільми "Warhammer 40.000"- для них вони потенційно "чужі" (alien), "ксеноси" (xenos).

Навіть тварини (в тому числі й хижаки) - вони "свої" (own), до них і ставляться гуманно (ad humanitatem suum). 

А до тих, хто хоче тебе просто знищити, є тільки одне і єдине - екстермінація (extraneous).

Софія Дніпровська: Слід протистояти антиукраїнському паскудству і тримати ключові ділянки інформаційного фронту!

Військові знають, що є такі стратегічні позиції/висоти/плацдарми, після втрати яких утримати певну ділянку фронту вже неможливо і треба триматися за ці позиції, поки є сили триматися, а втративши, відступати й перегруповуватися, щоб не палити резерви, бо програний бій ще не означає програш у війні. 

Це стосується не тільки війська, а й (гео)політики, бізнесу й звичайного життя. 

У мене стійке враження, що проти нас працюють цілі інформаційні центри, метою яких є знищення української нації. 

Спочатку вони підбивають українців здати важливі стратегічні позиції (хуже-не-буде/хотьпосмійомся/станемо на коліна - договоримось посередині/розведемо війська/скоротимо армію/розмінуємо шляхи, накладемо асфальту/наваримо холодцю, насмажимо шашликів і будемо єднатися), а коли ключові позиції втрачені і ворог увірвався у фортецю, підбивають лізти на рожен, формуючи абсолютно неадекватне уявлення про співвідношення сил, спекулюючи на анархізмі й хворобливому самолюбстві, притаманному всім поневоленим націям. 

Ця тактика була обкатана ще в 14-15 р.р., коли "небайдужа громадськість" тисла на владу і вимагала: то закрити кордон (як???), то водички на блок-пост принести, то не зупинятися і тримати аеропорт (Янукович же залишив нам могутню армію - як можна з нею не перемогти і не дійти до Москви). 

І продовжує застосовуватися. Тільки тепер ті ж самі "рішучі й непокірні" люди виправдовують авантюрні й злочинні дії чинного керівництва. 

Вирахувати, хто цим займається, не вельми складно. Значно складніше знайти управу на цих негідників у рамках "стандартів", нав'язаних нам лицемірними "союзниками". 

Але протистояти цьому паскудству і тримати ключові ділянки інформаційного фронту слід доти, доки стане сил. І доки не відкриється сприятливе вікно можливостей. 

Бо це просто питання життя і смерті. Do or die.

Книги: Ю. О. Шилов. Ноосферна теорія історії і проблеми сучасності

Ю. О. Шилов.

Ноосферна теорія історії і проблеми сучасності. - Київ: Археолого-етнологічний музей «Аратта – Україна»; Науково-дослідна лабораторія з вивчення і розроблення гуманітарних ідей академіка В. І. Вернадського, 2023. - 117 с.

ISBN 978-966-1557-52-8 URL :  скачати pdf >>>

Збірник містить статті кандидата історичних наук, почесного доктора історичних наук, почесного професора, почесного академіка кількох наукових установ і університетів України та світу Ю. О. Шилова – присвячені основам цивілізації індоєвропейців, європейців, слов’ян, а також перспективам історичної науки ноосферного напрямку. Для науковців, освітян і широкого кола читачів.

З М І С Т

Замість передмови . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

Основа ноосферного вчення В. І. Вернадського

та ведичні пам’ятки Кременчуччини . . . . . . . . . . . . . . 7

Ноосферна теорія історичного розвитку :

стан і перспективи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22

Ноосферна теорія історії

у освітянській конкретиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32

Ноосферна теорія історії

і проблеми сучасності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40

Р е з ю м е . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109

Р е з ю м е . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110

S u m m а r y . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111

Замість заключення

ЗВЕРНЕННЯ до вчених, освітян, урядовців,

до всіх народів Світу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 113

Алиме Мауленова: 7 Душ Тюрка

Құт - удача, успех, небесная благодать. Құт это индивидуальная идея от Тенгри которую каждый человек с рождением приносит в этот мир из мира Духов / идей. Құт также это удача-награда даруемая непосредственно Тенгри человеку за проявленное бесстрашие и решительность. Реализованный Құт после смерти человека подобно птице занимает место на ветвях мирового древа Байтерек, вне времени.

Бақ - точность, сила, меткость, ловкость, прозорливость, благодать, благополучие. Бақ даруется / нашептывается Умай, и зависит от благочестия матери. При жизни человека передается детям через женскую линию. Второе значение Бак - видеть.

Рух - связь поколений, взаимодействие, преемственность, опыт и мудрость. Рух наследуется от родителей и после смерти человека остается у его могилы. Захоронения тюрков всегда были родовыми и объединяясь Рухи предков составляли Аруак. Второе значение Рух - движение.

Тын - пассионарность, харизма, энергичность, напор, дыхание. Тын даруется / вдыхается Эрликом и после смерти человека уходит в его сумеречный / западный / нижний мир мертвых.

Жан - эмпатия, сопереживание, сочувствие, эмоциональная связь, гуманность и искренность. Формируется у человека в первые годы жизни. После смерти остается как отражение в эмоциональной памяти близких людей.

Сұр - восприимчивость, связь с коллективным бессознательным / миром Духов, тонкий контур, силуэт. Сұр происходит от биологического начала, это единство со всем живым, Природой, после смерти человека остается как его экологическое отражение.

Ес - сознание, разум, самообладание, ответственность, лидерство, память. Ес это специфически человеческие качества личности и психики связанные с второй сигнальной системой (ВСС). Второе название Есен - благоразумие, благополучие, гармоничность действий.

Итак, древние тюрки верили в существование двойника. Идея наличия двойника очень древняя, распространена у многих народов и жива по сей день, ибо связана с психикой человека.

⠀Сначала давайте отделим двойника от души.

Понятие «душа» в привычном для нас значении тюрки мыслили иначе. Сущность живого человека мыслилась в нескольких составляющих. Более того, у разных тюркских народов их трактовки и количество разнятся.

⠀Например, вот основные элементы человека:

Александр Волынский: Сценарии прекращения войны (мнение нашего эксперта)

Сценарии  прекращения  войны.

Капитуляция  России – очень  низкая  вероятность.

Капитуляция  Украины – низкая  вероятность.

Оптимальное – мирное  соглашение. Россия  оставляет  за  собой  Крым, Донецк  и  Луганск, Украина  входит  в  НАТО  и  ЕС – низкая  вероятность.

Замораживание  конфликта до  следующей  горячей  фазы – средняя  вероятность.

Наиболее  высокая  вероятность  у  сценария  продолжения  войны  в  ситуации  стратегического  тупика. Даже  если  в  этом  году  или  в  следующем  году  ВСУ  освободят Северную Таврию  и  выйдут  к  Азовскому  морю, Герасимов  для  спасения  Крыма  начнет  наступление  на  Харьков  со  стороны  Белгорода, поскольку  южный фронт  резко  сократится. Окружить  Донбасс  украинская  армия  не  сможет, а  штурмовать  городскую  агломерацию в  лоб  долго  и дорого. Стороны будут  ждать  вмешательства  внешних  факторов  ведя  войну  на  истощение.

Для  достижения  оптимального мирного  соглашения  должна  быть  проявлена  воля  мирового  сообщества. 

Когда Запад  договорится  с  Китаем, тогда  можно  будет установить  прочный  мир (понятно, что  Китай  за  это  должен  получить  Тайвань). Это  и  будет  НОВАЯ  ЯЛТА, в  которой  Россия  и  Украина  - это только  фигуры  на  большой  шахматной  доске. 

Для  обрушения  России, если  та  будет  мнить  себя  суверенной,  Китаю   надо  будет  только перестать  платить  за  нефть  и  газ и  вышвырнуть  Россию  из  ООН за  систематический  шантаж человечества  ядерным  оружием.

Тем  украинцам, которые  мыслят  рационально, а  не  эмоционально,  скажу, что  Россия, получив  Крым  и  Донецк, потеряет  всю  Украину. 

Продолжая  войну  ради  Крыма  и  Донецка, Украина  может  стать  для  США  еще  одним  Южным  Вьетнамом  или  Афганистаном. 

Пусть  лучше  рашисты  считают, что  они  победили, чем  продолжают  пить  яд  реваншизма. Для  всего  мира  позор  и  унижение  Путина  уже  состоялись. 

Игорь Эйдман: Профуканный шанс

Навальный пишет: 

"Поэтому ничего я не могу с собой поделать и люто, бешено ненавижу тех, кто продал, пропил, растратил впустую тот исторический шанс, что был у нашей страны в начале девяностых. Ненавижу Ельцина с «Таней и Валей», Чубайса и всю остальную продажную семейку, которые поставили Путина у власти. Ненавижу аферистов, которых мы почему-то называли реформаторами. Сейчас-то ясно как день, что ничем, кроме интриг и собственного благосостояния, они не занимались. В какой еще стране столько министров «правительства реформ» стали миллионерами и миллиардерами?".

Всё правильно. Об этом же ровно я писал пару недель назад здесь в контексте собственной вины и вины мооего и старших поколений (50+). Навальный моложе, его поколение в этом не участвовало.

Дублирую этот пост.

Промотавшие шанс

В ФБ продолжается ругань между "хорошими" (кроме шуток, действительно, в основном неплохими) русскими по поводу их личной и коллективной вины за российские преступления в Украине. 

Для меня очевидна моя собственная отвественность за происходящее и коллективная вина моего (50+) поколения российской политизированной интеллигенции, активно принимавшей участие в общественной жизни страны, начиная с горбачевской перестройки и ельцинских реформ. Кстати, к этой же среде принадлежит и большинство спорящих.

Друзья, мы всё бездарно прое... Перестройка дала нам шанс, а мы его тупо профукали в погоне за успехом, деньгами и иллюзиями.

Шульгин гововорил, что Белое движение начали почти святые, а закончили почти разбойники. Демократическое движение в России во время перестройки начали искренние идеалисты-бессеребреники, в 90-е они превратились, как минимум, в сотрудников и партнёров разбойников, а недавно опять вошли в образ почти святых-идеалистов в изгнании и, в большинстве, уверены, что такими были всегда.

История постперестроечной либеральной интеллигенции - это история гнилых компромиссов, за которыми стояли по преимуществу корыстные интересы. Это компромисс с перекрасившейся коммуно-чекистской номенклатурой; работа на олигархов-разбойников: Гусинского, Березовского, Чубайса, Фридмана и т.п.; поддержка кровавого октября 93; продолжавшееся и после начала Первой чеченской войны сотрудничество с властью; попытка выдать коррупционный распил собственности за приватизацию; превращение выборов с помощью грязных и глупых PR-технологий в балаган и, как следствие, - разочарование людей в демократии, дискредитация демократических институтов.

Всё это обеспечило приход Путина к власти и весь последующий "рок событий". 

Конечно, мы все, участники политических процессов, которые в конечном итоге привели страну к путинскому фашизму и агрессии, бездарно проигравшие в пьяном казино шанс на демократию, несём прямую отвественность за российские преступления в Украине. 

Образы Мезоевразии / Images of Mesoeurasia by Olga Navrotska

 

Олена Семеняка: Знакова зустріч з батьком великого українського філософа і геостратега Олександра Маслака

Приємна і знакова зустріч українських і польських друзів Олександра Маслака з його батьком - Олександром Івановичем Маслаком, під час якої ми запланували спільні кроки і формати для продовження спадку цього великого українського філософа і геостратега, що так передчасно загинув у автокатастрофі в 2017 р. разом із чотирма іншими громадськими діячами, повертаючись із конференції у Варшаві на тему солідарної протидії країн Інтермаріуму гібридній агресії Кремля.

Говорили про те, наскільки невипадкова ця "ДТП", адже більше за все рф боїться ось таких архітекторів Інтермаріуму, які працюють на примирення й співпрацю польського та українського народів, а також про абсолютну непотрібність наших конфліктів минулого століття, що виснажили український спротив червоній загрозі (до 100 000 українських військовополонених у польських таборах станом на 1919-20 рр.) напередодні успішного, але не остаточного звільнення Києва від більшовиків об'єднаною армією Петлюри і Пілсудського і мають назавжди відійти в минуле. 

Власне, програма заснованої азовськими ветеранами ГО Intermarium Support Group під моїм керівництвом ніколи й не пропонувала нічого іншого, якими би неоднозначними не були фази сучасних польсько-українських відносин, а намір вивести нашу геополітичну синергію через актуалізацію ідей Олександра я озвучила щонайменше торік і запрошую всіх зацікавлених до його втілення тут і зараз.

Невипадково й те, що, попри належність до різних інтелектуальних традицій, консервативної і ліберальної, наші польські гості реалізують цю саму лінію. Так, однойменну збірку творів Олександра тримає Маріуш Патей, багаторічний учасник наших конференцій, економіст, добре знаний своєю якісною аналітикою та конструктивними ідеями, в т.ч. як подолати нинішню експортну кризу в стосунках України й Польщі. Як він пожартував, "Польща все одно продовжила би поставляти зброю Україні проти рф, навіть якби її очолив сам Степан Бандера".

А Казімєж Вуйціцький, відомий польський історик і публіцист, професор Варшавського університету, подарував присутнім примірники своєї праці "Коротка історія УПА для поляків. Чи примирять нас історики?", на тему конкретних шляхів цього взаєморозуміння і примирення.

Дякуємо Олександру Івановичу за теплий прийом, що так припав до душі нашим гостям ❤️ А також за регулярну підтримку фронту, зокрема, азовських підрозділів.

Глибока подяка й Польщі і польським добровольцям за допомогу українському народу в нашій спільній боротьбі проти російського агресора, плодом якої має стати Міжмор'я.

Володимир Єшкілєв: Про битву Володаря Простору з Володарем Часу, або Про те, коли війна остаточно й безповоротно закінчиться

Про це не говорять під час війни

Сімнадцять місяців тому не було чіткого розмежування фронту й тилу. Україна — пробуджена, шокована, розлючена й затята — працювала як єдина «машина спротиву». Тепер працюють дві окремі «машини» — кожна у своєму ритмі та зі своїм функціоналом.

«Машина фронту» успадкувала спротив і лють, позбулася шоку й довгого переліку мутних ілюзій. «Машина тилу», щедро змащена валютою, намагається переробляти мирне минуле в мирне майбутнє. Але в неї це виходить so-so. Мирне минуле було нашвидкуруч зібране із різних шматків. Деякі з них смерділи. І досі смердять.

Більшість наших співвітчизників не здогадується, що історія двох «машин» — не суто українська тема. Що кожна довга війна рано чи пізно починає крутити їхні нещадні коліщатка. І що насправді ці дві «машини» називаються не Фронт і Тил, а Інферно і Вавилон. І що довше триває справа, позбавлена милосердя, то чіткіше крізь маску Фронту проступає підземний вогонь Інферно, а крізь маску Тилу — вулиці й капища Вавилону. А ще його Вежа.

Це може комусь здатися парадоксальним, але Тил (Вавилон) прагне святої правди, а Фронт (Інферно) шукає найкращу з казок. Якщо ж розібратися, то все логічно. Вавилон пересичений нестерпною брехнею, а Інферно — нестерпною справжністю. І там, і там шукають ліків проти нестерпного, бо вже несила, вибачте за тавтологію, усе це нестерпне терпіти.

Насправді ж невідомо, що небезпечніше: шукати правду чи шукати найкращу з казок.

Игорь Эйдман: И ты, Си?!

Как известно, русский с китайцем братья на век! Только век этот опять оказывается каким-то коротким. 

Переговоры 42-х государств, включая Украину, но без России, в Джидде похоронили новую российскую внешнею политику. Она была построена на идее, что Россия противостоит Западу не в одиночку, а вместе с большей частью человечества, со всеми, кто не попал в западный золотой миллиард. За спиной таких гигантов, как Китай и Индия, было как-то не так страшно хамить США и Евросоюзу. Российские политики и пропагандисты как мантру повторяли: 

- Мы не изгои! Запад на закате, а с нами остальной мир.

Однако всё это оказалось очередным лживым мифом. От России отвернулись даже её партнёры по БРИКС, включая Китай, на поддержку которого возлагались особые надежды. Они приняли участие в конференции в Джидде, а Россию оставили у дверей своего клуба, как злостного мирового дебошира, которого нельзя пускать в приличное общество.

После Джидды стало понятно, что Россия одна и на чью-то поддержку надеяться ей не стоит.

Паникеры ждали, что Запад устанет от войны и начнёт давить на Украину, принуждая её пойти на уступки России. Однако раньше устали от войны Восток и Юг. Не имея возможности воздействовать на Украину, поддерживаемую Западом, они начинают давить на нуждающуюся в них изолированную Россию. 

Экономики стран третьего мира сильно зависят от мировой экономической конъюнктуры, от бесперебойной работы логистических цепочек импорта и экспорта, по которым бьёт затянувшаяся война (и дело не только в зерне). Развивающиеся страны заинтересованы, чтобы война не стала глобальной и не торпедировала мировую экономику. Именно к этому стремятся Китай, Индия, Саудовская Аравия, Турция и другие участники встречи в Джидде. 

Они уже предлагали Путину пойти на вполне косметические уступки, например, объявить о готовности заморозить войну по нынешней линии фронта. Это было бы для России чрезвычайно выгодно. Но кремлёвские безумцы требуют, чтобы "враг приполз к ним на коленях и просил пощады". 

Весной Кремль оттолкнул протянутую Турцией, а затем Китаем руку помощи и фактически проигнорировал их "мирные инициативы". Ах, так - решили китайцы, турки, саудиты и прочие - раз в Кремле сидят безумцы, значит будем разговаривать в Джидде без них. 

Если Россия и дальше не будет идти на уступки, а при Путине они невозможны, к западному давлению на неё присоединятся многие ведущие страны третьего мира. 

Однако, пока Путин у власти, принудить Россию к миру и у них не получится. Значит в его устранении будет заинтересован не только Запад, но и Восток, прежде всего Китай. А эта угроза намного опаснее.

Чи винні українці у війні?

Максим Розумний

Концепт "провини за війну" з легкої руки Олексія Толкачова опинився у центрі суспільних дискусій. Очевидно, що в популярному дописі він використаний радше як риторична фігура, що називається, "ради красного словца". Але отримав потужний резонанс в колективній психіці.

Насправді, в той чи інший спосіб, пошук винних за війну ведеться всередині українського суспільства постійно і наполегливо. Для когось це Порошенко, а для когось Зеленський, для когось російськомовні, а для когось націоналісти. Хтось бачить причину війни в "ресентименті", а хтось у присутності радянської символіки та/або в намаганні більшості жити мирним життям у період 2014-2022.

За цими звинуваченнями, майже завжди, стоїть чиясь образа або травма, тому їх важко спростувати або взагалі оперувати в цьому дискурсі раціональними категоріями. Тим більше, коли колективними емоціями маніпулюють з політичною або ідеологічною метою.

На жаль, усе це дає ефект. Українське суспільство схильне засуджувати, а не розуміти, впадати у відчай, а не шукати шляхи виходу з кризи. З моральної точки зору, така реакція є зрозумілою, але якщо ми застрягнемо в цій трясовині хворобливої емоційності, то ми ніколи не вийдемо назустріч своєму спільному майбутньому.

Нам потрібна культура відповідальності, а не культура провини.

Andrij Bondar 

Фраза "українці заслужили на війну" в моїй травмованій свідомості еквівалентна фразі "українці не мають права на існування". І я думаю, що в багатьох саме таке враження. Це типовий геноцидний наратив, звичний для практик імперського садо-мазо, який пробують нам згодувати під виглядом внутрішньої, прекраснодушної типу-самокритики: ви винні, тільки ви винні в усьому, а найголовніше в тому, що наважились дожити до сьогоднішнього дня.

Igor Holfman

Війна по суті для нас вітчизняна, антиколоніальна, національно-визвольна. Говорити, що українці "заслужили на війну", це все одно що говорити "українці не заслужили на суверенітет". 

Игорь Эйдман: Необходим канселинг культурфашизма

Канселинг русской культуры - конечно чепуха. Русскую культуру заканселить невозможно, она давно стала неотъемлемой частью мировой. Проблема не в культуре, а в одном сильном деструктивном идеологическом направлении в ней. Я бы назвал его культурфашизмом.

Умберто Эко подчеркивал, что фашизм - "это, по существу, отрицание духа 1789 года (а также, разумеется, 1776) — духа Просвещения. Век Рационализма (фашизмом) видится как начало современного разврата".

Путинский фашизм, как итальянский и немецкий, -  попытка преодолеть наследие эпохи Просвещения, погрузить страну в новое средневековье. Он имеет серьёзные корни в русской культуре, многие (но далеко не все) представители которой отрицали наследие Просвещения и проклинали век рационализма. Вместо этого они, как и итальянские и немецкие фашисты, предлагали культурную архаику, романтический иррационализм и агрессивный национализм.

Первый в ряду кумиров российских культурфашистов - Достоевский (в качестве идеолога). Недаром он сыграл огромную роль в формировании политического мировоззрения Геббельса.

В постсталинское время российская интеллигенция не освободилась от слепого преклонения перед  идео-кумирами, а просто поменяла их. Культурмарксизм потерял своё влияние, но на его место пришёл культурфашизм. Достоевский стал в нём практически тем, чем был Маркс в коммунистической идеологии.

Дань культурфашизму отдала не только т.н. "русская партия", то есть откровенные националисты-"почвенники", но и многие консервативные или даже праволиберальные авторы (например, Максимов и Кублановский).

Одним из кумиров российских культурфашистов стал Солженицын, откровенно призывавший искоренить дух Просвещения: "... Человечество находится в долгом кризисе, который начался триста, а где и четыреста лет тому назад, когда люди откачнулись от религии, откачнулись от веры в Бога, перестали признавать кого-либо над собой и в основу положили прагматическую философию - делать то, что полезно, что выгодно, руководиться соображениями расчёта, а не соображениями высшей нравственности". 

Авторитаризм, по Солженицыну, может быть даже благом, если имеет "первоначально, сильное нравственное основание – не идеологию всеобщего насилия, а православие". Писатель считал, что: "Всё зависит от того, какой авторитарный строй ожидает нас и дальше?". 

Солженицын готов был оставить «вождям Советского Союза» (то есть читай правящей бюрократии) «неколебимую власть, отдельную сильную замкнутую партию, армию, милицию, промышленность, транспорт, связь, недра, монополию внешней торговли, принудительный курс рубля». 

Правящие российские фашисты реализуют многие идеи Солженицына: сохранили авторитаризм на новой православно-патриотической основе, пытаются создать солженицынский Российский Союз, называя его Русским миром, противостоят идейному влиянию «разлагающегося, аморального» Запада. 

Наследие культурфашизма во многом отвественно и за преступной вторжение в Украину.

Целью его было создание чего-то типа Российского союза по Солженицыну, включающего Украину и Беларусь. 

Мысли Солженицына о том, что «огромные просторы, никогда не относившиеся к исторической Украине, как Новороссия, Крым и весь Юго-Восточный край, насильственно втиснуты в состав нынешнего украинского государства» стали оправданием российской агрессии. 

Многие нынешние путинские мантры задолго до него произносил Солженицын: границы между республиками СССР произвольно нарисовали большевики, поэтому они ничего не значат, а Россия на Западе оболгана столетиями. Их объеденяет также презрение к плюрализму, институтам представительной демократии,  осуждение  Февральской и любых революций, восхваление Столыпина.

Идеи Солженицына ("Как нам обустроить Россию" прочитала вся страна) и других культурфашистов: Ильина, Льва Гумилёва, Дугина и т.д. во многом опредилили мировоззрение правящих чекистских образованцев.

Ярослав Калакура: Не маємо права забувати!

 Доречно почати словами знаного письменника і науковця Віктора Жадька : "Не маємо права забувати!".

5 років тому відійшов у Світ Вічності відомий український вчений, доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки Май (Михайло) Панчук.

У прощальному слові директор академічного Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Олег Рафальський образно сказав: "Треба вчитися жити без Мая Івановича...". А воно не виходить. Не вистачає його мудрості, прозорливості, стратегічного і критичного мислення, людської доброти, порядності, чуйності, дружньої поради і підтримки

. На його пошану та інших фундаторів новітньої української етнополітології видана книга "Цивілізаційна ідентичність українства" . Добра і світла память!

Костянтин Рахно: Не зламатися, вистояти проти ницості та підлості й гідно пройти через усі випробування

Отже, про норвезький серіал "Fremvandrerne", він же "Beforeigners" Йенса Лієна (2019). Найбільш язичницький телепроект останніх років.

 В останні роки неангломовні країни Європи радують свіжими ідеями в кінематографі. "Емігранти в часі" - одна з них, блискуча за грою акторів і продуманими деталями.

 На сучасну Норвегію несподівано звалюються хвилі мігрантів у часі. Відповідно печерних людей, людей доби вікінгів і людей із ХІХ століття, що вдягаються, як Свирид Петрович Голохвастов, і так само пишномовні.

 За кільканадцять років вони стають частиною норвезького суспільства, засвоюючи мову, технології й елементи способу життя, але при цьому повністю залишаючись собою й створюючи часом ті чи інші проблеми нашим сучасникам.

 І тут, окрім детективної інтриги й численних таємниць, є над чим замислитися. Серіал показує, що сучасним норвежцям співгромадяни з Азії та Африки стали чомусь ближчими за власних кревних предків, до яких поширюється "таймсистська" ненависть у вигляді нападів, ксенофобських написів, вандалізму на кладовищах і знущань. Характерний епізод, коли проти вікінгівської дівчини Алфгільдри, що працює в поліції, її колега, сучасна норвежка, змовляється з вихідцем із Закавказзя чи Передньої Азії. 

 Проте саме ці люди з інших епох мають щось, що розтратили сучасні норвежці. Печерні люди виявляються добрими, чуйними, розуміючими, вдячними, джентльмени з ХІХ століття - спокійними, розсудливими, галантними, вікінги - поетичними, щирими, дружними, вірними, відданими, сміливими, готовими до самопожертви. "Живи без сумнівів і помри без сумнівів!"

 Разом з тим, фільм є підкреслено проязичницьким, бо головна героїня є "щитоносцем Одина", учасницею язичницького опору кровожерному королеві Олафові Товстому, якого потім проголосять святим і створять його масовий культ - аж до хреста на норвезькому прапорі. І в нашому часі опиняється не лише її бойова подруга, козир-дівка Урд, але також їхній вождь, відважний і дуже добрий Торі Собака, що в битві при Стікластадірі 1030 року особисто вбив Олафа. І йому доводиться нелегко в лицемірному, толерантному далеко не до всіх, побудованому на доносах і цькуванні, позбавленому совісті, честі, гідності сучасному суспільстві, що прикривається ворожою йому релігією. Гріх воно може вибачити, а от справжню чоловічість? 

Не зламатися, вистояти проти ницості та підлості й гідно пройти через усі випробування - ось справжній виклик для переселенців із минулого. І в цьому їм допомагає віра у їхніх богів. Характерно, що асатру зображується як звична для норвезького суспільства, хоч і не загальноприйнята річ: "Хочете поговорити про бога нашого Одина, й те, що він може принести у Ваше життя?"