Юрій Денисюк, Раїса Лиша: Козак Мамай — символ арійської традиції

«Ти дивишся на мене й гадаєш, хто я, звідки родом…»

«Предки арійців жили у Подніпров’ї… Є всі підстави вважати, що «Рігведа» зародилася на берегах Дніпра. В літописах згадується слово «останці». Це ті, хто залишився жити (на берегах Дніпра), хоча племена вирушили до Індії. Мій заклик до українців: займіться вивченням санскриту (яким написана індоарійська«Рігведа»), за мовними ознаками знайдіть серед своїх племен «останців» — і відновіть зв’язок часів…» (Б.Рибаков, академік.)

***

В Україні з глибокої давнини відомі картини, на яких зображено містичну особу, котра за народними переказами носить ім»я — Мамай. Набувши свого значного поширення в Україні народна картина «Козак-Мамай» освячувала чи не кожну українську хату, малювали «Козаків-Мамаїв» на полотнах і на стінах хат, на дверях і віконницях, на кахлях і скринях. Навіть на липових вуликах знаходять його лик.

Атрибути, що зображено на «Мамаєвих» картинах несуть в собі закодовану інформацію, яка передається через покоління на протязі багатьох століть, сягаючи епохи переселення Аріїв з території України на індійський субконтинент.

На посвячений статус Мамая вказує ритуальна поза і зачіска. Подібне медитаційне положення є іконографічним зображенням божеств у східних культурах, що вказує на сакралізованість образу. Чуб, так званий «козацький оселедець», традиція носіння якого бере початок в арійській культурі, символізує вищі духовні сили. Те , що чоловік, який його має , усвідомив та знаходиться в безпосередньому зв»язку з Богом. Аналогічно до того, як плід, за допомогою пуповини, підтримує зв»язок з матір»ю, знаходячись в її утробі. Саме пуповину, але вже в духовному розумінні єднання з Богом, символізує пасьмо волосся на маківці голови українця (козака, характерника). Слід звернути увагу на те, що волосся на голові залишали тільки в місці, де у немовлят з народження знаходиться отвір в черепі, так зване «тім»ячко»,  або «м»яке місце», яке з дорослішанням заростає . В езотеричних науках стверджується, що саме крізь цю точку на голові, людина отримує більшість інформації в перші дні життя.
Слово «характерник» є давньоукраїнським і його коріння сягає прамови індоєвропейців , а саме українців — санскриту . В основі іменника «характерник» лежить санскритський корінь «хара» — дух, макрокосм. нерухоме чоловіче (духовне) космічне начало, Вища «чиста свідомість». Можна зробити висновок про те , що слово «характерник» вживалося по відношенню до блаженної, духовно-розвиненої людини ,яка досягла завдяки своїм практикам, вищого стану свідомості і як результат отримавши надлюдські можливості набула певної божественності. У Ведах говориться, що серед арійської варни воїнів ( кшатріїв) існують загони, основу яких складають махаратхи – могутні бійці, здатні поодинці боротися проти тисяч. Префікс «ма-» в санскриті означає «великий», що означає корінь»хара» вже з»ясовано . Отже беручи до уваги це, можна сказати, що українські козаки-характерники є невід’ємною частиною у минулому варни кштаріїв, є наслідниками арійських традицій.

Вже доведено іноземними та вітчизняними фахівцями , зокрема генетиками, археологами ,філологами та ін., що Арії, носії санскриту , є пращурами сучасних українців. Відомо, що з території північного Причорномор»я, племена Аріїв в ІІ-му тисячолітті до н.е. принесли в Індію свою розвинену культуру та мову. Найчастіше український іменник «Характерник», виводять від слова грецького походження «характер» та завдяки цим діям гублять ту стежку по якій могли прийти до розкриття глибинної суті характерництва, як феномену та визначної ланки запорізького козацтва.

Визначним атрибутом, який завжди зображували на іконах з Мамаєм є музичний інструмент — кобза. Аналогічно до української в індійській традиції Богиня Сарасваті зображена з Віною -музичним інструментом ,що дуже схожий за звучанням та формою з кобзою. Сарасваті — вважається втіленням всіх знань: мистецтв, наук, ремесел і майстерності. Кобза (Віна) є натяком на те, що її власник є носієм і передавачем сакральної інформації , тобто займається просвітництвом. З цього приводу слід згадати давньоукраїнських гуслярів, кобзарів які традиційно були хранителями та оповідачами народного світобачення ,його філософії. Вони носії ведичної духовної традиції стали творцями нашого усного героїчного епосу , дум та історичних пісень, які лишаються неперевершеними творіннями поетичного генія народу й за якими слід вивчати справжню історію України. До речі, арійські Веди спочатку викладалися, виключно, в усній традиції ,від вчителя учню, і тільки значно пізніше були зібрані і записані індійськими брамінами.

Саме уважне вивчення філософії,релігії,езотеричних практик індійського народу та санскриту в контексті української мови та фольклору — надасть ключ до розуміння Мамая та характерництва, а також багатьох загадок Запорізького козацтва і взагалі української історії.

Відомий історик і археолог, дослідник курганів Юрій Шилов вбачає предтечу Козака Мамая в індоарійському Гандгарві — втіленням якого ставала людина, котра добровільно віддавала себе на принесення жертви, заради відновлення духового зв’язку — космічного ладу між земним світом живих, потойбіччям — світом мертвих і світом небесним, рятуючи цим земний світ від хаосу й западання у небуття. Це був самотній вершник, що мав — за власним покликом — цілий рік з конем блукати в степу у часі і просторі, готуючи свій дух і тіло до місії спасіння. Після смерти він перетворювався у вічне (безсмертне) первісно божественне начало, засіваючи сяйвом духу простір і час і просвітлюючи майбутнє. Згідно з мітами Рігведи, через пожертву відбувається самозародження — творення Всесвіту.

Звернімо увагу й на подібність картини Мамая з картиною індійського гуру Нанака — засновником релігії «сикхізм» та першим сикхійським гуру (вчителем), обраним із 10 гуру – сикхів. У нього є ще багато імен та титулів, його ще називають Накак – Шах або ж Баба – Нанак. У Пенджабі його шанують не лише сікхи, а й індуїсти та мусульмани.

Накак сидить під Деревом Роду у позі напівлотоса, поруч іще два Мамаї – його втілення, один із яких майже точна копія українського Мамая — уважно чутливий та заглиблений, тримає Віну. Трійця – символізує триєдність Всесвіту, законів Буття – Яви, Прави і Нави. Предмети, які зображено поруч Нанака теж вказують на спорідненість із картиною Мамая, а саме ваза і торба. Ваза в арійській традиції — це дорогоцінна судина, яка містить в собі амріту, або нектар безсмертя і означає перемогу над народженням і смертю, духовний тріумф та спасіння. Торба — символ потаємності, знаходження чогось в чомусь .
Виходячи з вище написаного стає зрозумілим, де шукати коріння однієї з загадок українського буття – козака Мамая. Чого вчить нас Мамай? Як переростати межі земного, як стати безсмертним. Саме цей сакральний зміст й сповнює твір дивною красою і напругою життя цілі віки.

ПІСЛЯМОВА

«Арії вийшли з території України» (Джан Бовле, історик. Цитата з книги «Людина у віках»).

«Санскритська мова є європейського походження. В Азії вона поширилася тому, що до Індії далеко перед народженням Христа прибули орії з України» (Р. Латґем, дослідник санскриту. Цитата з книги «Етнологія Європи»).

«Веди – найстародавніший пам’ятник людського ума, яким розпоряджається людство… Оріяни принесли з собою визначені поняття та вірування, які вони продовжували розвивати в Індії. У Ведах обожнюється чарівна природа Оріяни-Скитії-Руси-України»(С.Радгакрішнан, президент Індії, історик).

«У Ведах немає згадки про банани, оливки, пальми, пустелі, мавп, верблюдів, жирафів, а є згадки про ос, лососів, рисей, оленів, ведмедів, вовків, бджіл. Тобто, про весь той світ, що належить просторові на захід від Уралу і на північ від Чорного моря» (Креґем Кларк, Стюарт Піґґот, англійські дослідники Вед).

«Україна більш, ніж інші країни Європи та Азії може претендувати бути землею аріїв» (М.Маюмдар, віце-президент Декка університету (Індія), один з найвизначніших дослідників стародавнього світу. Цитата з книги «Історія і культура індійського народу»);

«У степах Східної Європи і започаткувалася більше, ніж 5000 років тому індоєвропейська мова, її діалекти роз’єдналися на мови, які поширили багато народів світу» (А.Діамонт, мовознавець. Цитата з книги «Історія та оригінальність мови»).

“Займаючись довгий час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова не тільки старша всіх слов’янських, не виключаючи т. зв. старослов’янської, але й санскриту, грецької, латини та інших арійських” (Міхал Красуцький, мовознавець. Цитата з книги «Древність української мови»).

Учені тепер вважають Україну найбільш правдоподібною батьківщиною індо-європейців» (Герберт Дж. Мюллер, історик. Цитата з книги «Воля у стародавньому світі»).
«Я бачив пам’ятки аріїв і козаків біля Кременчука, а також у Переяславі… Можу сказати тепер: Україна є прабатьківщиною аріїв» (Арвінд Аллок, директор інституту охорони національних пам’яток Індії)

«Материнською землею індо-європейських народів є простори на північ від Чорного моря» (Р.Гіршмен, археолог, історик, професор Сорбонни. Цитата з книги «Іран»)

За матеріалами Юрія Денисюка, Раїси Лиші (с)