«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Якщо уважно подивитися на історію, то помітимо, що вся історія людства — це історія великих людей, великих народів і великих держав. Причому, великі люди, як правило, були дітьми великих народів, а великі народи для свого розвитку створювали великі держави. Ці держави займали провідне геополітичне і військове становище в світі чи своєму регіоні, мали потужну економіку, розвинуту (як на свій час) освіту і науку, самобутню культуру. Такі держави прийнято називати імперіями. Всі основні здобутки людства в галузі економіки, науки, освіти, техніки, культури були надбанням імперських націй (прикладів можна навести безліч). Навіть коли якісь значні досягнення робилися за межами імперій, то рано чи пізно вони ставали здобутком імперій. Світовий прогрес забезпечувався саме імперіями. Периферія, що не входила до імперій, як правило, відігравала роль джерела ресурсів для імперій.
Звідси не важко зробити висновок: коли ми ставимо до держави вимоги забезпечення високих стандартів життя для нації, забезпечення доброго життя нації, то тим самим ми, фактично, ставимо державі завдання досягнення стану імперії. Не досягнувши імперського стану держава не здатна задовольнити потреби нації в доброму житті. Отже, наша держава повинна бути імперською державою, повинна бути імперією.
Досить часто доводиться чути, що час імперій вже минув, що імперії розвалюються, що імперії це вже історія і т. ін. Але, наскільки така думка відповідає дійсності? Чи дійсно це так? Багато хто правильно зауважує, що імперії розвалюються. Так, розвалюються. Імперії як і будь-що у природі не вічні, все в цьому світі колись народжується, розвивається, вступає в період зрілості і врешті-решт вмирає — така природа світу в якому ми живемо. Імперії — частина цього світу. Впродовж історії людства існувала вже не одна імперія — починаючи від Древнього Єгипту і Римської імперії і до СРСР. Всі вони розвалилися, але це зовсім не означає, що «красне» місце колись було пустим. Спробуйте назвати період в історії людства коли не було імперій! Кожен раз, як тільки котрась із них гинула, на її місці поставала нова і все починалося з початку. Імперії з’являлися на світовій арені і — сходили з неї, але місце лідера ніколи не було пустим.
Якщо брати сучасність, то розмови про загибель імперій це ніщо інше аніж частинний випадок тих загальних апокаліптичних настроїв які виникли в 90-х роках минулого століття у зв’язку з наближенням 2000 року, Чорнобилем і розвалом СРСР. У всіх склалося враження, що світ підійшов до кінця свого існування. Особливо це стосується громадян колишнього СРСР, які на собі відчули всі незручності (м’яко кажучи) переходу від імперії до третьосортних держав світу. В багатьох наших співгромадян наступило відчуття кінця світу. Панове! — Заспокойтеся! Наш час, час у якому ми живемо, не найгірший і не найкращий в історії людства вцілому, і нашої країни зокрема! 2000 рік вже пройшов і голоси «пророків» Апокаліпсису, слава Богу, вщухають. Чорнобиль також виявився тільки великою, але локальною аварією, а замість СРСР на арену світу (в доповнення до США) вийшли такі нові імперії як Китай і свіжоспечена імперія ЄС. Чи може хтось не вважає їх імперіями?! Якщо це не імперії то що ж це? Можливо вони не нагадують СРСР чи Римську імперію? — Так, не нагадують. Тому, що це імперії ХХІ століття, а не І-го чи ХХ-го, але від цього вони не перестають бути імперіями. Можливо комусь не подобається сам термін імперія, можливо він асоціюється з СРСР? Тоді давайте назвемо ці країни великими державами, війського-політичними, економічними і науково-технічними гігантами, які визначають ситуацію в світі. Але їх можна назвати простіше — імперії.
Імперії були, є і будуть тому, що в будь-якій спільноті (в тому числі в міжнародній) існує об’єктивна потреба в лідерах. Завжди будуть країни, що досягнуть видатних успіхів усіх галузях людської діяльності, але такі досягнення потребують титанічних організаційних зусиль. Будь-яка імперія це, в першу чергу, організаційний феномен, чудо організації і управління! Оскільки завдання, що будуть стояти перед людством будуть все складнішими і складнішими, існування великих організаційних структур є об’єктивно необхідним. Отже, імперіям — бути!
Не можна обминути питання співвідношення Держави і Корпорації. Багато хто вважає, що в ХХІ столітті держави в т.ч. імперії відімруть тому, що їх замінять корпорації. Думка приваблива, тим більше, що потужні ТНК стали наднаціональними структурами, що прагнуть керувати світом. Частково це їм вдається, по крайній мірі ніхто не заперечує того, що корпорації серйозно впливають на події, як в конкретних державах, так і у світі вцілому. Це і є причиною суперництва Корпорації і Держави. Дехто вважає, що не виключено, що корпорації візьмуть гору в цій боротьбі за владу. Таке дійсно можливе там де держава є слабкою, де держава не досягла стану імперії. Для прикладу: чи уявляєте ви собі щоб яке-небудь нижньосаксонське «обленерго» дозволило б собі відключити водопостачання місту, як це має місце у нас? Правильно, такого не може бути. І в першу чергу тому, що потужна імперська держава , якою є ФРН (а тепер вже ЄС) не дозволить так знущатися над своїми громадянами. Зовсім протилежний приклад — держави країн «третього світу» яким всеодно, що відбувається з їх громадянами (яскравий приклад — Україна). Так, що питання боротьби Корпорації і Держави залишається відкритим. Перемагає той — хто сильніший. Якщо ж ставити питання чи може Корпорація замінити Державу, чи може вона стати альтернативним інститутом організації суспільства, то тут можна дати однозначну відповідь — ні! Чому це не можливо? Тому, що Держава створюється народом певної країни для захисту його інтересів. Держава це — найбільша громадська організація, де громадою виступає весь народ конкретної країни. Можна довго сперечатися про те, що різні держави по різному (не завжди добре) справляються зі своїми функціями, але фактом залишається те, що Держава це організація, яка представляє інтереси всього народу.
Що стосується корпорацій, то вони, як правило, мають конкретних власників, є їх власністю, і відображають їх інтереси і стремління. Крім того, слабким місцем корпорацій є те, що в переважній своїй кількості це — великі фірми. А основним призначенням будь-якої фірми є отримання прибутку. Ця мета досить часто суперечить інтересам суспільства, оскільки люди є тільки виробничим ресурсом для фірм, в той час як, метою існування держави є, все ж таки, сама людина — як член суспільства, яке організувало державу. В цьому полягає суттєва різниця між Державою і Корпорацією, і ті хто хоче панування Корпорацій над Державами, заміни влади Держави владою Корпорації, повинні розуміти, що вони хочуть підміни інтересів Людини інтересами Грошей (Прибутку). Наслідки такої підміни не забаряться. В суспільстві де людина тільки виробничий ресурс, врешті-решт жити стає просто небезпечно. Особлива небезпека існує для тих країн які є периферійними по відношенню до центру перебування керівництва Корпорації (всі, я сподіваюся, знають, що між товарами провідних корпорацій світу (Coca-Cola, Proctor&Gamble та інших) які розповсюджуються в Центрі і на Периферії існує серйозна різниця в якості, різниця не на користь Периферії).
Імперська психологія є панівною у більшості мешканців бувшого СРСР, але це ідеологія російського (радянського) імперіалізму. Наше завдання полягає у підміні цієї панівної ідеології, ідеологією руського імперіалізму. Зробити це не так важко, оскільки різниця у них не настільки велика, можливо навіть не видима (ілюзорна), хоча і принципова. Принциповою відмінністю руської ідеології від російської (радянської) є визначення центру імперії. Це ключове питання в якому не може бути компромісів! Центром нової імперії повинен стати Київ! Особливих заперечень проти цього у майбутніх складових імперії не буде оскільки Київ сприймається всіма як щось достатньо рідне, крім того, всім надоїла Золотоглавая. Москва, навіть в регіонах Росії, сприймається достатньо агресивно — як п’явка, що висмоктує сили «из глубинки». Таким чином, переконати чотири потенційні складові в тому, що столицею імперії повинен стати Київ буде не так вже і важко. Для цього, звичайно, потрібна певна ідеологічна обробка як нашої країни, так і сусідів, але це дешевше ніж воювати з Росією, чи підтримувати сепаратистів на її території. Крім того, існує велика ймовірність того, що підтримка ідеї Руської імперії буде здійснюватися і в сусідніх державах — для них вона також вигідна.
Комментариев нет:
Отправить комментарий