«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
І навіть якщо припустити, що Путіну таки влуплять табакеркою по лисині, а федераша розпадеться на федеральні округи, русскому народушці смерть не загрожує.
У Заліссі-Нечорнозем'ї залишиться за найскромнішими підрахунками 80-90 млн. агресивних, лукавих і експансивних русскоговорящих істот, здатних прикинутися ким завгодно, аби вижити і взяти історичний реванш.
А в Україні навіть під бомбами продукти цього міра продовжують зросійщувати й збидлячувати корінне населення, налигувати йому какуюразніцу і пильно стежити, щоб у нього не завелося якогось нацизьму і прівичькі мєряньячерепофф. (Надивилася я на біженців схарькава, сданбасса, сзапарожья в україномовних Чернівцях і на місцеве населення, яке запопадливо перескакує з ними на русскій - у інших регіонах, як кажуть, ситуація не краща).
Тому ситуація, коли після поразки путінського режиму в РФ в Україні продовжиться етноцид і лінгвоцид (під якимось модерним соусом і гарніром) не є аж такою неймовірною. Як там у русскіх сказках: по усам тєкло, а в рот нє попало. Так ото і нам може бути на всесвітньому святі демократії і маршалізації всєй страни.
Русскім мір - як той змєйгаринич, у якого на місці відрубаних голів виростають нові, ще страшніші. Завалити Путіна - то ще півділа. Не дати інтервентам, що за звичкою вивернуться і уникнуть відповідальності, збудувати на наших кістках якесь нове есенге чи ліберальну імперію (є такий проектик у чубайської фронди) - оце квест вищого левелу.
Якщо пройдемо - честь нам і слава. А ні - то винесуть нас на цвинтар історії. Бо милість її богів (якою ми вперто нехтуємо) - не безмежна.
Комментариев нет:
Отправить комментарий