Ярослав Гнатюк: Українська філософія на шляхах концептуалізації

Серед обстоюваних сьогодні шляхів концептуалізації української філософії найважливішими вважаються періодизація історії української філософії, реконструкція українських філософських ідей і конструювання українських філософських понять. Саме вони визначають специфіку української  концептуальної філософії.
  Визначальним елементом концептуалізації української філософії виступає періодизація її історії. Конкуруючі школи філософської україністики зазвичай пропонують альтернативні періодизації історії української філософії. Так, психологічна школа філософської україністики, на підставі повноти вияву етноментальних характеристик у філософській рефлексії, виокремлює такі періоди розвитку української філософії: докласичну добу (Х – XVII ст.), класичну добу (XVIII – сер. ХІХ ст.) і некласичну або новітню добу (сер. ХІХ –ХХ ст.). На відміну від неї, культурологічна школа філософської україністики, на підставі історичної динаміки типів культури, вирізняє у розвитку української філософії дещо інші періоди: греко-слов’янську філософську культуру (ХІ – XV ст.), філософську культуру бароко (XVI – XVIII ст.) і філософську культуру романтизму (ХІХ – поч. ХХ ст.). Нарешті, педагогічна школа філософської україністики, на підставі типологічних ознак навчального закладу, де викладається філософія, розрізняє наступні періоди розвитку української філософії: доакадемічну добу (ХІ – ХVI ст.),  академічну добу (ХVI – ХVIІІ ст.) та університетську добу (ХІХ ст. – по теперішній час). Ця періодизація, на наш погляд,   є  найбільш придатною  для застосування.
  Іншими елементами концептуалізації української філософії, окрім її періодизації, виступають реконструкція і конструювання українських філософських концептів. Частина концептів української філософії створена методом реконструкції. Це, зокрема, такі поняття як «філософія серця», «кордоцентризм» і «український кордоцентризм». А деякі українські філософські концепти побудовані методом конструювання. Прикладами таких концептів є поняття «конкордизм», «кодоцентричний персоналізм» тощо.

Ярослав Гнатюк: Світовий дух і концептуальний персонаж: два суб’єкти історії філософії як філософської логіки

У статті аналізуються джерела активності та розвитку історії філософії. Головна увага звертається на Світовий дух – суб’єкт історії філософії як логіки поняття та концептуальний персонаж – суб’єкт історії філософії як логіки смислу. Обґрунтовується діалектичний зв'язок між Світовим духом як абсолютним чи універсальним суб’єктом та концептуальним персонажем як індивідуальним суб’єктом. 
  Ключові слова: історія філософії, філософська логіка, принцип єдності історичного і логічного, Світовий дух, поняття, концептуальний персонаж, концепт. 

  Ефективні суспільства, такі як Велика Британія і США, Велика Британія – лідер світового розвитку в ХІХ ст., про що зазначається у передмові до першого тому «Капіталу» К. Маркса, та США – лідер світового розвитку в ХХ ст. і на початку ХХІ ст., про що йдеться у «Великій шахівниці» З. Бжезінського, розвивають логіку наукового пізнання і методологію науки, філософію мови, свідомості та логіки, формують методологічну свідомість академічних спільнот. Неефективні ж суспільства, аутсайдери світового розвитку, більшу увагу приділяють не логіці, а історії, причому не методології чи теорії історії, а емпіричним історичним дослідженням. Саме цим, значною мірою, й пояснюється їхнє відставання в темпах розвитку, в тому числі й у науково-технічній сфері. Шлях же до суперефективних суспільств полягає насамперед у врахуванні як історичного, так і логічного, у поєднанні історичного і логічного в одному систематичному принципі – принципі єдності історичного і логічного, який постає дороговказом на цьому складному і тернистому шляху.
  Зазвичай при метафізичному підході історичне і логічне розрізняють та протиставляють або як процесуальне і структурне, у відомій опозиції історичний процес – логічна структура, або як горизонтальне і вертикальне, у поширеній опозиції історичний час – логічне випливання, де в рамках історичного часу хронологічна послідовність представлена горизонтальною лінією, а в рамках логічного випливання структура міркування – вертикальною лінією. Відповідно до цього уявлення дедукція – це вертикальний рух вниз, а індукція – вертикальний рух вгору. Однак при діалектичному підході історичне і логічне не протиставляються, а співвідносяться та поєднуються. Таке поєднання здійснюється у контексті парадигм філософської логіки.

Ярослав Гнатюк: Трансформація українського дискурсу від теології до націології

У статті аналізується еволюція українського дискурсу. Фокусується увага на теологічному і націологічному етапах його розвитку, українському кордоцентризмі та українському націоналізмі як їхніх концептуальних репрезентаціях. 
Ключові слова: український дискурс, теологія, націологія, сакральна релігія, світська релігія, український кордоцентризм, український націоналізм. 

  У трансформації українського дискурсу чітко фіксуються та абстрагуються два етапи його еволюції – теологічний і націологічний, які, відповідно, репрезентовані українським кордоцентризмом та українським націоналізмом. Перший з них акцентує увагу на українській людині та її серці, другий – на українській національній спільноті та її волі. Звідси очевидно, що український кордоцентризм і український націоналізм пов’язані між собою та доповнюють один одного.
  Світоглядною базою теології є сакральна релігія, а націології – світська релігія. Сакральна релігія – це історичний тип світогляду, який пропонує метафізично обґрунтовану фізичну концепцію реальності, пояснює її походження і передбачає майбутнє, та культова і релігійна практика, що відтворює ієрархічний порядок фізичної реальності. Сакральною релігією можна вважати анімізм, тотемізм, конфуціанство, індуїзм, буддизм, юдаїзм, християнство та іслам, культ предків і ритуал як зв'язок людини з Небом.
  Світська релігія, на відміну від сакральної, – це історичний тип світогляду, який вибудовується навколо історичного, економічного, соціологічного чи психологічного обґрунтування наукової концепції соціальної реальності, пояснює її походження і ретельно описує етапи розвитку аж до стану досконалості, та культова і ритуальна практика, що відтворює ієрархічний порядок соціальної реальності. Світською релігією можна вважати просвітницьку релігію Розуму і Вищої істоти, позитивістську релігію Науки і Прогресу, марксистську релігію Революції, фрейдівську релігію Самосвідомості, громадянську релігію Нації і Держави, ліберальну релігію Ринку і Демократії, культ особи Вождя, культ могил полеглих Героїв тощо.

Поздравляем уважаемого Учителя & Мастера Николая Вячеславовича Абаева!

Поздравляем уважаемого Учителя & Мастера Николая Вячеславовича Абаева, Заслуженного деятеля науки Республики Тыва - с Днём его равноденствия (так обычно величаю Дни рождения) 🙏

От разных поколений коллег, учеников, читателей, друзей и подписчиков, от редакции альманаха "Перекрёсток цивилизаций" и сайта "Мезоевразия" желаем ясного звёздного Неба над головой - непрерывно находясь в Естестве Духа, благополучия & достатка, творческих & научных свершений 🙏

Вы внесли и вносите совершенно бесценный вклад в линии передачи информации от предков - потомкам, за что благодарим Вас от всего сердца 🙏💖

Читаем 7 октября мантру призывания Абай Гэсэра!

Шаман идет! Новое обращение к россиянам

Микола Бандрівський: Ранньосередньовічний Львів і астрологічні традиції Візантійського імператорського двору (до проблеми поширення чужорідних культових практик при дворі галицьких давньоруських владик)

У даній розвідці аналізується повний текст напису латинською, який був вміщений над входом до Галицької брами у ранньосередньовічному Львові. З огляду на згадки в цьому написі терміну «Гороскоп» та знаку зодіакального сузір’я Лева у контексті «встановлення/заснування» Львова, автор прийшов до висновку про ймовірність астрологічних і, можливо, культових практик в процесі освячення (?) Львова як міста. В статті також вперше ставиться питання про існування при дворах галицьких королів/князів ХІІ-ХІІІ ст. астрологів (астрологічних шкіл-?), які приїжджали сюди спершу в свитах (почту) вельможних візантійських урядовців під час заключення міждинастичних русько-візантійських шлюбів та в складі дипломатичних місій. Фінальна хвиля проникнення на Галицьку Русь астрологічних знань і самих астрологів з Візантії могла відбутися після взяття хрестоносцями Константинополя у 1204 році.

Ключові слова: Галицька Русь; Львів; ХІІ-ХІІІ ст., астрологія, Візантія

До останнього часу, здавалось би, не було матеріалів, щоби ставити питання на зразок «а чи була астрологія на Галицькій Русі і у Львові зокрема?» А, між тим, саме під таким оглядом слід розглядати, як припускаємо, не до кінця ще пояснений дослідниками напис, який в давні часи знаходився над входом до Галицької брами. Переважна більшість сьогоднішніх істориків подає у своїх працях лише першу частину цього напису, початок якого звучить так: «DUX LEO MIXI FUNDAMENTA IECIT POSTERI NOMEN DEDERE LEONTOPOLIS…» (в перекладі: «Князь Лев заклав мені фундаменти, нащадки назвали мене Львігородом…») не наводячи, з якихось причин, продовження цієї фрази: «…HOROSKOPUS PERTHENOPOLIM LEOMI PRAEPOSVIT» (що значить: «…Гороскоп з-під Лева підніс місто». В перекладі Олега Петрука закінчення цитованої фрази перекладено як «…гороскопом з-під Лева встановлено місто».

Виникає питання: для чого у цьому коротенькому тексті вжито термін «гороскоп», в той час, як мова у ньому йде, здавалось би, про далеку від астрономії річ – заснування міста? Як знаємо, під гороскопом розуміють астрономічно розраховану схему розташування планет на Небозводі в момент якихось визначальних подій (як от: народження дитини, укладання шлюбу, заснування міста і т. п.). Такі схеми-гороскопи складалися для астрономічного «передбачення» подальшої долі започаткованих в конкретний момент явищ, подій та ін.

Якщо ж у написі на Галицькій брамі йшлося про те, що «…Гороскоп з-під Лева підніс місто» то, по-перше, це означатиме, що мова йде про невеликий проміжок часу: від 11 серпня до 17 вересня, коли Сонце знаходиться в зодіакальному сузір’ї Лева. Отож, подія, про яку мовилося в латиномовному написі над входом до Галицької брами, відбулася, скоріш за все, у серпні, хоча, на думку О. Петрука, вона могла відбутися також наприкінці липня (якщо прив’язуватися до слова «гороскоп» і сучасної (?) розбивки року за астрологічними знаками зодіаку), або й у вересні, якщо розглядати астрономічний рух Сонця. По-друге, в закінченні напису «…гороскоп з-під Лева підніс місто» криється ще один – чи не найважливіший аспект порушеної проблеми, а саме: перша письмова згадка про Лева, яка не має стосунку до постаті однойменного князя, оскільки йдеться про зодіакальне сузір’я.

Микола Бандрівський: З проблематики «доЛевового» періоду в історії Львова (релігієзнавчий екскурс)

На підставі західноєвропейських і давньоруських писемних джерел автор висловлює припущення про ймовірність заснування Львова не пізніше ХІІ ст. Окрема увага приділена щойно опублікованому І.Мицьком документу про будівництво у Львові давньоруського кафедрального храму на кошти Великого київського князя Святополка ІІ Ізяславича, що у співставленні з повідомленням Тверського літопису (про «Львов великий» під 1241 р.) дають підстави відносити заснування Львова ще до «доЛевового» періоду.

Ключові слова: походження Львова; ХІІ ст.; давньоруський кафедральний собор; союз з Візантією.

В останнє десятиліття відновилася дискусія про найдавніший період в історії Львова. Проте, ця дискусія, як і в довоєнний та радянський часи, відбувається виключно в руслі: хто з двох князів - Данило Романович чи його син Лев Данилович, були засновниками нашого міста. Вважаємо таку постановку питання некоректною, оскільки тут вже заздалегідь звужені часові рамки і наперед задані персоналії. Мабуть, через це, а також через певну абсолютизацію львівськими істориками писемних джерел, археологи провідних наукових установ в цій дискусії участі не беруть.
Вивчення матеріалів на вищеозначену тему, як сьогодні видається, кожного неупередженого дослідника приводить до висновку, що не все так просто, як це нам нещодавно представив Л.Войтович «відводячи» т. зв. заснуванню Львова час «не раніше 1245 і не пізніше 1256 р.». Зараз чим раз більшає матеріалів, які заперечують цю тезу і змушують звернутися до істориків давніх часів, які першими зауважили більш давнє походження Львова, ніж це нам пропонують сьогодні вважати. Приміром, на нашу думку, зараз є усі підстави повернутися (з певними уточненнями) до призабутої гіпотези Д.Зубрицького який вважав, що місто під назвою Львів існувало вже задовго до династії Романовичів, тому воно «…не могло бути засноване ані князем Львом, ані його батьком – королем Данилом» Назва міста, на думку Д.Зубрицького, походить «…не від князя Льва, а від лева – царя звірів». Своїми міркуваннями у цьому напрямку Д.Зубрицький мимоволі підняв з небуття маловідому донедавна фахівцям фразу вченого голландця середини ХVII ст. Андреаса Целлярія про те, що «…сумнівно, чи був цей Лев засновником міста, яке існувало ще до нього, як про це можна судити на підставі багатьох даних. Про Льва можна хіба сказати, що він це місто відновив, відбудував та зробив більше укріпленим».
Які, з відомих на сьогодні, писемних джерел підтверджують таке раннє – ще «доЛевове» походження Львова?

Григорий Луговский: Грета и шаман

Казалось бы, что общего у экоактивистки Греты Тунберг и шамана Александра Габышева, шедшего из Якутии в Москву изгонять демона-Путина?

Во-первых, и Грета, и шаман – фрики. Идиоты Достоевского. У первой есть справка о психическом заболевании. У шамана такая справка тоже вполне может быть. Но мы должны понимать, что любая подобная справка – продукт сложившихся под влиянием господствующих религий и власти представлений о норме, о здоровье. Любой человек, стремящийся перевернуть сложившийся порядок, с этой точки зрения – псих. Как известно, в СССР диагнозом «вялотекущая шизофрения» легко награждали диссидентов. Поскольку это не нормально – в одиночку бороться со строем, ухудшая тем самым свою жизнь и не имея надежды на победу.

Во-вторых, и Грета, и шаман – сторонники экологии, защиты среды. С Гретой тут все ясно – она и позиционируется как экоактивистка. Как Грета плыла в Америку на яхте, так и Габышев двигался в Москву наиболее экологическим видом транспорта – «на своих двоих». Шаман и не может иначе, ведь его сила опирается на силы природы. Очевидно, если шаман принимает блага цивилизации, то оказывается в чуждой парадигме, теряя силу. Все то же самое можно сказать и об экоактивистах. Ты либо последователен, и тогда твои слова и дела не расходятся, либо лицемеришь, и где-то идешь на компромисс, но тогда теряешь свою силу. Которая заключена, прежде всего, в вере в себя, а затем в доверии людей, которых ты вдохновляешь своим подвижничеством.

В-третьих, и Грета, и Габышев стихийно образовали вокруг себя сообщество. Их сила это не просто популярность, но авторитет, держащийся на вере в их «избранность», священность их безумия. Каждый экоактивист должен быть немного не в себе, то есть подвижником, избирающим трудный путь при наличии легких. Как и любой шаман по своей сути – экоактивист, заботящийся о гармонии бытия своего общества, встроенного в экосистему окружающей среды.

Похоже, у общества всегда был запрос на таких персонажей. А в эпоху интернета, когда медиапространство забито слишком плотно, достучаться до большинства, оказаться в медийной повестке дня можно только тремя путями: а) через покупку медиа, продвижения и пиара за деньги; б) через совершение терактов (своеобразный брэйн-хакинг, приобретающий буквальность); в) через использование архетипа «священного безумца» (это уже брэйн-хакинг с использованием древнейших техник). И этот третий путь видится мне наиболее честным.

Правда, люди могут путать «честных безумцев» с клоунами и актерами, чья искренность – лишь профессиональный прием, а не практика жизни. Зеленский, Трамп – примеры такого рода фейковых фриков.

P.S. от Александра Елисеева: Вот тебе, бабушка, и Гретин культ:
«Казалось бы, что здесь такого — школьница пропагандирует выводы уважаемых и маститых ученых. Но вот появляются книга «Сцены из сердца», это биография Греты в стиле «Жизнь замечательных людей», написанная ее мамой, папой и двумя сестрами. Вот что говорит про Грету ее мама Малена Эрман: «Грета принадлежит к тому малому числу людей, что могут видеть углекислый газ невооружённым глазом. Она видела как парниковые газы потоками вытекают из наших печных труб, парят, поднимаясь вверх с ветрами, и преображают атмосферу в гигантскую невидимую свалку». Иными словами, по версии мамы, Грета — визионер, обладающий сверхъестественными способностями. 

Александр Елисеев: Страхолюдное время

Мне возражают – дескать, кукловоды просчитались с этой Гретой, вызвав отторжение. Дескать, с таким-то злобным выражением лица она предстала отвратительной страхолюдиной.

Никакого провала здесь нет. Те, кто раскручивает юную эко-мессию, существа очень и очень хитроумные. Они сами создали некий фон, на котором всякие злые образы не столько отталкивают, сколько притягивают. 

И здесь главную роль сыграл западный кинематограф, который выполняет функцию, аналогичную «советскому» Агитпропу. Я имею ввиду мощнейшую киноиндустрию ужасов (хоррора). Людям столько раз показали всяких монстров (зомби, вампиров, оборотней и т. д.), что они уже давно стали родными и близкими. Исчезни они, и люди стали бы выть от тоски.
Более того, монстров стали оправдывать, показывать некую их милоту (сериалы «Новая эра Z», «Я- зомби», «Ван Хелсинг», "Проповедник", «Карнивал Роу» и др.). Они становятся всё более симпатичными, не переставая быть омерзительными.

Совершена великая аксиологическая революция - омерзительное стало привлекательным.

Несомненно, человечеству готовят всемирную диктатуру людей со злыми лицами. Причем, это будут такие злыдни, по сравнению с которыми великие диктаторы покажутся милыми пусиками. Да, они, собственно говоря, пытались создать себе имидж «прекрасных парней».

Однако, времена утопического популизма прошли, а сам популизм сейчас осуждается с высоких трибун. Никто не собирается заманивать человечество в прекрасное будущее, пусть и в обманных целях. Нам пообещают ужасное будущее, которое только и может спасти от планетарной гибели. Строгая промышленная экономия, меньше народа – больше кислорода, всеобщее покаяние за погубленную природу, и т. д. Вдалбливать это будут жрецы со злыми лицами – коллективная «Грета Тунберг». А править – какой-нибудь совершенно недемократический Всемирный совет глобальных корпораций (по Э. Тоффлеру), который нам ещё ту рожу скорчит. К слову, глобалистский и наднациональный ЕС уже показывает пример недемократического управления.

Но это не единственная мотивация. Гипер-элитарии очень хотят стереть границу между нашим миром и «астралом», Навью, Психеей. Это им нужно, чтобы обрести мощное психоэнергетическое могущество. А там находится инферно с демонами. Их и попытаются выпустить сюда, в качестве некоей «оплаты» за помощь. А до этого мы увидим многомиллионные орды людей, потерявших свой облик и ставших зверолюдьми. Для этого, в частности, и нужны разного рода кинематографические зомби-апокалипсисы. Людей готовят к некоему зловещему часу икс.

Тут можно предположить такое развитие событий. Глобальная диктатура станет настолько невыносимой, что люди выберут некоего глобального «избавителя», сделав его всемирным «монархом». Он-то будет косить под добрячка – с целью кинуть как глобальных правителей, так и почитателей. Конечно, сам этот «добряк» будет не лучше, а хуже. Ну, а кто им будет, понятно – антихрист.

Греко-персидский стиль

Limestone Cypriot statue from the Achaemenid era, showing a characteristic amalgam of Hellenic and Persian artistic styles. Late 6th/early 5th century BCE 

Дмитрий Ольшанский: Настоящий Американец и Настоящий Англичанин и судьба России

Интересная пара - Дональд Трамп и Борис Джонсон. Пара, ненавистная культурной части западного мира, - и очень приятная русскому глазу. Что в ней такого?

Дело в том, что к власти в Англии и Америке удивительным образом пришли даже не то что типичные, а комедийные, сгущенные до карикатуры представители исторических национальных типов - Настоящий Американец (наглый, циничный, богатый, удачливый, ноги на стол) и Настоящий Англичанин (эксцентричный, даже скандальный, аристократичный, склонный к черному юмору, презирающий окружающих). Герой Марка Твена и герой Ивлина Во.

Та самая Америка и та самая Англия, которые были так отчаянно любимы позднесоветскими людьми и перестроечными детьми моего поколения, - тот западный мир, который еще не разложился на плесень и липовый мед политкорректности и мультикультурности.

Почему так получилось?

Я думаю, их появление - это коллективная травматическая реакция консервативных обывателей по обе стороны океана на окончательный демонтаж и гибель национального государства и, шире, европейской культуры, какой она была в новое время.

Обыватель чувствует, что волны приятно смуглых сомалийских трансгендеров, перед которыми он должен каяться за свой цисгендерный шовинизм, вот-вот сомкнутся над его головой, - и вот, в качестве последнего отчаянного жеста англо-американский мир породил таких отчасти даже пародийных героев из прошлого.

Наше положение намного печальнее.

Мишель Маффесоли: Неотрайбализм и современная политика децентрализации (тезисы)

Мишель Маффесоли – известный французский социолог, профессор Университета Париж V – Сорбонна, главный редактор международного журнала «Социалистический», который с 1982 выдает основанный им Центр исследований современности и повседневности; главный редактор журнала «Европейские тетради воображаемого мира» (фр. Cahiers europeens de l'imaginaire, с 1988), соиздатель журнала «Международная социология» (Sociologia Internationalis).

- Линейное видение развития цивилизации, как оказалось, не является полным, ведь есть социальные циклы, общественно-исторические эпохи, их надо отличать. Напомню, что перевод слова «эпоха» – это «скобка», а скобка открывается и закрывается. Мы сейчас с вами живем в период, когда закрывается скобка - завершается эпоха Модерна, которая началась в ХVII веке и завершилась фактически в середине ХХ века. Сегодня во многих европейских странах, Украина, видимо, тоже не избежала этого, есть проблема отрыва интеллигенции от народа. Интеллигенция, журналисты, политики, образованные люди остаются, образно говоря, в программном обеспечении XVIII-XIX века. Они еще живут ценностями исторического периода XVIII-XIX века, когда, собственно, выработалась парадигма эпохи Модерна. Однако конец одного какого-то определенного мира, одного этапа развития – это еще не конец света.

- Мы сейчас живем в эпоху «мутации» – преобразования эпохи Модерна в эпоху Постмодерна, и нам необходимо задуматься над механизмами, над инструментами, которые являются действующими для условий трансформации эпохи Модерна в Постмодерн.

- Именно в этом ракурсе интересно посмотреть на проблему децентрализации, на то, как трансформируются демократические идеалы и проявляют себя в идеалах развития и процветания сообществ. А также рассмотреть, углубиться в природу феномена, определенного швейцарцем Карлом Густавом Юнгом как архетип коллективного бессознательного. Ведь это коллективное бессознательное и является тем элементом, который становится строительным материалом для развития общества будущего. Другими словами, коллективное бессознательное является духовной инфраструктурой нового общества, и если мы постигнем его суть – мы поймем механизмы, которые являются движущими силами в нынешних социэтальных трансформациях.

Урумбек Алпұлы: О тэнгрианских книгах

После проведения в Бишкеке недавней VII конференции «Тенгрианство и эпическое наследие народов Евразии: истоки и современность» и публикации в некоторых информагентствах спорных мнений относительно «тэнгрианской религии», и данных комментариев в связи с этим, где поднимается вновь вопрос о наличии книжности в тэнгрианстве, хотелось бы отметить следующее:

Ранее нами были сделаны предположения, что основным и первичным ядром тэнгрианского мировоззрения было саянидское камство (эрлик-камство и тэнгри-камство), возникшее на территории Саяно-Алтая в древнепалеолитический период, период вулканической деятельности (взаимодействие человека, вулкана-эрлика и неба-тэнгри – см. Н.В. Абаев, А.А. Соскал). Символика петроглифических изображений «роженицы» периода неолита в Саяно-Алтае совпадает с аналогичной символикой этого же периода цивилизации Чатал-Хююка в Анатолии. Для Чатал-Хююка, согласно профессора антропологии Оксфордского Ун-та Х. Вайтхауса (Harvey Whitehouse) и профессора Стэнфордского Ун-та Я. Ходдера (I. Hodder), была характерна имаджитивная религиозность, которая опирается на экстатические ритуалы с высоким эмоциональным напряжением, экстазом. Имаджитивной религиозности чужда централизация, она не продуцирует возникновение иерархических структур. Имаджитивный вид религиозности в целом гораздо древнее доктринального – он восходит, по меньшей мере, к верхнему палеолиту. 

И хотя для более поздних форм камства (и тэнгри-камства) уже характерны некоторые черты доктринальной религиозности, все же, как нам кажется, в нём преобладают имаджитивные элементы. Кам непосредственно в состоянии экстаза общается с духами (ару нäмä), которые выступают проводниками и посредниками между ним и богом (Кудаем). Поэтому в тэнгри-камстве отпадает необходимость в наличии какой-либо доктринальной книжности. Духи (ару кöрмöс'ы) непосредственно участвуют в тайной беседе с камом. А.В. Анохин отмечает, что для алтайцев такая беседа была столь естественной, что после православных богослужений они спрашивали этнографа: «а что отвечают ваши духи, когда молится священник?». Французский антрополог и монголовед Р.Н. Амайон приходит к выводу, что именно опора кама на устные формы коммуникации в силу своей прагматичности привело к отсутствию письменно фиксированных текстов камлания.

Камлайте шибче!

Дошли. Богородица не прогнала. Осталось только в бубен стучать.

Роман Коваль: “Краса правічна”

“Краса правічна”. Так називається персональна виставка члена Національної спілки художників України Михайла Горлового, яку 28 вересня урочисто відкрито в Києві.
Митець представив 50 нових картин і 20 скульптур.

Вів презентацію народний художник України, лауреат Шевченківської премії Валерій Франчук.

Ось як оцінили твори М. Горлового його друзі:

“Творіння Михайла Горлового нас піднімають” (поет Василь Герасим’юк, лауреат Шевченківської премії).

“Ці твори відкривають небо, і ми чуємо голоси наших предків. Твори Михайла Горлового – це мова наших предків. Горловий – один з духовних воїнів” (художник Володимир Гарбуз).

“Михайло Горловий воскрешає родову пам’ять” (Анатолій Буртовий, заслужений художник України).

“Біля кожної роботи Горлового можна сказати: «Клас, клас, клас!»” (художник Олег Смаль).
“Михайле, я тебе люблю і глибоко шаную твою творчість” (бандурист Степан Щербак).

“Нехай і далі врожаїться творче поле Михайла Горлового!” (член Національної спілки письменників України Наталка Любиченко).

“Друже Михайле, щиро дякую Тобі за безцінний внесок у скарбницю української культури. Нехай твої руки і серце не знають спокою, збагачуючи наш національний статок” (Роман Коваль).

“Його твори випромінюють магічність. Він одержимий білим світом. Він досконалий. Його душа – невичерпне джерело любові до України, жінки, матері, що струменить із кожної картини, з кожної його скульптури. Чистота, прозорість і невтомна праця його душі вибухають барвами всіх стихій неба і землі. Щиро дякую, Михайле, за титанічну працю, за світлий храм твого мистецтва, у якому очищаються душі і світлішають серця” (поетеса Тетяна Лемешко, член Національної спілки письменників України).

“Михайло Горловий – мій учитель. І я цим пишаюсь!” (народний художник України Олег Пінчук).

Вшанували Михайла Горлового художники Василь Корчовий, Борис Колочко, Леся Горлова, Дана Данилейко та делегація Історичного клубу “Холодний Яр” у складі Люби Криворот, Романа Коваля і Миколи Гребенника. Членами Історичного клубу “Холодний Яр” є також Тетяна Лемешко і Михайло Горловий.

Виставку можна відвідати в Муніципальній галереї мистецтв (Київ, вул. Драйзера, 6). 

Приходьте, переконайтеся, що великі живуть і творять поруч.

Дякуємо, друже Михайле, за красу правічну!

Історичний клуб “Холодний Яр”