Дивлячись на пам’ятник королю Данилу на відреставрованій центральній частині містечка, обіч Дністра, я подумав, що це місце могло би бути ідеальним для реальних чи уявних зустрічей тих, для кого монархія — не політичне, а етичне та романтичне поняття.
Не олігархократія, охлократія чи геронтократія, як зазвичай у нас буває. Не монократія і не псевдодемократія. Адже монархія — це стан душі.
І коли мій старший син Антон, втомившись називати короля Данила «Галицьким», нарік йоо «Бурштинським» (Бурштин — місто поряд з Галичем, де збудовано електростанцію і велике водосховище, — прим.ред.), то я не квапився його виправляти. Адже устами дитини, як відомо, часто промовляє істина. Бо король Данило є не лише галицьким чи бурштинським. Але й івано-франківським (чи станіславівським), і львівським,і харківським, і київським. Данило є українським королем. Принаймні був.
А моя приватна монархія — це справедлива соціальна ієрархічність, відсутність варварського нігілізму, стабільність і відлагодженість. Це не конче сумнівний спадкоємець на українському троні, не конче сяїво пурпурової мантії чи монаршого скіпетра. Це не обов’язково принци й королевичі, монарші послання чи полюванння і навіть не розкішні бакенбарди Франца Йосипа. Це — не диктатура, не монархія як державний устрій. Це — світло нашого серця, у справжності якого ми стовідсотково впевнені, як упевнені у кожноденному сході і заході сонця.
Ця монархія розпочинається із спокою мудреця і усмішки монаха-схимника. Із голодування на майдані Незалежності на початку дев’яностих уже минулого — о, Боже! — століття. Із віри у можливість особистої свободи.
Світло наших сердець давно би зруйнувало національне зло, але цього світла катастрофічно не вистачає. То ж починаймо його кожноденний пошук! А колись усі просвітлені з’їдуться до древнього Галича, щоб поклонитися не стільки пам’ятнику, скільки пам’яті короля Данила.
Комментариев нет:
Отправить комментарий