Степан Процюк: Початок монархії

Нещодавно я із сім’єю відвідав Галич. Занепад? Відродження? Стагнація? У будь-якому випадку (той, хто хоче побачити, побачить) на вуличках цього райцентру ще клигає аура потьмянілої князівської величі. Ми пішли до Княжої гори, що могла би бути чудовою туристичною «фішкою» Галича. Уламки князівської (себто королівської) твердині. Уламки української монархії…

Дивлячись на пам’ятник королю Данилу на відреставрованій центральній частині містечка, обіч Дністра, я подумав, що це місце могло би бути ідеальним для реальних чи уявних зустрічей тих, для кого монархія — не політичне, а етичне та романтичне поняття.

Не олігархократія, охлократія чи геронтократія, як зазвичай у нас буває. Не монократія і не псевдодемократія. Адже монархія — це стан душі.
І коли мій старший син Антон, втомившись називати короля Данила «Галицьким», нарік йоо «Бурштинським» (Бурштин — місто поряд з Галичем, де збудовано електростанцію і велике водосховище, — прим.ред.), то я не квапився його виправляти. Адже устами дитини, як відомо, часто промовляє істина. Бо король Данило є не лише галицьким чи бурштинським. Але й івано-франківським (чи станіславівським), і львівським,і харківським, і київським. Данило є українським королем. Принаймні був.

А моя приватна монархія — це справедлива соціальна ієрархічність, відсутність варварського нігілізму, стабільність і відлагодженість. Це не конче сумнівний спадкоємець на українському троні, не конче сяїво пурпурової мантії чи монаршого скіпетра. Це не обов’язково принци й королевичі, монарші послання чи полюванння і навіть не розкішні бакенбарди Франца Йосипа. Це — не диктатура, не монархія як державний устрій. Це — світло нашого серця, у справжності якого ми стовідсотково впевнені, як упевнені у кожноденному сході і заході сонця.

Ця монархія розпочинається із спокою мудреця і усмішки монаха-схимника. Із голодування на майдані Незалежності на початку дев’яностих уже минулого — о, Боже! — століття. Із віри у можливість особистої свободи.

Світло наших сердець давно би зруйнувало національне зло, але цього світла катастрофічно не вистачає. То ж починаймо його кожноденний пошук! А колись усі просвітлені з’їдуться до древнього Галича, щоб поклонитися не стільки пам’ятнику, скільки пам’яті короля Данила.