«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Нас захищає армія, важке озброєння й авіація, але також і дещо невидиме: наша вихованість, культура, готовність поводитися морально у складній ситуації.
Наше ввічливе "добрий день" і "дякую", усмішка, бажання комусь піднести важку валізу, поділитися теплом власного дому чи їжею, підвезти, пожертвувати гроші на благодійність - це найдорожча валюта воєнного часу. Бо саме це робить нас людьми, бо саме заради того, щоб ми мали можливість продовжувати цивілізоване життя, нас захищає велика армія наших героїв.
Я довго досліджував історію Юґославії й обложеного Сараєва, тому знаю, що один із найболючіших ударів по ворогу - це збереження власної гідності. Ворог хоче перетворити нас на тварин, на загнаних страхом звірів, тому кожен вияв людської гідності не просто ображає, а принижує його.
Бо коли беззбройні люди виходять перед військову техніку, коли вони співають гімн - вони вже перемогли. Бо перемогли свій страх, і самою своєю присутністю на площі показують, що варвар атакує цивілізаційно вищу спільноту. Культурну спільноту. Виховану спільноту.
Сьогодні солістка гурту Вів'єн Морт виставила відео, на якому вона грає на клавішах і співає пісню. Спитала: чи доречно це? Я думаю - так. Україна воює за те, щоб наші діти гралися й сміялися, щоб наші співаки співали, а поети писали вірші, щоб викладачі читали лекції, а художники малювали картини, щоб в Опішні випалювали найкращу в світі кераміку, а найбільшою суперечкою серед українців був срач про те, чи треба класти у борщ квасолю.
Бо ця війна - в тому числі через і за культуру. Коли жителі героїчного Мелітополя виходять проти ворожої техніки на вулиці - це не тільки мужність, а й КУЛЬТУРА. Бо цих людей батьки виховали так, що вони звикли мати власну думку, сміятися з влади й протестувати. Право на мітинг, яке так відрухово, автоматично спрацьовує в українців, навіть не снилося росіянам - їм би і в голову не прийшло виходити на площу проти чужої бойової техніки, всі би поховалися в ізбах і хлєбали щі в лаптях.
Культура - це не тільки високе мистецтво, книжки й симфонії, а й неписаний кодекс нашого повсякденного життя. Це в тому числі й те, як сьогодні ми виявляємо нашу великодушність, коли піклуємося про людей у біді. Як підтримуємо одне одного й знаходимо час подумати про тих, хто далеко, кому важче, кого любимо.
Щоразу, коли в чаті отримую питання "як ти?", почуваюся так, ніби по ворогу влучила ще одна ракета. Бо якщо хтось у цей страшний час знайшов хвильку, щоб подумати про іншого, то вже переміг: зберіг у собі людське. Я дякую за всі ці повідомлення й питання, хоч і не на всі встигаю відповідати.
І розумію, що навіть найменше миле слово, простий вияв турботи додає сил і впевненості. Бо поки є кому спитати "як ти?", доти є й за кого боротися.
Комментариев нет:
Отправить комментарий