Ольга Навроцька: Подолати власну меньшовартість

Я цими днями постійно думаю про те, що в нас все одно сидить оця меньшовартість. Типу ми ще недостатньо круті, недостатньо демократичні, недостатньо такі, як треба світу. 

І я маю що на це сказати. 

Це недобиті залишки рабської психології, сторіччями нав‘язанної нам московським болотом.  

Ми -  круті, ми - розвинуті попри всі зусилля оскаженілих сусідів, ми - розумні і дуже винохідливі, ми - сміливі і віддані, ми добрі. 

Ми - нація, велична, давня, ми колиска багатьох народів і культур. 

І я думала, що  війна це прояснила у головах більшості, але реакція на Іпсо з вдячністю показала, що ніт. Багато хто підхопив цю тему і почав займатися самобичуванням. 

І головний аргумент це наша корупція… друзі,вона є, і зараз на тлі війни ця дикість набрала шалених обертів, бо в нас насправді хаос, хаос  війни і цим користуються ті, у кого немає совісті і це не національна ознака. І це завжди було у всіх війнах. І будь ласка, згадайте країни НАТО такі, як Італія наприклад. Там немає корупції ? Та що там Італія, Німеччина, багато представників якої їли з руки болота. А ООН? Не це наша найскладніша вада, не це причина затягування з вступом до великих союзів. 

Тільки скажений сусід є нашою самою великою проблемою. І так, колись Київ Москву хрестив, але викормили цього сучасного монстра усім світом. 

Тому досить посипати голову попілом, досить вважати себе не гідними великої мовчазної військової допомоги. 

Бо якщо фортеця Україна не втримається, увесь світ полетить ік чортам собачим, і вони це теж розуміють. І тому допомогають, і  будуть допомогати. Бо ми допомагаємо їм жити нормальним людським життям, в той час коли самі живемо в пеклі.