Після пострілів норвежця Андерса Берінга Брейвіка сучасний світ став інакшим. Цивілізаційний конфлікт набув чергового витку розгортання, й у цьому не лишилося сумнівів, як і в тому, що є його призвідником. Іслам – найбільший і наймогутніший ворог, із яким зіштовхнулася європейська цивілізація білої людини в останній час свого існування [Cardini Franco. Europe and Islam. – Oxford and Malden: Blackwell Publishing, 2001 – X, 238 p.]. Мусульманський виклик не раз ставив її на межу загибелі.
Ісламська цивілізація, за всієї її різнорідності і різноманітності складових її духовно-релігійних та соціяльно політичних елементів, яке нерідко суперечать, а часом і протистоять один одному, проте являє собою цілісну систему світогляду і поведінки, яка забезпечується фундаментальним імпульсом – абсолютом, непохитністю божественного і охоплює всі сфери життя людини і його взаємини з Богом, світом і самою собою. В ісламській цивілізації великою мірою знижено інтерес до аналітичного самопізнання, і ще менше проявляється прагнення до вивчення інших культур, тим більше до теоретичного пізнання, включаючи наукове осмислення власної історії та пов’язаних. з нею суспільно-політичних процесів. Це обумовлено самодостатністю мусульманської релігії, для якої абсолютні істини вже існують, відкриті пророком і викладені в священних книгах, і тому дослідження слабкостей і недосконалостей в логіці мусульманина позбавлене всякого сенсу. Тим більше, якщо визнання недоліків веде до конфлікту з існуючими принципами ісламу. Тому зберігається універсальна значущість віри і незмінність типів, способів і механізмів її відтворення, що має враховуватися при аналізі сучасної суспільно-політичної та економічної ситуації та місця в ній ісламської релігії.
Ісламська цивілізація, за всієї її різнорідності і різноманітності складових її духовно-релігійних та соціяльно політичних елементів, яке нерідко суперечать, а часом і протистоять один одному, проте являє собою цілісну систему світогляду і поведінки, яка забезпечується фундаментальним імпульсом – абсолютом, непохитністю божественного і охоплює всі сфери життя людини і його взаємини з Богом, світом і самою собою. В ісламській цивілізації великою мірою знижено інтерес до аналітичного самопізнання, і ще менше проявляється прагнення до вивчення інших культур, тим більше до теоретичного пізнання, включаючи наукове осмислення власної історії та пов’язаних. з нею суспільно-політичних процесів. Це обумовлено самодостатністю мусульманської релігії, для якої абсолютні істини вже існують, відкриті пророком і викладені в священних книгах, і тому дослідження слабкостей і недосконалостей в логіці мусульманина позбавлене всякого сенсу. Тим більше, якщо визнання недоліків веде до конфлікту з існуючими принципами ісламу. Тому зберігається універсальна значущість віри і незмінність типів, способів і механізмів її відтворення, що має враховуватися при аналізі сучасної суспільно-політичної та економічної ситуації та місця в ній ісламської релігії.
















