Костянтин Рахно: Ісламофілія в посттрадиціоналізмі: причини й витоки

Після пострілів норвежця Андерса Берінга Брейвіка сучасний світ став інакшим. Цивілізаційний конфлікт набув чергового витку розгортання, й у цьому не лишилося сумнівів, як і в тому, що є його призвідником. Іслам – найбільший і наймогутніший ворог, із яким зіштовхнулася європейська цивілізація білої людини в останній час свого існування [Cardini Franco. Europe and Islam. – Oxford and Malden: Blackwell Publishing, 2001 – X, 238 p.]. Мусульманський виклик не раз ставив її на межу загибелі.

Ісламська цивілізація, за всієї її різнорідності і різноманітності складових її духовно-релігійних та соціяльно політичних елементів, яке нерідко суперечать, а часом і протистоять один одному, проте являє собою цілісну систему світогляду і поведінки, яка забезпечується фундаментальним імпульсом – абсолютом, непохитністю божественного і охоплює всі сфери життя людини і його взаємини з Богом, світом і самою собою. В ісламській цивілізації великою мірою знижено інтерес до аналітичного самопізнання, і ще менше проявляється прагнення до вивчення інших культур, тим більше до теоретичного пізнання, включаючи наукове осмислення власної історії та пов’язаних. з нею суспільно-політичних процесів. Це обумовлено самодостатністю мусульманської релігії, для якої абсолютні істини вже існують, відкриті пророком і викладені в священних книгах, і тому дослідження слабкостей і недосконалостей в логіці мусульманина позбавлене всякого сенсу. Тим більше, якщо визнання недоліків веде до конфлікту з існуючими принципами ісламу. Тому зберігається універсальна значущість віри і незмінність типів, способів і механізмів її відтворення, що має враховуватися при аналізі сучасної суспільно-політичної та економічної ситуації та місця в ній ісламської релігії.

Олег Гуцуляк: Не одобряет ООН? Одобрит Космос!: Вторжение виртуальности в реальность

ВВС часто экспериментирует на своими зрителями, особенно во время конфликтов, войн и революций, что делает их новости особенно красочными. И что было неоднократно отмечено.

На сей раз рассказывая о трагических событиях в Сирии, где правительственные войска чинят бесчеловечное над мирными гражданами, на задний плане, в виде заставки-иллюстрации, поместили странный логотип, вызвавший у публики неоднозначную реакцию. Зрители тут же наделали принтскринов и поместили картинки в социальные сети. Проницательные игроманы быстро распознали логотип «Космического Командования Объединенных Наций» (United Nations Space Command) из HALO.

Намёк властьпредержащих на Западе более чем чёткий. Если Совет Безопасности ООН откажется санкционировать операцию в Сирии, для этого найдутся иные методы  —  будут приняты меры «вне пределов компетенции» Совета безопасности ООН.

Никакой ошибки в данном логотипе нет. Давно известно, что масоны получают сигналы о начале спланированных акций не по каким-то секретным каналам, а из средств массовой информации: газет, журналов, радио, тель-авидения. Ничем не примечальные для обывателя заметки или сообщения в СМИ сообщают своим о кризисах, революциях, перевотах, войнах, падении или росте валют, дележе имущества и прочем. Кому знакома система символов, те сигнал поняли.

Но не только Запад делает намеки на грядущий Новый Мировой  Космический  Порядок.

О принятии его сигнализировала и «теневая  элита» России, давшая добро на дальнейшее  развитие всей Западной политики против Россия.  Недавно в концертном зале «Крокус Сити Холл» состоялся литературно-идеологический вечер  «духовного отца» «Коалиции Небо» Иоанна Охлобыстина, известного как автора «Доктрины 77» и «Параграфа 78».  На сцене фешенебельного зала, где стояли черный рояль, белая кафедра и имперские флаги, было заявлено: «Сегодня рождается будущее», «Организация, которой однажды будет принадлежать весь мир». Клоун Охлобыстин выступил в качестве репрезентанта именно противоположной для оппонентов стороны — «Мировой Вертикали», т.е. тех, кто с помощью авианосцев, контролирует небо,  против «Мировой Горизонтали», т.е. тех, кто пытается копошиться на большом пространстве земли.

В качестве эмблемы «Коалиции Небо» избран логотип Империи Человечества из WARHAMMER : 40000.

Костянтин Рахно : Перунове полум’я. Міфологія та обрядовість слов’янських гончарів

Рахно, Костянтин. Перунове полум’я. Міфологія та обрядовість слов’янських гончарів. The Perun’s Flame. The Mythology and Ceremonies of Slavic Potters: монографія / Рахно К. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2012. – 434 с. – (Українські керамологічні студії, вип.7 = Ukrainian Ceramological Studies; iss.7). ISBN 978-966-182-185-8

Монографія є першим комплексним дослідженням ролі й місця міфо-ритуальних аспектів гончарства у традиційній культурі слов’янських народів. Уперше в керамології й етнології на підставі аналізу традиційних гончарських звичаїв та обрядів виготовлення посуду реконструйовано міфопоетичні уявлення слов’ян про процес гончарювання.

Виявлено й охарактеризовано зв’язок гончарного ремесла з основними образами слов’янської міфології, зокрема, з богом грому Перуном, у контексті базових структур міфологічної моделі світу.

Для керамологів, етнологів, фольклористів, істориків, релігієзнавців, етнолінгвістів, мистецтвознавців і всіх, хто цікавиться міфологією, фольклором і традиційною культурою слов’ян.

Олег Короташ: Поэт без империи

Поэт Олег Короташ в рамках всеукраинского презентационного тура представит свою новую книгу «Поэт без империи». Во время тура поэт провел уже десятки выступлений в разных городах Украины. В Харькове презентация нового поэтического сборника пройдет в Театре на Жуках 2 июня. Вход на вечер будет свободным.

В жизни Олега был период, когда он подолгу жил в Харькове, мы тесно общались, он пересмотрел у нас все спектакли, и не один раз. В книге даже есть стихи, в которые вплетаются его тогдашние театральные впечатления. Отчетливо слышны в ней и другие харьковские отголоски. И мы рады, что для презентации своей книги в Харькове он выбрал именно нашу площадку, – рассказал «Вечернему Харькову» продюсер «Жуков» Дмитрий Терновой.

В новом сборнике «все более и более четко проступает позиция поэта-гражданина, что отразилось и в названии книги»,  считает Дмитрий Терновой.
Поэт выступит в Театре на Жуках второй раз: полтора года назад здесь же он принял участие в «миксовом» проекте, в котором соединились стихи Олега Короташа и музыка композитора Романа Коляды.

Олег Короташ – представитель поколения «девятидесятников» в украинской литературе. Его называют основателем метафизической поэтической школы. Родился в 1976 году в Ивано-Франковске, учился в Кракове, живет во Львове, является участником Краковского братства поэтов и членом Национального союза писателей Украины. Участник ряда антологий и альманахов. Первая книга – «Мир блуждающих выводов» вышла в 1997 году, в 2010 году издал книгу избранных стихотворений «Элегии острова Патмос». Лауреат национальной премии им. Т.Шевченко литератор Василий Герасимьюк сказал о его поэзии следующее: «Если сегодня в Украине существует действительно другая литература, это — творчество Олега Короташа».

Bulochnikov: Как сформировался русский характер?

Основной определяющий фактор этногенеза, это местность в котором он формируется, климат и плотность населения на данной местности.

На территории России плотность населения до сих пор одна из самых низкая в мире. А в Сибири плотность населения такова, что ниже она только в Антарктиде. И в Сахаре, и в Амазонии плотность населения выше. Соответственно и природный ресурс на душу населения выше. И зачем в таком случае относиться к нему бережно? Не рациональнее ли, загадив одно место, просто перейти на другое? Это вошло в национальный характер. Хотя уже и не работает в районе мегаполисов, но всё равно гадят в силу своей ментальности.

Второе: плотность населения в России на порядок меньше и, соответственно, расстояние между населёнными пунктами на порядок больше, чем в той же Европе. Соответственно, привести в европейское состояние коммуникации между населёнными пунктами стоит на порядок больших усилий, чем в Европе. Не проще ли приспособиться к плохим дорогам? Вот вам и первая беда в России.

То же самое с приусадебными участками. Все, кто был в Европе или Китае, удивляются, какие у них прилизанные подворья! А теперь прикиньте, какого труда стоит прилизать две сотки на семью, и какого труда стоит прилизать два гектара? Кстати, китайцы в Сибири тоже распахивают больше земель, чем в Поднебесной. И соответственно, вылизанность ихних полей больше напоминает российскую, чем китайскую.

Виталий Портников: Язык в наперстке. Почему украинские депутаты дерутся из-за статуса русского языка

Если в украинском парламенте обсуждают языковой вопрос – значит, скоро выборы. Эта закономерность прослеживается в украинской политической жизни с точностью, напоминающей приход весеннего равноденствия. Всякий раз перед парламентскими и президентскими выборами власть, опасающаяся, что электорат не клюнет на социальные обещания, пытается разорвать страну не по национальной даже, а именно по языковой границе. Эта граница проходит между западными и центральными областями страны и увидеть ее очень просто: на президентских выборах 2010 года регионы, в которых преобладало население, считающее украинский язык родным, отдали большинство голосов Юлии Тимошенко. А регионы с преобладанием русскоязычного (но не русского) населения – Виктору Януковичу. С большей или меньшей точностью такой же расклад можно было увидеть во время всех президентских или парламентских предвыборных кампаний. Именно поэтому обещание сделать русский язык вторым государственным языком Украины всегда выглядело спекулятивным: для такого решения в украинском парламенте никогда не сложится конституционное большинство. И именно поэтому любое будирование языковой темы взрывает общество.

Олег Ущенко: Пошуки загублених предків (рецензія)

Довго я рискав у «Пошуках заповітного царства” від Олега Гуцуляка, перестрибуючи з міфу в реальність і навпаки. Фантастична книжка! Щоправда важка для читання — осилював не більше 3-5 сторінок за вечір.
Про архетипи та міфи народів старенької Європи. Ностальгія за загубленим царством праведників, яке зараз від людей приховане. Слов’яни називали його Біловоддя, на Сході — Шамбала, хрестоносці — Царством Пресвітера Йоанна. А ще — Агартха, Туле, Нікояабад, Нова Атлантида… Ден Браун відпочиває.
Якщо хочете дочитати до кінця, наберіться гіпер-терплячості, бо факти і припущення насуваються зливою з будь-якого абзацу і від них не має ради.
Цю книжку не можна просто пробігтися очима — її треба уважно читати. Хоча б для того, щоби не зійти з розуму від передозу інформації. Наркотично цікавої, бо непосвячена людина читає про все вперше.

Никита Редько: 31 мая — День памяти жертв политических репрессий в Казахстане. Реабилитация совести

В начале 2011 года Верховный суд Российской Федерации установил законность 75-летнего запрета на доступ исследователей к архивным делам репрессированных в период существования СССР (прим.). Значит ли это, что в конце долгого тоннеля теплится надежда, и есть основание полагать, что нынешний год может стать часом «икс» для восстановления исторической правды, если вести точку отсчета с рокового 1937 года. Неопределенная надежда лучше определенной безнадежности. Только боюсь, когда опустят шоры, мы так и не увидим долгожданный свет, если не произойдет чудо и власти не обратят пристальное внимание на эту проблему уже сейчас, сегодня, когда она так остро стоит перед нашим обществом, обреченном на долгие поиски правды в тихом омуте государственного произвола.

К такому размышлению меня подтолкнуло прошлогоднее посещение архива Комитета Национальной Безопасности Республики Казахстан в надежде лично ознакомиться с делом репрессированного прадеда, расстрелянного 26 октября 1937 года постановлением тройки УНКВД по Оренбургской области от 25 октября 1937 года. С делом я ознакомился, осадок на душе остался, горький осадок. Не от поруганной чести моего прадеда, а от униженной справедливости, от не реабилитированной до сих пор совести нашей многострадальной и израненной страны.

Сергей Петров: Ослабление Русской цивилизации и союзы-химеры

1.       Может ли экономика заменить идеологию?

Говоря о Евразийском союзе, следует, на мой взгляд, исходить не из того, что нам хочется или о чем мечтается, а из того, что планируется осуществить на практике государствами, входящими в этот Союз. Так вот, если внимательно почитать работы людей имеющих отношение к формированию Евразийского союза, станет ясно: в основе союза экономика, а не идеология. Ничего, казалось бы страшного, с чего то ведь надо начинать, но вот беда, идеологический вакуум приводит к серьезным противоречиям, которые преодолеть будет не так просто.

Противоречие 1.

В качестве образца, своего рода эталона архитекторам видится Евросоюз. Дескать, Европа шла к тесному сотрудничеству и единой валюте почти 40 лет, а мы пойдем этим же путем значительно быстрее. Почему-то при этом упускается из виду, что тип Русской цивилизации вовсе не идентичен цивилизации Западноевропейской. Западноевропейская не имеет стержневого, ведущего государства и страна-лидер за последние несколько сотен лет там менялась несколько раз. Ведущую роль играли то Испания, то Британия, то Франция и Германия, но никогда Европа не была единым государством. Следовательно, для нее нынешняя экономическая и политическая интеграция безусловный прогресс.

Василь Мельничук: Українська національна імперська ідея в ХХІ столітті

Імперія вмерла — Хай живе Імперія!

Якщо уважно подивитися на історію, то помітимо, що вся історія людства — це історія великих людей, великих народів і великих держав. Причому, великі люди, як правило, були дітьми великих народів, а великі народи для свого розвитку створювали великі держави. Ці держави займали провідне геополітичне і військове становище в світі чи своєму регіоні, мали потужну економіку, розвинуту (як на свій час) освіту і науку, самобутню культуру. Такі держави прийнято називати імперіями. Всі основні здобутки людства в галузі економіки, науки, освіти, техніки, культури були надбанням імперських націй (прикладів можна навести безліч). Навіть коли якісь значні досягнення робилися за межами імперій, то рано чи пізно вони ставали здобутком імперій. Світовий прогрес забезпечувався саме імперіями. Периферія, що не входила до імперій, як правило, відігравала роль джерела ресурсів для імперій.

Звідси не важко зробити висновок: коли ми ставимо до держави вимоги забезпечення високих стандартів життя для нації, забезпечення доброго життя нації, то тим самим ми, фактично, ставимо державі завдання досягнення стану імперії. Не досягнувши імперського стану держава не здатна задовольнити потреби нації в доброму житті. Отже, наша держава повинна бути імперською державою, повинна бути імперією.

Володимир Єшкілєв: Цісар і вертикалі (у присмерках одного проекту)

Центральноєвропейська ілюзія вичерпується. Кордони узбічних та трансатлантичних імперій, розхитані у кінці вісімдесятих, знов чорніють запевненими лініями. Примара «матки Австрії», викликана із задньої кишені історії у дев’яності, ще бентежить фантазію романтиків й оборонців «останніх територій», але місця для її актуальности досі не знайдено. Балто-Чорноморський та подібні до нього альянси надійно загубилися серед інтеграційних паперів.

Нам, вочевидь, не судилося стати великим і потужним памперсом поміж Росією і НАТО. Єдине, що тішить: нікому іншому теж не судилося (тут ми складаємо класичну дулю, заплющуємо очі і робимо відчайдушний оберт на 360 градусів).

Світло Сходу і Закон Заходу знову розділили та відмірили.

Справа Рібентропа-Молотова вкотре виявляється живішою за живе колискою політичних дежавю.

А нам лишається, либонь, час від часу пірнати в історичну напруженість минулих століть і згадувати милі збоченства, з яких виникають ілюзії.

Деякі історики вважають, що центральноєвропейська ідея вперше фіксується у листах Ізабели Пармської (у 1760-1763 рр. дружини цісаря Йосифа Другого, ерцґерцогині Австрійської та імператриці Священої Римської імперії) до її братової Марії Кристини. Граскі у дослідженні «Die Persoenlichkeit der Infantin Isabella von Parma» (1959) наполягав, що стосунки між принцесами були більш ніж дружніми (також фатальними для невдахи-імператора), але ми не насмілимося турбувати короновані тіні Гофбургу й стверджувати, що саме лесбійські пристрасті прискорили пологи концепції Європейського Центру.

Андрей Окара: В поисках имперской перспективы

В нынешней ситуации, когда миропорядок, основу которому положил Вестфальский мирный договор (1648), потерпел кризис, в условиях глобальной организации политических и макроэкономических систем, где «национальное государство» или вообще не является субъектом политического процесса, или является им в минимальной мере, а его суверенитет с точки зрения геополитики является весьма эфемерным и относительным (в отличие от суверенитета блока государств, испытывающих взаимное цивилизационное притяжение), развитие Украины в любом из трех направлений возможно в рамках независимого, формально суверенного украинского государства (для этого вовсе не обязательно создавать новый СССР, Славянский Союз или наоборот — выходить из СНГ, вступать в ЕС и НАТО).

Оба пути — и «малороссийство», и «государство-нация» — фактически являются выражением политического и духовного минимализма национальной элиты: она смиряется с собственной ролью ведомой, но не ведущей силы, она понимает Украину как объект, но не субъект международных отношений (вне зависимости от идеологических самовнушений и пропаганды).

Степан Процюк: Початок монархії

Нещодавно я із сім’єю відвідав Галич. Занепад? Відродження? Стагнація? У будь-якому випадку (той, хто хоче побачити, побачить) на вуличках цього райцентру ще клигає аура потьмянілої князівської величі. Ми пішли до Княжої гори, що могла би бути чудовою туристичною «фішкою» Галича. Уламки князівської (себто королівської) твердині. Уламки української монархії…

Дивлячись на пам’ятник королю Данилу на відреставрованій центральній частині містечка, обіч Дністра, я подумав, що це місце могло би бути ідеальним для реальних чи уявних зустрічей тих, для кого монархія — не політичне, а етичне та романтичне поняття.

Не олігархократія, охлократія чи геронтократія, як зазвичай у нас буває. Не монократія і не псевдодемократія. Адже монархія — це стан душі.
І коли мій старший син Антон, втомившись називати короля Данила «Галицьким», нарік йоо «Бурштинським» (Бурштин — місто поряд з Галичем, де збудовано електростанцію і велике водосховище, — прим.ред.), то я не квапився його виправляти. Адже устами дитини, як відомо, часто промовляє істина. Бо король Данило є не лише галицьким чи бурштинським. Але й івано-франківським (чи станіславівським), і львівським,і харківським, і київським. Данило є українським королем. Принаймні був.

Юрій Топчій: Імперія українського серця

Українці завжди вірили в те, що вони велика нація. Гадали, як тільки здобудемо незалежність — наша прихована велич стане очевидною для всіх. Та сьогодні нічим не здивуєш. Посеред загальної кризи пануючих ідей, все, що колись було значущим, стрімко втратило вартість. У радикально зміненому світі ми не маємо пристойного місця і відчуваємо зневагу до себе. І справа не в нашій бідності. Адже безліч багатих країн лишаються статистами чужого свята. І навіть могутня зброя не рятує від принижень та погроз.

Поклик зневіреного серця нав’язує людству нові правила і жахає світ відсутністю компромісу.

Бога не проведеш. Життя, позбавлене високого служіння, неодмінно призводить до втрати власної гідності.

Сьогодні наша держава разом з іншими змушена плазувати у багні. Абсолютній більшості з нас соромно і нецікаво жити. Кого ми любимо? Заради чого прокидаємось вранці, чим пишаємось і чого прагнемо?

Невже нас приваблює радість голандської корови, яка має вгодований вигляд і комп’ютер на шиї? Чим керуються молоді, вродливі, завзяті українці, проклинаючи один одного з високих трибун? Яке задоволення мають мільйонери в розмовах про «споживчий кошик» убогої людини? І коритом якої глибини можна втішити націю суцільних романтиків? Хіба про це ідеться в наших одвічних піснях?

Кажуть — в нас немає національної ідеї. І мабуть що так. Бандура, гопак та вареники тут ні до чого.

Валентин Мач: Распределение и собственность

Устранение частной собственности на средства производства не оправдало связывавшихся с ним надежд на создание наиболее развитой во всех отношениях общественно-экономической системы на основе нового образа хозяйствования. Более того, советское государство продемонстрировало свою полную несостоятельность, значительно уступив в неравном соперничестве с действительно развитыми капиталистическими странами. А обещанное коммунистическое изобилие обернулось необходимостью почти что постоянного нормирования и без того достаточно скудного потребления. Будучи не в состоянии преодолеть врожденные системные пороки, нежизнеспособный общественно-экономической строй приказал  долго существовать всем остальным, вызвав этим, не очень прискорбным фактом всеобщее разочарование социалистической и коммунистической идеями.

Вместе с тем несправедливость основанного на частной собственности общества не вызывает никаких сомнений. Именно этим обстоятельством обусловлена справедливость взаимных злобных обвинений, которыми усердно обмениваются, только что проявившие свою  недееспособность, неутомимые борцы за наше общее светлое прошлое, с одной стороны, и  наемные радетели светлого настоящего и лучезарного будущего для избранных, со стороны другой.

Многочисленные идеологические шарлатаны, подобно назойливым ярмарочным зазывалам, соблазняют прохожий люд: одни – красочными описаниями легкомысленных прелестей общества почти что полной вседозволенности, другие – строгими, почти что монументальными изображениями общества всеобщей справедливости. Вот и мечется, растерявшийся от обрушившегося на него обилия неизведанных ранее впечатлений, народ между демократическими и коммунистическими политическими балаганами, выбирая, всяк   для себя, зрелище наиболее соответствующее либо его порочным наклонностям, либо неизбывным заблуждениям относительно возможности достижения одним махом призрачной химеры в виде общества всеобщего  благоденствия. В действительности соблазнительные обещания и заманчивые химеры оборачиваются затем для подавляющего большинства дилеммой, возникающей перед персонажами известных народных сказок: «Направо пойдешь – рабочим будешь. Налево завернешь – трудящимся окажешься».