Посутньо ці напої — антагоністи, навіть, вважають деякі дослідники індуїзму, древні жерці яро між собою суперничали, як виразники антитетичних нектарів. Сома, згідно з Рігведою, епічним індійським текстом, що входить в найбільш сакральне джерело – Веди, є священним напоєм, який п’янить духовно, підносить свідомість до небувалих висот та широт; опріч цього сома є цілющою, здатна перемогти будь-який недуг – за умови дотримання дхарми – морального обов’язку людини – і ритуалів. Існує декілька гіпотез стосовно джерела та складників соми, як ото від однойменної рослини «сома», грибів, гармали, ефедри; називають і лотос. Натомість сура – це хмільний напій, що оп’яняє в буквальному значенні, профанічний, і містить він, либонь, ніщо інше як ячмінь. Інколи ототожнений з пивом. Сура призначалася для повсякденного вживання, на противагу сомі, одначе нею, як було сказано, не гребували і в сакральних церемоніях.
В давноминулі часи в Індії практикувався обряд Ваджапея, головна ціль якого здобування царем статусу світодержця. Основні елементи ритуалу виглядали таким чином, що після того як відгриміла гонка на сімнадцятьох (центральне число в цьому обряді) колісницях, звитяжцем якої завжди ставав цар, а брахман – жрець – закінчував кручення за годинниковою стрілкою колеса, насадженого на шест та вкопаного в землю, цар повинен був зійти на вершечок жертовного стовпа, у формі колеса, а далі проказати: « Ми досягли неба»; піднявшись ще вище: « Ми стали безсмертними». Жерці, що стояли з чотирьох сторін, символізуючи чотири частини світу, підносили йому на довжелезних шестах мішечки з їжею. Ролі в цьому дійстві соми та сури полягали у питті їх сімнадцятьма учасниками.
Часи царів та жерців канули в Лету, і не завжди варто про це жаліти, як і не завжди радіти з цього, відгомони ритуалів залишились, зазнавши десь корінних, десь неістотних модуляцій. У що трансформувалася сура разом зі своїми функціями ( якщо їй справді для цього довелося у щось…), гадаю, більшість не потребує роз’яснень, позаяк майже всі, в більшій чи меншій мірі, відвідуємо розважальні та відпочинкові заклади, цінуємо гедонізм і його сакраментальні (сакральні ?) складові. Сакральне (священне) сури, хоча й набуло рис сакраментального (звичного), втім не втратило себе чи свій дух, найточніше, можливо, — присмак. Ще точніше – ефект. У неї настільки притягальний, наркотичний присмак і настільки резонансний, доленосний ефект, що не існує засобів, покликаних уберегти від оп’яніння. В кращому разі – споживач напідпитку, в гіршому разі – споживач… Споживач. Істинному споживачеві перебувати напідпитку, забувши про верхні «колеса ієрархії», ще сутужніше, аніж знаходитися абсолютно тверезому. Фактично нереально, свідомість жадає п’янства, безпробудного, невщухаючого, бурхливо солодкого. Стан «напідпитку» — вельми бажаний, разом з тим –особливо хитрий стан, прирівняний до легкої влюбливості, що не відбиває небезпечно-затребуваного стану «кохання-пристрасті» і в той же час не дає окаменіти чи заледеніти; стан героїв фільмів Федеріко Фелліні, в душі вічно незадоволених собою, депресаків, шукачів «чогось такого», стан, що, за позитивного розвитку подій, однаково утримує від заземлення і польоту, власне – це « найприродніший стан – людина міцно ногами опирається на землю, а довжина витягнутих рук закоротка, щоб дістати неба, проте спрямована у вірному напрямку. Начебто, знов таки, «природний стан, а втім людину тягне магнітом опертися й на руки, не забуваючи про міцні ноги.., і значно рідше – подолати закон земного тяжіння. Кажуть, деякі йогіни, володіючи могутніми сіддхами (над-можливостями) – вміли і могли. А головне – хотіли. Очевидно, пили сому. Та знов про суру – вона значно актуальніша. Сучасна сура не має таємних символів, ні внутрішніх, ні зовнішніх, або – не настільки…, доступніша і більш побутова, і більш багатоманітна, вона далеко не окреслена Кока-Колою чи Балтикою, вона суттєво більше, ніж бренд, товар, спожиток – вона це стиль, стиль життя, що давно став стержнем, якого не викоренити-загубити ні в яку кризу. Вимушено зменшуючи дозу, необов’язково вилікуєшся, ще й тому, що довести, що це хвороба емпірично важко, а інших шляхів у доказах просто не існує для шанувальників трунку. Сучасні жерці і вайші (а правильніше – кшатрії, у кращому випадку, шудри – у гіршому) впарюють численним поціновувачам сури, що вона – то воістину сома, не віднайдена, а дедалі новіша, досконаліша, тим нічого не залишається як охоче визнавати тезу – ті ж бо «жерці», нехай і все частіше – переважно там, де сура розходиться на ура і в великих порціях – на підсвідомому сприйманні. Мається і елітарна сура, для менш численної групи сурерів, точніше «сомерів», — різниться лишень смак, ефект той же.
Завчасу культовий 2012 рік віщує прихід Нової Ери, а відтак, багато покладаються, імовірно, на сому. Якщо велено випити чи пригубити сому, то безсумнівно, рано чи пізно, не оминути вкотре і чаші з сурою. Вслід за тезою і антитезою (це ще пан Гегель вчив) наступає синтез, а синтез, в свою чергу, має претензії на Абсолютний Дух. Історія схильна, на жаль, зважати на Гегеля, а не на, приміром, Канта, при цьому весь час ігноруючи бодай просто Дух. Найревніше ведизм забороняв змішувати сому і суру. Діалектика Буття не явище виключно сьогоднішнього чи майбутнього – це відвічні взаємини Вищості, і вони, зрозуміло, переживуть далеко не лише нас. Дехто рекомендує з-поміж вузького вибору соми чи сури обирати воду. Зрештою в цьому міститься раціональне зерно – вода магістральний компонент далеко не лише будь-котрих напоїв. Та вода само по собі не робить те, що так життєво необхідно людині – не оп’яняє. Очищує – так, напоює – безумовно, проте, начебто, не дарує доконечну трансперсоналізацію. А може варто трохи зачекати ? Може, сома за своєю суттю річ цілковито самодостатньо трансперсональна, а не всього лише транспортер ? Про суру … не варто, істинно, глибинно-усвідомлено її ніхто не хтить.
Вода вміщає рибину, риби існує безліч і різновидів немало, попри безупинне вимирання внаслідок катастрофічного забруднення екосистеми. Можливо, за можливості, потрібно шукати для риб оптимальне водоймище ? Глибше і просторіше, позбуваючись ілюзій про рафіновану чистоту рідини ? Можливо, слід небезпідставно побоюватись істоти, що зовні легковажно ллє-проливає воду, канву всього сущого ? Чи все-таки, ні ? А поки незмінним залишиться одне: спільний корінь у сакрального і сакраментального. Мабуть, це все-таки корінь, а не якийсь там варіабельний префікс.
м. Івано-Франківськ
Комментариев нет:
Отправить комментарий