Жозеп Баррель призвал отказаться от идентичностей

 Верховный представитель Евросоюза  по иностранным делам и политике безопасности Жозеп Баррель призвал отказаться от идентичностей.

К 120-летию Васо Абаева, хранителя скифо-сарматского наследия / До 120-річчя Васо Абаєва, хранителя скіфо-сарматського спадку

Исполнилось 120 лет со дня рождения великого русского, советского, осетинского, индоевропейского учёного Васо Абаева. Или, как называли его в России - Василия Ивановича... 

Не хватит и монографии, чтобы изложить весь цивилизационный вклад профессора Абаева в изучение нашего прошлого; а также рождение им  цивилизационніх пластов настоящего и будущего знания. Хочется лишь надеяться, что 100-летняя земная жизнь этого аланского старца, посвятившего себя до сих пор не оцененному по достоинству труду, найдёт своих последователей и апологетов в ближайшем времени. 

... И камень над могилой этого хранителя скифо-сарматских сокровищ станет тем фундаментом, на котором вырастет ещё неведомый миру, но долгожданный революционный виток новой индоевропейской науки, нашего не утраченного Логоса...

(с) Алена Агеева

---------------------------

120 років тому у селі Кобі Душетського повіту Тифліської губернії народився Васо Абаєв - геніальний осетинський лінгвіст, який розкривав таємниці мови скіфів, сарматів і аланів. 

Він любив рідний народ, мову, фольклор, зневажав тиранів і казав правду у вічі колегам із сусідніх народів, які зазіхали на осетинську історію. Поживши сто років, побачивши падіння двох імперій, він став одним із найвидатніших іраністів світу.

Це він відкрив, що український Вій - родич страшного індоіранського бога потойбічного світу Вайю, що наш давній бог Род має свого іранського двійника Нафа, що знамените українське фрикативне "г" - спадок скіфів... Замахнувся навіть на скіфське походження слова "козак", попри заборони сталінщини... У його словнику можна знайти скіфсько-сарматські витоки рундука й мештів, бандури й халабуди, халамидника й отави... Він перший провів паралелі між "Тарасом Бульбою" й нартівським епосом... Він товаришував із знаменитим Жоржем Дюмезілем і багатьма іншими видатними людьми своєї доби. На нього посилалися Олексій Стрижак, Михайло Брайчевський, Галина Лозко, Олег Бубенок, Костянтин Тищенко.

(с) Костянтин Рахно

Едуард Юрченко: 15 грудня - день, коли рашисти-більшовики розпочали етноцид українських еллінів

15 грудня 1937 року більшовицька влада розпочала так звану "грецьку операцію НКВС". Вона увійшла в історію, як найжорстокіша з так званих "національних операцій". 

Оцінки кількості жертв досі коливаються в межах 8 -10 тисяч. Величезна кількість для відносно невеликої спільноти.

Майже всіх їх було вбито. Серед загиблих було непропорційно багато освічених та успішних людей. Народ намагались позбавити лідерів...

Більшовики не приховували своїх планів, адже крім фізичних репресії були розгорнути репресалії проти національно-культурної автономії та елінської ідентичності.

Репресії породили хвилю еміграції і принаймні біля 10000 греків втратили батьківщину. Фактично, по сукупності факторів, ми можемо казати про масштабний геноцид понтійських греків з боку більшовиків. 

Для України ця трагедія має особливе значення. 

Подавляючу більшість жертв склали представники понтійських греків. Прямі нащадки грецької спільноти, яка існувала навколо Чорного моря з доби античності. Останні уламки колись багаточисельної спільноти, які були переселені з Криму на узбережжя Азова в 1778 році.

В 20 сторіччі вони зазнали подвійного геноциду з боку турецьких шовіністів та більшовикив. Антиелінський терор, який розпочався в 1937 році мав на меті знищити останніх з них.

На щастя, наші співвітчизники вистояли і зберегли свою ідентичність. На даний момент Україна є єдиною країною, де понтійські греки лишились на рідній землі. Іншої батьківщини в них немає. Греція хоча і стала прихистком  для більшості з них, але може вважатись рідною землею як часта колись великого Елінського світу. Приблизно так, як Туреччина для кримських татар.

Таким чином, ми можемо бачити, що мова йде про корінний народ України, якій було піддано жорстокому геноциду і який досі чекає на визнання цього факту з боку цивілізованого світу. 

Символічно, що саме в цей день, 2018 р., відбулось відродження незалежної української церкви, яке було б неможливим без підтримки саме помісних церков еллінської православної традиції. 

Ми жили разом на нашій землі зі скіфських часів і разом пережили не одну катастрофу. Чого варті хоча б трагедії монгольської та османської навали або жахи більшовицького поневолення.

Впевнен, що скільки б не замовчувалась і не відкидалась память про спільну трагедію наших народів, правда все одно переможе.

Нехай Господь упокоїть невинно убієних та благословить братні православні народи на боротьбу за справедливість!

Эвелина Ягубова: Кто такие эфталиты (белые гунны, хиониты)

Эфтали́ты или белые гунны (др.-греч. ’Εφθαλιται) — крупное племенное объединение раннего Средневековья (IV—VI века), создавшее обширное государство, в которое входили Согдиана и Бактрия (Средняя Азия), Афганистан и Гандхара (северная Индия). Большинство исследователей склонны видеть в них ираноязычный народ. Другие писали об их хуннском, гуннском, тюркском и монгольском происхождении. А. Д. Курбанов предполагал, что эфталиты были сообществом людей разного этнического происхождения, в котором были представлены европеоиды и монголоиды.

О гуннах-эфталитах, также называя их «белыми гуннами», писал Прокопий, тогда как другие, в том числе и более ранние авторы, такие как Аммиан Марцеллин, называют их гуннами-хионитами. Некоторые исследователи полагают, что у гуннов-хионитов произошла смена этнонима с «хиониты» на «эфталиты». Эфталиты, по одной из версий, представляли вторую волну иранских гуннов (то есть народов, называвшихся гуннами, но бывших в действительности иранского происхождения).

Со слов Феофана Византийца, Эфталан, царь эфталитов, от которого весь род имеет прозвание, победил Пероза и персов, которые потеряли торговые города и гавани, однако, вскоре их отняли тюрки Ашина. Со слов Приска Панийского Каспийское море и его порты находились у гуннов, в пределах их владений.

История 

В 457 году царь эфталитов Вахшунвар подчинил себе Чаганиан, Тохаристан и Бадахшан, занял Мерв и наложил тяжелую дань на Иран. Затем эфталиты заняли долину Кабула и Пенджаб, завоевали Карашар, Кучу, Кашгар и Хотан. Таким образом, они объединили в могучую единую державу территории Туркмении, Узбекистана, Таджикистана, Киргизии, Афганистана. Далее, в ходе своей экспансии на восток, они захватили северные части Индии и Пакистана (Кашмир и Пенджаб), войдя в контакт с индийским государством Гуптов, с 460 года совершив несколько походов против них, фактически уничтожив их государственность.

Олег Карпюк: "Чоовік як еволюційна інновація?" Станіслава Комарека

Девід Раймер народився у 1965 році хлопчиком, проте через невдале обрізання у восьмимісячному віці втратив пеніс - за порадою лікарів його піддали гормональному лікуванню і почали виховувати як дівчинку. Попри тріумфальні заяви ЗМІ щодо культурного формування гендерної ідентичності, Девід, якому дали нове ім'я Бренда, дівчинкою не став - він продовжував обирати в якості іграшок машинки та рушниці і демонструвати чоловічу поведінку. Пізніше Девід пройшов зворотну гормональну терапію, однак, життя у нього не склалось і він покінчив життя самогубством. 

Гендер може й соціальний конструкт (наче буквально все і вся у цьому світі витвір якогось іншого походження), проте дитинчата макак чоловічої статі обирають собі іграшки на коліщатках, а самиці обирають плюшеві іграшки. Макаки, однак, розумніші за людей, оскільки у них немає нічого подібного до людського "Гендеру в деталях", котрий би просвітив, що їх спонтанний вибір в дитинстві зумовлений нав'язуваними клятим патріархатом нормами. 

Детальний огляд допубертатних дітей також не сподобається войовничим феменісткам і дегендератам: хлопці граються у більших та впорядкованіших ієрархічних групах, дівчатка ж радше парами; перші відпрацьовують домінантні, змагальні та войовничі типи поведінки, другі ж вправляються у соціальних ролях. Великих жіночих спільнот, особливо з ієрархічною структурою, в історії майже не було. Жінки не розводять голубів та не колекціонують жуків, проте це не викликає мітингів, протестів та петицій, на відміну від відсутності жінок-композиторів чи філософів. 

Результати пупілометрії (визначення реакції зіниць) чоловіків та жінок, яким демонстрували зображення милого немовляти показали, що розширенням зіниць реагує 98% всіх жінок та лише 5% чоловіків. Зіниці теж в соціальний конструкт запишемо? 

Олег Карпюк: "Європа на роздоріжжі" Станіслава Комарека

Друга світова війна стала величезною травмою для Європи, і весь політичний розвиток після її завершення — один великий запобіжний захід проти повторення катастрофи такого типу. Після нацизму такі теми, як європейська культурна ідентичність чи її вкорінення у людському "субстраті", неможливо обговорювати інакше, як рішуче заперечивши. Дивовижно, але попри те, що на совісті Сталіна і Мао більше людських життів, їхні діяння не здаються широкому загалу такими демонічними. У Німеччині та поза нею роками точаться дискусії — видати чи не видати "Майн Кампф" Гітлера, хоча "Держава і революція" Леніна вільно друкується без коментарів про згубність комуністичних ідей. 

Європейське суспільство цілком можна назвати "суспільством без втрат", убезпеченість життя в якому неймовірно зросла. Неможливою — бодай через абсолютне неприйняття громадськістю — тепер була би не лише завойовницька війна; неможливо, принаймні у Європі, помислити і про війну оборонну. Показовою є заява данського контингенту про вихід з Афганістану, аргументована тим, що "дана діяльність є небезпечною для життя" — дещо неочікувано як для професійних військових і нагадує Швейкове "Не стріляйте, адже тут люди!". 

На відміну від інших культур, європейська культура зазнала небувалої ревізії релігійної традиції аж до самого її кореня. Релігія стала головним об'єктом нападок з боку просвітницького лібералізму ще з XVIII ст., причому римо-католицька церква з її сумішшю монолітності, архаїчності і організаційної та аргументаційної раціональності виявилася найліпшою мішенню. Лише децентралізованість ще більш мракобісного православ'я рятує його від такої нищівної критики. Загалом у Європі Нового часу будь-яка усталена традиція, і нерелігійна зокрема, так і просить, щоб її зламали. Кожен істеблішмент — по-своєму лицемірний, нудний і зациклений на менталітеті "хранителів та обранців". 

Влада держави поступово розклала інститут родини та поширила в західному суспільстві індивідуалізм. Вилучений з родинних зв'язків індивід стає дуже добре керованим і радо "дзьобає з долоні" у державної влади, нехай це і веде до ще більшої залежності. Величезна енергія, що у традиційному суспільстві інвестується у підтримання родинних і родових зв'язків та відповідні клопоти, вивільнюється на роботу і творчість, стає "паливом прогресу", неймовірно прискорює розвиток технологій та виробництва. Недаремно вся європейська література за останні 200 років присвячена опору традиційним порядкам, причому правда завжди на боці тих, хто чинить опір, а не тих, хто цих порядків тримається. Втім, від покоління до покоління це стає дедалі складніше, тому що старих звичаїв і порядків залишається дедалі менше.

Сучасна держава перетворює народ на отару, а громадян — на овець, яких бездоганно випасають, причому пастирський посох з рук церкви перебрала світська влада. Хоч ніхто цього спеціально не планує, піклувальна держава не дає громадянам стати дорослими і взяти на себе відповідальність. Активні індивіди повсякчас стикаються з тим фактом, що піклувально-наглядовий апарат налаштований на "найповільніших" членів суспільства в рамках уявлення про рівність усіх громадян як однаковість. Будь-яка самостійна людина обтяжує гіпертрофовану державу, і та намагається чимшвидше "повернути її в русло", змусити "бути такою, як усі". Ніл Постман у передмові до книги "Розважаємося до смерті" ще в 1984 році писав, що в наш час значно більшою мірою втілена візія "Прекрасного нового світу" Гакслі, ніж "1984" Орвелла. Не потрібно забороняти доступ до інформації — правда сама потоне в морі банальностей і нісенітниць. Не потрібно знищувати книжки, тому що мало в кого буде мотивація читати щось складне. 

Назіп Хамітов, Сергій Пирожков: Цивілізаційна суб'єктність України

Друзі й колеги!

Маю надію, що вам буде цікавою книга «ЦИВІЛІЗАЦІЙНА СУБ’ЄКТНІСТЬ УКРАЇНИ: від потенцій до нового світогляду і буття людини», яку ми написали у співавторстві з академіком НАН України С.І. Пирожковим (К.: Наукова думка, 2020. 255 с.). В книзі сконцентрований досвід нашої співтворчої праці за останні п’ять років. 

Пропоную коротку анотацію: 

Здійснено осмислення цивілізаційної суб’єктності України — такого стану розвитку, коли наша країна сама обирає проєкт розвитку, ідентичність і партнерів. Ставиться і вирішується проблема ефективної методології осягнення країни як суб’єкта історії та геополітики, яка дозволяє зрозуміти її реальні можливості у створенні гуманістичного цивілізаційного проєкту, який сприятиме гідній самореалізації людини. 

В книзі обґрунтовано необхідність формування нової системи безпеки в умовах гібридної війни, а також євроатлантичний вектор як каталізатор суб’єктності України,  проаналізована роль суспільної консолідації як засобу досягнення суб’єктності та осмислено світоглядний вимір суб’єктності. 

Це дало змогу визначити перспективи України як цивілізаційного суб’єкта у ХХI столітті.

Повний текст монографії - http://ivinas.gov.ua/uk/publikatsiji/novi-vydannia-instytutu/si-pyrozhkov-nv-khamitov-tsyvilizatsiina-subiektnist-ukrainy-vid-potentsii-do-novoho-svitohliadu-i-buttia-liudyny.html

Костянтин Рахно: Традиція - це вміння й спроможність відтворювати певні значущі культурні коди, що позитивно оцінюються загалом

Закривається культовий журнал "Вокруг света", що видавався з 1861 року. Саме там читач уперше прочитав переклади Голдінга, Хайнлайна, Гарріссона, багатьох інших знаменитих авторів. Там друкувалося не так вже й мало цікавих статей про Україну, зокрема саме в цьому журналі відомий дослідник старовини Олександр Знойко оприлюднив свої гіпотези про острів Русі.

З приміщення в нікуди викидається інший відомий журнал - "Знание - сила", що видавався з 1926 року. Саме там можна було прочитати пізнавальні статті про кельтів, давніх аріїв, скіфів тощо.

Так от, СРСР 2.0 (незалежно від оцінки самої цієї ідеї) - це не лише всі колишні республіки разом. Це, перш за все, вміння й спроможність відтворювати певні значущі культурні коди, що позитивно оцінюються загалом. 

Хамаркання основної ідеї "Иронии судьбы" у нібито продовженні. Знущання над "Вам и не снилось" у буцімто продовженні. Нездатність зняти продовження "Простоквашина" за творами Едуарда Успенського і зі впізнаваними героями оригінального мультфільму, яких у старі часи тиражували на листівках, календариках, лінійках. Невміння намалювати мультфільм "День рождения Алисы" повністю в стилі "Тайны третьей планеты".  Тепер ось закриття знакових журналів, які для багатьох були символами того часу.

Саме тому СРСР 2.0 ніколи не вийде, й це очевидно.

З іншого боку, зловтішатися теж не вийде, бо в Україні знищено більшість періодичних видань 1980-1990-х років, з "Барвінка" починаючи, а оскільки влада у нас нечитаюча, то відроджувати вона точно нічого не буде. Тому у нас теж існує культурний розрив, який дедалі сильніше деструктивно впливає на наше життя.

Микола Бандрівський: Поділля у складі Османської імперії

З яких причин значні частини сьогоднішніх Тернопільської, Чернівецької і Хмельницької областей, майже три десятиліття, перебували у складі османської Туреччини..?

 Сьогодні Туреччина щораз більше нарощує свою військову могутність і вже невідомо: буде вона (Туреччина) для України другом, чи ворогом...

Дехто з нас вже призабув, що триста років тому, гетьман Дорошенко переконав османського султана Мегмеда ІV утворити потужний військово-політичний союз проти Московії і Польщі, і взяти Україну під свій протекторат. Згідно з цим Договором, який був ухвалений на Корсунській Раді 1669 року, Україна зберігала повну автономію, право вільного вибору гетьмана, була повністю звільнена від данини і отримувала, від турків, військову допомогу для з"єднання усіх українських земель в єдину державу під владою Війська Запорозького.

Спільна реалізація цього важливого мегапроекту, розпочалася  вже через три роки, коли дві об"єднані: українська і турецька армії, під особистим проводом своїх очільників - правобережного гетьмана Петра Дорошенка і османського султана Мегмеда ІV, рушили на Поділля, громлячи, один за одним, польські гарнізони у тутешніх фортецях.

Впродовж тижня боїв, в серпні 1672 року, впав Кам"янець-Подільський та прилегла округа, а вже 2 вересня султан Мегмед ІV здійснив п"ятничний намаз у колишньому кафедральному соборі Кам"янця.

Замість ліквідованого "Подільського воєводства" Речі Посполитої, було утворено Подільський ейялет (пашалик) на чолі з Галіль-пашою, який зайняв посаду бейлербея, тобто, губернатора. А ще через вісім років до цього еялету була приєднана Чортківська округа на Тернопільщині, а сам Чортків став осідком османського паші.

У тому всьому, є кілька речей, на які хотів би окремо звернути увагу:

По-перше, турецька адміністрація і її військо, поводилося досить пристойно і коректно з українцями Поділля: ніхто нікого не грабував і не палив, новоприбулі мусульманські чиновники лояльно ставилися до  Православної Церкви, а турецькі яничари здійснювали охорону краю (!) від татарських набігів;

По-друге, для всіх тутешніх українців була скасована панщина. На території утвореного пашалику, станом на 1681 рік, проживало близько 40 тисяч мешканців, а у самому Кам"янці-Подільському було 280 українських родин, які повністю зберегли своє колишнє самоуправління. Крім того, константинопольський Патріарх призначив для українського населення Подільського пашалика, православного єпископа;

І, по-третє (хоча це й малосуттєве): перші кав"ярні в Кам"янці-Подільському відкрилися на два роки раніше, аніж у Відні і у Львові (так, станом на 1681 рік у згаданому Кам"янці вже працювало вісім кав"ярень).

... Сьогодні, мандруючи Подільськими Товтрами, петляючи поміж ярами і байраками Борщівщини, Чортківщини та Заліщанщини, що на самому півдні Тернопільщини, то тут, то там натрапляєш на, до половини вгрузлі у землю, надмогильні вапнякові плити з напівстертими арабськими написами. Оце вони і є - німі, вже, свідки того 27-літнього періоду, коли почав було, реалізовуватися сильний і перспективний союз козацької шаблі і турецького ятагана...

Владимир Емельянов: История Фроянова - это история деревни, которую "не удалось вывести из девушки"

Умер историк Игорь Фроянов. 

Меня всегда удивляла глубокая провинциальность его мышления. Как можно быть таким дремучим человеком, если ты окончил Ленинградский университет? Потом я узнал, что Фроянов никогда и не учился на том факультете, деканом которого был почти 20 лет. Он выпускник Ставропольского пединститута. Поступил в аспирантуру к Мавродину и уже через 3 года защитил кандидатскую. Как тогда учили в аспирантуре - понятно. Никак. Лекций на регулярной основе не было. Главное было сдать марксизм-ленинизм. Фроянов - это не человек петербургской культуры. 

Его взгляды это мировоззрение самого темного казачества, которое винило во всех своих бедах евреев. К несчастью, это казацкое мировоззрение проникло и в научные работы Фроянова. 

Его теория древнерусской домонгольской истории как дофеодального союза языческих городов-государств, руководимых общинными собраниями, вызывает недоумение историка древней Месопотамии: ведь Фроянов описывает строй шумерских городов. Неужели нет никакой разницы между шумерской бронзовой историей и средневековой историей восточных славян? 

А его оправдание опричнины Грозного, которая якобы должна была защитить Русь от сторонников коллективного Запада и "ереси жидовствующих", находится очень далеко от исторической истины, поскольку при объяснении явления далекой религиозной культуры автор применяет идеологические клише 20 века. 

Что останется от Фроянова - сказать трудно. Если говорить о науке истории, то его исследование зависимого населения древней Руси, всех этих смердов и холопов, основано на глубоком знании источников. 

Ну, и в истории русского национализма место ему точно обеспечено. 

Полуразрушенный им исторический факультет только лет десять назад стал оправляться от тяжелого фрояновского наследия и вряд ли будет благодарен ему в будущем. 

К сожалению, история Фроянова - это история деревни, которую "не удалось вывести из девушки".

P.S. Зря я думал, что книга Фроянова о рабстве и данничестве в древней Руси хороша. Она просто ужасна. Это кандидатская, дополненная новой, крайне тенденциозной литературой, и выпущенная в 1996 году. Но ее основа сделана в начале 1960-х годов. 

Екатерина Амеян: Поздравляем с праздником айда Шешамс!

Дорогие друзья, всех поздравляем с праздником айда Шешамс!

К сожалению данный праздник в связи с историческим и географическим положением "советских" езидов был многими забыт, но при этом и среди "советских" езидов наиболее почитаемым является данный архангел Шешамс.

Езиды всего мира отмечают три праздника подряд в декабре, каждую неделю. 1) первую неделю отмечается праздник в честь Шешамса (Шамса). Шешамс это один из семи архангелов Бога в езидской религии Шарфадин. Образ Шешамса - это солнце, так как некто не видел архангелов, езиды для них используют образы, образ Шамса - это солнце.

Вторую неделю после праздника Шешамса, езиды отмечают праздник Ходане Мале, этот праздник в честь ангела хранителя семьи.

В третью неделю уже после праздника Ходане Мале, езиды отмечают самый главный свой праздник-  айда Эзид, в данный праздник пост обязателен (фярз) так как данный праздник посвящен езидской религии.

Как мы выше писали к сожалению не все "советские" езиды сохранили все три праздника в декабре, в связи с географическим и историческим положением. Советские езиды все отмечают только третий праздник в этом месяце  -это Айда Эзид. Но есть некоторые семьи "советских" езидов которые сохранили все три праздника.

Мы надеемся, что в будущем "советские" езиды как и все езиды мира будут отмечать все свои праздники.

Михаэль Шрайбман (Израиль): Ближневосточная мозаика народов и ситуация Армении

После того, как армянский национализм проиграл войну, стала очевидна его бесперспективность. Турция Эрдогана - весьма агрессивное государство, Азербайджан - диктатура. Но именно эти страны окружают крошечную Армению. И для того, чтобы существовать, армянам придется интегрироваться в тюркский мир и жить в  мире с турками. Учиться находить общий язык с турецкими и азербайджанскими соседями, с обычными людьми. Перестать противопоставлять себя этому огромному тюркоязычному миру. Наконец, вспомнить, что армяне - такая же часть великой мозаики ближневосточных народов, как турки, персы, азербайджанцы, курды, арабы, евреи. И никакого иного выхода, кроме сотрудничества, нет и не будет. 

Это, впрочем, относится ко всем. Попытки турецкого государства игнорировать курдский вопрос, в то время, как курды составляют четверть населения страны и их рождаемость выше, чем у турок, попытки иранского государства игнорировать наличие в стране огромных общин азербайджанцев, курдов, белуджей и арабов столь же бесперспективны (Иран хотя бы вводит сегодня азербайджанский язык в школах). Как и попытки Израиля  игнорировать палестинский вопрос... Национальное унифицированное государство на Ближнем Востоке - всегда катастрофа. И если не будут найдены  новые решения, в духе автономии регионов, эти страны просто разорвет этническое, региональное и межконфессиональное противостояние, как случилось с Ливаном и Сирией. 

Но положение крошечной Армении, окруженной мощными тюркскими мусульманскими государствами, даже не имеющей общей границы с Россией, которая ее поддерживает, еще хуже. Это имманентная геополитическая катастрофа. Война в Нагорном Карабахе показала, что  само существование Армении проблематично. Если бы Россия не поставила свои войска на границах страны, Армения была бы разрезана пополам комбинированным ударом турецкой и азербайджанской армий из Карабаха и Нахечевани. В этом случае Армения сжалась бы до Еревана и его окрестностей, став негласно турецким протекторатом.  Да, войска РФ, от которых теперь зависит само существование армянского государства, этого не позволили. Но что произойдет, если Россия ослабеет? Или если Иран, через который осуществляется снабжение Армении российскими оружием и боеприпасами, закроет свою границу с этой страной под давлением внутренних азербайджанских выступлений или благодаря соглашению с Турцией, с которой эта страна сближалась в последние годы? Что, если Грузия, вовлеченная в конфликт с Россией, станет сближаться с Турцией? Все эти вопросы неизбежно возникают...

190 гадоў таму пачалося Паўстанне 1830-1831 гадоў

 

190 гадоў таму пачалося Паўстанне 1830-1831 гадоў. 

Яго яшчэ называюць "Лістападаўскім паўстаннем". 

На Літве-Беларусі паўстаннем кіравала Эмілія Плятэр. Маладая дзяўчына з шляхты камандавала войскам сялян была патрыёткай Вялікага Княства і абагаўляла свайго папярэдніка Тадэвуша Касцюшку.

У паўстанні прымалі ўдзел лепшыя людзі краю, як Напалеон Орда, Ігнат Дамейка, Тадэвуш Тышкевіч і іншыя.

Віктор Орбан: «Європа не повинна піддаватися мережі Сороса» (відповідь на статтю Джорджа Сороса).

25 листопада 2020 року на ресурсі прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана з'явилася його стаття, в якій він відповідає на статтю міжнародного фінансиста Джорджа Сороса, яка стосується Угорщини та Польщі від 18 листопада 2020 року на ресурсі Project Syndicate.

Прес-служба угорського прем'єр-міністра стверджує, що Орбан двічі звертався на ресурс, на якому була опублікована стаття Сороса, з тим щоб там була опублікована його відповідь. Але редактори Project Syndicate не відповіли на прохання Віктора Орбана.

Орбан обґрунтовує опір Угорщини і Польщі спробам Євросоюзу встановити принцип субсидіарності за «гарну поведінку» держави-члена.

Даємо повний переклад тексту цієї статті

***

Багато хто вважає, що прем'єр-міністр країни не повинен вступати в суперечку з Джорджем Соросом. Їх міркування зводяться до того, що Сорос - це економічний злочинець, тому що він заробив свої гроші на спекуляціях, що руйнували життя мільйонів людей, і навіть шантажуючи цілі національні економіки. Точно так, як уряди не повинні вести переговори з терористами, кажуть вони, прем'єр-міністри також не повинні вести дебати з економічними злочинцями.

Однак тепер я змушений це зробити, тому що в статті, опублікованій на веб-сайті Project Syndicate 18 листопада, спекулянт і мільярдер угорського походження Джордж Сорос надав відкриті команди лідерам Європейського союзу. У своїй статті він доручає їм суворо покарати ті держави-члени, які не хочуть стати частиною об'єднаної Європейської імперії під прапором глобального «Відкритого суспільства».

Протягом всієї історії сила Європи завжди виходила від її народів. Європейські народи, хоча і різного походження, були пов'язані спільним корінням нашої віри. Основою наших спільнот була європейська модель сім'ї, заснована на християнських традиціях. Саме християнська свобода забезпечувала свободу думки і культури, творила сприятливу конкуренцію між народами континенту. Ця чудова суміш контрастів зробила Європу провідним світовим континентом впродовж століть історії.

Всі спроби об'єднати Європу під егідою імперій зазнавали невдач. Таким чином, історичний досвід говорить нам, що Європа знову стане великою, якщо її народи знову стануть великими і будуть чинити опір всім формам імперських амбіцій.

Великі сили знову рухаються до знищення народів Європи і об'єднання континенту під егідою глобальної імперії. Мережа Сороса, яка поєдналася з бюрократією Європи та її політичною елітою, протягом багатьох років працювала над тим, щоб зробити Європу континентом іммігрантів. На сьогодні мережа Сороса, яка просуває глобальне «Відкрите суспільство» та прагне скасувати національні структури, є найбільшою загрозою, з якою стикаються держави Європейського союзу. Цілі мережі Сороса  очевидні: створення поліетнічних мультикультурних «відкритих суспільств» шляхом прискорення міграції та демонтажу національного процесу прийняття рішень, віддаючи його в руки глобальної еліти.

Володимир Єшкілєв: Блиск і жебротність репутацій

Колись, за доби традиційного світу, репутації базувалися переважно на походженні. Тоді питали не “Хто ти?”, а “Чий ти?” та уважно читали письмові рекомендації ясновельможних панів та всечесних отців. І навіть значні особисті досягнення часто-густо множилися на нуль, якщо особа була з простаків, “не тієї” віри чи належала до якоїсь упослідженої громади.

Лише Модерн перевів оцінні маркери суспільства з походження на особисті якості, на харизму та персональну кар’єру. У Східній Європі репутаційна революція стартувала століття тому чи й пізніше.

Тобто за історичними мірками – практично учора. Тож у тих наших загумінках, куди ще не ступали ні нога Модерну, ні копито Постмодерну, людину і досі розглядають у прив’язці до роду-племені, враховуючи реальні або фантастичні “діяння прад
ідів” та пильно вдивляючись у форму черепа й відтінок шкіри.

До речі, згаданий Постмодерн особливо й не претендував на власне бачення репутації. Постмодерністам здебільшого йшлося про цитати. Себто аби зрозуміти, хто перед тобою, треба було почути, кого він (вона) цитує. У 90-х, бувало, згадаєш якусь смачну фразу з Борхеса, Біой Касареса або Гессе – і ти вже свій у вельми пристойній тусовці. А той, хто здобувався на цитування Батая і Де Льоза, почував себе ледь не королем дискурсу, зверхньо поглядаючи на профанів, не здатних підтримати поважної розмови.

Усе змінилося тоді, коли світова гегемонія постмодерністської настанови стала занепадати, й цілий світ під пісні Біллі Айліш рішуче рушив (чи то сповз?) до нині чинної Епохи Розривів. Тобто до Гіпермодерну.

Репутаційна сфера чи не першою відчула “розриви називання” та “розриви розуміння”, притаманні цьому дискурсові. З одного боку, кочова настанова Гіпермодерну нібито не передбачає якоїсь специфічної уваги до репутацій, котрі – воленс-ноленс – також стають “кочовими” й “фінально необов’язковими”. Скажімо, на біографічному базисі зі специфічним ароматом можна, за бажання, будувати світлу політичну репутацію. Що, між іншим, й підтвердили останні вибори. Збулося давнє поліське пророцтво “Чим далі в ліс, тим товщі партизани”.