Андрій Климчук: Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач (1871-1913) одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…

Шляхетна дама

Одним із дієвих методів віднадити від української літератури в радянській і пострадянській школі було зображення її як провінційної, зосередженої лише на тяжкому житті селян. При згадці про укрліт в уяві багатьох і досі постає похилена хата, кріпаки та злиденність наших письменників. Головне тут – село. Дія творів відбувається в селі, письменники родом із села, що саме по собі й непогано (уся Європа, за великим рахунком, із села!), якби не було неповною правдою, і якби за допомогою цих штампів і досі не оселянювали все українське.

У цьому контексті справжня, а не підручникова Леся Українка, руйнує багаторічні потуги зобразити нас неповноцінними. Саме її походження – це історія про шляхетність, національну пам`ять і династичність, яких так бракує українцям для свого самоусвідомлення як частини європейської цивілізації.   

Батько і мати Лесі походять зі шляхти. Петро Косач – із заможного українсько-козацького шляхетства, яке мало власний герб і після ліквідації Гетьманщини отримало права російського дворянства. Олена Пчілка хоч і з дрібної шляхти, але в минулому це була козацька старшина, про що в сім`ї пам`ятали.

Ці люди не працювали фізично, мали достатньо грошей на книги, гарний одяг і подорожі. Отже, вони мали час задуматися не лише над матеріальним, тому були творцями й активними учасниками «Старої громади». Не дивно, що їхні діти стали засновниками «Плеяди». І якщо «Стара громада» – це про національне, коли хочете – етнографічне, то члени «Плеяди» збиралися вже читати, перекладати й обговорювати Ґете, Мольєра та Шиллера. Водночас, вони не були відірвані від національного контексту, але вже не мали того романтичного замилування минувшиною, дивлячись на неї з точки зору своєї доби.

Александр Волынский: Главное политическое требование народов Земли к своим правительствам – это тотальная открытость информации

«... Александр Аристотелю желает благополучия! Ты поступил неправильно, обнародовав учения, предназначенные только для устного преподавания. Чем же будем мы отличаться от остальных людей, если те самые учения, на которых мы были воспитаны, сделаются общим достоянием? Я хотел бы превосходить других не столько могуществом, сколько знаниями о высших предметах. Будь здоров». (Плутарх, Избранные жизнеописания)

Власть  в  человеческом  обществе  принадлежит  не  тем  кто  обладает  силой,  а  тем,  кто  обладает  информацией,  нужной  тем,  кто  обладает  силой.

Главное  политическое  требование  народов  Земли  к  своим  правительствам – это  тотальная  открытость  информации. Правительства, корпорации, организации,  скрывающие  важную  для  общества  информацию  должны  быть  признаны  преступными. 

Все  государства, принявшие  принцип  тотальной  открытости  должны  составить  единый  военный  блок, противостоящий  преступным  правительствам  и  корпорациям. Не  должна  исключаться  возможность  уничтожения  преступных  правительств  и  корпораций  если  они  проявят  агрессию  против  стран  блока.

Вторым  шагом  должно  быть  создание  МИРОВОГО  СЕТЕВОГО  НАРОДНОГО  ПРАВИТЕЛЬСТВА, для  управления  международной  торговлей, коммуникациями, контроля  глобальной  безопасности. Валюта  становится  безналичной, а  прибыль  от  ее  эмиссии  идет  на  обеспечение  функционирования  Мирового  Правительства.

Третий  шаг – это  полная  автоматизация  и  роботизация  всех  тяжелых  и  вредных  производств, ликвидация  наличных  денег  в  государствах  и  постепенный  переход  глобальной  экономики  к  реальному коммунизму.

Главный  вопрос, который  всех  волнует  при  упоминании  Мирового  Правительства - это личности  правителей. Очевидно, что  это  должны  быть  люди,  ОБЛАДАЮЩИЕ  ЗНАНИЕМ  и  готовые  этим  знанием  делиться, согласно  принципу  тотальной  открытости. 

Казалось бы, что для  тех  варварских  народов  и  правительств, которые  хотят  жить  в  закрытых  обществах, управляемых  бандитскими и  олигархическими  группировками надо  оставлять  возможность  жить, как  они  хотят, по  звериным  законам. 

Проблема  только  в  том, что  варвары  никогда  не оставляли  цивилизации  в  покое, поэтому  история  это  не  столько  борьба  классов, не  столько  борьба  между  цивилизациями, сколько  борьба  человеческой  и  звериной  морали. Самыми  страшными  моментами  в  истории  были  моменты, когда  технические достижения  цивилизация  доставались  варварам. Мы  сегодня  наблюдаем  как  ядерное, химическое, бактериологическое  оружие, ракеты  и  авиация,  расползающиеся  по  планете, приближают  Армагеддон, а  у  людей  нет  даже  представления, как  все  это  остановить. Капитализм  вошел  в  очередной  системный  кризис, который  может  породить  только  ценности  фашизма. Либералы  погрязли  в  индивидуализме  и  ничего  кроме  хаоса  не  знают. Коммунистическая  идеология  выродилась  в  государственный  капитализм  и  становится  одной  из  форм  фашизма – национал-социализмом. Социальные  науки  превратились  в  набор  постмодернистских  мнений. Категории  Истины, Красоты, Блага  потеряли  содержание...

В  этой ситуации  я  призываю  всех  тех, кто  озабочен  судьбой  будущих  поколений, а  не  только  своими  земными  или  загробными  удовольствиями, начать  распространять  идею  МИРОВОГО  СЕТЕВОГО  НАРОДНОГО  ПРАВИТЕЛЬСТВА. 

Каждый  может  преобразовывать  эту  идею  по  своему  вкусу, называть  ее  любым  термином, можно  даже  спорить  с  ней  и  говорить  об  альтернативах, главное  не  отдать  планету  тем, кто  жаждет  ее  уничтожения...

Сергій Капранов: У нашого улюбленого сенсея Ямади Мідорі - День народження - ювілей 85 років!

15 лютого 2021 р. у нашого улюбленого сенсея Ямади Мідорі - День народження - ювілей 85 років!!!

Многая літа!  Здоров'я та радості!  

Професор Ямада Мідорі - унікальна людина. 

Вона - засновниця ікебани Ікенобо в країнах СНД, професор вищої категорії (сокатоку) школи Ікенобо, кавалер імператорського Ордена «Сонця, що сходить, Золоті та Срібні Промені», володар титулу «Живе надбання нації», кавалер ордена «Дружби народів »  і просто дивовижна жінка, яка упродовж 30 років присвячує себе популяризації японської культури в різних країнах світу.

Вона майстерно володіє багатьма японськими традиційними мистецтвами, а в п'яти з них вона є професором вищої категорії: в ікебані, чайній церемонії, каліграфії, грі на музичному інструменті кото, мистецтві складання ароматів. Крім того вона майстер традиційної японського живопису сумі-е та орігамі, а також має 2 Дан в бойовому мистецтві володінні нагіната.

З нетерпінням чекаємо наступного приїзду професора Ямади Мідорі до Києва!

Алексей Широпаев: Ибо он прав, Человек Проблемный, Божий человек

Можно как угодно относиться к «манифесту» Константина  Богомолова и к нему лично, но факт: на Западе грядёт новый большевизм, чьими комиссарами выступают мерзкие транс-хари, в которых с трудом угадываются бывшие мужчины или бывшие женщины. 

И проблема уже не в политкорректности, а в антропологии. Поставлен под вопрос сам человек, как мы его знаем. 

В проекте – постчеловек вне пола, расы и, возможно, вообще вне биологии, «человек» вне звериного и божеского в себе. Этому существу будет чужд весь опыт мировой культуры. Возможно, оно обретёт материальное бессмертие, но, скажем, чеховская «Чайка» или «Гамлет» станут для него чем-то вроде птичьего языка. 

Опять на повестке дня – строительство «нового человека» и «нового мира». И я лично выбираю старый, замшелый, несовершенный и роскошный мир, тот, который пока ещё теплится, шевелится и дышит, наш мир, где есть зло и святость, счастье и несчастье, неизбежная смерть (часто нелепая) и бессмертие души. Мир, где гниющий труп лошади рождает великую поэзию, а безумие невпопад сопровождает гениальность. Лично я остаюсь человеком и с человеком. Неполиткорректным и опасным. Да, сложным. С Ницше. С Вагнером. С Чарльзом Буковски и Мисимой – несть им числа. 

Один из леволиберальных поклонников «эволюции», оппонируя Богомолову пишет, что человек сегодня – это уже не Раскольников и не Мышкин, а некая «Великая Жизнь». Предпочитаю остаться с топором Раскольникова и эпилепсией Мышкина, нежели с этой очередной пустой выхолощенной абстракцией. Нас, русских, ими уже достаточно пичкали в ХХ веке. 

Трансгендер-комиссары в кибер-шлемах спешат склониться над поверженным в прах, выведенным в расход Человеком, но он, сволочь фашистская, ещё поборется! Ещё не раз он, реакционный и свободный, тленный и вечно непредсказуемый, уродливый и прекрасный, внесёт сбой в стройное нарастание инфернальной «эволюции» расчеловечивания. Ещё не раз оскал его ветхого адамова черепа оскорбит и напугает политкорректность, заставив её лепетать: «У нас проблема». 

Ибо он прав, Человек Проблемный, Божий человек - земля завещана людям, а не постлюдям, которых в древности именовали просто и коротко: нелюдь.

З Китайським Новим роком! Happy Chinese New Year! 身体健康，年年有余!

 Студенти-китаїсти Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника щиро вітають всіх з Китайським Новим роком! 国立内喀尔巴阡大学的学生祝大家新春快乐! 给大家拜年了! 身体健康，年年有余! Happy Chinese New Year!!!

Гаухартас - "Казагым-ай" (клип 2015)

Первый клип Казахстанской эстрадной группы "Гаухартас" 

Продюсер: Алмас Алтынбеков

Музыкальный продюсер: Молдир Ауелбекова

Директор: Азамат Алтынбеков

Состав квартета: Мусаханова Гулим, Айганым Баймуратова, Абдуалиева Асем, Канатова Арай

Сергій Чаплигін: Ми маємо право - абсолютне право - бути самими собою, і тільки ми можемо бути нами

Фундаментальною метою будь-якої нації є її виживання та розвиток як спільності.

Тому ми маємо право - абсолютне право - бути самими собою, і тільки ми можемо бути нами.

У нас є право на власну національну ідентичність.

Право відверто обговорювати етнічні та гендерні відмінності.

Право заявляти про свою релігію.

Право засуджувати гомосексуалізм, атеїзм, фемінізм та інші форми антиприродної поведінки.

Право визначати власний державний устрій та будувати власну модель економіки.

Але найголовніше - право не вибачатися будь перед ким за свою свободу.

Ми ж будемо останніми дурнями, якщо віритимо, що якщо Україна, сприйнявши чужі цінності, а не свої власні, залишиться нашою країною.

Ми маємо бути вільними, ми маємо бути відвертими, ми маємо бути щирими, ми маємо не перед ким не вибачатися.

І ми маємо бути справжніми чоловіками та жінками.

Тоді ми, нарешті, станемо щасливими.

Dixi!

Александр Волынский: Глобализация как возвращение к этническому

Для  любого  государства  самое  священное  - это  суверенитет, право  свободного  выбора  системы  власти, системы  ценностей  и  целей. В  реальности  суверенность  любого  государства  определяется  суверенностью  его  элиты, простой  народ, даже  в  самом  демократическом  государстве  не  субъект, но  только  объект. В  идеале  элита  должна  служить  народу, работать  на  его  благо, но  даже  в  самых  органических  государствах  древности  или  средневековья  элита  не  столько  помогала  народу, сколько  выкачивала  из  него  излишки, хотя  и  не  всегда  сама  их  прожирала, но  про  себя  не  забывала. В  ситуации  отчуждения, характерной  для  капиталистического  разделения  труда, государство  превратилось  в  механизм  подавления, причем  подавления,  как  народа  так  и  элиты. Если  государство  более  цивилизовано, то  механизмы  подавления  смягчаются, если  государство  варварское, то  элита  перенаправляет  подавление  только  против  народа.

 Субъектность народа  может  проявится  только  через  его  этничность. Этнос  формируется  не  на  основе политического   насилия, а  на  основе   общности  языка  и  семейных  традиций. Националисты  всегда  стремились  привить  государству  признаки  этноса  и  тем  самым  создать  вид  братства  и  отсутствия  отчуждения. Попытки  превращения  полиэтнических  империй  в  национальные  государства  вели  к  самым  кровавым  конфликтам  в  истории  человечества. Хотя  национализм  не  смог  уничтожить  этносы  совсем, но  создал  огромный  слой  людей, которые  потеряли  этнические  ценности, но  не  стали  частью  государственной  элиты. Обычно  речь  идет  о  мигрантах  из  деревни  в  город, гастарбайтерах,беженцах. Исламский  фундаментализм  расцвел  именно  в  этой  среде.  

США - это  государство, которое  смогло  интегрировать  этничность, но  только  потому, что  было  религиозно-фундаменталистским. Фундаментализм  в США  не  был  только  протестантским, он  был  именно  этническим.  Расизм  встроен  в  саму  социальную  структуру  Америки, ибо  этничность  и  расизм  эквивалетны в  оппозиции "свой-чужой". Ассимиляция  и  глобализация  в  ситуации  постмодерна   создали  в  США, Европе  и  некоторых  других  странах   слой  людей, которые  вполне  осознают  свою  этничность, но  не  связаны  тесно  с  государством, для  них  глобальные  и  универсальные  ценности  не  менее  важны,  чем  национальные. Поскольку  таких  людей  много  в  западных  элитах, то  эти  элиты  оказались  расколоты.

Единственный  способ  победить  псевдо-националистов -  это  противопоставить  этническое  и  универсальное - государственному  и  национальному. Самый  лучший  пример  - это  "Братья-мусульмане". Хотя  между  либералами-космополитами  и  джихадистами  нет  ничего  общего, но  с  точки  зрения  государственников  они  едины  в  своей  ненависти  к  суверенным  элитам.

Для  меня  очевидно, что либеральная  глобализация, а  тем  более  всемирный  джихад  не  могут  решить  проблем  человечества. Единственная  надежда -  это  возвращение  национальных  элит  к  этническим  коммунитаристским  ценностям,  с  одной  стороны,  и  к  универсальным,  с  другой. Европейский  Союз  пытается  двигаться  в  этом  направлении, но  бешенное  сопротивление  псевдо-националистов  в  купе  с  джихадистскими  конкурентами   тормозит  процесс. Сами  европейцы  не  смогут  противостоять  псевдо-националистам, им  нужна  поддержка  остальных  глобальных  полюсов. Такую  поддержку  может  обеспечить  только  идея  МИРОВОГО  СЕТЕВОГО  НАРОДНОГО  ПРАВИТЕЛЬСТВА, которое  можно  назвать  и  ЭТНИЧЕСКИМ.

Софія Дніпровська: Заколисування українського суспільства мантрами про відкритість і задурення мізків "успішними прикладами" є безперечним шкідництвом, якому треба давати рішучу відсіч

Коли кажуть про "німецьке диво" як приклад чарівної сили демократії і вільного ринку, чомусь забувають, що й ДО поразки в другій і першій СВ - за Кайзера і Фюрера - німецькі землі знали періоди стрімкого економічного підйому, а трудова етика німців ще з 16 ст. завжди була на висоті. І ніколи не піднімають питання: а чого ж тоді у Веймарській республіці не сталося ніякого "дива" - навпаки, країну обсіла короста злиднів і безробіття (що й дало сплеск націоналізму й реваншизму) і загострення давньої болячки економічної відсталості. 

Причиною німецького (а також італійського) економічного дива було тривале припинення війн між європейськими державами за ресурси й ринки, які віками точилися на Континенті і стримували економічний розвиток менш вдалих його суб'єктів, яким не повезло з географією, і перехід до кооперації в питаннях ресурсів і ринків збуту (союз вігулля і сталі, з якого почався ЄС - саме про це). Плюс німецька працелюбність і педантичність, плюс план Маршала, плюс парасолька НАТО. Ціною страшних жертв німці з італійцями таки вибили собі комфортні зовнішньополітичні умови економічної діяльності, знищивши економічний і політичний потенціал своїх основних європейських конкурентів і змусивши США, наляканих наступом Імперії Зла, дати грошенят та відкрити свій гігантський ринок - і вирулили на шлях сталого економічного розвитку. 

Так зване "відкрите суспільство" з виборами-перевиборами, правами й свободами, приматом приватних інтересів і приватної ініціативи над державними є ефективним і життєздатним тільки в умовах тривалого миру й гарантій безпеки. Тому не випадково найуспішніші демократії є здобутком англосаксів, ізольованих від потенційних противників потужними географічними бар'єрами. 

Україна ніколи не мала нічого подібного і віками бовталася і продовжує бовтатися в трикутниках смерті, затиснута з усіх боків агресивними авторитарними суб'єктами. Тому заколисування українського суспільства мантрами про відкритість і задурення мізків "успішними прикладами", вирваними з часових і географічних контекстів, є безперечним шкідництвом, якому треба давати рішучу відсіч, якшо ми хочемо вижити і лишитися на карті світу. 

Бо від гнилісних продуктів "відкритості" й "толерантності" зеленого кольору країну вже нудить і вивертає, а на підході - нове свято демократії з тяжким і шкідливим для здоров'я похміллям.

Андрей Шуман: Сборище псевдо-советских делегатов и варвары

Западная римская империя умирала долго. Очень. И это проявилось в варварских царствах, которые пробовали симулировать римские порядки. Это выглядело смешно и гротескно. Но сами они этого не понимали. Они считали себя продолжением Римской империи, а между тем предметы быта и все остальное вопиют, что они сделаны уже варварами.

Из того, что я сегодня услышал и увидел по телевизору, я услышал и увидел жалкие попытки, очень смешные, подражать советским порядкам и укладам. В словах, в позах, в идеях, в одежде, в каменных лицах. И это поражает. СССР как Римской империи нет, но кто-то изо всех сил им подражает, хотя со стороны это смотрится ужасно и нелепо.

В этом какая-то обреченность. Страх перед небытием и попытка спрятаться в имитацию того великого, что уже не вернуть. Здесь нет политического послания. Здесь нет видения будущего. Страх. И повторение ритуалов прошлого, чтобы за ними спрятаться. А эти ритуалы уже не работают. Их время прошло. СССР и Западной римской империи уже нет.

Я думаю, что пьесу о закате Римской империи надо играть  в декорациях умирающих постсоветских диктатур.

Володимир Єшкілєв: Нічна сила конспірології

Ще недавно на конспірологів дивилися зверхньо. Ну бігають світом дивні (смішні) люди, які вірять у рептилоїдів, пласку Землю й у те, що людством керує таємний світовий уряд. Нехай собі бігають, нехай собі фантазують. 

Але все змінилося 6 січня, коли в авангарді тих, хто штурмував Капітолій, опинилися активісти конспірологічного руху QAnon.

Експертні товариства після того хутко прозріли. “Конспірологія стала силою”, – забили вони на сполох. І прогнозовано натиснули на ту педаль, що вмикає голоси штатних пропагандистів. В Україні вважають, що педаль – ліва. Сумніваюсь. Бо ж праві, як виглядає, нині кіпішують не менше за лівих.

Декому здається, що конспірологія (конспіраціонізм, вчення про змову) виникла в ХХ столітті. Хтось при цьому згадує “жовту пресу”, інші говорять про міські легенди, про успішних авторів альтернативної історії та про філософські вправи на штиб “глубинного государства”, “комп’ютерної симуляції” Ніка Бострома або “суспільства як Паноптикуму”. Проте уявлення більшості про історичну “свіжість” конспірології є хибними.

Насправді конспірологія існує стільки ж, скільки й боротьба за владу та розумова рефлексія на неї. Конспірологія – ровесниця політики. Жертвами древніх конспірологічних теорій стали відомі історичні персонажі: перський цар Бардія з Ахеменідів, афінський полководець Алківіад, імператор Юлій Цезар, останні з Капетингів та московські правителі з сім’ї Годунових.

Список на бажання можна було б продовжити. Адже люди за всіх часів відчували, що з політикою щось не так. Відчували, що їх фактично дурять. Не отримуючи вичерпних відповідей з офіційних та публічних джерел, люди звертаються до тих, хто каже: “Я знаю”. У тих “знавців” є зрозумілі масам пояснення: відьми наворожили, цар несправжній, масони змовляються, вчені брешуть, Білл Гейтс чіпує, рептилоїди рулять.

З іншого боку, чого б там кому не хотілося, а конспірологія вже є невіддільною частиною політики, культури і мистецтва. Вона може бути фундаментальною, як вчення Платона про печеру, сумно-романтичною, як у романі Йоава Блума “Творці співпадінь”, апокаліптичною, як у фільмі “Матриця”, або ж краєзнавчою, як у творах Дена Брауна. А ще вона може кардинально змінювати те, що ми домовилися вважати реальністю. Це свого часу наочно довів Карл Маркс, запропонувавши світові конспірологічну версію виникнення доданої вартості.

Інформаційна революція перетворює конспірологію на один із головних та найбільш ефективних інструментів для інженерів делегованого буття. Власне історія виникнення вже згаданого QAnon є блискучим підтвердженням того, що за доби соціальних мереж кілька мутних фраз можуть задати тренд світових змін.

Андрей Синельников: Величественная Тайдула – жена золотоордынского хана Узбека

из книги Андрей Синельников «Мамай и Донской. История противостояния»

В истории Золотой Орды середины XIV века нет личности более известной и одновременно более загадочной, чем Тайдула. Заинтересованное исследование выявляет имя Тайдулы не только в собственно ордынских, но также в арабских и персидских источниках. Имя ханши и её историческая роль прослеживаются не только в русских, но и в папских, и в венецианских документах той далёкой эпохи. Нужно иметь в виду, что речь идёт только о дошедших до нас письменных источниках. Сохранилось же их ничтожно мало.

***

Вызывает некоторое недоумение уже значение личного имени нашей героини. Её полное имя в транслитерации буквами арабского алфавита представлено в труде персидского историка начала XV века Муинуддина Натанзи. По-тюркски это сложное имя читалось Тагай-Тоглу, где слово тагай понималось как «дядя с материнской стороны (старший или младший брат матери)», а слово «тоглу», которое в том же начертании могло произноситься и «доглу», воспринималось как «рождённая». Вероятно всё сочетание может быть осмысленно как «рождённая в доме дяди». Натанзи приводит и стяжённую форму того же имени – «Тайдолу». В западных источниках XIV века зафиксирована опять-таки форма Тайдолу (Taydolu, Thaythaku). В русской передаче имя Тайдолу трансформировалось в привычную для русского уха форму женского имени – Тайдула.

Мы не знаем, к какому ордынскому княжескому роду принадлежала Тайдула по своему рождению. Неизвестно и время, когда она стала женой ордынского хана Узбека (1313-1341). Русские летописи отметили, что в 1323 году умерла жена Узбека Баялун, которая, согласно показаниям арабских источников, принадлежала к могущественному роду кунграт и сыграла значительную роль в борьбе Узбека за утверждение на ордынском престоле.

Только смерть Баялун открыла перед Тайдулой возможность стать старшей женой хана. Эту возможность Тайдула не замедлила воплотить в жизнь. Старшей и любимой женой Узбека она оставалась до конца дней его жизни. При ордынском дворе ходила молва, которую поведал миру арабский путешественник ибн Баттута, объяснявшая привязанность Узбека к Тайдуле некими анатомическими особенностями её женского естества. В действительности влияние Тайдулы на своего супруга, придворное окружение и даже внутреннюю и внешнюю политику страны в целом объяснялось незаурядностью её личности и постоянной поддержкой ханши со стороны коалиции родовых князей, противостоявшей блоку, который возглавлял род кунграт. Но эта тема ещё ждёт своего исследователя.

***

Современные Тайдуле руководители христианских государств прекрасно знали о её роли «христианской заступницы» при ордынском дворе и постоянно прибегали к её помощи. Летом 1340 года глава католической церкви папа Бенедикт XII (1334-1342) составил в Авиньоне послание «светлейшей императрице Северной Тартарии, достойнейшей государыне» Тайдуле, в котором сообщал, что ему известно, с какой любовью Тайдула относится к христианам-католикам, проживавшим в Золотой Орде, с какой готовностью она оказывает им милости и полезное покровительство.

Ярослав Золотарев: "Коллективный Колчак"

Про Колчака раз дискуссии опять вижу пошли, надобно исторические факты свести в пункты, на основании документов, а не красной пропаганды:

1. В контексте Сибири Колчак - ставленник демократически выбранного правительства Сибирской республики, в котором доминировали партии кадетов и сибирских областников (обе достаточно левые, но не социалистические).

2. По соглашению с сибирским правительством Колчак обещал автономию Сибири после войны и во время войны вел подготовку к выборам в учредительное собрание Сибири.

3. Колчака поставили управлять армией как авторитета среди военных, гражданскими делами управляло сибирское правительство с левыми либералами во главе. Те же лица писали Колчаку все речи по политическим вопросам и разрабатывали все законы, в которых Колчак не разбирался вовсе. А именно, это были такие лица: Вологодский, Гинс и Пепеляев. Они собственно коллективно и называются "Колчак".

4. Коллективный Колчак обещал после победы выборы в национальное собрание, автономию Сибири и казачьих регионов. Ни в коем случае он не собирался восстанавливать царизма, а все члены правительства происходят из радикальных оппозиционеров царизму.

5. Колчак признавал независимость Финляндии и Польши, а споры с Маннергеймом связаны с тем, что "Колчак" не мог пообещать Финляндии Мурманска и Карелии, так как не был Учредительным Собранием.  Мурманск и Карелию Финляндия и до сих пор не получила, так что обвинять в этом Колчака довольно странно. Реально все ответы Маннергейму писал, впрочем, Пепеляев.

6. Коллективный Колчак в лице Гинса лично отбивал телеграммы Деникину, чтобы тот с Петлюрой не воевал, а штурмовал Москву вместо этого. Национальные проблемы колчаковское правительство предлагало решать после войны на основе принципов демократии и прав человека.

7. Согласно аграрному закону Колчака земля, захваченная крестьянами у помещников в 17-19, бесплатно закреплялась за крестьянами.

8. При Колчаке в Сибири имелась рыночная экономика и многопартийность, регулярно проводились многопартийные свободные выборы в местные органы власти.

9. Поражение объясняется исключительно тем, что малолюдная аграрная Сибирь вообще не могла эффективно воевать против сравнительно индустриальной и многолюдной красной России.

8 мая 1919 года Командование стран Антанты ставило свое признание Колчака законным правителем России в зависимость от получения следующих гарантий:

Олег Однороженко: "Діяхронна" Фаріон на службі Кремля

Розбираю «дискусію» Ірина Фаріон із Ігор Загребельний. Прочитавши брутальний допис Ірини Фаріон перше про що подумав: «Може й справді Загребельний щось там наговорив зайвого, і чого це йому взагалі заманулося доповідати про «діяхронну соціолінгвістику»?». 

Подивився на назву тієї доповіді – закралися перші сумніви. Прослухав її – вона недовга, всього 15 хвилин (https://www.youtube.com/watch?v=s8p0AD4AylM) – і був ошелешений. Якщо кількома словами, то – допис товаришки Фаріон це концентрована суміш некомпетентності, лицемірства, гнилого пафосу та маніпуляцій. Річ у тім, що доповідь Ігора Загребельного жодним чином не стосується «діяхронної соціолінгвістики», як

і лінгвістики загалом. Його доповідь - це стислий огляд проблеми ранномодерної ідентичності на теренах України. Питання функціонування мови він там взагалі не зачіпає, зосередившись на конфесійній і політичній проблематиці, питаннях лояльностей та багаторівневих ідентичностей. До того ж, насправді він лише переповідає (цілком адекватно) ті положення сучасної української історіографії, які за великим рахунком ніхто з притомних українських науковців не заперечує. В останні десятиліття, на підставі вивчення масових джерел, цілком переосмислено роль українських еліт раннього Нового часу та характер соціальних і політичних взаємин того періоду. З загальним поглядом на проблему можна ознайомитися в моїй книзі – «Українська (руська) еліта».

Соціалістична схема української історії, створена Грушевським, на сьогодні не витримує жодної критики (про це моя стаття – «Звичайна схема української історії» https://tyzhden.ua/History/3268). Прибічники народницької школи нині ведуть хіба ар’єргардні бої, чим далі то все кволіші та безнадійніші. Тож якщо товаришка Фаріон хоче заперечити ці висновки, то очевидно, що для цього потрібно «трохи» більше аніж істерична ескапада в бік 15-хвилинної доповіді, в якій не допущено жодної фактологічної помилки чи надінтерпретації. Необхідними є ґрунтовний та аргументований розгляд і спростування кожного положення висловленого в доповіді. Але цього не зроблено, та й не можливо здійснити. Натомість бачимо безпідставне навішування ярликів. Те що Фаріон козиряє «діяхронною соціолінгвістикою» показує одне з двох – або вона ні бельмеса не петрає, що це таке, або свідомо маніпуляє своїми довірливими читачами-сектантами (враховуючи нинішній інтелектуальний рівень «членства» це не так вже й важко). 

І наостанок. Чим же зумовлена така істерична реакція полум’яної комуністки (перепрошую – «свободівки»)? Річ у тім, що доповідь Ігора Загребельного явно мала політичне тло – апеляція до проекту Межимор’я, що передбачає порозуміння із нашими західними сусідами. Подібні заходи є критично важливими для України аби не постати перед перспективою протиборства на два фронти. Наш пріоритет – перемога у війні з Москвою, а для цього життєвонеобхідно мати надійні тили, а ще краще – надійних союзників на західних кордонах. Вочевидь така перспектива не дуже радує вождів ВО "Свобода", ну як «Свободи» – звісно, що передусім їх кремлівських спонсорів. Логіка проста – чим більше Україна матиме непорозумінь та конфліктів на заході, тим меншою буде наша опірність на сході. Тому й кидають у бій старих комуністок (знову перепрошую – «свободівок»).

Александр Волынский: Место мистики в германском нацизме

Весь фашизм из европейского роматизма вышел. 

Идея Мёллера ван ден Брука о "Третьем Рейхе" включала мистические коннотации о Третьем Царстве как высшей и завершающей точке человеческой истории. Мёллер ван ден Брук писал: «Идея Третьего рейха есть идея мировоззренческая, выходящая за рамки действительности. Не случайно все представления, возникающие в связи с этим понятием, в связи с самим названием „Третий рейх“… на редкость туманны, полны чувства, неуловимы и абсолютно потусторонни». Нацистский редактор одного из изданий книги Мёллера ван ден Брука, Ханс Шварц, указывает в свою очередь, что «для всех людей, пребывающих в постоянных исканиях, Третий рейх обладает легендарной силой».

Третий рейх в концепции Мёллера ван ден Брука представляет собой кульминацию «младоконсервативной революции», утопическое царство всеобщей красоты и гармонии, с сакральным центром мира и храмом для обожествлённой нации, противостоящее современной либерально-индустриальной цивилизации. При этом Священная Римская империя мыслилась как тезис, империя Бисмарка — как антитезис, а Третий рейх — как синтез. Грядущий Третий рейх должен взять всё лучшее у своих предшественников, а также в идеалах революционеров-социалистов и консерваторов-националистов на основе консервативных национальных ценностей примирить существующие в Веймарской Германии антагонизмы. 

Существует мнение, что на эту концепцию Мёллера ван ден Брука, кроме идей Иоахима Флорского, оказала влияние также славянофильская концепция «Третьего Рима», как она изложена у Фёдора Достоевского, с творчеством которого Мёллер ван ден Брук был хорошо знаком. Таким образом, ничего нового нет, Россия это один из источников идей и силы для национал-социализма. Ничего особенного в этом нет, ведь Германия была родиной марксизма и по сути своей образованные немцы гораздо большие коммунисты чем русские, а образованные русские гораздо ближе к фашизму.

Мёллер ван ден Брук также указывал на необходимость для германской нации внешней экспансии. 

Канадский историк Михаэл Катер, изучающий историю Аненэрбе, говорит о списке из 20 стран, представляющих интерес для института Аненэрбе. Из числа намечаемых экспедиций были осуществлены только экспедиции Г. Вирта в Скандинавию в 1935 и 1936 гг., Ф. Альтхейма и Э. Траутманн на Ближний Восток в 1938 г, и экспедиция Э. Шеффера в Тибет в 1938–1939 гг., проведению других помешала начавшаяся война. Не состоялась и планируемая вторая немецкая экспедиция Э. Шеффера в Тибет в 1940 г. Первую немецкую экспедицию в Тибет 1939 г. спонсировали промышленники Германии, на проект экспедиции Эрнсту Шефферу удалось собрать 112 тыс. рейхсмарок. В ней были специалисты по биологии, антропологии, географии, геологии, этнографии, геофизики и кинооператор, с лучшей для тех времен портативной камерой. Предполагалось, что экспедиция в Тибет станет сенсационной и продемонстрирует всему миру превосходство немцев. 

Немецкой экспедиции Э. Шеффера удалось обойти запрет англичан, проникнуть в закрытые районы и достичь столицы Тибета. Немецкий исследователь Ганс-Ультрих фон Кранц, специализирующийся на изучении секретов института Аненэрбэ убежден, что экспедиция Э. Шеффера провела неделю у подножия Канченджанги с неясными целями и совершила восхождение на вершину для установки на ней автоматических передатчиков, прежде чем достигла Лхасы. Подтверждения этого факта в других источниках найти не удалось, поэтому до сих пор не ясно искали ли на самом деле немцы вход в Шамбалу. 

Регент Тибета Квотухту, официально пригласивший немцев в Лхасу, радушно принял немцев, до этого времени всего несколько раз европейцев видели в Лхасе. Экспедиция пробыла в Тибете свыше двух месяцев и посетила священное место Тибета – Ярлинг. В Лхасе экспедиция находилась 40 дней. Находясь в Лхасе, Шеффер часто встречался с регентом, и у них установились добрые взаимоотношения. На официальных встречах с высшим духовенством Тибета был провозглашен лозунг: «Встреча западной и восточных свастик – во благо процветания двух стран». Кадры немецкой кинохроники запечатлели помимо строений Лхасы и Ярлинга многочисленные ритуалы и религиозные практики, магические танцы в ритуальных масках, бонские обряды вызывания духов. Интересно, что немцев интересовал не столько буддизм, сколько религия бон.