Μεσο-Ευρασία: Αἱ Χῶραι τῆς Πρὸ Ἡμέρας, μεταξὺ Αἰωνιότητος καὶ Κληρονομίας / Meso-Eurasia: Terrae Ante Lucem Diei, Inter Aeternitatem et Hereditatem / Mesourasia: Predawn Lands Between Eternity and Heritage / Mesourasia: Aurë-Formenya Nores, en Ambar Endor Ar Ilúvëo Aranien / Mesourasia: Öngre tuman yerler: Benggü üküş bile Atalar törüsi ara

МЕЗОЄВРАЗІЯ: ГІПЕРБОРЕЯ: ІНДОЄВРОПА : АРАТТА: АРЙАНА: КІММЕРІЯ: СКІФІЯ: САРМАТІЯ: БОСПОР: ВАНАХЕЙМ: ВЕНЕДІЯ: ТРОЯНЬ (КУЯВІЯ-АРТАНІЯ-СКЛАВІЯ): ГАРДАРІКА: РУСЬ (РУТЕНІЯ): УКРАЇНА

MESOEURASIA: HYPERBOREA: INDOEUROPE: ARATTA: ARYANA: CIMMERIA: SCYTHIA: SARMATIA: BOSPHORUS: VANACHEIM: VENEDIA: TROYAN (KUYAVIA-ARTANIA-SKLAVIA): GARDARIKI: RUS (RUTHENIA): UKRAINE


"...Над рідним простором Карпати – Памір, Сліпуча і вічна, як слава, Напружена арка на цоколі гір – Ясніє Залізна Держава!" (Олег Ольжич)
"...Живім же в радісній відраді: Наш край повстане і зросте, Бо Риму історичний радій Сягає і на Скитський степ!" (Євген Маланюк)
"...А там, де Босфор, де руїни, де вітер стогнав у блакиті, я бачу красу України, у золоті й мармурі вдітій" (Ліна Костенко)

Пошук на сайті / Site search

INTELLIGENTIA SUPERIOR, VERITAS AETERNA: Розуміння вище, істина вічна. - Emperor Andronikos Komnenos

 
Ми беремо від Візантії глибину системного державного аналізу, а від Галичини — дух опору, самостійності та вірності своїй землі.
Це поєднання робить нашу методологію унікальною.
Наша мета — перетворити знання про минуле та теперішнє на стратегічну перевагу для майбутнього.
Прикарпатський інститут ім. Андроніка I Комніна: Аналіз. Система. Майбутнє.

30.11.2020

Эль Мюрид (Анатолий Несмиян): Человечество стоит при Переходе из находящейся в кризисе индустриальной фазы развития Мир-Системы

... Прошедший вебинар был посвящен теме происходящего у нас перед глазами глобального фазового перехода, поэтому я попробую остановиться буквально на одном вопросе, но наиболее, на мой взгляд, важном.

Мы столкнулись с ситуацией, которая никогда ранее не наблюдалась в человеческой истории. 

Текущая фаза развития — индустриальная — исчерпала свой базовый ресурс и вышла в состояние катастрофы, из которой всегда есть два устойчивых выхода: либо пройти фазовый барьер и перейти к следующей фазе развития, либо не пройти — и тогда придется возвращаться в предыдущую стадию. Остаться в нынешней невозможно: мировая экономика глобализирована, нам просто некуда «откочевывать» в географическом смысле.

Дело здесь вот в чем. У любой из известных нам трех фаз развития (архаичной, традиционной, индустриальной) есть четко выраженный ландшафтный базовый ресурс. 

Для архаики это — экологическая пирамида, в которую человек встроен, и в которой он имеет собственное место и пищевой ресурс. Кстати, достаточно большой, так как человек — это «абсолютный хищник». Исчерпав его, человек вынужден либо откочевывать на новое место, в котором есть пригодный для добычи пищевой ресурс (а значит, остаться в архаичной фазе развития), либо создать технологии новой фазы — перейти от охоты и собирательства к аграрному сельхозпроизводству и выращивать пищевой ресурс «на месте». Третий сценарий — вымереть, но его нет смысла рассматривать, так как это очевидный конец истории.

Аналогичный кризис наступает и для традиционной фазы, базовый ресурс которой — плодородная почва. Когда вся пригодная для обработки территория превращена в пастбища и поля, традиционная фаза входит в непреодолимый кризис, ей некуда развиваться в географическом смысле, а значит — она вынуждена делать выбор между деградацией и прорывом в следующую стадию. Деградация, понятно, означает катастрофическое сжатие численности населения, которое попросту не прокормится на технологиях предыдущей фазы.

У индустриальной фазы развития базовый ресурс — это инфраструктура, коммуникации. Проблема индустриальной фазы хорошо известна: в ходе ее развития возникает дивергенция производства и потребления — все формы капитала, включая человеческий, стремятся в мировые города, где капитализация максимальна. Все формы производства стремятся туда, где капитализация минимальна, где ключевые ресурсы минимальны по стоимости — в первую очередь, источники сырья и рабочей силы. При этом процесс, как всегда, обладает собственной внутренней динамикой — он всегда ускоряется с течением времени.

В отличие от традиционной (и тем более архаичной) фазы индустриальная экономика глобальна — кризис наступает тогда, когда индустриальная фаза «захватит» весь коммуникационно доступный мир. В архаичной фазе и традиционной в силу неразвитости коммуникаций и транспортных технологий фазовая катастрофа возникает на локальных территориях, скажем, Древний Рим, который не сумел пройти фазовый переход от традиционной экономики к мануфактурному производству (почему — вопрос отдельный, который здесь нет смысла разбирать), по современным масштабам был всего лишь макрорегиональным субъектом, но по меркам традиционной фазы его территория была избыточно большой, а потому даже распад Римской империи проходил в две стадии, растянувшись на тысячелетие между падением Рима и Константинополя.

И вот здесь, кстати, и возникает ситуация, с которой человечество никогда ранее не сталкивалась — скорость развития индустриальной фазы и протекание катастрофы ее завершения происходит с ранее невиданным темпом. Если архаика уступала место традиционной экономике несколько тысяч лет — именно на такой срок был растянут переход от «до-древнего» мира к просто древнему, то переход от традиционной фазы к индустриальной произошел буквально за несколько сот лет. А сама индустриальная экономика сумела глобализоваться буквально в течение столетия и подошла к состоянию кризиса буквально вот-вот по историческим меркам: первые маркеры надвигающейся катастрофы стали проявляться в начале 70 годов 20 века, а окончательно катастрофа оформилась к началу нынешнего. Сам фазовый переход будет так же стремительным — никто не даст нескольких сот лет, чтобы его совершить, а значит, возникает проблема, решение которой придется находить «на ходу». Это проблема психического порядка — нормальный человек просто не в состоянии адаптироваться к столь стремительным изменениям.

Человеческая психика — невероятно гибкий инструмент познания окружающего мира в начале жизни, но при этом она же стремительно превращается в консервативный ресурс сохранения устойчивости человека как элемента социума после того, как этап взросления и обучения пройден. Есть, конечно, отклонения, и есть люди с пластичной психикой, но будучи чистой воды дивергентами, они принудительно изолируются от общества и пребывают под надзором психиатров. И, кстати, вполне обосновано.

Соответственно, возникает очевидная проблема стремительного перехода — большая часть человечества психически не готова к столь стремительным изменениям. Она просто не способна отрефлексировать возникающие противоречия, не может выработать необходимые стратегии личного и коллективного поведения, а значит — по мере перехода будет сопротивляться изменениям, причем чем дальше эти изменения зайдут — тем более ожесточенные формы будет принимать и сопротивление.

29.11.2020

Історія Крилоського дракона

Дракон Успенського собору в Галичі: з польської дослідницької перспективи

Цікавою пам’яткою середньовічного каменярства вважається рельєф дракона, що видихає вогонь, який наразі зберігається в Успенській церкві Крилоса

Стиль виготовлення істоти збігається, крім іншого, з кількома романськими пам’ятками скульптурного мистецтва Польщі. 

Мотив цієї мітичної істоти використовується в художній композиції на світанку людської історії. Символіка дракона містила як позитивний, так і пейоративний потенціал, залежно від часу й культурного контексту, в якому він поставав. Автори статті, спираючись на порівняльний аналіз стилю об’єкта, історичних джерел, епіграфічних пам’яток та збережених форм і прикрас архітектурних деталей з неіснуючого собору Богородиці в Галичі, пропонують датувати зображення образу дракона третьою чвертю XII ст. Йдеться також про приклад однієї з небагатьох пам’яток, що демонструє західноєвропейські романські скульптурні традиції у Східній Європі.

Ключові слова: дракон, романське мистецтво, кам’яні оздоблювальні деталі, зооморфічний мотив, Галич, Рюриковичі.

Дракон має величезну голову, але паща, тобто отвір, через який він висуває язик і видихає повітря, – невеликий. Сила дракона не міститься у його пащі, але загалом – він небезпечний не тому, що ранить, а через ту силу, якою володіє. Ця сила така страшна, що навіть найбільша людина не уникне смерти, коли дракон обів’є і стисне її своїм хвостом. Brunetto Latini, Li livres dou Tresor, друга половина XIII ст.1

Анета ҐОЛЕМБЙОВСЬКА-ТОБІАШ (Плзень, Чехія),

Даріуш ДОМБРОВСЬКИЙ (Бидґощ, Польща)

28.11.2020

Почему ятаган был главным оружием янычар

Ятаган султана Баязида II (1447-1512), работы мастера Мустафы ибн Кемаля ал Акшери. Конец XV – начало XVI века. Один из первых известных образцов турецких ятаганов. Музей исламского искусства, Доха, Катар.

***

Появление ятагана в арсенале турецких воинов было не случайным. Оно напрямую связано с несколькими обстоятельствами: формированием корпуса янычар, распространением огнестрельного оружия, облегчением, а затем и исчезновением доспехов. Традиционно главным родом войск в молодом Османском государстве была конница. Однако европейские державы, земли которых более всего привлекали турок в качестве объекта завоеваний, имели мощные крепости и прекрасно владели искусством обороны. Турецкая феодальная конница была бессильна против хорошо укреплённых замков и городов. Поэтому в середине XIV века султан Орхад (1324-1359) приступил к созданию регулярной боеспособной пехоты – янычар (тур. yeniçeri – новое войско), которые вместе с сипахами (тяжёлой турецкой конницей), со второй половины XIV века составили основу османской армии.

Изначально янычары были пешими лучниками. Однако в первой половине XVI века лук, в качестве основного их оружия, был в значительной степени вытеснен тюфенгом – турецким аналогом европейского фитильного мушкета. Таким образом, в большинстве своём, янычары, по сути, превратились в мушкетёров. Мушкет, обладавший высокой пробивной мощью, позволял стрелку уверенно поражать даже тяжеловооружённых конных латников. Вместе с тем, для его перезарядки требовалось довольно много времени и вооружённый им воин попросту не мог обойтись без клинкового оружия, поскольку в противном случае рисковал, после выстрела, остаться беззащитным перед лицом врага.

***

У европейских мушкетёров роль такого оружия в XVI-XVII веках стала играть шпага. Но, в сравнении с европейцами, турки никогда не применяли в широких масштабах тяжёлую пехоту, вооружённую пиками и алебардами (типа швейцарцев или ландскнехтов). В среднем, из 10 тыс. янычар 9 тыс. были вооружены тюфенгами и луками, и лишь 1 тыс. – копьями и протазанами. Соответственно и тактика действий турок и европейцев была различна. Европейские мушкетёры вели в основном стрелковый бой и в случае угрозы атаки со стороны противника, тут же отходили под защиту своей тяжёлой пехоты. Янычары же не имели такой возможности и никогда не уклонялись от схватки с использованием холодного оружия. А потому вооружались гораздо более эффективными в полевом бою саблями.

Приблизительно к XVII веку, вследствие отказа от щитов, облегчения, а затем и исчезновения защитных доспехов, последовавших за распространением мушкетов, у них появилась нужда в «универсальном» оружии для левой руки, одинаково пригодном для защиты и нападения. Так, в дополнение к сабле, янычары получили ятаган. При этом, чтобы противостоять массированному натиску вражеской пехоты и кавалерии, они предпочитали вести бой на укреплённых позициях, защищённых естественными или искусственными препятствиями (вагенбургом, рвами, частоколами, валами, позже – окопами), и контратаковали лишь тогда, когда боевые порядки противника, в ходе преодоления этих препятствий, были расстроены и подавлены ружейным огнём.

***

Великолепно обученные владению саблей и ятаганом, янычары имели в такой ситуации подавляющее превосходство над европейскими мушкетёрами и пикинёрами потерявшими строй.

25.11.2020

Gulmira Salman Quliyeva: Кто такие зейбеки

Зейбеки (тур. Zeybekler) — тюркские партизаны, впервые упомянутые в 1075 году энциклопедистом Махмудом аль-Кашгари в книге «Дивани лугат ат-тюрк» («Словарь тюркских наречий»). 

Позднее под этим именем прославились отряды народной милиции и партизан, действовавшие в районах побережья Эгейского моря в Османской империи с конца XVII по начало XX века. Некоторые авторы выводят их происхождение от юрюков.

Вплоть до создания Турецкой республики наибольшая численность зейбеков наблюдалась в Западной Анатолии, недалеко от города Смирна (ныне Измир). Они действовали как защитники простого народа против крупных помещиков, бандитов и сборщиков налогов. 

Глава отряда зейбеков назывался эфе. Его воины были известны под названиями зейбеков или кизаней. Кизанями обычно называли новичков, вступивших в отряд, или малоопытных зейбеков. В целом в отряде отношения между всеми были равными. Решение принималось демократическим путём, и после его утверждения эфе, оно носило обязательный характер. 

Зейбеки использовали определенные ритуальные действия, например, обряд присвоения кизаню статуса зейбека был очень похож на ритуалы братства ахилер.

У зейбеков был специальный танец, в котором танцоры изображали ястребов. Романтические песни о храбрости зейбеков по-прежнему популярны в турецкой народной музыкальной среде. 

Ятаган был их основным оружием, но большинство из них пользовалось и оружием огнестрельным.

Зейбеки воевали с греческой армией, когда та вступила в пределы Западной Анатолии в ходе Греко-турецкой войны 1919—1922 годов. Их партизанские действия дали кемалистам время для формирования турецкой регулярной армии. После создания турецкой национальной армии большинство зейбеков вошло в её состав.

22.11.2020

Эль Мюрид (Анатолий Несмиян): Мир превращается в конгломерат террористических группировок, для которых террор будет ключевым фактором принуждения к насаждаемому светлому будущему

Террор как метод глобального управления становится на ноги и входит в повседневную жизнь.  

Безусловно, будут попытки сопротивления, будут бунты и восстания. Возможно, что на каких-то территориях на время антитеррористическое сопротивление даже одержит победу, но его, как и ИГИЛ, задавят массой.

Все переворачивается с ног на голову, как, впрочем, и с фашизмом — сегодня именно фашисты принимают парады победы и называют себя ее наследниками, хотя в реальности они — идейные последыши тех, кого повесили в Нюрнберге. Точно так же современные террористы будут называть себя борцами с террором. Ничего нового.

Возникает вполне резонный вопрос — каковы будут структуры управления нового времени, если теперь террор становится ключевым способом управления социумом. И вопрос на самом деле совершенно непраздный.

Технически всегда возможен переход к классическим диктаторским режимам — автократическим или коллегиальным. Однако у таких режимов есть одна неприятная особенность — они всегда (подчеркну — всегда) очень быстро переходят к сценарию «стабильности» как единственному способу удержания власти автократом и его окружением. «Стабильность» - она же стагнация -  практически в течение одного поколения проходит все положенные этапы загнивания, после чего происходит ее обрушение. Причем речь идет не о замене одного упыря из бункера на другого — молодого и красивого, а вообще о крахе самой модели автократической диктатуры. Ну и в чем тогда смысл городить огород?

На мой взгляд, автократические диктатуры останутся только на диких и совершенно безнадежных территориях, кормовых площадках для более продвинутых соседей, ближних и дальних. И в этом смысле путинская диктатура, и всевозможные ее зеркала вроде Белоруссии, Венесуэлы, какого-нибудь Зимбабве или ЦАР (куда наша номенклатура лихорадочно свозит награбленное у народа) вступили в возраст дожития. Они подохнут где-то под забором мировой истории и, возможно, похоронят вместе с собой и те территории, которые ими сегодня управляются.

На смену же демократиям Запада и продвинутым технократическим социумам Востока, Латинской Америки и Африки придет совершенно новый вид диктатур, полностью исключающих личностный фактор как самое слабое звено управления. По всей видимости, это будут смешанные корпоративные структуры, сочетающие в себе вертикальную иерархию, отвечающую за террор, как управляющий импульс, и горизонтальные элементы корпоративного самоуправления, отвечающие за сброс накапливаемой социальной энтропии и «доработку напильником» принимаемых иерархическими структурами решений.

Игорь Эйдман: Кремлевско-рашистский след в "черных" технологиях глобальной информационной войны

Здесь русским духом пахнет?

В свое время я много лет работал в России в сфере политических технологий, а в последние годы изучаю кремлевскую дезинформацию в разных странах. Перелопатил множество агитационной и «компроматной» продукции. Когда читаю новости из США, носом чую знакомый запах российского PR-дерьма. 

Попытка команды Трампа дискредитировать результаты выборов в США напоминает кремлевскую пропагандистскую компанию на востоке Украины и другие подобные акции. Все они строятся по одному принципу: определяется целевая группа для дезинформационного воздействия, у нее формируются образы врага, его заговора «против нас» и угрозы от него исходящей. В результате, под воздействием страха и гнева, вызванных этой дезинформацией, представители целевой группы входят в публичный, часто насильственный конфликт с теми, кто обозначен в качестве врага. 

Цель таких кампаний - раскол и дестабилизация общества. Методы – распространение панических слухов, создание деморализующей информационной какофонии, черный PR против «врагов», натравливание на них целевой аудитории. Кремль вел информационную кампанию, направленную на эти цели на востоке Украины, и теперь, по всей видимости, проводит ее в США. 

В Украине целевой группой для кремлевской дезинформационной кампании были русскоязычные, преимущественно жители юго-восточных регионов. Врагом для них, пугающий образ которого создавали дезинформаторы, были назначены украинские националисты, бандеровцы из Западной Украины. 

В США целевая группа для дезинформации – белая консервативная малообразованная часть населения преимущественно из американской глубинки. Образ врага, создаваемый в их сознании, – демократы-леваки, цветные активисты, эмигранты, BLM, космополитическая финансовая олигархия мегаполисов, типа Сороса и Гейтса. 

Микола Кравченко: Майбутнє українсько-польських відносин

Українські та польські націоналісти вже більше 100 років мають напружені відносини. Кремлівське масло ніяк не дає згаснути нашій ворожнечі, але головна причина наших непорозумінь все-таки в нас самих.  

Обом сторонам варто зрозуміти, що ХХ ст. провело кривавий кордон між нашими націями. Цей кордон був проведений дійсно криваво (Волинь-1943 та Вісла-1947 з обох сторін були далекі від пацифізму). Але він вже проведений. Будь-які територіальні претензії один до одного наразі беззмістовні. Тепер на території Польщі не лишилося більше нічого українського, так само як і на території України вже немає нічого польського. 

Нічого, крім могил… І це важливо. Кожен має право шанувати своїх героїв і класти квіти на могили своїх предків і попередників. Це право природне і його не піддати забороні. Зрозумівши все це, варто усвідомити ще один важливий момент. Минуле вже у минулому, а перед нами – майбутнє. Перед українцями і поляками наразі стоять одні й ті самі загрози і тільки спільними зусиллями ми зможемо ці загрози подолати. 

Та якщо ми продовжуватимемо шукати в історії причини до ворожнечі, то ми так і лишимося в цій самій історії. Ці загрози легко переможуть нас поодинці. Тоді ми не зможемо вберегти саме існування наших держав і просто загубимо майбутнє наших дітей.

На фото – герб січневих повстанців 1863 містить герби Польщі, Литви та України-Русі. 

Між українцями і поляками до сих пір не все просто, але шлях до спільних дій є, ми намагаємось формалізувати його у вигляді Групи сприяння розбудові Адріатично-Балто-Чорноморського союзу (InterMarium Support Group).

19.11.2020

Виктор Сапожников: О "русофобии" как идеологическом конструкте рашистской пропаганды и подлинной сущности антисемитизма рашистов

Ч. 1

Начну неожиданно, с определения понятия «фобия». «Фобия (от др.-греч. «страх»), боязнь — симптом, сутью которого является иррациональный неконтролируемый страх или устойчивое переживание излишней тревоги в определённых ситуациях или в присутствии (ожидании) некоего известного объекта».

В последнее время мы слишком часто слышим одно слово в разнообразных т.н. политических передачах. Причем слышим не само это слово, а производное от него, причем, наделенное совсем другим смыслом, отличающимся от вышеприведенного определения, и с уклоном в этничность. 

Это слово «русофобия».

Его применение в телевизоре используется совсем в иной коннотации, причем применяют его исключительно в связи с санкциями против того или иного предприятия или персоны, наложенным международным сообществом, в связи с  нарушениями этими персонами общепризнанных правил сосуществования в этом сообществе.

Конечно, здесь имеет место подмена понятий – санкции против конкретных персон называют санкциями против России.

Это началось не вчера, а с убийства Сергея Магницкого в тюрьме. Убитого за то, что он вскрыл механизм хищения из бюджета России огромных средств, в данном случае 5,4 миллиарда рублей. Результатом расследования финансовыми службами США этого хищения и стали санкции, наложенные на 60 человек. Но вместо того, чтобы сказать американцам спасибо за расследование и возбудить уже в России соответствующее уголовное дело против членов выявленного ОПГ, с привлечением к ответственности  персон из американского списка, мы увидели нагнетание антиамериканской истерии, прежде всего в телевизоре.

Вот здесь и возникло слово «русофобия», как обозначение ненависти к России и  к русскому народу. Хотя само слово совсем о другом и  означает боязнь русского народа со стороны стороннего наблюдателя

Правильнее сказать – понятие возродилось в новой ипостаси.

Софія Дніпровська: Не вийде сховатися від перипетій політики. Вибору в нас нема: do or die

Жив колись у давній Греції філософ Епікур, що розвивав теорію атараксії і сформулював кредо "живи непомітно" (λάθε βιώσας) як алгоритм достойного буття в період суспільного занепаду. 

У свідомого українця, вкинутого вищими силами у вир світової деградації, теж є велика спокуса вдаритися в атараксію, закритися в своїй мушлі і дотягти до кінця свого короткого і швидкоплинного життя, зберігши рештки людської гідності і крихти людських радощів, що залишила йому невблаганна епоха. 

АЛЕ є одне "але". Греки на той час, коли жив їхній Спаситель Садослов, уже виконали свою історичну місію і чітко вписали свій культурний код у скрижалі Історії. І на зміну занепалій еллінській цивілізації йшла енергійна й бойовита римська, яка засвоїла, розвинула й поповнила її кращі здобутки і поширила на пів-Європи, що стало підґрунтям для майбутнього Ренесансу. 

А на нас зі Сходу суне мертвий мір, що крім горя, злиднів і смерті Європі нічого не несе. А з Заходу - напівмертвий германський, що майже вичерпав свою бойову енергію і творчі сили. І заявити про себе світу ми як слід ще не встигли, бо нас вічно обривали на півслові. 

Тож не вийде сховатися від перипетій політики. Вибору в нас нема: do or die.

18.11.2020

Юрій Макаров. Має залишитися тільки один. Лекція про мову


Друга лекція спецпроєкту "Творення України: сильні особистості та складні рішення" – про мову. Журналіст Юрій Макаров розкриває проблематику співіснування української та російської мови та пропонує шляхи її вирішення. Від історичного досвіду інших країн до буремного сьогодення, коли треба приймати складні рішення заради майбутнього країни.

Asterrot. New World Order. Ностальгия по гуманизму – это нормально, но время его ушло безвозвратно

В 1930е представители западных элит восхищались Гитлером. Глава ITT, выступая на собрании олигархов, публично возглашал: "Национал-социализм и Гитлер - это чудо XX века!". Журналистов, пытавшихся писать об ущемлении в Третьем Райхе евреев, увольняли с работы в западноевропейских и американских СМИ. Сам Гитлер был номинирован на Нобелевскую премию мира и получил бы её, не развяжи он чуть раньше войну за раздел Польши (события, ныне известные, как начало Второй Мировой войны).

После окончания ВМВ большая часть западной элиты либо ужаснулась нацистским практикам, либо застремалась сохранять публичную им приверженность. Такие практики, как евгеника, эвтаназия, массовый террор оказались глубоко скомпрометированными. И хотя (в т. ч. усилиями реакционеров, поощрявших любые ошибки оппонентов) послевоенный гуманизм чем дальше, тем больше допускал множество перегибов, в целом, послевоенная эпоха (с пиком в 1970х - нач. 1980х) была лучшим периодом в истории человечества. Надо понимать, что посреди ужасов человеческой истории (глубину которых сегодня трудно людям понять) послевоенный период был тотальной аномалией, ничего подобного которой не было в историческом прошлом и никогда уже, видимо, не будет в будущем.

Условия жизни человеческих масс в Ялтинскую эпоху были настолько тепличными, что люди разучились заботиться о себе - обеспечивать свою безопасность, самостоятельно анализировать информацию, овладевать полезными для общественно значимого труда навыками и знаниями, бороться за свои права и интересы. В сравнении с активистами профсоюзов, боровшихся за свои права в США во второй половине 19го века с пинкертонами, не гнушавшимися провокаций и прямого террора, нынешние несистемные реднеки (не говоря уже о постсоветских вахлаках) - натуральнейший детский сад.

Ялтинская эпоха, основы которой рухнули вместе с воссоединением Германии, распадом СССР и перекройкой европейских границ, окончательно закрыта. Лидеры европейских государств неоднократно в последние 12 лет заявляли, что "эпоха всеобщего благоденствия" ушла навсегда, и уже не вернётся, и что дело вовсе не в кризисе. За эти 10-12 лет перемены были хорошо подготовлены. И вот, теперь процесс запущен уже по полной.

Эль Мюрид (Анатолий Несмиян): Сверхдержавой страну делает таковой идея - причем идея мировая

Бывший президент США Барак Обама считает, что главными препятствиями на пути России к статусу сверхдержавы являются недостаточное количество союзников и военных баз. Такое мнение Обама выразил в своей новой книге "Земля обетованная" (A Promised Land), поступившей во вторник в продажу. Ну, и еще оттуда же: "...России при ядерном арсенале, уступавшем только нашему [американскому], не хватало широкой сети альянсов и баз, которые позволяют Соединенным Штатам проецировать свою военную мощь во всем мире. Российская экономика продолжала уступать экономикам Италии, Канады и Бразилии, а также практически полностью зависела от экспорта нефти, газа, минералов и вооружений", - считает Обама.

Не читал, но и не осуждаю. Сложно сказать, что именно имел в виду ТАСС, дергая именно эти цитаты (при условии, что это именно цитаты, а не вольная отсебятина), но в целом Обама не сказал ничего нового. Вообще.

Дело не в военных базах и союзниках - это как раз производное. И даже не в состоянии экономики, хотя неблестящее положение дел, да еще и в хронической стадии, неизбежно вызывает вопросы - что-то тут не так.

Россия - это примерно 2% населения Земли. И 20 процентов мировых запасов природных ресурсов. "Ресурсное проклятие", - как изящно выразился еще в 18 году вице-премьер Гордеев.

При таком положении дел (а оно никак не зависит от правящего в настоящий момент режима в России), оно - положение - есть данность. С которой нужно уметь работать.

В сущности, есть две прямые стратегии, как именно совместить 2% населения и 20% мировых запасов ресурсов

Первая стратегия - режим осажденной крепости. Что логично - хищные соседи (и дальние, и ближние) с вожделением смотрят за наш забор и полагают такое положение дел несправедливым. И их можно понять: распределение ресурсов вообще неравномерно, кому-то повезло, а кому-то нет. Кому-то повезло несказанно, а кто-то вообще не имеет ничего. В общем, желающие поживиться, конечно же, найдутся. Поэтому и осажденная крепость. Умрем, но не отдадим. А потому все ресурсы - на оборону. Причем оборону активную - как только враг (а кругом сплошные враги при такой постановке вопроса) чуть высунет голову из-за бруствера - в него тут же летит что-то тяжелое. А не высовывай. Соответственно, и от врагов тоже прилетает. И тоже не легче. А потому война и перманентная мобилизация - наше всё. Но зато - всё свое при себе. Ну, как бы при себе. Народу в такой постановке мало что достается, так как свободных ресурсов нет - все для фронта, все для победы. В итоге в такой стратегии сплошная война и безнадежная бедность. Не для всех, понятно, но бесконечная осада - это понятно что.

Вторая стратегия - найти союзников и окружить свою территорию санитарными кордонами. Одним, потом - вторым, а для верности еще и третьим. Понятно, что это тоже мероприятие затратное, и союзникам придется что-то платить. Причем аппетиты растут: если вчера союзник довольствовался малым, то завтра он потребует побольше. А потом и еще больше. И будет вполне разумен в своей алчности: раз ты от него зависим, то куда ты денешься.

Обе стратегии, прямо скажем, так себе. Хотя вторая все-таки дает небольшой, но маневр. Первая стратегия однозначно тупиковая. 

Поэтому умные люди давно придумали третью, непрямую стратегию. Это идея. Образ будущего, который выглядит настолько привлекательно, что за союз с вами потенциальные союзники готовы будут сами приплачивать - только возьмите.

Конечно, к такой идее предъявляются крайне жесткие требования. Главное из которых - она должна быть открытой. То есть, каждый в ней может найти что-то свое. 

Национальная идея, к примеру, выглядит скрепно и духоподъемно, но под нее извне никто и никогда не подпишется: почему немцы должны хотеть стать англичанами, американцами или русскими? Уже поэтому любая националистическая идея - это всегда замкнутый кружок друзей, не имеющий никаких перспектив. У Китая, к примеру, никогда не будет союзников, так как китайский образ будущего - это всегда Срединная империя в окружении варваров. Китай может купить лояльность, но верность - никогда.

Любая идея, претендующая на открытость и интерпретацию, всегда наднациональна. В мире создано лишь две реально наднациональных мировых религии - христианство и ислам. Вторым рядом идут более специализированные и более замкнутые на культурную или ментальную особенность и инаковость. Иудаизм, индийские, китайские верования - они, безусловно, переросли чисто национальные границы, но мировым явлением все-таки не стали. Христианство и ислам сумели стать настолько адаптивными, что приспособились практически к любой культуре. Не стану вдаваться в идейную подоплеку этих религий, просто отмечу как факт.

В секулярном поле тоже с мировыми идеями не густо. По сути, их две: свобода и справедливость. Они настолько универсальны и безбрежны в плане толкования, что раздел мира в 20 веке на Запад и советский блок произошел как раз по этим двум идеям. Соответственно, свобода и справедливость формировали два разных образа будущего. Не будем вдаваться, какой из них правильный и лучше, просто тоже отмечу как факт.

Вот, в общем-то, и ответ на цитату Обамы. Сверхдержавой страну делает не количество баз или союзников. Ее делает таковой идея - причем идея мировая. А союзники, базы и экономика - это производная. Причем не всегда даже первая. 

У России нет никакого образа будущего. Нет никакой идеи. Воровство дружков президента и прочих криминальных деятелей нынешнего режима - это, конечно, не идея. Под такое подписываться не будет никто. Что, спросят они - у нас своего жулья мало, что мы должны ориентироваться на ваше? Мы своих уголовников девать куда не знаем, а тут еще ваша шпана с объятиями. Поэтому на путинскую Россию клюют только совсем безнадежные уродцы, воры и шваль. Да и то - пока платят. Так что в определенном смысле Обама прав - у гопников союзников нет и не может быть по определению.

17.11.2020

Олег Гуцуляк: Конспирологические замыслы Кремля относительно Донбасса

Часть 1. Аналитическая

Империи всегда действуют в согласии с принципами «разделяй-и-властвуй» и «загребай жар чужими руками»

Эти же принципы Кремль пытался применить и в т.н. «Новороссии» – оккупированной Россией юго-восточной части Украины. 

Естественно, Кремль не намеривался осуществлять никаких попыток вытягивать этот депрессивный (в условиях постиндустриального века) регион финансовыми вливаниями и реформированиями (кроме, естественно зон, необходимых под военные базы). Эта чрезмерная нагрузка  подорвала бы общероссийский бюджет, который и так весь заточен на военно-промышленный комплекс. 

Правильность понимания этого подтверждает хищническая политика Кремля относительно подконтрольных ему районов Донбасса (т.н. ДНР/ЛНР»): произведен вывоз в Россию всего ценного оборудования с заводов и фабрик (см. в конце статьи "Список Украденого Окупантами С Донбасса"), интенсифицируется регресс (с приведением к банкротству и закрытию; уже остановили работу 69 из 93 угольных шахт, семь металлургических заводов) предприятий и шахт угольно-металлургического комплекса (поскольку они прямые конкуренты собственно шахтам основных российских угольных бассейнов, уменьшение прибыли которых вызовет крайнюю социальную напряженность в самих российских регионах), разрушаются гражданская инфраструктура и системы жизнеобеспечения населённых пунктов, осуществляется снижение жизненного уровня населения, содействующее огромному потоку беженцев из региона, перемалывание оставшегося взрослого населения в горячей фазе противостояния «гибридной войны», сами оккупированные территории отданы на «кормление» российским спецслужбам…

Естественно, вся эта «зачистка территории» делается Кремлем с определенным умыслом. Она будет заселена иноэтническим населением, которое в условиях многовекового экстремального противостояния с соседями приобрело чрезвычайные навыки выживания. И, опять же, Кремлем, отнюдь, не с целью какого-то милосердия это делается (хотя Кремлю приходится решать проблему нависшего над этим этносом геноцида в местах нынешнего обитания). По мнению Кремля, эти  иноэтнические переселенцы сумеют таки превратить регион в «цветущий сад», в отличие от исконной безалаберности русских, которым для выхода из кризиса нужны только сверхстимулирование со стороны власти (а нынешний Кремль к такому не способен). 

Часть 2. Конспирологическая

Можно подумать, что речь идет об армянах и создании "Новой Армении" как некоего пояса безопасности для России от все более фундаментализирующегося Кавказа. И, вероятно, какая-то доля правды в этом есть, и некоторая часть "зачищенной земли" планируется Кремлем отдать под новоармянскую государственность (во главе, например, с Маргаритой Симонян, как предлагают младоевразийцы движения "Новые Скифы" во главе с Павлом Зарифуллиным).).

Также рядом геополитиков земли т.н. "Новороссии" рассматриваются как будущий "Северный Израиль" ("Новая Хазария") - запасной вариант для переселения граждан Израиля в условиях все нарастающей конфронтации с арабо-исламским миром. И, возможно, действительно, некоторая доля правды в этом имеется (т.е.  такой вариант реально планируется к реализации). Подробнее см. видео именно самих авторов проекта "Новой Хазарии" - "Проект Небесный Иерусалим вы что серьезно" http://sendvid.com/atc498io и тут "ГАРРИ БЕР КУТ УКРАИНА 40 ЛЕТ ПО ПУСТЫНЕ 02 02 2019 #РАССВЕТ" http://sendvid.com/7zt1uysd.

Но, подозреваем, в отношении "зачищенной территории" "Новороссии" планируется более глобальный проект! И замыслен он не  Кремлем, который есть лишь слепое орудие-"голем" в руках тайных властителей мира. 

И для  вскрытия его необходимо взглянуть на сакральные тексты.

... Почему Библия важна для вскрытия конспирологических замыслов? Она не только свидетельство и указание пути примирения человека (каждого) с Богом, но и демонстрирует матрицу исторического бытия человечества на этом пути!  И для примера её действия взяты ("избраны") евреи, хотя, вероятнее всего, и до них многие народы действовали в соответствии с этой матрицей, и после также будут.

 Так вот, одним из важных элементов  библейской исторической матрицы является следующий сюжет в истории народа Израиля: 

1) переселение народа из родственного конгломерата под давлением обстоятельств в некую страну с чужими народами ("переселение праотца Иакова с сыновьями в Египет")

2) обретение в ней власти  ("Иосиф Прекрасный")

3) отодвигание другими в сторону вплоть до уничижающего положения ("рабство египетское")

4) освобождение от него ("Исход во главе с Моисеем")

5) завоевание другой, ранее принадлежащей предкам, страны ("обретение земли обетованной", обещанной праотцу Аврааму), где также есть и родственные народы.

Если взглянуть на Западную цивилизацию, то аналогичные события также можем четко проследить

1) часть европейцев-"белых" (англо-саксы, ирландцы, немцы и др.), будучи в основном радикальными протестантами, осуществляют переселение на Американский континент и устраивают на нем колонии

2) устанавливают над континентом свою власть (образование США, часто именуемой  "Новым Израилем", доминирование в Западном полушарии, и даже вне его); 

3) задоминирование "иных народов" (неолиберальная авторитарность со стороны афро-американцев, латиносов и др. меньшинств с одновременным принуждением "белых" к рабскому покаянию и состоянию мыслеконтроля); 

4) исход "белых" из Западной цивилизации

5) обретение "обетованной земли", на которой ранее блуждали праотцы. 

Как видим, в будущем некий пророк Реднеков возопиет к афроамериканскому "царю Скорпиону": "Отпусти народ мой!" ("казни египетские" также будут: последствия взрыва Йеллоустонского супервулкана). 

И его "исход возможен именно в земли Восточной Европы, которые держал во власти их праотец Германарих. И на которых сейчас при 2% мирового населения аж 20% мировых запасов ресурсов (см. далее нашу статью "Россия и проект Элизиум"  https://proza.ru/2015/03/28/1548).

P.S. На днях бывший президент США Барак Хусейн Обама издал новую книгу под показательным заглавием -"Земля обетованная" ("A Promised Land").

P.P.S. 

Список Украденого Окупантами С Донбасса

Тарас Чухліб: Якого ми роду та хто нас породив як українців


Досить часто запитують мене студенти: - Тарасе Васильовичу, а скажіть, от якщо нас народила мама за допомогою тата, то хто ж тоді народив нас як українців?

 Зазвичай відповідаю дуже просто: 

- Шановні мої допитливі жабенята, нас як українців народили пеньківці (Пеньківська археологічна культура існувала протягом 400 - 900-х років) разом з празькими корчаками (Празько-Корчацька культура існувала у 600 - 800-тих роках), а пеньківців і празьких корчаків, можливо, народили києвці (Київська культура: 200 - 500-ті роки) разом з черняхівцями (Черняхівська культура: 100 - 500-ті роки), а києвців з черняхівцями народили вже зарубинці (Зарубинецька культура існувала у 200 роках до нашої ери - 200 роках н.е.), а зарубинців народили у великих муках археологи разом з істориками... Отже, ми з вами є зарубинецько-черняхівсько-київсько-празько-корчацько-пеньківського роду!

Таблиця: Баран В. Д., Баран Я. В. Історичні витоки українського народу. — Київ, 2006.

16.11.2020

Тарас Чухліб: Чому ми повинні мати Великий Герб Нації

Наша країна і наш народ повинні мали свій Великий Герб, тому що: 

1) Великий Герб Нації є красивим та, величним символом нас - українців, як однієї з найвеличніших націй світу; 

2) Великий Герб Нації символізує у концентрованому візуально-геральдичному образі усю нашу величну історію від найдавніших часів до сучасності; 

3) Великий Герб Нації символізує єдність усіх українських територій, земель, величних держав і політичних утворень; 

4) Великий Герб Нації спонукає до вивчення своєї історії та показує усьому світові нашу спроможність бути провідною, величною та успішною державою світу зараз і в майбутньому.

Хай живе Велика Україна! Слава нашому Великому Гербу Нації! 

Хай здохнуть усі воріженьки нашого Великого Герба на вічні віки! Амінь!

Проект Великого Герба України, підтримуваний геральдистом Олегом Однороженком

На блакитному полі золотий тризуб (знак Володимира Святославича); 

над щитом срібний шолом із золотим оздобленням та шоломовою емблемою – на червоному полі св. Юрій у срібних обладунках та з золотим плащем, на срібному коні із золотими очима, узброєнням та упряжжю, влучає золотим списом срібного змія (династичний герб руських князів), 

над шоломом золота корона зі срібними перлинами та блакитним камінням (цісарська стемма Володимира Святославича та Ярослава Володимировича), 

згори срібна трихвоста хоругва з червоним хрестом (хоругва Руського королівства), 

за шоломом золотий спис зі срібним бунчуком (чолкою стяговою) та золотий спис із білим прапором із золотою облямівкою, на якому в червоному колі срібний хрест з червоною облямівкою над срібним півмісяцем рогами догори в супроводі восьми золотих і двох червоних зірок, 

навколо золоті літери: БХГВЗ (штандарт гетьмана Богдана Хмельницького), 

навколо щита золотий Знак гідності Голови Української Держави із санктуаріумом гетьмана Івана Мазепи;

 щит тримають золотий лев з червоним узброєнням, очима і язиком 

та козак у золотому вбранні з золотим мушкетом на лівому плечі та золотими порохівницею та шаблею при малиновому поясі, 

щитотримачі стоять на срібній скелі та зеленій горі, навколо яких блакитна стрічка з золотим написом: СЛАВА УКРАЇНІ; 

за всім пурпурова троянда з золотим оздобленням (державно-династичний знак Києво-Руської держави), 

на пелюстках якої герби українських історичних земель і державних утворень.

Праворуч:

1. на блакитному полі золотий лев з червоним узброєнням, очима і язиком спинається на срібну скелю (герб Руського королівства та Львівської землі);

2. на срібному полі червоний хрест (герб Руського королівства та Волинської землі);

3. на пурпуровому полі золотий двоголовий орел зі срібним узброєнням, очима і язиками (герб Руського королівства та Перемишльської землі);

4. на золотому полі чорна галка з червоним узброєнням і очима (герб Галицького королівства та Галицької землі);

5. на блакитному полі золоте сонце (герб Подільської землі);

6. на блакитному полі золотий хрест (герб Подільського господарства та Брацлавської землі);

7. на червоному полі срібний гриф з золотим узброєнням, очима і язиком під золотою короною (герб Белзької землі);

8. на срібному полі на зеленій землі між двома зеленими деревами йде чорний ведмідь з червоним узброєнням, очима і язиком (герб Холмської землі);

9. на червоному полі на срібному коні з золотими очима, узброєнням та упряжжю рицар у срібних обладунках тримає в правиці срібний меч з золотим руків’ям, в лівиці блакитний щит з золотим двораменним хрестом (герб Великого князівства Литовського і Руського та Поліської землі);

10. щит розтято: в правій частині – на блакитному полі три золоті пояси, в лівій частині – на срібному полі червоний ведмідь із золотим узброєнням, очима і язиком (герб Карпатської України);

11. на червоному полі золота голова тура в супроводі золотих зірки, троянди та півмісяця (герб Молдавського господарства та Бесарабії);

12. на зеленому полі золота троянда (герб Русо-Влахії та Буковини).

Ліворуч:

13. на блакитному полі срібний ангел (герб Київської землі);

14. на червоному полі срібний хрест (герб Сіверської землі);

15. на срібному полі чорний двоголовий орел з червоним узброєнням, очима і язиками (герб Великого князівства Чернігівського);

16. На золотому полі козак у блакитному жупані та червоних чоботах, з золотим мушкетом на лівому плечі та золотими порохівницею та шаблею при золотому поясі (герб Війська Запорозького);

17. на малиновому полі козак у золотому вбранні з золотим мушкетом на лівому плечі та золотими порохівницею та шаблею при золотому поясі, ліворуч золотий спис вістрям вгору (герб Війська Запорозького Низового);

18. на червоному полі на срібному коні із золотими очима, узброєнням та упряжжю козак у золотому вбранні та зі срібною шаблею із золотим руків’ям в правиці (герб Слобідської України);

19. на блакитному полі вражений золотою стрілою срібний олень з золотим узброєнням, очима і язиком (герб Війська Донського);

20. на срібному полі на зеленій землі козак у малиновому вбранні із золотим оздобленням, чорних шапці та чоботах тримає в правиці чорну рушницю із золотим оздобленням, в лівиці золотий спис, на якому малиновий двохвостий прапор зі срібним рицарським хрестом, при лівому боці золота шабля (герб Чорноморського війська);

21. на блакитному полі срібний двораменний хрест у супроводі трьох золотих корон (герб Надчорномор’я);

22. на червоному полі золотий двоголовий орел зі срібним узброєнням, очима і язиками (герб князівства Феодоро);

23. на блакитному полі золота тамга (герб Кримського ханства).

З ПЕРЕМОГОЮ! WITH THE VICTORY!

 НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА, котра почалася 27 вересня 2020 р. й тривала протягом 44 днів, завершилося блискучою  перемогою азербайджанської армії! У результаті цієї події 10 листопада 2020 р. було підписано спільну заяву щодо припинення вогню на умовах переможної сторони “Statement by the President of the Republic of Azerbaijan, Prime Minister of the Republic of Armenia and President of the Russian Federation".   З ПЕРЕМОГОЮ!   

Dear friends! THE NATIONAL LIBERATION WAR, which began on September 27, 2020 and lasted for 44 days, ended with a brilliant victory of the Azerbaijani army! As a result of this event, on November 10, 2020, a joint statement on the ceasefire was signed on the terms of the victorious party "Statement by the President of the Republic of Azerbaijan, Prime Minister of the Republic of Armenia and President of the Russian Federation". WITH THE VICTORY! 

https://mod.gov.az/en/news/president-ilham-aliyev-addressed-the-nation-33795.html


15.11.2020

Oleksandr Matyas: Карелы и христианство

Историческая уникальность карельского народа заключается, прежде всего, в сохранении им древнейших пластов народной культуры и народного мировоззрения, зафиксированных в рунах Калевальского цикла.

Какие же обстоятельства в истории калевальского народа послужили не только живому присутствию памяти о прошлом в повседневном настоящем, но и актуальному воздействию этой памяти на жизненный цикл карела и его племени, связывающий его жизнь с навыками и мировоззренческими константами его предков?

Важнейшим обстоятельством такого рода явилось географическое положение карельского народа, который в своей ранней истории находился за пределами прямого, пограничного воздействия как шведов, так и славян, располагаясь, однако, на водных артериях, а стало быть, вблизи торговых путей. Известный еще в 9-м веке норвежцам карельский народ не сталкивался со славянами и шведами, доминируя, однако, на северо-востоке Европы, о чем настойчиво и свидетельствуют упоминания карел в сагахи других исторических источниках. Именно при таком положении только и могли возникнуть калевальские руны о героях и героических походах, являющие собой альтернативу скандинавским и славянским военным преданиям. Характерно, что первое упоминание в славянских летописях «корелы», связано с военным походом карел на Хяме. А участие вместе с новгородцами в разорении Сигтуны, свидетельствует о развитых мореходных качествах карел, которые могли возникнуть именно при условии существования в качестве самостоятельной военной общности, что является логическим аргументом для понимания Биармии, как раннесредневекого карельского государства. Известные попытки переделать свидетельства о карельской Биармии в род скандинавской мифологии (Джаксон, Кочкуркина) игнорируют не только исторические свидетельства скандинавских источников, но и саму необходимость объяснить, где и в  каком качестве пребывали носители древнейшего прибалтийско-финского языка, неизвестные южным народам (славянам до 12-го века). Отличающиеся оригинальной и древней культурой и более того – антропологическим своеобразием, выделяющим их среди прочих прибалтийских финнов.

Альберт Эдельфельт. «Смерть епископа Хенрика», 1877.

Лалли, финский крестьянин-язычник, на льду озера Кёюлиёнярви убивает первого епископа Финляндии Генриха Уппсальского, прибывшего из Британии через Швецию крестить финнов.

14.11.2020

Микола Бандрівський: "Поганське капище на скелях" у Підкамені біля Бродів на Львівщині

Про «поганське капище на скелях», яке у ХІІІ столітті застали ченці-домініканці у Підкамені біля Бродів на Львівщині

 Багато галичан і гостей нашого краю вже побували (або ж, планують побувати) біля незрівнянного, за красою і величчю, скельного останця в Підкамені. Для археологів, ця місцина особливо цікава, адже на самому чубку тої скелі, яка має вигляд, порізаної щілинами, платформи, досі збереглись п’ять поховальних ніш, а довкола них - близько двох сотень пазів, врубок, підтісок в місцях прилягання до скелі, дерев'яних конструкцій від перекриття над нішами (див. світлини Романа Любуна і Олександра Дідика). 

Першим, хто дослідив і запропонував власне бачення використання згаданої скелі в Підкамені, був львів'янин Михайло Рожко, який у 1981 році висловив припущення, що на вершині останця в Підкамені «…видно численні сліди дотику дерев'яних конструкцій зі скелею. Кілька ям, викутих у камені для захоронень, наводять на думку про культове призначення об'єкту».

Дивує, що сьогоднішні краєзнавці, не розібравшись у тому, що насправді писав Михайло Рожко про Підкамінь, вигадують, що, ніби то, на вершині підкамінського останця, за давнини, стояла «оборонна церква», а інші пишуть, що там був «наскельний храм-фортеця» (!). І ця недостовірна та блудлива інформація про Підкамінь, нині заполонила численні інтернет-сторінки і друковані видання. (Нічого, крім шкоди, такі вигадки не приносять, оскільки спроби свідомо ввести у науковий обіг неправдиві відомості, є банальним обманом, який не має нічого спільного ні з науковою порядністю, ні з правдивим патріотизмом).

То що ж собою, все таки, представляє останець в Підкамені? Яку пам'ятку (чи пам'ятки) він зберіг до наших днів?

11.11.2020

Андрей Шуман: Смогут ли армяне сделать правильные выводы?

Армяне и Нагорный Карабах. Армяне довольно воинственные. С высокой взаимной солидарностью. Поэтому когда у всех осталось советское оружие одинаковой мощности, армяне легко захватили Нагорный Карабах. Но это было очень давно. 

В армянах самое удивительное, при древности их культуры, какой-то странный национальный аутизм. Они никого не любят, ни с кем не дружат ни в регионе Кавказа, ни за его пределами. На Кавказе они стоят совершенно особняком с минимальными культурными контактами и даже прямой враждой к окружающим. Даже с Россией отношения не слишком дружественные, хотя Россия - их единственный союзник. Полный провал геополитики. 

А это влияет, в том числе, и на экономику. Инвестиций нет. Торговли нет. Так что Армения -- очень бедный регион Кавказа. На много порядков беднее Азербайджана.

На Кавказе все клановые и у всех коррупция. Восток. Но когда вы бедная страна, коррупция и кланы её добьют быстрее.

Со времен последней карабахской войны Армения почти не развивалась - ни в плане экономики, ни в плане военных технологий. И это не Пашинян. Это вся армянская элита за 30 последних лет.

А вот Азербайджан развивался. И экономически, и в военном отношении. И геополитически. Много друзей и союзников. И даже в лице России.

Армения идёт куда-то не туда. Смогут ли они уже сейчас это понять и сделать правильные выводы?

Побеждают сейчас не самые воинственные, а те, у кого развитая экономика, передовые военные технологии, много союзников.

Василина Семочко: Чи правда, що вільні народи живуть наукою і винаходами, а колонізовані – більш традиціями і не можуть конкурувати...»?

Найбільш ідіотична цитата - що «вільні народи живуть наукою і винаходами, а колонізовані – більш традиціями і не можуть конкурувати...».

Виразно засвідчує космополітизм, ідіотичний прогресизм і універсалізм тієї загальнолюдини, яка це «мекнула».

Зрозуміло, що на початку ХХ століття існувала ейфорія від усепоглинаючого технічного прогресу, що захопила навіть найконсервативніші прошарки.

Історія ХХ століття показала її повну абсурдність. З точністю до навпаки. 

Якраз вільні люди можуть дозволити собі жити за своїми традиціями, святкувати стародавні свята, вдягати національний одяг, шанувати свої старовинні будівлі. 

А поневоленим треба було дурнякувато радіти з факту, що на їхній землі спорудили черговий заводище, навезли чужинських робітників, над ними поставили чужинських інженерів, а зверху посадили директора-чужинця, що жбурнули кошти на техновинахідництво для чужинського військово-промислового комплексу в очолюваних немісцевими вченими інститутах.

Культ всемогутньої науки з її винаходами завершився отруєнням природи та Чорнобилем, який зламав життя мільйонів людей. У гонитві за технічним розвитком Україна втратила мову й етнічне обличчя.

----------------------------------------------

Vasylyna Semochko: Is it true that free peoples live by science and inventions, and colonized peoples live by more traditions and cannot compete ... ”?

The most idiotic quote is that "free peoples live by science and inventions, and colonized peoples live by more traditions and cannot compete ...".

It clearly testifies to the cosmopolitanism, idiotic progressivism and universalism of the common man who "softened" it.

It is clear that in the early twentieth century there was euphoria from the all-consuming technological progress, which captured even the most conservative strata.

The history of the twentieth century has shown its complete absurdity. Quite the opposite.

Just free people can afford to live according to their traditions, celebrate ancient holidays, wear national clothes, honor their ancient buildings.

And the enslaved had to foolishly rejoice at the fact that another factory was built on their land, foreign workers were brought in, foreign engineers were placed over them, and a foreign director was placed on top, who threw funds for technological invention for a foreign military-industrial complex headed by .

The cult of omnipotent science with its inventions ended with the poisoning of nature and Chernobyl, which broke the lives of millions of people. In the pursuit of technical development, Ukraine has lost its language and ethnic identity.

Let There Be Light від International March of the Living

У ніч з 9 по 10 листопада 2020 р. до роковин Кришталевої ночі десятки синагог України  доєдналися до міжнародної ініціативи Let There Be Light від International March of the Living («Маршу життя») і запалили світло в знак єдності з усім світом у боротьбі проти проявів ненависті і нетерпимості.

Ініціативу активно підтримала Федерація Єврейських Громад України.

«Згадуючи трагічні події Кришталевої ночі в цей важкий, напружений час сучасного життя, найвірніший спосіб побороти зло, розсіяти морок і подолати чвари – це здійснювати більше хороших вчинків і добрих справ, і запалити символічну свічку, від якої в кожному будинку і в кожному серці стане тепліше і світліше, і всім разом сказати: це більше не повториться – Ам Ісраель хай!» – зазначив голова Федерації Єврейських Громад України рабин Меїр Цві Стамблер.

Тим часом зображення синагог зі всього світу, які доєдналися до ініціативи, проєктувалися на стінах Старого міста в Єрусалимі. Серед них і Велика хоральна синагога Києва.

«Світ має засвоїти урок – ніколи не сидіти склавши руки, коли скоюється зло проти нації, народу або релігії, – зазначив Яків Дов Блайх, головний рабин Києва та України, президент Об'єднання іудейських релігійних організацій України і член Наглядової ради Меморіального Центру Голокосту “Бабин Яр”. – Ініціатива Let There Be Light повинна стати дзвінком до пробудження і нагадуванням для всіх про необхідність рішуче реагувати на прояви дискримінації та нетерпимості».

Також у рамках ініціативи послання надії людей зі всього світу проєктувалися на визначні місця релігійного та духовного значення у всьому світі. Серед них послання голови Наглядової ради Меморіального центру Натана Щаранського:

«Прояви антисемітизму в нацистській Німеччині зростали з року в рік, але  світ відмовився бачити, до чого це призводить. Кришталева ніч символізувала перехід від слів до фізичного насильства, в той час як світ як і раніше відмовлявся бачити правду. Все почалося з руйнування синагог і закінчилося винищенням європейського єврейства. Історичний урок в тому, щоб боротися з антисемітизмом з самого початку, і з будь-якими проявами словесної ненависті ще до того, як вона досягла фізичної стадії».

Міжнародна ініціатива Let There Be Light від «Маршу життя» має на меті вшанувати Кришталеву ніч – єврейські погроми, які почалися у ніч з 9 на 10 листопада у 1938 році на території Третього Рейху. Ці погроми стали першою масовою акцією фізичного насилля нацистської влади над єврейським населенням напередодні Голокосту

10.11.2020

Василина Семочко: Найдена бронзовая корона древней Швеции

В болоте обнаружили странный бронзовый артефакт, предназначение которого невозможно выяснить. Так, находка была сделана в далеком 1847 году около деревни Балькокр (к югу от Сконе, Швеция).

Сельский учитель передал предмет Музею национальных древностей Стокгольма. Никто точно не знает, что именно обнаружили.  Похожий предмет нашли в 1913-м году на севере Венгрии.

Высота этих объектов составляет 28 см, а вес – 4,7 кг. Не исключено, что их сделал один и тот же мастер, мастерская которого находилась в Центральной Европе. Каждый объект имеет чашеобразный диск с линиями в виде зигзага. Этот диск присоединен к ажурной раме, которая заканчивается колесными символами. Они обозначают движение, а диски – символ солнца. Возможно, объект использовался в ритуальных целях.

Как определили ученые, объекты были сделаны в 1500 году до н.э. Другие ученые называют 1000-800 года до н.э.

По сей день эксперты не могут точно сказать, для чего создавались предметы.

Василина Семочко: Найдены древние петроглифы в Швеции, изображающие людей, приплывших на своих кораблях из далеких краев на западное побережье современной Швеции

В Швеции ученые при помощи новой технологии сканирования обнаружили в местечке Тумлехед невидимые человеческому глазу изображения рыб, животных и лодок, нанесенные на скалу людьми каменного века. Об этом сообщает сайт Гетеборгского университета.

Передовую технологию, разработанную американским космическим агентством NASA, исследователи применили на археологическом участке, где ранее уже были обнаружены древние петроглифы. "Новые" изображения относятся к позднему каменному веку. Они стерлись от времени и уже не видны невооруженным глазом. Сканер помог идентифицировать целый ряд пиктограмм. Древние авторы изобразили на скале фигурки охотников, рыб и лося, а также ряд изломанных линий. В этих пиктограммах археологи разглядели доисторические корабли. Они говорят, что изображения древних судов, носы которых были украшены лосиными головами, на территории Швеции раньше не встречались, но такие рисунки находили в Финляндии.

По мнению ученых, наскальные изображения доказывают, что люди каменного века были мореплавателями и хорошо знали законы навигации. При помощи лодок они рыбачили и охотились, причем, судя по всему, преодолевали по морю очень большие расстояния. Датировать пиктограммы также помогли новые технологии. Исследователи считают, что рисунки были созданы между 4200-2500 годами до нашей эры. По их мнению, в целом картина изображает людей, приплывших на своих кораблях из далеких краев на западное побережье современной Швеции, чтобы охотиться на тюленей.

Антон Мырзин: За партию информационной свободы!

В который раз уже я обращаю внимание почтенной публики на универсальную политическую идею. Хотя собственно, что тут объяснять. Она витает в воздухе. На смену "партиям пиратов" нулевых должна прийти новая политическая сила, концентрирующаяся вокруг простой и внятной идеи — идеи информационной свободы. 

В мире, стремительно накренившемся влево, крепнет цензура "политкорректности". А так называемое "авторское право" уже практически открыто используется для вытравливания инакомыслия в промышленных масштабах, причем делается это автоматически. Закрытость и секретность общественных отношений под витиеватыми предлогами безопасности оборачивается лишь тотальной коррупцией. 

При этом цифровой компонент экономики неуклонно растёт. Несложно предположить, что рано или поздно, загнанная в убогие рамки электронных концлагерей свобода взорвётся настоящим неконтролируемым и разрушительным взрывом. 

Но пока этого не произошло, разумно было бы использовать ее энергию в конструктивном политическом русле. И площадкой для этой инновации вполне может стать Украина — место, где идеалы свободы, несмотря на её порой весьма причудливые формы, неизменно опережают время.

Устали от бессмысленного ура-патриотизма, традиционалистского маразма и левацкой псевдодемократии? У вас есть мощная альтернатива — Партия Информационной Свободы! Но пока лишь как идея, достойная своего воплощения.

09.11.2020

Вадим Штепа: Можно ли "излечить душу" России?

Очень показательно - если Трамп топил за "великую Америку" (таков был его главный предвыборный слоган), то Байден - за то, чтобы "излечить душу Америки"

Мы наблюдаем здесь не просто политическое, но экзистенциальное противостояние.  

Российские трамписты, конечно, в панике - "великая Америка" Трампа поддерживала бы "великую Россию" Путина, поскольку это близнецы-братья. А теперь так не будет. 

Джо Байден, конечно, излечит душу Америки. Он спокоен, выдержан, готов слушать оппонентов - в отличие от истерика Трампа. 

Но можно ли "излечить душу" России? Я думаю, что уже нет. Ымперские и прочие реакционные чувства настолько въелись в душу "обычного россиянина", что их так просто не вытравить. Мы недооценили телевидение - я-то считал его форматом уходящей эпохи, а приходящей - интернет, но оказалось не так. Большинство расеян по-прежнему живут телевизором, который нагнетает в них ымперское безумие. 

Разум на России уже не победит, смиритесь! Разум победит только в Республиках - Хабаровской, Башкирской, Псковской и т.д.

Тарас Чухліб: Козаки виступали виразниками інтересів усього українського народу

Зображенння: Оригінальний текст Гадяцької угоди 1658 року між Україною, Польщею і Литвою. Метрика Коронна. Архів Головний Актів Давніх у Варшаві.

Вже у першому пункті Гадяцької угоди 1658 року про відродження Великого князівства Руського гетьманом Іваном Виговським і козаками обумовлювалися права української мови в межах Польсько-Литовсько-Руської держави: 

"Релігія Грецька старожитна, така з якою Старожитня Русь до Корони Польської приступила, щоб при своїх прерогативах і вільного вживання богослужіння залишалася, допоки МОВА НАРОДУ РУСЬКОГО засягає у всіх містах і містечках, селах, так в Короні Польській як і Великому князівстві Литовському...".

Як чітко видно з цього історичного документа 1658 року: 

а) козаки виступали виразниками інтересів усього українського народу

б) козаки відроджували Старожитню Русь, тобто - Київську Русь; 

в) козаки вимагали рівноправного ставлення до української мови у Польщі і Литві поряд з польською та литовською мовою; 

г) козаки вимагали рівноправного і толерантного ставлення до "старожитньої грецької релігії" українського народу... 

І якщо якась падлюка буде говорити щось інакше - то тикайте цю падлюку його падлючою мордою у цей документ!




08.11.2020

ДАТА, ЯКА БУДЕ ЗАПИСАНА ЗОЛОТИМИ ЛІТЕРАМИ

Місто-фортеця Шуша – колиска азербайджанської національної культури після 200-літнього гноблення від часу розподілу території Азербайджану на Північну та Південну згідно з умовами договорів укладеними в ХІХ ст. між Російською імперією та Персидською державою Ґаджарів, звільнено від вірменської окупації, котра тривала з 1992 р. Це місто розташоване в Карабасі на вершині гори приблизно 1600 м. над рівнем моря і має особливе стратегічне значення у контексті Вітчизняної війни азербайджанського народу, яка почалася 27 вересня 2020 р.

  8 листопада 2020 р.  Президент Азербайджану і Головнокомандувач армією пан Ільгам Алієв оголосив про звільнення названого міста. Ця дата буде написана золотими літерами у Всесвітній історії, а героїчна національно-визвольна боротьба  азербайджанців вивчатиметься у всіх школах та університетах   світу. 


DATE TO BE WRITTEN IN GOLD LETTERS

The fortress city of Shusha is the cradle of the Azerbaijani national culture after 200 years of oppression since the division of the territory of Azerbaijan into North and South in accordance with the terms of the agreements concluded in the XIX century, between the Russian Empire and the Persian state of Gajar, liberated from the Armenian occupation, which has lasted since 1992. This city is located in Karabakh on top of a mountain about 1600 m above sea level and is of particular strategic importance in the context of the Patriotic War of the Azerbaijani people. 

2020 On November 8, 2020, the President of Azerbaijan and Commander-in-Chief of the Army, Mr. Ilgam Aliyev, announced the liberation of the city. This date will be written in golden letters in world history, and the heroic national liberation struggle of Azerbaijanis will be studied in all schools and universities of the world.

Промова див.: / Speech see:  https://www.youtube.com/watch?v=mGs14hyAeO0

07.11.2020

Ярослав Гнатюк: Національна ідея в концептуальному просторі України

У статті описується сутність і структура української національної ідеї. Досліджується наявний негативний дискурс філософії української національної ідеї. Обґрунтовується позитивна програма побудови майбутньої філософії української національної ідеї.

  Ключові слова: українська національна ідея, філософія української національної ідеї, негативний дискурс філософії української національної ідеї, позитивна програма побудови майбутньої філософії української національної ідеї. 

  У сучасному світі філософія має статус мистецтва створення концептів і концептуального простору. Концептом вважається точка смислу в концептуальному просторі. Сам ж концептуальний простір постає мережею серій точок смислів та їхніх комбінацій. З такої перспективи, ключовим концептом української філософії є українська національна ідея, а її провідним напрямом – філософія української національної ідеї. Українську національну ідею можна розуміти як напрям розвитку української людини культурними засобами української нації. Вона постає єдністю онтологічного, гносеологічного та ідеологічного аспектів. В онтологічному аспекті українська національна ідея є ідеєю історичного буття української нації та її призначення. У гносеологічному й водночас ідеологічному аспектах українська національна ідея постає національним ідеалом історичного українства, який полягає у набутті культурою української нації світової значущості та міжнародного визнання.

  Підставою філософії української національної ідеї, яка ідеологічно репрезентує українську національну ідею, слугує українська національна філософія свободи. Національна філософія свободи в Україні є традицією негативної свободи. Сутність цієї філософії описує концепт «свобода від». Він конкретизується через такі негативні конструкти, як «втеча від світу» у Г. Сковороди, «втеча в утопію» у М. Гоголя, «втеча в індивідуальність» у П. Юркевича, «втеча у міф» у Т. Шевченка, «втеча на хутори від цивілізації» у П. Куліша, «втеча у праця» у І. Франка, «втеча в історію» у М. Грушевського, «втеча у шляхетність» у В. Липинського, «втеча в українство» у М. Міхновського, «втеча у дух традиції» у Д. Донцова, «втеча до психологічної Європи» у М. Хвильового. 

  Національна філософія свободи в Україні, слугуючи підставою для розбудови і розвитку філософії української національної ідеї, накладає свої специфічні риси на саму українську національну ідею та її численні дефініції. Звідси такі негативні формулювання української національної ідеї, як «бездержавність української нації», «непідвладна українська нація», «українська незалежна держава», «двоподіл України», «Україна-Русь», «Русь-Україна», «культурний розкол України», «цивілізаційний розлам в Україні», «Геть від Москви!», «Україна – не Росія», «Україна як анти-Росія» тощо. 

        Заради об’єктивності й справедливості й справедливості слід зазначити, що існують й позитивні формулювання української національної ідеї, виражені у концепті «свобода для». Однак прикладів позитивних формулювань української національної ідеї, її позитивного філософського дискурсу значно менше. Це вирази на зразок «Україна для українців», «Українська Україна», «Україна – це Європа», «Крим – це Україна». 

Отже, у структурі української національної ідеї співвідношення негативного і позитивного на користь негативного. Такий дисбаланс спричинений українською національною філософією негативної свободи. Тому у концептуалізаціях української національної ідеї свобода від чогось як негативна свобода переважає над свободою для чогось як позитивною свободою, дискурс деструкції як негативний дискурс має першість перед дискурсом конструювання як позитивним дискурсом. Внаслідок цього постає потреба в українській національній філософії позитивної свободи, позитивному дискурсі філософії української національної ідеї. Його можна започаткувати на підставі позитивної програми побудови філософії української національної ідеї, фундаментальними принципами якої мають бути зв’язаність, цілісність і справедливість. 

  Першим позитивним фундаментальним принципом майбутньої філософії української національної ідеї має бути принцип зв’язаності. Його можна сформулювати у вигляді концепту «розламаної цілісності». За цим принципом, Україна у релігійному, культурному, цивілізаційному і лінгвістичному аспектах є механічно розламаною. Механічні розлами, які постають суспільними відповідями на історичні виклики, відображають регіональну специфіку України. Водночас Україна в економічному, соціальному, політичному і правовому аспектах є органічно цілісною. Механічна розламаність й органічна цілісність характеризують різні рівні зв’язаності – механічну та органічну солідарність. 

05.11.2020

Володимир Єшкілєв: “Титанік” покидає причал

Життя, як відомо, віддає перевагу перехідним та проміжним формам. Розмиті контури, мерехтливі спалахи, непевні нічні наближення – вони допомагають не побачити правди навіть тоді, коли та вже спрацювала й перетворила все навколо.

Ті, хто заснув у чеканні нового світу, ніяк не збагнуть, що сонце вже над обрієм. Їм кажуть: “Дивіться!”, а вони відповідають злим сопінням і далі намагаються спати. Їм підносять під ніс, а вони вдають, що нюх пропав. Бо вони, бач, чекали на інше. Вони сподівалися на “консервативні альтернативи”, на “невмирущу силу традиції” та ще на якихось привидів із марень відставних прапорщиків.

А тепер бачать Black Lives Matter, рух “жовтих жилетів”, стотисячні демонстрації у Варшаві і Мінську. Попри всю несхожість суспільств, де ці явища отримали свою фронтальність, перелічені сигнали мають спільну “катену”, тобто настроєву рамку – усі вони маніфестують передчуття нової епохи.

Та епоха приходить до різних народів у різних масках. Але усюди вона є руйнівником традицій. Різних традицій, сформованих у різний спосіб та опертих на різні системи владного контролю: від одягнених у суддівські мантії традицій північноамериканського елітаризму до тих, що мають на собі ватники совкових традицій Лукашенківської Білорусі.

Адже суть, як виглядає, не лише в забороні абортів, не лише в білих поліцейських і точно не у фантомних боляхлюбителів радянської халяви. Річ у тім, що певна глобальна умовність, яку можна назвати “світом традицій”, в останні роки розійшлася зі справжністю. Воно так було й у 2010, й у 2015. Але саме тепер, у параноїдальних лабіринтах пандемії, фарисейство стало очевидно нестерпним.

Так виходить, що від давніх часів усе справжнє стоїть на двох китах – на таємниці та на здивуванні. Тим широким масам “простих” і “маленьких”, від імені яких виступають усі ці лукашенки, трампи, путіни, качинські, орбани, рано чи пізно набридає нескінченна гра ситих і владних, набридають дурнуваті рекомбінації традицій, “скреп” та “духовних основ”. 

Адже ситим і владним уже давно немає чим дивувати. І жодна таємниця не мешкає в їхніх палацах, декорованих смішними гербами, вицвілими прапорами та непрочитаними фоліантами. Вони все бурмочуть про “велич”, “стабільність”, “духовність”. Вони століттями “встають із колін”, але й далі залишаються в позі “раком”. 

Як жадаючі хліба, широкі маси починають вимагати чогось “справжнього”. Вони прагнуть нових вертикалей, яснооких месій у райдужних беретах і ангельських співів, чутних на тверезу голову. Хтось скаже: “Та вони ж і самі не знають, чого хочуть”. Насправді ж трохи знають, трохи не знають, а десь і не хочуть знати. Адже глобальними настроями рухає не знання, а спрага за справжнім. За здивуванням і таємницею. 

Можете прочитати цикл філософських лекцій чи вирвати собі все волосся на голові задля сценічного драматизму, проте ви ніколи не доведете, що “справжнє” існує либонь там, де Санта пасе різдвяних оленів. Через деякий час люди махнуть на вас, на вашу лисину і вашу філософію та підуть слухати того смиканого й косоокого афериста, якому пощастить здивувати їх чи переконати, що він володіє таємницею.

Попри всі ілюзії і лохотрони, широкі маси знають, що таємниця живе в глибинних смислах і відчайдушних вчинках. Великим пророкам і великим політикам минулого вдавалося або насправді поглиблювати зміст, або ж переконувати посполитих, ставлячи на “зеро” власне життя та життя своєї касти. Вони не боялися грати по-справжньому, виводити справжність зі своєї гри, і саме тому й залишилися в історії великими.

Ті нинішні політичні лушпайки, яким влада над світом впала за дешевою схемою, не мають ані знань, ані волі, ані харизми, щоби бути великими. Тепер це очевидно навіть їхнім пропагандонам. Ба більше, є підозра, що правителі світу й не напружуються. Їм достатньо корпоративних фішок та відомого набору розваг, що їх вони гарантовано отримують завдяки необмеженому кредиту та фінансовій алхімії центробанків.

Але й у тих, хто претендує на “нову справжність”, немає ресурсу дивовижного. Які “портали в майбутнє” здатні відкрити Байден, Тшасковський, Навальний чи Тихановська? Що нового, дивного й таємничого в цих дітях глобальних присмерків? Нічого. Усі вони “раки на безриб’ї”, ситуативні фігури на розмін.

Зеленському минулого року вдалося здивувати українську публіку. Деяким із наших простаків навіть здалося, що хлопець володіє таємницею. Що він представляє таємничих “операторів порталу”. Але пройшов час, і шановна публіка замість порталу побачила чергову постмодерну нору, де оселилися веселі гризуни.

Ми є свідками грандіозного фіналу. “Постмодерний відросток” західної цивілізації вже не врятувати. “Титанік” відчалює під радісні крики публіки й рушає назустріч айсбергу. А разом із ним туди пливе останній формат збереження традицій. 

Бо хто б що не казав, а Постмодерн традицій не руйнував. Він зберігав їх у своєму музеї, він грався у Вселенську бібліотеку й намагався вирощувати авокадо на руїнах Вавилонської вежі. Тепер усе це йде котові під хвіст. Гіпермодерну музей старого мотлоху не потрібний. Гіпермодерн зібрався мандрувати в майбутнє не на лайнері, а з рюкзаком. Усе, що не влазить до рюкзака, залишається на поживу тим, хто живе на смітниках. Цього разу їм дістанеться більше, ніж після падіння Модерну. Набагато більше.

Ну і про китайців не варто забувати. Китайці, як чемні діти древньої культури, люблять збирати старий мотлох. Але дорого за нього не платять, бо практичні та економні.

Але Бог із ними, з китайцями, бо тут уже запитують: “А з чого починається отой ваш Гіпермодерн?”

Він починається з простої нехитрої констатації: щось здохло. Щось дуже велике й товсте. Здохло і смердить. Ліваки переконують нас, що це смердить труп класичного зажерливого капіталізму. Праві ж стверджують, що смердять останки фінансової еліти, яка сіла не на ту коняку, впала і зламала собі шию. Також є підозра, що насправді це сморід пожеж, що вже підбираються до місць мешкання “золотого мільярда”.

Коли пожежі Гіпермодерну вирвуться на широкий простір, вогонь не вибиратиме між лівими і правими, багатими й бідними, білими й жовтими. Його не зможуть зупинити стіни: ані та стіна іронії, яку збудували навколо питань: “Хто вкрав наше майбутнє?”, ані та залізна з бетоном, якою Трамп сподівався відгородитися від Мексики. Можливо, ситі народи встигнуть збудувати ще дві-три смішні стіни, але й на них зрештою також чекає доля тих мурів, що їх будували древні володарі.

Хто з пасажирів “Титаніка” дістанеться до рятувальних човнів? Як би не банально це звучало, у човнах опиняться ті, які рятуватимуть себе самі, а не молитимуться на високі принципи гуманізму. Ті, які здатні здивувати, і ті, кого залучили до таємниці.

«... Ми стоїмо зараз біля початку гігантського вселюдського процесу, до якого ми всі прилучені. Ми ніколи не досягнемо ідеалу ... про вічний мир у всьому світі, якщо нам ... не вдасться досягти справжнього обміну між чужоземною й нашою європейською культурою» (Ґадамер Г.-Ґ. Батьківщина і мова (1992) // Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика: вибрані твори / пер. з нім. - Київ: Юніверс, 2001. - С. 193).
* ИЗНАЧАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ - ЗАКОН ВРЕМЕНИ - ПРЕДРАССВЕТНЫЕ ЗЕМЛИ - ХАЙБОРИЙСКАЯ ЭРА - МУ - ЛЕМУРИЯ - АТЛАНТИДА - АЦТЛАН - СОЛНЕЧНАЯ ГИПЕРБОРЕЯ - АРЬЯВАРТА - ЛИГА ТУРА - ХУНАБ КУ - ОЛИМПИЙСКИЙ АКРОПОЛЬ - ЧЕРТОГИ АСГАРДА - СВАСТИЧЕСКАЯ КАЙЛАСА - КИММЕРИЙСКАЯ ОСЬ - ВЕЛИКАЯ СКИФИЯ - СВЕРХНОВАЯ САРМАТИЯ - ГЕРОИЧЕСКАЯ ФРАКИЯ - КОРОЛЕВСТВО ГРААЛЯ - ЦАРСТВО ПРЕСВИТЕРА ИОАННА - ГОРОД СОЛНЦА - СИЯЮЩАЯ ШАМБАЛА - НЕПРИСТУПНАЯ АГАРТХА - ЗЕМЛЯ ЙОД - СВЯТОЙ ИЕРУСАЛИМ - ВЕЧНЫЙ РИМ - ВИЗАНТИЙСКИЙ МЕРИДИАН - БОГАТЫРСКАЯ ПАРФИЯ - ЗЕМЛЯ ТРОЯНЯ (КУЯВИЯ, АРТАНИЯ, СЛАВИЯ) - РУСЬ-УКРАИНА - МОКСЕЛЬ-ЗАКРАИНА - ВЕЛИКАНСКИЕ ЗЕМЛИ (СВИТЬОД, БЬЯРМИЯ, ТАРТАРИЯ) - КАЗАЧЬЯ ВОЛЬНИЦА - СВОБОДНЫЙ КАВКАЗ - ВОЛЬГОТНА СИБИРЬ - ИДЕЛЬ-УРАЛ - СВОБОДНЫЙ ТИБЕТ - АЗАД ХИНД - ХАККО ИТИУ - ТЭХАН ЧЕГУК - ВЕЛИКАЯ СФЕРА СОПРОЦВЕТАНИЯ - ИНТЕРМАРИУМ - МЕЗОЕВРАЗИЯ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ - ЛИГИ СПРАВЕДЛИВОСТИ - ДВЕНАДЦАТЬ КОЛОНИЙ КОБОЛА - НОВАЯ КАПРИКА - БРАТСТВО ВЕЛИКОГО КОЛЬЦА - ИМПЕРИУМ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА - ГАЛАКТИЧЕСКИЕ КОНВЕРГЕНЦИИ - ГРЯДУЩИЙ ЭСХАТОН *
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»

Translate / Перекласти