Сергій Чаплигін: Ми маємо бути собою!

Фундаментальною метою будь-якої нації  є її виживання та розвиток як спільності.

Ми маємо право - абсолютне право - бути самими собою, і тільки ми можемо бути нами.

У нас є право на власну національну ідентичність.

Право відверто обговорювати етнічні та гендерні відмінності.

Право заявляти про свою релігію.

Право засуджувати гомосексуалізм, атеїзм та інші форми антиприродної поведінки.

Право визначати власний державний устрій та будувати власну модель економіки.

Але найголовніше - право не вибачатися будь перед ким за свою свободу.

Ми ж будемо останніми дурнями, якщо віритимо, що якщо Україна, сприйнявши чужі цінності, а не свої власні, залишиться нашою країною.

Ми маємо бути вільними, ми маємо бути відвертими, ми маємо бути щирими, ми маємо не перед ким не вибачатися і ми маємо бути справжніми чоловіками та жінками.

І тоді ми, нарешті, станемо щасливими на своїй землі.

Публикации профессора Ферхада Туранлы

Ферхад Туранлы, Prof., D. Sc., доктор історичних наук, профессор
первый вице-директор Института стратегических исследований нарративных систем (ИСАНС), первый вице-президент Международной ассоциации "Мезоевразия"
https://www.facebook.com/ferhad.turanly
ferhadturanly@gmail.com

Публикации:

Development of Turkic Studies in Ukraine http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/16180
Turanly, Ferhad (2019)

The military cooperation between the Crimean Khanate and the Zaporozhian Host in the second quarter of the XVIIth century http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/16168
Turanly, Ferhad (2019)

Reflection of the History of the Crimean Ulus in the Crimean-Tatar and Turkish written sources and historiography http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14985
Turanly, Ferhad (2018)

Development of the Ukrainian Cossacks and Activities of Dmytro Vyshnevetsky According to the Data from Turkish Written Sources and Historiography http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14396
Turanly, Ferhad (2017)

Evolution of the Turkish Language in the Ottoman Chronicle Tradition http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/13240
Turanly, Ferhad (2017)

Problems of Studying the Crimean-Tatar Manuscripts of the Cossack Period on the Ukrainian-Turkish Relations http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/13241
Turanly, Ferhad (2017)

Zaporog Kazaklarının Güney Karadeniz Sahillerine Düzenledikleri Seferler http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12689
Turanli, Ferhat (2017)

Zaporog Kazaklarının Güney Karadeniz Sahillerine Düzenledikleri Seferler http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12266
Turanli, Ferhat (2016)

The problem of an intercultural dialogue in a multicultural society and searching for means of its solving http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14448
Turanly, Ferhad (2014)

Принцип толерантності як важливий чинник в інтегрованому освітньому середовищі: методологічний аспект http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14714
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2012)

Мислитель епохи http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/927
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2011)

Роксолана в Стамбулі http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/4414
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2008)

Слово про вчителя. З нагоди 80-річчя академіка Володимира Грабовецького http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/453
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2008)

Divan Edebiyatında Nesir ve Ukrayna Hakkında Bilgiler http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12958
Turanli, Ferhat (2005)

Еволюція турецького письма в світлі розвитку літературної мови http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14379
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу(2003)

Ağаcan Beyoğlu (Агаджан Бейоглу). Türkmen Boylarının Tarih ve Etnografiyası. (Історія та етнографія туркменських етносів) : [рецензія] http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14378
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2003)

Джерела та особливості османської палеографії http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/2515
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2001)

Osmanlı-Ukrayna Münasebetleri http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12693
Turanli, Ferhat (1995)

Ukrayna, Osmanli Himayesinde http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12692
Turanli, Ferhat (1995)

Гаагский трибунал признал оккупацию Крыма войной между Украиной и РФ

Оккупация Российской Федерацией Крыма равнозначна международному вооруженному конфликту между Украиной и Россией. Такое определение содержится в ежегодном отчете Международного уголовного суда (Гаагского трибунала).

«Согласно поступившим сведениям, ситуация на территории Крыма и Севастополя равнозначна международному вооруженному конфликту между Украиной и Российской Федерацией. Данный международный вооруженный конфликт начался не позднее 26 февраля, когда Российская Федерация задействовала личный состав своих вооруженных сил для получения контроля над частями территории Украины без согласия правительства Украины. Право международных вооруженных конфликтов применимо и после 18 марта 2014 г. в той мере, в которой ситуация на территории Крыма и Севастополя будет равнозначна продолжающемуся состоянию оккупации», — говорится в отчете.

При этом сказано, что у прокурора Гаагского трибунала есть информация о притеснении крымских татар, насильственном перемещении 179 арестованных лиц на территорию РФ, принудительной мобилизации на военную службу жителей Крыма.

«Для целей Римского статута вооруженный конфликт может быть международным по своей сути, если одно или более государств частично или полностью оккупируют территорию другого государства вне зависимости от того, сопровождается ли оккупация вооруженным сопротивлением», — сказано в документе

Отмечается также, что Международный уголовный суд в следующем году продолжит сбор доказательств относительно конфликта между Украиной и Российской Федерацией.

Напомним, в апреле этого года депутат польского Сейма Малгожата Госевская подала в Международный уголовный суд в Гааге доклад о военных преступлениях России на Донбассе.

Александр Елисеев: Украинская нация - это больше, чем просто реальность!

Украинская нация не просто реальность. Как и украинское национальное государство. Его создали давно. 2014 год - заключительный аккорд. В известном смысле (подчёркиваю - в известном) - даже потеря Крыма и части (наиболее важной) Донбасса была некоей победой украинства. Из Украины выбыл мощный антиукраинский сегмент. Нация была мобилизована под антироссийскими знаменами. Теперь уже пророссийская позиция почти невозможна. Только в очень и очень умеренной форме.

Стихийно всё равно украинство складывалось и доминировало.  Укажу на факт победы именно украинских эсеров задолго до всяких большевиков. Киев и Одесса - анклавы, которые всё равно были бы захлестнуты селянской стихией. Большевики подтолкнули процесс, введя его в совсем уже безобразный формат.

И не надо строить какую-то страшную трагедию. В истории народов есть зигзаги-трансформации и пострашнее. Что нам, русским – русских мало? Да и устроены они в России не очень-то, в сравнении с украинцами на Украине, а я не говорю уж о белорусах и даже русских в Беларуси.

Да – единый восточнославянский исток. Да – мощнейшая этническая близость. Да – Православная основа. Но нужно думать о том, как создать оптимальную модель единства наших народов и наших государств. А не пугать своих братьев и сестёр каким-то «триединым народом» (призрак ассимиляции), только потворствуя этим нашим врагам – противникам славянского единства.

Пример такой вот дурной "имперской мифологии" – "немецкая Авсрия". Сейчас очевидно, что она, несмотря на всю свою этническую близость, никакая не немецкая, а  именно австрийская. Тоже и с Украиной и Беларусью.

Ми пам’ятаємо! Ми не забудемо!

Українські маляри про скорботні жнива 1933 року. 

Johannes Scharf – Kampf ums Dasein

Johannes Scharf – Kampf ums Dasein

KATEGORIE: BÜCHER

In einer Zeit, in der Schlepper wie Popstars verehrt werden, Päpste Hindus und Moslems die Füße küssen und die Lage in multikriminellen Stadtbezirken Westeuropas und Nordamerikas zusehends außer Kontrolle gerät, ist es wichtig, dass den Stimmen von Dissidenten Gehör verschafft wird. Dies umso mehr, als die großen Social-Media-Plattformen unlängst ein noch härteres Vorgehen gegen Nutzer angekündigt haben, deren Meinungen vom Mainstream abweichen. Ihre Standpunkte werden pauschal als „Hassrede“ diffamiert, ihre Videos gesperrt und ihre Accounts demonetarisiert. Diese unheilvolle Entwicklung zeigt: Das bereits tot geglaubte Medium Buch gewinnt für Nonkonformisten mit einem Male wieder an Bedeutung!

€14,80

https://etnostrashop.com/produkt/johannes-scharf-kampf-ums-dasein/

Beschreibung
Kampf ums Dasein – Metapolitische Essays am Puls der Zeit

Von der Säuberungswelle betroffen waren auch einige denkbar harmlose Videos des Verfassers dieser Schrift, bevor wenige Wochen vor Drucklegung dieses Buches sein ganzer YouTube-Kanal gelöscht wurde. Johannes Scharf hat in den vergangenen Jahren hauptsächlich durch sein Konzept eines weißen Ethnostaates und eine konstruktive Kritik des Nationalen Widerstandes für Wirbel gesorgt.

Er entpuppt sich indes auch auf anderen Gebieten als Querdenker, wovon die Schrift Kampf ums Dasein – Metapolitische Essays am Puls der Zeit beredtes Zeugnis ablegt.

Europa Terra Nostra e.V., Berlin 2019. Paperback, 112 Seiten.

Повістування про бабу Пігулівску

На фото: Николай Могорук (Штефанів) і Харук Василина (Пігулівска) на весіллю у Зеленчук Полагни, 1959 рік.

"Моцна баба... А такий голос мала... Йкийс такий, шо ни траба було їй кричєти - співати, вна просто та', єк би просто говорила, співала, але можна було чути дуже здалеку. Така голосна жинка була... Тай ця баба де пиде на весіллє - там фіґлі правит. А такі пльотки співає, шо най си преч каже. Тай курила люльку...". Записано від Зеленчук Василини, с. Криворівня Верховинського р-ну.

Антибільшовицький блок народів (АБН)

21. 11. 1943 року у с. Будераж на Волині під охороною УПА відбулась конференція 39 представників 13 поневолених комуністами народів Європи та Азії. Був створений Антибільшовицький блок народів (АБН).

Александр Дугин и его блажь

Александр Дугин усиленно развивал интеллект, но оставил без внимания душу (то есть сознание), отвечающую за социальные связи, осмысление всей сложности мира в многообразии и противоречии его элементов.

Он находится в экстазе от сверхидей (геополитики, "неоевразийства", "империи", "четвертой теории"), все объясняющих и все вопросы снимающих. Засевшая в его голову блажь замещает собой значительные пласты культуры. Ведь эти пласты сложны и противоречивы, а блажь проста и всеобъясняюща. Поэтому всегда есть соблазн использовать сверхидею для объяснения гораздо более сложно (тонко) организованной реальности. Поэтому Дугин обычно общается лишь с себе подобными «товарищами по счастью», повернувшись к остальному миру задом ("Да пусть горит все оно в ядерный пепел!").

Неприятие чужого культурного опыта, умаление его значимости - еще одна причина блажи Дугина. Отталкиваясь от культурного оппонента (либеральная культура большинства Европы, простая и «потребительская; украинская культура как самостоятельное семиотическое явление), этот "интеллектуал" утверждает, что такая культура порочна, а потому ее нормы следует отвергать. Видимо, эта агрессия порождена фактом неспособности Дугина, находясь в культурно-символическом поле своих сверхидей, сублимировать ряд вечных, непреодолимых вызовов, какими являются смерть, инстинкт размножения, страх и т. п.

(с) Григорий Луговский

Басан Захаров: О тенгрианстве – исконной религии ойратов

Основу национального характера, мировоззрения ойратов заложила древняя религия кочевников – тенгрианство. Тысячелетиями предки монголов поклонялись Вечному Синему Небу (Мөнке Көке Тенгр). Некоторые учёные путают тенгрианство и шаманизм, считая их единым целым. На самом деле они вполне гармонично сосуществовали. Шаманы – «бё» осуществляли связь с потусторонним миром через трансцендентальные опыты, лечили людей, т.е. делали то же самое, что и современные экстрасенсы, биоэнергетики, колдуны, которые также вполне уживаются с христианством, буддизмом или исламом. Более того, по мнению Л.Н. Гумилёва во время проведения празднеств, жертвоприношений шаманы к участию не допускались. Тенгрианскими служителями были «беки» – хранители веры. С течением времени ими была разработана философская база.

Тенгрианство – наша исконная религия, национальный характер монголов, их философия и мировоззрение выковывались одновременно с её становлением и были с нею гармонично связаны. До последнего времени калмыки на генетическом уровне сохранили память о принципах и ценностях, заложенных в её основе.

Практически все сохранившиеся калмыцкие традиции и обычаи имеют тенгрианские корни: обряды, связанные с огнём, рождением и смертью, почитанием духов местностей, окропление молоком или кумысом, различные поверья и многое другое. Кстати, наиболее почитаемые среди калмыков божества-покровители: Цаган Овгн – Белый Старец и Окон Тенгри – Небесная Дева перешли в буддийский пантеон из тенгрианского. Один из самых любимых праздников Цаган Сар также пришёл к нам из тенгрианских времён. «Отголоски древних мифов о Тенгри и Этуген также можно найти и в современных загадках ойратов: „аавин девлиг алхдҗ болхш, ээҗин девлиг эвкдҗ болхш“ (отцовскую шубу не перешагнуть, материнскую шубу не свернуть), т.е. „небо и земля“; или „аавин манна миркидж, аршан нульмсн асхрдж“ (отцовский лоб нахмурился, целебные слёзы полились), т.е. „дождь пошёл“».

Nova Europa

Nova Europa

https://www.facebook.com/groups/2107931762773539

Беседа с историком Кириллом Серебренитским, основателем Восточного Бонапартистского Комитета, о русских бонапартистах и наполеоновских исследованиях

Беседа с историком Кириллом Серебренитским, основателем Восточного Бонапартистского Комитета, о русских бонапартистах и наполеоновских исследованиях.

Мусульманський мавзолей часів Золотої Орди на Поділлі

В селі Кісниця на Вінничині виявили мусульманський мавзолей часів Золотої Орди. Все почалося з того, що група любителів старовини з Вінницької області сфотографувала будівлю, яку селяни називають «турецькою баштою».

В основі споруди — масивний шестикутник із каменів, зверху — залишки купола. Побачивши фотографії, відомий український тюрколог з Інституту історії України НАНУ Олександр Галенко заявив: «Це, на перший погляд, — мусульманський мавзолей (тюрбе), скоріше, золотоординського часу (13–15 ст)».

На мапі картографа 17 століття Гійома де Боплана село Кісниця має назву Kouzzenicze, місцева річка Марківка йменується Kouczeniecze, село Велика Кісниця — Kouczenicze. І це не просто так. Український мовознавець Костянтин Тищенко відзначає, що KOUCZENicze походить від тунгусо-маньчжурського Хуǯу — «кланятися в землю». У науковій статті «Слід тунгусів, маньчжурів і монголів в топоніміці України» професор Тищенко також стверджує, що від цього слова походить і назва села Кучманівка на Хмельниччині.

Давньоєгипетські божества на землях сьогоднішньої Галичини: неймовірно, але факт..!

На фото – бронзова давньоєгипетська статуетка богині Ісіди з Гором на руках. Аналогічна статуетка була знайдена перед 1870 роком в с.Жабинці Чортківського повіту на Тернопільщині, а ще одна статуетка Ісіди – але, вже без Гора – віднайдена 1875 року крилошанином греко-католицької капітули у Львові отцем Антоном Петрушевичем у с. Синьків Заліщицького повіту, тієї ж, Тернопільщини.

Про цю знахідку о.А.Петрушевич пише наступне: «… бронзова статуетка, яка представляє собою жінку з великими грудними сосками, голова якої у верхній частині прикрашена ніби віялом із сонячних променів… Описана статуетка Ісіди (була) … прибита на старій дубовій дощечці в домі одного селянина і поміщена між іконами святих на стіні. Вона зберігалась у родині її власника з давніх часів як зображення Пр.(есвятої) Богородиці… Ця фальшива ікона Божої Матері, помічена місцевим священником, була доручена мені для дослідження і передана до Музею старожитностей Руського Дому у Львові».

Ще одну бронзову статуетку, але вже із зображенням бога Осіріса, о.А.Петрушевич оглядав 1871 року у місцевого поміщика в с. Могильниця Теребовлянського повіту Тернопільщини.

Зі згаданими вище фігурками давньоєгипетських богів і богинь має, можливо, якийсь зв’язок і знахідка давньоєгипетського музичного інструменту – систра, який був виявлений в районі нижньої течії Стрипи, ймовірно, в околицях біля Бучача, і детально, з усіма технічними характеристиками, описаний тим же о.А.Петрушевичем. Згодом, схожі скульптурки давньоєгипетських божеств були знайдені біля с. Кам’янки Великої Коломийського повіту та в с. Городниця Городенківського повіту.

Вже у ХІХ ст. істориків зацікавив факт такої унікальної концентрації давньоєгипетських фігурок виключно на території Галицького Поділля і прилеглого Покуття. На початку 1990-х років висловлено припущення, що вищезгадані фігурки давніх єгипетських божеств залишили по собі вихідці із малоазійських провінцій Римської імперії, в яких культ Ісіди був чи не найпопулярніший. Ці, прийшлі на Галицьке Поділля, спільноти перебували тут у складі т. зв вексиляцій (vexillationes) – спеціальних військових допоміжних підрозділів римської армії, які відправлялися за лімес/кордон Імперії, углиб варварської території для контролю за виконанням договорів римської держави з варварами, або ж для охорони високопосадових осіб і військових валок.

Те, що подібне припущення не є фантазією, свідчать й інші пам’ятки з цього регіону, наприклад:

Придёт время и мы встретимся с вами у Великой Стены

К светлой памяти Мустафа Кемаль Ататюрка...

«Придёт время и мы встретимся с вами у Великой Стены» – Ататюрк послу Японии.

Бей, Саша в бубен, пусть нечисть дрожит Они думают, что ты шутки шутишь...

Шаман Идёт!!! 09.11.2019 г. Танец Шамана-Воина.

Сделать хотел грозу, а получил козу...")))

Якутский шаман провел обряд изгнания Путина с помощью мощнейших заклинаний. В итоге он сверг президента Боливии, обрушил снегопад на Чикаго и утопил Венецию. Успели-таки ему своего наводчика подсунуть. Вот почему поближе к Кремлю рвался. Чтобы прицел не сбился...


~ народное творчество

Софія Дніпровська: Москва впиратиметься до останнього

Так званий цивілізований світ сподівається, що питання з РФ можна буде якось замилити - вирішити без масштабної війни, як питання з СССР, який сам вшився зі Сх. Європи і навіть скинув 14 республік (що стало нєжданчіком для гуманних європейських і американських панів).

Це хибне сподівання. Бо тоді правлячій еліті московської держави і титульній нації було куди відступати.

У 70-80-ті СССР встиг протягнути трубу в Європу попри санкції США, викачати з України її власні паливні ресурси і побудувати на Пн. Сході РСФСР економічну базу, яка підтримує на плаву РФ і служить плацдармом для реваншу.

Подальша дезінтеграція (а вона неодмінно станеться, якщо Москва програє свої малєнькі побєдоносні войни, що тримають у тонусі "русскій мір") - це втрата ресурсної бази сировинної економіки. У Нечорнозем'ї нема ресурсів. Тому впиратся будуть до останнього.

Слов'янский Вирій (Ірій) - Поля Іару

Вперше назва слов'янського раю згадується у «Повчанні» Володимира Мономаха: «И сему ся подивуемы, како птица небесныя изъ ирья йдуть». Пізніше Ирій став більш відомий нам під назвою Вирій, рай. Наші предки вірили, що це тепла благодатна країна на заході чи півдні, місце проживання духів предків і душ ще ненароджених людей, зимівлі птахів та інших тварин. Вирій уявлявся як тепла країна, розташована на землях за морем, або на острові. Там панує вічне літо, або ж там літо, коли на інших землях зима і навпаки. Вирій вважався місцем перебування бога Сонця - Хорса (Хора/Гора). У народних віруваннях там також ховається взимку все життя, переховується насіння, посіяне в землю.

Так де ж розташовувався Ирій?

Його локація в мітах давнього Єгипту, адже копти (давні єгиптяни) називали країну мертвих ніяк інакше як - Іару. Іару (Іалу) - заплава небесного Нілу, дослівно, очерети (jar - очерет; .w - множина), «поля очерету» («сехет іару») - місце, в якому праведники, після суду Осіріса, знаходять вічне життя і блаженство.

У 109-му розділі єгипетської Книги Мертвих йдеться, що Іару оточує стіна з бронзи, ячмінь там росте висотою в 4 ліктя, жито висотою в 9 ліктів. Віньєтка 110-го розділу Книги Мертвих зображує поля Іару прорізаними повноводними каналами. За уявленнями єгиптян, померлі виконують в Іару всі сільськогосподарські роботи. Поля Іару - поля раю, ідеал хліборобського народу.

15-ти річчя Музею караїмської історії та культури в Галичі

5 листопада 2019 р. відбулися урочистості та відкриття виставки в рамках святкування 15-ї річниці Музею караїмської історії та культури в Галичі.

На захід завітали почесні гості, нащадки караїмів Віктор Леонович та Шимон Мордкович, наукові співробітники, представники ЗМІ та всі зацікавлені.

Відкрив захід завідувач Музею караїмської історії та культури Роман Рарик. У своєму виступі він коротко розповів про шлях становлення закладу, основні досягнення за час його існування; згадав тих, хто своєю працею творили Музей.

Присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять колишнього завідувача музею Ярослава Поташника.

Заступник генерального директора з питань пам’яткоохоронної роботи Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Дідух розповів про перші кроки творення музею, проблемні питання його функціонування та догляду за караїмським зеретом в с. Залуква, висловив подяку за роботу науковим співробітникам та доглядачам музею.

Нащадок останнього галицького газана (духовного керівника) громади караїмів в Галичі Марка Леоновича, його внук Віктор Леонович (тепер мешканець Івано-Франківська) розповів про своє родинне коріння, особливості побуту в караїмських родинах, їхню долі. Також, для музейного фонду ним було передано кілька автентичних документів. Цікаво, що в родині Віктора Леоновича було 5 газанів.

Провідний науковий співробітник відділу фондів Мар’яна Бацвін поділилася спогадами про караїмів, які проживали на терені с. Залуква. За її спостереженнями, кожен з представників маленької громади відрізнявся толерантністю та вихованістю.

Молодшим науковим співробітником Музею караїмської історії та культури Надією Васильчук було підготовано для перегляду присутніх відеофільм про становлення музею від початків до сьогодення.

Важливим моментом святкувань було відкриття виставки під назвою «Останній газан Галича Марк Леонович (1885 – 1940)» - тепер в експозиції для огляду зацікавлених представлено його особисті фотографії, генеалогічне дерево, документи про навчання в школі, свідоцтва про право приватної власності на земельні ділянки, план приватного будинку та ін.

Захід відбувся цікаво і вчергове засвідчив, що музейники Галича активно працюють для збереження пам’яті однієї з унікальних міських громад – караїмів.

Фото - Андрій Стасюк.

Андрій Бондар: Без зими

... Зима – час окупації, який треба перетерпіти, перечекати, бажано без втрат. Фраза "дожити до весни" сповнена екзистенційної тривоги. Сама мова виокремлює зиму як сезон, сповнений ризиків і небезпек. Ніхто не каже "дожити до літа". Бо якщо вже до весни дожив, то й літа діждеш. Тому загалом людям хочеться, щоби зима минула непомітно і безболісно. Але без втрат не виходить: споживання газу в зимовий період – наріжний камінь українського життя останніх десятиліть. Вічні газові схеми, російські претензії й погрози, наявність чи відсутність газу в газосховищах, десятиліттями корумпована вітчизняна політика, газотранспортна система, транзит газу, питання тарифів на газ давно перетворили цю летку субстанцію на вічну тему, велику перепону та гальмо на нашому шляху до якогось іншого, кращого життя.

Й отак собі думаєш наївно: а якби не було такої зими, то, може, б і життя наше склалося по-іншому?

Приблизно п'ять місяців з дванадцяти ми проводимо без сонця – по суті, в напівсутінках – тому плентаємося у хвості світових індексів щастя й тішимося призовими місцями в європейських рейтингах самогубців. Інша наша фраза "скільки там тої зими" – іронічний оберіг, пошук світла в кінці тунелю. Бо насправді тої зими завжди понад міру – з листопада по квітень. Навіть коли вона лагідна і не така жорстока. Іноді здається, що дві наші революції 2004 і 2013-2014 років не останньою чергою були протестом духу життя проти фатальної передвизначеності цієї вічної російської зими, бажанням зламати прокляття прописаного долею географічного сусідства й подолати невблаганну монотонність календарного циклу.

Тож не дивно, що переможний характер цих революцій – примарний, бо природа, в широкому розумінні, бере своє. Ми начебто перемагаємо, але завжди не до кінця. Бо російська зима, як завжди, наступає, географічне сусідство – невиліковне, календарний цикл – одноманітний. Вода – мокра, Москва – столиця їхньої батьківщини, після осені настає зима. І з усім цим треба якось давати раду і якось жити. Снігопади, мороз, каша під ногами, крига, вітер у всіх шпаринах, а ти живи і борсайся, пробуй якось цю зиму одомашнити, приборкати, не дозволяй їй себе вбити, доживи до весни, а там якось буде.

Тому нам потрібні "три празники в гості" – без них ніяк не обійтись. Неможливо без Різдва, без народження надії в царстві цілковитого мороку й холоднечі...