Софія Дніпровська: Слід протистояти антиукраїнському паскудству і тримати ключові ділянки інформаційного фронту!

Військові знають, що є такі стратегічні позиції/висоти/плацдарми, після втрати яких утримати певну ділянку фронту вже неможливо і треба триматися за ці позиції, поки є сили триматися, а втративши, відступати й перегруповуватися, щоб не палити резерви, бо програний бій ще не означає програш у війні. 

Це стосується не тільки війська, а й (гео)політики, бізнесу й звичайного життя. 

У мене стійке враження, що проти нас працюють цілі інформаційні центри, метою яких є знищення української нації. 

Спочатку вони підбивають українців здати важливі стратегічні позиції (хуже-не-буде/хотьпосмійомся/станемо на коліна - договоримось посередині/розведемо війська/скоротимо армію/розмінуємо шляхи, накладемо асфальту/наваримо холодцю, насмажимо шашликів і будемо єднатися), а коли ключові позиції втрачені і ворог увірвався у фортецю, підбивають лізти на рожен, формуючи абсолютно неадекватне уявлення про співвідношення сил, спекулюючи на анархізмі й хворобливому самолюбстві, притаманному всім поневоленим націям. 

Ця тактика була обкатана ще в 14-15 р.р., коли "небайдужа громадськість" тисла на владу і вимагала: то закрити кордон (як???), то водички на блок-пост принести, то не зупинятися і тримати аеропорт (Янукович же залишив нам могутню армію - як можна з нею не перемогти і не дійти до Москви). 

І продовжує застосовуватися. Тільки тепер ті ж самі "рішучі й непокірні" люди виправдовують авантюрні й злочинні дії чинного керівництва. 

Вирахувати, хто цим займається, не вельми складно. Значно складніше знайти управу на цих негідників у рамках "стандартів", нав'язаних нам лицемірними "союзниками". 

Але протистояти цьому паскудству і тримати ключові ділянки інформаційного фронту слід доти, доки стане сил. І доки не відкриється сприятливе вікно можливостей. 

Бо це просто питання життя і смерті. Do or die.

Книги: Ю. О. Шилов. Ноосферна теорія історії і проблеми сучасності

Ю. О. Шилов.

Ноосферна теорія історії і проблеми сучасності. - Київ: Археолого-етнологічний музей «Аратта – Україна»; Науково-дослідна лабораторія з вивчення і розроблення гуманітарних ідей академіка В. І. Вернадського, 2023. - 117 с.

ISBN 978-966-1557-52-8 URL :  скачати pdf >>>

Збірник містить статті кандидата історичних наук, почесного доктора історичних наук, почесного професора, почесного академіка кількох наукових установ і університетів України та світу Ю. О. Шилова – присвячені основам цивілізації індоєвропейців, європейців, слов’ян, а також перспективам історичної науки ноосферного напрямку. Для науковців, освітян і широкого кола читачів.

З М І С Т

Замість передмови . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

Основа ноосферного вчення В. І. Вернадського

та ведичні пам’ятки Кременчуччини . . . . . . . . . . . . . . 7

Ноосферна теорія історичного розвитку :

стан і перспективи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22

Ноосферна теорія історії

у освітянській конкретиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32

Ноосферна теорія історії

і проблеми сучасності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40

Р е з ю м е . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109

Р е з ю м е . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110

S u m m а r y . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111

Замість заключення

ЗВЕРНЕННЯ до вчених, освітян, урядовців,

до всіх народів Світу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 113

Алиме Мауленова: 7 Душ Тюрка

Құт - удача, успех, небесная благодать. Құт это индивидуальная идея от Тенгри которую каждый человек с рождением приносит в этот мир из мира Духов / идей. Құт также это удача-награда даруемая непосредственно Тенгри человеку за проявленное бесстрашие и решительность. Реализованный Құт после смерти человека подобно птице занимает место на ветвях мирового древа Байтерек, вне времени.

Бақ - точность, сила, меткость, ловкость, прозорливость, благодать, благополучие. Бақ даруется / нашептывается Умай, и зависит от благочестия матери. При жизни человека передается детям через женскую линию. Второе значение Бак - видеть.

Рух - связь поколений, взаимодействие, преемственность, опыт и мудрость. Рух наследуется от родителей и после смерти человека остается у его могилы. Захоронения тюрков всегда были родовыми и объединяясь Рухи предков составляли Аруак. Второе значение Рух - движение.

Тын - пассионарность, харизма, энергичность, напор, дыхание. Тын даруется / вдыхается Эрликом и после смерти человека уходит в его сумеречный / западный / нижний мир мертвых.

Жан - эмпатия, сопереживание, сочувствие, эмоциональная связь, гуманность и искренность. Формируется у человека в первые годы жизни. После смерти остается как отражение в эмоциональной памяти близких людей.

Сұр - восприимчивость, связь с коллективным бессознательным / миром Духов, тонкий контур, силуэт. Сұр происходит от биологического начала, это единство со всем живым, Природой, после смерти человека остается как его экологическое отражение.

Ес - сознание, разум, самообладание, ответственность, лидерство, память. Ес это специфически человеческие качества личности и психики связанные с второй сигнальной системой (ВСС). Второе название Есен - благоразумие, благополучие, гармоничность действий.

Итак, древние тюрки верили в существование двойника. Идея наличия двойника очень древняя, распространена у многих народов и жива по сей день, ибо связана с психикой человека.

⠀Сначала давайте отделим двойника от души.

Понятие «душа» в привычном для нас значении тюрки мыслили иначе. Сущность живого человека мыслилась в нескольких составляющих. Более того, у разных тюркских народов их трактовки и количество разнятся.

⠀Например, вот основные элементы человека:

Александр Волынский: Сценарии прекращения войны (мнение нашего эксперта)

Сценарии  прекращения  войны.

Капитуляция  России – очень  низкая  вероятность.

Капитуляция  Украины – низкая  вероятность.

Оптимальное – мирное  соглашение. Россия  оставляет  за  собой  Крым, Донецк  и  Луганск, Украина  входит  в  НАТО  и  ЕС – низкая  вероятность.

Замораживание  конфликта до  следующей  горячей  фазы – средняя  вероятность.

Наиболее  высокая  вероятность  у  сценария  продолжения  войны  в  ситуации  стратегического  тупика. Даже  если  в  этом  году  или  в  следующем  году  ВСУ  освободят Северную Таврию  и  выйдут  к  Азовскому  морю, Герасимов  для  спасения  Крыма  начнет  наступление  на  Харьков  со  стороны  Белгорода, поскольку  южный фронт  резко  сократится. Окружить  Донбасс  украинская  армия  не  сможет, а  штурмовать  городскую  агломерацию в  лоб  долго  и дорого. Стороны будут  ждать  вмешательства  внешних  факторов  ведя  войну  на  истощение.

Для  достижения  оптимального мирного  соглашения  должна  быть  проявлена  воля  мирового  сообщества. 

Когда Запад  договорится  с  Китаем, тогда  можно  будет установить  прочный  мир (понятно, что  Китай  за  это  должен  получить  Тайвань). Это  и  будет  НОВАЯ  ЯЛТА, в  которой  Россия  и  Украина  - это только  фигуры  на  большой  шахматной  доске. 

Для  обрушения  России, если  та  будет  мнить  себя  суверенной,  Китаю   надо  будет  только перестать  платить  за  нефть  и  газ и  вышвырнуть  Россию  из  ООН за  систематический  шантаж человечества  ядерным  оружием.

Тем  украинцам, которые  мыслят  рационально, а  не  эмоционально,  скажу, что  Россия, получив  Крым  и  Донецк, потеряет  всю  Украину. 

Продолжая  войну  ради  Крыма  и  Донецка, Украина  может  стать  для  США  еще  одним  Южным  Вьетнамом  или  Афганистаном. 

Пусть  лучше  рашисты  считают, что  они  победили, чем  продолжают  пить  яд  реваншизма. Для  всего  мира  позор  и  унижение  Путина  уже  состоялись. 

Игорь Эйдман: Профуканный шанс

Навальный пишет: 

"Поэтому ничего я не могу с собой поделать и люто, бешено ненавижу тех, кто продал, пропил, растратил впустую тот исторический шанс, что был у нашей страны в начале девяностых. Ненавижу Ельцина с «Таней и Валей», Чубайса и всю остальную продажную семейку, которые поставили Путина у власти. Ненавижу аферистов, которых мы почему-то называли реформаторами. Сейчас-то ясно как день, что ничем, кроме интриг и собственного благосостояния, они не занимались. В какой еще стране столько министров «правительства реформ» стали миллионерами и миллиардерами?".

Всё правильно. Об этом же ровно я писал пару недель назад здесь в контексте собственной вины и вины мооего и старших поколений (50+). Навальный моложе, его поколение в этом не участвовало.

Дублирую этот пост.

Промотавшие шанс

В ФБ продолжается ругань между "хорошими" (кроме шуток, действительно, в основном неплохими) русскими по поводу их личной и коллективной вины за российские преступления в Украине. 

Для меня очевидна моя собственная отвественность за происходящее и коллективная вина моего (50+) поколения российской политизированной интеллигенции, активно принимавшей участие в общественной жизни страны, начиная с горбачевской перестройки и ельцинских реформ. Кстати, к этой же среде принадлежит и большинство спорящих.

Друзья, мы всё бездарно прое... Перестройка дала нам шанс, а мы его тупо профукали в погоне за успехом, деньгами и иллюзиями.

Шульгин гововорил, что Белое движение начали почти святые, а закончили почти разбойники. Демократическое движение в России во время перестройки начали искренние идеалисты-бессеребреники, в 90-е они превратились, как минимум, в сотрудников и партнёров разбойников, а недавно опять вошли в образ почти святых-идеалистов в изгнании и, в большинстве, уверены, что такими были всегда.

История постперестроечной либеральной интеллигенции - это история гнилых компромиссов, за которыми стояли по преимуществу корыстные интересы. Это компромисс с перекрасившейся коммуно-чекистской номенклатурой; работа на олигархов-разбойников: Гусинского, Березовского, Чубайса, Фридмана и т.п.; поддержка кровавого октября 93; продолжавшееся и после начала Первой чеченской войны сотрудничество с властью; попытка выдать коррупционный распил собственности за приватизацию; превращение выборов с помощью грязных и глупых PR-технологий в балаган и, как следствие, - разочарование людей в демократии, дискредитация демократических институтов.

Всё это обеспечило приход Путина к власти и весь последующий "рок событий". 

Конечно, мы все, участники политических процессов, которые в конечном итоге привели страну к путинскому фашизму и агрессии, бездарно проигравшие в пьяном казино шанс на демократию, несём прямую отвественность за российские преступления в Украине. 

Образы Мезоевразии / Images of Mesoeurasia by Olga Navrotska

 

Олена Семеняка: Знакова зустріч з батьком великого українського філософа і геостратега Олександра Маслака

Приємна і знакова зустріч українських і польських друзів Олександра Маслака з його батьком - Олександром Івановичем Маслаком, під час якої ми запланували спільні кроки і формати для продовження спадку цього великого українського філософа і геостратега, що так передчасно загинув у автокатастрофі в 2017 р. разом із чотирма іншими громадськими діячами, повертаючись із конференції у Варшаві на тему солідарної протидії країн Інтермаріуму гібридній агресії Кремля.

Говорили про те, наскільки невипадкова ця "ДТП", адже більше за все рф боїться ось таких архітекторів Інтермаріуму, які працюють на примирення й співпрацю польського та українського народів, а також про абсолютну непотрібність наших конфліктів минулого століття, що виснажили український спротив червоній загрозі (до 100 000 українських військовополонених у польських таборах станом на 1919-20 рр.) напередодні успішного, але не остаточного звільнення Києва від більшовиків об'єднаною армією Петлюри і Пілсудського і мають назавжди відійти в минуле. 

Власне, програма заснованої азовськими ветеранами ГО Intermarium Support Group під моїм керівництвом ніколи й не пропонувала нічого іншого, якими би неоднозначними не були фази сучасних польсько-українських відносин, а намір вивести нашу геополітичну синергію через актуалізацію ідей Олександра я озвучила щонайменше торік і запрошую всіх зацікавлених до його втілення тут і зараз.

Невипадково й те, що, попри належність до різних інтелектуальних традицій, консервативної і ліберальної, наші польські гості реалізують цю саму лінію. Так, однойменну збірку творів Олександра тримає Маріуш Патей, багаторічний учасник наших конференцій, економіст, добре знаний своєю якісною аналітикою та конструктивними ідеями, в т.ч. як подолати нинішню експортну кризу в стосунках України й Польщі. Як він пожартував, "Польща все одно продовжила би поставляти зброю Україні проти рф, навіть якби її очолив сам Степан Бандера".

А Казімєж Вуйціцький, відомий польський історик і публіцист, професор Варшавського університету, подарував присутнім примірники своєї праці "Коротка історія УПА для поляків. Чи примирять нас історики?", на тему конкретних шляхів цього взаєморозуміння і примирення.

Дякуємо Олександру Івановичу за теплий прийом, що так припав до душі нашим гостям ❤️ А також за регулярну підтримку фронту, зокрема, азовських підрозділів.

Глибока подяка й Польщі і польським добровольцям за допомогу українському народу в нашій спільній боротьбі проти російського агресора, плодом якої має стати Міжмор'я.

Володимир Єшкілєв: Про битву Володаря Простору з Володарем Часу, або Про те, коли війна остаточно й безповоротно закінчиться

Про це не говорять під час війни

Сімнадцять місяців тому не було чіткого розмежування фронту й тилу. Україна — пробуджена, шокована, розлючена й затята — працювала як єдина «машина спротиву». Тепер працюють дві окремі «машини» — кожна у своєму ритмі та зі своїм функціоналом.

«Машина фронту» успадкувала спротив і лють, позбулася шоку й довгого переліку мутних ілюзій. «Машина тилу», щедро змащена валютою, намагається переробляти мирне минуле в мирне майбутнє. Але в неї це виходить so-so. Мирне минуле було нашвидкуруч зібране із різних шматків. Деякі з них смерділи. І досі смердять.

Більшість наших співвітчизників не здогадується, що історія двох «машин» — не суто українська тема. Що кожна довга війна рано чи пізно починає крутити їхні нещадні коліщатка. І що насправді ці дві «машини» називаються не Фронт і Тил, а Інферно і Вавилон. І що довше триває справа, позбавлена милосердя, то чіткіше крізь маску Фронту проступає підземний вогонь Інферно, а крізь маску Тилу — вулиці й капища Вавилону. А ще його Вежа.

Це може комусь здатися парадоксальним, але Тил (Вавилон) прагне святої правди, а Фронт (Інферно) шукає найкращу з казок. Якщо ж розібратися, то все логічно. Вавилон пересичений нестерпною брехнею, а Інферно — нестерпною справжністю. І там, і там шукають ліків проти нестерпного, бо вже несила, вибачте за тавтологію, усе це нестерпне терпіти.

Насправді ж невідомо, що небезпечніше: шукати правду чи шукати найкращу з казок.

Игорь Эйдман: И ты, Си?!

Как известно, русский с китайцем братья на век! Только век этот опять оказывается каким-то коротким. 

Переговоры 42-х государств, включая Украину, но без России, в Джидде похоронили новую российскую внешнею политику. Она была построена на идее, что Россия противостоит Западу не в одиночку, а вместе с большей частью человечества, со всеми, кто не попал в западный золотой миллиард. За спиной таких гигантов, как Китай и Индия, было как-то не так страшно хамить США и Евросоюзу. Российские политики и пропагандисты как мантру повторяли: 

- Мы не изгои! Запад на закате, а с нами остальной мир.

Однако всё это оказалось очередным лживым мифом. От России отвернулись даже её партнёры по БРИКС, включая Китай, на поддержку которого возлагались особые надежды. Они приняли участие в конференции в Джидде, а Россию оставили у дверей своего клуба, как злостного мирового дебошира, которого нельзя пускать в приличное общество.

После Джидды стало понятно, что Россия одна и на чью-то поддержку надеяться ей не стоит.

Паникеры ждали, что Запад устанет от войны и начнёт давить на Украину, принуждая её пойти на уступки России. Однако раньше устали от войны Восток и Юг. Не имея возможности воздействовать на Украину, поддерживаемую Западом, они начинают давить на нуждающуюся в них изолированную Россию. 

Экономики стран третьего мира сильно зависят от мировой экономической конъюнктуры, от бесперебойной работы логистических цепочек импорта и экспорта, по которым бьёт затянувшаяся война (и дело не только в зерне). Развивающиеся страны заинтересованы, чтобы война не стала глобальной и не торпедировала мировую экономику. Именно к этому стремятся Китай, Индия, Саудовская Аравия, Турция и другие участники встречи в Джидде. 

Они уже предлагали Путину пойти на вполне косметические уступки, например, объявить о готовности заморозить войну по нынешней линии фронта. Это было бы для России чрезвычайно выгодно. Но кремлёвские безумцы требуют, чтобы "враг приполз к ним на коленях и просил пощады". 

Весной Кремль оттолкнул протянутую Турцией, а затем Китаем руку помощи и фактически проигнорировал их "мирные инициативы". Ах, так - решили китайцы, турки, саудиты и прочие - раз в Кремле сидят безумцы, значит будем разговаривать в Джидде без них. 

Если Россия и дальше не будет идти на уступки, а при Путине они невозможны, к западному давлению на неё присоединятся многие ведущие страны третьего мира. 

Однако, пока Путин у власти, принудить Россию к миру и у них не получится. Значит в его устранении будет заинтересован не только Запад, но и Восток, прежде всего Китай. А эта угроза намного опаснее.

Чи винні українці у війні?

Максим Розумний

Концепт "провини за війну" з легкої руки Олексія Толкачова опинився у центрі суспільних дискусій. Очевидно, що в популярному дописі він використаний радше як риторична фігура, що називається, "ради красного словца". Але отримав потужний резонанс в колективній психіці.

Насправді, в той чи інший спосіб, пошук винних за війну ведеться всередині українського суспільства постійно і наполегливо. Для когось це Порошенко, а для когось Зеленський, для когось російськомовні, а для когось націоналісти. Хтось бачить причину війни в "ресентименті", а хтось у присутності радянської символіки та/або в намаганні більшості жити мирним життям у період 2014-2022.

За цими звинуваченнями, майже завжди, стоїть чиясь образа або травма, тому їх важко спростувати або взагалі оперувати в цьому дискурсі раціональними категоріями. Тим більше, коли колективними емоціями маніпулюють з політичною або ідеологічною метою.

На жаль, усе це дає ефект. Українське суспільство схильне засуджувати, а не розуміти, впадати у відчай, а не шукати шляхи виходу з кризи. З моральної точки зору, така реакція є зрозумілою, але якщо ми застрягнемо в цій трясовині хворобливої емоційності, то ми ніколи не вийдемо назустріч своєму спільному майбутньому.

Нам потрібна культура відповідальності, а не культура провини.

Andrij Bondar 

Фраза "українці заслужили на війну" в моїй травмованій свідомості еквівалентна фразі "українці не мають права на існування". І я думаю, що в багатьох саме таке враження. Це типовий геноцидний наратив, звичний для практик імперського садо-мазо, який пробують нам згодувати під виглядом внутрішньої, прекраснодушної типу-самокритики: ви винні, тільки ви винні в усьому, а найголовніше в тому, що наважились дожити до сьогоднішнього дня.

Igor Holfman

Війна по суті для нас вітчизняна, антиколоніальна, національно-визвольна. Говорити, що українці "заслужили на війну", це все одно що говорити "українці не заслужили на суверенітет". 

Игорь Эйдман: Необходим канселинг культурфашизма

Канселинг русской культуры - конечно чепуха. Русскую культуру заканселить невозможно, она давно стала неотъемлемой частью мировой. Проблема не в культуре, а в одном сильном деструктивном идеологическом направлении в ней. Я бы назвал его культурфашизмом.

Умберто Эко подчеркивал, что фашизм - "это, по существу, отрицание духа 1789 года (а также, разумеется, 1776) — духа Просвещения. Век Рационализма (фашизмом) видится как начало современного разврата".

Путинский фашизм, как итальянский и немецкий, -  попытка преодолеть наследие эпохи Просвещения, погрузить страну в новое средневековье. Он имеет серьёзные корни в русской культуре, многие (но далеко не все) представители которой отрицали наследие Просвещения и проклинали век рационализма. Вместо этого они, как и итальянские и немецкие фашисты, предлагали культурную архаику, романтический иррационализм и агрессивный национализм.

Первый в ряду кумиров российских культурфашистов - Достоевский (в качестве идеолога). Недаром он сыграл огромную роль в формировании политического мировоззрения Геббельса.

В постсталинское время российская интеллигенция не освободилась от слепого преклонения перед  идео-кумирами, а просто поменяла их. Культурмарксизм потерял своё влияние, но на его место пришёл культурфашизм. Достоевский стал в нём практически тем, чем был Маркс в коммунистической идеологии.

Дань культурфашизму отдала не только т.н. "русская партия", то есть откровенные националисты-"почвенники", но и многие консервативные или даже праволиберальные авторы (например, Максимов и Кублановский).

Одним из кумиров российских культурфашистов стал Солженицын, откровенно призывавший искоренить дух Просвещения: "... Человечество находится в долгом кризисе, который начался триста, а где и четыреста лет тому назад, когда люди откачнулись от религии, откачнулись от веры в Бога, перестали признавать кого-либо над собой и в основу положили прагматическую философию - делать то, что полезно, что выгодно, руководиться соображениями расчёта, а не соображениями высшей нравственности". 

Авторитаризм, по Солженицыну, может быть даже благом, если имеет "первоначально, сильное нравственное основание – не идеологию всеобщего насилия, а православие". Писатель считал, что: "Всё зависит от того, какой авторитарный строй ожидает нас и дальше?". 

Солженицын готов был оставить «вождям Советского Союза» (то есть читай правящей бюрократии) «неколебимую власть, отдельную сильную замкнутую партию, армию, милицию, промышленность, транспорт, связь, недра, монополию внешней торговли, принудительный курс рубля». 

Правящие российские фашисты реализуют многие идеи Солженицына: сохранили авторитаризм на новой православно-патриотической основе, пытаются создать солженицынский Российский Союз, называя его Русским миром, противостоят идейному влиянию «разлагающегося, аморального» Запада. 

Наследие культурфашизма во многом отвественно и за преступной вторжение в Украину.

Целью его было создание чего-то типа Российского союза по Солженицыну, включающего Украину и Беларусь. 

Мысли Солженицына о том, что «огромные просторы, никогда не относившиеся к исторической Украине, как Новороссия, Крым и весь Юго-Восточный край, насильственно втиснуты в состав нынешнего украинского государства» стали оправданием российской агрессии. 

Многие нынешние путинские мантры задолго до него произносил Солженицын: границы между республиками СССР произвольно нарисовали большевики, поэтому они ничего не значат, а Россия на Западе оболгана столетиями. Их объеденяет также презрение к плюрализму, институтам представительной демократии,  осуждение  Февральской и любых революций, восхваление Столыпина.

Идеи Солженицына ("Как нам обустроить Россию" прочитала вся страна) и других культурфашистов: Ильина, Льва Гумилёва, Дугина и т.д. во многом опредилили мировоззрение правящих чекистских образованцев.

Ярослав Калакура: Не маємо права забувати!

 Доречно почати словами знаного письменника і науковця Віктора Жадька : "Не маємо права забувати!".

5 років тому відійшов у Світ Вічності відомий український вчений, доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки Май (Михайло) Панчук.

У прощальному слові директор академічного Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Олег Рафальський образно сказав: "Треба вчитися жити без Мая Івановича...". А воно не виходить. Не вистачає його мудрості, прозорливості, стратегічного і критичного мислення, людської доброти, порядності, чуйності, дружньої поради і підтримки

. На його пошану та інших фундаторів новітньої української етнополітології видана книга "Цивілізаційна ідентичність українства" . Добра і світла память!

Костянтин Рахно: Не зламатися, вистояти проти ницості та підлості й гідно пройти через усі випробування

Отже, про норвезький серіал "Fremvandrerne", він же "Beforeigners" Йенса Лієна (2019). Найбільш язичницький телепроект останніх років.

 В останні роки неангломовні країни Європи радують свіжими ідеями в кінематографі. "Емігранти в часі" - одна з них, блискуча за грою акторів і продуманими деталями.

 На сучасну Норвегію несподівано звалюються хвилі мігрантів у часі. Відповідно печерних людей, людей доби вікінгів і людей із ХІХ століття, що вдягаються, як Свирид Петрович Голохвастов, і так само пишномовні.

 За кільканадцять років вони стають частиною норвезького суспільства, засвоюючи мову, технології й елементи способу життя, але при цьому повністю залишаючись собою й створюючи часом ті чи інші проблеми нашим сучасникам.

 І тут, окрім детективної інтриги й численних таємниць, є над чим замислитися. Серіал показує, що сучасним норвежцям співгромадяни з Азії та Африки стали чомусь ближчими за власних кревних предків, до яких поширюється "таймсистська" ненависть у вигляді нападів, ксенофобських написів, вандалізму на кладовищах і знущань. Характерний епізод, коли проти вікінгівської дівчини Алфгільдри, що працює в поліції, її колега, сучасна норвежка, змовляється з вихідцем із Закавказзя чи Передньої Азії. 

 Проте саме ці люди з інших епох мають щось, що розтратили сучасні норвежці. Печерні люди виявляються добрими, чуйними, розуміючими, вдячними, джентльмени з ХІХ століття - спокійними, розсудливими, галантними, вікінги - поетичними, щирими, дружними, вірними, відданими, сміливими, готовими до самопожертви. "Живи без сумнівів і помри без сумнівів!"

 Разом з тим, фільм є підкреслено проязичницьким, бо головна героїня є "щитоносцем Одина", учасницею язичницького опору кровожерному королеві Олафові Товстому, якого потім проголосять святим і створять його масовий культ - аж до хреста на норвезькому прапорі. І в нашому часі опиняється не лише її бойова подруга, козир-дівка Урд, але також їхній вождь, відважний і дуже добрий Торі Собака, що в битві при Стікластадірі 1030 року особисто вбив Олафа. І йому доводиться нелегко в лицемірному, толерантному далеко не до всіх, побудованому на доносах і цькуванні, позбавленому совісті, честі, гідності сучасному суспільстві, що прикривається ворожою йому релігією. Гріх воно може вибачити, а от справжню чоловічість? 

Не зламатися, вистояти проти ницості та підлості й гідно пройти через усі випробування - ось справжній виклик для переселенців із минулого. І в цьому їм допомагає віра у їхніх богів. Характерно, що асатру зображується як звична для норвезького суспільства, хоч і не загальноприйнята річ: "Хочете поговорити про бога нашого Одина, й те, що він може принести у Ваше життя?"

Chairman of the Government of Independent Tatarstan in exile Rafis Kashapov will take part in the International Conference on INDEPENDENT CIRCASSIA

 Chairman of the Government of Independent Tatarstan in exile Rafis Kashapov will take part in the International Conference on INDEPENDENT CIRCASSIA.

Гражданин Кыргызстана Алмаз Кудабек уулу заявил о создании тюркоязычного батальона «Туран», который воюет в составе вооруженных сил Украины

Игорь Эйдман: По заветам "талантливого человека"

Наша мониторинговая группа мониторит теперь путинскую пропаганду, направленную на русскоязычных в Германии, в ежедневном режиме. Результаты мы выкладываем в специальном телеграм-канале. Некоторые первые очевидные выводы публикую здесь. https://t.me/monitoringfakenews

Российская пропаганда чётко следует заветам доктора Геббельса, недаром  Путин, не скрывая своего восхищения,  называет его "талантливым человеком":

"Пропаганда, по существу, всегда должна быть простой и без конца повторяющейся. В конечном счете, самых существенных результатов во влиянии на общественное мнение достигнет только тот, кто способен свести проблемы к простейшим выражениям и у кого хватит смелости постоянно повторять их в этой упрощенной форме, несмотря на возражения интеллектуалов".

Именно так  работает российская пропаганда. Все мировое проблемы она сводит к простейшим схемам и выражениям, обращенным к самым примитивным инстинктам толпы. В любой ситуации пропаганда создаёт образ врага и возбуждает к нему ненависть, добиваясь с помощью этого своих целей.

Цель 1. Разрушение общественной поддержки западного единства, североатлантического стратегического союза.

Методы: Апеляция к конспирологическому сознанию, к традиционному антиамериканизму, особенно в левой и ультраправой среде.

Образ врага: США как мировое зло, источник всех войн и бед. США якобы лишили Германию независимости и используют её в своих эгоистических целях. Именно они заставляют Германию поддерживать Украину и вводить санкции против России, вопреки интересам немцев.

Цель 2. Подрыв доверия населения к основным институтам немецкого общества. Повышение популярности пророссийских деструктивных сил. Дестабилизация ситуации в Германии.

Методы: Апеляция к архаичному племенному сознанию и клерикальной морали, национальным, сексистским и гомофобным комплексам. 

Образ врага: Германские политические институты, которые поддерживают инокультурных мигрантов и сексуальные меньшинства, а белых гетеросексуальных мужчин якобы дискриминируют. Разжигание ненависти к мигрантам и ЛГБТ. Мигрантофобия, ксенофобия, гомофобия под флагом защиты традиционных национальных и (или) христианских ценностей. Конспирологические кострукции о заговорах "аморальных" элит.

Цель 3.  Формирование негативного отношения к помощи со стороны Германии Украине  и украинцам.

Методы: Апелляция к кошельку - помощь Украине и санкции против России бьют по карману жителей Германии. Апелляция к "пацифистским настооениям" - поставки оружия Украине якобы продлевают войну.

Образ врага: Руководство Украины и лично Зеленский, украинские беженцы. Они подаются как нацисты, наркоманы, американские марионетки, паразиты на теле Германии и т.п.

Цель 4. Усиление поддержки русскоязычными жителями Германии путинской России.

Методы: Апелляция к чувству национально-культурной обособленности, общим обидам на коренное население и власти. Создание в русскоязычной общине атмосферы осаждённой крепости, ощущения дискриминируемого меньшинства, защитить которое может только "великая Россия".

Образ врага: Немецкие власти, которые якобы "обижают" русскоязычных.

Отдельная информационная кампания ведётся также против "Зелёных", как наиболее последовательной антипутинской партии в Германии.

Андрій Денисенко: Україна-мати! Щит і меч Вільних Народів Великого Заходу в боротьбі з останньою людожерською диктатурою

Україна-мати!

Знаю, що багато друзів мене не зрозуміють.

Але я маю це сказати.

Україна-мати - це не лише концепт у продовження наспіву «Батько наш - Бандера».

Україна-мати для всіх українців!

З усіх куточків Батьківщини і з усіх світів поза нею.

Не зважаючи на політичні погляди та ставлення до сталевої постаті на печерських пагорбах.

Бо створена вона скульптором-українцем за українські гроші на українській землі, розгорнута лицем до Москви і є символом захисту нашої землі.

Україна-мати для всіх, включно з Києвом, у котрому поставлена і котрий є мати городів руських!

Мати для дітей Божих і Дажбожих.

Живих і мертвих, і ненароджених.

Мати для антів, венедів і склавинів.

Мати для полян, деревлян, сіверян, уличів, тиверців, волинян, бужан і білих хорватів, для скіфів, сарматів, неврів і балтів - для всіх батьків й матерів нашого народу.

Україна-мати - не лише для українців.

Але й для усіх наших справжніх братів-словʼян, предки яких вийшли з цієї землі й які підтримують нас під час лютого випробування війною, даючи прихисток біженцям, боєприпаси та зброю для війська та голоси в усіх міжнародних структурах.

Мати для хорватів і сербів, босняків і чорногорців, прабатьківщина яких є у нашому Прикарпатті; для болгарів та їхніх 7 словʼянських родів; для поляків, чиє провідне племʼя - поляни - родом із Придніпровʼя; для чехів, чий пращур Щек разом із пращуром хорватів Хоривом є братами нашого Кия та сестри їхньої Либеді.

Україна-мати для християн, язичників, буддистів, юдеїв і мусульман. Для всіх, чиї молитви у цей час на межі життя і смерті - за неї!

Для русинів й насправді руських, а не московських.

Для нащадків псковитян, тверичів, новгородців й усіх, хто боровся з вирощеним Ордою левіафаном і визнає великокняже першородство України-Русі та великого Києва.

Україна-мати - для всіх індоєвропейських народів, які з українських степів розійшлися цілою Євразією.

Для всіх, хто живе, будує і народжує на цій святій землі.

Україна - на межі світів!

Україна - щит і меч Вільних Народів Великого Заходу в боротьбі з останньою людожерською диктатурою.

Україна-мати для кожного з нас - для всіх наших мрій про майбутнє без несправедливості, насильства та московського Мордору.

Слава Матері-Україні! Слава ЗСУ!

Дмитрий Быков: Чекизм как изуверская секта

Дмитрий Быков в Гостиной  "Несите Стулья" 6/23/2023

Диляра Тасбулатова: Эскиз обобщенного портрета среднего россиянца

 Главные здесь - охранники, менты, какое-то невнятное начальство, мелкое и крупное, какие-то бабы при должностях, хамки несусветные, ну и прочие. Причем они все повязаны между собой коррупцией - все в доле и все под колпаком, а под ними - затаенно агрессивный тихий "электорат", состоящий из нищих, ни о чем не думающих, покорных и при этом как-то затаенно агрессивных людей, постоянно обижающихся на весь мир, не ладящих при этом между собой, равнодушных, живущих изо дня в день, не умеющих сочувствовать (ну в целом), не реагирующих на мои разговоры о пытках, издевательствах, например, в тюрьмах, социально очень пассивных (даже у неплохих не злых главная присказка - а че от нас-то зависит?), с очень странными взаимоотношениями в семье, страшно необразованных, не имеющих ни малейшей потребности в культурных развлечениях (летом на даче пашут зачем-то, потом урожай не съедается), имеющих самые дикие представления о мире, экономике,  других странах (а где лучше-то? - постоянная тоже присказка), ни о чем не беседующих кроме быта и пр. 

Такое тихое болото, унылое, тоскливое, какое-то тупо бесстрастное, иногда вскипающее совершенно не аргументированной ненавистью к кому бы от ни было, к кому прикажут и расскажут. Взгляд блуждающий, куда-то поверх, скучающий. Даже формально образованные, собираясь, несут какую-то бытовую херовину, одно и тоже, о парковках например или длинно рассказывают, куда ходила и кого увидела. Непрошибаемая стена. 

Ко мне до недавнего времени (ну например, я же странная для них) относились неплохо хотя крутили пальцем у виска. Я для них очень странный человек, который может помочь, но зачем-то ругает власть. 

Власть же для них сакральна - не понимают что их же и грабят, вскидываются, защищают ее (Россия всё вытерпит! - а зачем терпеть, не понимают), любят лозунги и заклинания ("щедрая душа", "матушка Русь и пр.), верят колдунам, желтой прессе, опасаются евреев, презирают гастарбайтеров (хотя живут почти так же ужасно), боготворят Сталина, уважают Вову, ну и так далее. 

Таков эскиз обобщенного портрета среднего россиянца.

И вдобавок еще: об истории имеют представления из желтой прессы (типа Сталин уничтожал только врагов народа), НЕ ЖАЛЕЮТ (и это часто!) погибших от репрессий предков, вздыхая, что мол так надо было (!!!) и приговаривая - а че перестройка лучше штоле? И щас столько же было жертв (???!!!). Все беды - от девяностых, Сталин выиграл войну, ну и так далее...

Чергова непоправна втрата для України

Чергова непоправна втрата для України. 

Костянтин Миколайович Тищенко (31.07.1941 – 23.07.2023) – доктор філологічних наук, професор кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу КНУ імені Шевченка, вiдомий фахiвець у галузi загального, романського i схiдного мовознавства, перекладач, полiглот, який володів понад 50 мовами. Знавець арабської, фінської, баскської, перської. Засновник єдиного в світі Лінгвістичного музею.

Добра, чуйна, надзвичайно шляхетна старосвітська людина, залюблена в українське слово та таємниці топоніміки, в український фольклор і класичну літературу, у рідну Глухівщину та її говірки з загадковими дифтонгами. Його серцю були близькі Персія з її зороастрійцями, Осетія, Земля басків, Єгипет, Туніс, Таврійський півострів із генуезькими назвами вітрів. Блискучий оповідач, він міг, наприклад, процитувати вірш грузинською, а потім власний віршований переклад його. Найдивовижніші його ідеї, які він викладав з неперевершеним науковим хистом і які викликали подив у профанів, знаходили потім несподівані підтвердження. З ним завжди було про що поговорити...

В Україні він був відомим, але незатребуваним. В іншій країні його багатомовні студенти стали б елітою мовознавства, літературознавства, дипломатії. Започатковані ним напрямки перетворилися б на цілі наукові школи. Його наукові праці часто ігнорувалися чи зазнавали остракізму від глузливих невігласів. Тому його наукова діяльність була прикладом особистої мужності й жертовності. Костянтин Миколайович дуже вразливо переживав руйнування реформаторами української науки, звуження її горизонтів, закриття кафедр, а разом з ними - цілих напрямків у гуманітаристиці. Він не поділяв ліволіберальні цінності й не боявся про це писати. Він любив Україну і вірив у неї...

Порожнеча більшає... Україна порожніє...