Але якщо це імперія – можливо, остання континентальна імперія, яка ніяк не може зникнути, – чому ж вона так дивно поводиться? Найбільша за територією країна світу, яка сторіччями залишається незаселеною в своїй неєвропейській частині, вже чотири роки б’ється за Авдіївку чи Костянтинівку, нафтодолари витрачаються насамперед на війну – і це при тому, що в Росії залишилося тільки кілька регіонів, що можуть прогодувати державу. Ну, добре, це божевілля Путіна. Але й у 1990-ті, коли грошей не було від слова взагалі, Росія за допомогою власної армії зберігала контроль над Придністров’ям або Абхазією і була готова вирішувати конфлікт з Ічкерією шляхом кровопролитної війни. А 1920-ті роки минулого сторіччя! Розруха, голод, повна катастрофа – але Червона Армія намагається відновити імперські кордони, і більшовицькі вожді не можуть заспокоїтися буквально до 40-х років ХХ сторіччя, до анексії Туви… При цьому в більшій частині анексованих земель не відбувається ніякого розвитку – навіть самі росіяни починають говорити про дивну імперію, яка змушена витрачати гроші на награбоване.
Росія і дійсно дивна імперія. У світовій історії існують два імперські типи. Перший – «осіла» імперія, яка надсилає війська по чужі ресурси, це вічна історія, можна сказати, від Риму до Великої Британії. І другий – імперія кочова, яка насамперед бореться за життєвий простір, а з ресурсами особливо не рахується, вони для неї не на першому місці. І яскравий приклад такої імперії – Золота Орда.
З Москвою відбулася дивовижна мутація. Московське князівство виявилося осілою околицею кочової імперії й успадкувало її політичну культуру. Занепад Золотої Орди почався саме тоді, коли вона виявилася нездатною здійснювати експансію над новими територіями і стала буквально стискатися, розпадатися на користь власних околиць. Найбільш щасливою і жорстокою її спадкоємицею виявилася саме Москва, вся історія якої – суцільна й невгамовна експансія, яка розпочалася буквально з перших днів перетворення князівства на самостійну державу і не закінчувалася ніколи, буквально ніколи. При цьому не можна сказати, що росіянам потрібний життєвий простір – вони не можуть освоїти навіть європейську частину своєї країни, про Сибір і Далекий Схід я просто мовчу. І при цьому не можна сказати, що вони ведуть якусь осмислену війну за ресурси – все це відбувається за принципом поведінки улюбленого російського казкового героя Ємелі, який будує свою кар’єру, не залишаючи рідної пічки. Якщо на захопленій території виявилися поклади нафти – чудово, будемо жити за нафту і будувати нові гармати з танками, щоб ще щось захопити. А якщо не виявилося – ну і добре, проте захоплена територія «дорівнює чотирьом Франціям», он як! Все має бути великим і беззмістовним – цар-гармата, яка ніколи не стріляла, цар-дзвін, який ніколи не дзвонив, цар-територія, яку ніколи не заселяли й не освоювали.
Тому я думаю, що весь сенс – саме у цій нестримній експансії, навіть не в імперії. Треба рухатися, щоб замаскувати цивілізаційну імпотенцію, неможливість нічого створити самостійно, необхідність постійно наслідувати і красти – а рух дає можливість видавати крадене за своє та ще й повчати інших з висоти власного «морального авторитету», що базується навіть не на кількості, а на розмірах. Тому комуністична революція дійсно могла перемогти спочатку саме в Росії, бо відповідала цій ідеї експансії і була – не варто забувати – саме «світовою», а не російською революцією, звідти всі ці Угорські й Баварські радянські республіки. Сталін переміг головного ідеолога «світової революції» Троцького тому, що тверезо розрахував сили Радянської Росії й усвідомив, що на відновлення старої імперії під новими гаслами їх вистачить, а на цілий світ – зась! Але от коли Радянський Союз опинився серед переможців у Другій світовій війні, тут вже почалася експансія, якій сам Троцький аплодував би – Центральна Європа, Китай, пів-Кореї, Куба, згодом Ангола з Мозамбіком і навіть Ефіопія! Все почало руйнуватися на Афганістані, але причина була не тільки в непродуманій війні, а й у тому, що Москва просто виявилася нездатною ні до розвитку країн у новій величезній сфері впливу, ні до споживання їхніх ресурсів. Вона доводила до деградації їх та деградувала сама – і справа була не тільки в комунізмі як такому, а саме в Росії. Достатньо просто порівняти рівень життя і реалізації людей у комуністичній Югославії маршала Тіто та в сусідніх з нею країнах радянського табору, щоб усе зрозуміти. І я дуже добре пам’ятаю, як в радянські часи багато інтелектуалів мріяли хоча б про такий югославський соціалізм, не усвідомлюючи, що головна проблема була в суті російської експансії, а не просто в комуністичній ідеології.
Здавалося б, крах Радянського Союзу мав стати для росіян уроком – але ж не став! Спочатку вони цього краху просто не помітили і вирішили, що тепер живуть у СНД. А коли усвідомили, що все ж таки опинилися в Росії, забажали цю Росію розширити хоча б до кордонів того самого СНД. Придністровську «незалежність» росіяни підтримали буквально за кілька місяців після краху Радянського Союзу. Послали війська і «добровольців» на Кавказ. Згодом була війна в Грузії, анексія Криму, Україна – і при цьому русскій человєк краде унітази в Бучі!
Останніми днями на тлі несподіваної для Москви катастрофи в Криму я замислююсь над тим, що вони будуть робити, якщо зупиняться, не зможуть перемогти Україну і змушені будуть припинити експансію. Чи здатні вони зупинитися взагалі, якщо експансія є суттю їхньої дивної і дикої цивілізації? Що вони будуть робити без експансії, коли все, що вони досі робили, було заради експансії? Зганяти зло на неросійських народах, щоб ті намагалися від них відокремитися і з’явилися нові можливості для «збирання земель»? Чубитися між собою? Або просто стиснуть зуби, зроблять вигляд, що все зрозуміли, знайдуть собі нового молодого Путіна й готуватимуться до нової війни і нової експансії?
якщо їх справді вдасться загнати в палеоліт і вони не зможуть технологічно піднятись щоб знову почати експансію, то буде автоагресія
ОтветитьУдалить