Анна Исакова: Мы реально спасаемся от смертельной опасности

Решение Гаагского суда, к сожалению, подтверждает моё раннее предположение, что полное уничтожение Газы и ХАМАСа только лишь, как месть за последние события, покажется миру чрезмерной. Несмотря на боль и гнев, вызванный последним по счёту ужасным погромом, если отвлечься от всех привходящих и исходящих событий и поставить себя на место людей, не испытывавших кошмар столетнего соседства с командой убийц, не подчиняющихся человеческим законам, эту позицию можно понять. Ведь, что решил этот суд, решение которого ни для кого не обязательно - ни для Кремля, ни для ХАМАСа и ни для нас: предложил ХАМАСу отпустить заложников, а нам прекратить месть. И всё. Дело закрыто.  

 А проблема снова в нашей пропоганде. В первой стадии этой войны и Нетаниягу, и вся политическая верхушка говорили не о мести за единичное преступление, а о невозможности жить рядом с преступным агрессором, сто лет пытающемся нас уничтожить. Это совсем другая "адженда", как говорят нынче. Иной взгляд на границы мести и равновесие причины и следствия. Если бы наша пропаганда усекла это с самого начала, Гааги бы просто не было. Мы не за одно преступление мстим, мы реально спасаемся от смертельной опасности и документальных доказательств этого у нас выше крыши. Но говорим-то мы только о похищенных младенцах и изнасилованных девочках, что уже не так и трогает сердца "мировой общественности": исламская агрессия повсюду приучила мир к тому, что таков характер её мышления, и мир к этому приспособился.

 Мы пытались сравнить ХАМАС с воинством Бин-Ладена, но мы не воспользовались для этого тщетельно спрятанными снимками того, что делал ХАМАС и его прямые предшественники в Дольфинариуме и в Маалот, на территориях и в Иерусалиме.. . везде, всюду и всегда. Не только мир толком никогда не слышал об этих преступлениях, их детали скрывали даже от населения Израиля, дабы не уменьшить градус сионистского пыла, словно люди, приехавшие сюда не знают или не должны знать, куда и зачем они едут или на каких условиях тут живут. 

 Ну, что ж... Эту недальновидность, вернее, непонимание самой сути проблемы, сегодня израильская пресса называет "тимтумом" - наивной верой в доброе расположение мира и вселенной, а также в возможность преобразовать каннибалов в праведников и упрямое нежелание понять простой факт, уже давно обнародованный русско-еврейским певцом - у каннибалов такой характер: "хотели кушать и съели Кука". И что сейчас? 

 Услыхав этот вопрос в комментариях к предыдущей статье и желая успокоить растревоженных читателей, я припомнила им старую и очень известную еврейскую притчу. Рассказывают её по поводу одного из известных еврейских мудрецов-рабаним, приписывая её то одному то другому:  шел этот ребе домой в канун субботы с большой мицвы, которую только что совершил, и очень торопился, а еще идти и идти. И вот - суббота наступила. Что делать? Тогда махнул ребе левой рукой в одну сторону, потом махнул правой рукой в другую сторону и случилось чудо: справа лежала суббота, и слева лежала суббота, а ребе шел между ними.

 Так поступали евреи век за веком и выжили. А сейчас неплохо было бы несколько изменить характер нашего  государственного мышления:  поменять не только команду защитников нашей правды в Гаагском суде, но и саму нашу "адженду": мы не только мстим за один погром, мы пытаемся выжить, уже не надеясь превратить каннибалов в праведников, а пытаясь уничтожить их осиное гнездо, уничтожающее нас год за годом.

Александр Волынский: Метафизика рашизма

Рашизм - это  антисистема. Антисистема  от  системы  отличается  тем, что  система  имеет  собственную  положительную  цель, антисистема  направлена  только  на   разрушение  другой  системы. Система  без  антисистемы  спокойно  существует, антисистема  сама  по  себе  абсурдна. Добро  может  победить  зло, а  вот  зло,  победив  добро,  уничтожает  само  себя.

Запад  построен  на  принципах   рационального   эгоизма, так  вели  себя  и  эллины,  и  римляне, и  англосаксы. Ислам - анархичен. Китай  и  Индия  построены  на  принципах бюрократической  и  кастовой иерархии. Евразийские  пространства  могла  цементировать    только  тотальная  деспотия, стабильные  иерархии  при  огромных  пустых пространствах  были  невозможны, народ  просто  разбегался  по  лесам  и  степям. 

Россия  изначально  пошла по  пути  иудаизма, каким  шла  и  Византия. В  центре  Константинополя  стоял  храм  Мудрости  в  котором  царь  и  первосвященник  осуществляли  симфонию  государства  и  церкви, по  заветам  Иоанна  Златоуста. Сам  Иоанн  резко  нападал  на  иудеев, но  только  потому, что  его  модель  была  очень  похожа  на  Ветхозаветное  царство  Давида  и  Соломона. Иудаизм  позволяет  любому  язычнику-гою  стать  иудеем, в  Византии  все  православные  были  ромеями.

Монгольское  завоевание  включило   Московское  княжество  в   деспотическую  империю, развалившуюся  на  множество  улусов, управляемых  конкурирующими  ханами, которых  в  Москве  по  византийской   традиции  звали  царями. Анархичность  кочевников  оказалась  ближе  всего  к  Исламу  и  деспотизм  ханов  был  ограничен  шариатом. Но  Москва  противопоставила  себя  остальным  улусам, противопоставила  себя  Западу  и  попыталась  стать  продолжением  исчезнувшей  Византии.  Как  иудеи  веками  мечтали  вернуться  в Иерусалим, так  в  Москве  веками  грезили  о  Святой  Софии.

Петровская  модернизация  была  крайне  деспотичной. Церковь  была  сломлена, анархичное  казачество  и  исламское  население  приведены  к  покорности. Революционные  западные  идеи  загнаны  в  подполье. Что  осталось? Рашизм. Причем  революция принципиально  ничего  не  поменяла. 

Вот  что  писал  Бердяев  об  обер-прокуроре  Синода  Победоносцеве  и  Ленине:

The Anti-Colonial Union of Peoples

Хава Броха: Еще одно еврейское государство образовалось

 Под шумок (Третьей мировой) еще одно еврейское государство образовалось. 

«До нас редко долетают новости из Мьянмы, поэтому вы, наверное, не слышали, что месяц назад повстанцы штата Чин объявили независимость. Новое государство Чинленд призвано обеспечить стабильность и самоопределение коренных народов региона — носителей куки-чинских языков. При этом независимость не самоцель — лидеры называют её вынужденной мерой в условиях правящей Мьянмой хунты, но готовы вернуться в состав единой Мьянмы, если она станет демократической федерацией и сможет гарантировать автономию.

Самое неожиданное в этой истории для внешнего наблюдателя — флаги повстанческих армий чин и куки. Да, на них звёзды Давида. многие из них считают себя бней-менаше — одним из потерянных колен израилевых. Тысячи человек в регионе прошли ортодоксальный гиюр, часть переехала в Израиль. На территории самопровозглашённого Чинленда действуют синагоги.

Еврейское государство в юго-восточной Азии, как говорится, wasn’t on my bingo card, но не могу не симпатизировать! Горячий привет тропическим братьям, мочите хунту, עם ישראל חי»

Едуард Юрченко: Про Соборність і її різновиди

Треба розуміти, що Соборність (саме так, з великої літери, як ідеологема) можлива лише при об'єднанні всіх українських земель. Це породжує питання про кордони.

Кордони бувають різні:

▪️ кордони фактичні:

Це там, де держава реально здатна здійснювати свої повноваження. Відповідно тимчасово окуповані терени знаходяться за їх межами.

▪️ кордони юридичні:

Це кордони визнані (принаймні тимчасово) іншими державами. У нашому випадку, це непогані за розміром і ресурсами, але кострубаті з точки зору безпеки кордони колишньої УРСР на основі адміністративних меж, визначених більшовицькими окупантами. У 1991 році погоджуватись на них було вигідно, але проблема у тому, що життя на місці не стоїть і юридичні норми (зокрема міжнародні) систематично коригуються. В нас це чомусь не врахували.

▪️ кордони природні:

Тобто ті, в яких держава може оптимально існувати з точки зору безпеки і відносної самодостаності. Наприклад, з точки зору класичних французьких націоналістів це так званий «чотирикутник» – Атлантика, Альпи, Піренеї, Рейн (про останній діаметрально протилежної думки були німці, що й породило тривале протистояння).

У випадку України, природними кордонами на Сході є Каспій та Середня Волга. Питання не в тому, хто там живе, які в нас права і фактичні можливості на них вийти, а в тому, що з московською сокирою у горлянки жити небезпечно (навіть якщо ця сокира «міжнародно визнана»). Повернення Криму й ОРДЛО лише додасть мотивації господарям сокири.

▪️ кордони історичні:

Це кордони теренів, якими країна в свій час володіла, але пізніше втратила. В нашому випадку це кордони максимального розселення українців та максимального розширення влади Української держави. Наприклад, за держави Його Світлості Ясновельможного Гетьмана Павла Скоропадського, наша реальна політична влада розповсюджувалась на Білгородчину.

З історичним кордоном за етнічним критерієм все важче. Така експансивна і схильна до колонізації нація як ми нерідко захоплювала досить віддалені терени. Варто згадати наші анклави у Казахстані, Сибіру та на Далекому Сході.

Президент України Володимир Зеленський підписав указ «Про історично населені українцями території російської федерації»

 Президент України Володимир Зеленський заявив, що сьогодні, 22 січня 2024 року, підписав указ «Про історично населені українцями території російської федерації».

Про це він сказав у привітанні з Днем Соборності.

«... Ми маємо сьогодні робити кроки не лише для зміцнення соборності України й нашого народу, а й дії задля соборності прав і свобод, правди про українців, правди про нас і правди про нашу історію. Заради цієї мети сьогодні мною підписано указ "Про історично населені українцями території рф"», — відзначив президент.

За його словами, це означає «повернення правди про історичне минуле заради українського майбутнього».

Також Президент Володимир Зеленський повідомив, що 22 січня внесе до парламенту проєкт закону щодо запровадження в Україні множинного громадянства.

Пряма мова Зеленського: "... Сьогодні я вношу у Верховну Раду України ключовий законопроєкт, який дасть змогу ухвалити комплексні зміни до законодавства та запровадити інститут множинного громадянства. І дасть змогу мати наше громадянство всім етнічним українцям та їхнім нащадкам із різних країн світу. Звісно, окрім громадян країни-агресора".

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №17/2024

Про історично населені українцями території Російської Федерації

Зважаючи на те, що Росія впродовж століть систематично вчиняла і продовжує вчиняти дії, спрямовані на знищення національної ідентичності, пригноблення українців, порушення їхніх прав і свобод, у тому числі на історично населених ними землях на Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині в межах сучасних Краснодарського краю, Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей Російської Федерації,

наголошуючи на необхідності дотримання Російською Федерацією міжнародних зобов’язань щодо забезпечення українцям, що проживають на її територіях, у тому числі історично населених етнічними українцями, прав на отримання освіти українською мовою та її вільне використання, громадянських, соціальних, культурних та релігійних прав, доступу до україномовних засобів масової інформації, права на мирне зібрання,

керуючись положеннями Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин,

відповідно до статті 12, пункту 3 частини першої статті 106 Конституції України постановляю:

1. Кабінету Міністрів України розробити із залученням міжнародних експертів, представників Світового конгресу українців, вчених, громадськості та внести на розгляд Ради національної безпеки і оборони України план дій щодо збереження національної ідентичності українців в Російській Федерації, у тому числі на історично населених ними землях (на Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині в межах сучасних Краснодарського краю, Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей Російської Федерації), передбачивши, зокрема:

опрацювання питання стосовно збору та вивчення фактів і свідчень про злочини, вчинені проти українців, що проживають (проживали) на територіях Росії, історично населених етнічними українцями, про політику примусової русифікації, політичні репресії та депортації щодо українців, відновлення та збереження історичної пам’яті, у тому числі щодо утворення центру із зазначених питань;

активізацію роботи з протидії дезінформації та пропаганді Російської Федерації щодо історії та сьогодення українців в Росії та всіх поневолених нею народів із залученням вітчизняних та зарубіжних вчених, експертів, представників української громадськості за кордоном та організацій закордонних українців до підготовки та проведення заходів, спрямованих на розвінчування російських міфів про Україну;

розвиток взаємодії між українцями та поневоленими Росією народами;

забезпечення спільно з Національною академією наук України підготовки й поширення в Україні та світі матеріалів про понад тисячолітню історію українського державотворення, історичні зв’язки земель, населених етнічними українцями, з українськими національними державними утвореннями у різні історичні періоди;

висвітлення у навчальних програмах і підручниках для закладів освіти правдивої історії етнічних українців на історично населених ними землях у межах Російської Федерації.

2. Міністерству закордонних справ України забезпечити врахування положень цього Указу під час розробки комплексної стратегії взаємодії України з українською всесвітньою спільнотою.

3. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України В.ЗЕЛЕНСЬКИЙ

22 січня 2024 року

Александр Волынский: Израиль и Украина в свете поражения Запада

Однажды  я  решил  посетить  мемориал   Аушвиц-Биркенау   и  заодно  посетить родной  Киев.  Сел  в  поезд  Киев-Вроцлав  и  там  в  купе  мне  сообщили, что  Гитлер  был  евреем. Миф  о  еврейских  корнях  Гитлера  понятен – только  еврей  может  сотворить  такие  чудовищные  злодеяния, которые  творил   Гитлер. Историки  не  нашли  никаких  свидетельств  еврейской  крови  у  Гитлера, но  даже  если  бы  они  и  были, то  с  уверенностью  можно  сказать, что  Гитлер  еврейского  воспитания  не  получил  и  сам  себя  евреем  никогда  не  считал. Для  антисемитского  мифа  все  это не  имеет  значения, для  антисемитов  Гитлер все  равно  еврей  ибо  в  мире  антисемитов  евреи  есть  субъект  мирового  зла.

Нет  смысла  спорить  с  мифами  именно  потому, что  они  мифы. Миф  позволяет  человеку  упорядочить    окружающий  мир  в  собственной  голове, позволяет  выработать  стратегию  поведения   в   социуме. У  евреев  есть  свои  мифы, у  мусульман  и  буддистов  свои  мифы и  у  антисемитов  свои  мифы.  Постмодернизм  признал  РАВЕНСТВО  НАРРАТИВОВ, таким  образом  антисемитский  миф  имеет полное  право  на  существование  в  эпоху  ПОСТПРАВДЫ.

Однако, кроме  мифов  существует  еще  и  объективная  реальность, которую  тоже  можно  исказить, подогнав  ее  под  миф. Сторонники  Гитлера  отрицают, что  нацисты  специально  уничтожали  евреев, поскольку  никаких  приказов  об  уничтожении  всех  евреев  Гитлер  не  подписывал, а  раз  нет  приказа, то  и  говорить  не  о  чем. Отрицатели  цифры  6  миллионов  указывают, что  никто  и  никогда  не  мог  подсчитать  число  убитых  евреев, а  раз  нет  точной  цифры, то  и  говорить  не  о  чем. Не  все  отрицатели  Холокоста  любят  Гитлера, но  все  они  не  любят  евреев  и  считают, что  евреи  подло  эксплуатируют  память  о  жертвах  нацизма  в  корыстных  целях. 

В  реальности  евреи  никогда  не  были  субъектом  мирового  добра, как  думают  о  себе  сами  евреи, евреи  не  были  и  субъектом  мирового  зла, как  думают  о  них  антисемиты. При  этом  мифы  несут  в  своей  основе  некоторую  объективную  ПРАВДУ. Евреи  сами  себя  отделили  от гоев  стеной  заповедей, сами  себя  определили  ЧУЖИМИ. В  мире  социальных  отношений  действует  ОТЧУЖДЕНИЕ, без  которого большой   социум  вообще  не  может  существовать  и  чем  сложнее  и  крупнее  социум, тем  сильнее  в  нем  ОТЧУЖДЕНИЕ.  Эпоха   машин  и  капитала   характеризуется  постоянным  ростом  ОТЧУЖДЕНИЯ  и  при  этом  именно  евреи  получали  от  модернизации   растущую   прибыль. Миф  сплавил  ЧУЖИХ и  ОТЧУЖДЕНИЕ. В  Европе  христианский  анти-иудаизм   соединился  с  анти-модернизмом  и  получился  антисемитизм, когда  во  всех  бедах  можно  было  обвинить  не  местных  правителей  и  экономические  кризисы, а  евреев.

Евреи  никогда  не  были  хорошими, добрыми  или  умными. Народы  вообще  не  могут  быть  хорошими  или  плохими, злыми  и  добрыми  бывают  люди. 

Однако  народы  и  государства   ставят  перед  собой  некие  цели  и  ради  достижения  этих  целей  совершают некие  действия. Вот  эти  действия  могут  быть  оценены. Международного  права  сегодня  нет, но  есть  Золотое  правило  этики – не  делай  другому  то, чего  не  желаешь  себе, есть  практические  результаты  деятельности  политиков  и  вождей. 

Оценим  палестинскую  проблему  и  действия  Зеленского  и  роль  антисемитского  мифа  в  событиях  в  Газе  и  в  Украине.

Сионизм  возник  как  реакция  на  европейский  антисемитизм. Хотя  арабы не  виноваты  в  преступлениях  европейцев  и  русских  погромщиков, им  пришлось  столкнутся  с  потоком  еврейских  репатриантов. Мировые  державы  разделили  историческую  Палестину  между  арабами  и  евреями, но  арабы  отказались  принять  раздел  и  начали  против  евреев  войну, которая  продолжается  до  сих  пор. Хотя  несколько  мусульманских  и   арабских  стран, некоторая  часть  палестинцев  признали  Израиль, множество  арабов  и  радикальных  исламистов, включая  руководство  Исламской  Республики  Иран,  не  считают  существование  сионистского  государства возможным.

Почему  Запад  поддерживает  Израиль? На  Западе  прекрасно  понимают, что  его  противостояние  с  миром  Ислама  не  закончено. По мере   ослабления  Запада  будет  слабеть  и  поддержка  Израиля. 

По  тем  же  причинам  по  каким  Запад  поддерживает  Израиль,  он  поддерживает  Зеленского. 

Общий  кризис  либеральных  ценностей  в  ситуации  потери  управляемости  глобальными  экономическими  и  политическими  процессами  запустил  распад  ценностной  системы  Запада. Радикальные левые  прогрессисты   и  радикальные  правые   атакуют  классические  либеральные  доктрины. Дело  тут  не в  правильности  самих  доктрин, а  в  соответствии  либерализма  текущему  состоянию  глобальной  экономической  системы. 

Володимир Гуцул: Колоніалізм підкрався звідки не ждали

Читаю цьогорічне перевидання «Трубадурів імперії» Єви Томпсон (Маєвської). Про «велікую русскую літєратуру» як рупор московського колоніалізму та інструмент поневолення сусідів.

Важкої долі візіонерська книжка, куди двадцять год підряд плював всякий західний славіст, тобто русіст, на зарплаті у гебья. Але, як бачите, історія розставляє і людей і тексти по правильним місцям. І то русістов в погонах все ближче до параші. Одним словом, наполегливо раджу, хто ще не читав.

Проте богоспасаєме видавництво «Наш формат» виступає в своєму репертуарі. Зекономило на іменному покажчику, який був у попередніх виданнях «Основ». І правильно, нема шо читацьку масу розбещувати, кому треба - сам знайде собі шо де.

Натомість видавництво непожлобилося на наукових, перебачте, редакторів, аж двох. Перший - пісатєль-фантаст, який багато публікувався російською. В принципі – теж правильно. Кому як не лауреату премії «Бронзовая улітка», прісуждаємой за лучшіє фантастіческіє проізвєдєнія, опублікованниє в тєчєніє года на русском язикє, розумітися на колоніальних інтригах московського письменства. Другу - пані з таким самим прізвищем, як у першого – не знаю, стартувати не буду.

Повім одне - мене дуже зворушили мозольні зусилля, прикладені редакторами, аби здаватися мудрішими за Єву Томпсон. Фірмовий стиль жовтого корпусу не ржавіє: «об’єктивний аналіз фактів, розглянутих в контексті…».  Коли я таке читаю в 2024 році, рука одразу тягнеться за погаром.

А далі тайга до горизонта: «Томпсон ігнорує се, Томпсон недооцінює то, помилка там, помилка тут». За Толстого в інтерпретації авторки редакторам явно обідно, в примітках півтори сторінки дрібним кеглем вони тлумачать як нам треба розуміти вєлікого пісатєля об’єктивно в контексті, а не так як ото вона там написала.

Я б скромно порадив би творчому колективу «Нашого формату» розібратися краще з різницею між терміном «Польсько-Литовська держава» (Polish Lithuanian Commonwealth) який вживає Томпсон і терміном вжитим в українському перекладі - «Річ Посполита», (Polish Lithuanian Union в англійському еквіваленті). 

Справа в тому, що Польсько-Литовська держава виникла в результаті Кревської унії, в 1385 році, українські землі на той момент були її чималою і то легітимною складовою. А Річ Посполита з’явилася у результаті іншої унії, Люблінської, у 1569 р. І тому Томпсон має рацію, коли пише що Україна входила до Polish Lithuanian Commonwealth довше ніж до Московії. А от редактори коли її виправляють і заперечують це, плутаючи терміни, рації не мають. От про еквівалентність англійських та українських  термінів варто подискутувати в примітках. А не розсусолювати почерез абзац што імєл в віду Пушкін, а шо нє імєл.

Окремо порадувала у примітці номер 39 заявочка редакторів, шо Україна ввійшла до складу Росії у 1654 році. Прямо із ‘Тезісов о 300-лєтіі воссоєдінєнія Украіни с Россієй 1654-1954 гг: одобрєнних ЦК КПСС’ взято. Ай да редактори, ай да… Пани-гетьмани і їхмошсці крульове криють матом прямо з гробів...

Коротше кажучи, не ясно читачам: чий друг «Наш формат» - Єви Томпсон чи ведмедя? 

Колоніалізм підкрався звідки не ждали.

Популярно про величне і переможне

Побачила світ книга Олега Багана «Чин націоналізму: Історичні та ідейні джерела»(Тернопіль, 2023, 256 с.). Це лаконічний виклад історичного процесу визрівання українського вольового націоналізму як унікального явища з пришвидшеної мобілізації нації. Книга адресована насамперед молоді для ідеологічного вишколу. Автор вибудовує струнку лінію оповіді, з якої стає зрозумілим кожен новий етап націоналістичної боротьби. Відтак у змісті книги ідеально поєднані нанизування історичних фактів з розмислами про світоглядні основи націоналізму. Тож читач мимовільно ідейно зростає з кожною новою сторінкою книжки, пізнаючи через конкретні приклади принципи правдивого національногот змагання.

Автор простежує, як почалися процеси зародження націоналістичної свідомості в ширших верствах українства 1920-х років, як прийшло до зрозуміння потреби єдиної організації орденського типу, яка б зуміла мобілізувати націю на велику політичну боротьбу особливо напруженого йгероїчного типу. Такою організацією стала ОУН. З великою емоційною силою змальована в книзі підпільна боротьба ОУН, ситуації зростання нового покоління фанатичних борців, фантастичних ідеалістів типу Зенона Косака та Михайла Колодзинського, Стапана Охримовича й Дмитра Мирона.

Захопливі оповіді в книзі помережані історіософськими роздумами, які допомагають зрозуміти процеси формування виняткових особистостей, складні етапи діяльності ОУН і їхнє сучасне прочитання, логіку розвитку УПА та закономірності її неймовірної героїки.

Книга буде цікавою для різних категорій читачів, бо охоплює різноманітну проблематику патріотичного змісту, багато ілюстрована й сповнена цікавого й добре структурованого фактажу.

Динко Раніна: Біда тому місту, де мудрих не густо, а у всевельможних у головах пусто

***
Якби посилав ти в латинські держави
послів іменитих, достойних і бравих,
щоб розумом світлим усіх дивували,
аби за кмітливість і їх прославляли, -

ходив би ти в славі і жив би без горя,
мій красеню славний, перлина край моря;
тоді б ти змагався поміж самоцвітів
з містами латинськими, знаними в світі.

Коли ж будеш слати послів загребущих,
до золота ласих, в розмові не сущих, -
не схоче з тобою ніхто говорити,
не зможуть ті дурні тебе захистити.

Біда тому місту, де мудрих не густо,
а у всевельможних у головах пусто.

(Динко Раніна, 1536-1607. Дубровнику). 

Незвична книжечка - перша книжка перекладача Олеся Павловича Шевченка (1929-?) із сербохорватської середньовічної поезії з його післямовою про феномен дубровницької поезії  ХVI-XVII ст. (Олесь Шевченко. Переклади. З сербохорватської. Київ: Молодь, 1970. - 40 с.).

Що цікаво, українська середньовічна поезія може похвалитися феноменом київської і львівської школи. Єдине, що дубровницькі поети з початку ХVI-го ст. почали переходити з латини на народну мову, то українські ще тоді практикували писання латиною і книжною українською. А перший зразок вірші народною мовою маємо з 1575 року - "Пашквіль" Яна Жоравницького і Олени Копоть...

Ось лише про перекладача не можу знайти інформації, крім тієї, що є в книжечці: народився в Смілі, закінчив Київський інститут водного господарства, жив у Києві, перекладав із болгарської, польської, себохорватської...

(с) Євген Баран

Валерий Гуляев: Где искать прародину скифов?

 Мы – те, об ком шептали в старину,
С невольной дрожью, эллинские мифы:
Народ, взлюбивший буйство и войну,
Сыны Геракла и Эхидны, – скифы.

А.Я. Брюсов, 1916 год

Скифы впервые появляются на исторической арене Европы в VII веке до н.э., придя откуда-то «из глубин Азии». Эти воинственные и многочисленные кочевые племена быстро захватывают всё Северное Причерноморье – степные и лесостепные области между Дунаем на западе и Доном на востоке. Пройдя через горы Кавказа, победоносная скифская конница громит древние государства Передней Азии – Мидию, Ассирию, Вавилонию, угрожает даже Египту… По мнению А.Ю.Алексеева, «скифы» – общее название многих близких по культуре, по хозяйственному укладу, образу жизни и идеологическим представлениям кочевых племён Евразии.

Название скифам дали греки, впервые столкнувшиеся с ними в Малой Азии, а затем и в Северном Причерноморье, где первые греческие колонии возникли во второй половине VII века до н.э. Благодаря дошедшим до нас сведениям античных историков, в том числе и жившего в V веке до н.э. Геродота Галикарнасского, наибольшую известность приобрели так называемые европейские скифы, обитавшие в степных и лесостепных областях Северного Причерноморья (между Дунаем на западе и Доном на востоке) с VII по III век до н.э.

Появление скифов на исторической арене по времени совпало с двумя эпохальными событиями, сыгравшими огромную роль в истории. Первое из них: было освоено железо – теперь основной материал для изготовления орудий труда и оружия. Предшественники скифов – среди них и киммерийцы – пользовались ещё бронзовыми оружием и инструментами. Второе важнейшее событие: возникновение кочевого скотоводства. Господствовавшие в скифском обществе кочевники, прежде всего «скифы царские», подчинили себе земледельческие нескифские племена степной Скифии и лесостепи. Кочуя, скифы завязывали торговые, политические и культурные отношения с греческими городами-колониями Северного Причерноморья.

***

Где искать прародину скифов? Это один из главных вопросов в их истории. А.И. Тереножкин – признанный лидер группы специалистов, отстаивающих центральноазиатское происхождение скифской культуры – считает, что между населением доскифского и скифского времени не существует ни этнической, ни культурной преемственности. Скифы приходят на рубеже VII века до н.э. в восточноевропейские степи (Северное Причерноморье и Поволжье) из глубин Азии и приносят с собой уже вполне сформировавшуюся культуру в виде знаменитой скифской триады: характерный тип вооружения, конской сбруи и искусство звериного стиля.

Андрій Бондар: Чому нам не потрібна російська література

Іноді думаю, що російська література не тому нам не потрібна, що шкідлива чи ворожа, і навіть не тому, що погана чи неякісна, а тому, що морально неспроможна, пасивна і глибоко сервільна.

 Література, що досі не спромоглася на жодну видиму спробу художньої критики тієї антропологічної катастрофи, в якій опинилася їхня країна, і просто проспала народження домотканого фашизму, ніяк не може бути для нас обʼєктом зацікавленості. 

В цієї літератури відбитий нюх і слух. У неї цироз печінки і поганий запах з рота. Летаргія і гібернація. 

Іншими словами, вона нічому не вчить і нічого не змінює в людях. Література, що вигадала «маленьку людину», колись вийшла з «Шинелі» Гоголя, щоб сьогодні зайти в службистський кітель Фандоріна.

Сергій Чаплигін: Концепція "Глобальної Британії"

Щодо  "Global Britain in a Competitive Age" - концепції зовнішньої та військової політики Великобританії, яка за словами є найзначнішим переглядом зовнішньополітичної та оборонної стратегії з часів «Холодної війни».

Після референдуму 2016 року уряд Великої Британії почав використовувати термін «Глобальна Британія», як назва стратегії, яка буде основою зовнішньої політики після «Брекзіту».

Великобританія має дотримуватися  традиції глобального поведінки  і не сприймати себе на міжнародному рівні лише європейським гравцем. Адже до XX століття  Британська імперія розташовувалася на території п'яти континентів. Внутрішні кордони країни мали набагато менше значення для британців, ніж кордони імперії, а це зміцнювало у свідомості нації силу та великі можливості щодо власного месіанства, розвитку торгівлі, соціального патерналізму, а також захисту територій в домініонах, протекторатах та колоніях імперії. Поступово усвідомлення могутності імперії і глобальне мислення нації стали невід'ємною частиною національної самосвідомості, і до цих пір ці поняття в значній мірі визначають менталітет британців.

Тому, згідно цієї концепці Велика Британія має лишиться «глобальною» і після виходу з ЄС (як це було протягом останніх чотирьох століть) дотримуватися своїх національних інтересів, як всередині країни, так і за її межами. 

Нагадаю. Політику Великої Британії формують еліти, які складаються з правлячої аристократії, представників офіцерської касти, банкірських домів, дипломатичного корпусу та ін., з їх концепцією імперської спадщини у структурі національної ідентичності - Global Britain, що означає претензію на роль одного з світових лідерів після звільнення країни  від «тягаря брюссельських правил».

Напрямки.

США - топ пріоритет. Рівноправні відносини з п'ятіркою Ради Безпеки ООН. Залишитися  ключовим гравцем на Середньому Сході та поставити новий акцент на Індо-Тихоокеанський регіон, як центр світового зростання. 

Співдружність Націй є величезною перевагою, тому що дозволяє Британії взаємодіяти з широкою мережею країн по всьому світу зі схожою історією, правовою спадщиною та інститутами.

Для вирішення подібних питань Великобританія має повернути технологічне лідерство та забезпечити країну новими інструментами впливу на хід світових подій. Точками зростання повинні стати штучний інтелект, квантові обчислення, космос, кібернетика, біотехнології…

Для реалізації цих цілей Британія готує збільшення витрат на національну оборону відразу на 24 млрд фунтів стерлінгів. Ще 4 млрд буде спрямовано на інноваційні технологічні проекти. 

За планами Лондона Британія повинна в найближчі чотири роки стати провідною військово-морською державою  (тільки число ядерних боєголовок, які використовуються на британських атомних підводних човнах має збільшитися до 260) і серйозно оновити сухопутні сили. 

Відповідно на Близькому Сході, в східній частині Середземного моря і в Чорноморському регіоні Британія створює власну систему альянсів і партнерських відносин.

Все дуже просто -  в найближчі десять років знову стати Global Britain.

Щодо України.  

Московитська агресія щодо України вималювала нову геополітичну ситуацію, в якій остання вимушена шукати союзників в протистояння московитському експансіонізму. Це співпадає з метою Великої Британії, яку цікавить створення геополітичного бар'єру між московією і Європою, як важеля тиску. У Лондоні розуміють, що важелі тиску, створені в Скандинавії, країнах Балтії, Туреччині та на Кавказі, не йдуть в жодне порівняння з тим геополітичним тиском, який може бути створено в Україні. Відповідно в силу об'єктивних і суб'єктивних обставин і складається політичний та військово-технічний союз Україна-Британія.

N. B. Бажаючі можуть ознайомитися з стратегічним оглядом безпеки, оборони, розвитку  та зовнішньої політики «Глобальна Великобританія в конкурентну епоху». Документ має 114 сторінок - наймасштабніший  з часів холодної війни. 

У Редьярда  Кіплінга є пригодницький роман для юнаків «Кім», де за сюжетом, Кімбол О'Хара - хлопчик-сирота європейського походження, який виріс серед азіатів, випадково виявляється втягнутим у геополітичне суперництво між Британською та московитськими імперіями за панування в Південній і Центральній Азії  в XIX - початку XX століть - «Велику гру». Завдяки Кіплінгу ця гарна і емоційно заряджена метафора увійшла в широкий оборот.

Але «Велика гра» це не тільки метафора, а й історична реальність. У неї є глибоке коріння в традиційній для Центральної Азії  геополітичної багатовекторності. Історично в Центральній Азії не склалося єдиної, жорсткої, усталеної  структури. Тут  складним чином переплелося безліч різноманітних, нестабільних і перемішаних між собою структурних утворень. Недарма Збігнев Бжезінський в своїй «Великій шахівниці» називає Кавказько-Центрально-Азійський геополітичний регіон «Євразійськими Бакланами». Саме це дозволяло (та й дозволяє)  великим зовнішнім гравцям, за допомогою цілеспрямованої політики, викликати до життя ті чи інші соціально-історичні та культурно-ідентифікаційні нашарування реальності. Адже класичні геополітичні теорії, починаючи з часів Гарольда Маккіндера, пов'язують боротьбу за Центральну Азію з боротьбою за світове панування в цілому. Посткласичні ж, в свою чергу, пропонують декілька геополітичних напрямків за якими може «рухатися» Центральна Азія. 

Як метафора, так і реальність «Великої гри», чи «Великої гри-2» в ХХІ столітті наразі залишається актуальною й для України.

Бо як слушно зауважив Кіплінг: «Тільки коли всі помруть - скінчиться Велика гра!».

Кирилл Серебренитский: Графское происхождение Наполеона Бонапарта

... Предки Наполеона со стороны матери - Рамолино ди Колл'Альто, - генуэзский род; не слишком влиятельный, не хрестоматийно-исторический, но - легендарно древний. По преданию, в Х веке Эриберто Рамолино, владетельный граф ди Колл'Альто, прибыл в Геную из Венеции.

В феврале 1779го, при устройстве сыновей в военную школу в Отене, Карло Мария де Бонапарте, отец Наполеона, инициировал  во Франции процесс доказательства дворянского происхождения. Это ему вполне удалось. 10 марта 1779го Карло ди Буонапарте принял Король Франции. Это был символический акт, который окончательно удостоверил принадлежность рода к древнему дворянству.

15 марта Карло де Буонапарте представил в Королевскую Герольдию изображение и описание фамильного герба: «Желтая графская корона над щитом, украшенным двумя голубыми полосами и двумя синими звездами, с буквами В. Р. (Bona Parte) на розовом фоне».

В геральдике бывает много нелепостей, но не бывает случайностей. Графская корона, несомненно, высвечивала амбиции отца Императора: он, скорее всего, предполагал, используя крепнущие во Франции связи, - утвердиться в титуле графа. Возможно, Карло надеялся добиться титула не для себя, а для старшего сына. – притянув каким-то образом полузабытый титул семейства Рамолино, - «граф де Колл-Альто».

Бабушка Императора, - Angela Maria, урождённая Pietra-Santa, судя по некоторым сообщениям, была из рода так называемых горных корсиканцев, автохтонов Корсики. Горные корсиканцы – народ, собственно, исчезающий уже во времена родлителей Наполеона. Это, по разным версиям, потомки то ли семитов-финикийцев, то ли античных эллинов, то ли берберов, то ли ветвь древнего народа шардана (сардос), аборигенов Сардинии.

Софія Дніпровська: Римо-германська цивілізація вже вступила в стадію глибокого перезрівання. Залишилася тільки Східна Європа, найбільшою й найперспективнішою часткою якої є Русь-Україна.

З найбільших загроз західній цивілізації полягає в блаженній і ситій зарозумілості сучасної Західної Людини, просякнутої непорушною вірою в те, що матеріальний добробут, особиста безпека і вибори-перевибори є абсолютною, універсальною цінністю для кожного представника виду Homo sapiens. А якщо десь, колись в якійсь країні завелася дихтатура з тиранією, то це тому, що лихий диктатор з поплічниками силою і хитрістю уярмив якийсь волелюбний народ і якщо цьому народу помогти повалити тирана, то там одразу запанує свобода, демократія і благорастворєніє воздухов. 

Ця омана вже дорого коштувала євроатлантичній спільноті в багатьох куточках земної кулі, які вона демократизувала, демократизувала та й не видемократизувала, але відмовлятися від неї вона принципово не збирається. 

Біда в тому, що цей хибний наратив поширюються й в українському суспільстві, яке зараз ударними темпами "європеїзується" і бездумно наслідує все, що йде з "цивілізованого світу". 

Тому величезна кількість наших громадян була абсолютно впевнена, що як тільки в РФ скакне долар і пропаде Макдональдс, вона рухне. А коли Путін мобілізацію оголосив, то тут уже останні сумніви пропали: звіздєц мангусту! 

А мангуст узяв та й не звіздонувся. І шо ти тепер будеш робити? Плану Б у свідків краху "недоімперії", як виявилося, нема. Є план Зе і Є, але вони нікуди не годні. 

Як би це прикро не було визнавати, в спільнотах, які ми маркуємо як "варварські", авторитарні, злиденні, значно краще, ніж у "цивілізованому світі" поширене розуміння, що економіка і технології - це лише ЗАСІБ для підкорення світу. Дуже-дуже важливий і необхідний засіб - палицею-копачкою Землю не підважиш і до зірок не дотягнешся. Але натовкування кендюхів, кишень, клунь і комор не може бути остаточним сенсом ЛЮДСЬКОГО буття. Тому попри свою злиденність і жорстокість вони такі живучі і такі диявольськи везучі.

А постіндустріальний Захід - як той янгол Лаодикійської церкви - ані холодний, ані гарячий, ані риба, ані м'ясо, ані чоловік, ані жінка, а щось таке середнє, мнякеньке і літепле. Він багатий, і збагатів, і не потребує нічого. А не знає, що він нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий і голий...

Римо-германська цивілізація, чий вищий злет припадає на XVI-XIX ст., вже вступила в стадію глибокого перезрівання. Ця стадія така ж закономірна й незворотна, як стадія перезрівання греко-римської цивілізації у ІІІ-V ст. н.е. І її минулі культурні й технологічні досягнення не повинні вводити нас в оману й затуляти від нас її теперішній стан.  

Ф. Франко свого часу позиціонував авторитарну, традиційну Іспанію як духовний резерв Європи. На жаль, цей резерв Європа вже вичерпала, а каудильйо викинула з Меморіалу. 

Залишилася тільки Східна Європа, найбільшою й найперспективнішою часткою якої є Русь-Україна. І від того, наскільки творчо ми підійдемо до запозичення іноземних практик, наскільки ретельно відокремлюватимемо зерна від полови, без перебільшення залежить доля всього світу.

Илья Лазаренко: За лесом от Киева, или Великороссия

Тезисы из интервью Ильи Лазаренко Youtube-каналу Afanasevpress. Текстовая расшифровка для Регион.Эксперта

Проект «Великороссия» (или «Залесская Русь») выглядит уникальным на фоне других построссийских регионалистских проектов, поскольку здесь речь идет не об отделении от метрополии, но о самой бывшей метрополии как таковой. Однако без решения этого вопроса другие регионалистские проекты вряд ли обретут историческую устойчивость.

Великороссия (или, если взять более давнюю историю – Залесье) – это регион складывания великорусского этноса. Примерно он соответствует сегодняшним границам Центрального федерального округа. Мы используем термин «Великороссия» не для того, чтобы утвердить какое-то имперское «величие», но ровно наоборот – чтобы подчеркнуть различия с «малороссами» и «белорусами». В имперской доктрине они все объединяются в «единый русский народ», но мы как раз против этих обобщений. Кстати, слово «Залесье» исторически возникло как обозначение территорий за лесом от Киева.

В отличие от морских империй своего времени (Великобритании, Испании и т.д.), где метрополия отделена от колоний океанами, Российская империя была континентальным феноменом, где эта резкая граница терялась. Более того, колонизация началась с собственно великорусских земель – можно вспомнить московско-тверские, московско-рязанские войны. То есть, по факту эту империю можно назвать такой же антирусской, как она колонизировала и другие народы.

И сегодняшние основные страхи у русских связаны с тем, что они не понимают – где находится метрополия? 

Российская империя – мессианская и идеократическая, она не имеет границ, она стремится к самоцельному расширению для достижения мирового господства. Сначала как «Третий Рим», потом как «Третий Интернационал». А теперь эти идеологии соединяются.

Что случилось с ней в 1991 году? Империя вошла в транзит. Правда, куда именно этот транзит, было сразу неясно. Мог возникнуть транзит к национальному государству, либо к полному распаду, либо к созданию некоего Содружества по типу Британского. И нынешний политический кризис связан с тем, что она все же решила отстаивать свою имперскую форму, хотя это уже фактически сделать невозможно. Выходом из этого тупика, на мой взгляд, является только создание на базе бывшей имперской метрополии независимого национального государства.

Великорусский этнос – такой же заложник империи, как и все остальные, а Москва – вовсе не символ «русскости», а скорее вавилонского смешения. И когда мы наблюдаем, что все ресурсы Северной Евразии стягиваются в Москву – это не злая воля москвичей как таковых, но прямое следствие того типа империи, который здесь построен.

Будущую Великороссию мы видим в составе областей нынешнего ЦФО плюс еще возможно Нижний Новгород. Разумеется, как равноправную федерацию. Это достаточно органичное историко-культурное объединение с естественными границами: на западе – Беларусь, на севере – исторический ареал Новгородской республики, на востоке – Поволжские республики, на юге – Дон и Украина. И думаю, что со всеми ними мы установим вполне добрососедские отношения.

Слово «русские» – это не этноним, а импероним. В сущности, такое явление, как «русский народ», было сконструировано только при позднем сталинизме. А «русских народов» на самом деле много – есть новгородцы, есть уральцы, есть сибиряки. И пусть они самоопределяются по своим регионам. Мы не претендуем на то, что Великороссия вещает от лица «всех русских». 

Но с другой стороны, Великороссия может принять на себя функцию национального дома и если хотите, исторического убежища для тех нынешних «русских», кто не нашел себя в других республиках. Только ментальность здесь уже будет не имперская, а основанная на внутреннем развитии собственной республики. А в глобальном смысле Великороссия, безусловно, станет частью евроатлантической цивилизации.

Москва, скорее всего, станет северноевразийским аналогом Нью-Йорка. А политическую столицу Великороссии, конечно, надо будет перенести в какой-нибудь небольшой город. Например, в Переславль-Залесский – очень символическое название.

Олександр Черненко: Бойові колісниці індоіранських племен

Для розуміння того, про що піде мова: у 2300 роках до н. е. пізня Ямна індоєвропейська культура розпадається на дві: Катакомбну по лівий берег Дніпра, та Полтавкінську між Волгою та Уралом. 

Пізніше з Катакомбної розвинулася культура багатоваликової кераміки, яка мігрує на територію Греції, та створить мікенську цивілізацію, а з їхньої говірки виникне грецька мова. 

З говірки носіїв Полтавкінської культури виникне індоіранська мова. У північному лісостепі, на кордоні з балтослов'яномовними племенами, з неї розвинеться Абашівська культура, представники якої мігрують на Південний Урал, де вони у 2000 роках до н. е. виділять Синташтинську культуру, яка є попередницею пізнішої андронівської культури.

Вважається, що творцями колісниць, які використовквалися у бойових цілях і здійснили технологічну революцію, стали представники Синташтинської культури. У захороненнях синташтинської культури було виявлено багато поховань з колісницями, ранні з яких датуються приблизно 2100 роками до н. е.

Їхні нащадки, андронівці, також використовували колісниці, про що свідчать їхні численні наскельні зображення, розкидані на величезній території Великого степу, у їхніх захороненнях також були виявлені кістки коней та частини колісниць.

Колеса мали 9-12 спиць і були діаметром 100-120 см. Вони могли мати ободи з сиром'ятної шкіри. Стінки колісниць були плетеними для зменшення загальної ваги. Осі тоді ще робилися з дерева, і мастило колісних втулок було недосконале, потребувало захисту. Вісь зміцнювалась, підбираючи для неї міцний матеріал, або полегшувався сам екіпаж, знижуючи цим навантаження. Платформи кузовів збивались з дощок.

Сучасні археологи абсолютно впевнені, що колісниця створювалася давніми індоєвропейцями з єдиною метою: для війни. На колісниці їдуть на війну, а не просто переміщаються з якоюсь пустою метою. Колісничий же – військовий аристократ стародавнього індоєвропейського суспільства. Він рухається у війні, а разом із ним на колісницях рухаються його боги.

"Дегуманізація образу українців у російському пропагандистському дискурсі : нарис"

4 січня 2024 р.на сайті Інституту історії України було розміщене видання із серії "Сучасна російсько-українська війна у координатах історії":

Лисенко О. Є., Маєвський О. О. Дегуманізація образу українців у російському пропагандистському дискурсі: Нарис / За ред. В. Смолія. НАН України. Інститут історії України. Київ: Інститут історії України, 2023. 82 с.

Анотація:

Центральним об’єктом дослідження став один з провідних векторів російської мілітаристської пропаганди, пов’язаний з системною негативізацією образу України та українців в очах світової свідомості та громадян Російської Федерації. В обох випадках ідеться про засіб легітимації експансіоністської політики Кремля, який поставив за мету повернути Україну до орбіти власного виняткового впливу. У тексті розкриваються ідеологічні настанови російського лідера В. Путіна, який окреслює головні напрями діяльності розгалуженої мережі органів пропаганди в Росії та за її межами, інституційне забезпечення цих зусиль на тимчасово окупованих територіях України, насамперед у Криму й Донбасі. Характеризуються специфічні форми впливу на масову свідомість "глибинного російського" і зарубіжної громадськості. Простежується місце і роль Російської православної церкви у підтримці імперських амбіцій російського керівництва завдяки реалізації доктрини "русского міра". Показано, у який спосіб інструменталізується креолізована продукція, що слугує мобілізаційним ресурсом Москви у гібридній війні проти України.

Матеріал призначений для науковців, студентів, військовослужбовців та широкого читацького загалу."

Переглянути зміст та завантажити текст видання можна за лінком: 

http://resource.history.org.ua/item/0017851

Нурлан Салтаев: Современный Казахстан, пантюркизм и панисламизм в Азии

Коренные народы, исповедующие Ислам, занимают южную половину Евразийского континента, ограничиваясь с запада Средиземным морем и полуостровом Западная Европа, с юга Индийским океаном, с запада более-менее равномерно распределяясь по Индии и доминируя в Бангладеш, занимая Восточный Туркестан в Западном Китае вплоть до Тибета и пустыни Гоби, на севере мусульманский суперэтнос населяет Кавказ, Идель-Урал и Казахстан.

В Евразии имеются такие мировые игроки, как Китай, Индия, Россия и Евросоюз (с США), зачастую выступающие по отношению к мусульманским странам как единое целое.

Особенностью Китая является большая численность населения и отсутствие полезных ископаемых. Китайское правительство поощряло перенос промышленного производства в Китай, соблазняя низкой стоимостью труда, высокой дисциплиной работников и полным пренебрежением к проблемам экологии. Но даже все производство международных промышленных корпораций не могло полностью занять рабочий рынок Китая, поэтому китайские бизнесмены стали специализироваться на массовом промышленном плагиате и игнорировании авторского права, а рынком сбыта подделок являлась практически вся наша планета. Но мировая торговля успешна при малых издержках на логистику, то есть китайская продукция будет конкурентоспособна только при доставке продукции морским транспортом, а Малаккский пролив и Тайвань контролируется США (с Евросоюзом). Западный мир имеет рычаг влияния на Китай, чтобы обойти его Пекин профинансировал постройку глубоководного порта Гвадар в Пакистане и проложил Каракорумское шоссе из Восточного Туркестана в Пакистан, планируется там же построить железную дорогу. Так же Китай прокладывает логистические пути в Европу через Россию, через страны Центральной Азии и Кавказ в Турцию. Все логично у Китая, кроме одного: коренное население Восточного Туркестан - это мусульмане уйгуры, казахи и кыргызы, которые не желают китаизироваться, а прокладка Каракорумского шоссе - это движение не только в Пакистан, но и из Пакистана и Афганистана, в том числе и идей Талибана. Пока коммунистический Китай был за железным занавесом, мир не знал о геноциде мусульман в Восточном Туркестане, но сейчас Китай сам построил логистический путь в Пакистан.

Станислав Белковский: 2024: Год Безумия и Война Бытия

Илон Маск недавно заявил, что 2024й станет годом ещё более безумным, чем четыре предыдущих (2020-23). Что ж – в этом есть сермяжная правда, она же домотканая и посконная (с). Потому в новейшем спецвыпуске Времени Белковского мы говорим / рассуждаем вот о чём.

- Кульминационный год IV мировой войны?

- Безумие века сего – мудрость перед Господом?

- Безумие как неизбежный спутник Смены Эпох.

- Четыре всадника – Война, Чума, Голод и Смерть – в современном варианте / начале XXI века.

- Основные (страшные и прекрасные) черты Смены Эпох.

- Безумие глобальное (коллективное) и страновое (индивидуальное).

- Классические случаи аутентичного РФ-безумия.

- Плотник 4го разряда во главе Российской Федерации.

- Приватизация смертной казни в Российской Федерации.

- Скорая смена канцлера Германии и при чём здесь глобальное потепление.

- Смена лидеров в Единой Европе и при чём здесь глобальное потепление.

- Усталость от (не)войны на Западе, в РФ и в Украине.

- Храмовая социология – что это и зачем.

- Израиль. Что такое Война Бытия и чем она отличается от операции «Железные мечи».

- В. В. Путин как возможный Праведник народов мира.

- Что будет с Палестинским государством после Войны Бытия.

- И при чём здесь сёстры Хадид.

- Что будет с еврейским государством после Войны Бытия.

- Израиль: необходимость и концепции трёх важнейших реформ.

- Среди которых главная – реформа образования.

- Ещё кое-что серьёзное.