Роман Бончук: Чому не буде ніколи кінця світу

Найбільш поширеним запитанням зараз є : "чи буде кінець світу?".

 Звісно, що ні, навіть враховуючи пророцтва Ньютона в умовностях в 2050 років, навіть враховуючи винесений в назву есею термін "ніколи", який в умовностях нейролінгвістики ніби спрацьовує для свідомості в протилежностях сприйняття.

Отже, умовна знову ж таки теза Ньютона в цивілізаційному завершенні в забруднені ядерними відходами чи суто теологічними передосторогами в феномені Гієни вогняної чи Шеолі - перспектива ілюзорна. Є певні загрози - але загроза це знову ж таки гарантія Перспектив, інакше не працює наша дуальна раціональна систематичність абстрактного моделювання Карт й Епістем.

Спроби залякування колись живописно не виправдались в магіях 2012 й Страшного суду чи ще якогось синусоідального гарантування появи Чогось Нового - приклад того, що Симулякр не завжди набирає Сили й волі, бодай світової.

Знаємо, що умовно пекла й Ада ніколи не було й це пустопорожня ідеологічна примха суто метафоричного захворювання певноі системи сприйняття цінностей й їхнього наближення до живого життя.

Людина зрештою винна у всьому сама безповоротньо. Й існування чогось потойбічного - це спроба узурпації юдейськими практиками чогось конкретного.

Людина винна в зміні клімату й палінні континентів й, зрештою, виникненні Дивного вірусу - це робота ВОЗу й спільнот, які роблять спробу контролю ринку й нових геополітичних Карт.

Людина винна в цивілізаційній глухості внаслідок певного нерозуміння Несталості Часу й самої моделі мислення.

Чи буде Третя Світова війна - питання звісно цікаве: однозначно, що буде, питання лишень в тому, що розпочнеться вона саме в той момент, коли її ніхто не чекатиме.

Якщо Перша Світова війна - це війна двигунів, Друга - війна Машин; Третя - це війна Машин, які керуватимуть цими машинами.

Факты русификации в Украине

Школи у 1987 році

Алексей Широпаев: О политической культуре в России тогда и теперь

Монархист Солоневич вспоминает:

«Моя кухарка Дуня, неграмотная рязанская девка, узнав об отречении императора Николая Второго, ревела белугой: "Ах, что-то будет, что-то будет"! Что именно будет, она, конечно, не могла знать с такой степенью точности, как знали: Достоевский, Толстой, Менделеев и Охранное отделение.
Дворник, который таскал дрова ко мне на седьмой этаж (центрального отопления у нас в доме не было), дворник с демонстративным грохотом сбросил на пол свою вязанку дров и сказал мне:
– Что – добились? Царя уволили? – Дальше следовала совершенно непечатная тирада.
Я ответил, что я здесь не при чем, но я был студентом, и в памяти "народа" остались еще студенческие прегрешения революции. В глазах дворника я, студент, был тоже революционером. Дворник выругался еще раз и изрек пророчество:
– Ну, ежели без царя – так теперь вы сами дрова таскайте, – а я в деревню уеду, ну вас всех ко всем чертям!»

А ведь в чём-то, по-своему, я с Солоневичем согласен. Мы видим в его описании политическую «культуру» уровня патриархального 16-го века. Кухарке был бы повод порыдать, а дворнику – повод дрова «на этажи» не носить. Царя нет – и всё можно нахер послать. Никакой автономной укоренённости уклада, в отличие от Запада, без царя всё сразу летит к чёрту, и смыслы, и порядок, как вот эти дрова на пол.

И вот с такими с позволения сказать «гражданами» кто-то хотел сделать буржуазную (!) революцию. Не случайно Февраль сразу же скосорылило влево, а затем и вовсе накрыло медным тазом Октября.

Этим «гражданам» понятен только царь и Ленин. Конституция для них – что-то из области заумной хлыстовской тарабарщины. Да, собственно, так оно и осталось, судя по реакции населения на путинские поправки.

Клементий Федевич: Зачем нужно украинское движение имперской элите России

(Имперские элиты в украинском движении Российской империи до 1917 г.)

Украинское движение в Российской империи - это прежде всего движение имперских элит.  До 1917 г. среди украинофилов доминируют имперские дворяне, статские генералы, армейские офицеры, чиновники, священники, епископы, богатые латифундисты и предприниматели.  Анализ элитарности украинского движения позволяет посмотреть на историю Украины без обязательной сейчас парадигмы «народности» или «простонародности» национального движения украинцев. Украинские «демократы», «интеллигенция», «социалисты», «народники» и «потомки козацкой старшины» входят в имперскую элиту со всеми своими элитарными интересами и взглядами. 

Признание элитарности украинского национализма в Российской империи ломает привычные исторические шаблоны и заставляет задать новые вопросы.  Зачем успешным представителям имперской элиты нужен украинский национализм? Они ведь и так элита без всякого украинства? Как имперские элитарные интересы влияют на идеологию и тактику украинского движения? Насколько обоснован тезис о постоянном противостоянии украинского движения и имперских властей? Если часть украинских активистов служат имперскими чиновниками и занимают посты вплоть до генеральских, то всегда ли украинские интересы имперской элиты противоречат её интересам на государственной службе?

Об участии имперских элит в украинском движении до 1917 г., как о факте, пишут практически все исследователи. Среди них Лысяк-Рудницкий1, Каппелер2, Грицак3, Портнова4,  Реми5, Миллер образца до 2000-х гг.6 и многие другие. Иной подход просто невозможен. Других героев для изучения украинского движения кроме представителей имперской элиты почти нет.  Украинское движение в Российской империи до 1905 г. это имперская элита почти на 100 % и  в 1905-1917 гг. она продолжает сохранять лидирующие позиции. Попытки объяснить государственную службу украинских активистов вынужденной необходимостью, высокий социальный и материальный статус полученным наследством и личными способностями лишь искажают действительность. Элитарность украинского движения до 1917 г. соответствует европейским традициям. В большинстве национальных движений  Европы от Шотландии до Польши в XIX- начале XX вв.  доминируют местные элиты.

Казахстан хочет достойно отпраздновать 750-летие Золотой Орды

Празднование 750-летия Золотой Орды. Казахи возвращают двухсотлетний период своей истории.

В советское время этот исторический отрезок в жизни казахских племен принято было замалчивать. В силу идеологических причин.

И сложилась совершенно парадоксальная ситуация. Исследования до возникновения Золотой Орды в Казахстане проводились. Были исследования и последующие, рассматривающие эпоху после развала Золотой Орды. А сам двухсотлетний период существования мощнейшей империи на просторах Евразии, замалчивался.

Тогда как для казахской историографии это важнейший период становления казахской государственности. Именно в то время сложился нынешний союз тюркских племен, в разные столетия известный под разными именами: монголы, узбеки, казахи.

И хотя названия были разные, но это был одни и те же объединенные Шынгысханом племена, известные в наше время под именем казахи.

И вот приятная новость. Постановлением правительства Казахстана утвержден план проведения мероприятий по празднованию 750 – летия Золотой Орды, включающий в себя сорок пунктов.

В их числе:

Величие духа традиции

In the Ghetto
1999, Oil on Canvas, 100х130

Ярослав Мельник: Ментально-аксіологічні та морально-етичні рамки комунікативних актів у текстах Нового Заповіту

…все тоне в фарисействі…

Авва Отче, цю чашу мимо пронеси…

Б.Пастернак

Анотація. У статті розглядається типологія комунікативних актів у текстах Нового Заповіту з урахуванням ментально-аксіологічних та морально-етичних регістрів. Виділяються ключові параметри комунікації та їх інтерпретація Ісусом Христом. Крім цього, робиться акцент на християнсько-світоглядних чинниках у формуванні дискурсу євангельських текстів. 
Ключові слова: комунікація, комунікативна поведінка, текст, етнокультура.

The article deals with the typology of communicative acts in the texts of the New Testament on the basis of cognitive, axiological, ethical and moral factors. The key thresholds of communication and their interpretation by Jesus Christ are distinguished. The emphasis is given on the role of Christian paradigms participating in the formation of evangelic texts.
Key words: communication, communicative behaviour, text, ethnoculture.

Проблеми, комунікативних актів, соціально-етичних сценаріїв комунікації і дискурсу загалом стали особливо актуальними впродовж останніх десятиліть [9, с. 20]. Така актуалізація є мотивованою і пояснюється революційними процесами у сфері інформаційних технологій, формуванні комунікаційних систем, створенні інтернет-мережі, удосконаленні комунікативної етики, наданні широкого спектра інформаційних послуг, тиражування різних видів та засобів збереження і передачі інформації. Тотальне проникнення телекомунікаційних послуг в усі сфери людського буття – телебачення, радіо, Інтернет, пресу – стало невід’ємним атрибутом життя людини початку ХХІ ст. У зв’язку з цим низка проблем, пов’язаних з комунікаційними системами, культурою комунікації, перестали бути локальними і набули статусу надактуальних. До них можемо віднести явища інформаційних воєн, маніпуляції та зомбування мільйонів через ЗМІ, засмічення інформаційного простору та інформаційний тероризм, вплив на індивідуальну та колективну свідомість та ін. Значною мірою ці проблеми зараз розглядаються та тлумачаться у контексті екології людини, екології культури, філософської антропології [10, с. 36]. Також упродовж останніх десятиліть формується етико-методологічна база нового інформаційного суспільства.
Вивчаючи специфіку формування комунікативних систем епохи інтернету, багато дослідників звертають увагу на необхідність удосконалення законодавства, яке б забезпечило функціонування інформаційних систем; більш глибокого вивчення феномена людини – користувача інформаційним інструментарієм; феномен функціонування морально-етичних норм та визнання їх на загальноцивілізаційному рівні тощо. Про це пишуть як вітчизняні, так і зарубіжні лінгвісти, правознавці, психологи, соціологи, філософи та ін. Більшість із них так чи інакше апелюють до потреби глибшого та системного вивчення культурно-інформаційного простору [7, с. 194]. Очевидними стають проблеми необхідності вдосконалення механізмів формування інформаційного середовища, їх регулювання, регламентація і стандартизація. Ці потреби детермінуються самою дійсністю, а також викликами, з якими зіткнулось людство на поч. ХХІ ст. Окремими сегментами цієї очевидності є інформація про терористичні акти (які стали невід’ємними елементами щоденних новин у ЗМІ; масові заворушення, соціальна нестабільність, намагання окремих країн перекроїти кордони, локальні воєнні протистояння та ін. укладаються в цілісну інформаційну картину, в яку вкомпоновується, занурюється сучасний пересічний інформаційний носій та користувач. Як показує досвід спостережень за цими явищами, наслідком таких впливів є масові психози, тотальна депресія, різного типу залежності (в тому числі наркотична), десоціологізація (втеча від суспільства), інформаційна та соціальна самоізоляція тощо.

Ярослав Мельник: Проблема толерантності у сучасному європейському полікультурному просторі: християнсько-етичний та культурно-комунікативний аспекти

Світовий, а найбільше європейський геополітичний простір на початку ХХІ ст. переживають безпрецедентні економіко-демографічні та соціокультурні трансформації. Формування нового соціокультурного ландшафту у рамках класичної Європи, значною мірою пов’язане з ліквідацією кордонів (з точки зору їх формального функціонування), введенням єдиної європейської валюти, послабленням обмежень на міграційні процеси, виробленням єдиних євростандартів та ін., спричинило низку проблем, які не знаходять свого вирішення і, очевидно, у найближчі десятиліття будуть ключовими у комплексі нагальних питань1. Цей конгломерат проблем нагадує багатогранну геометричну фігуру, кожна з галузей якої є самостійною складною галуззю, яка може розглядатися як у рамках цілісної системи, так і в межах окремого сегмента цієї цілісності. У зазначеному колі питань слід виділити один складник, який беззаперечно викличе дискусії та оголить болючі для сучасної європейської цивілізації аспекти.
________
1Снайдер Т., Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569–1999, Київ 2014, с. 363.

До таких проблемних та дискусійних питань належить категорія толерантності як базовий чинник у рамках формування єдиного європейського, але попри все полікультурного і світоглядно-різновекторного простору.

Виписуючи ескізно нову концепцію Європи у кінці ХХ ст., лідери країн та провідні фахівці у різних галузях звертали увагу на складність та безпрецедентність задач, але все ж процес пере форматування європростору був запущений. Флагмани цього процесу з самого початку зіткнулися з комплексом новітніх проблем, і ключовою виявилась неготовність багатьох етнокультурних та соціокультурних (в окремих випадках політичних, релігійно-світоглядних) груп до інтеграції в європростір. У цій неготовності по-особливому висвітилась проблема толерантного співіснування. На тлі інших невирішених завдань толерантність як категорія часто свідомо відсувалась на маргінес, а в епіцентр ставилися питання економічні, політичні, правові, демографічні та ін. Власне, питання толерантної реорганізації європростору періодично виходило з тіні і нагадувало про свою актуальність (тут доречним буде перелік конфліктів у Сербії, Сараєво, міжетнічні конфлікти у різних регіонах Європи, депортації ромів з Парижа та ін. Також тут можна згадати різного типу конфлікти у Північній Африці та на Близькому Сході). Втеча від вирішення цього кола питань закладає та накопичує низку потенційно небезпечних питань, які на певному етапі здатні перейти у складний та затяжний конфлікт. Очевидно, що розраховувати на самовирішення чи самоліквідацію цих питань недоцільно, оскільки, як показує історичний досвід, проблеми такого типу без розумного, зваженого та професійного втручання не вирішуються.

Наразі йдеться про те, що значна кількість представників різних релігійних, етнічних та ін. груп з Африканського та Азійського континентів наводнили Європу, де знайшли надійний прихисток, але не пристали на програму інтеграції в європростір. Значна кількість мігрантів переносить традиції, світогляд, спосіб життя у цивілізований та етично вивірений євросвіт, не беручи до уваги, що деякі їхні традиції різко розходяться із сучасними європейськими цінностями, а радше є посилом із Середньовіччя чи ще більш давніх епох.

Спробуємо віднайти один із витоків цієї проблеми, а також окреслити можливі способи її вирішення.

Максим Жих: Человек - хищное животное (ответ эко-шизе)

Такое явление как "веганство", во-многом, является следствием отрыва городского человека от природы и как следствие - её непонимания. Настоящая природа далеко не няшная: там звери едят друг друга (мило мурчащий у вас на коленях кошак - это жестокий и опаснейший хищник, гроза мелких млекопитающих). И человек по природе - всеядное животное со значительной долей хищничества (животноводство - доведённое до ума хищничество). Требование к человеку перестать есть мясо - тоже самое, что требование к льву перестать убивать антилоп.

Экошиза аргументирует необходимость человека отказаться от поедания мяса примерно так: "все виды животных должны иметь равные права, считать, что у человека есть дополнительные права в сравнении с другими видами - эволюционный фашизм. Все виды должны обладать своими природными правами". Ок. Но в природе у видов никогда не было и нет никаких "равных прав"! Виды чётко делятся на хищников (сюда же всеядных) и травоядных. С разными природными правами. Право хищника - есть травоядных. Лев убивает и ест антилоп и вы никаким образом не заставите дикого льва прекратить есть антилоп. Получается, у льва должно быть больше прав, чем у человека?! Да с какой стати?! Это же эволюционный фашизм - давать одному виду повышенные права в сравнении с другим. Человек, будучи хищным животным, имеет неотъемлемое естественное право убивать и есть травоядных. Все вопросы - к природе.

Человек вообще-то и стал человеком благодаря тому, что ел мясо. Мартышки бананы ели - так мартышками и остались. А предки человека стали есть мясо, и благодаря мясной пище с высоким содержанием белка у них стал интенсивно развиваться мозг. Причём это не только к людям относится: хищные виды всегда умнее травоядных. Сравните кошачьих и жвачно-парнокопытных. Угадайте с трёх раз, кто умнее. Человек - хищный (точнее всеядный с важной ролью мясной пищи) вид по своей природе, а идти против природы глупо. С конкретным человеком, отказавшимся от мяса, возможно, ничего плохого не случится. Но если люди как биологический вид в течении значимого времени перестанут есть мясо, то хомо сапиенс как вид, безусловно, станет деградировать.

Александр Волынский: Что такое Традиция?

Как большинство принципов, Традицию можно описывать на разных уровнях познания. 

На метафизическом уровне Традиция - это субъект, на физическом уровне Традиция - это социум. Социум есть сущее, как и фактичная, реальная история конкретного социума. Традиция - это бытие.

Связь между метафизическим и физическим, между субъектом и объектом, между душой и телом, между сознанием и мозгом - это основная проблема онтологии. Если решать ее в духе монизма и тождества, то оказывается, что метафизическое и физическое не имеют отдельного статуса. Традиции нет без социума, а социум не может существовать без Традиции.

Проблема познания в том, что субъекты даны ему только как объекты. В этом и состоит суть кантовского агностицизма. Но уже Шопенгауэр отметил, что есть такая "вещь в себе", есть такой "субъект", которые человеку доступны – это его собственная воля. Традиция как воля народа, как дух народа - это не просто поэтические образы. Как "язык - дом Бытия", так и "народ - дом Традиции".

Может ли модерное государство опираться на Традицию? Я думаю, что нет. Государство Модерна должно опираться на рациональные законы, должно ставить перед собой рациональные цели.

Противоречие между Традицией и модерным государством порождает перманентный социальный кризис, который не смогли решить и не смогут решить никакие идеологии, которые всегда оказывались симуляцией традиционного общества в условиях капитализма.
Только вне правил капитализма и вне рационального модерного государства Традиция может снова стать доминирующим субъектом истории. Для этого нет надобности полностью уничтожать капитализм и государство, как представляли себе марксисты, для этого надо подчинить капитализм и государство Традиции. Государство и капитал должны контролироваться на локальном уровне народами, общинами, церквями, а сверху Мировым правительством традиционалистов.

Очевидно, что у человечества нет единой идеологии и традиционализм не должен быть идеологией или политической теорией. Но Единая Традиция у человечества есть и традиционализм должен стать индивидуальной практикой и социальным движением. 

Движением куда?

И тут встает вопрос о том, какие локальные традиции соответствуют, а какие противостоят Единой Традиции. Если сравнивать монотеизм и язычество, то выбор вроде должен быть в пользу монотеизма, но на практике монотеисты занимают крайне догматические, сектантские позиции, эксклюзивные позиции. Ну кто им сказал, что именно их толкование является единственным? Зато многие язычники крайне широко смотрят на чужие религии и предпочитают инклюзию.

Важен в традиционализме не анализ догм, а практика повседневной жизни и политических действий. Единственной и неоспоримой догмой для Единой Традиции должно быть выживание человеческого рода. Кто не согласен с этой догмой, кто ждет Финис Мунди как радостное событие и начало "великого освобождения духа из темницы материи", тот объективно служит нашему общему врагу.

Ferhad Turanly: Людина, яка змінила погляд на історію.

Прем’єр-міністра Великої Британії Марґарет Хільди Тетчер (роки правління: 1980‒1991)

Художньо-документальний фільм «Залізна Леді», продемонстрований на українському телеканалі «1plus1» 23 січня 2015 року, справив на мене дуже сильне враження, і тому захотілося висловити деякі власні думки з цього приводу. В зазначеній стрічці розповідається про життя та політичну діяльність Прем’єр-міністра Великої Британії Марґарет Хільди Тетчер (роки правління: 1980‒1991) ‒ жінки, яка змінила погляд на історію.

Під час її прем’єрства були здійснені економічні реформи, відновлено контроль над Фолклендськими островами, які є заморською територією Великої Британії, розташованою в Атлантичному океані, в результаті морського воєнного походу 1981 р., що закінчився перемогою над військом Аргентини; був покладений край холодній війні між імперією зла ‒ СРСР й іншими комуністични країнами та Західним світом, в тому числі й між названою імперією та США. Все це вдалося Марґарет Тетчер зреалізувати завдяки особистій незламній волі та рішучості в управлінні державою, а також через усвідомлення того, що саме служіння національній ідеї є вищої цінністю.

У цьому контексті на увагу заслуговує філософія, якої в своїй діяльності практично дотримувалася Марґарет Тетчер. Вона говорила: «Важливо те, що людина думає, а не що відчуває». Ще однією мудрою думкою, приналежною вказаній легендарній жінці є наступна: «Стежте за своїми думками, бо ж вони перетворюються у відповідні слова; стежте за своїми словами, бо ж вони перетворюються у відповідні дії; стежте за своїми діями, бо ж вони перетворюються у звички, з яких формується характер людини, котрий й і визначає її долю».

Отже, на нашу думку, Марґарет Тетчер є взірцем того, як необхідно керувати державою навіть за складних умов її існування та як отримати перемоги й світове визнання. Варто було б всім українським державним управлінцям переглянути названий мною вище фільм і наслідувати прикладу унікальної людини, якою залишилася в історії та пам’яті багатьох людей колишній прем’єр-міністр Великої Британії пані Марґарет Тетчер, щоб відповідним чином діяти в теперішніх складних умовах для України час і отримати кінцевий результат, перемогти над всіма та всім, що намагається зашкодити нашій країні стати нарешті цивілізованою незалежно й сильною Європейською державою зі загальновизнаною заслуженою до себе повагою світової спільноти.

Слава нації, смерть ворогам!

Бируте Ланге: С Янисом Брикманисом

2011 год.... С Янисом Брикманисом, профессором Латвийского университета...

В руках у меня наша родовая реликвия,которая передается из поколения в поколения с 18 века. Из Восточной Пруссии...

Поем старинные литовские песни....

Священна Ромейська імперія української нації / Sacrum Imperium Romanum Nationis Ucrainicae

Протиотрутою на московське псевдо-візантійство може стати тілки Нова (Відроджена) Візантія.

В найкращих з її надбань (лицарства, подвижництва, духовності, культури).

І кроки починаємо робити в цьому напрямку: вже відновили її канонічну територію.

Священна Ромейська імперія української нації, якщо хочете.

 Sacrum Imperium Romanum Nationis Ucrainicae.

«Царские» курганы тагарцев

Фото: Реконструкция первоначального облика тагарских курганов (по Л.С. Марсадолову).

90 процентов всех видимых курганов в Хакасии принадлежат тагарской эпохе. Курганы этого времени отличаются наибольшим размерами, высокими каменными стелами по углам и стенкам ограды.

«Царские» курганы тагарцев на момент постройки достигали, вероятно, 15-20 метров (на сегодняшний момент - 11-12 метров) в высоту и 70 метров в ширину.

Юго-восточная угловая стела Большого Салбыкского кургана (Хакасия), по подсчетам, по весу достигает 50 тонн, а по высоте - более 5 метров. Другие вертикально установленные стелы по весу - от 20 до 30 тонн, по высоте - до 5 метров. Плиты ограды - от 5 до 20 тонн. Все сооружение насчитывает 83 массивные каменные плиты. Для сравнения, изваяния острова Пасхи по весу варьируются от 5 до 30 тонн, выделяется самое крупное изваяние «Патро» - его вес 82 тонны.

Согласно мнению С. В. Киселева, тагарцы известны в китайских летописях под названием «дин-лин», а их страна - «дин-лин-го». «Го» - покитайски - государство. Признание страны тагарцев государством со стороны высокоразвитой китайской цивилизации свидетельствует о ее высоком политическом положении в регионе.

Еще тагарский курган стал первым в мире научно раскопанным курганом (раскопки Д. Г. Мессершмидта в январе 1722 года).

Литература: В.Я. Бутанаев "Очерки истории Хакасии"

Зиатдинова Елена: Дерево - важнейший образ тюркской мифологии и религии

Дерево - важнейший образ тюркской мифологии и религии. Жизнь щорцев, хакасов, алтайцев и тувинцев (тюрков Саяно - Алтая) всегда была связана с горной тайгой. Как и гора, дерево выступает в роли центра мира, оно связывает землю с небом. Поэтому с деревом ассоциируются все важнейшие процессы, которые происходят в природе и обществе.

Так по воззрением хакасов существует ағас – ээзи (лесной дух-хозяин дерева). Хакасы считают, ағас – ээзи охраняют уснувшего под кроной дерева путника.

Так известна одна легенда о том, как один человек в лесу, под раскидистым деревом, спросив разрешение на ночлег у ағас – ээзи уснул. Ночью к этому дереву пришла лесная дева. Путник сквозь сон услышал их разговор, когда она стала звать лесного духа, говоря: «Твой дедушка сильно болеет и хочет видеть тебя». На что лесной дух-хозяин ответил: «Я не смогу навестить его, т. к. у моего подножия спит гость». «Для гостя приготовлен подарок». — воскликнула лесная дева. Утром путник проснулся от громкого гула. Он отправился на то место и увидел упавшее большое дерево, в дупле которого находились соболиные меха. Дерево являлось умершим дедом лесного духа, приютившего путника.

После захода солнца в лесу запрещалось рубить деревья. Если же ночью появлялась в этом срочная необходимость, то дерево сначала надо было разбудить легким постукиванием топора и затем спросить разрешение у ағас – ээзи.

На постройки и на дрова использовали только сухостой («тыны чох ағас») — дерево без дыхания (жизни).

Новый законопроект Украины о медиа предусматривает запреты для СМИ

Новый законопроект Украины о медиа предусматривает запреты для СМИ:

призывы к насильственному изменению, свержению конституционного строя Украины;

развязывание или ведение агрессивной войны или военного конфликта, нарушение территориальной целостности Украины;

признание правомерным оккупации территории Украины;

отрицание территориальной целостности Украины;

разжигание национальной, расовой или религиозной вражды, или ненависти к отдельным лицам или их групп;

дискриминация на основе этнического происхождения, гражданства, расы, религии и верований, возраста, пола, физических недостатков, состояния здоровья, сексуальной ориентации или по другому признаку;

пропаганда или призывы к терроризму и террористических актов, материалы или информацию, оправдывающие такие действия;

пропаганда жестокого обращения с животными;

инструкции или советы по изготовлению, приобретению или использованию взрывчатых, наркотических или психотропных веществ;

гадания, а также платные услуги в сфере народной или нетрадиционной медицины;

отрицание или оправдание коммунистического тоталитарного режима 1917-1991 годов в Украине;

отрицание или оправдание национал-социалистического (нацистского) тоталитарного режима;

положительный образ лиц, занимающих руководящие должности в коммунистической партии;

положительный образ работников советских органов государственной безопасности;

оправдание деятельности советских органов государственной безопасности, установления советской власти на территории Украины;

оправдание преследования участников борьбы за независимость Украины в XX веке;

символика коммунистического или национал-социалистического (нацистского) режимов с целью оправдания или отрицания их преступного характера;

языковые квоты от общей продолжительности программ и песен, суточного объема ведения программ;

субтитрование государственным языком;

Ольга Шейх: Будучи толерантним до інших, навчити їх бути толерантними і до себе

Останніми роками у багато країн світу завітала толерантність. Що ж це таке і з чим його їсти? Кажуть, що це на зразок терпимості, до того, що повністю, або частково суперечить твоїм моральним принципам, релігії, звичкам, культурі та сексуальним вподобанням. Тобто, треба себе поставити на місце іншої людини, спробувати зрозуміти, чому вона так себе поводить, навчитися поважати її культуру, молитви, політичні погляди та орієнтації.

Добре! Нема проблем! Коли ми їдемо в чужу країну, ми майже завжди себе так і поводимо. Їдемо в арабські країни, замотані з ніг до голови. Не переходимо дорогу в забороненому місці. Не співаємо на всю горлянку наших пісень о третій ночі в історичному європейському центрі ( хоча деколи і співаємо) ).

Але що робити, коли ця поведінка однобічна. Тобто ти поважаєш чуже життя та звички, а твоє від того втрачає право на існування.

Наприклад, не можна говорити, що думаєш, бо це образить півсвіту. Не можна бути гетеросексуалом, тобто можна ним бути, але не треба цим хизуватися всюди, бо це зразу притіснятиме тих, хто обрав для себе щось інше (особисто я поважаю вибір інших людей, але якщо мені подобаються чоловіки, то що мені тепер перевчатися, чи що?). Скоро заборонять говорити про м‘ясо, бо це може травмувати тендітну, сформовану на трав‘яних культурах, душу вегана, чи вегетаріанця (нічого проти не маю, сама пробувала перейти на інший бік, але сало з часником - це кохання всього мого життя, вибачте). Я вже мовчу про релігію!

Так от, уявіть. Живете ви собі спокійно. Час від часу їздите за кордон, на світ глянути. І ось починається. З усіх екранів, плакатів, газет, журналів до вас долітає це слово - толерантність! Дитина вашого сусіда день і ніч верещить? То так має бути! Це ж діти! Навіщо їх виховувати, якось самі виростуть. Сам ваш сусід не тільки не вірить ні у що, окрім чарки, а ще й вам доводить, що Бога не існує, і ви даремно ходите по тим церквам. Мовчіть! Толерантно так мовчіть, з розумінням в очах, можете навіть підіграти. Бо ж чоловік має право на власну, хоч і п‘яну, але все ж таки, думку. А дружина того самого сусіда сидить на якійсь, дуже важливій для спірітуальних практик, дієті - без м‘яса, без молока, без нічого! І вже і вашу жінку по-тихенько намовляє. Тихо ви там! Ваша жінка теж людина, і має повне право вибрати, від чого і коли їй помирати. А те, що ваш колега по роботі почав до вас нерівно дихати і забігати на декілька хвилин до вас у офіс, щоб похизуватися новою рожевою краваткою, нікому ж, крім вас, не заважає. Тож і мовчіть собі у стіл. Може для людини ви - омріяна половинка, чи тичинка, чи пестик, чи як там. А якщо ви вважаєте себе справді сучасною цивілізованою особистістю, то можна і допомогти раз колезі взнати вас краще, чи глибше, як там вже вийде. І якщо весь ваш колектив вирішив перейти на здорове харчування з лотків, то чого ж відмовлятися? Сміливо рубайте собі салат, і не забувайте, що ви - гастрономічна меншина, тож толерентненько так прицьмакуйте, і кажіть, що дуже смачно. Бо все це, я вам скажу, ще можна переосмислити і пережити.

А найскладніша проблема - це коли наступають на горло твоїй культурі, і переконують тебе, що чуже - краще, вигідніше, новіше та блискучіше, а якщо і не зовсім так, то всеодно треба посунутися. Ось тоді і вилазить з кущів розлючений націоналізм. Так, саме націоналізм останнім часом і бореться з толерантністю. Бо чим більше нав‘язується чуже, тим ріднішим стає своє. І це трохи смішно виглядає. Бо концепція загального миру і всепрощаючої толерантності розбудили звіра, який спокійно собі спав вже багато десятків літ.

І чим більше буде тиск і нав‘язування, тим більшим буде і опір. Та ви, мабуть, і самі вже все помітили. За останні роки я все більше людей на вулицях бачу у вишиванках. Що це? Це опір! Це прокинулось відчуття своєї приналежності до власної культури, традицій, цінностей, історії. І скажене, не побоюсь цього слова, бажання все зберегти та примножити. І цей конфлікт буде триватиме доти, доки не припиниться тиск. Бо своє - найрідніше та найцінніше.

Волошины / Волощуки и Русины Галицких Карпат

В Карпатах опришки - это выходцы из скотоводческих сел (платившие налог по "волошскому праву", т.е. весной, когда приплод) и рекетировали они села земледельцев (платящих дань по "русскому праву", т.е. осенью, когда урожай). Затем, с 17 в. они переориентировались на рекет польского панства, у которого можно было забрать в любое время и много.

--------------
Відомий опришок Григір Пинтя [Пинтя Хоробрий] був за походженням румуном. До початку бандитської кар’єри він служив в австрійському гарнізоні.
В одному з архівів земського суду Австрії знайдено оголошення 1837 року про розшук карпатських опришків Мойши Янкеля Райзнера, Сруля Мендель Шора, Герша Мендона і Берля Леві. Дата збігається з черговою хвилею активності опришків. В деяких легендах йдеться про співпрацю опришків з циганами, але конкретних свідчень цього не знайдено.

----------------------

Під час походу на Борщів [зараз – Тернопільська область] Олекса Довбуш напав на садибу польського магната Костянтина Злотницького, відомого садистським ставленням до селян. Довбуш довго катував пана, перед тим як вбити. У слідчих матеріалах офіційно зафіксована фраза Довбуша: «…Не за грошима твоїми я прийшов-сми суди, а по твою душу – щоби ти людей бірше не мучив. І не проси, і не витрачай слів даремно – все одно помреш в лютих муках». Після смерті магната опришки нічого не взяли з його дому.

----------------------

Влітку 1704 року на Косів напали опришки Григора Пинті. В день нападу орендар Гдаль Мошкович галасливо справляв в місті одруження сина Лейби. Опришки влаштували тут справжнє «Червоне весілля»: нареченому відрубали руку і голову, дружині і синові одного з гостей відтяли голову, кількох дітей з родин багатих орендарів зарубали.
В Центральному історичному архіві Львова зберігається протокол зі списком награбованого: «В будинку Гдаля взято перлин… шнурів дванадцять, за які отримані золотих тисячі двісті… коралів шнурів два, на яких було дукатів чотири, в кожному дукаті по два червоних золотих, вартістю золотих тридцять п’ять; корони одна золота, інша срібна, отримано за них золотих дев’яносто; піховки срібні дві вартістю золотих тридцять чотири… Синові гдалевому Лейбі взято з шухляди ложок срібних вартістю золотих тридцять два, кубків срібних два вартістю золотих п’ятдесять п’ять, два шнура коралів з перлами, між якими була золота штучка, обцяцькована рубінами, вартістю золотих двісті двадцять; жупан з камки [іранська шовкова тканина з кольоровими візерунками] вартістю золотих вісімнадцять».

Ярослав Мельник: До питання стереотипу родини в українській етнокультурі: лінгво-семіотичний та ментально-соціологічний аспекти

Беззаперечним фактом є те, що лінгвістика останніх десятиліть змінила свою методологію та парадигму. Інтегральні тенденції охопили всі галузі гуманітарних знань. Наслідком цих процесів є те, що в епіцентрі науки про мову опинилась людина-мовець, а простір наукових зацікавлень лінгвістики значно розширився. У межах нового, розширеного поля лінгвістики запозиціоновані літературно-художня творчість, культурно-історичні феномени, текстологія, ментально-світоглядні чинники, культурна пам’ять, міжкультурна комунікація, інформаційні процеси, синергетико-еволюційні динаміки, дискурсологія, етнопсихолінгвістика та низка інших як генеральних, так і маргінальних галузей [22, с. 7–10]; [3, с. 6]. Такі зміни породжені багатьма чинниками, і ключовим є низка відкриттів та революцій у природничій та гуманітарній сферах, які спостерігалися у другій половині ХХ ст. та на початку ХХІ ст. (результатом цих змін є нанотехнології, комп’ютеризація інформаційних систем, формування всесвітньої інтернет-павутини, радикальні зміни у масмедійному просторі та багато ін.). Також актуальним складником цих процесів є руйнація марксистсько-ленінської ідеології у світовому масштабі і позбавлення гуманітарної науки тягаря матеріалістичної ідеології. Крім зазначених, відбулись відкриття у сфері мікробіології, медицини, генетики, ядерної фізики та ін., які позначились на системі знань про світ, людину та суспільство. Ці тенденції вивели комплекс мовознавчих наук на якісно вищий рівень. Крім зазначених тенденцій, у рамках самої лінгвістики теж відбулось оновлення і формування нових напрямків (тут можна назвати, наприклад, генеративну лінгвістику, когнітивну лінгвістику, психолінгвістику, лінгвофілософські вчення, лінгвокультурологію, лінгвосеміотику та ін.) [22, с. 11]. І, врешті-решт, у 70–80-х роках ХХ ст. у комплексі лінгвістичних знань окреслилися нові епістемологія та методологія, які на початку ХХІ ст. були визнані навіть ортодоксальними скептиками.

Еволюційний стрибок у сфері гуманітарних наук дав змогу з'ясувати низку питань, які були в епіцентрі наукових розвідок упродовж тривалого часу, але паралельно з цими досягненнями на поверхню виплив комплекс інших запитань, які раніше не вирізнялись актуальністю. Еволюційна динаміка у галузі гуманітарних наук і лінгвістики зокрема відбулася завдяки напрацюванням таких дослідників, як В. Гумбольдт, О. Потебня, Ф. де Сосюр, М. Бахтін, Л. Вітгенштейн, Р. Якобсон, К. Леві-Строс, Г. Г. Гадамер, Р. Барт, Б. Сепір та багато інших. Упродовж другої половини ХХ та початку ХХІ століть цей горизонт досліджень розширений завдяки доробкам Н. Хомського, М. Караулова, Ю. Степанова, Ю. Лотмана, А. Вежбицької, Р. Фрумкіної, І. Стерніна, Ч. Пірса, Ч. Морріса, Ж. Дюбуа, О. Кубрякової, М. Фуко, У. Еко, Г. Гачева, а також дослідників у дотичних до лінгвістики сферах – семіотики, соціології, психології, філософії, культурології та ін. Характерною для цього періоду є поява нових синтетичних галузей знань, таких як етнопсихолінгвістика, текстологія, лінгвосеміотика, корпусна лінгвістика, дискурсологія, теолінгвістика, наратологія, лінгвокогнітологія, неориторика, синергетика та ін. [22, с. 15], [5, с. 5].

Презентація книжки Григорія Гусейнова "Вітер зі сходу"