Картина "Богатыри " Виктора Васнецова (1898 год)

 Картина "Богатыри " Виктора Васнецова (1898 год), давно выставлена в Третьяковской галерее.

На картине:

Алеша Попович:  Сын попа-грека, родился в г. Пирятин, сейчас — Лубенский район, Полтавская область, Украина/

Илья Муромец (или Илько Муровец): родился в г. Моровийск, сейчас — село Моровск, Черниговская область, Украина. Илья был из царского рода хазар, то есть еврей. Рост 177 см. Мощи хранятся в Дальних пещерах Киево-Печерской лавры.

Добрыня Никитич (Низкинич): Добрыня был родным братом ольгиной ключницы Малуши. (её имя – производное от древнееврейских (ивритских) слов 'Малка', 'Мелех, Малек', так же, как слово 'Княжна' от слова 'Князь'). То есть, тоже еврей.

Родился в с. Низкиничи, сейчас — Владимир-Волынский район, Волынская область, Украина. 

Все персонажи или их прототипы жили ориентировочно в 950-е годы.  основана через 200 лет, в 1147 году.

Николай Сергеевич: Дугин - это пример конкретного и последовательного мизантропа, действующего в четкой сатанинской парадигме

"Переслушивал тут недавно выборочно несколько лекций из культового дугинского цикла "Постфилософия", а сегодня наткнулся на очередную новость про продвижение Геличем лютейшего мракобесия. И тут я вдруг задумался  - чего же он все-таки хочет? Вопрос далеко не свежий. 

Я считаю, что у меня есть правильный ответ, хотя доказать его правильность не представляется возможным. Тут уж либо вы соглашаетесь с моей логикой и ощущениями, либо - нет.

Суть, как мне кажется, в том, что Дугин не поехавший патриот, не поехавший православный, да и вообще он не поехавший. Он четко понимает, что он делает и зачем. 

Дугин  - это пример конкретного и последовательного мизантропа, действующего в четкой сатанинской парадигме. Дело в том, что он - я уверен в этом - обезьяничает. Он как бы радикальный православный, как бы жесткий патриот, как бы безумный мракобес. Он как бы ненавидит американцев, он как бы ненавидит украинцев и он как бы любит русских. Но на самом деле он просто ненавидит всех. Просто людей. Любых.

Дугин совершенно рационален. Он делает то, что он может. Призывать к массовым убийствам - прекрасно. Дурить полезных идиотов среди правых/левых по всему миру - тоже хорошо. Превратить российский народ в сборище нищих, несчастных и озлобленных мракобесов - на перспективу просто отлично!

"Чем хуже - тем лучше", - это словно про Дугина. Все, что он делает сейчас -  в перспективе поможет в Окончательном Решении человеческого вопроса. Для решения этого вопроса, считает Дугин, все средства хороши. Но мракобесие и дикость хороши особенно, потому что являются топливом для будущих войн и конфликтов.

Помните доктрину "Never Stop the Madness"? Если не знаете что это, то найдите, почитайте. Я убежден, что это похоже на Гелича. Но он, прежде всего, сатанист, и потому его инструмент - это притворство и ложь. Он хочет не эпатировать публику, как авторы доктрины NSTM, он хочет эту публику уничтожить. Но, как верный последователь Отца Лжи, он никогда не признается в своих подлинных целях.

Вообще, когда я говорю про сатанизм - я не имею в виду веру в персонифицированного Козлищу. Я даже не имею в виду сознательный выбор. Но я говорю про способ существования, про способ мысли и действия. И их последствия.

Как-то я писал про путинизм в целом, и про Проханова в частности. Там, как я полагаю, нет сознательного выбора. А вот Гелич, который ОЧЕНЬ хорошо разбирается во всем, что касается в широком смысле темной стороны, должен понимать кто он и что делает.

Вы можете спросить меня: почему же Дугин так ненавидит людей? Я не знаю и я не могу это доказать. Я это чувствую.

Софія Дніпровська: Україні слід очиститися від висліду демократичних експериментів і шукати релевантні форми суспільної організації

Колись у тоталітарному СССР усі гуманітарні дисципліни були заточені на обґрунтування базових переваг соціалізму, що призводило до глибокого викривлення картини світу і жахливого розчарування тих, хто повірив у побрехеньки совіцького агітпропу. 

Сучасний посттоталітарний/ліволіберальний дискурс, на жаль, теж не вільний від тенденційності - тільки тепер він заточений на доведення базових переваг ліберальної демократії тією ж самою ціною - ціною викривлення історичних фактів і логіки, що дуже небезпечно, бо формує в нашого інфантильного суспільства ілюзорне уявлення про демократію як про чарівну паличку чи амулет, що завжди гарантує перемогу, бо "так завжди було" і воно не використовує весь наявний організаційний і ресурсний потенціал. 

Насправді ніяких базових переваг безвідносно до конкретної історичної ситуації жодна форма суспільно-політичного устрою не має, а результат цивілізаційного зіткнення обумовлюється цілим рядом різноманітних чинників. 

Греко-перське протистояння V ст. до н.е., яке свідки демократії так люблять наводити в приклад, не може бути потрактоване як "чисте" змагання народовладдя й тиранії, бо крім демократичних Афін у ньому брало участь іще 30 грецьких полісів, і далеко не всі з них були демократичними. Спарта, що грала 1 з провідних ролей, аж ніяк не була. Перемогу грекам принесла їхня винахідливість, гнучкість розуму і етнічна солідарність. Коли ж солідарність розпалася - авторитарна Спарта швидко розколошкала демократичних одноплемінників, яких згодом остаточно добила архаїчна Македонська монархія. 

Демократична Британія заборола диктаторську-імператорську Францію на поч. 19 ст., бо діяла в союзі з самодержавною Росією. Саме об Росію розбилася велика армія Наполеона, потім її вже всі гамузом добивали. 

У І і ІІ СВ європейські демократи знову ж таки мали в союзниках авторитарну Росію, яка й забезпечила корінні переломи у 1916 і 42 р.р., після яких німців залишилося тільки добити. 

У 80-ті роки ХХ ст. союзником "демократичного світу" були патріархальні ісламісти-моджахеди і тоталітарний Китай (що став далеко не останнім чинником, який спонукав СССР до зміни курсу). 

Зараз у світової демократії нема авторитарних союзників, які б могли узяти на себе брудну й неприємну роботу. А її авторитарні противники не виснажені війною (як у ІІ половині 40-х років ХХ ст.) і мають ЯЗ. 

Ситуація безпрецедентна й дуже для нас небезпечна. Тому нам слід припиняти самозаспокійливі мантри про демократію яка завжди перемагає, а шукати релевантні форми суспільної організації. Але спершу слід очиститися від "зелен(ськ)ого" висліду демократичних експериментів 5-літньої давності - ходячого символу нашої ганьби і розстріляних ілюзій.

Дмитрий Некрасов: Про «ген авантюризма»

Я тут много читал всего подряд про влияние на поведение человека генотипа DRD4* 7R, который иногда называют “геном авантюризма”.

Кому интересно сам прогуглит подробно, но если очень коротко: выявлены значимые корреляции наличия данного генотипа с гиперактивностью, склонностью к риску и поиском новизны. Люди имеющие данный аллель более агрессивны и менее креативны (поиск новых ощущений, не означает способность решать нестандартные задачи), склонны чаще менять половых партнеров. Ну и много чего еще.

Считается, что данный генотип давал преимущество при расселении древних людей по планете и кочевом образе жизни, но подвергался негативному отбору при переходе к оседлому образу жизни. В результате у отдельных кочевых племен Южной Америки подобным генотипом обладает до 70% населения, в Европе от 10% до 25%, а, например, в Китае или Камбодже, где тысячелетиями преобладало сельское хозяйство, а сильное репрессивное государство способствовало негативной селекции склонных антисоциальному поведению авантюристов, его распространенность падает до менее 2%.

Дмитрий Некрасов: Эксплуатация и прогресс

1. Исследования антропологов, свидетельствуют, что охотники-собиратели примитивных племен тратят на то, что мы бы назвали «работой» (охота, рыбалка производство орудий) 3-4 часа в день. Впрочем, немногие сегодня считают рыбалку «работой».

Основной причиной завоза рабов из Африки в Америку были трудности с использованием индейцев-охотников для сельскохозяйственных работ. В тех областях Америки, где до Колумба существовали земледельческие культуры, индейцы вполне себе работали на плантациях и даже на рудниках колонизаторов. А индейцы-охотники – в романтической традиции считавшиеся «слишком гордыми для рабства», в реальности физически не выдерживали регулярного трудового дня земледельца. Африканских рабов также отлавливали преимущественно среди земледельческих народов. Не только потому, что земледельцев проще захватить, но и потому, что рабы из племен охотников считались «плохими рабами». 

Зафиксировано несколько историй о неудачных попытках привлечь на работу за зарплату, например, австралийских аборигенов. Что характерно: данные аборигены начинали помогать колонизаторам в их работе по собственной инициативе, «из интереса», однако попытки привлечь за вознаграждение тех же самых аборигенов к той же самой деятельности на регулярной многочасовой основе, как правило, проваливались. Даже мотивированные вознаграждением охотники-собиратели не были способны заставить себя выполнять регулярную «работу» по много часов в день. 

Из данных фактов можно сделать обоснованное предположение, что за много поколений земледельческой деятельности у земледельцев постепенно вырабатывается отсутствующий в обществах охотников-собирателей навык самодисциплины, позволяющий много и регулярно «работать». Для нашего дальнейшего рассуждения не важно является ли указанный эффект результатом воздействия культуры или генетики.  Думаю, что комбинацией обеих. Недаром носители моего любимого «гена авантюризма» DRD4*7R (подробно в отдельной статье) составляют менее 2% в популяциях, сформированных тысячелетиями максимально трудоемкого рисового земледелия (Китай, ЮВА), от 10% до 25% в Европе, но могут достигать 70% в некоторых племенах охотников-собирателей Амазонии. Однако, не будем уходить в сторону.

2. Марксисты, (и не только), утверждали, что после перехода к земледелию сначала формируются некие излишки, которые можно изъять, а потом возникает расслоение, эксплуатация и аппарат принуждения.  

А ведь можно предположить, что последовательность событий была ровно обратной. 

Первобытный человек, начавший параллельно с охотой высаживать какие-то злаки (переход к земледелию очень длинный и плавный процесс) не изменял своим привычкам бездельничать большую часть дня. Ему не нужно было производить больше еды ровно до тех пор, пока у его сильного и агрессивного соседа не возникла мысль отбирать часть урожая. Хранящиеся значительно дольше мяса, зерновые просто повысили техническую эффективность подобного изъятия. 

Наталка Поклад: Все, що додаэ нам сил...

В один із сумних безпросвітних днів рука сама потяглась до полиці - за цією книжкою. 

Знала автора: тоді, на межі 80-90-х, ми шукали однодумців, і нас зводили акції протесту чи спілчанські імпрези...

Олексій Андрійович Братко-Кутинський (1926-1993) - український філософ, психолог, кандидат філософських наук, учасник Руху опору. Досліджував проблеми та методи модифікації психіки. Стверджував, що світоглядна ідеологія українського етносу, в основі якої лежить образ триєдності, відповідає найвищому рівневі знань про світобудову, а українська нація є не лише тим, чим є зараз, а й тим, що було - і що має настати...

Ті, хто з усіх сил намагався тримати нас у меншовартості й незнанні, передчасно обірвали його дорогу...

Віталій Карпенко в 1996 р. потроху друкував цю важливу працю у "Вечірньому Києві". А 2008 р. вона вийшла окремою книжкою. Десь під враженням від її прочитання й написалась тоді ця моя поезія.

Мрія

Яріли зорі, волхв молився до голубих отав,

Дзижчали стріли, звіра гнали, 

                                                будили перше рало…

В твої пахучі чорноземи 

                                       сам Бог зерно кидав, 

Аби ти зачала епоху – як пісню зачинала.

Від мізинського сонцезбору і до нових часів

Несла ти заповідь небесну, 

                                             свій світлий храм творила,

Й не меч кривавий – хліб святий народам розповів,

Яка в тобі любов клекоче, 

                                           яка нуртує сила.

Ти – ломикамінь тонкостанний, 

                                                  прийшла твоя пора

Розґрунтати страшну темницю – й пробитися до світла;

Ти – загадковий добрий фенікс 

                                                 із берегів Дніпра,

Пронизливо й невідворотно звучить твоя молитва.

Встаєш, державо, корінь стогне, 

                                                   жирує вороння –

І кличе Кодню, Берестечко, 

                                            і знову хоче крові…

Та ти з'єднаєш Схід і Захід 

                                            і до нового дня

Внесеш свої дзвінкі клейноди 

                                             і хліб на рушникові…

Андрій Іллєнко: Чи варто Україні заперечувати та ігнорувати свою темну сторону? Ні. Але і не варто ставити її на постамент. Її треба проговорити і рухатися вперед, у майбутнє

Перша науковоподібна історія «государства россійского» була написана у Києві у кінці 17 століття настоятелем Києво-Печерської Лаври Інокентієм Гізелем і називалась «Синопсис Київський». Там було написано і про «триєди ний русскій народ» і про передачу історичної та державної легітимності від Києва до Москви після монголської навали. Всі пізніші московські історики брали за основу те, що написав киянин Гізель.

Перший ідеолог і по суті співтворець Російської імперії — українець Феофан Прокопович, який в тому числі заклав основи виправдання деспотичної імперської влади через висмикнуті аргументи з європейської філософії та богословʼя, які тодішнім московитами були невідомі, бо в той час Київ стояв на три голови вище за Москву в інтелектуальному сенсі, не кажучи вже про залученість до західної інтелектуальної традиції. 

Гоголь написав не лише чудові (хоч однаково як українські, так і малоросійські, все залежить лише від трактовки) оповідання та повісті з «українського циклу» російською мовою (що принципово), але і заклав основи російської літературної мови та літератури загалом, в тому числі використавши українську культуру як паливо для культури імперської. 

Список цей довгий, у ньому є люди різного таланту масштабу, але принциповим є одне — значна кількість українських інтелектуалів різних епох спокусились імперією, в різних формах та за різних обставин — від загрози фізичного знищення і банального матеріального інтересу, до цілком свідомого вибору імперії як шляху, який вони бачили оптимальним вибором для всіх українців як таких. 

На щастя, такими були не всі — і тому сьогодні є Україна. 

Це все я кажу до того, щоб ми розуміли цю свою власну темну сторону — у нас вона є. Без України дійсно було би ніякої російської імперії — не тільки як території, але і без українців, які цю імперію будували собі та своїм нащадкам на голову. 

Це гіганський невроз, значно складніший за прості відносини колонії з метрополією, бо не кожна майбутня колонія була інтелектуальним донором майбутньої метрополії. 

І цей монстр дуже добре розуміє це. Він вміє не лише вбивати і трощити, він вміє спокушати. Інколи у дуже неочікуваний спосіб. Наприклад, грати на нашому бажанні сьогодні записати в український пантеон людей, які свідомо і системно працювали на цього монстра в минулому. Розмінувати хоч вузеньку тропу в нашій лінії оборони, хай навіть зігравши на нашій гордині. 

Чи варто заперечувати та ігнорувати свою темну сторону? Ні. Але і не варто ставити її на постамент. Її треба проговорити і рухатися вперед, у майбутнє. І очевидно, що заради цього майбутнього від чогось доведеться відмовитися. Інакше ми знову підемо по колу. А цього дуже не хотілося б.

Александр Волынский: Зачем России "абсолютный суверенитет"

Война,  сама  по  себе,  преступное  деяние. Однако,  даже  войны  можно  вести  по  правилам, обычно,  эти  правила  устанавливают  победители  или  группа  сильнейших  стран. Они  же  могут  и  наказать  преступника.

Вот  типичный  пример  военного  преступления  в  Газе. Гуманитарная  организация  предупредила  о  движении  своей  колонны. Специальный  офицер, ответственный  за  открытие  огня  в  секторе  предупредил  штабы  подразделений.  Командир  одного  из  подразделений   решил, что  в  головную  машину  сел  террорист  о  приказал  уничтожить  колонну. Может  быть  там  и  был  террорист, но  приказ  был  нарушен. Преступники  названы.

Типичный  пример  военных  преступлений  России  и  Украины. Стрельба  по  гражданским  машинам,  пересекавшим  пропускные  пункты  на линии  фронта. Тот  кто  стреляет  уверен, что  наказывает  предателей  и  врагов. Ни  один  военный  преступник  назван  не  был.

Конечно, евреи  не  гуманней  чем  гои, а  может  даже  еще  более  жестоки. Именно  поэтому  бодливой  корове  Бог  не  дал  рогов. Израиль  маленькая  страна, которая   при  все  еврейской  наглости  не  может  вытворять  все, что  пожелает. Зато  Россия  мечтает  о  том, что  любые  ее  хотелки  будут  выполняться, а  любые  преступления  будут  оставаться  без  последствий. При  этом  Россия  тычет  пальцем  в  американских  империалистов, которых  тоже  никто  не  может  призвать  к  ответу. 

При  этом  не  учитывается, что  АМЕРИКА  ЭТО  ДРУГОЕ.  Почему  ДРУГОЕ? Да  потому, что  в  США  нету  единственного  лица, принимающего  решения  и  есть  Конституция. Это  не  панацея  от  преступлений, на  Хиросиму и  Нагасаки, на  вьетнамские  деревни  и  Багдад  летели  бомбы  и  никто  за  это  не  ответил. В  России  даже  минимума  ограничителей  для  отморозков  с  атомной  бомбой  нет, кроме  американских  атомных  бомб.

Понятно, что  русскому  народу  поясняют, что  России  нужен  суверенитет  для  собственной безопасности  и  благополучия. Рассказывается  байка  про  тотальный  хаос  в  окружающем  мире  и  про  остров  безопасности  и  порядка. 

Это  старая   байка  про  автаркию, которую  немцам  рассказывали  нацисты. Автаркии  нацисты  реально   хотели, однако  понимали, что  для  автаркии  нужны  ресурсы  и  люди, нужен  Рейх  от  Волги  до  Атлантики.

В  США  тоже  есть  сторонники  изоляционизма, однако  именно  в  периоды  доминирования  изоляционистов  США  ввязывались  в  мировые  войны. Дело  в  том, что  национальный  эгоизм  ведет  к  крушению  любого  международного  права  и  никто  в  эпоху  глобальной  экономики, подводных  флотов  и  воздушных  флотов  не  сможет  укрыться   за  стенкой  или за   морем.

Я  считаю, что  слово  "суверенитет", а  особенно  "абсолютный  суверенитет" - это  путь  к  глобальной  войне  всех  против  всех. 

Единственный  способ  избежать  хаоса  - это  максимальное  раздробление  всех  слишком  суверенных  держав  и  организация  Мирового  Правительства. Сегодня  на  это  никто  не  пойдет, для  этого  нужна  катастрофическая  война  и  если  все  это  сонмище  ругающих  несуществующие  Мировое  Правительство  сгорит  в  ядерной  топке , то туда  им  и  дорога (хотя  детей  жаль).

А России  надо  понимать, что  она  и  есть  сегодня  главный  враг  человечества,  ибо  мечтает  об  абсолютном  суверенитете. Противостояние  Западу  не  оправдывает  Россию, Иран, Китай  и  прочих  любителей  суверенитета. 

Оправдать  борьбу  с  Западом  может  только  лозунг  Мирового  Правительства  и  роль  евреев  постоянно  всем  об  этом  напоминать.

Володимир Єшкілєв: Некрослав’я

 27 березня 2024 р. в Москві зібрався черговий з’їзд організації, яка без зайвої скромності та без жодних обґрунтувань іменує себе “Всесвітнім русскім народним собором”. Її номінальний лідер — московський патріарх Кирило — оголосив на цьому багатолюдному зібранні “соборний наказ”, який викликав шок навіть у тієї частини світового конфесійного середовища, яка традиційно симпатизує “духовним пошукам” російських спецслужбістів у рясах.

У документах з’їзду агресію Москви в Україні назвали “священною війною”, у якій РФ протистоїть “сатанізму” та Заходу, що в цей сатанізм “упав”. А ще закликали окупувати всю без винятку територію України, щоб у майбутньому на ній не виникло жодного спротиву путінській імперії. 

Навіть канцелярія митрополита Онуфрія після цього демаршу вимушена була зробити безпрецедентну заяву про те, що такі “ідеї не можуть бути підтриманими організацією, яка претендує на те, щоб називатися християнською”.

“Що відбувається?” — питають ті добродушні уцерковлені люди, які два останні роки переконували себе та інших, що в російському православ’ї сталося лише прикре тимчасове “потьмарення”. 

Хоча ми знаємо, що там не потьмарення, а пітьма, яка не розсіюється ще з тих далеких часів, коли послідовники Йосифа Волоцького накинули волосяний зашморг на шию ченця Васіана.

Та й кишеньковий “народний собор” не від учора став трибуною мракобісся. Найвищим адміністратором цієї прицерковної організації є ультрареакційний ректор Російського православного університету ім. Іоанна Богослова Олександр Щіпков. Він — духовне чадо відомого у 90-х роках Дмитрія Дутка, що в одному зі своїх візіонерських писань свідчив про “потойбічну” зустріч Миколи II й Сталіна, під час якої комуністичний диктатор став на коліна перед царем. Саме в середовищі таких візіонерів остаточно сформувалася та синтетична месіанська доктрина, яка в Росії заступила місце візантійського православ’я.

Щіпков, звісно, не такий розпіарений, як Дугін. Але в кремлівських приймальнях він впливовіший за бородатого “геополітика” та вважається солідним ученим. Не Дугін, а професор Щіпков розробив для Путіна “актуальну державницьку ідеологію”. Ту ідеологію, куди й перекочував образ “священної війни”. Щоправда, перекочував він туди не з писань старців, а з радянської пісні, слова якої написав чи то Василь Лебедєв-Кумач, чи то Олександр Боде. Але вся ця ідеологія така — трішки звідси, трішки звідти. Головне, що все насмикане та вкрадене монтується на єдиний доктринальний стрижень. І в його основі зовсім не євангельська історія. І навіть не Старий Заповіт.

Деякі дослідники називають цю глибинну доктринальну основу “державоцентризмом”. Проте язичницьке обожнювання держави та її володаря є далеко не останнім болванчиком з ідеологічної “матрьошки”. Є глибша основа. Це темний північний культ смерті, загорнутої в чорний одяг “матері-батьківщини”, культ вічно неситої і “сирої” могильної землі, що утробно кличе на “священну війну”, а відтак очікує на тіла своїх дітей. На свіжі добрива для нового врожаю.

Історія залишила нам згадки про цивілізації, побудовані навколо культу смерті й загробного життя. Давній Єгипет і міста-держави народу майя не були короткочасними суспільствами-химерами. Вони проіснували довгі століття, залишивши після себе не лише знамениті руїни, але й фундаментальні світоглядні модальності. Наприклад, саме Давній Єгипет подарував нам лінійне векторне відчуття часу (доволі депресивне, сповнене відчуження від майбутнього, а ще одноразовості, кінцевості), яке нині стало домінантним на планеті.

Открытие Конгресса Лиги Свободных Наций

 В эти минуты в эстонском городе Отепя проходит открытие Конгресса Лиги Свободных Наций.

С приветственным словом к делегатам и гостям обратилась президент Лиги Раджана Дугар-ДеПонте: «Для меня огромная честь открывать этот поистине исторический конгресс в присутствии друзей и единомышленников в деле обретения независимости. Мы впервые собрались, чтобы на весь мир заявить о своем намерении освободиться от оков русского колониализма. Нами движут чувства справедливости, ответственности и долга. От лица оккупированных московской империей народов мы выражаем поддержку украинскому народу. Используя коренные народы в преступной войне, Кремль проводит геноцид не только украинцев, но и нас. Независимость — это наш последний шанс сохранить себя. Ночь темнее всего перед рассветом. Будем же едины в нашей борьбе, чтобы вместе встретить солнце свободы!».

Со вступительной речью выступил и основатель центра URALIC, один из организаторов Конгресса с эстонской стороны Оливер Лооде. Он отметил, что право народов на самоопределение — важная часть прав человека, которую последовательно игнорируют власти РФ. Лооде назвал разрушение России как колониальной структуры залогом безопасности во всем мире, добавив при этом, что разрушение империи не требует разрушения городов и человеческих жизней.

Обращения к участникам Конгресса направили и те, кто не смог на него приехать. В их числе — председательница Временной специальной комиссии Верховной Рады Украины по взаимодействию с национальными движениями народов РФ Мария Мезенцева.

Представитель бурятского движения Доржо Дугаров зачитывает текст Хартии Лиги Свободных Наций под заголовком «Свобода и независимость».

Среди пунктов документа — «Исходя из принципа „презумпции субъектности“, народы и регионы, избравшие путь независимости, не нуждаются в апеллировании к кому-либо и чему-либо или разрешении на наделение их государственным суверенитетом, вне зависимости от того, произойдет ли крах действующего политического режима в Российской Федерации или будет образован иной режим власти».

Еще одно положение — «Мы принадлежим к разным народам, культурам и религиям, но к единой человеческой цивилизации. Мы можем придерживаться разных политических взглядов, но решительно отвергаем расизм, шовинизм и ксенофобию. Мы уважаем право друг друга на собственное мнение и на убеждения, отличные от наших. Мы признаем право выбора новыми независимыми государствами своего пути развития и обязуемся всемерно поддерживать друг друга в стремлении к свободе».

 Лига Свободных Наций freenationsleague https://www.instagram.com/freenationsleague

ОБРАЩЕНИЕ ПРАВИТЕЛЬСТВА НЕЗАВИСИМОГО ТАТАРСТАНА В ИЗГНАНИИ И ВСЕТАТАРСКОГО ОБЩЕСТВЕННОГО ЦЕНТРА К КОНГРЕССУ ЛИГИ СВОБОДНЫХ НАЦИЙ.  https://tatar-toz.blogspot.com/2024/04/blog-post_66.html

Уже более 2 лет в центре Европы идёт полномасштабная кровопролитная, чудовищная война. Как же остановить агрессора?

Мы предлагаем внести в резолюцию Конгресса  обращение к мировым лидерам:

" 24 февраля 2022 года фашистская Россия начала полномасштабную захватническую, преступную войну против суверенной Украины. Погибли сотни тысяч людей, в том числе женщин и детей, миллионы людей стали беженцами, разрушается энергитическая и гражданская инфраструктура  Украины, стерты с лица земли прекрасные города.

В центре Европы, в ХХI веке происходит беспримерный акт геноцида украинского народа.

МЫ СЧИТАЕМ, ЧТО УСИЛИЯ ОРГАНИЗАЦИИ ОБЪЕДИНЁННЫХ НАЦИЙ И ВСЕГО МИРОВОГО СООБЩЕСТВА ДЛЯ ТОГО, ЧТОБЫ ОСТАНОВИТЬ ВОЙНУ, ОСТАНОВИТЬ ГЕНОЦИД УКРАИНСКОГО НАРОДА АБСОЛЮТНО НЕДОСТАТОЧНЫ!

Мы, делегаты Конгресса Лиги Свободных Наций, считаем, что необходимо создать  антипутинскую коалицию стран -мировых лидеров примеру антигитлеровской коалиции, которая будет функционировать до полной деимпериализации Российской Федерации.

Мы обращаемся к Генеральному секретарю ООН Гуттеришу,  мировым лидерам  президенту Соединенных Штатов Америки Байдену, премьер-министру Великобритании Сунаку, к Президенту Франции Макрону, Канцлеру Германии Шольцу, к премьер-министру Японии Кисида, к премьер-министру Канады Трюдо, к премьер-министру Италии Мелони с требованием сделать решительные шаги против агрессора:

1. Исключить фашистскую Россию из Организации Объединённых Наций. Ситуация абсолютно абсурдная ‐  страна- агрессор, страна- террорист является членом Совета Безопасности ООН!

2. Всем членам ООН запретить или максимально ограничить покупать нефть и газ у фашистской России.

Тех, кто покупает нефть и газ,  считать союзниками агрессора.

3. Членам ООН прервать все экономические, политические дипломатические  связи с Россией.

4. Ввести жесткие санкции против тех стран, через которые идёт параллельный импорт в Россию.

5. В 1959 г. в США был создан Национальный Комитет порабощённых народов бывшего СССР. Необходимо восстановить деятельность этого Комитета за освобождение порабощенных Московией народов и  создание независимых государств на построссийском пространстве. И действовать всем совместно против имперской России, которая представляет угрозу всему цивилизованному миру как агрессор, источник ядерного шантажа.  

С уважением,

Рафис Кашапов – премьер-министр правительства независимого Татарстана в изгнании;

Аида Абдрахманова - зам. премьер-министра Правительства Независимого Татарстана в изгнании по национальным и религиозным вопросам;

Нафис Кашапов - зам.премьер-министра Правительства Независимого Татарстана в изгнании по спорту;

Раис Мухутдинов - Посол Правительства Независимого Татарстана в изгнании в Турецкой Республике;

Фарит Закиев - председатель Всетатарского общественного центра (ВТОЦ), Турция, Анталия. 

Софія Дніпровська: Нащо українським людям знати закони суспільного розвитку

Однією з головних ознак карго-культу демократії (що має такий же стосунок до демократії, як кава з цикорію - до кави, чай з моркви - до чаю, фарш із сурімі - до крабів, а навушники з дерева - до засобів зв'язку) - байдужість і навіть ворожість до питань політичної генези.

Як тільки починаєш розбирати історію становлення сучасних європейських держав, до яких свідки демократії так прагнуть приєднатися, це викликає в них різке неприйняття, агресію і потік шаблонних аргументів: "це було давно (і неправда) - гляньте на календар - XXI століття!/назвіть хоч одну успішну європейську державу, де.., і.т.д. і.т.п..." 

Ну так усі великі й успішні держави тому й успішні, що кожна з них у СВІЙ час, у СВОЄМУ темпі пройшла всі необхідні їй етапи розвитку - абсолютизм, бонапартизм, громадянські війни, суворі виборчі цензи - і ніхто їх не підганяв, не моніторив, не силував, не ставив на розтяжку, не втручався в природний хід суспільно-політичних процесів. 

І завжди - "коронний" аргумент, ультіма так би мовити раціо, щоб збити опонента з пантелику, звинуватити в пустопорожніх мріях, або спровокувати на висловлювання, які можна потрактувати як замах на конституційний устрій: "і що ви пропонуєте?" 

От коли вам повідомляють, що Земля - куля, яка обертається навколо Сонця, ви теж питаєте: що ви пропонуєте? Пропонуємо не ходити не шукати край землі, де сідає сонце. На Землі діє сила тяжіння. Що ви пропонуєте? Пропонуємо не стрибати з 9 поверху і обережно вікна там мити та одягати каску на будівництві, бо як летітиме на голову цеглина з прискоренням 9,8 м/с2, то будуть непереливки. Метали - провідники струму. Що ви пропонуєте? Пропонуємо не встромляти гвіздок у розетку...

Що нам пропонували Ньютон, Герц і Фарадей? Вони пропонували закони природи. Нащо нам знати закони природи? А щоб легше було в тій природі виживати, щоб довше й комфортніше жити. 

Закони суспільного розвитку - такі ж об'єктивні й невблаганні, як і закони фізики, хімії, біології. Їх не може скасувати ні Сорос, ні Блумберг, ні Ротшильд, ні Фукуяма, ні ООН, ні ПАРЄ, ні Венеційська комісія, ні Ната, ні USAID. 

Нащо українським людям знати закони суспільного розвитку? А щоб легше було виживати в міжнародних джунглях і будувати успішну, суверенну, заможну державу. 

Тому всі ненависники українського народу і противники нашого суверенітету, який не поміщається на шаховій дошці, виструганій іноземними гросмейстерами, так стараються, щоб політично активна частина суспільства не знала, не поважала, не враховувала в своїх планах об'єктивні закони історії. 

Бо уярмлена, але освічена спільнота, за першої-ліпшої нагоди скине ярмо і стане в повний зріст, порушивши чийсь злотий спокій і позбавивши когось гешефтів. А невігласи так і сидітимуть з дерев'яними навушниками на макітрах в очікуванні "траншів" від Бога Демократії до остаточного вирішення українського питання.

Конференція 2024: "Від спадщини до зобов’язань, Європа наших дітей" / Colloque 2024 : De l’héritage à l’engagement, l’Europe de nos enfants

 Конференція 2024: "Від спадщини до зобов’язань, Європа наших дітей".

Європа — це не просто об’єднання більш-менш детериторіальних економічних і фінансових інтересів, які сприяють дерегуляції транзакцій у «глобальному селі». Це не різнокольоровий конгломерат вигнаного населення, розподіленого відповідно до еволюції «ринку» в просторі без кордонів і без обмежень, відкритому для чотирьох вітрів неконтрольованої міграції...

Субота 6 квітня 2024 року з 10:00 до 19:00 год.

Організатор: Інститут ILIADE (Institut pour la longue mémoire européenne), заснований у 2014 році "з метою популяризації та переданні європейської спадщини новим поколінням, аби допомогти їм знайти орієнтири аби вони могли знову зіткнутися з історією та творити її".

Посилання на конференцію: https://institut-iliade.com/iliade/2024-de-lheritage-a-lengagement-leurope-de-nos-enfants

----

Colloque 2024 : De l’héritage à l’engagement, l’Europe de nos enfants

L’Europe, ce n’est pas un simple syndicat d’intérêts économiques et financiers plus ou moins déterritorialisés, favorisant la dérégulation des transactions au sein du « village global ». Ce n’est pas un conglomérat bigarré de populations déracinées, réparties au gré des évolutions du « marché » sur un espace sans frontières et sans limites, ouvert aux quatre vents des migrations incontrôlées.

Programme

Ouverture des portes : 9h30

Début des interventions : 10h00

Николай Сергеевич: Чёрный бутон русской истории раскрылся: Путин явил миру исконное русское ZLO

На близость финала более чем столетней трагедии указывает личность злодея. 

В лице Путина впервые за всё время большевизма и постбольшевизма Россия столкнулась с самой собой, точнее со своим злобным доппельгангером. 

Кто был до него? Поволжский новиоп Ленин, джигит Сталин, череда южновеликорусских полутиранов от политбюро. При Хрущёве-Брежневе-Горбачёве (южный новиоп Андропов и хохол Черненко не в счёт) даже произошла некая передышка (что не отменяет того факта, что СССР эпохи «Оттепели» и «Застоя» представлял злокачественную опухоль): бодрый идиотизм «кукурузника» перешёл в летаргический маразм «сисек-масисек», чтобы завершиться придурковатым «консенсусом». С Путиным, пускай не сразу, в Россию вернулась тирания эпохи «высокого» большевизма. Впервые после 1953 г. замаячил призрак «большого террора». И это уже русское ZLO. 

Не надо зазря тешить себя иллюзиями, что Путин «новиоп» или «шаломов». Происхождение из ассимилированных тверских карел лишь подчёркивает принадлежность к русскому суперэтносу в его «глубинном» изводе, точно так же как немецкие корни зачастую заостряют «белокостную» русскость; Тверская земля, откуда родом предки Путина, наша колыбель (тверской князь Борис Александрович первым увенчал себя неким «царским венцом»). Приходилось слышать о старообрядческом предании, будто бы антихрист родится на Селигере. 

В любом случае перед нами стопроцентный русский со всем набором глубиннонародных паттернов и архетипов. Но, как говорил Карпец, «это убьёт то». 

Пожалуй, стоит сказать Путину спасибо, ведь благодаря ему теперь доподлинно известно: не «жидобольшевики» и не «многонационалы» сидят на нашей шее, а древнее «лихо одноглазое», которое всегда наблюдало за нами, стояло за нашим левым плечом и теперь, загнав за можай всех «семитов» и «джигитов» из смежных асабий, явило себя в концентрированном виде. Чёрный бутон русской истории раскрылся. 

Это страшит, но также вселяет надежду. Наступает финальная стадия, которая закончится смертью даже духовного тела России или её возрождением в силе и славе.

Андрій Бондар: Україна – країна вільних хуторян

Серед російських пропагандистів досить поширеним є окреслення України поняттям "хутор". В їхній системі цінностей "хутор" – щось низьке, принижене історією і, звісно ж, відстале, некосмічне, неуніверсалістське і немесіанське. (Інша справа – "дєрєвня" і "заімка", "зімовнік" і "коммуналка", "барак" і "зона".) 

Проблема, звісно ж, не у слові, а в ідіотичній інтерпретації, яка просто, за звичкою, по-тюремному "опустила" Богу духа винне слово. Просто тому, що воно українське. Зрештою, не вперше і не востаннє. І нам не звикати.

Іронія ж долі в тому, що Україна – країна вільних хуторян. Бо в хуторах селилися вільні люди – козаки, вільні селяни та міщани. Хутір як спосіб організації роботи на землі був альтернативою закріпаченому селу. В західній частині нашої країни така організація життя називалася іноді теж фільварком. 

Майдан – це здвиг вільних хуторян, якщо хутір розуміти ширше, як певний патерн роблення "спільної справи". Майдан був самоорганізованою співдією багатьох вільних хуторян, які усвідомили спільний інтерес. Бо хутір – не острів, не ізольоване від світу сільське господарство, а те, чим ми є, навіть до кінця цього не усвідомлюючи.

Айдын Ализаде: Почему азербайджанский Дагестан стал "российским"

Вчера читаю комментарий одного российского садвалиста, что дескать лезгины разделены границей и виноват оказывается Азербайджан. Типа это лезгино-лезгинская граница. Можно было бы и не обращать внимание на эти глупости, если бы не их количество в сети. 

На самом деле граница между РФ и Азербайджанской республикой является не только лезгино-лезгинской, но и аварско-аварской, табасаранско-табасаранской, цахурско-цахурской и т.д. И самое главное она является и тюркско-тюркской. Потому что почти 200 тысяч азербайджанских тюрок оказалось по ту сторону. И если к ним прибавить еще других тюрок Дагестана, то цифра возрастет наверное до миллиона.

А кто виноват в существовании этой границы? Ну для разумных людей никто не виноват, потому что она прошла по результатам исторических событий в результате развала Российской империи. 

Но для более эмоциональных все же надо напомнить, что в 1919 году Дагестан де-юре добровольно вошел в состав Азербайджана. Был подписан об этом договор и мусaватское правительство выделило из своего бюджета на помощь горцам 3 миллиона рублей. То есть Азербайджан границ не проводил. Наоборот, он их убрал. Но через несколько дней после подписания договора Дагестан был оккупирован белогвардейцами Деникина, которые ликвидировали этот договор. Дальше пришли большевики и отказались признавать Дагестан азербайджанским и дали статус всего лишь российской автономии. Потом развал СССР и понятное дело, что образовалась граница.

Теперь тем, кто этой границей недоволен, обращайтесь с претензиями в Россию, а не в Азербайджан. Спросите почему они оккупировали Дагестан? Если конечно смелости хватит. А так заниматься демагогией в адрес Азербайджана будучи российскими гражданами конечно же безопасно. Но если кто-то имеет что-то против границы, то к Азербайджану обращение не по адресу. Обращайтесь по адресу Москва. Кремль. Вот тогда можно будет вас считать героями. А без этого вы всего лишь демагоги. А предъяву России выставлять опасно, ибо можно попасть и в Украину в качестве пушечного мяса.

Михаил Эпштейн: О русском "убийственном" характере

Кульминация деревенского опыта. Сдается комната. (эта кульминация тоже, мне кажется, соотносится с Россией-2024, хотя и случилась 43 года назад).

Однажды, в 1981 г.,  подруга жены решила снять комнату в подмосковной деревне на лето, для беззаботной жизни с ребенком на лоне природы. Я поехал с ними, но меня, как мужчину подозрительной внешности, с богемными волосами и бородой, в последний момент решили оставить на станции. Когда договорятся, тогда и позовут.

Но даже и двум молодым женщинам везде отказывали. Наконец, подсказали старушку, с которой есть шанс на удачу. Домик заброшенный, идти к нему по шатким мосткам через ручей, в другой мир, где пустынно и обособленно от людей… Встречает их благообразная старушка, узнает, в чем просьба, и сразу начинает сомневаться. 

—Да, сдаю, но не знаю, что вы за люди. От людей-то не известно, чего и ждать. Вот меня в молодости обманула одна женщина: попросилась тоже, как вы, жить, да и ушла однажды, не сказавшись, прихватив с собой мое добро. И с тех пор я всегда думаю: что за люди? Я бы сдала, да боюсь: вы незнакомые мне, как бы чего не вышло.

Тут женщины принялись клятвенно ее убеждать, что люди они честные и порядочные, и все документы ей предоставят, а Лариса — даже партийный билет. И профессия у нее приличная: философ, преподает в институте, а муж у нее — химик, работает в Академии наук, и маленький ребенок, для которого они и собираются дачу снимать. Что ж они, с ребенком, разве натворят что плохое? И паспорт ей оставят, и деньги заплатят вперед... Старушка жевала губами, слушала и все сомневалась. 

— Что-то я подозрительная стала. Как с тех пор меня обманули… Кто вы такие, бог вас разберет. Я бы и сдала, да ведь люди незнакомые. Сходите еще где, поищите.

Наконец, вроде бы уговорили. Разговор до сих пор проходил на крыльце. Попросили впустить, показать. И вот боязливая старушка вводит их в комнату, предназначенную для сдачи. Странная комната! Все обои в ней ободраны, остались только старые газеты, наклеенные на стены. Диван стоит перевернутый, ножками к стене. Но вид из окна очень красивый: зелень, прудик, ручеек.

— А что же у вас обои-то сорваны, бабушка? — спрашивают девушки.  Не по себе им в этой комнате.

Тарас Ткачук: Між трипільцями та українцями

У незнанні простими українцями своєї історії є один виняток: чи не кожен із них бодай щось чув про трипільців. Історія з трипільцями розпочалася восени 1897 року, коли археолог-любитель Вікентій Хвойка викопав поблизу села Трипілля на Київщині культурні артефакти, відомі тепер під назвою «трипільська культура». Ця культура, яка в нас поширилася між Карпатами і Дніпром, була між 5000 та 3000-2900 роками до н. е. досить розвиненою, як на свій час. Уже сам розмір трипільських поселень вражає — coтні будинків, розташованих колом, 4–5 м завширшки і до 20 м у довжину, а громадські будівлі мали розмір 60 на 20 м. У поселеннях площею 200 - 450 га на Черкащині було до трьох тисяч будинків і могло проживати 10-15 тисяч осіб. 

Сліди трипільських поселень виявлено й на Франківщині. Які вони були, якими були люди, що в них жили і що вони робили, які уявлення про трипільську культуру відповідають дійсності, чи можна вважати трипільців предками українців і т. і., про це розповість відомий в Україні трипіллєзнавець — івано-франківський історик-археолог, кандидат історичних наук Тарас Ткачук, який у своїх дослідженнях спеціалізується на трипільській тематиці, зокрема на її знакових системах, про що видав кілька друкованих праць. Причому Тарас Ткачук вивчав знахідки трипільських часів не з чужих монографій, а безпосередньо з археологічних артефактів, які тримав у своїх руках. 

— Нашу розмову про ранішні сутінки давньоукраїнської історії хочу розпочати з загального запитання: а чим було спричинене ваше зацікавлення саме трипільською культурою, що ви присвятили себе її професійному дослідженню?

— Для мене це є складним запитанням. Подобається ця стародавня культура та її загадки — хіба що так відповім на нього. 

— А все-таки чому археологія, а не інші історичні науки? 

— Так сталося. 

— Чи можна вважати Прикарпаття добре дослідженою археологічною зоною? І власне, де в нашій області виявлено сліди трипільської культури? 

— Територія Прикарпаття археологічно є не дуже добре  дослідженою, якщо сказати м’яко. Є місцевості зовсім не досліджені. Археологів в області дуже мало. Їх зовсім немає в таких містах, як Калуш, Долина… Тому ми нічого не знаємо, що там відкривають під час земляних робіт, різних будівництв. Там нема осередків археологів, а вони мали б бути, щоб робити розвідку цих територій. Свого часу ми з Клубом української інтелігенції (є в Івано-Франківську така громадська організація), з уже покійним, на жаль, Ярополком Бажалуком та іншими колегами, маючи невеликий грант, ходили на розвідки. Але ті 200 тисяч гривень були витрачені переважно на бензин. На археологічні розкопки потрібні мільйони гривень і багато спеціалістів, щоб робити археологічнi роботи так, як має бути, та ще й з допомогою сучасних технологій.

—  В яких місцевостях виявлено трипільські стоянки?

— Переважно біля Галича — села Сокіл, Мединя, Залуква, Тустань, а також на Тлумаччині та Городенківщині. А далі сліди трипільців ведуть на Буковину і на Тернопілля, де їх також дуже багато.  

Микола Карпіцький: Про сучасну ситуацію в кількох коротких тезах

 Nikolai Karpitsky: About the current situation in a few short theses

The reason for the Russian-Ukrainian war is the messianic idea of collecting land. After the rebirth of the imperial consciousness into a necro-imperial one, this idea was transformed into the idea of destroying evil, which is seen in everything that is beyond the control of the Kremlin junta.

The reason for the weak support of Ukraine from Western countries is the rejection of values in favor of conformism under the influence of the illusion that everything can be rationally explained by vested interests, which means that it is possible to come to an agreement with the enemy.

The reason for the suspension of aid to Ukraine from the US is the ochlocratic uprising led by Trump. In the information society, thanks to the Internet, ochlos gained access to information and influence on politics that he did not have before. The US two-party system is like an airplane with two engines, and the first engine – the Republican Party – has already broken. If the ochlos breaks the second motor, disaster will follow.

The reason that Ukraine does not have time to mobilize the country and military production, does not use the potential of diplomacy to unite forces against the aggressor, and makes critical mistakes - post-Soviet inertia, weakness of civil society, incompetent bureaucracy.

The reason that Russia was able to rebuild itself for an endless war of attrition is an aggressive ideology and a totalitarian system that makes it possible to redirect the aggression and inertia of a degrading society into one stream.

The cause of the Third World War is the interaction of totalitarian regimes and laziness in democratic civilized countries against the background of weakness and conformity of Western political elites.

-------------

Про сучасну ситуацію в кількох коротких тезах

Причина Російсько-української війни – месіанська ідея збирання земель. Після переродження імперської свідомості в некроімперську ця ідея трансформувалася в ідею знищення зла, яке вбачається в усьому, що є непідконтрольним кремлівській хунті.

Причина слабкої підтримки України з боку західних країн – відмова від цінностей на користь конформізму під впливом ілюзії, що все можна раціонально пояснити корисливими інтересами, а значить із ворогом можна домовитися.

Причина призупинення допомоги Україні з боку США – охлократичне повстання, яке очолив Трамп. В інформаційному суспільстві завдяки Інтернету охлос отримав доступ до інформації й впливу на політику, якого в нього не було раніше. Двопартійна система США схожа на літак із двома моторами, і перший мотор – республіканська партія – уже зламався. Якщо охлос зламає другий мотор, настане катастрофа.

Причина того, що Україна не встигає мобілізувати країну і воєнне виробництво, не використовує потенціал дипломатії для об'єднання сил проти агресора і припускає критичні помилки – пострадянська інерція, слабкість громадянського суспільства, некомпетентна бюрократія.

Причина того, що Росія змогла перебудуватися для нескінченної війни на виснаження – агресивна ідеологія і тоталітарна система, яка дає змогу переспрямувати агресію й інерцію суспільства, що деградує, в одне річище.

Причина Третьої світової війни – взаємодія тоталітарних режимів і охлосу в демократичних цивілізованих країнах на тлі слабкості й конформізму західних політичних еліт.

Игорь Эйдман: Бесстыдство зла

Путинский режим уникален не жестокостью и садизмом. Были и не менее зверские режимы: сталинский, гитлеровский и т.д. Людей там тоже пытали, мучали, калечили, убивали. Однако делали это тайно, тщательно охраняя от постороннего взгляда. Невозможно даже представить, чтобы «Правда» или в Völkischer Beobachter демонстрировали, как чекисты или эсэсовцы кормят арестованных свежеотрезанными у них ушами  или бьют током по половым органам. Эти режимы как бы стеснялись своих зверств, понимали, что делают что-то нехорошее с точки зрения большинства населения.

Путинский режим уникально бесстыден. Это откровенное,  беззастенчивое, самодовольно бесстыдное зло, гордящееся своим садизмом и изуверством. Людоедство здесь почетно и нравится не только власть предержащим, но и многим обывателям. 

Пригожин укрепил свою популярность, выложив знаменитые кадры садисткого убийства с помощью кувалды. Кадры эти так зашли высокопоставленным путинойдам, что они, как первобытные людоеды устроили какой-то культ кувалды, дарили их друг другу, снимались с кувалдами в руках.

Сейчас таджиков, подозреваемых в теракте в "Крокус холе", подвергают изощренным пыткам и увечат под видеозапись. Публике нравится, иначе  пропагандисты не выкладывали бы записи в паблик, а тайно радовали ими одинокого Чикатило в Кремле.

Илья Росенфельд: Расспад Российской империи неминуем. Таким является неприложный закон истории

Вспоминая историю появления и распада мировых империй, меня не покидает мысль, что от России в недалёком будущем может остаться лишь горстка разрозненных княжеств, которые со временем могут исчезнуть и вовсе. И хотя история не повторяется, и она не обязательно циклична по своему ходу и развитию, недалёк тот час, когда московское княжество будет платить дань соседям – и тем, у которых глаза уже, и тем, кто исповедует Ислам. Возможно, это будут два в одном. 

Любая империя, достигая своего пика, распадалась по нескольким причинам: она достигала своих естественных границ (которые уже не в силах была защищать), была милитаризирована донельзя, коррупция правила бал, империя не могла эффективно взимать налоги и поэтому – не могла финансировать свои захватнические походы и свою же оборону от внешних врагов, а также не могла эффективно противостоять растущему недовольству изнутри… 

По совокупности эти и другие причины в разные времена приводили к падению крупнейших империй в истории. Этому же способствовали культурное и религиозное разнообразие народов, живших на территории этих империй, будучи захваченными ими и присоединёнными силой. 

И, конечно, колоссальный градус ненависти, который, несомненно, не является созидающим фактором.

Этот сценарий возможен и для «новой» Российской империи, воюющей с одними, захватывающей других и угрожающей третьим соседям. И, конечно, подавляющей собственных подданных. 

Распад России мне кажется не менее (а то и более) возможным, чем разделение Украины. 

И, кстати, война в Украине и захват её территорий – могут стать началом конца сегодняшней России. Возможно, это произойдёт не сразу и не скоро. Но финальный свисток прозвучал.