Особливо яскраво ця особливість виявляється у процесі засвоєння мови.
Дитина як творець, а не копіювальник
Видатний американський лінгвіст і філософ Ноам Хомський звернув увагу на принципову відмінність між тим, як дитина засвоює рідну мову, і тим, як доросла людина вивчає іноземну.
Традиційні педагогічні підходи нерідко виходили з припущення, що дитина просто наслідує мовлення дорослих. Вона чує слова, повторює їх, запам'ятовує граматичні конструкції й поступово накопичує мовний досвід. Проте Хомський показав, що така модель є недостатньою.
Дитина не є пасивним реєстратором почутого. Вона постає активним творцем власної мовної системи. Малюк регулярно утворює слова і граматичні форми, яких ніколи не чув від дорослих. Наприклад, дитина може сказати: «йшовив», «бігавив», «малювався» або утворити зовсім нові слова, виходячи із вже засвоєних закономірностей. Це означає, що мозок не просто копіює мовні зразки, а конструює певну внутрішню модель мови.
Хомський пояснював цей феномен існуванням вродженої мовної здатності — специфічної біологічної схильності людського мозку до опанування мовою. Незалежно від того, наскільки переконливою є саме ця теорія у її класичній формі, більшість сучасних дослідників погоджується: дитяче мовне навчання не можна звести до механічного наслідування.
Водночас елемент наслідування безперечно існує. Дитина постійно співвідносить власні мовні експерименти з мовною практикою спільноти. Вона ніби імпровізує, висуває гіпотези щодо функціонування мови, а потім коригує їх відповідно до реакції оточення. Процес нагадує безперервний творчий діалог між індивідом і колективом.
Таким чином, засвоєння мови постає не як заучування правил, а як процес саморганізації складної когнітивної системи.
Швидке і повільне мислення: два режими роботи свідомості
Ці особливості можна цікаво інтерпретувати крізь призму концепції двох систем мислення, запропонованої психологом Даніель Канеман у книзі Thinking, Fast and Slow.
На думку Канемана, людське мислення функціонує у двох основних режимах.
Система 1 — це швидке, автоматичне, інтуїтивне мислення. Воно працює без значних свідомих зусиль, спирається на звички, асоціації та безпосередній досвід.
Система 2 — повільне, аналітичне, рефлексивне мислення. Воно активізується тоді, коли необхідно розв'язати складну проблему, перевірити припущення або свідомо проконтролювати власні дії.
Безумовно, не слід механічно ототожнювати дитяче засвоєння мови із Системою 1. Нейролінгвістика свідчить, що раннє мовне навчання спирається також на специфічну пластичність дитячого мозку, особливі механізми статистичного навчання та складні нейронні мережі, які не зводяться до схеми Канемана.
Однак як філософська метафора ця концепція виявляється надзвичайно продуктивною.
У повсякденному житті ми майже ніколи не конструюємо висловлювання шляхом свідомого застосування граматичних правил. Людина не аналізує кожне відмінювання, не пригадує синтаксичні схеми і не перевіряє послідовно всі можливі варіанти побудови речення. Мовлення здійснюється переважно автоматично.
Ми говоримо так само природно, як дихаємо або ходимо.
Лише тоді, коли виникає труднощі — написання наукової статті, офіційного документа, редагування тексту, переклад чи мовна суперечка — активізується повільне, рефлексивне мислення.
Отже, значна частина мовної діяльності здійснюється саме у режимі швидкого мислення.
Чому мови постійно змінюються
Якщо мовлення значною мірою є інтуїтивним процесом, стає зрозуміло, чому жодна жива мова ніколи не залишається незмінною.
Люди щодня імпровізують. Вони скорочують слова, спрощують вимову, створюють нові вирази, переносять значення, поєднують різні мовні форми. Більшість таких інновацій зникає майже відразу. Проте деякі виявляються зручними, престижними або емоційно виразними і тому поступово поширюються.
Саме так народжуються мовні зміни.
Кожен носій мови мимоволі є її співавтором.
У цьому сенсі історія мови постає як результат мільйонів дрібних інтуїтивних рішень, що приймаються окремими людьми у процесі повсякденного спілкування.
Звідси виникають:
фонетичні зміни;
нові граматичні конструкції;
неологізми;
сленг;
професійні жаргони;
соціолекти;
територіальні діалекти.
Фактично діалект можна розглядати як колективний продукт роботи швидкого мислення певної спільноти.
Чим менше групи взаємодіють між собою, тим більше їхні мовні імпровізації накопичуються і тим помітнішими стають мовні відмінності.
Мова як саморегульована система
Водночас мовна творчість не є хаотичною.
Кожне мовне нововведення проходить своєрідну соціальну перевірку. Якщо нова форма виявляється незрозумілою або неприйнятною для більшості носіїв, вона зникає. Якщо ж вона полегшує комунікацію, підвищує виразність або відповідає культурним потребам суспільства, то закріплюється.
Можна сказати, що мова функціонує як складна система колективного відбору.
Індивід продукує новацію, а спільнота вирішує її долю.
Тому мовні норми є не стільки результатом діяльності академій чи філологів, скільки наслідком тривалого процесу суспільної самоорганізації.
Від мови до суспільства
Ті самі закономірності значною мірою визначають і соціальне життя.
Більшість наших соціальних дій не є результатом свідомих раціональних розрахунків. Люди вітаються, дотримуються етикету, виконують ритуали, підтримують традиції, відчувають симпатію чи антипатію переважно автоматично.
Французький соціолог П'єр Бурдьє називав сукупність таких набутих схем поведінки «габітусом». Габітус являє собою систему неявних установок, звичок і диспозицій, які непомітно спрямовують людську поведінку.
Подібним чином філософ Майкл Полані розробив концепцію неявного знання. За Полані, люди часто знають значно більше, ніж можуть вербалізувати. Людина може майстерно володіти певною практикою, не будучи здатною чітко сформулювати відповідні правила.
Саме тому соціальне життя значною мірою ґрунтується не на писаних нормах, а на мовчазних очікуваннях, інтуїтивних оцінках та культурних звичках.
Лише в кризових ситуаціях — під час конфліктів, революцій, моральних дилем чи зіткнення різних культур — суспільство змушене переходити від інтуїтивного режиму до рефлексивного.
Саме тоді активізується «повільний розум».
Соціальна еволюція як колективна імпровізація
Якщо розглядати людську історію у широкій перспективі, можна припустити, що суспільства розвиваються подібно до мов.
Культурні норми, звичаї, моральні правила, політичні інститути й навіть цивілізації виникають не стільки за заздалегідь розробленим планом, скільки як результат безлічі інтуїтивних взаємодій між людьми.
Подібно до того, як дитина конструює власну мовну систему, суспільства постійно конструюють власні форми співжиття.
Історія людства постає як безперервний процес колективної імпровізації, у якому швидке інтуїтивне мислення забезпечує життєздатність і адаптивність соціального організму, тоді як повільне рефлексивне мислення періодично переосмислює вже сформовані практики, виправляє помилки та відкриває нові горизонти розвитку.
Отже, людина є не лише homo sapiens — «людиною розумною», а й homo improvisans — істотою, яка безперервно творить себе, свою мову і власний соціальний світ у процесі нескінченної взаємодії з іншими людьми.
Комментариев нет:
Отправить комментарий