Подібна схема є привабливою своєю простотою, однак сучасна археологія дедалі переконливіше демонструє, що вона не відповідає реальності. Насильство не виникло разом із ямною культурою. Воно існувало серед землеробських суспільств задовго до появи степових мігрантів, а війни були невід'ємною частиною життя багатьох ранніх аграрних громад.
Найкращим прикладом є культура лінійно-стрічкової кераміки (Linearbandkeramik, або LBK), яка існувала в Центральній Європі приблизно між 5500 і 4900 роками до н. е. Саме представники цієї культури були прямими нащадками перших анатолійських землеробів. Саме їх найчастіше зображують як мирних колоністів, що освоювали нові землі.
Проте археологічні відкриття останніх десятиліть змусили переглянути цей образ.
Однією з найвідоміших знахідок стало масове поховання в Тальгаймі на території сучасної Німеччини. Тут археологи виявили останки понад тридцяти чоловіків, жінок і дітей, яких було жорстоко вбито ударами кам'яних сокир по голові та стрілами. Судячи з характеру поранень, більшість людей загинула не в бою, а під час нападу на поселення. Це не була випадкова сутичка між окремими людьми — було практично винищено цілу громаду.
Не менш вражаючі знахідки були зроблені в австрійському Аспарн-Шлеці. Тут знайдено залишки сотень людей, чиї кістки зберегли численні сліди смертельних травм. Поселення було зруйноване, а багато тіл залишилися непохованими, що свідчить про масштабний напад і повний розгром місцевого населення.
Ще більш моторошною є пам'ятка Шенек-Кіліанштедтен. Крім смертельних ударів по черепу, у багатьох жертв були навмисно переламані ноги. Частина дослідників припускає, що ці каліцтва були завдані ще до смерті, що може свідчити про тортури або навмисне знущання над полоненими. Подібні дії важко пояснити звичайною боротьбою за ресурси; вони свідчать про високий рівень жорстокості та організованого міжгрупового насильства.
Інша пам'ятка — Хальберштадт — містить поховання чоловіків, які, ймовірно, були страчені ударами в потилицю. Археологи припускають, що це могли бути полонені, убиті вже після завершення конфлікту. Таким чином, уже в ранньому неоліті існували не лише битви, а й страти, тобто форми насильства, що вимагали певної соціальної організації.
Усі ці події відбувалися приблизно між 5500 і 4900 роками до нашої ери — майже за дві тисячі років до виникнення ямної культури. Це означає, що організовані війни в Європі не були принесені степовими пастухами. Вони вже існували серед перших землеробів.
Чому ж землеробські суспільства були здатні до такої жорстокості?
Відповідь багато в чому полягає в самій природі осілого способу життя. На відміну від мисливців-збирачів, землероби вкладали величезні ресурси у конкретну територію. Поля, сади, худоба, комори із зерном, житла та господарські споруди були прив'язані до одного місця. Усе це можна було захопити або знищити.
Зростання населення також посилювало конкуренцію. Коли кількість людей збільшувалася, придатної землі ставало дедалі менше. Це породжувало конфлікти між сусідніми громадами за найродючіші ділянки, джерела води та ліси.
Крім того, саме осілі поселення накопичували запаси їжі. Якщо мисливці-збирачі здебільшого споживали те, що добували, то землероби могли накопичувати зерно на багато місяців уперед. Такі запаси ставали надзвичайно привабливою здобиччю для сусідів. Відповідно виникала потреба не лише захищати своє майно, а й інколи нападати на інших.
Отже, сам розвиток землеробства створював умови для виникнення організованих конфліктів.
Це зовсім не означає, що ямна культура була мирною. Археологія свідчить, що степові скотарі мали власну військову традицію. Їхній спосіб життя був надзвичайно мобільним. Вони широко використовували вози, утримували великі стада худоби, а пізніше стали активно застосовувати коней. У курганних похованнях нерідко знаходять зброю, а суспільний престиж воїна, очевидно, був високим. Усе це сприяло успішним міграціям і військовим кампаніям.
Однак між твердженнями «ямники мали розвинену військову культуру» і «саме вони принесли війну в Європу» лежить величезна різниця. Перше підтверджується археологічними матеріалами. Друге суперечить великому масиву знахідок, що документують масштабне насильство серед землеробських громад за багато століть і навіть тисячоліть до появи степових народів.
Частково міф про миролюбних землеробів виник під впливом романтичних уявлень XX століття. Деякі дослідники прагнули бачити в ранньому неоліті добу гармонійних сільських громад, які жили без війн, доки не були підкорені агресивними кочовиками. Генетичні дослідження останніх років підтвердили масштабні міграції населення зі степів, але іноді ці відкриття стали підставою для надмірно спрощених висновків про нібито «генетичну войовничість» ямників або «генетичну миролюбність» анатолійських фермерів.
Такі інтерпретації не мають наукового підґрунтя. Генетика дозволяє простежити походження населення, але вона не визначає культурні норми, політичну організацію чи схильність до війни. Насильство формується насамперед соціальними, економічними та екологічними чинниками.
Сучасна археологія дедалі більше показує, що війна є значно давнішим явищем, ніж поява ямної культури. Вона виникала в різних суспільствах незалежно — серед мисливців, землеробів і скотарів — коли складалися відповідні умови: конкуренція за ресурси, демографічний тиск, соціальна нерівність або боротьба за престиж і владу.
Отже, протиставлення «мирних анатолійських землеробів» і «войовничих степових скотарів» є радше популярним міфом, ніж історичним фактом. Археологічні відкриття свідчать, що ще задовго до появи ямної культури Європа вже знала масові різанини, знищення поселень, страти полонених і міжплемінні війни. Ямники не створили війну в Європі — вони стали частиною світу, в якому організоване насильство вже існувало протягом багатьох століть.
Комментариев нет:
Отправить комментарий