Чому люди не зорі, щоби жити мільярди років?
Це риторичне запитання зринає щоразу, коли рідна, дорога, шанована чи кохана людина покидає нас назавжди, бо ніколи не можна підготуватися до неминучої розлуки.
Володимир Миронович давав нам час. Майже рік він мужньо змагався з невиліковною хворобою. І в цьому нерівному змаганні не стільки чекав на допомогу, як надавав її іншим – своєю вдячністю, смиренністю, мудрим, розважливим словом, стійкістю, надзвичайною скромністю і непоказною шляхетністю духу.
Володимир Миронович Шатохін відходить від нас на 70-му році життя – життя, що, як мовиться, було виткане червоними і чорними нитками. Народився в багатодітній родині в шахтарському селищі Красноярське на Донеччині. Був наймолодшою дитиною серед своїх п"ятьох сестер і двох братів. Закінчив гірничий технікум, працював у Криму і на Крайній Півночі. Так, він був романтиком, пошукувачем справжніх цінностей, непідробних людських чеснот і щирих стосунків. За великим рахунком, він був непристосований до життя, в якому високі посади, звання, привілеї гарантовано здобуває конформіст, часто – перевертень, віровідступник.
Володимир Миронович обрав тернистий шлях до себе і до світу.
Його другий професійний вибір – філософія, здобута у Київському університеті імені Т.Г. Шевченка після завершення військової служби, була не просто засобом для існування, а цілком «спорідненою працею», кажучи словами Г. Сковороди, бо була суголосною його єству і визначала оригінальний спосіб мислення та життя. Колеги і студенти любили і поважали доцента кафедри філософії Прикарпатського університету імені Василя Стефаника В. М. Шатохіна за ґрунтовні знання, широку ерудицію, непересічний багатогранний талант.
Це риторичне запитання зринає щоразу, коли рідна, дорога, шанована чи кохана людина покидає нас назавжди, бо ніколи не можна підготуватися до неминучої розлуки.
Володимир Миронович давав нам час. Майже рік він мужньо змагався з невиліковною хворобою. І в цьому нерівному змаганні не стільки чекав на допомогу, як надавав її іншим – своєю вдячністю, смиренністю, мудрим, розважливим словом, стійкістю, надзвичайною скромністю і непоказною шляхетністю духу.
Володимир Миронович Шатохін відходить від нас на 70-му році життя – життя, що, як мовиться, було виткане червоними і чорними нитками. Народився в багатодітній родині в шахтарському селищі Красноярське на Донеччині. Був наймолодшою дитиною серед своїх п"ятьох сестер і двох братів. Закінчив гірничий технікум, працював у Криму і на Крайній Півночі. Так, він був романтиком, пошукувачем справжніх цінностей, непідробних людських чеснот і щирих стосунків. За великим рахунком, він був непристосований до життя, в якому високі посади, звання, привілеї гарантовано здобуває конформіст, часто – перевертень, віровідступник.
Володимир Миронович обрав тернистий шлях до себе і до світу.
Його другий професійний вибір – філософія, здобута у Київському університеті імені Т.Г. Шевченка після завершення військової служби, була не просто засобом для існування, а цілком «спорідненою працею», кажучи словами Г. Сковороди, бо була суголосною його єству і визначала оригінальний спосіб мислення та життя. Колеги і студенти любили і поважали доцента кафедри філософії Прикарпатського університету імені Василя Стефаника В. М. Шатохіна за ґрунтовні знання, широку ерудицію, непересічний багатогранний талант.





















.jpg)