Николай Абаев: К 70-летию великого тувинского деятеля Каадыр-оола Бичелдея

6 февраля 2020 г. в рамках предстоящего Дня науки в Национальном музее Республики Тыва состоялась встреча с ученым, общественным деятелем Бичелдеем Каадыр-оолом Алексеевичем. На встречу были приглашены студенты филологического и исторического факультета Тувинского государственного университета на фоне выставки посвященной 70-летию со дня рождения ученого.

На выставке Каадыр-оола Алексеевича представлены предметы, которые тесно переплетены с его многогранной и плодотворной деятельностью во многих сферах. Тут можно найти научные труды, историю политической деятельности, а также вклад ученого в культуру и образование республики. В окружении результатов его 70-летнего пути состоялась встреча со студентами, он как обычно был в галстуке и с блокнотом перед собой.

«Учеба и познание, стремление что-то понять - это форма и норма жизни для меня» с таких слов начал беседу со студентами Каадыр-оол Бичелдей. Ведь неудивительно, потому что на его примере можно проследить, как один человек может повлиять на жизни многих людей и все это исключительно при помощи науки. Он был тем, кто боролся в оккупированной СССР Туве за сохранение и развитие тувинского языка, традиций и обрядов тувинцев. Все это в то время, когда любые неугодные слова и действия притеснялись правительством. В свое время, вспоминал ученый, тувинский язык считался кухонным и домашним, поэтому сразу после назначения на правомочную должность он определил государственный статус тувинского языка. «Мы все родились в свое время. Мое пришлось на времена перестройки, когда мы активно боролись за свои принципы. Поэтому для меня в 90-х годах было важным инициировать открытие Гимназии №9 города Кызыла, как национальной школы. Важным было и возрождение буддизма, ведь тогда было такое время, что народ стеснялся и боялся, когда все было под запретом. Мне было важно реализовать видение лучшего будущего для Тувы».

Володимир Стецюк: Урочистості з нагоди чергової річниці від дня народження Головного отамана Холодного Яру Костя Пестушка (Степового-Блакитного)

Урочистості з нагоди чергової річниці від дня народження Головного отамана Холодного Яру Костя Пестушка (Степового-Блакитного), що в патріотичних колах Криворіжжя вже стали традиційними, цьогоріч уперше пройшли й у 17-й окремій танковій бригаді, якій торік було присвоєне почесне ім’я видатного повстанського отамана. І в тому, що це сталося, значною мірою маємо завдячувати офіцерові відділу МПЗ лейтенанту Тимуру Стецькому та заступнику командира бригади з морально-психологічного забезпечення Олегу Терещенку, які зупинили свій вибір саме на героїчній постаті видатного земляка й переконали в доцільності цього вибору особовий склад і командування.

В урочистому зібранні, яке відбулося в Гарнізонному будинку офіцерів, взяли участь і представники Історичного клубу «Холодний Яр», Громадського клубу «Український час» та оргкомітету з відкриття в Кривому Розі меморіального комплексу на честь Костя Пестушка та його соратників по повстанському руху. Про героїчний шлях видатного отамана, традиції з вшанування його пам’яті, що склалися на Криворіжжі протягом останнього десятиріччя, а також про проєкт меморіального комплексу розповіли військовослужбовцям бригади голова Громадського клубу «Український час» Володимир Стецюк, офіцер Об'єднаного оперативного штабу ЗСУ полковник Петро Лисенко, скульптор Олександр Канібор, архітектор Євген Головін. Про духовну складову героїчного чину захисників України розповів протоієрей і військовий капелан отець Роман Бацвін.

Володимир Стецюк передав заступнику командира 17-ї окремої танкової бригади полковнику Олегу Терещенку для бригадної бібліотеки книгу криворізького історика Олександра Мельника «Антибільшовицький рух опору на Криворіжжі (1919-1923) та свою власну поетичну збірку «Повстання», присвячені темі повстанського визвольного руху.

У своєму завершальному слові Олег Терещенко наголосив на цілковитій важливості таких спільних військово-патріотичних заходів. Адже, на його думку, вони відіграють особливу роль у піднятті бойового духу і вихованні особового складу бригади на особистому прикладі легендарного повстанського отамана, про який досить цікаво й ґрунтовно розповіли криворізьким танкістам їхні гості.

Полковник Терещенко повідомив про плани створити бойову кімнату 17-ї окремої танкової бригади, у якій, за його словами, обов’язково буде окремий куток, присвячений Костю Пестушку (Степовому-Блакитному). Він висловив надію на подальшу співпрацю з Громадським клубом «Український час» та Історичним клубом «Холодний Яр» у царині відновлення пам’яті про видатного провідника повстанського руху та його соратників і заявив про підтримку громадської ініціативи щодо встановлення на їхню честь у Кривому Розі меморіального комплексу.

VII Бандерівські читання

У Києві відбуваються VII Бандерівські читання. Темою заходу, який проводять уже сьомий рік поспіль, є "Націоналізм VS глобалізм: нові виклики". Організовує подію Недержавний аналітичний центр "Українські студії стратегічних досліджень (УССД)".

На Бандерівських читаннях виступлять близько 20 науковців, політологів, політиків та громадських діячів. Послухати лекторів зібралося близько трьохсот відвідувачів.

Організатор заходу, директор НАЦ "Українські студії стратегічних досліджень" Юрій Сиротюк наголошує, що це найбільший в Україні майданчик для націоналістичних інтелектуальних дискусій. Бандерівські читання-2020 присвячені темі ресурсного націоналізму та актуальності націоналістичної ідеї в глобалізованому світі.

Цьогоріч захід відвідав Степан Бандера - внук Провідника Організації Українських Націоналістів. Водночас організатори представили ростову фігур і самого Провідника.
Подію приурочили 80-ій річниці створення Революційного Проводу ОУН та 111-ій річниці з дня народження Степана Бандери. Відтак розпочали читання публічною лекцію історика Івана Патриляка "Степан Бандера: людина на тлі епохи".

Про епоху ж сучасну говоритимуть на чотирьох експертних дискусіях:

- націоналізм і глобалізм;
- глобалізм та ідентичність;
- ресурси в умовах глобалізму;
- нові виклики глобалізму.

Серед доповідачів:

- економісти Йосиф Ситник, Костянтин Денисов;
- історики Василь Деревінський, Андрій Холявка, Ростислав Мартинюк;
- мовознавці Ірина Фаріон, Петро Іванишин, Олег Баган;
- політологи Андрій Іллєнко, Юрій Олійник;
- віцепрем'єрміністр України 2014 р., голова Івано-франківської обласної ради Олександр Сич;
- суддя Конституційного Суду України у відставці, перший Генпрокурор України Віктор Шишкін;
- доктор юридичних наук, Надзвичайний і Повноважний Посол України Володимир Василенко;
- представник Руху Салідарнасці "Разам", очільник білоруського представництва Informnapalm Дзяніс Івашьін.

Привітати учасників прийшли лідери Правого Сектора та ВО "Свобода" Андрій Тарасенко та Олег Тягнибок, а також представник ОУН (б), головний редактор газети "Шлях перемоги" Віктор Рог.

Дмитро Корчинський: Вернуть подлинную русскую словесность!

Українська влада, яка незабаром постане в Україні замість цієї, має на якійсь час зробити російську другою державною, аби дошкулити рабіновичам.

Це має бути справжня російська мова, мова Протопопа Аввакума й Аврамія Паліцина, не зіпсована київськими вченими та секуляризованими євреями, русская словєсность, а не радянський новояз: «А азъ в то время, запершися, молился с воплємъ ко владике: Господи, укроти ево и примири ими же веси судьбами».

Не українською, а саме такою мовою плюси мають знімати мелодрами.

Поза сумнівом базовий електорат ОПЗЖ зрадіє поверненню справжньої російської дореформеної граматики, коли в заявах на оформлення допомоги по безробіттю йому доведеться вгадувати, де писати «е», а де «ять», де «ферт», а де «фіту».

Якщо вже русифікувати одеситів, то по-справжньому, у стилі хард-рюс. Понєжє чай не ххлы (вычерне негодоное).

Радянський новояз, яким федеральне телебачення отруює мізки телеглядачів, має такий самий стосунок до великоросійського нарєчія, як ідіш до івриту.

Коли євреї творили Ізраїль, вони вклали серйозні зусилля в те, щоб придушити ідіш. Те саме ми маємо зробити для наших рускоязичєскіх братів з їхньою калічною говіркою, яку вони помилково вважають «вєликим і могучім».

Найгірше в радянському новоязі те, що він продовжує рухатися, як зомбі, після смерті СССР. Свого часу «шкраби» ліквідували звальний відмінок: О, Єкатєріна! («Єкатєріна Велікая. О! Поєхала в царскоє село»). Проте, нині він виродився у зомбіформі: Кать! Наташ! Вань! Ось за це (в ім‘я Державіна і Сумарокова) варто саджати на десять з конфіскацією.

Якщо правильно захищати руссскій язик, його носії самі (до того ж правильною галицькою говіркою) молитимуть нас про звільнення від нього. Проте, варто не поспішати погоджуватися.

Дмитро Корчинський: За агресивний оптимізм в кожному слові і кожному жесті!

У мене є приятель. Я не буду називати його ім’я, бо в своїй основній якості, на яку я хочу вказати, він в точності подібний на кожного другого вашого приятеля, а, можливо, й на вас (ще гірше - й на мене). Назвіть майже будь-яке прізвище – й це буде він!

Так ось, все життя його гріє думка, що «все погано, а буде ще гірше». Він чіпляється за неї, як за рятівний круг і здається, переконай його в зворотному, він одразу помре.

Але, він українець і тому «життєрадісний песиміст».

Я проглядаю український інтернет – як і будь-який інтернет – це смітничка, але, на відміну від інших інтернетів, які бруднять інших, наш призначений посипати брудом нас.

Більшість наших статей, повідомлень в соціальних мережах, коментарів написані, щоб підірвати нашу віру в перемогу.

Я ніяк не можу второпати: чи це ще пораженчество, чи вже капітулянтство? Від цього залежить профілактика – гауптвахта чи розстріл.

Браття і сестри, досить скавчати! Ми живі й на волі, наші вороги слабкі як ніколи, Бог явно за нас, незабаром Армагеддон і всі проблеми зникнуть.

АГРЕСИВНИЙ ОПТИМІЗМ в кожному слові і кожному жесті – ось, що насправді нам потрібно!

Підстави для радості є:

Українська держава постала без жодних зусиль з боку нашого покоління й досі попри будь-яку логіку існує. Отже, це устійливий тренд.

Омелян Прицак: "Украинцы - это древние тюрки, говорящие на славянском языке"

"Украинцы - это древние тюрки, говорящие на славянском языке", - утверждал украинский историк-востоковед, профессор Гарвардского университета, основатель и первый директор Гарвардского института украинистики Омельян Прицак (1919-2006).

В Украине происходил процесс этногенеза, когда остатки славянских племен перемешиваются с многочисленными тюркскими уже полуоседлыми племенами — аварами, савирами, печенегами, половцами, торками, берендеями, черными клобуками, кимаками. Позже в этот плавильный котел добавляются татары, ногаи, а также северокавказские черкесы.

Самоназванием половцев было "куманы",  производное от тюркского "куу" – "лебедь" + "ман" – аффикс принадлежности, т.е. «племя лебедя», значит сия птица была их тотемом. 

***
Професор Київського національного університету імені Т.Шевченка Костянтин Тищенко пише:

"... За розрахунком Омеляна Пріцака, на момент прийняття ісламу печенігів було до трьох мільйонів осіб… Що ж до слов’ян, яких було всього кілька десятків тисяч, то вони не прийняли іслам, оскільки вже були знайомі з різними течіями християнства – задовго до князя Володимира. Кордон печенігів проходив по річці Стугні (Васильків), далі – по Трубежу, Остру, Сейму. Тобто, печеніги контролювали 90% земель теперішньої України. З книги візантійського імператора Костянтина Багрянородного ми знаємо й назву цієї країни – Пачинакія.

Десь у цих краях мала бути й столиця Країни Печенігів, до якої святий Бруно (європейський місіонер часів князя Володимира) дістався від Стугни пішки за три дні (це описано в його власному листі 1008 року, давні копії якого збереглися). Правляча верхівка печенігів звалася «кангар». У такому разі типова тюркська топонімічна модель назви поселення з прикметниковим суфіксом -ли мала б бути "Кангарли" (кангарське), а з суфіксом місцевості «лик» – "Кангарлик" ("місце кангарів"). На притоці Росави Росавці справді є прямий і єдиний кандидат на звання столиці Пачинакії – це місто Кагарлик...  Більше того, в Ірані у степу біля озера Урмія існує аул Кангарлу, а за 4 км від нього – аул Йоушанлу, в назві якого ви упізнаєте слово євшан з нашого літопису (запис під 1201 року)! Крім українців, більше ніхто зі слов`ян цього слова не має, зате в усіх тюрків воно означає "полин"... 

Це вам приклад дії методу топонімічного контексту: сусідні назви тематично й духовно підтримують одна одну...

Знаменно, що з вісьмох племен печенігів одне звалося Хубашін-дюла "закуті" (з іранського «куб-ідан» – «кувати»; порівняйте: Кубачі – славетний аул ковалів і зброярів у Дагестані), а інше – Куарціцур (з монгольського «хорчі» – «латник»). Не виключено, що останнє слово того ж кореня, що й відома назва острова Хортиця (з аналогами, зверніть увагу, у степах під Оренбургом, Омськом і на Алтаї)...

Кетрін Фітч: Мама сказала, що українці - найкращі і добрі люди, і я обов'язково покохаю цю країну

Волонтер Корпусу Миру американка Кетрін Фітч переїхала в Україну і ні краплі про це не шкодує. Про це вона розповіла в інтерв'ю газеті "Високий Замок".

За словами 25-річної дівчини, найбільше її вабила історія нашої країни. Кетрін, яку в Україні вже лагідно називають Катруся, купила підручник з історії України і вивчає "з превеликим задоволенням".

"На Україну постійно хтось нападав, але вона не здалася", - наголосила вона.

Батьки (мама - міжнародний консультант в Британії, батько - професор комунікацій у Нью-Джерсі) на намір дочки їхати в Україну відреагували позитивно.

"Мої батьки щиро раділи за мене. Вони відвідували Україну в рамках англомовного табору і розповідали про неї чимало хорошого. Мама сказала, що українці - найкращі і добрі люди, і я обов'язково покохаю цю країну", - зізналася Кетрін.

До речі, дівчина навіть називає України "своєю душею". Найбільше її вразили "особливі відносини серед українців".

"Ці люди надзвичайно доброзичливі. Тут дійсно відчуваю себе частиною великої родини, громади. У США начебто теж комфортно. Але знайти друзів, підтримку набагато важче. Відносини між людьми дуже розмежовані. Скажімо, колега по роботі - це лише колега, а в Україні ти можеш дружити і з працівниками, і з керівниками", - розповіла американка.

Византийские источники про аваров

Картина Олега Леонтьева «Нашествие авар»

С середины VI века у Византии на севере появился новый страшный враг – авары, пришедшие из степей на смену гуннам. Авары осели в Паннонии и с этого момента Византия начала терять территории на Балканах. Военная организация аваров отличалась в лучшую сторону от других кочевников, обобщённо именуемых «скифами» или «гуннами», что отмечают в своих трудах византийские авторы. Происхождение аваров весьма туманно. Историки имеют на этот счёт различные гипотезы. Не углубляясь в этот вопрос будем следовать точке зрения византийских авторов. Из степей Центральной Азии аваров вытесняли тюрки, создавшие мощный Тюркский каганат, включавший различные племена.

***
Феофилакт Симокатта в своей «Истории» разделяет аваров на настоящих и псевдо-аваров и приводит рассказ о письме тюркского кагана императору Маврикию в 598 году: «…он (каган тюрок) поработил племя аваров. Пусть никто не думает… что речь идёт о тех аварах, которые, как варвары, жили в Европе и в Паннонии (они прибыли в эти места много раньше времён императора Маврикия). Живущие по Истру варвары ложно присвоили себе наименование аваров. После того как авары были разбиты, одни из них бежали. Другие из них, вследствие поражения низведённые до более унизительного положения, остались жить у так называемых мукри… Совершил каган и другое предприятие и подчинил себе людей племени отер. Это одно из самых сильных племён в силу своей многочисленности и благодаря военным упражнениям в полном вооружении. Они живут на востоке, там, где течёт река Тип, которую тюрки обыкновенно называют Чёрной (река Тарим в Северо-Западном Китае, - Ред.) Древнейшими вождями этого племени были Уар и Хунни. Поэтому и некоторые из этих племён получили название уар и хунни. Когда император Юстиниан занимал царский престол, некоторая часть племён уар и хунни бежала и поселилась в Европе. Назвав себя аварами, они дали своему вождю почётное имя кагана. Барселт, уннугуры, сабиры и, кроме них, другие гуннские племена, увидав только часть людей уар и хунни, бежавших в их места, прониклись страхом и решили, что к ним переселились авары. Поэтому они почтили этих беглецов блестящими дарами, рассчитывая тем самым обеспечить себе безопасность. Когда уар и хунни увидали, сколь благоприятно складываются для них обстоятельства, воспользовались они ошибкой тех, которые прислали к ним послов, и сами стали называть себя аварами; говорят, среди скифских народов племя аваров является наиболее деятельным и способным… В это же самое время племена тарниах и котзагиров (они были из числа уар и хунни) бежали от тюрок и, прибыв в Европу, соединились с теми из аваров, которые были под властью кагана. Говорят, что и племя забендер было родом из народа уар и хунни. Эта дополнительная военная сила, соединившаяся с аварами, исчислялась в 10 000 человек».

***
Действительно, если вычленить из этого рассказа что то правдоподобное достаточно трудно. Однако мы знаем достоверно, что первые контакты аваров и Византии произошли при императоре Юстиниане в 558 году. Иоанн Эфесский, Церковная история: «О гнусном народе, называемом аварами… Этот народ, который по своим волосам называется аварами, пришёл и показался в ромейских пределах в дни императора Юстиниана… Будучи народом могучим, более богатым и сильным, чем многие северные народы, они победили и уничтожили их. На переправе большой реки, называемой Дунаем, они напали на другой могущественный народ – гепидов, уничтожили их и завладели их областью, поселились и расположились на хорошей земле».

Кашмау – это головной убор башкирского национального костюма

Кашмау – это головной убор башкирского национального костюма. Кашмау носили замужние женщины. Он представлял собой шапочку с небольшим отверстием на макушке со спускавшейся на спину неширокой лентой-наспинником. Эта лента должна была полностью прикрывать косы женщины на спине. Этот головной убор украшался монетками, подвесками, кораллами и различными бусинками. Кашмау мог быть красного, бордового или коричневого цвета.

Кашмау был особенно популярен в XIX веке на Юге и Юго-Западе Башкирии. В XX веке он считался праздничным головным убором и его могли носить женщины из зажиточных семей.

Кашмау часто используется в костюмах фольклорных коллективов и является символом башкирской одежды. Назначение и особенности национального головного убора достаточно подробно описаны в этнографической литературе.

Становлення і розвиток громадянського суспільства: вплив ментальності і менталітету (круглий стіл; м. Івано-Франківськ; 29 січня 2020 року)

Ініціаторами  круглого столу стали громадські організації “Справа громад”, в офісі якої відбувся захід, і “Український шлях”, а учасниками – активісти політичних партій та інших громадських організацій, які запросили науковців Івано-Франківщини як експертів. Були вислухані з увагою змістовні і цікаві виступи членів Філософської комісії Івано-Франківського осередку Наукового Товариства імені Шевченка: Ярослава Гнатюка (кандидата філософських наук, доцента кафедри філософії, соціології та релігієзнавства Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника), Ярослава Мельника (кандидата філологічних наук, професор кафедри загального та германського мовознавства Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника) і Олега Гуцуляка (кандидата філософських наук, доцента кафедри філософії, соціології та релігієзнавства Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника).

Відкриваючи роботу круглого столу, лідер Івано-Франківського осередку Всеукраїнської ГО “Справа громад” Наталія Перцович оголосила про його мету: “Ми повинні вчитися визначати методи підтримки процесу становлення і розвитку громадянського суспільства та виробляти імунітет проти можливих проблем, що неминуче виникатимуть. Це має важливе практичне значення у всіх сферах життя: виховання , освіта, законотворчість, а головне – в таких дискусіях активні громадяни матимуть можливість ставати учасниками формування суспільних і економічних відносин нового типу. Без знань тут не обійтися. Тому ми запросили науковців. Сподіваємось, що і влада не буде байдужою до подібних заходів”.

Учасники круглого столу, усвідомлюючи, що поняття пропонованої теми дискусії мають багато цікавих трактувань, вирішили опиратися на напрацювання запрошених науковців, що спрямувало  непросту розмову у конструктивне русло навколо складових ментальності і менталітету. Вони формувалися віками і проявляються сьогодні способом мислення, сукупністю етнопсихологічних рис нації та особи, усвідомленим і неусвідомленим сприйняттям картини світу та цінностей, що їх обираємо, та багатьма іншими важливими ознаками. Ці поняття змінюються, розвиваються і суттєво впливають на суспільні відносини.   

Але чи може людина сьогодні впливати на цей процес? Які методи впливу? Що це дасть людям? Без глибинного розуміння того, ким є сьогодні сучасний українець, відповіді можуть бути й помилковими. Тому тема ментальності та менталітету повинна постійно бути в полі зору як громадянського суспільства, так і влади. 

Мирослав Давидів: Націоналізм - ідеологія майбутнього

Наука Небесна і земна

Цю статтю написано для усіх, хто твердо вирішив присвятити хоча б частку власного життя служінню ідеалам добра, шукає власний шлях до істини, до мудрости, але ще немає достатньо досвіду і знань для виявлення і реалізації Богом даних їй талантів.

Коли ми говоримо про досвід і знання , набуті людством самостійно впродовж багатовікової історії життя на нашій планеті, то водночас повинні пам’ятати й про настанови і знання дані нашим Творцем у царині стосунків між людьми. Розвиток знань набутих на базі настанов Божих – це єдиний правильний метод побудови гармонійних відносин між людьми від яких і лише від яких залежить духовний і матеріальний рівень кожної людини, а тепер уже й життя на землі.

Отже, єдність даного Творцем і набутого людиною – ключ до розв’язання земних проблем людства.

Дане Богом – це Небесна наука. Там немає інструкцій, яким має бути державний устрій, як вирощувати виноград і троянди, будувати добрі оселі, пізнавати структуру матеріального світу…Бо це сфера науки земної, яку людина повинна здобувати самотужки з вірою у науку Небесну.

Небесна наука – то передусім наука про мораль, яка визначає якими мають бути стосунки між людьми. Її приписи є в Псалмах Давида, Євангеліях, молитвах, християнському суспільному вченні. Ми ще називаємо ту науку ,,праведним законом”.

Женщины – богатырки в хакасском эпосе

Героический эпос, в том числе и хакасский, играют большую роль в формировании национального и культурного идеала, воспитывая чувства патриотизма и любви к родине. Главным героем эпоса, как правило, является богатырь (совершающий великие деяния и наделённый сверхчеловеческой силой), а основанным сюжетом выступает защита родины от иноземных захватчиков. В хакасских алыптых нымахах, якутских олонхо, бурятских улигерах, алтайских кайчорчоках популярна и тема героизации женщин-богатырок. Они тоже борцы за освобождение народа, являясь идеальными героинями.

В хакасском героическом эпосе женщины выступают не только, как хранительницы очага, заботливыми матери, но и как богатырки, в алыптыхе нымахе «Тошпах харахтығ Пора Нинӌi» («Пучеглазая Пора- Нинчи»), записанная от хакасского сказителя П.В. Курбижекова, Пора Нинчи обладая антропоморфными качествами, в образе чёрной лисы «хара тӱлгӱ» сражается с подземными существами. В том числе в этом эпосе ярко обрисованы все женские образы, воплотившие в себе лучшие качества и идеалы народа: это и Харахчын Арыг – свекровь главной героини Пора Нинчи, и невестки её – могучие богатырки – Алып Хыс Хан, Тибен Арыu, Хара Моолай и др.

В другом неопубликованном алыптых нымахе П.В. Курбижекова «Ах ханныy палазы Сайын хан» (1964) представлен образ мудрой сестры, способной противостоять врагам, а также отвечать на вызов и сражаться вместо мужчин:
Богатырь Хара-хан Клич бросил:
«Есть ли храбрейший из богатырей?
На [хребет] Ах-сын с высоким гребнем пусть поднимется.
Если нет храбрейшего из богатырей,
Пусть Алтын-Арыг выходит».
(перевод Н.В. Шулбаева).

***
Одни из самых ярких образов в героическом эпосе хакасов – образы могущественных богатырок Алтын Арыг и Ай Хуучин, записанные от П.В. Курбижекова алыптых нымахи «Ай-Хуучин» и «Алтын Арыг» По словам В.Е. Майногашевой (учёный-фольклорист, занимавшая исследованием и переводом «Ай-Хуучин» и «Алтын Арыг»): Алтын-Арыг неоднократно побеждает врагов своего народа, преследуя их на богатырском коне, и возвращает угнанных людей и скот в родное владение. На земле врага она героически бьётся и побеждает самого главного, сильнейшего из них – Тамы-хана.

И эта борьба и победа девы-богатырки, благодаря которой её народ возвращается из плена на родину, – одна из важнейших тем эпоса.

Идеи патриотизма, самоотверженного служения родине, своему народу лежат и в основе алыптых нымаха «Ай-Хуучин», в котором создаётся образ богатырки, также выполняющей функцию защитницы. «Героический характер богатырки, – пишет В.Е. Майногашева, – основан на осознании ею своих могучих физических сил, своего предназначения – совершать героические деяния во имя чурта и всего солнечного мира, во имя мирной, благополучной жизни. В образе солнечного мира в алыптых нымахе проглядывают контуры хакасского государства с многочисленными феодальными уделами и разноэтническими племенами, народами».

Фольклор и генеалогия: в Башкортостане стартует год башкирского языка

Всемирный Курултай башкир обнародовал концепцию проведения Года башкирского языка. Инициативу объявить 2020 год Годом башкирского языка поддержал глава республики Радий Хабиров, сообщает ИА "Башинформ".

Программу планируют реализовать в Башкоростане и местах компактного проживания башкир в других регионах России. Под эгидой Года башкирского языка проведут мероприятия в муниципальных районах и городских округах, каждый месяц года будет посвящен отдельному направлению, в рамках которого пройдут тематические занятия, мастер-классы и конкурсы.

Каждому месяцу года дали свое название. Например, январь назвали "Башҡорт теле — дәүләт теле" ("Башкирский язык — государственный язык"). В этом месяце будут решаться организационные вопросы, создадут аккаунты территориальных курултаев в социальных сетях, начнется работа по выявлению и исправлению ошибок на вывесках, изготовлению баннеров, социальной рекламы на башкирском языке.

Июньские мероприятия пройдут под знаком народного творчества и будут посвящены теме "Башҡорт теле — халыҡ теле" ("Башкирский язык — язык народа"). Большое внимание предполагается уделить фольклору, территориальные курултаи организуют мероприятия, призванные сформировать у населения интерес и уважение к башкирской национальной культуре, башкирскому народному творчеству. Задачи этого месяца — изучение местного фольклора, популяризация народных игр, составление родословных, организация и проведение соревнований по этническим видам спорта, флешмобов, загадок, проведение семинаров.

Сентябрь назвали "Башҡорт теле — ижад теле" ("Башкирский язык — язык творчества"). Будут организованы курсы по изучению языка, культпоходы, любительские театры, трансляция спектаклей, откроются воскресные школы для семейного посещения.

Ноябрь пройдет под девизом "Башҡорт теле — моңло тел" ("Башкирский язык — мелодичный язык"). Состоятся районные интернет-конкурсы детских песен, конкурс "Поющая деревня", конкурс от Союза композиторов "Самодеятельный композитор" и другие.

Всего в мире насчитывается более 1,2 миллионов носителей башкирского языка. Большая часть из них проживает в России: Башкортостане, Челябинской, Оренбургской, Тюменской, Свердловской, Курганской, Самарской, Саратовской областях, Пермском крае, Татарстане и Удмуртской Республике.

Л. В. Федорова: Эпос о Кесаре Лингском как источник в исследовании религий Тенгри и Бон

Кесар из Линга (Художник Лянь Руй Ван)

В статье дается краткий обзор работ участников комплексных международных экспедиций в Тибет 2000-2004 гг. со сравнительным обзором эпосов и небесных религий тюрков, монголов и тибетцев. Даются гипотезы и выводы участников экспедиций, в основном использующих материалы Ю. Н. Рериха.
Автором на материале статьи Ю. Н. Рериха «The Epic of King Kesar of Ling» (Эпос о Царе Кесаре Лингском), опубликованного в 1942 г. в периодическом издании Индии в журнале Бенгальского Королевского Азиатского общества (The Journal of the Royal Asiatic Society, JRAS), которая затем вошла в том избранных трудов ученого, посмертно изданного Институтом народов Азии АН СССР в 1967 г. в Москве, рассматривается положение о связи эпоса о Кесаре с добуддийской небесной религией тибетцев бон. В сравнении с ними комплекса выводов приводимых авторов в еще ностратическом прошлом местом возникновения и центром распространения изначальных концептов культа Тенгри и небесной религии Бон указываются области Гималайского Каракорума.
           Ключевые слова: Тибет, Центральная Азия, Каракорум, Уддияна, Кесара, Гэсэр, Нюргун, Манас, Кезер, олонхо, древние индоевропейцы, пратюрки, прамонголы, якуты, скифо-сибирская и древнетюркская эпохи, мифология якутов, тенгри, бон.

L.V. Fedorova
The epic of King Kesar of Ling as source in investigation of Tengri and Bon religions
The article gives brief review on complex international expedition participant’s work to Tibet in 2002-2004 with comparative review of of Turkic, Mongolian and Tibetan epics and religions. Hypothesis and conlusions of the participants of expedition based on the materials of Yu. N. Rerikh are given in the article.
The author considers position of Kesar epos connection with Bon prebuddhistic celestial religion of Tibetan on the basis of Yu. N. Rerikh`s article “The Epic of King Kesar of Ling” published in 1942 in Indian periodical the Journal of the Royal Asiatic Society, JRAS. Then the article was included in the selects of Rerikh and published posthumously by Institute of Asian peoples of Academy of Sciences of USSR in 1967 in Moscow. In comparison with them the complex findings cited authors in another Nostratic last place of origin and center of the spread of the original concept of the cult of Tengri and celestial Bon religion identifies areas of the Himalayan Karakorum.
            Keywords:  Tibet, Central Asia, Karakorum, Uddiyana, Kesar, Geser, Nyurgun, Manas, Kezer, olonkho, Old Indoeuropians, pre-Turkic, pre-Mongolian, Yakut, Scythian-Siberian and Old Turkic epochs, Yakut mythology, Tengri, Bon.

Введение

   В 2000-2004 гг. Фонд «Лена-Евразия» организовал и осуществил несколько проектов по реализации комплексных экспедиций в районы Тибет (КНР), Синьцзян-Уйгурии, а также Индию, Непал. В составе экспедиций участвовали известные деятели науки, культуры и искусства из республик России и Кыргызстана. Среди них такие известные ученые, как фольклористы И. Б. Молдобаев из Кыргызстана, Б. Б. Оконов из Калмыкии, С. М. Орус-оол из Тувы, А. М. Сулейманов из Башкортостана, В. В. Илларионов, В. М. Никифоров, С. Д. Мухоплева, Н. А. Дьяконова из Якутии, этнографы А. И. Гоголев, Н. А. Алексеев, С. И. Петрова из Якутии, С. П. Тюхтенева из Горного Алтая, филолог Г. Г. Левин из Якутии, а также политологи М. В. Романова из Бурятии и Л. В. Федорова из Якутии.
Целью экспедиций был сбор материалов, в т. ч. и по великому эпосу центрально-азиатских скотоводов о Кесаре-Гэсэре, распространенному по всей длине горно-степных районов Евразии – от Тибетского нагорья до Байкала. Позднее силами участников этих проектов в 2007 г. в Якутске было инициировано и организовано проведение I Международной научно-практической конференции «Тенгрианство и эпическое наследие народов Евразии: истоки и современность». С того момента эта конференция состоялась два раза в Монголии, по одному разу в Туве и Болгарии. В 2017 г. проведение очередной VI конференции планируется в Казахстане. В 2011 г. постоянные участники этих конференций учредили Международный Фонд Исследования Тенгри (МФИТ). Целью деятельности этого Фонда является комплексное изучение феномена Тенгри, где основным источником признано эпическое наследие народов Евразии.
В этой связи, участникам указанных экспедиций и конференций интересен один из выводов работы Ю. Н. Рериха «The Epic of King Kesar of Ling» (Эпос о Царе Кесаре Лингском), опубликованной в 1942 г. в периодическом издании Индии в журнале Бенгальского Королевского Азиатского общества (The Journal of the Royal Asiatic Society, JRAS), которая затем вошла в том избранных трудов ученого, посмертно изданного Институтом народов Азии АН СССР в 1967 г. в Москве [1, с. 181-215], а именно положение о связи эпоса о Кесаре с добуддийской небесной религией тибетцев бон.

Норбу Аюшеев: Сойоты

Сойоты - это потомки древних саянидов, населявших Саяно-Алтайское нагорье с древнейших времен. Правильнее будет называть наш народ урянхай-сойоты. Согласно исследованиям этнографов, урянхай-сойоты - автохтонный этнос Саян, не покидавший эту землю в течение тысячелетий.

Оставаясь в пределах своей Прародины, сойоты исполняли свою главную миссию, которую они пронесли через века и тысячелетия - это почитание главных защитников всех саянидов, впоследствии сформировавшийся в культ драла во главе с Гэсэр-Хааном (бур.-монг. Абай Гэсэр; тиб. Лин-Гесар), эпическим героем и основным мировоззренческим элементом духовно-культурного развития коренных народов Транс-Саянии и всей Внутренней Азии.

Отрадно отметить, что сойоты 21 века вместе с кровными братьями, окинскими бурятами, продолжают нести эту почетную обязанность и в наше время, не смотря на все тяготы и лишения, которые выпадали на их долю в смутные времена прошлого или как описывают в текстах Учении терма, во времена упадка, гонений на религию во имя светлого будущего и блага всех существ.

Урумбек Алпұлы: Общаемся с Эрлик-Хааном "в живую", т.е. непосредственно

С первой работы об Эрлике, еще опубликованной в «Апокрифе» в 2015 г. мы утверждали тюрко-ведическое единство. 

«С распространением буддизма в Азии и в результате перевода буддийской литературы имя владыки буддийского ада Ямы древнетюркскими переводчиками заменяется на имя Эрклига. Но взаимосвязь Эрлика и ведического Ямы намного древнее и глубже».

И в 2016 г. в «Сакральной географии Саяно-Алтая» мы пришли к выводам: «… имя бога Ямы известно на территории Алтая, по крайней мере, со времен скифов и сармат. Это время до возникновения буддизма. Поэтому имя Ямы-Эрклига/Эрлик-хана не проникало к уйгурам и на Алтай с распространением буддизма. Оно было известно Тюркам всегда. Более того, Алтай – и есть Су-Меру и Арийана-вэджа, место, где первочеловек Йама-Яма-Эрлик-хан, первый умерший и первый воскресший правит миром блаженных и бессмертных».

Аналогичная гипотеза высказывалась в книге «От Скифии до Индии. Загадки истории древних ариев» (1974, 1983, 2001) двумя докторами исторических наук: востоковедом индологом Г.М. Богдан-Левиным и скифологом Э.А. Грантовским о том, что некоторые части мифологий скифов касательно «полярных» представлений и древнеиндийской «арктической» традиции «восходят к единой древнейшей основе».

Только утверждение данных авторов, что это наследие относится исключительно к индоиранским народам – является не верным, как и их намеренное исключение из поля своего исследования богатейшего саяно-алтайского мифологического наследия. Сравнивая «иранскую» мифологию со скифами, они обращаются к сибирскому и западно-восточному финно-угорскому и тунгусскому шаманизму. Только несколько раз авторы вынуждены упомянуть практики тувинских камов.

Они справедливо указывают на страну блаженных, где живут гипербореи. Мы же во второй книге «Североазиатский Гнозис» указываем на мнение Д.А. Мачинского о нахождении Гипербореи в Хакасско-Минусинской котловине. Авторы приводят в качестве доказательства своей гипотезы, также данные из Авесты о горе Хара Березайти, которая располагалась в стране Йимы, т.е. – Ямы-Эрлика – прекрасной обители огороженной от остального мира. 

Но это ведь характеристика тюркской прародины – Эргенекон! Да и в Саяно-Алтае множество горных долин и котловин, огороженных горами, например, Тоджинская и Хакасско-Минусинская. Тот же Д.А. Мачинский определяет местоположение страны Йимиы в горах Саяно-Алтая.

Живой бог Яма-Эрлик и общение с ним сохранилось исключительно у тюрко-монгольских камов: алтайских, хакасских, тувинских и др. саяно-алтайских народов, традиция которых является непрерывной со времен осознания древним человеком вулканической деятельности в данном регионе (Н.В. Абаев, А. Соскал). 

Древность тэнгрианских эрлик-камских представлений доказана нами в последней работе «Топография Нижнего Мира», где приводится карта путешествий саянидских камов в мир Эрлика, эта карта путешествий идентична карте путешествий американских индейцев. Если исходить из древней саянидо-америндской общности, то представления о мире Эрлика могли быть сформированы возможно уже около 23 тыс. лет назад. И уже от саянидо-скифов распространение мифологии пошло на Запад, Иран, Европу, Ближний Восток и в Индию.

Галина Иванкина: Куда исчезла интеллигенция?

Сания Бахтиярова. 

«Вечером на Академической даче» 

(1979 г.)

Один мой интернет-читатель задал риторический вопрос: «Почему нынче стало модно, принято быть грубыми, говорить что-нибудь, вроде: «Мы академиев не кончали» и вообще — хамить да похамливать?» Быть — или хотя бы казаться - мощным, сильным, этаким крутолобым пацаном, у которого вся грудь — в «куполах» да прочих метках пенитенциарной биографии. Говорить о женщинах - «бабы», отпускать брутальные шуточки в присутствии дам и — девушек, в общем — портить воздух всеми доступными и — проверенными способами.

Даже люди с хорошим высшим образованием, полученным в советские и первые постсоветские годы стараются, чтобы их (не приведи Боже!) не записали в интеллигенцию, и один бывший филолог, а ныне — блогер (не известный, а так - постит мемчики и пишет ябвдул/ябневдул в комментариях), практикующий сдачу трёх унаследованных квартир, выложил свои фотографии в тельняшке, ватнике, с бритым черепом и ухмылкой сытого питекантропа. Скромный мальчик, чья мама-Соня (Софочка в длинном ГДР-овском халате с розами!) когда-то ограждала нежного Борюсика (а не Борьку!) от дворового влияния, так вот Борюсик-Борька-Борян теперь пугает народ в Интернетах словами «зашквар» и «в падлу». Я этих слов не знаю и во дворе 80-х такое никто не произносил. Зато нынче филологи вырыгивают такой «шансон», что хулиганы скромно попрятались и, как говорится, нервно курят в подворотне. Быть крутым и дерзким! Быть «нашим», простым, с тазом «оливье», с водкой и потными девками — часто воображаемыми. А не как вон те — убогие, с непонятной ориентацией очкарики. Быть похабным — это быть «свойским», нормальным. В доску. В стельку.

Пам‘ятаємо, не забудемо!

1 лютого 2015 року у бою під час оборони Дебальцево геройськи загинув Іса Мунаєв — бригадний генерал Республіки Ічкерія, командир міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва. 

Його нагороджено відзнакою "Народний Герой України". На честь Іси Мунаєва у містах Дніпро та Київ названо вулиці.

Героям слава!

У 2018 році
на честь бригадного генерала Іси Мунаєва в місті Дніпрі відкрито пам'ятний знак. Генерал загинув, захищаючи Україну від мрсковської агресії на Донбасі.

Відкриття відбулося за участю сина генерала Тімерхана Мунаєва, радника губернатора Дніпропетровської області Юрія Голика, який профінансував виготовлення та встановлення пам'ятного знаку, бойових побратимів Іси Мунаєва по батальйону ім. Джохара Дудаєва, яким він командував, а також місцевих жителів.

Дмитрий Чекалкин: Московиты воевали не "против", а "за" Иго!

"Услышал по РоссТВ «историческую передачу», как «На поле Куликовом» русские войска под командованием Дмитрия Донского избавили Русь от Монголо–Татарского ига.

И сразу подумалось, что вот это — очень показательный пример так называемой «Российской исторической науки», когда для разных «категорий населения» — история разная...

Потому как Мамай Безбожный никаким «Ханом Золотой Орды» ни капли не был. А был он мятежником, поднявшим бунт против законного золотоордынского князя Тохтамыша. А Дмитрий Донской в этих ихних золотордынских разборках воевал как раз на стороне законного хана Тохтамыша, то есть «За Иго». 

И на Куликовом поле армия Дмитрия оказалась вовсе не потому, что шла воевать с Мамаем, а потому, что спешила на соединение с армией Тохтамыша, чтобы вместе обрушится на Мамая.

Но хитрый Мамай «перехватил» войско Дмитрий по дороге, рассудив, что разумнее разбить врага по частям. Но поспешил, не дождался другой русской армии, - той, которая спешила ему на помощь и потому — проиграл. Не-не, я не путаю. Именно — русской. К Мамаю в этот момент как раз на помощь спешила русская армия. Не та, конечно, что была у Дмитрия, а другая. В учебниках ее поликорректно называют армией литовского князя Ягайло Ольгердовича, но состояла она из русских дружин западных, южных и северных русских земель... А собирал свою армию Мамай на кредиты от вольного города Генуя... 

«А при чем тут Генуя?» — спросите вы. А вот тут то братцы мои и кроется основной цимес. Если вы проведете границу между теми русскими княжествами, которые воевали на стороне Мамая, и теми, которые были против, вы без труда заметите, что именно по этой границе и прошел в 14–15 веках раздел между влиянием Католической и Православной церквей.

На Куликовом поле решался вовсе не вопрос «Татарского Ига». Там решался вопрос окончательного выбора Руси, с кем ей идти дальше, с Европой или с Ордой. Европейский выбор означал — католичество, ордынский — православие, впрочем, в те времена эта разница между этими направлениями христианства была еще весьма призрачной и означала не вопросы веры, а кто из епископов главнее.

Экспедиция Мамая де факто финансировалась, как бы сейчас сказали «Западом». Именно поэтому и Мамай был назван «безбожным» — единственный из всех татар. Именно поэтому и в лозунгах Куликовской битвы «за веру» стояло на первом месте, а за «землю русскую» лишь на втором. Отсюда и православные монахи, Пересвет с Ослябей, вопреки церковным канонам надевшие на себя оружие.

В итоге победил ордынский выбор Московии..."

Роман Бончук: Чому не буде ніколи кінця світу

Найбільш поширеним запитанням зараз є : "чи буде кінець світу?".

 Звісно, що ні, навіть враховуючи пророцтва Ньютона в умовностях в 2050 років, навіть враховуючи винесений в назву есею термін "ніколи", який в умовностях нейролінгвістики ніби спрацьовує для свідомості в протилежностях сприйняття.

Отже, умовна знову ж таки теза Ньютона в цивілізаційному завершенні в забруднені ядерними відходами чи суто теологічними передосторогами в феномені Гієни вогняної чи Шеолі - перспектива ілюзорна. Є певні загрози - але загроза це знову ж таки гарантія Перспектив, інакше не працює наша дуальна раціональна систематичність абстрактного моделювання Карт й Епістем.

Спроби залякування колись живописно не виправдались в магіях 2012 й Страшного суду чи ще якогось синусоідального гарантування появи Чогось Нового - приклад того, що Симулякр не завжди набирає Сили й волі, бодай світової.

Знаємо, що умовно пекла й Ада ніколи не було й це пустопорожня ідеологічна примха суто метафоричного захворювання певноі системи сприйняття цінностей й їхнього наближення до живого життя.

Людина зрештою винна у всьому сама безповоротньо. Й існування чогось потойбічного - це спроба узурпації юдейськими практиками чогось конкретного.

Людина винна в зміні клімату й палінні континентів й, зрештою, виникненні Дивного вірусу - це робота ВОЗу й спільнот, які роблять спробу контролю ринку й нових геополітичних Карт.

Людина винна в цивілізаційній глухості внаслідок певного нерозуміння Несталості Часу й самої моделі мислення.

Чи буде Третя Світова війна - питання звісно цікаве: однозначно, що буде, питання лишень в тому, що розпочнеться вона саме в той момент, коли її ніхто не чекатиме.

Якщо Перша Світова війна - це війна двигунів, Друга - війна Машин; Третя - це війна Машин, які керуватимуть цими машинами.