Водночас К. Рахно не стверджує прямо, що слов'янський «жир» є аналогом іранського фарну (xvarənah). Його дослідження радше демонструє, що символ «жиру» функціонує в тому самому колі уявлень, де достаток, перемога, законна влада і божественна прихильність утворюють єдиний смисловий комплекс. Саме це відкриває перспективу ширшого індоєвропейського порівняння.
В іранській традиції фарн є невидимою сакральною силою, що дарує цареві законність влади, військову перемогу, багатство і процвітання країни. У зороастрійських текстах він нерідко описується як сяйво або світло, що має золотий блиск.
Фарн може покидати негідного правителя і переходити до того, хто має божественне право володарювати. Таким чином, він є не матеріальною субстанцією, а проявом космічної благодаті.
Не менш цікаві паралелі знаходимо у ведійській традиції. Топлене масло — ghṛta — є головною жертовною речовиною, яка живить богів через вогонь. У «Рігведі» воно неодноразово описується як блискуче, золотаве, сонцеподібне. Потоки ghṛta течуть у небесному світі, а саме масло символізує життя, достаток, благословення і підтримання космічного порядку. Воно не є аналогом фарну, однак виконує роль матеріального носія тієї життєдайної сили, яка походить від богів.
Саме тут виникає цікава символічна паралель. В обох індоіранських традиціях золото не є лише дорогоцінним металом. Воно виступає знаком сонячного світла, небесного сяйва і божественної присутності. Золотавий колір ghṛta у ведичній традиції та золоте сяйво фарну в іранській можуть бути різними проявами спільної індоіранської символіки. Якщо прийняти це припущення, слов'янський «жир» може виявитися ще одним елементом цього давнього комплексу образів.
Тоді між трьома традиціями постає своєрідний символічний ланцюг:
сонце → золото → сяйво → божественна благодать → достаток → законна влада.
У ведійському світі матеріальним втіленням цієї благодаті стає золоте ghṛta; в іранському — невидимий, але сяючий фарн; у слов'янському — «жир», який означає вже не просто тваринний жир, а повноту життя, багатство землі й щасливий стан держави.
Саме тому поразка князя Ігоря у «Слові о полку Ігоревім» може бути прочитана не лише як військова катастрофа. Втрата «жиру» означає втрату божественного благословення, що забезпечувало процвітання Русі. Подібно до того, як у давньоіранській традиції фарн залишає царя, який утратив прихильність небесних сил, у слов'янському тексті країна втрачає свій достаток і життєву силу.
Безумовно, ця інтерпретація залишається гіпотезою. Немає підстав стверджувати, що слов'янський «жир» є прямим відповідником іранського фарну або ведійського ghṛta. Йдеться не про тотожність понять, а про їхню належність до спільної індоєвропейської системи символів, у якій світло, золото, масло, достаток, родючість і царська благодать утворюють єдиний міфологічний комплекс.
Саме в цьому полягає, можливо, найважливіший наслідок дослідження К. Рахна. Воно дозволяє побачити, що звичне слово «жир» у давньоруській культурі могло приховувати набагато глибшу семантику, ніж це здається сучасному читачеві. Через нього проступає архаїчне уявлення про божественну силу, яка робить землю родючою, народ — щасливим, а владу — законною. У такому контексті паралелі з ведійським золотим ghṛta та іранським сяючим фарном вже не виглядають випадковими, а стають частиною великої індоєвропейської традиції символічного мислення, де золото, світло і достаток є різними проявами однієї й тієї самої небесної благодаті.
1. Рахно Константин. Жир и жирные времена: об одном символе в «Слове о полку Игореве» // Studia mythologica slavica. – Ljubljana: Znanstvenoraziskovani center Slovenske akademije znanosti in umetnosti, Inštitut za slovensko narodopisje, Ljubljana, Slovenija; Università degli Studi di Udine, Dipartamento di Lingue e Civiltà dell’ Europa Centro-Orientale, Udine, Italia, 2016. – T. XIX. – С. 93-121. - https://www.academia.edu/29220677
Комментариев нет:
Отправить комментарий