Андрій Поцелуйко: Від трифункціональної реконструкції до фольклорної типології: методологічна дистанція між Georges Dumézil і Donald J. Ward

 Історія індоєвропейських студій другої половини ХХ століття значною мірою визначається напруженням між великими теоретичними реконструкціями та більш обережними, емпірично орієнтованими підходами до міфу і фольклору. У цьому інтелектуальному полі особливе місце займає Georges Dumézil, який запропонував одну з найвпливовіших моделей інтерпретації індоєвропейської міфології — трифункціональну теорію, що постулює існування глибинної ідеологічної структури праіндоєвропейського суспільства. На протилежному, хоча й спорідненому полюсі знаходиться Donald J. Ward, чия робота демонструє інший тип інтелектуальної чутливості: менше спрямований на реконструкцію єдиної системи, він зосереджений на аналізі мотивів, сюжетів і типологічних повторів у фольклорних традиціях.

Спільним для обох дослідників є фундаментальне переконання у тому, що міфологічні та фольклорні тексти не є випадковими або довільними культурними утвореннями. І Dumézil, і Ward виходять із припущення, що за зовнішньою різноманітністю сюжетів стоять стійкі закономірності, які можна виявити через порівняльний аналіз індоєвропейських традицій. Вони поділяють типологічне мислення, у якому окремі тексти — чи то епічні, міфологічні або фольклорні — розглядаються як варіації ширших культурних моделей. У цьому сенсі обидва належать до тієї інтелектуальної традиції, яка відкидає випадковість як пояснювальний принцип і шукає структурну або історичну спорідненість мотивів.

Водночас відмінності між ними починаються на рівні самої мети дослідження. 

Dumézil мислить у категоріях великої реконструкції. Його трифункціональна модель прагне відтворити праіндоєвропейську ідеологічну систему, у якій суспільство організоване навколо трьох базових функцій: сакрально-суверенної, воїнської та продуктивно-економічної. Міф у цій перспективі є не просто наративом, а символічним відображенням соціальної структури, своєрідним «дзеркалом» суспільного порядку. Dumézil намагається показати, що різні міфологічні традиції — від індійської до скандинавської — зберігають сліди цієї первинної ідеологічної матриці, навіть якщо вона зазнала історичних трансформацій.

Donald J. Ward, навпаки, працює в іншому масштабі пояснення. Його дослідницький інтерес зосереджений не на реконструкції цілісної прасистеми, а на аналізі фольклорних мотивів і сюжетних типів. Його підхід можна описати як індуктивний: він рухається від конкретних текстів до узагальнень про повторювані структурні елементи. Особливу увагу Ward приділяє таким феноменам, як сезонні цикли, календарна ритуальність, мотиви трансформації та повторювані сюжетні схеми, що проявляються в різних індоєвропейських традиціях. Якщо Dumézil прагне побачити приховану архітектуру культури, то Ward зосереджується на її мотивній тканині, уважно простежуючи, як окремі елементи переходять з однієї традиції в іншу.

Ця різниця визначає і їхнє ставлення до трифункціональної теорії. У Dumézil вона має статус майже універсального пояснювального принципу, здатного організувати різнорідний матеріал у цілісну систему. У його інтерпретації навіть окремі епізоди міфів можуть бути прочитані як прояв однієї з трьох функцій, що надає моделі високий рівень теоретичної жорсткості. Ward же ставиться до подібних схем значно обережніше. Для нього трифункціональна модель може бути корисним евристичним інструментом, але не обов’язковим каркасом для інтерпретації всього матеріалу. Він радше підкреслює різноманітність і локальну специфіку фольклорних традицій, ніж прагне редукувати їх до єдиної структури.

Різниця проявляється також у рівні абстракції їхнього мислення. 

Dumézil працює на макрорівні цивілізаційної реконструкції: його цікавить не окремий сюжет, а система, яка робить можливими такі сюжети. Його підхід є дедуктивним і системним, спрямованим на побудову загальної моделі індоєвропейського мислення. 

Ward, навпаки, залишається ближчим до емпіричного матеріалу. Його аналіз ґрунтується на класифікації, порівнянні та описі конкретних мотивів, що робить його методологію більш гнучкою, але менш тотальною у своїх узагальненнях.

Не менш важливим є й різне розуміння універсальності. 

Для Dumézil індоєвропейський культурний простір має глибинну єдність, яка проявляється в структурі міфів і відображає спільну ідеологічну основу. 

Для Ward універсальність радше полягає у повторюваності мотивів і сюжетних схем, але без обов’язкового припущення про існування єдиної праідеології. Його підхід ближчий до фольклористичної типології, яка визнає спорідненість форм, але не обов’язково реконструює єдину первинну систему.

Попри ці відмінності, між ними зберігається і глибока спільність. Обидва мислителі виходять із переконання, що міфологічний і фольклорний матеріал піддається раціональному аналізу і що за його поверхневою різноманітністю стоять стійкі закономірності. І Dumézil, і Ward поділяють віру в порівняльний метод як ключ до розуміння культурної історії індоєвропейських народів, навіть якщо вони застосовують його на різних рівнях абстракції.

У підсумку їхнє співвідношення можна розглядати як взаємодію між двома різними науковими інтенціями. Dumézil прагне реконструювати приховану архітектуру індоєвропейського міфологічного світу, пропонуючи масштабну структурну модель, тоді як Ward уважно досліджує конкретні прояви цієї спадщини в фольклорі, фіксуючи її варіативність і динаміку. Один будує загальну теорію, інший уточнює її через матеріал. Разом вони окреслюють дві взаємодоповнювальні перспективи дослідження міфу — як системи і як живої традиції, що постійно трансформується у часі.