Андрій Поцелуйко: Мова спротиву: термінологічний світ Дмитра Донцова у критиці російського імперіалізму

 Дмитро Донцов належить до тих українських мислителів, які прагнули не лише описати політичну реальність, а й пояснити її глибинні психологічні та культурні причини. Його термінологічний апарат був своєрідною системою понять, через які він аналізував механізми поневолення України Російською імперією. Для Донцова імперське панування не обмежувалося військовою силою чи адміністративним контролем — воно проникало у свідомість народу, формувало залежність і послаблювало здатність до самостійного політичного існування.

Одним із ключових понять Донцова було **«малоросійство»**. Він використовував цей термін для характеристики не етнічної приналежності, а певного типу світогляду — прийняття імперської ієрархії, у якій Україна виступає як другорядна частина чужого політичного простору. На думку мислителя, найбільша небезпека полягала не лише у зовнішньому тиску Росії, а в тому, що частина українського суспільства могла внутрішньо погодитися зі становищем підлеглості.

Іншим важливим поняттям було **«провансальство»**. Донцов критикував ним український культурний рух, який, на його думку, часто зосереджувався на фольклорі, мові чи традиціях, але не переходив до створення сильної політичної нації. Для нього культура без державної волі була недостатньою. Він вважав, що нація повинна не тільки зберігати свою спадщину, а й прагнути влади, самостійності та історичної активності.

Особливе місце у його системі займала критика **«москвофільства»**. Донцов розглядав орієнтацію на Москву як прояв політичної залежності та втрати власного центру мислення. Він вважав, що імперія утримує народи не лише силою, а й через створення ілюзії спільності інтересів між панівною державою та підкореним народом.

Для опису наслідків такого впливу Донцов використовував образи на кшталт **«московської отрути»**. Це була метафора культурного й психологічного проникнення імперії, яка, за його переконанням, послаблювала національну свідомість, формувала недовіру до власних сил і привчала до залежності.

Центральним поняттям його політичної філософії була боротьба з **«рабською психологією»**. Донцов вважав, що тривале перебування під чужою владою може виробити звичку до покори. Протилежністю цьому стану він проголошував **«волю до влади»** — здатність нації діяти, творити власну державу і бути суб’єктом історії.

Таким чином, терміни Донцова створювали не просто політичний словник, а цілу систему діагнозів. Він описував імперію не тільки як зовнішнього ворога, а як силу, що намагається змінити свідомість підкорених народів. Його відповіддю була ідея формування нової політичної еліти — людей із почуттям відповідальності, державницьким мисленням і готовністю відстоювати незалежність.

Термінологія автора залишається прикладом того, як мова політичної думки може ставати інструментом аналізу історичних процесів.

Головна сила донцовського словника полягала в тому, що він намагався пояснити: імперія існує не лише через кордони та армії, а й через ідеї, які закріплюються у свідомості людей. Саме тому його поняття були спрямовані не тільки проти зовнішнього панування, а й проти внутрішньої готовності це панування прийняти.